Blog

#img_right_nostream#Свято Івана Купала має давнє народне коріння. Воно утворилось шляхом злиття християнських та язичницьких традицій.
– Івана Купала – це день літнього сонцевороту, що тепер сходиться з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, 24-го червня за старим календарем або 7-го липня – за новим, – пише у книзі Звичаї нашого народу" етнограф Олекса Воропай.

Давній звичай відзначати це свято добре зберігся в українській культурі і кожного року привертає увагу багатьох людей.

Традиційно, 6 липня в Музеї народної архітектури та побуту НАН України, що біля с. Пирогово на Київщині, проводиться свято Івана Купала. І нинішнього року це місце зібрало в себе справжніх цінителів обрядів та традицій української культури.

За словами однієї з організаторів свята Ніни Олександрівни Зозулі, свято Івана Купала проводиться в Музеї народної архітектури та побуту з 1983 року.

– Наш фольклорно-етнографічний ансамбль, який організував Леопольд Ященко, виконував купальські пісні, створюючи атмосферу свята. З кожним роком святкування ставало все масовішим і традиційним, – розповідає Ніна Олександрівна. Але тепер вони вже не співають, а виступають організаторами цих святкових заходів.

Відвідувачі свята мали змогу познайомитися з давніми обрядодійствами: вінкоплетінням, прибиранням купальського деревця, водінням хороводів, ворожінням на вінках, вогняним колесом, очищенням вогнем та водою.

Атрибутами свята за мотивами "Поділля" стали "Іван" та солом’яна лялька Морена – виплетені у вигляді людських постатей з городніх та лісових квітів і верба – "купайло". Усіх їх в кінці свята за традицією спалюють або топлять, як таких, що уособлюють сили зла.

На свято були запрошені фольклорні колективи з Вінницької, Київської, Житомирської, Чернігівської та Київської областей. Вони познайомили гостей свята з купальськими піснями своїх регіонів, надавши можливість глядачам поринути в атмосферу самобутньої культури України.

– Ми дуже вдячні, що нас запросили на це чудове свято і надали можливість внести частинку нашого місцевого колориту у святкування дня Івана Купала. Ми вперше на цьому святі, але, сподіваємось, що не востаннє, – сказала одна із учасниць фольклорного колективу з Вінничини

Купальські переспіви, хороводи, дим від багаття створювали справжній святковий настрій. Багато юнаків та дівчат вишикувались у чергу, щоб здійснити таємниче дійство очищення вогнем. Саме такий зміст закладено у традиційних купальських стрибках через вогонь.

А далі – таємнича купальська ніч з пошуками чарівної квітки папороті. За легендами вона цвіте лише один раз на рік у купальську ніч і приносить щастя тому, хто її знайде.

#img_right_nostream#Свято Івана Купала має давнє народне коріння. Воно утворилось шляхом злиття християнських та язичницьких традицій.
– Івана Купала – це день літнього сонцевороту, що тепер сходиться з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, 24-го червня за старим календарем або 7-го липня – за новим, – пише у книзі Звичаї нашого народу" етнограф Олекса Воропай.

Давній звичай відзначати це свято добре зберігся в українській культурі і кожного року привертає увагу багатьох людей.

Традиційно, 6 липня в Музеї народної архітектури та побуту НАН України, що біля с. Пирогово на Київщині, проводиться свято Івана Купала. І нинішнього року це місце зібрало в себе справжніх цінителів обрядів та традицій української культури.

За словами однієї з організаторів свята Ніни Олександрівни Зозулі, свято Івана Купала проводиться в Музеї народної архітектури та побуту з 1983 року.

– Наш фольклорно-етнографічний ансамбль, який організував Леопольд Ященко, виконував купальські пісні, створюючи атмосферу свята. З кожним роком святкування ставало все масовішим і традиційним, – розповідає Ніна Олександрівна. Але тепер вони вже не співають, а виступають організаторами цих святкових заходів.

Відвідувачі свята мали змогу познайомитися з давніми обрядодійствами: вінкоплетінням, прибиранням купальського деревця, водінням хороводів, ворожінням на вінках, вогняним колесом, очищенням вогнем та водою.

Атрибутами свята за мотивами "Поділля" стали "Іван" та солом’яна лялька Морена – виплетені у вигляді людських постатей з городніх та лісових квітів і верба – "купайло". Усіх їх в кінці свята за традицією спалюють або топлять, як таких, що уособлюють сили зла.

На свято були запрошені фольклорні колективи з Вінницької, Київської, Житомирської, Чернігівської та Київської областей. Вони познайомили гостей свята з купальськими піснями своїх регіонів, надавши можливість глядачам поринути в атмосферу самобутньої культури України.

– Ми дуже вдячні, що нас запросили на це чудове свято і надали можливість внести частинку нашого місцевого колориту у святкування дня Івана Купала. Ми вперше на цьому святі, але, сподіваємось, що не востаннє, – сказала одна із учасниць фольклорного колективу з Вінничини

Купальські переспіви, хороводи, дим від багаття створювали справжній святковий настрій. Багато юнаків та дівчат вишикувались у чергу, щоб здійснити таємниче дійство очищення вогнем. Саме такий зміст закладено у традиційних купальських стрибках через вогонь.

А далі – таємнича купальська ніч з пошуками чарівної квітки папороті. За легендами вона цвіте лише один раз на рік у купальську ніч і приносить щастя тому, хто її знайде.

«Той, хто насмілюється  вважати себе суддею у сфері істини та знання, буде повалений сміхом Богів».

«Ви пам’ятаєте, як висміювали електричний струм і «невидимі хвилі»? Людське знання і досі знаходиться у дитинстві».

#img_right#Історичний діалог між релігією та наукою почався дуже давно – принаймні із Платона, Арістотеля та Лейбніца. До сімнадцятого століття метою науки були досягнення мудрості, осягнення законів Всесвіту, життя у гармонії із природою.

