Blog

#img_right_nostream#Міжнародна Амністія (МА) почала кампанію проти цензури в Інтернеті. В рамках цієї кампанії МА закликає „підривати цензуру” – розміщувати на сайтах і в блогах інформацію з незалежних джерел, що розкривають справжній стан справ, а також підписати петицію за звільнення китайського журналіста Ші Тао.

МА закликала громадськість звернутися до китайського уряду для звільнення журналіста Ші Тао, ув’язненого у в’язницю на 10 років. Китайський журналіст Ші Тао був поміщений за пересилку звіту електронною поштою Yahoo! У 2004 році він вислав на північ США детальну інформацію, що містить медіа-інструкції для журналістів усередині Китаю по висвітленню роковин бійні на площі Тяньаньмень, з якої почалася Культурна революція в Китаї.

Його звинуватили в «нелегальній пересилці іноземцям державної секретної інформації» і засудили до 10 років позбавлення волі. Провайдер Yahoo! передав інформацію про автора повідомлення китайському уряду, що зумовило, таким чином, його незаконне ув‘язнення. Можливо, Yahoo! також сприяло затриманню іншого дисидента, Лі Чжі. Про це повідомляється на http://www.amnesty.org.uk/content.asp?CategoryID=10539.

МА також просить вжити заходи і зупинити Yahoo! у порушенні прав людини. Випадок з Ші Тао – лише один у ряді декількох у переслідуванні дисидентів, яких садять під домашній арешт (як, наприклад, китайського адвоката з прав людини Гао Чжішена). Звернення до світових урядів з проханням припинити невиправданий напад на свободу вислова буде зроблено на конференції ООН з питань Інтернету, яка відбудеться в листопаді 2007 року.

До нього будуть прикріплені підписи тих, що підтримали цей документ і оприлюднена кількість людей, що підписали його. Ші Тао – журналіст, який працював у журналі Сучасні новини ринку; він написав безліч есе і політичних коментарів, які висвітлюють соціальні проблеми в Китаї.

 

#img_right_nostream#24 травня в суді Гуандун Хайфен пройшло слухання справи з приводу розправи, що трапилася 6 грудня 2005 р. Тринадцять жителів села було засуджено до термінів від трьох до семи років тюремного ув’язнення за наступні злочини: "вибухи, організований збір людей для підриву громадського порядку і порушення руху транспорту".

Родичі засуджених подаватимуть апеляцію. Шестеро обвинувачених отримали по чотири роки умовно. Селянин Хуан Сицзюнь був засуджений до п’яти років тюремного ув‘язненя; Лін Ханьжу засуджений до шести років; Хуан Сіжан отримав сім років. Слухання справи продовжувалося три дні, і лише двом родичам кожного засудженого було дозволено бути присутнім на слуханні. Іншим жителям села було заборонено входити в зал засідань.

За словами жителів села у Хуан Сіжана, що отримав найбільший термін, слабке здоров’я; у нього зламане зап’ястя, він втратив зір і слух. У дружини Хуан Сіжана також не все гаразд із здоров’ям. У неї часто паморочиться голова, і їй часто необхідно проходити лікування в лікарні. Вона не змогла прийти на слухання справи, і її представляв дядько Хуана. Рана на нозі сина Хуана ще не вилікувана. Мешканці села говорять, що дружина Хуана дуже засмучена, оскільки вся її сім’я опинилася тепер в критичній ситуації.

6 грудня 2005р. уряд Шаньвей провінції Гуандун мобілізував близько тисячі озброєних поліцейських, служба яких полягає в придушенні бунтів. Вони відкрили вогонь по селянах з села Дунчжоу, які виступили проти порушення їх прав і в захист своєї землі. Багато селян було поранено; деякі пропали, а деякі померли. До того ж сотні селян було заарештовано владою.

Нижче наведений витяг з рішення суду: "Суд розглянув і з’ясував, що 6 грудня минулого року, з наміром зупинити будівництво електростанції в районі розвитку Хунхай Бей в місті Шаньвей обвинувачені спровокували близько ста селян кидати вибухові речовини і напалм у тихполіцейських, які несли службу і нападали на поліцію та служби громадської безпеки. Поліції довелося застосувати сльозоточивий газ і відкрити стрілянину у повітря, щоб розігнати натовп, який збунтувався.

Пізніше уряд Шаньвей підтвердив, що трьох селян було вбито, влада заявила, що декілька порушників порядку в селі Дунчжоу підбурювали селян пред’явити необґрунтовані вимоги на компенсацію за землю, яку експропріювали і, таким чином, створили перешкоди будівництву". Коли відбулася ця подія, пан Лі Цзянь з "Civil Rights Defense Network" і декілька адвокатів-правозахисників провели незалежне розслідування на місці і пришли до висновку, що події в Дунчжоу були кривавою розправою над селянами.

