#img_left_nostream#Після закінчення школи, я отримав гарні оцінки і готувався до вступу в інститут. Мої батьки хотіли, щоб я навчався в пристойному навчальному закладі. Вони довідалися про Інститут міжнародних відносин, і витративши чимало грошей на хабарі для чиновників, забезпечили мені вступ у той інститут. Мені здавалося, що це хороший ВУЗ, але досить швидко я зрозумів, що він готує шпигунів і спецагентів.
Однак годі було й думати про те, щоб піти з такого місця, а тому я вирішив залишитися. Я не сказав моїм батькам, що то був за інститут, бо боявся, що вони турбуватимуться за мене. Чи хотіли б батьки, щоб їх діти виконували таку брудну роботу? Упевнений, що якби вони знали що то за заклад, вони б навіть і не думали мене туди влаштовувати.
Все моє дитинство я зневажав професію спецагента. Я вважав що це болісно жити подвійним життям, без права говорити правду навіть членам своєї родини. Яка іронія? Я вступив на шлях, яким не хотів іти і почав виконувати роботу, яку більш за все ненавидів.
Після закінчення інституту мене і усіх моїх одногрупників відправили працювати в різні місця. Деякі з них виїхали працювати в китайських посольствах за кордоном. Зайве говорити, що всі вони займалися шпигунством. Я ніколи не розпитував їх про роботу, і навіть якщо б і запитав, вони б нічого мені не розповіли, тому що нас так учили. Поступово ми втратили зв’язок один з одним.
Якось, прийшовши додому, я не зміг подолати бажання розповісти батькам, що працюю спецагентом. Вони дуже здивувалися і занепокоїлися. Скориставшись своїми зв’язками і знову заплативши хабарі, вони перевели мене у відділ безпеки. Я багато працював, хоча і не любив свою роботу, бо не хотів підвести своїх батьків. Вони багато трудилися, щоб поставити мене на ноги і витратили багато грошей, щоб знайти мені роботу. Тому я хотів більше заробляти, щоб їм жилося краще.
Мій керівник вважав мене дуже розумним. Кілька справ я зробив проти своєї совісті, і невдовзі отримав підвищення. Це був час, коли репресії проти Фалуньгун тільки починалися. У той час я не приймав безпосередньої участі у розслідуваннях і репресіях практикуючих Фалуньгун.
Якось мій колега сказав, що Фалуньгун це зовсім не те, про що говорять по телевізору. Більше ніхто мені такого не говорив, оскільки наша робота вимагає щоб ми не задавали зайвих питань. У нас не може бути власних думок, і ми живемо як свині і собаки, навіть гірше. Одного дня, один з моїх друзів в Інтернеті (“вільний ангел”) написав статтю під назвою "Так званий протест з собачої держави". Вона викликала у мене сміх. Однак коли я сміявся, мені було боляче. Це була щира правда, що спецагента цінують менше за собаку. І коли нас називають собаками, це звучить як лестощі. Наше життя важке і болісне. Нам платять багато грошей, але примушують виконувати такі речі, від яких відмовилися б навіть свині і собаки. Ми здатні зрадити усе, навіть совість і друзів. Якщо нам наказують вступити в організацію, приховуючи свою справжню особу, ми мусимо це робити. Не дивлячись на гарні особисті стосунки з ким-небудь, ми повинні підкорятися наказам нашого керівництва і залишатися вірними партії. Одного разу я убив моїх колег-приятелів, після того, як вони завершили своє завдання. Їм не можна було видавати секретів операції. Я не хотів убивати свої приятелів. Але якби вони залишилися живі, ніхто не зміг би перешкодити їм розкрити погані справи, які їм наказано було виконати. Я зробив жорстоким своє серце, і убив їх своїми власними руками. Після цього вбивства у мене виникли проблемі зі шлунком. Я не людина! Те, що я зробив, позбавляє мене права називатися людиною, думав я. Мені насправді було погано, коли я вбивав. Але це була моя робота і я повинен був її виконати. Якби я відмовився виконати її, мене міг би вбити хтось інший. Таке трапляється, хоча не часто. Хто знає, коли мене теж уб’ють мої начальник або колеги?! Це якраз і є суть цієї роботи.
Родичі тих, кого я вбив не знали куди поділися їхні близькі. Я регулярно надсилав їм гроші від імені жертв. Для мене це був єдиний спосіб спокутування гріхів.
Пройшло кілька років, і я став спочатку байдужим і нечутливим, а потім перетворився на холоднокровного агента, і моя людська природа вичерпалась. Потім мені звеліли здійснювати стеження в Інтернеті, особливо за Фалуньгун. Зараз не можу сказати точно коли мені наказали робити це; якщо я скажу, я піддам себе небезпеці.