З часів початку  «квантової революції» більш ніж 70 років тому багато видатних учених почали знаходити інтригуючі паралелі між результатами своїх досліджень і деякими містичними та трансцендентальними філософіями.

Гейзенберг, Бор, Шредінгер, Еддінгтон, Ейнштейн – усі вони додержувалися містично-духовного уявлення про світ. Ейнштейн написав в листі дитині, яка запитала його, чи моляться вчені, так: «Кожен, хто серйозно займається наукою, переконується у тому, що вище начало, котре проявляється зі всією очевидністю у законах Всесвіту, значно перевершує людського генія». [1]

Нове змалювання дійсності

Близько трьох століть тому Лейбніц, автор інтегрального та диференціального числення, заявив, що метафізична дійсність лежить в основі світобудови та створює матеріальний Всесвіт. Він постулював, що Всесвіт складається із монад, кожна з яких містить інформацію про весь Всесвіт. У своїй «Монадології» Лейбніц пише:

«Кожну частинку матеріального світу можна уявити як сад, повний рослин, як водоймище, повне риб. При цьому кожна гілочка рослини, кожна рибка, кожна крапля роси є таким самим садом чи таким самим водоймищем». [2]

#img_left_nostream#Відкриття Лейбніца дозволило Габору двомастами роками пізніше винайти голограму, за що він пізніше був нагороджений Нобелівською премією, проте демонстрація голографії стала можливою лише після винаходу лазера.

Що таке голограма? Головна її особливість полягає у тому, що кожна з її частин, у деякому розумінні, містить ціле. Якщо на будь-яку частину голограми спрямувати промінь лазера, то буде відтворено повне зображення об’єкту.

 

Близько тридцяти років тому професор неврології Стенфордського університету Карл Прибрам, автор монографії, що стала класичною, «Мови мозку», та професор теоретичної фізики із Лондонського університету Давид Бом, який працював з Ейнштейном, запропонували наукові теорії, які продемонстрували дивовижну схожість із містичними вченнями Сходу та Заходу.

Таким чином, справдилися прогнози про те, що довгождана теорія, по-перше, буде ґрунтуватися на застосуванні теоретичної математики, і,  по-друге, підтвердить те, що так звані «надприродні» явища насправді є частиною природи.

Коротко теорію можна резюмувати наступним чином:

«Наш мозок математично створює «конкретну» дійсність, інтерпретуючи частоти з іншого виміру, який є первинною структурою, що існує поза простором і часом. Мозок є голограмою, що інтерпретує голографічний Всесвіт». [3]

Доктор Бом стверджує, що дійсність, яка сприймається людиною, є повністю сформованою її ідеями про неї: «Справжня дійсність знаходиться поза будь-якими людськими уявленнями про неї;  рівень сприйняття її у нашому світі залежить від наших уявлень. Таким чином,  ми можемо повністю ігнорувати справжню дійсність через те, що наші уявлення про світ, що сформувалися, не припускають її існування».

Далі він відзначає, що наші уявлення про світ є «суцільним хаосом. Вони можуть сприяти деякому технічному прогресу, але в цілому, вони ведуть до хаосу». [4]

Робота професора Бома у сфері квантової фізики привела його до висновку, що фізичні об’єкти, які здаються розділеними, дискретними у просторі та часі, фактично об’єднані неявним основоположним способом.  Згідно до бомівської термінології, під з’ясовним або розгорнутим порядком окремих предметів і явищ знаходиться прихований або визначений порядок нероздільної цілісності, і це не виражене явно ціле завжди є доступним кожній розгорнутій частині.

Цей основоположний порядок обумовлює нашу дійсність подібно до того, як ДНК у ядрі клітини зберігає інформацію про потенційне життя та регулює процес її розвитку.

Таким чином, Всесвіт може бути представлений як гігантська голограма, кожна частина якої міститься у цілому і ціле присутнє у кожній окремій частині.

Кожна клітина нашого тіла містить інформацію про весь Всесвіт, що дає новий зміст рядкам із «Прорікань невинності» Уїльяма Блейка (російський переклад):

В одном мгновенье видеть вечность,

Огромный мир – в зерне песка,

В единой горсти – бесконечность

И небо – в чашечке цветка. [17]

Близько сорока років тому сучасною фізикою були розвинені ідеї про те, що в основі всіх законів природи лежить гармонійний взаємозв’язок.

Нині загальноприйнята теорія елементарних частинок, представлена Г. Ч’ю (“бутстрап”), що також називається демократичною ядерною теорією хадронів (сильно взаємодіючих мікроскопічних частинок – НТ), не тільки заперечує існування фундаментальних складових частин речовини, але й також не визнає ніяких фундаментальних законів, рівнянь чи принципів.

Згідно із “бутстрап”-гіпотезою, «кожна частинка сприяє виникненню інших частинок, які у свою чергу генерують її». [6]

Є дивовижна логіка у тому, що тоді як поет бачить цілий світ в одній піщині, сучасний фізик бачить цілий світ в елементарній частинці.

Професор Бом відзначив, що з часів Галілео Галілея наука об’єктивізувала природу, вивчаючи її через систему лінз.

Або, за Прибрамом, «Можливо, реальна дійсність – це зовсім не те, що ми бачимо нашими очима. Якби ми не мали цих лінз (очей – НТ), то сприймали б світ у частотному діапазоні. Не існує ніякого простору, ніякого часу – тільки події». [3]

Доктор Прибрам вказав на вражаючі передбачення містиків і ранніх філософів, які були підтверджені наукою через багато століть. «Як могли ці ідеї виникнути за багато тисячоліть до того, як був винайдений математичний апарат, що зробив можливим їх пояснення?» – питає професор Прибрам і продовжує:  «Можливо у голографічному – частотному – стані 4000 років тому – це завтра». [3]

Одним із прикладів містичних прогнозів був метафізичний опис шишкоподібної залози як «третього ока». Недавно медиками було виявлено, що шишковидна залоза швидше за все виконує функцію залози, яка керує, оскільки мелатонін, що виділяється нею, регулює активність гіпофізу, який довгий час вважався головною залозою мозку.