Вони наполягають на ухваленні чесного рішення в рамках закону. [Пр. редактора: Дунчжоу, місце, де відбулася розправа, знаходиться під управлінням уряду Шаньвей]. У своєму "Звіті про розслідування" Лі підкреслює: "У поліції не було ніяких законних підстав відкривати вогонь і вбивати селян, а також не було виправдань для так званої контратаки для захисту себе, коли вони захищали електростанцію і т.д. Це очевидне зловживання насильством.

Розправа в Дунчжоу була організованим вбивством, яка була повністю спланована місцевим урядом і націлена на активістів-правозахисників з Дунчжоу. Мета полягала в тому, щоб придушити і припинити правозахисну діяльність в Дунчжоу та довколишніх селах, [де люди] прагнуть захистити права на свою власність, наприклад, виступаючи з протестом проти махінацій місцевої влади під час придбанні землі".

Лі також звертає увагу на наступне: "Коли трапилася ця кривава подія, місцева поліція і селяни трималися на відстані один від одного. Це істотний доказ того, що поліцію не могли атакувати. Ця кривава подія відбулася не випадково. Вона відбулася тому, що поліція почала наступ, а селяни відчайдушно захищалися". За останні сім місяців уряд не тільки не проявив ніякої занепокоєння з приводу долі селян з Дунчжоу, але і не намагався вирішити конфлікт.

Більше десяти сімей втратили своїх родичів. Через втрату годувальника жінкам довелося узяти своїх молодших дітей і йти старцювати на вулицю. Уряд не виділив грошей ні на навчання дітей в школі, ні на медичне обслуговування. Натомість уряд поагрожує сім’ям, щоб вони не старцювали на вулиці. Уряд розіслав повідомлення кожній сім’ї, де говориться про те, що ті селяни, які старцюють на вулиці, вважаються "порушниками громадського порядку".

Селяни вважають, що влада їх зневажає і примушує мовчки переносити арешти, побої, затримання і обшуки. Влада продовжує підслуховувати їх телефонні розмови і навіть переривати зв’язок під час розмов. Вони використовують сильні засоби, щоб відстежувати зв’язки селян із зовнішнім світом. Репортеру, який подзвонив одному селянину, щоб узяти у нього інтерв’ю, сказали: "Даруйте, я не смію нічого говорити. Мене до смерті залякали".

За словами селян, Відділ спостереження дисциплінарної інспекції режиму покарав групу чиновників з Шаньвей. Заступник начальника Відділу національної безпеки У Шен був переведений з цього офісу. Партія зробила серйозне попередження Лі Міню, заступнику мера, а також начальнику Відділу національної безпеки і начальнику відділу міського розвитку Чень Хуйнаню.

The Epoch Times (Великая Эпоха)

 

#img_right_nostream#24 травня в суді Гуандун Хайфен пройшло слухання справи з приводу розправи, що трапилася 6 грудня 2005 р. Тринадцять жителів села було засуджено до термінів від трьох до семи років тюремного ув’язнення за наступні злочини: "вибухи, організований збір людей для підриву громадського порядку і порушення руху транспорту".

Родичі засуджених подаватимуть апеляцію. Шестеро обвинувачених отримали по чотири роки умовно. Селянин Хуан Сицзюнь був засуджений до п’яти років тюремного ув‘язненя; Лін Ханьжу засуджений до шести років; Хуан Сіжан отримав сім років. Слухання справи продовжувалося три дні, і лише двом родичам кожного засудженого було дозволено бути присутнім на слуханні. Іншим жителям села було заборонено входити в зал засідань.

За словами жителів села у Хуан Сіжана, що отримав найбільший термін, слабке здоров’я; у нього зламане зап’ястя, він втратив зір і слух. У дружини Хуан Сіжана також не все гаразд із здоров’ям. У неї часто паморочиться голова, і їй часто необхідно проходити лікування в лікарні. Вона не змогла прийти на слухання справи, і її представляв дядько Хуана. Рана на нозі сина Хуана ще не вилікувана. Мешканці села говорять, що дружина Хуана дуже засмучена, оскільки вся її сім’я опинилася тепер в критичній ситуації.

6 грудня 2005р. уряд Шаньвей провінції Гуандун мобілізував близько тисячі озброєних поліцейських, служба яких полягає в придушенні бунтів. Вони відкрили вогонь по селянах з села Дунчжоу, які виступили проти порушення їх прав і в захист своєї землі. Багато селян було поранено; деякі пропали, а деякі померли. До того ж сотні селян було заарештовано владою.

