Починаючи з 2002 року, в Росії з’явився цілий список літератури, в якій влада угледіла прояви екстремізму. Потрапив у цей список і один з листів великого російського письменника Льва Толстого. Правозахисники вважають, що закон, який дозволив створити такий список, суперечить Конституції РФ і порушує права людини.
#img_right#Журналіст Великої Епохи поспілкувався щодо цього списку екстремістської літератури в Росії з правозахисником і юристом Максимом Гафіяком.
— Що це за нашумілий Закон «Про протидію екстремістській діяльності»? З чого все почалося?
Максим Гафіяк: У Росії ввели Закон «Про протидію екстремістській діяльності», на підставі якого вже прийнято чимало рішень російських судів, які, можна сказати, сколихнули цілий пласт проблем, пов’язаних зі сферою моральності і сферою духовності.
З’явився так званий список екстремістської літератури, авторство якого дуже сумнівне, на одній з конференцій представників російської православної церкви в одному з регіонів Росії. Цей список висувався як якийсь дискусійний матеріал, але після цієї конференції його взяли на озброєння чиновники, які на підставі цього списку почали виносити певні рішення на адресу національних, релігійних та інших конкретних організацій.
— Що потрапило в список екстремістської літератури?
Максим Гафіяк: Список дуже великий, розбитий на кілька частин. В основному він спрямований проти російських національних рухів, що відроджують давні традиції, і просто російські національні рухи, а також проти мусульманських організацій, туди потрапили за рішенням судів організації Фалуньгун і Свідки Ієгови, а також окремі деякі книги.
— Для чого потрібно було приймати такий закон і засновувати цей список?
Максим Гафіяк: Саме існування такого списку — це вже кричущий акт невігластва, некультурності і агресії, це лобіювання якихось вузьких кіл в Росії і явно не спрямоване на благо Росії, як суспільства і як держави.
— Напевно, для його створення потрібні експертні висновки, думки фахівців? На підставі чого або кого складалися списки?
Максим Гафіяк: Для складання подібного списку жодного серйозного експерта в цій області не запрошували. Не були залучені ні провідні спеціалісти у царині релігієзнавства, ні провідні академіки в галузі гуманітарних наук, ні провідні діячі культури Россії, які могли б дійсно створити найбільш сприятливий ґрунт для розвитку і зростання російської культури, яка не є надбанням вузьких чиновницьких кіл, або релігійних кіл.
Російська культура — це надбання всього людства, всього світу. І такі списки — це грубе вторгнення у створення цієї культури, в саму історію цієї культури, тому що рішення судів у Росії приймалися не тільки щодо діючих якихось організацій або знову написаних якихось творів. Відомий випадок, коли суд прийняв рішення визнати екстремістською одну з картин російського художника Васнєцова.
— Чи не можуть ці списки розпалити міжнаціональні або міжрелігійні конфлікти?
Максим Гафіяк: Якщо торкнутися самого цього списку і рішень, які приймаються на його підставі, то це ще й дуже живе й гаряче підґрунтя для процвітання зловживань з боку деяких чиновників. Адже не секрет, що не кожен чиновник є високоосвіченою і моральною людиною, не кожен чиновник є мислителем і патріотом своєї країни.
Перебуваючи на своїй посаді, може він і робить якісь корисні речі, але він багато може не розуміти і не знати. І свої особисті судження він може залишати для себе, але коли ці судження переходять в ранг якихось державних рішень, рішень судів або рішень про переслідування якихось організацій, або заборони публікацій, заборони розповсюдження якихось книг або журналів, видань, то це провокує ворожнечу як міжетнічну, так і релігійну, міжнаціональну і міжкультурну.
У Росії багато різних національностей і культур, багато різних прошарків суспільства, філософій, релігій і поглядів. І вони можуть бути іноді діаметрально протилежними, але мудрість і сила повинна бути у внутрішній політиці Росії, щоб дуже делікатно, дуже трепетно в цьому всьому різноманітті тримати світ. Але цей світ не може нав’язуватися вогнем і мечем, а також заборонами.
