Ми вийшли з пречудової Сіднейської гавані на борту швидкохідного судна «Вірність» саме перед піковим сезоном спостереження китів. Наш капітан Джон Маттерсон раніше про спостереження китів тільки читав, поки близько 15 років тому у Мерімбулі, що на південному узбережжі Нового Південного Уельсу, його промислове рибальське судно не заходилися оточувати кити, що прямували на південь за планктоном. "Кити плавали навколо нашого судна щодня. Ми захотіли віднайти спосіб показати людям те, що бачили ми ", – розповідає він.
#img_left#Хоча чисельність китів у цей час ще далека від тієї, що була раніше, Джон дає 100-відсоткову гарантію на повернення грошей, якщо його туристам не поталанить побачити кита протягом пікового сезону спостереження, як в Сіднеї, так і у Мерімбулі. "Було потрібно 40 років, щоб чисельність китів відновилася до сьогоднішньої кількості, що за підрахунками складає всього лише 20 відсотків від їх колишнього числа", – каже він.
Море було спокійним, і на сонці було чудово та тепло. Проте, на думку Джона, не варто відмовлятися від шансу побачити китів тоді, коли погода не така добра, оскільки кити часто бувають досить активні як за доброї, так і за поганої погоди. У круїзах Джона у Мерімбулі часто беруть участь шкільні групи, і він переконаний, що кити знають про це і реагують на дітей, влаштовуючи справжні вистави для захоплених глядачів, що вітають і аплодують їм.
Приблизно за три милі до Північного мису Сіднейської гавані ми помічаємо двох горбатих китів, що прямують на північ, у тепліші води Квінсленда. Більшість людей на борту, перебувають в очікуванні; камери напоготові, пальці на кнопках. "Ніколи не знаєш, де і коли вони спливуть на поверхню", – каже Джон. І справді, кити пройшли під водою перед нашим судном, несподівано спливши з іншого боку, і спричинивши захоплення всіх на палубі.
Я також відчув нервове збудження, викликане бажанням привезти додому цей «довершений» знімок кита, що сплив на поверхню. Кити ж, ніби відчуваючи радість присутніх, витончено махали нам хвостами та випускали через дихала бризки. Я був у захопленні від їхньої спритності, коли вони, здавалося, линули поверхнею; їхні білі животи відливали синьо-зеленим у морській воді, поки вони не виплигували на поверхню і їхні білі животи виблискували на сонці, а потім вони знову пірнали у глибини, і їхні великі горби зникали під водою. Кожного разу, коли вони спливали, було достатньо часу, щоб зробити знімок, і незабаром моя нервовість щезла. Я відчув себе більш невимушено і зміг по-справжньому оцінити красу, що оточувала мене.
Це дійсно незабутнє видовище – бачити цих великих, величних істот у їхньому природному середовищі, з палуби спеціально обладнаного для цього судна. Час від часу один з китів залишав на воді великий плаский «слід», який тримався якийсь час, наче нагадуючи нам, де він був. Я втратив відлік часу, і опісля приблизно години, що пролетіла як п’ять хвилин, ми розпрощалися з цими двома горбанями та побажали їм безпечного шляху.
Далі на південь ми зустріли другу пару двох великих горбанів. Сильні бризки з їхніх дихал свідчили про те, що вони були старші та вдихали більше повітря, оскільки рухалися набагато швидше, ніж перша побачена нами пара. "Можливо, це самки і, можливо, вони вагітні", – повідомляє Джон через суднове радіо. Як би там не було, вони поспішали і не були настроєні нас розважати. Ми пішли по їхніх слідах, припускаючи, що вони миттєво наздоженуть першу пару китів.
Під час перерви на каву, перебуваючи на нижній палубі та прослуховуючи трохи різної інформації, ми почули звіт міжнародного Фонду охорони тварин за 2004 р., де наводилася цитата члена парламенту Девіда Кемпа, колишнього міністра Австралії з охорони довкілля та спадщини: "Сьогодні спостерігають китів удвічі більше, ніж це було п’ять років тому. Такий успіх не залишає й тіні сумніву, що живих китів у Австралії тепер цінують вище, ніж мертвих".
Дивлячись на маленькі гребні хвиль у спокійному синьому океані по дорозі у гавань, я думав про сцену в анімаційному мультфільмі «У пошуках Немо», де два головні персонажі, рибка-клоун Марлін і Дорі, розпитують дорогу у риби, яку побачили ще здаля. Риба виявляється величезним китом, який ковтає їх і видихає разом з фонтаном води саме там, куди їм треба було потрапити, – у Сіднейській гавані. Джон каже мені, що всього два роки тому вони бачили кита у гавані, і вже цього сезону кити знову підходять дуже близько до узбережжя та до людей.
Іноді кити самі приходять у гавань, вони підпливають настільки близько, що їх можна дістати рукою, і це свідчить про те, що вони раді поспілкуватися. І для місцевих жителів, і для туристів така поїздка кожного разу варта витрачених зусиль, адже це переживання, які запам’ятовуються назавжди.
Кай Бел. Велика Епоха
