#img_left_nostream#Мене зустріла тепла посмішка, коли ми ще й не встигли представитися один одному. Так я познайомився в Гамбурзі з Ребією Кадір, головою Всесвітнього уйгурського конгресу.
Насилу віриться, що ця 60-річна жінка з сивиною в волоссі, заплетеному в дві коси, може бути «державним ворогом № 1 КНР». Проте так і є. Ця живо жестикулююча жінка зі зморшками біля очей від сміху — найзнаменитіша представниця, після Далай-лами, одного з народів, які зазнають репресій у Китаї, — уйгурів. У списку Суспільства народів, що перебувають під загрозою зникнення, уйгури займають одне з перших місць. Страждання цього народу почалися в 1949 році, коли КНР узяла під контроль Східний Туркестан, теперішній автономний район Сіньцзян.
В інтерв’ю Великій Епосі (The Epoch Times) колись найбагатша жінка Китаю, мати 11 дітей і автор бестселера, розповіла про жорстоке ставлення до представників її народу. В результаті примусових абортів, вигнань, а тепер — викорінювання культури, проти уйгурів у Китаї здійснюється геноцид, на який світова спільнота мало звертає уваги.
— Пані Кадір, що з вашими дітьми, які залишилися в Сіньцзяні?
— Двоє з них перебувають у в’язниці. Вони позбавлені можливості підтримувати зв’язок зі своїми дружинами. Троє — під домашнім арештом.
Мої родичі і друзі перебувають під спостереженням і бояться нажити собі проблем. У моїх знайомих на батьківщині забрали паспорти, щоб вони не змогли виїхати. Одну людину, що підтримувала мене, збила машина. Я думаю, що це не було випадковістю. Китайський уряд всіляко намагається перешкоджати моїй суспільній діяльності на Заході. З цією метою він пише листи урядам.
Так, китайські посольства адресували листи європейським парламентарям, в яких повідомляється про те, що я терористка і сепаратистка і щоб зі мною не вступали ні в які контакти, інакше це може створити проблеми для міждержавних відносин. Вони і в моїй країні підкуповували людей, аби ті негативно висловлювалися в мою адресу на телебаченні і в Інтернеті. Чи заслуговують на повагу подібні вчинки з боку держави?
Я — не терористка, це китайська держава — терорист. Це вона поміщає у в’язниці і вбиває безневинних людей — кого ще після цього можна назвати терористом? Я твердо вірю в те, що правда на моїй стороні. Я борюся за демократію, за права людини і тому мене не можна залякати.
— Яку проблему для КНР, з точки зору китайської влади, представляють уйгури?
— Комуністична партія хоче нас асимілювати, а ми цього не хочемо — це основна проблема. Китайський правлячий режим — шовіністи, тоді як ми — володіємо власною самобутньою культурою і індивідуальністю. Вони для нас — окупаційна влада, вони зайняли нашу землю в 1949 році. Тепер вони бояться, що про наші вимоги дізнається весь світ. Мені інколи думається, що китайська влада хотіла б узагалі викреслити слово «геноцид» зі словника, лише тоді б їм стало спокійно на душі.
Зрозумійте мене правильно, ми нічого не маємо проти китайського народу. Ми просто хочемо жити у світі, зберігаючи свою національну індивідуальність. Протягом 58 років уйгури намагаються вирішити конфлікт мирним способом. Ми не здійснюємо нічого протизаконного. У 1954 році наша інтелігенція була арештована за звинуваченнями в сепаратизмі, релігійному фанатизмі і т.д. У 1957 році вони ув’язнили всіх наших інтелектуалів , звинувативши їх у тому, що вони були проти комуністичного режиму. У 1966-му наші керівники були затримані. Репресії проходили у три великі хвилі.
— Компартія намагається створити собі сучасний імідж. Чи змінилося що-небудь у ситуації уйгурів за останні роки?
— Політика стосовно багато чого можливо і змінилася, але стосовно уйгурів — ні. І на 17-му З’їзді компартії Китаю — також ні. Протягом останніх 10 років вони як і раніше намагаються нас знищити, тільки цього разу іншими способами.
Тепер зазнає нападів наша культура. Сьогодні вони ще хочуть скасувати і нашу писемність, і мову. Школярам у Китаї з початкової школи промивають мізки. Тепер вони поклали око на наших дівчат. Дівчат у віці 14—25 років без їх на те згоди висилають до внутрішнього Китаю. Це також велика трагедія для нас, там вони вимушені працювати в нічних барах.
Влада хоче збільшити число цих дівчат до 1,2 мільйонів. Це також свого роду повільний геноцид, тому що вони вивозять наших дівчат. До цього слід додати контроль над народжуваністю: уйгурів змушують робити примусові аборти.
Відбувається прискорене переселення китайців у місця мешкання уйгур. Уйгури навіть з університетською освітою не можуть знайти роботу. В адміністрації — одні китайці. У 1949 р. там проживало лише 2% китайців, тепер — понад 60%.
Незапланована імміграція призводить до серйозних проблем в екології. Відбувається експлуатація природних копалин, що наносить шкоду довкіллю. В результаті цього пересохнули три озера. Раніше уйгури, принаймні, могли займатися сільським господарством і таким чином протистояти їхньому способу життя. Тепер цієї можливості немає, тому що до нас приїхало надто багато китайців.