Відомий фізик-теоретик, фахівець у сфері фізики високих енергій професор Ф. Капра у своїй відомій книзі «Дао фізики» стверджує, що «на існуючому рівні розвитку науки стало очевидним те, що філософія містицизму є найбільш послідовною філософською основою зі всіх наукових теорій». [7]

«Містичний досвід», – стверджує професор Карл Прибрам, – «є не більш незвичайним, ніж багато інших явищ у природі, наприклад, селективна дерепресія ДНК, для того, щоб спочатку сформувався один орган, потім наступний». [3]

«Східна філософія проникла у західну думку у далекому минулому. Час від часу у нас бувають інтуїтивні прозріння, що дозволяють хоч на мить доторкнутися до нескінченності», – сказав у своїй промові на Х’юстонській медицинській конференції доктор Прибрам, – «чи замислитеся ви про це цього разу чи нам доведеться ще раз йти по колу – залежить від вас». [3]

Згідно Бому, починаючи із раннього віку, нас вчать бачити світ через якусь призму ідей, які ми використовуємо не замислюючись, реагуючи на кожен новий досвід:  «Таким чином, ми приходимо до переконання, що інших способів сприйняття світу не існує, хоча фактично ці способи були знайдені та створені нами у ранньому дитинстві й відтоді стали звичками». [4]

#img_left_nostream#Згідно зі сучасною наукою, світло, яке ми бачимо очима, є лише дуже вузьким діапазоном повного електромагнітного спектру, що існує у природі. Аналогічно, звук, який ми чуємо, також є усього лише дуже малою частиною акустичного спектру. Сучасна наука обмежує нашу здатність сприйняття навколишньої дійсності п’ятьма фізичними відчуттями.

Проте існує «велика» дійсність, сприйняття якої не обмежується відомими нам органами чуття.

«Ми безперервно стикаємося», – відзначає доктор Бом, – «із явищами, які ми не здатні сприйняти на нашому нинішньому рівні розвитку, проте прояви цієї поки недоступної дійсності знаходяться у процесі постійного прихованого усвідомлювання». [4]

І далі зі «Спеціальної теорії відносності» професора Бома: «Одними із головних труднощів у розвитку нових концепцій – у всіх сферах науки – є тенденція використовувати старі поняття для опису нових сфер, де їх застосування є некоректним; ця тенденція посилюється нашою звичкою вважати незмінними властивості відомих нам об’єктів і структур». [4]

Давид Бом стверджує, що істина повинна «сприйматися, по суті, динамічно, у тому розумінні, що наші уявлення про неї можуть фундаментально змінитися у будь-який момент завдяки новим відкриттям, які можуть суперечити старим ідеям абсолютно несподіваним чином і мати у своїй основі абсолютно нові елементи. Таким чином, як у випадку із теорією відносності та квантовою теорією, ….використання старих ідей (Ньютонівських – НТ) є абсолютно неправомірним поза межами їх застосовності». [4]

У такі переломні моменти у розвитку науки необхідність виникнення радикально нових ідей стає цілком очевидною.

«Якщо люди поклоняються науці», – відзначив один із найбільш відомих сучасних філософів Герберт Спенсер, – «і думають, що вона є непорушною в усі часи, що вона правдиво відображає дійсність, то вони всі здійснюють величезну помилку». [8]

Науковий бюрократичний апарат намагається «перетворити фізику на релігію, що ґрунтується на безперечних істинах. І спеціальна теорія відносності (Ейнштейна – НТ) разом із рівняннями Максвела нагадують скелю, на якій споруджена ця церква». [9]

Варто згадати рядки з листа Ейнштейна до Еренфеста:

«В результаті численних невдач я прийшов до переконання, що цей шлях (теорія гравітації і електромагнетизму – НT) не наближає нас до осягнення істини». [10]

Професор Бом стверджує: «Саме собою зрозуміло, що джерело всього сущого неможливо виміряти та пізнати, знаходячись у межах наших обмежених уявлень». [4]

На думку доктора Тіллера, «… сучасна наука, що ігнорує свідомість, помістила людство у глибоку потенційну яму, вибратися із якої для переважної більшості людей, що нині живуть, практично неможливо». [11]

Матерія <-> Енергія <-> Свідомість

Професор Бом переконаний, що свідомість є тоншою формою матерії, що «у поділі Всесвіту на живу та неживу матерію немає ніякої рації. Навіть скеля у певному значенні жива, оскільки життя й інформація присутні не тільки у матерії, але і в «енергії», у «просторі», у «часі», в «усьому Всесвіті». [4] І далі йде дуже важливий висновок: «Все, що нас оточує, є живим. Те, що ми називаємо неживим, – абстракція». [15]

Кен Уїлбер, якого називають «Ейнштейном у сфері людської свідомості», стверджує: «Сфера матеріального існування є найменш фундаментальною, фактично вона знаходиться на набагато нижчому рівні, ніж життя, яке у свою чергу знаходиться на нижчому рівні, ніж свідомість, яка за своєю суттю є менш фундаментальною, ніж духовне начало. Фізика просто являє собою вивчення найменш фундаментальної сфери буття». [13]

#img_right#Кілька років тому всесвітньо відомий вчений доктор Уїльям Тіллер вперше у західній історії представив наукову модель невидимого світу у книзі «Наука та трансформація людини».

Його дві попередні монографії у галузі мікроскопічної та макроскопічної кристалізації (видавництво Кембрідж, 1991) поза сумнівом кваліфікують його як одного з найбільш компетентних учених у сфері дослідження основної структури матеріальних речовин. 

Будучи професором Стенфордського університету у галузі матеріалознавства протягом понад тридцяти років, доктор Тіллер зробив гігантський крок до створення об’єднаної теорії матерії, енергії та свідомості, яка, ймовірно, успішно продовжить спробу кількісного опису Всесвіту як енергетичного поля, зроблену свого часу Ейнштейном.