Нижче наведений витяг з рішення суду: "Суд розглянув і з’ясував, що 6 грудня минулого року, з наміром зупинити будівництво електростанції в районі розвитку Хунхай Бей в місті Шаньвей обвинувачені спровокували близько ста селян кидати вибухові речовини і напалм у тихполіцейських, які несли службу і нападали на поліцію та служби громадської безпеки. Поліції довелося застосувати сльозоточивий газ і відкрити стрілянину у повітря, щоб розігнати натовп, який збунтувався.

Пізніше уряд Шаньвей підтвердив, що трьох селян було вбито, влада заявила, що декілька порушників порядку в селі Дунчжоу підбурювали селян пред’явити необґрунтовані вимоги на компенсацію за землю, яку експропріювали і, таким чином, створили перешкоди будівництву". Коли відбулася ця подія, пан Лі Цзянь з "Civil Rights Defense Network" і декілька адвокатів-правозахисників провели незалежне розслідування на місці і пришли до висновку, що події в Дунчжоу були кривавою розправою над селянами.

Вони наполягають на ухваленні чесного рішення в рамках закону. [Пр. редактора: Дунчжоу, місце, де відбулася розправа, знаходиться під управлінням уряду Шаньвей]. У своєму "Звіті про розслідування" Лі підкреслює: "У поліції не було ніяких законних підстав відкривати вогонь і вбивати селян, а також не було виправдань для так званої контратаки для захисту себе, коли вони захищали електростанцію і т.д. Це очевидне зловживання насильством.

Розправа в Дунчжоу була організованим вбивством, яка була повністю спланована місцевим урядом і націлена на активістів-правозахисників з Дунчжоу. Мета полягала в тому, щоб придушити і припинити правозахисну діяльність в Дунчжоу та довколишніх селах, [де люди] прагнуть захистити права на свою власність, наприклад, виступаючи з протестом проти махінацій місцевої влади під час придбанні землі".

Лі також звертає увагу на наступне: "Коли трапилася ця кривава подія, місцева поліція і селяни трималися на відстані один від одного. Це істотний доказ того, що поліцію не могли атакувати. Ця кривава подія відбулася не випадково. Вона відбулася тому, що поліція почала наступ, а селяни відчайдушно захищалися". За останні сім місяців уряд не тільки не проявив ніякої занепокоєння з приводу долі селян з Дунчжоу, але і не намагався вирішити конфлікт.

Більше десяти сімей втратили своїх родичів. Через втрату годувальника жінкам довелося узяти своїх молодших дітей і йти старцювати на вулицю. Уряд не виділив грошей ні на навчання дітей в школі, ні на медичне обслуговування. Натомість уряд поагрожує сім’ям, щоб вони не старцювали на вулиці. Уряд розіслав повідомлення кожній сім’ї, де говориться про те, що ті селяни, які старцюють на вулиці, вважаються "порушниками громадського порядку".

Селяни вважають, що влада їх зневажає і примушує мовчки переносити арешти, побої, затримання і обшуки. Влада продовжує підслуховувати їх телефонні розмови і навіть переривати зв’язок під час розмов. Вони використовують сильні засоби, щоб відстежувати зв’язки селян із зовнішнім світом. Репортеру, який подзвонив одному селянину, щоб узяти у нього інтерв’ю, сказали: "Даруйте, я не смію нічого говорити. Мене до смерті залякали".

За словами селян, Відділ спостереження дисциплінарної інспекції режиму покарав групу чиновників з Шаньвей. Заступник начальника Відділу національної безпеки У Шен був переведений з цього офісу. Партія зробила серйозне попередження Лі Міню, заступнику мера, а також начальнику Відділу національної безпеки і начальнику відділу міського розвитку Чень Хуйнаню.

The Epoch Times (Великая Эпоха)

 

#img_left_nostream#Чиновники КПК надзвичайно налякані викриттям їх злочинів з вилучення органів у живих послідовників Фалуньгун.

Вони намагаються знищити докази і приховати сліди своїх лиходійств. 25 березня 2006 року офіс КПК провінції Хейлунцзян випустив директиву (номер [2006] 12), наказуючи всім місцевим відділам знищити секретні документи.

У ній говориться: "Відповідно до вимог, встановлених в "Попередніх інструкціях на відправлення і розповсюдження центральних урядових документів" (номер [2004] 37, випущених центральним урядовим офісом КПК), а також в "Додатковому регулюванні на відправлення центральних урядових документів" (номер [2005] 37, випущеному центральним урядовим бюро), щоб гарантувати ефективне розповсюдження і безпеку документів центрального уряду і провінційних урядів, а також перешкоджати розкриттю секретних документів, наступні секретні документи повинні бути знищені:

1) секретні документи, випущені центральним урядом для провінційних озброєних сил на рівнях провінції і міського управління;

2) секретні документи, випущені провінційним урядом". "Жоден відділ не повинен тримати секретні документи, випущені центральними і провінційними урядами”. "Секретні документи, видані центральним урядом, повинні бути повернені в центральний урядовий офіс КПК для знищення. Секретні документи, видані провінційним урядом, повинні бути повернені в провінційний урядовий офіс КПК для знищення. Всі інші секретні документи повинні бути оброблені і знищені місцевими офісами КПК на рівні провінції, області або міста".

