Коли я обіймав посаду заступника адміністратора й головного операційного директора Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) — посада №2 в американській урядовій агенції з бюджетом 40 млрд доларів, — я часто запитував, чому фінансування палестинців відповідає інтересам національної безпеки Америки. Відповіді від співробітників, які я отримував, були такими: по-перше, тому що в наших національних інтересах сприяти розв’язанню проблеми двох держав; по-друге, якщо ми та інші країни-однодумці не фінансуватимемо палестинців, вони можуть потрапити в обійми ісламських радикалів; по-третє, для нас це спосіб допомогти їм розвиватися — так званий шлях до самодостатності; і, зрештою, ізраїльтяни хочуть, щоб ми це зробили.
Я не вірив у все це тоді й не вірю сьогодні.
Розгляньмо кожен з аргументів на користь допомоги палестинцям — як представникам ФАТХу, які є прямими нащадками й прихильниками філософії уродженця Єгипту Ясіра Арафата, так і кровожерливим прихильникам ХАМАСу, які живуть у п’ятизіркових готелях Катару. Не помиляйтеся, ці два угруповання зшиті з однієї тканини й не зацікавлені у розв’язанні проблеми двох держав. Якби ФАТХ чимось відрізнявся від ХАМАСу або “Палестинського ісламського джихаду”, його лідери не стояли б зараз на боці ХАМАСу. Однак вони слухняно служать рупором ХАМАСу перед західними донорами.
Насправді в нас є докази того, що підтримка палестинців не приносить жодної користі інтересам національної безпеки США. За адміністрації Трампа уряд припинив будь-яку допомогу палестинцям. Припинилися надходження до скарбниці лідера Палестинської автономії Махмуда Аббаса в Рамаллі та до Агентства ООН з надання допомоги палестинським “біженцям” (UNRWA) в Газі. Було закрито офіс USAID при посольстві США. Крім того, у березні 2018 року президент Дональд Трамп підписав закон “Акт Тейлора Форса”, згідно з яким США не мають права надавати допомогу Палестинській автономії доти, доки вона продовжує виплачувати зарплату “бійцям опору” і сім’ям так званих палестинських “мучеників” — терористів-смертників.
Адміністрація Трампа визнала, що керівництво і в Рамаллі, і в Газі жодним чином не представляє палестинський народ. Аббас є “президентом” Палестинської автономії з 2005 року. Зараз він перебуває на 18-му році свого чотирирічного терміну. У Газі з 2006 року правлять терористи ХАМАС. Не варто помилятися: жителі Гази обрали ХАМАС переважною більшістю голосів, і всі опитування показують, що якби вибори проводилися сьогодні, то ХАМАС мав би ще більшу перевагу над ФАТХ, ніж раніше.
БАПОР — це агентство ООН, яке має відверто антисемітський характер і перебуває в союзі з ХАМАС. БАПОР фактично ще більше зміцнює в жителях Гази бажання викорінити всіх євреїв. Стверджується, що БАПОР присутній у Газі для забезпечення освіти та охорони здоров’я для палестинців. У корумпованій системі ООН палестинці виділені для того, щоб зберегти їх як нижчий клас серед арабів усього світу.
Підтримка палестинців жодною мірою не відповідає національним інтересам США. Трамп урізав сотні мільйонів доларів з бюджету USAID, і національна безпека США не постраждала ні на йоту. Ба більше, відмова Ізраїлю від парадигми “двох держав” дала змогу арабським країнам укласти з Ізраїлем міцні мирні угоди в рамках Авраамських угод 2020 року.
Чи є у палестинців шлях до самодостатності?