Використовуючи все більш і більш абстрактні рівні математичного моделювання, Тіллер встановив, що як відомі, так і аномальні явища, які у нашому вимірі описуються, здавалося б, докорінно протилежними рівняннями, на вищих рівнях зливаються в одне.

Свідомість, що являє собою інформацію, яка розповсюджується з нескінченною швидкістю, може одночасно бути присутньою у нескінченній кількості місць у нескінченному космічному просторі.

Професор Тіллер стверджує, що «врешті-решт буде встановлено, що свідомість є невід’ємною якістю Всесвіту, яка здатна генерувати енергії, що зрештою приводять до виникнення матерії.  В результаті буде виявлено, що властивості матерії залежать від локальної свідомості». [11]

Структура Всесвіту

Всесвіт є величезним і неймовірно складним; тільки мікроскопічна її частина проявляється у нашому просторі та може сприйматися людиною.

Доктор фізико-математичних наук Давид Дойч, почесний член Британського комп’ютерного співтовариства, всесвітньо відомий як один із провідних фізиків-теоретиків сучасності. Він створив теоретичну основу абсолютно нової дисципліни, що називається квантовим численням, і яке відкрило можливості для створення фундаментально нового типу комп’ютерів, котрі мають неймовірно величезний об’єм пам’яті.

За словами професора Дойча, у повній відповідності із законами квантової теорії, існує незлічима кількість паралельних світів. Таким чином, повинна існувати безліч версій кожного з нас, нашої планети, так само як і Всесвіту.

«Всі можливі події, всі мислимі зміни у наших життях повинні існувати», – каже Дойч. «Ми живемо не в єдиному Всесвіті, а в широких численних просторах (вимірах)». [14]

Давид Дойч не є автором концепції одночасного існування паралельних Всесвітів. Принцип паралельних світів був вперше представлений Х’ю Евереттом у докторській дисертації, захищеній ним у Прінстонському університеті у 1957 році.

«Я не думаю, що існують інші інтерпретації квантової теорії, окрім існування численних Всесвітів», – каже Дойч, – «інші пояснення не відповідають реальній дійсності». [14]

#img_left_nostream#В одному з інтерв’ю професор Давид Дойч сказав: «Я впевнений, що колись квантова теорія буде визнана невірною, тому що неможливо собі уявити, що ми маємо справу з остаточною теорією фізики. Але я готовий поставити свій останній долар на те, що нова теорія або збереже ідею паралельних Всесвітів із квантової теорії або міститиме щось навіть більш незбагненне». [14]

Про «деградацію людства» та шляхи її подолання

Питання, яким не раз задавався Давид Бом, зводиться до наступного: де, на якому з поворотів долі у минулому людство пішло по невірному шляху, що привів до незліченних конфліктів, розмежувань і руйнувань?

Професор Бом каже про «деградацію людства, що продовжується впродовж багатьох століть у неявній свідомості людства, яку можна назвати людською трагедією, тому що це привело до насильства, корупції, безладу, самообману…». [12]

Непроявлена дійсність, на думку Бома, є n-мірною та позачасовою, й жодною мірою не може бути сприйнята тривимірною людською думкою. Доктор Бом стверджує:  «… нинішний (прагматичний) науковий підхід у значній мірі сприяв невірному сприйняттю людьми навколишньої дійсності. Причина виникнення хаосу в людських відносинах знаходиться у нашому фрагментованому, атомістичному … помилковому мисленні». [12]

Ми здатні осягнути істину лише у тому випадку, якщо вона резонує із частиною вже усвідомленої нами дійсності. Проте, цілком очевидною є можливість підвищення рівня розуміння реальної дійсності, розширення нашої свідомості.

Ще одна цитата з Тіллера: «В результаті зміни думок, настанов і дій людей відбуваються перетворювальні зміни у тонкій структурі речовин, що утворюють людський організм». [11] 

Завершивши основну працю свого життя, доктор Тіллер прийшов до вражаючого для сучасного вченого висновку:  «Наші попередники знаходилися на вищому ступені розвитку у порівнянні з нинішнім суспільством; розвинуті ними спеціальні технології відповідали колосальним розумовим здібностям цих людей, і ми повертаємося назад по вказаному ними шляху. На відміну від нас, наші попередники здійснювали зв’язок із глибшими просторами Всесвіту, вони з легкістю маніпулювали простором і часом, і ми рухаємося в тому ж самому напрямі». [11]

«… пробудити свідомість усього людства …»

#img_right#«Людина є частиною цілого, названого нами «Всесвітом», частиною, обмеженою у просторі та часі. Він відчуває себе, свої думки та відчуття як щось, незалежне від іншого, – свого роду оптичний обман людської свідомості. Ця хибна думка є чимось на зразок в’язниці, обмежуючи наші можливості особистими бажаннями та прихильністю до декількох близьких нам людей. Наша місія повинна полягати у тому, щоб вирватися з цієї в’язниці, розширивши наш круг милосердя, включити в нього усіх живих істот і всю природу у всій її красі. Ніхто не може повністю домогтися цього, але прагнення до досягнення такого стану вже, саме собою, є частиною звільнення та основою внутрішньої гармонії», – написав Альберт Ейнштейн у 1950 році.

За словами доктора Тіллера, «ми повинні усвідомити той факт, що те, чого ми не визнаємо у нашому суспільстві, не може бути ефективно зміненим ззовні, тому що це тільки є віддзеркаленням того, що відбувається всередині нас. Ми повинні спочатку змінити самих себе, і тоді природньо відбудуться відповідні зовнішні зміни». [11] 

Доктор Тіллер наполягає на тому, що дуже важливо «звертати увагу на вдосконалення власного внутрішнього світу, щоб власним прикладом позитивно впливати на людей, що оточують нас». [11]

 

Далі Уїльям Тіллер постулював: «Чим вищою є свідомість індивідуума,  тим більше існує різних видів енергії і відповідних енергетичних зв’язків, які функціонують на більш високих рівнях простору … Таким чином, просвітлена людина … володіє фантастично великою густиною енергії». [11]

Як фізик професор Бом проводить аналогію між атомом і думкою, а також між атомом та автором думки. При розщепленні фізичного атома у прискорювачі виділяється величезна кількість вільної енергії. Аналогічно цьому, величезні кількості космічної енергії потрібні для створення «мислителя», а також для підтримки його ілюзії про те, що він є стабільною істотою.