"В процесі знищення цих документів, кожен повинен упевнитися, що немає ніякого способу повернути оригінали документа. Документи на папері повинні бути спалені або розрізані і перетворені на целюлозу. Пристрої для розрізання паперу повинні відповідати вимогам для знищення секретних документів. Розрізані документи будуть послані в певні місця для знищення. Двоє або більше чоловік обов‘язково повинні бути присутніми, і ніхто не повинен йти перш, ніж документи будуть повністю знищені".

Чому КПК знищує секретні документи? Мабуть, ці документи несуть важливу інформацію, яку КПК не хоче розголошувати. Протягом останніх семи років переслідування Фалуньгун, всі розпорядження були випущені через секретні канали, і переслідування було продовжене негласно. Тепер все більше свідків виступили вперед, щоб забезпечити гласність, і все більше людей зрозуміли природу КПК і засуджують її звірства. Все це викликає у КПК побоювання. Чим більше КПК боїться бути викритою, тим більше ми повинні поспішати, щоб її викрити. Ми викриємо всі злочини, скоєні КПК і всіма, хто брав участь у цьому переслідуванні.

#img_left_nostream#Чиновники КПК надзвичайно налякані викриттям їх злочинів з вилучення органів у живих послідовників Фалуньгун.

Вони намагаються знищити докази і приховати сліди своїх лиходійств. 25 березня 2006 року офіс КПК провінції Хейлунцзян випустив директиву (номер [2006] 12), наказуючи всім місцевим відділам знищити секретні документи.

У ній говориться: "Відповідно до вимог, встановлених в "Попередніх інструкціях на відправлення і розповсюдження центральних урядових документів" (номер [2004] 37, випущених центральним урядовим офісом КПК), а також в "Додатковому регулюванні на відправлення центральних урядових документів" (номер [2005] 37, випущеному центральним урядовим бюро), щоб гарантувати ефективне розповсюдження і безпеку документів центрального уряду і провінційних урядів, а також перешкоджати розкриттю секретних документів, наступні секретні документи повинні бути знищені:

1) секретні документи, випущені центральним урядом для провінційних озброєних сил на рівнях провінції і міського управління;

2) секретні документи, випущені провінційним урядом". "Жоден відділ не повинен тримати секретні документи, випущені центральними і провінційними урядами”. "Секретні документи, видані центральним урядом, повинні бути повернені в центральний урядовий офіс КПК для знищення. Секретні документи, видані провінційним урядом, повинні бути повернені в провінційний урядовий офіс КПК для знищення. Всі інші секретні документи повинні бути оброблені і знищені місцевими офісами КПК на рівні провінції, області або міста".

"В процесі знищення цих документів, кожен повинен упевнитися, що немає ніякого способу повернути оригінали документа. Документи на папері повинні бути спалені або розрізані і перетворені на целюлозу. Пристрої для розрізання паперу повинні відповідати вимогам для знищення секретних документів. Розрізані документи будуть послані в певні місця для знищення. Двоє або більше чоловік обов‘язково повинні бути присутніми, і ніхто не повинен йти перш, ніж документи будуть повністю знищені".

Чому КПК знищує секретні документи? Мабуть, ці документи несуть важливу інформацію, яку КПК не хоче розголошувати. Протягом останніх семи років переслідування Фалуньгун, всі розпорядження були випущені через секретні канали, і переслідування було продовжене негласно. Тепер все більше свідків виступили вперед, щоб забезпечити гласність, і все більше людей зрозуміли природу КПК і засуджують її звірства. Все це викликає у КПК побоювання. Чим більше КПК боїться бути викритою, тим більше ми повинні поспішати, щоб її викрити. Ми викриємо всі злочини, скоєні КПК і всіма, хто брав участь у цьому переслідуванні.

#img_right#Сотні гостей відвідали церемонію вручень нагород Reebok Human Rights Award 2006, що пройшла 15 травня в американському штаті Массачусетс. Цього року були чотири призери, включаючи, 27-ми річного мешканця Пекіна Лі Даня, борця з розповсюдженням СНІДу в Китаї.

Це 30-ти річний американець, охоронець, який захищає дітей від сексуальних домагань в Нью-Йорку Рейчел Ллойд; 28-ми річний індус, який рішуче виступає серед місцевої молоді за боротьбу проти переслідування прав людини і за мир в сьогоднішній війні у Кашмірі Курям Парвез; а також приваблива 24-х річна Отто Сакі, захисниця правосуддя і прав людини в Зімбабве.