Досить послухати запис того, як 7 жовтня палестинські нелюди різали євреїв, обезголовлювали немовлят, ґвалтували жінок, викрали понад 200 осіб. Крики “Аллаху Акбар” (“Бог великий”) виправдовували їхнє вторгнення в єврейські кібуци та звірячі розправи, які відбулися після нього. Добре відомі їхні заклики до джихаду, “священної війни”, для знищення євреїв. Газа являє собою повністю мобілізоване джихадистське суспільство. Так звані помірковані у ФАТХі (які аж ніяк не є поміркованими) наказали своїм імамам — через палестинське міністерство у справах релігії — виступити із закликом до палестинців приєднатися до джихаду проти євреїв.
Дітей Гази, починаючи з дошкільного віку, вчать ненависті до євреїв. На церемонії випуску з дитячого садка в Газі учні, одягнені як терористи ХАМАСу, вбивають релігійних євреїв.
Добре відомо, що ХАМАС зберігає зброю в школах, лікарнях і мечетях, змушуючи інших мешканців цих приміщень служити живим щитом для захисту схованок зі зброєю. Західні ЗМІ пишуть про це з 2014 року. Готовність БАПОР і ООН йти на поводу у вигадок ХАМАС свідчить про їхню безтурботність і зловживання своєю місією. Зброя в мечетях лише демонструє, що імами та віряни — радикали, які прагнуть знищити Ізраїль і вбивати євреїв. Навчання дошкільнят джихаду і тому, як важливо стати шахідом, “мучеником”, є верхом цинізму. Небажання західних донорів визнати цей факт багато в чому свідчить про те, що вони зацікавлені в тому, щоб палестинці залежали від них та їхньої допомоги, а не від їхніх зусиль зробити чиєсь життя кращим.
З 1948 року палестинці перебувають у стані вічної залежності від інших, як собака, що випрошує недоїдки зі столу. Їх фінансують арабські нафтові гроші, західні донори, Організація Об’єднаних Націй, і так, Сполучені Штати.
Чи цього хоче Ізраїль?
Представники адміністрації завжди говорять про те, що “Ізраїль просить нас дати гроші палестинцям”. На запитання про те, хто в Ізраїлі хоче цього, бюрократи замовкають. Немає жодних ізраїльських заяв на користь того, щоб Байден спрямував 100 млн дол. у Газу. Жодної. Це все одно, що Європа фінансувала б “Аль-Каїду” після 11 вересня. Ви не знайдете жодного ізраїльського чиновника, який би офіційно заявив, що він підтримує направлення грошей палестинцям.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу змушений змиритися й терпіти, коли президент Джо Байден з’являється в Ізраїлі в розпал війни й оголошує, що дасть ворогові 100 млн доларів. Зрештою, Нетаньягу веде війну, і йому потрібні боєприпаси американського виробництва.
Ізраїль знає, що будь-яка допомога — чи то гроші, чи то борошно, чи то газ, чи то вода — йде через ХАМАС. Якщо американцям сказати, що ця допомога буде використовуватися тільки в гуманітарних цілях — це означає їх обдурити.
Байден продовжує створювати перешкоди для Ізраїлю. Він хоче, щоб Ізраїль діяв повільно, обдумано, не застосовував занадто багато сили, намагаючись врятувати понад 200 євреїв-заручників, які перебувають у нелюдських умовах.
Ізраїль не хоче, щоб ХАМАС отримував більше допомоги. Ізраїль не хоче зволікати.
Зараз Ізраїль хоче двох речей: він хоче звільнити заручників і повернути тіла тих, хто був убитий кровожерливими терористами ХАМАС. І він хоче повністю знищити ХАМАС. Це дуже розумні цілі. Вони досяжні, якщо США, ООН та інші донори не заважатимуть Ізраїлю і дозволять Армії оборони Ізраїлю робити свою роботу. Жоден долар іноземної допомоги не повинен бути спрямований у Газу і палестинцям доти, доки всіх заручників і вбитих не повернуть в Ізраїль. Тільки після цього Сполучені Штати можуть розглядати можливість надання обмеженої гуманітарної допомоги.
Думка, висловлена в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відображає точку зору The Epoch Times.
Бонні Глік – колишній заступник адміністратора і головний операційний директор Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
За матеріалами