— Ви не лише правозахисник, але й досвідчений юрист. Як з правової точки зору можете охарактеризувати цей закон?
Максим Гафіяк: Закон про екстремістську діяльність дуже невиважений, дуже сирий і юридично «дірявий». Він дає підґрунтя для зловживань. Жодна людина не може нормально сприйняти такого ставлення до себе, коли її несправедливо в чомусь принижують або ображають. А цей список саме робить підґрунтя для таких образ, принижень і утисків. Це завдає величезної шкоди тим пріоритетним цінностям, які є і повинні бути в російському суспільстві.
— Ви сказали, що в цей список потрапила література духовного вчення Фалуньгун (або його ще називають Фалунь Дафа), течії, яке з 1999 року зазнає гонінь з боку комуністичної партії Китаю. А Росії чим вони не догодили?
Максим Гафіяк: Росія прагне зміцнити свої союзницькі відносини з Китаєм перед обличчям деякого тиску і протистояння із західним світом. Однак такі речі, які стосуються особистого вибору кожного громадянина Росії, не можуть бути нав’язані: що йому читати або не читати, у що йому вірити, а в що не вірити, що сповідувати, а що не сповідувати. Зрозуміло, якби були якісь агресивні дії, наприклад, від представників організації Фалуньгун у самій Росії, але забороняти людям сповідувати вчення, яке не несе в собі нічого, щоб порушувало, наприклад, Кримінальний кодекс Росії, як мінімум незрозуміло.
Ніяких закликів до порушень у вченні немає, значить, його не потрібно забороняти. А правомірність вчення і його об’єктивність в історичному плані, в духовному плані — це ж річ дискусійна. І обговорювати це можна тільки на дискусійних майданчиках. Тільки делікатно і висококультурно, навіть високоморально підходити до обговорення подібних речей. Живий процес, дискусійний процес у суспільстві має бути присутнім. Не може бути у всіх одного погляду на різні речі. У тому-то й сила російського суспільства в сучасному світі, що завжди було безліч поглядів.
Те ж саме забороняти книги. Це вже взагалі повернення в дрімуче неандертальське середньовіччя. Для вивчення і дискусії повинна бути відкрита будь-яка література, будь-які джерела. А для того, щоб люди не робили помилок, прочитавши ту чи іншу книгу, не почали провокувати, наприклад, якісь конфлікти і насильство, то для цього в суспільстві є дискусійні майданчики, є культура, телебачення, кіно, газети, форуми, де можна спілкуватися. І чим вище рівень дискусій на ці теми, і чим частіше ці дискусії проходять, тим більше у людей можливості прийняти правильне рішення.
— Цікаво, як на цей список реагує російський народ…
Максим Гафіяк: Російське суспільство саме по собі має досить здоровий імунітет культури, щоб відлущити все зайве самостійно, без допомоги чиновників, судів та радників від певних релігійних структур, які мають пріоритетне або монопольне становище в російському суспільстві.
З історії можна навести дуже відомий факт, що до того, як сталася християнізація Русі, найперші громади з появи апостола Андрія на Русі мирно і дружно співіснували разом зі слов’янськими язичницькими традиціями і релігіями, які на той час були. Ніхто нікого не гнав, не переслідував і не пригноблював. Російське суспільство саме по собі не має схильності до агресії та насильства.
— Яке майбутнє у цього закону? Чи має він право на існування?
Максим Гафіяк: Закон про протидію екстремістській діяльності прописує певні санкції. Правомірності в них ніякої, і вважаю, що такий закон — це велика ганьба для російської юридичної науки.
Потрібно розгортати дискусію в суспільстві, обговорення перегляду цього закону, виходити на депутатів і робити неодноразові спроби. Я думаю, що це найбільш ефективне рішення, щоб у цю дискусію були залучені не лише прості люди, але і люди впливові, люди культури і науки, щоб влада відчула, що ставлення в суспільстві до цього зовсім інше, і що людям вже не нав’яжеш старого і зашореного поняття «вороги». Це процес, звичайно, не швидкий, але найефективніший.