1988 року компанія Reebok організувала церемонію нагород для заохочення молодих героїв в їх зусиллях із захисту прав людини. Серед них четверо були нагороджені спеціальною премією двічі — троє лідерів студентського демократичного руху 4 червня 1989 року, включаючи Ван Даня, і цього року Лі Дань з Пекіна.

Лі Дань відмовляється від медичної кар’єри

Лі Дань народився в Пекіні. Він був аспірантом, що спеціалізується в просторовій фізиці і готувався до медичної кар’єри. У 1998 році він зіткнувся з першим пацієнтом СНІДу в Китаї, і з того часу почав контактувати з сім’ями пацієнтів хворих на СНІД, включаючи дорослих і дітей, у яких не було батьків або опікунів. Їх зневажали в суспільстві, і вони залишалися без допомоги з боку уряду. Лі Дань був дуже стурбований їх стражданнями і кинув своє навчання, щоб захистити від дискримінації хворих на СНІД.

Труднощі, пов’язані з організацією притулків для пацієнтів хворих на СНІД

В 2003 році Лі Дань допоміг 100 000 сиротам, побудувавши в провінції Хенань школу для сиріт і притулок для хворих на СНІД. Проте пізніше комуністичний режим примусив його закрити притулок і школу. Міліція затримувала і била його.

Перший зафіксований випадок зараження китайців СНІДом був у 1985 році. Оскільки уряд не вживав ніяких заходів для запобігання його розповсюдження, до 1990-го року в країні налічувався більше мільйона ВІЧ інфікованих.

Лі прийшов до висновку, що:

1. Влада наживалася на переливанні крові, і не бажала підступатися своїми інтересами.

2. Чиновники в уряді не могли просунутися у посаді або стати багатими, якщо вони піклувалися про пацієнтів хворих гна СНІД.

3. Через велику кількість населення в Китаї, смерть декількох чоловік не може впливати на що-небудь, і багато людей пропонують дозволити хворим на СНІД просто померти.

Лі Дань бореться за основні права хворих на СНІД

Лі Дань і декілька його друзів-однодумців організували Orchid Cultural Communication Center. Вони мають намір привернути професіоналів для проведення лекцій з традиційної культури, з метою навчити людей розрізняти правильне від неправильного і цінувати людські цінності вище грошей і матеріальних благ. Сподіваючись на поглиблення розуміння китайським суспільством реального життя і занепокоєння міжнародного співтовариства щодо існуючої проблеми СНІДу в Китаї, Лі зняв документальний фільм про хворих на СНІД, розіславши його медпрацівникам і репортерам.

Лі Дань планує пожертвувати 50 000 доларів для Orchid Cultural Communication Center, направивши ці засоби на зусилля по створенню прийнятних умов життя для хворих на СНІД в Китаї, збирається і далі продовжувати наполегливо і мирно боротися за їх основні права.

The Epoch Times (Великая Эпоха)

 

Чотири призери 2006 року. Другий справа – Лі Дань. Фото: Велика Епоха

 

Лі Дань і перекладач на церемонії вручення призів. Фото: Велика Епоха

 

#img_right#Сотні гостей відвідали церемонію вручень нагород Reebok Human Rights Award 2006, що пройшла 15 травня в американському штаті Массачусетс. Цього року були чотири призери, включаючи, 27-ми річного мешканця Пекіна Лі Даня, борця з розповсюдженням СНІДу в Китаї.

Це 30-ти річний американець, охоронець, який захищає дітей від сексуальних домагань в Нью-Йорку Рейчел Ллойд; 28-ми річний індус, який рішуче виступає серед місцевої молоді за боротьбу проти переслідування прав людини і за мир в сьогоднішній війні у Кашмірі Курям Парвез; а також приваблива 24-х річна Отто Сакі, захисниця правосуддя і прав людини в Зімбабве.

1988 року компанія Reebok організувала церемонію нагород для заохочення молодих героїв в їх зусиллях із захисту прав людини. Серед них четверо були нагороджені спеціальною премією двічі — троє лідерів студентського демократичного руху 4 червня 1989 року, включаючи Ван Даня, і цього року Лі Дань з Пекіна.

Лі Дань відмовляється від медичної кар’єри

Лі Дань народився в Пекіні. Він був аспірантом, що спеціалізується в просторовій фізиці і готувався до медичної кар’єри. У 1998 році він зіткнувся з першим пацієнтом СНІДу в Китаї, і з того часу почав контактувати з сім’ями пацієнтів хворих на СНІД, включаючи дорослих і дітей, у яких не було батьків або опікунів. Їх зневажали в суспільстві, і вони залишалися без допомоги з боку уряду. Лі Дань був дуже стурбований їх стражданнями і кинув своє навчання, щоб захистити від дискримінації хворих на СНІД.