На думку Бома, «свідомість, що функціонує як думка (на відміну від прозріння), не здатна проникнути у суть і безпосередньо осягнути істину та милосердя, і в цьому криється причина неможливості втілення вищезазначених енергій у повсякденному житті людини».

«Той, хто прагне проникнути у суть, повинен знищити у собі «мислителя», – стверджує доктор Бом, – «енергія, що вивільнюється у результаті цього процесу, за своєю суттю не є нейтральною, ця енергія характеризується цілісністю, n-мірністю та силою милосердя». 

Міркування доктора Тіллера є дуже схожими. Він наполягає на тому, що існує природна здатність кожного організму, залози або клітини резонувати із частотами любові, котра автоматично спрацює у системі, що не має опору. Така пустота приводить до зникнення думок і перетворює нас на інструмент, «здатний функціонувати, мабуть, подібно до електричного трансформатора, здатного до перетворення високочастотної космічної енергії такими способами, які дозволяють нам сфокусувати її на тому рівні, де протікає наше життя». [16]

 

Професор філософії Рене Вебер далі продовжує: «Рідкісний індивідуум, який здатний функціонувати як такий перетворювач, здається людям, що спілкуються із ним, тим, що належить до нового типу людини. Така людина випромінює ясність, розум, духовність і любов однією своєю присутністю. Здається, що він здатний перетворити наш хаотичний міжособистісний світ на етичне царство однією своєю присутністю, тією атмосферою, яка, поза сумнівом, «заряджена» енергіями, для яких у нас немає ні назв, ні концепцій». [16]

За словами доктора Бома, саме через індивідуума повинна прокинутися масова свідомість: «Це подібно до процесу розщеплення атома. Спочатку було всього декілька атомів, це можна було б назвати перетворенням у зародку … , яке потім розповсюдилося, подібно до полум’я, і перетворилося … на могутню ланцюгову реакцію.

Індивідуум, який «бачить» принципи, подібний до винахідника розщеплення атома. В принципі, він вже перетворив людство, проте це поки що майже ніким не усвідомлено…».  [15]

Давид Бом далі відзначає, що «необхідні величезні витрати енергії, щоб вплинути на свідомість усього людства». [15]

Роздумуючи про можливе джерело такої енергії, професор Бом стверджує: «… зараз стало можливим для певної кількості індивідуумів, яких об’єднують загальні цілі і які можуть довіряти один одному, утворити єдину свідомість, яка б діяла як одне. І якби десять або сто чоловік могли дійсно стати єдиним цілим, то сила їх дії була б безмірно вище, ніж однієї людини, … таким чином почнеться пробудження загальної свідомості усього людства …  І це неодмінно повинно здійснитися». [15] 

БІБЛІОГРАФІЯ

1. A. Einstein, Letter to а child who asked if scientists pray, January 24, 1936; Einstein Archive 42-601.

2. N. Rescher,"G. W. Leibniz’s Monadology", University of Pittsburgh Press, 1991.

3. M. Ferguson, "Karl Pribram’s changing reality" in "The Holographic Paradigm", New Science Library, Shambala/ Boston & London/1985.

4. D. Bohm, "The Special Theory of Relativity", Routledge Publishers, 1996.

5. M. Talbot, "The Holographic Universe", HarperCollins Library, 1991.

6. G. F. Chew, M. Gell-Mann and A. H. Rosenfeld, ‘Strongly Interacting Particles", Scientific American, vol.210 (February 1964), p.93.

7. F. Capra, "The Tao of Physics", Shambala, Boston, 2000.

8. H. Spencer, "The Principles of Sociology", Greenwood Publishing Group, 1985.

9. T. E. Phipps, Jr., "Axis Calibration: The Thing Einstein Forgot", Infinite Energy, issue 38, 2001.

10. Pais, A. "Subtle is the Lord: The Science and Life of Albert Einstein", Oxford Univ. Press, 1982.

11. W. A. Tiller, Science and Human Transformation: Subtle Energies, Intentionality and Consciousness, Pavior Publishing, 1997.

12. R. Weber, "The enfolding – unfolding universe: а conversation with David Bohm" in "The Holographic Paradigm", New Science Library, 1985.

13. Quantum questions: Mystical Writings of the World’s Great Physicists, edited by Ken Wilber, 2001.

14. T. Folger, "Quantum Shmantum", Discover, September 2001.

15. R. Weber, "The Physicist and the mystic – is the dialogue between them possible? A conversation with David Bohm", New Science Library, 1985.

16. R. Weber, "Field Consciousness and Field Ethics" in "The Holographic Paradigm", New Science Library, 1985.

17. Уїльям Блейк в перекладах С.Маршака, Москва, Олма – Прес, 2000.

Наталія Теплицька. Велика Епоха

«Той, хто насмілюється  вважати себе суддею у сфері істини та знання, буде повалений сміхом Богів».

«Ви пам’ятаєте, як висміювали електричний струм і «невидимі хвилі»? Людське знання і досі знаходиться у дитинстві».

#img_right#Історичний діалог між релігією та наукою почався дуже давно – принаймні із Платона, Арістотеля та Лейбніца. До сімнадцятого століття метою науки були досягнення мудрості, осягнення законів Всесвіту, життя у гармонії із природою.

З часів початку  «квантової революції» більш ніж 70 років тому багато видатних учених почали знаходити інтригуючі паралелі між результатами своїх досліджень і деякими містичними та трансцендентальними філософіями.