Спочатку я не розумів цих практикуючих Фалуньгун, і гадки не мав чим вони займаються. Я вважав, що вони є саме такими, як розповідають по телевізору. Через деякий час я зрозумів, що вони добросердечні, а це повністю суперечило моєму уявленню. Тим не менш, я продовжував лаяти їх в Інтернеті. Я всіляко винищував їх, надсилаючи нешанобливі повідомлення і поштові розсилки, відправляючи електронною поштою троянів (програма, яка видає себе за іншу програму з метою збору інформації), надсилаючи посилання з вірусами і т.д. На жаль, деякі люди потрапили в мої тенета і розкрили свої справжні IP-адреси. В результаті, деякі користувачі Інтернету були арештовані. Тоді ми відчували натхнення.
Звичайно, як старшому агентові мені не обов’язково було робити такі речі, оскільки це було обов’язком молодшого складу. Тоді я був просто одержимий своєю роботою, а тому я зайнявся руйнуванням зв’язків в Інтернет. Я відчував свою нікчемність, і окрім безмовного вбивства людей і життя, як привид, я не знав, що я можу зробити хорошого. Я використовував свою безрозсудну і божевільну поведінку як вихід для мого гніву на цей світ. А в очах мого керівництва, я робив це тому, що був лояльний до партії і держави. Тому вони стали ще більше мені довіряти.
Одного разу я використав логін "majia" як свій ID і відправив текстове повідомлення з трояном користувачеві ХХХ з форуму "Qingxin". Вона була дуже пильна і не попалася на це. Одночасно я використав той самий ID, надсилаючи трояна багатьом новим користувачам форуму. Вона зрозуміла мої прийоми і викрила їх. І мій ID став недійсним. Мені було все одно, оскільки це була моя робота. Я втратив "majia", але міг ще раз зареєструватися. Все було добре, доки мій внутрішній ID не був видалений. Я надіслав їй інше повідомлення, під іншим ID. Я прикинувся практикуючим Фалуньгун і поговорив з нею. Ми спілкувалися декілька днів, але я не отримав ніякої інформації від неї. Розчарувавшись я змінив свій ID і знову став надсилати на форум поштові відправлення образливого характеру, а вона їх терпляче видаляла. Потім вона надіслала мені текстове повідомлення і ми відновили спілкування.
Спілкуючись ми торкалися багатьох питань, особливо сенсу життя. Вона зробила мені догану за мою поведінку і сказала: "Мені все одно, яку роботу ти виконуєш. Це не випадковість, те що ми познайомилися в Інтернеті". Вона запитала, чи є у мене книга "Чжуань Фалунь" і "Дев’ять коментарів". Я чесно відповів, що немає. Моє життя було безглузде, і окрім моїх батьків мене нічого не хвилювало. Тому я нічого не читав.
Вона сказала: "Якщо хочеш дістати мене, то тобі це не вдасться, ти вже знаєш це. Яке б повідомлення ти не надсилав, програму чи посилання, я не буду користуватися ними. Я не відкрию тобі ніякої інформації. Краще кинь це. Ніхто, включаючи моїх батьків і друзів, не знає мій ID на форумі. Пропоную тобі прочитати "Чжуань Фалунь" і "Дев’ять коментарів". Напиши, коли прочитаєш, можемо це обговорити. Якщо ти зможеш переконати мене під час обговорення, я перестану умовляти тебе. Якщо ти просто хочеш дістати мене, мені доведеться продовжувати видаляти твої повідомлення або зробити запит на видалення твого ID."
За її підказкою я знайшов в Інтернеті "Чжуань Фалунь" і "Дев’ять коментарів". Я почав з "Дев’яти коментарів". Я був абсолютно приголомшений, коли прочитав їх. Коли дійшов до шостого розділу, то я захотів вийти з партії. Але на той час, розумом, я ще не був готовий.
Потім я прочитав "Чжуань Фалунь". Я сильно розхвилювався поки читав, мені було дуже соромно за себе після прочитання цієї книги. Чому я не прочитав її раніше? Задавав я собі риторичне питання. Якби я прочитав її раніше, то не зробив би так багато поганого. Я б не зробив цього, навіть якщо б це коштувало мені життя. Я вирішив стати хорошою людиною і знов знайти своє істинне я. Я став відкидати так звані принципи партії. Насправді, ці принципи використовуються тоді, коли партія хоче, щоб люди ризикували своїми життями заради її інтересів. Виражаючись ясніше, вони роблять так, щоб люди відмовлялися від своєї людської природи і робили те, що навіть собаки не можуть робити.
Я спілкувався з нею під новим ID і запитав її, чи дасть вона мені шанс. Вона запитала, що я маю на увазі, і я відповів, що хочу стати її другом. Вона відмовила мені без коливань і сказала: "Неважливо хто ти і, навіть якщо ти і адміністратор, відповідь "ні", оскільки нашу безпеку потрібно захищати". Насправді, я все ще хотів хитрістю вивідати її особисту інформацію. Але я не хотів зраджувати її, а хотів тільки дізнатися, хто вона. Вона, проте, не залишила сліду. Після дводенного спілкування я вирішив зробити доступною на форумі частину наших розмов в Інтернеті. Незабаром на форумі з’явилося безліч повідомлень з поздоровленнями в мою адресу. Я був дуже зворушений, оскільки окрім моїх батьків довгий час ніхто не поводився зі мною по-людськи. Я зважився і вийшов з партії.