Труднощі, пов’язані з організацією притулків для пацієнтів хворих на СНІД

В 2003 році Лі Дань допоміг 100 000 сиротам, побудувавши в провінції Хенань школу для сиріт і притулок для хворих на СНІД. Проте пізніше комуністичний режим примусив його закрити притулок і школу. Міліція затримувала і била його.

Перший зафіксований випадок зараження китайців СНІДом був у 1985 році. Оскільки уряд не вживав ніяких заходів для запобігання його розповсюдження, до 1990-го року в країні налічувався більше мільйона ВІЧ інфікованих.

Лі прийшов до висновку, що:

1. Влада наживалася на переливанні крові, і не бажала підступатися своїми інтересами.

2. Чиновники в уряді не могли просунутися у посаді або стати багатими, якщо вони піклувалися про пацієнтів хворих гна СНІД.

3. Через велику кількість населення в Китаї, смерть декількох чоловік не може впливати на що-небудь, і багато людей пропонують дозволити хворим на СНІД просто померти.

Лі Дань бореться за основні права хворих на СНІД

Лі Дань і декілька його друзів-однодумців організували Orchid Cultural Communication Center. Вони мають намір привернути професіоналів для проведення лекцій з традиційної культури, з метою навчити людей розрізняти правильне від неправильного і цінувати людські цінності вище грошей і матеріальних благ. Сподіваючись на поглиблення розуміння китайським суспільством реального життя і занепокоєння міжнародного співтовариства щодо існуючої проблеми СНІДу в Китаї, Лі зняв документальний фільм про хворих на СНІД, розіславши його медпрацівникам і репортерам.

Лі Дань планує пожертвувати 50 000 доларів для Orchid Cultural Communication Center, направивши ці засоби на зусилля по створенню прийнятних умов життя для хворих на СНІД в Китаї, збирається і далі продовжувати наполегливо і мирно боротися за їх основні права.

The Epoch Times (Великая Эпоха)

 

Чотири призери 2006 року. Другий справа – Лі Дань. Фото: Велика Епоха

 

Лі Дань і перекладач на церемонії вручення призів. Фото: Велика Епоха

 

#img_right#Сотні гостей відвідали церемонію вручень нагород Reebok Human Rights Award 2006, що пройшла 15 травня в американському штаті Массачусетс. Цього року були чотири призери, включаючи, 27-ми річного мешканця Пекіна Лі Даня, борця з розповсюдженням СНІДу в Китаї.

Це 30-ти річний американець, охоронець, який захищає дітей від сексуальних домагань в Нью-Йорку Рейчел Ллойд; 28-ми річний індус, який рішуче виступає серед місцевої молоді за боротьбу проти переслідування прав людини і за мир в сьогоднішній війні у Кашмірі Курям Парвез; а також приваблива 24-х річна Отто Сакі, захисниця правосуддя і прав людини в Зімбабве.

1988 року компанія Reebok організувала церемонію нагород для заохочення молодих героїв в їх зусиллях із захисту прав людини. Серед них четверо були нагороджені спеціальною премією двічі — троє лідерів студентського демократичного руху 4 червня 1989 року, включаючи Ван Даня, і цього року Лі Дань з Пекіна.

Лі Дань відмовляється від медичної кар’єри

Лі Дань народився в Пекіні. Він був аспірантом, що спеціалізується в просторовій фізиці і готувався до медичної кар’єри. У 1998 році він зіткнувся з першим пацієнтом СНІДу в Китаї, і з того часу почав контактувати з сім’ями пацієнтів хворих на СНІД, включаючи дорослих і дітей, у яких не було батьків або опікунів. Їх зневажали в суспільстві, і вони залишалися без допомоги з боку уряду. Лі Дань був дуже стурбований їх стражданнями і кинув своє навчання, щоб захистити від дискримінації хворих на СНІД.

Труднощі, пов’язані з організацією притулків для пацієнтів хворих на СНІД

В 2003 році Лі Дань допоміг 100 000 сиротам, побудувавши в провінції Хенань школу для сиріт і притулок для хворих на СНІД. Проте пізніше комуністичний режим примусив його закрити притулок і школу. Міліція затримувала і била його.

Перший зафіксований випадок зараження китайців СНІДом був у 1985 році. Оскільки уряд не вживав ніяких заходів для запобігання його розповсюдження, до 1990-го року в країні налічувався більше мільйона ВІЧ інфікованих.

Лі прийшов до висновку, що:

1. Влада наживалася на переливанні крові, і не бажала підступатися своїми інтересами.

2. Чиновники в уряді не могли просунутися у посаді або стати багатими, якщо вони піклувалися про пацієнтів хворих гна СНІД.

3. Через велику кількість населення в Китаї, смерть декількох чоловік не може впливати на що-небудь, і багато людей пропонують дозволити хворим на СНІД просто померти.