Гейзенберг, Бор, Шредінгер, Еддінгтон, Ейнштейн – усі вони додержувалися містично-духовного уявлення про світ. Ейнштейн написав в листі дитині, яка запитала його, чи моляться вчені, так: «Кожен, хто серйозно займається наукою, переконується у тому, що вище начало, котре проявляється зі всією очевидністю у законах Всесвіту, значно перевершує людського генія». [1]

Нове змалювання дійсності

Близько трьох століть тому Лейбніц, автор інтегрального та диференціального числення, заявив, що метафізична дійсність лежить в основі світобудови та створює матеріальний Всесвіт. Він постулював, що Всесвіт складається із монад, кожна з яких містить інформацію про весь Всесвіт. У своїй «Монадології» Лейбніц пише:

«Кожну частинку матеріального світу можна уявити як сад, повний рослин, як водоймище, повне риб. При цьому кожна гілочка рослини, кожна рибка, кожна крапля роси є таким самим садом чи таким самим водоймищем». [2]

#img_left_nostream#Відкриття Лейбніца дозволило Габору двомастами роками пізніше винайти голограму, за що він пізніше був нагороджений Нобелівською премією, проте демонстрація голографії стала можливою лише після винаходу лазера.

Що таке голограма? Головна її особливість полягає у тому, що кожна з її частин, у деякому розумінні, містить ціле. Якщо на будь-яку частину голограми спрямувати промінь лазера, то буде відтворено повне зображення об’єкту.

 

Близько тридцяти років тому професор неврології Стенфордського університету Карл Прибрам, автор монографії, що стала класичною, «Мови мозку», та професор теоретичної фізики із Лондонського університету Давид Бом, який працював з Ейнштейном, запропонували наукові теорії, які продемонстрували дивовижну схожість із містичними вченнями Сходу та Заходу.

Таким чином, справдилися прогнози про те, що довгождана теорія, по-перше, буде ґрунтуватися на застосуванні теоретичної математики, і,  по-друге, підтвердить те, що так звані «надприродні» явища насправді є частиною природи.

Коротко теорію можна резюмувати наступним чином:

«Наш мозок математично створює «конкретну» дійсність, інтерпретуючи частоти з іншого виміру, який є первинною структурою, що існує поза простором і часом. Мозок є голограмою, що інтерпретує голографічний Всесвіт». [3]

Доктор Бом стверджує, що дійсність, яка сприймається людиною, є повністю сформованою її ідеями про неї: «Справжня дійсність знаходиться поза будь-якими людськими уявленнями про неї;  рівень сприйняття її у нашому світі залежить від наших уявлень. Таким чином,  ми можемо повністю ігнорувати справжню дійсність через те, що наші уявлення про світ, що сформувалися, не припускають її існування».

Далі він відзначає, що наші уявлення про світ є «суцільним хаосом. Вони можуть сприяти деякому технічному прогресу, але в цілому, вони ведуть до хаосу». [4]

Робота професора Бома у сфері квантової фізики привела його до висновку, що фізичні об’єкти, які здаються розділеними, дискретними у просторі та часі, фактично об’єднані неявним основоположним способом.  Згідно до бомівської термінології, під з’ясовним або розгорнутим порядком окремих предметів і явищ знаходиться прихований або визначений порядок нероздільної цілісності, і це не виражене явно ціле завжди є доступним кожній розгорнутій частині.

Цей основоположний порядок обумовлює нашу дійсність подібно до того, як ДНК у ядрі клітини зберігає інформацію про потенційне життя та регулює процес її розвитку.

Таким чином, Всесвіт може бути представлений як гігантська голограма, кожна частина якої міститься у цілому і ціле присутнє у кожній окремій частині.

Кожна клітина нашого тіла містить інформацію про весь Всесвіт, що дає новий зміст рядкам із «Прорікань невинності» Уїльяма Блейка (російський переклад):

В одном мгновенье видеть вечность,

Огромный мир – в зерне песка,

В единой горсти – бесконечность

И небо – в чашечке цветка. [17]

Близько сорока років тому сучасною фізикою були розвинені ідеї про те, що в основі всіх законів природи лежить гармонійний взаємозв’язок.

Нині загальноприйнята теорія елементарних частинок, представлена Г. Ч’ю (“бутстрап”), що також називається демократичною ядерною теорією хадронів (сильно взаємодіючих мікроскопічних частинок – НТ), не тільки заперечує існування фундаментальних складових частин речовини, але й також не визнає ніяких фундаментальних законів, рівнянь чи принципів.

Згідно із “бутстрап”-гіпотезою, «кожна частинка сприяє виникненню інших частинок, які у свою чергу генерують її». [6]

Є дивовижна логіка у тому, що тоді як поет бачить цілий світ в одній піщині, сучасний фізик бачить цілий світ в елементарній частинці.

Професор Бом відзначив, що з часів Галілео Галілея наука об’єктивізувала природу, вивчаючи її через систему лінз.

Або, за Прибрамом, «Можливо, реальна дійсність – це зовсім не те, що ми бачимо нашими очима. Якби ми не мали цих лінз (очей – НТ), то сприймали б світ у частотному діапазоні. Не існує ніякого простору, ніякого часу – тільки події». [3]

Доктор Прибрам вказав на вражаючі передбачення містиків і ранніх філософів, які були підтверджені наукою через багато століть. «Як могли ці ідеї виникнути за багато тисячоліть до того, як був винайдений математичний апарат, що зробив можливим їх пояснення?» – питає професор Прибрам і продовжує:  «Можливо у голографічному – частотному – стані 4000 років тому – це завтра». [3]

Одним із прикладів містичних прогнозів був метафізичний опис шишкоподібної залози як «третього ока». Недавно медиками було виявлено, що шишковидна залоза швидше за все виконує функцію залози, яка керує, оскільки мелатонін, що виділяється нею, регулює активність гіпофізу, який довгий час вважався головною залозою мозку.