— Яке становище уйгур у трудових таборах? Чи були такі випадки як із послідовниками Фалуньгун, коли ув’язнених вбивають з метою витягання органів?
— Це дуже важливе питання. Уйгури повинні в рік безкоштовно працювати три місяці в трудовому таборі. Не лише дорослі, але й діти. Їх довільно незаконно затримують і карають. Торгівля органами існує, але у нас немає жодних доказів, тому я не хочу багато про це говорити. Тіла страчених уйгурів не повертають. Лише в дуже окремих випадках членам сім’ї повертається тіло страченого політичного ув’язненого. Це відбувається, здається, лише в одному випадку з тисячі.
— Які уйгурські традиції щодо цього питання?
— Згідно з нашими традиціями, поховання — це священний ритуал, використовувати органи померлих заборонено. Тіло має бути похоронене у відповідності з нашими традиціями. Але що робити, якщо солдати забирають труп? Був випадок, коли родичам взагалі не дозволили поглянути на тіло. Людина, яка наважилася сказати «ні», що в Китаї недопустимо, була звинувачена в критиці режиму.
— Чи вважаєте Ви, що китайська влада вводить в оману світові ЗМІ? У ЗМІ широко повідомлялося, що голова держави Ху Цзіньтао під час свого виступу на 17-му партійному з’їзді 60 разів вжив слово «демократія»?
— Репортерам слід було б спочатку поспостерігати, а потім робити повідомлення. Тоді вони не стали б поширювати подібні чутки впродовж кількох десятиліть.
Якщо Ху говорить про демократію, то він повинен спершу забезпечити доступ журналістам у всі райони Китаю. Він повинен звільнити таких громадських активістів-діячів як Чень Гуанчена, який опинився у в’язниці лише внаслідок своїх висловів. Він також повинен звільнити моїх дітей. Відкрити вільний доступ до Тибету і Східного Туркестану, аби журналісти могли побачити, що там відбувається, і населення могло вільно висловлюватися. Має бути присутньою, хай і не в такій мірі, як у європейських країнах, але хоча б одна десята частина тієї демократії, що є тут, у Європі.
Йому слід надати вільний доступ у трудові табори журналістам, щоб вони могли поговорити із послідовниками Фалуньгун, уйгурською і тибетською опозицією, демократичними активістами — і повідомити світу, що є прогрес (або ж його немає).
Світові ЗМІ не повинні дозволяти комуністичному режиму Китаю так себе використовувати. Нічого не стало краще ні в одному з напрямів діяльності КПК.
Якби щодо демократизації китайської держави було дійсно щось зроблене, то вони повинні були б вітати те, що Ангела Меркель прийняла Далай-ламу. Якщо в Китаї насправді є демократія, то чому вони перешкоджають моїй діяльності і шлють листи у всілякі офіційні інстанції?
Якщо там є демократія, то чому послідовники Фалуньгун не можуть вірити у свою релігію? Якби там була демократія, то вони повинні були б визнати, що зробили помилку на площі Тянь-Ань-Мень і принесли б вибачення. Ті, хто перебували у той час при владі, повинні постати перед судом.
5 лютого 1997 року багато уйгурів було затримано, і вони досі перебувають у в’язниці. Вони ні в чому не винні, вони мають бути на волі. Якби все це було зроблено, то можна було б казати про демократію, тому що в цьому випадку демократія була б очевидна.
— Як повинен поводитися Захід, маючи великі економічні інтереси в Китаї?
— Європейські країни, західні країни, всі демократичні країни повинні використовувати будь-яку можливість для здійснення тиску на Китай з метою припинити порушення прав людини в Китаї, інакше одного дня небезпека може зрости для всього світу.
Китай підтримує країни, які пригнічують власні народи — Бірма, Іран… Тому світовій спільноті демократичних держав потрібно прагнути до того, щоб економічні стосунки між державами безпосередньо залежали від дотримання прав людини в цих державах.
Демократичні країни мають бути готовими піти на економічні жертви. Потрібно ризикнути і піти на ці жертви. Тоді припиняться людські жертви в Китаї, тоді б всі побачили, що Китай не настільки сильний, яким він здається зовні.
Західні країни повинні співпрацювати між собою в питаннях захисту прав людини. Якщо Німеччина припиняє зв’язки, то і Франції не слід торгувати з Китаєм. Потрібно дотримуватися одних поглядів. Коли Німеччина виступає за права людини в Китаї, а Великобританія і Франція — ні, то це ні до чого не приведе.
— Чому Китай не такий вже і сильний?
— Китай не настільки сильний, як думають у Європі. Якщо західні компанії і уряди заберуть свої інвестиції з Китаю, понад усе від цього постраждає китайський уряд. Це призвело б до того, що сотні тисяч людей залишилися б без роботи, що у свою чергу ослабило б уряд. Внутрішні протиріччя чинили б тиск на режим.
В китайського уряду є два улюблених слова — свобода і солідарність. Але ці два слова, в першу чергу, базуються на справедливості і демократії, про що забуває правлячий режим.
Флоріан Годовіц. Велика Епоха