Лі Дань бореться за основні права хворих на СНІД

Лі Дань і декілька його друзів-однодумців організували Orchid Cultural Communication Center. Вони мають намір привернути професіоналів для проведення лекцій з традиційної культури, з метою навчити людей розрізняти правильне від неправильного і цінувати людські цінності вище грошей і матеріальних благ. Сподіваючись на поглиблення розуміння китайським суспільством реального життя і занепокоєння міжнародного співтовариства щодо існуючої проблеми СНІДу в Китаї, Лі зняв документальний фільм про хворих на СНІД, розіславши його медпрацівникам і репортерам.

Лі Дань планує пожертвувати 50 000 доларів для Orchid Cultural Communication Center, направивши ці засоби на зусилля по створенню прийнятних умов життя для хворих на СНІД в Китаї, збирається і далі продовжувати наполегливо і мирно боротися за їх основні права.

The Epoch Times (Великая Эпоха)

 

Чотири призери 2006 року. Другий справа – Лі Дань. Фото: Велика Епоха

 

Лі Дань і перекладач на церемонії вручення призів. Фото: Велика Епоха

 

#img_left_nostream#В Америці опублікована книга професора молекулярної і клітинної біології Каліфорнійського університету Пітера Дюсберга – одного з головних представників наукового інакомислення в області гіпотези ВІЛ/СНІДу – під характерною назвою: "Інфекційний СНІД: ми були введені в оману?"

У передмові до другої книги П. Дюсберга "Вигаданий вірус СНІДу" лауреат Нобелівської премії, присудженої за відкриття хімічної реакції, яка стала потім використовуватися без відома і згоди автора в діагностиці Віл-інфекції (т.н. полімеразна ланцюгова реакція – PCR) професор К. Мулліс (США), пише: "Я був переконаний в існуванні вірусного походження СНІДу, але Пітер Дюсберг стверджує, що це помилка. Тепер я теж бачу, що гіпотеза ВІЛ/СНІДу – не просто наукова недоробка: це пекельна помилка. Я кажу це як попередження".

У цій книзі П. Дюсберг, зокрема, стверджує: "Боротьба зі СНІДом закінчилася поразкою. Починаючи з 1981 року, більше 500 000 американців і понад 150 000 європейців поставили діагноз „ВІЛ/СНІД”. Платники податків США заплатили більше ніж 45 мільярдів доларів, проте, за цей час не було відкрито ніякої вакцини, ніякого засобу лікування і не розроблено ніякої ефективної профілактики.

Жоден пацієнт зі СНІДом не був вилікуваний. "Професор Дюсберг вважає, що СНІД суперечить всім законам інфекційної хвороби. Наприклад, обстежені дружини 15000 „ВІЛ-позитивних” американців, чомусь не заразилися вірусом, продовжуючи жити статевим життям з своїми чоловіками.

Інфекційні хвороби (наприклад, грип, туберкульоз та ін.) розповсюджуються серед всього населення, незалежно від статі і віку людей. Тим часом понад 90% „ВІЛ-інфікованих” складають чоловіки – наркомани і гомосексуалісти у віці 20 – 40 років.

Згідно не спростованим до теперішнього часу висновкам доктора Коха – ученого, який в ХІХ столітті виділив туберкульозну паличку, – щоб визнати який-небудь мікроорганізм (мікроб, вірус та ін.) збудником конкретного захворювання, він повинен бути обов’язково виділений з організму, і після інфікування ним іншого організму в ньому повинне розвинутися таке саме захворювання.

Опоненти доктрини СНІДу стверджують, що у людей, яким поставлений діагноз "ВІЛ-інфекція", цей вірус при лабораторній діагностиці ніколи не виділяється. П. Дюсберг прийшов до висновку, що той вірус, який вважається "вбивцею імунної системи", не приводить до СНІДу і є безпечним для людини (так званий вірус-супутник).

Смерть від СНІДу через багато років – щось з області ненаукової фантастики: цей вірус має властивість так стрімко розмножуватися, що вже за два тижні з’являється в кожній клітці організму, проте без яких-небудь згубних для нього наслідків.

Як вважають опоненти теорії вірусного походження СНІДу, ігнорувалося і зберігалося в таємниці від суспільства те, що ніколи не існувало і, досі немає жодного достовірного тесту на ВІЛ. При 30 хворобах він є позитивним, що вже дає підстави поставити хворому діагноз "Віл-інфекція".

Проте це не має ніякого відношення до вірусу імунодефіциту, оскільки тест ніколи не виявляє вірус, а засвідчує тільки наявність антитіл в зразках крові – захисних елементів організму на якого-небудь збудника.