Відомий фізик-теоретик, фахівець у сфері фізики високих енергій професор Ф. Капра у своїй відомій книзі «Дао фізики» стверджує, що «на існуючому рівні розвитку науки стало очевидним те, що філософія містицизму є найбільш послідовною філософською основою зі всіх наукових теорій». [7]

«Містичний досвід», – стверджує професор Карл Прибрам, – «є не більш незвичайним, ніж багато інших явищ у природі, наприклад, селективна дерепресія ДНК, для того, щоб спочатку сформувався один орган, потім наступний». [3]

«Східна філософія проникла у західну думку у далекому минулому. Час від часу у нас бувають інтуїтивні прозріння, що дозволяють хоч на мить доторкнутися до нескінченності», – сказав у своїй промові на Х’юстонській медицинській конференції доктор Прибрам, – «чи замислитеся ви про це цього разу чи нам доведеться ще раз йти по колу – залежить від вас». [3]

Згідно Бому, починаючи із раннього віку, нас вчать бачити світ через якусь призму ідей, які ми використовуємо не замислюючись, реагуючи на кожен новий досвід:  «Таким чином, ми приходимо до переконання, що інших способів сприйняття світу не існує, хоча фактично ці способи були знайдені та створені нами у ранньому дитинстві й відтоді стали звичками». [4]

#img_left_nostream#Згідно зі сучасною наукою, світло, яке ми бачимо очима, є лише дуже вузьким діапазоном повного електромагнітного спектру, що існує у природі. Аналогічно, звук, який ми чуємо, також є усього лише дуже малою частиною акустичного спектру. Сучасна наука обмежує нашу здатність сприйняття навколишньої дійсності п’ятьма фізичними відчуттями.

Проте існує «велика» дійсність, сприйняття якої не обмежується відомими нам органами чуття.

«Ми безперервно стикаємося», – відзначає доктор Бом, – «із явищами, які ми не здатні сприйняти на нашому нинішньому рівні розвитку, проте прояви цієї поки недоступної дійсності знаходяться у процесі постійного прихованого усвідомлювання». [4]

І далі зі «Спеціальної теорії відносності» професора Бома: «Одними із головних труднощів у розвитку нових концепцій – у всіх сферах науки – є тенденція використовувати старі поняття для опису нових сфер, де їх застосування є некоректним; ця тенденція посилюється нашою звичкою вважати незмінними властивості відомих нам об’єктів і структур». [4]

Давид Бом стверджує, що істина повинна «сприйматися, по суті, динамічно, у тому розумінні, що наші уявлення про неї можуть фундаментально змінитися у будь-який момент завдяки новим відкриттям, які можуть суперечити старим ідеям абсолютно несподіваним чином і мати у своїй основі абсолютно нові елементи. Таким чином, як у випадку із теорією відносності та квантовою теорією, ….використання старих ідей (Ньютонівських – НТ) є абсолютно неправомірним поза межами їх застосовності». [4]

У такі переломні моменти у розвитку науки необхідність виникнення радикально нових ідей стає цілком очевидною.

«Якщо люди поклоняються науці», – відзначив один із найбільш відомих сучасних філософів Герберт Спенсер, – «і думають, що вона є непорушною в усі часи, що вона правдиво відображає дійсність, то вони всі здійснюють величезну помилку». [8]

Науковий бюрократичний апарат намагається «перетворити фізику на релігію, що ґрунтується на безперечних істинах. І спеціальна теорія відносності (Ейнштейна – НТ) разом із рівняннями Максвела нагадують скелю, на якій споруджена ця церква». [9]

Варто згадати рядки з листа Ейнштейна до Еренфеста:

«В результаті численних невдач я прийшов до переконання, що цей шлях (теорія гравітації і електромагнетизму – НT) не наближає нас до осягнення істини». [10]

Професор Бом стверджує: «Саме собою зрозуміло, що джерело всього сущого неможливо виміряти та пізнати, знаходячись у межах наших обмежених уявлень». [4]

На думку доктора Тіллера, «… сучасна наука, що ігнорує свідомість, помістила людство у глибоку потенційну яму, вибратися із якої для переважної більшості людей, що нині живуть, практично неможливо». [11]

Матерія <-> Енергія <-> Свідомість

Професор Бом переконаний, що свідомість є тоншою формою матерії, що «у поділі Всесвіту на живу та неживу матерію немає ніякої рації. Навіть скеля у певному значенні жива, оскільки життя й інформація присутні не тільки у матерії, але і в «енергії», у «просторі», у «часі», в «усьому Всесвіті». [4] І далі йде дуже важливий висновок: «Все, що нас оточує, є живим. Те, що ми називаємо неживим, – абстракція». [15]

Кен Уїлбер, якого називають «Ейнштейном у сфері людської свідомості», стверджує: «Сфера матеріального існування є найменш фундаментальною, фактично вона знаходиться на набагато нижчому рівні, ніж життя, яке у свою чергу знаходиться на нижчому рівні, ніж свідомість, яка за своєю суттю є менш фундаментальною, ніж духовне начало. Фізика просто являє собою вивчення найменш фундаментальної сфери буття». [13]

#img_right#Кілька років тому всесвітньо відомий вчений доктор Уїльям Тіллер вперше у західній історії представив наукову модель невидимого світу у книзі «Наука та трансформація людини».

Його дві попередні монографії у галузі мікроскопічної та макроскопічної кристалізації (видавництво Кембрідж, 1991) поза сумнівом кваліфікують його як одного з найбільш компетентних учених у сфері дослідження основної структури матеріальних речовин. 

Будучи професором Стенфордського університету у галузі матеріалознавства протягом понад тридцяти років, доктор Тіллер зробив гігантський крок до створення об’єднаної теорії матерії, енергії та свідомості, яка, ймовірно, успішно продовжить спробу кількісного опису Всесвіту як енергетичного поля, зроблену свого часу Ейнштейном.

Використовуючи все більш і більш абстрактні рівні математичного моделювання, Тіллер встановив, що як відомі, так і аномальні явища, які у нашому вимірі описуються, здавалося б, докорінно протилежними рівняннями, на вищих рівнях зливаються в одне.