Одного разу я випивав з одним зі своїх кращих приятелів, який до того ж був моїм колегою. Я не міг більше мовчати і розповів, що було у мене на думці. Я запитав його: "А ти вийшов [з партії]?" Він помовчав, а потім подивився мені прямо в вічі, без слів. Я знав, про що він думав. Я поплескав його по плечу і сказав: "Я вийшов. Я довіряю тобі". Він підняв свій келих і дивився на мене хвилин десять. Потім із зітханням сказав: "Я вийшов шість місяців тому. Я використовував вигадане ім’я. Я теж довіряю тобі". У нас у обох текли сльози. За стільки багато років ми вперше наважилися поділитися думками один з одним, хоча ми були кращими друзями.
Потім він сказав: "Недостатньо просто вийти з партії. Ми повинні виправитися". Я кивнув, погоджуючись, і відповів: "Давай збирати докази їх злочинів". Він поспішно погодився і швидко додав: "Але ми повинні бути обережні". Я посміхнувся. "У школі або на роботі, ми обидва працювали добре. Давай використаємо все те, чому ми навчилися, для збору доказів їх злочинів" – запропонував я.
Після цієї розмови ми приступили до збору доказів. Для нас збір доказів було просто здійснити, оскільки всі ці роки ми цим і займалися. Тому це було зовсім не важко, принаймні для нас.
Нещодавно, коли я сказав моєму начальству, що хтось став нелояльним, вони повірили тільки наполовину. Тоді вони починали таємне розслідування і хотіли з’ясувати, чи не знаходиться цей хтось серед них. Але ці дурні люди, що вели розслідування, не зможуть дізнатися і за мільйон років, що в своєму серці я сміявся над ними. Як вони можуть що-небудь з’ясувати? Чи можу я продовжувати займатися цією роботою, якщо я не зміг дотримати конфіденційності? Я використовував спосіб, якому вони самі навчили мене, щоб збирати докази проти них, – це те, що називається "подякою". Насправді, я заявляю про це публічно, оскільки я хочу відкрито попередити їх. Робота поганих справ має наслідки. Я щиро сподівався, що всі мої колеги переродяться, виправивши свій шлях.
Зараз у нас вже ціла гора доказів. Тільки вчора, за допомогою підслуховування, ми дізналися, що ще декілька наших колег висловили свою готовність готуватися до майбутнього, вийшовши з лав партії. Ми обидва були щасливі, дізнавшись такі новини. Стало більше тих, хто хоче вийти з пітьми і обійняти світло.
Ми також таємно перевірили нашого начальника і виявили, що вона приготувала собі паспорт. Вона турбується, що КПК може звалитися у будь-який момент. Вона хоче бути готовою виїхати за кордон, коли прийде час. Але вона, ймовірно, і не подумала, що буде вже надто пізно, коли цей час дійсно прийде.
Кожного разу, коли зарубіжні ЗМІ викривали брудні трюки КПК, вони були приголомшені, налякані і виходили з себе. Їх страх бути в майбутньому викритими збільшується з кожним днем. Насправді, спецагентів зовсім не слід боятися. Все, що вони можуть зробити, це нишком робити погані речі. Засновник Фалуньгун нещодавно відкрито звернувся до них, і я вибрав цей момент, щоб опублікувати своє покаяння. Деякі з них збожеволіли, оскільки усвідомили, що їхній час закінчується. Але що робити, божеволіти? Але це врятує його від скоєного зла, від вироку долі.
На завершення, я хочу дати раду всім спецагентам, які ховаються у виданнях "Epoch Times", "Secret China", "Minghui", "Qingxin", "Boxun" і інших зарубіжних ЗМІ. Пам’ятаєте мої слова: "Одного разу, коли ви вже будете не потрібні КПК, тоді-то ви і помрете".
Я убив кількох спецагентів, які виконали своє завдання і більше не були потрібні. Мені соромно, і я відчуваю свою провину за ці боязкі діяння і за дурне життя, яке вів всі ці роки. Я дуже сподіваюся, що мій досвід допоможе вам побачите злу природу КПК, і що ви перестанете вести погане життя і витягнете себе з безодні гріхів. Не зволікайте і не чекайте, поки я зберу проти вас достатньо доказів і опублікую їх, оскільки потім буде надто пізно.
Я знаю, що багато таких як я почали цю роботу проти своєї волі. Ніхто, насправді, не хоче щодня ховатися в темноті і робити те, що вони самі вважають поганим, адже це дуже болісно. Зробіть крок вперед і станьте людиною! Подумайте про тих, кого ви любите, а потім про себе самих. Ваші шанси зменшуються, і ви можете втратите їх узагалі. Мої колеги, ще є час, – покайтеся за себе, якщо не за інших.
Версія англійською
The Epoch Times