Тобто, позитивна реакція, що трактувалась як Віл-інфекція, може бути і у хворих, чиї імунні системи були раніше активізовані і виробляли антитіла при найрізноманітніших захворюваннях – туберкульозі, пневмонії, ревматизмі, розсіяному склерозі, стані після щеплень, перенесеного грипу і т.д. Це стосується і людей, яким часто переливали кров, – один з найсильніших антигенів, на який виробляються антитіла.

Учений вважає, що "насправді СНІД є новою епідемією старих хвороб". СНІД вважається фінальною стадією Віл-інфекції і невиліковним за визначенням. Такий діагноз служить одночасно вироком – стати ізгоєм суспільства і готуватися до власних похоронів.

Ще в 1988 році професор Люк Монтаньє ( L. Montagnier, Інститут Пастера, Франція) зробив наступну заяву: "Психологічні чинники є надзвичайно важливими для підтримки імунної системи. Якщо ви ігноруєте психологічну підтримку, повідомляючи хворого, що він приречений на смерть, то ці слова вже є вироком. Неправда, що ВІЛ на 100% є смертельним!"

Одним з найбільш послідовних критиків гіпотези СНІДу є угорський вчений доктор Антал Макк (Antal Makk). Виступаючи на одній з конференцій із СНІДу, він підкреслив, що "постійне акцентування невиліковності СНІДу служить виключно тільки цілям бізнесу і отриманню грошей на дослідження та під іншими приводами. На ці гроші, зокрема, розробляються і отримуються токсичні препарати, які не укріплюють, а руйнують імунну систему, прирікаючи людину на смерть від побічних дій".

У світовій клінічній практиці для терапії СНІДу широко застосовують високотоксичні препарати AZT, що виробляються компанією Wellcome. Як підкреслюють А. Макк та інші супротивники доктрини СНІДу, ці препарати вбивають всі клітки організму без розбору. Пітер Дюсберг стверджував, що зафіксовано вже більше 50 тисяч летальних результатів, викликаних цими високотоксичними ліками. Виробництво аналогічних препаратів освоєне і в Росії.

Професор Дюсберг в книзі "Вигаданий вірус СНІДу" підкреслює, що "значно більше, ніж від гіпотетичного ВІЧа, людина ризикує від наслідків внутрішньовенного введення наркотиків, вживання різних стимуляторів сексуальної і розумової діяльності, а також високотоксичних ліків проти ВІЛ, що вживаються в цілях профілактики чоловіками-гомосексуалістами".

Як вважають опоненти доктрини, саме з цих причин, а не від "смертельного" вірусу СНІДу, вмирають наркомани і гомосексуалісти. Страх перед СНІДом не зупинив ні бурхливого зростання венеричних та інших захворювань, ні епідемії наркоманії.

Але не може не хвилювати при цьому доля і тих, кому поставлений цей убивчий діагноз, після якого як і раніше калічаться долі, розпадаються сім’ї, люди закінчують життя самогубством, як це було, наприклад, минулого року в Іркутську, де 5 чоловік звели рахунки з життям, дізнавшись, що вони хворі на СНІД.

За даними преси, лікування одного російського хворого обходиться приблизно в 100 доларів на місяць (у Москві ця сума – близько 1000 доларів). Витрати на лікування 26,6 тисячі чоловік, які зареєстровані у 1999 році як ВІЛ-інфіковані, повинні складати якнайменш більше 31 мільйона доларів на рік. В той же час в Англії, наприклад, під впливом критичних виступів з проблеми СНІДу, фінансування на дослідження в цій області скоротили на третину.

Автор книги про СНІД доктор Джон Лоріцен (США) стверджує наступне: "Багато учених знають правду про СНІД. Але існує величезна матеріальна зацікавленість, укладаються мільярдні операції, процвітає бізнес, пов’язаний зі СНІДом. Тому вчені мовчать, отримуючи для себе вигоду і сприяючи цьому бізнесу".

Професорові П. Дюсбергу неодноразово погрожували вбивством. Був убитий головний медичний статистик, який готував матеріал про те, що люди, яківживають препарат AZT вмирають швидше за тих, хто його не вживає. Ці ліки принесли компанії Wellcome мільярдні прибутки. Як стверджує доктор Антал Макк, "СНІД – це не смертельне захворювання. Це бізнес на смерті …"

Матеріали, які лягли в основу даної статті, автору цих рядків надала лікар Ірина Михайлівна Сазонова (у її перекладах з англійськї та угорської, а також власні спостереження і висновки). Більше 25 років вона пропрацювала в значних лікувальних установах Москви.

Добре розбираючись в імунології, вірусології, И.М. Сазонова з самого початку стала сумніватися в гіпотезі СНІДу, з роками накопичила великий матеріал з цієї проблеми, переклала книгу П. Дюсберга "Вигаданий вірус СНІДу". Докладну наукову інформацію, яка спростовує теорію "чуми ХХ століття", надав їй доктор Антал Макк.

Олена Захарова. Велика Епоха