В товаристві „Теена" відбулася зустріч з в’язнями сталінських таборів. Вечір вів Михайло Хейфец – історик та письменник, який прибув в Ізраїль (1980 р.) прямо з Західного Сибіру (4 роки таборів та 2 роки – заслання)…
#img_right#Після виселення з Росії Йосифа Бродського (він поїхав у Америку) – видатного поета, лауреата Нобелівської премії по літературі, петербурзький письменник Володимир Марамзін вирішив видати (зрозуміло в „самвидаті") зібрання його творів, а М. Хейфеца попросив написати вступ до його збірки. Було це після введення радянських танків у Чехословаччину, і обійти таку подію Хейфец не міг. КДБ чомусь важливо було добитися від автора покаянного листа про вчинене. Але Михайло відмовився. Захоплює мужність людини: після винесення вироку, коли йому запропонували свободу в обмін на покаяння – він залишився вірним собі: віддав перевагу зоні, але не зрадив принципам!
Зі спогадами про сталінський терор виступили:
Майя Улановська – донька радянського розвідника Олександра Улановського, голови радянської резидентури в США. Після війни його з дружиною посадили. Так що в Маї, як і в мільйонів радянських людей, були свої рахунки з владою. В студентські роки Майя з друзями створили, можливо, одну з перших в ті роки підпільну антисталінську організацію „Союз боротьби за демократичну революцію". Вони не заперечували принципів соціалізму, але вважали, що Сталін їх перекрутив („вороги сталінської системи"!). З 15 учасників „лише 3-х розстріляли", інші відсиділи в таборах по багато років; але, враховуючи, яке було складене звинувачення, Майя говорила нам про відносно „м’який вирок".
Другий виступаючий, Фелікс Красавін, був засуджений „за образу видатного державного та громадського діяча" (зрозуміло – Сталіна). Хтось доніс… Він відсидів свій перший строк і невдовзі отримав – другий. Всього провів у таборах майже 16 років. Фелікс відзначив, що табір вчив його стійкості та мужності: „Ми пройшли в таборі життєву школу"… Взагалі на його думку, зони стали для радянських людей школою рівності, мужності та братерства: „Нас навчили в кінці кінців, що людей треба оцінювати не за расою та нацією, не за класом та статусом, а виключно за його душевними якостями".
#img_left#Несподіваною для мене виявилася зустріч з онукою Льва Троцького – Юлією Аксельрод, дочкою сина Троцького – Сергія Седова. Батька, звісно, розстріляли, а всю решту сім’ї відіслали в табори та на поселення в Сибір. Родичі довго приховували від молодших членів сім’ї чиї вони родичі і за що сидять. Юлія одного разу чула: її бабуся (по матері) комусь розповідала, що вони були проти шлюбу доньки, розуміли, чим це загрожує, але любов – виявилася сильнішою. В кінці 80-х Юлія Аксельрод покинула Радянський Союз… Її син живе в Ізраїлі…
Ефраїм Вольф – член підпільної організації єврейської самооборони, створеної після війни в Україні. Дивом Ефраїму вдалося вижити в гетто Жмеринки, але після війни молоді євреї зіштовхнулися з різкою ворожістю оточуючих та вирішили, що більше Голокост не повториться. Вони створили організацію єврейської самооборони, яку МГБ вдалося розкрити… Єфраїм декілька років провів у таборі на Півночі.
На закінчення, я хотів би додати декілька своїх міркувань. По-перше, „червоний терор" почав не Сталін, а Ленін. Сталін лише запропонував, розкрутив та довів до небувалих розмірів ідеї та практику свого вчителя. Крім того, вже в перших книгах соціалістів-утопістів (XVI – XVII століття!) згадана тюремна система для інакомислячих. Так що, очевидно, террор, в принципі, властивий соціалістичним ідеям. Корінь зла в тому, що соціалізм хоче ощасливити всіх. Скажімо, в Радянському Союзі було приблизно 200 мільйонів! Заради них – можна знехтувати одним або десятьома, або тисячею… Демократія ж передбачає, що держава повинна піклуватися та поважати кожного свого громадянина.
#img_center_nostream# #img_center_nostream# #img_center_nostream#