Свідомість, що являє собою інформацію, яка розповсюджується з нескінченною швидкістю, може одночасно бути присутньою у нескінченній кількості місць у нескінченному космічному просторі.

Професор Тіллер стверджує, що «врешті-решт буде встановлено, що свідомість є невід’ємною якістю Всесвіту, яка здатна генерувати енергії, що зрештою приводять до виникнення матерії.  В результаті буде виявлено, що властивості матерії залежать від локальної свідомості». [11]

Структура Всесвіту

Всесвіт є величезним і неймовірно складним; тільки мікроскопічна її частина проявляється у нашому просторі та може сприйматися людиною.

Доктор фізико-математичних наук Давид Дойч, почесний член Британського комп’ютерного співтовариства, всесвітньо відомий як один із провідних фізиків-теоретиків сучасності. Він створив теоретичну основу абсолютно нової дисципліни, що називається квантовим численням, і яке відкрило можливості для створення фундаментально нового типу комп’ютерів, котрі мають неймовірно величезний об’єм пам’яті.

За словами професора Дойча, у повній відповідності із законами квантової теорії, існує незлічима кількість паралельних світів. Таким чином, повинна існувати безліч версій кожного з нас, нашої планети, так само як і Всесвіту.

«Всі можливі події, всі мислимі зміни у наших життях повинні існувати», – каже Дойч. «Ми живемо не в єдиному Всесвіті, а в широких численних просторах (вимірах)». [14]

Давид Дойч не є автором концепції одночасного існування паралельних Всесвітів. Принцип паралельних світів був вперше представлений Х’ю Евереттом у докторській дисертації, захищеній ним у Прінстонському університеті у 1957 році.

«Я не думаю, що існують інші інтерпретації квантової теорії, окрім існування численних Всесвітів», – каже Дойч, – «інші пояснення не відповідають реальній дійсності». [14]

#img_left_nostream#В одному з інтерв’ю професор Давид Дойч сказав: «Я впевнений, що колись квантова теорія буде визнана невірною, тому що неможливо собі уявити, що ми маємо справу з остаточною теорією фізики. Але я готовий поставити свій останній долар на те, що нова теорія або збереже ідею паралельних Всесвітів із квантової теорії або міститиме щось навіть більш незбагненне». [14]

Про «деградацію людства» та шляхи її подолання

Питання, яким не раз задавався Давид Бом, зводиться до наступного: де, на якому з поворотів долі у минулому людство пішло по невірному шляху, що привів до незліченних конфліктів, розмежувань і руйнувань?

Професор Бом каже про «деградацію людства, що продовжується впродовж багатьох століть у неявній свідомості людства, яку можна назвати людською трагедією, тому що це привело до насильства, корупції, безладу, самообману…». [12]

Непроявлена дійсність, на думку Бома, є n-мірною та позачасовою, й жодною мірою не може бути сприйнята тривимірною людською думкою. Доктор Бом стверджує:  «… нинішний (прагматичний) науковий підхід у значній мірі сприяв невірному сприйняттю людьми навколишньої дійсності. Причина виникнення хаосу в людських відносинах знаходиться у нашому фрагментованому, атомістичному … помилковому мисленні». [12]

Ми здатні осягнути істину лише у тому випадку, якщо вона резонує із частиною вже усвідомленої нами дійсності. Проте, цілком очевидною є можливість підвищення рівня розуміння реальної дійсності, розширення нашої свідомості.

Ще одна цитата з Тіллера: «В результаті зміни думок, настанов і дій людей відбуваються перетворювальні зміни у тонкій структурі речовин, що утворюють людський організм». [11] 

Завершивши основну працю свого життя, доктор Тіллер прийшов до вражаючого для сучасного вченого висновку:  «Наші попередники знаходилися на вищому ступені розвитку у порівнянні з нинішнім суспільством; розвинуті ними спеціальні технології відповідали колосальним розумовим здібностям цих людей, і ми повертаємося назад по вказаному ними шляху. На відміну від нас, наші попередники здійснювали зв’язок із глибшими просторами Всесвіту, вони з легкістю маніпулювали простором і часом, і ми рухаємося в тому ж самому напрямі». [11]

«… пробудити свідомість усього людства …»

#img_right#«Людина є частиною цілого, названого нами «Всесвітом», частиною, обмеженою у просторі та часі. Він відчуває себе, свої думки та відчуття як щось, незалежне від іншого, – свого роду оптичний обман людської свідомості. Ця хибна думка є чимось на зразок в’язниці, обмежуючи наші можливості особистими бажаннями та прихильністю до декількох близьких нам людей. Наша місія повинна полягати у тому, щоб вирватися з цієї в’язниці, розширивши наш круг милосердя, включити в нього усіх живих істот і всю природу у всій її красі. Ніхто не може повністю домогтися цього, але прагнення до досягнення такого стану вже, саме собою, є частиною звільнення та основою внутрішньої гармонії», – написав Альберт Ейнштейн у 1950 році.

За словами доктора Тіллера, «ми повинні усвідомити той факт, що те, чого ми не визнаємо у нашому суспільстві, не може бути ефективно зміненим ззовні, тому що це тільки є віддзеркаленням того, що відбувається всередині нас. Ми повинні спочатку змінити самих себе, і тоді природньо відбудуться відповідні зовнішні зміни». [11] 

Доктор Тіллер наполягає на тому, що дуже важливо «звертати увагу на вдосконалення власного внутрішнього світу, щоб власним прикладом позитивно впливати на людей, що оточують нас». [11]

 

Далі Уїльям Тіллер постулював: «Чим вищою є свідомість індивідуума,  тим більше існує різних видів енергії і відповідних енергетичних зв’язків, які функціонують на більш високих рівнях простору … Таким чином, просвітлена людина … володіє фантастично великою густиною енергії». [11]

Як фізик професор Бом проводить аналогію між атомом і думкою, а також між атомом та автором думки. При розщепленні фізичного атома у прискорювачі виділяється величезна кількість вільної енергії. Аналогічно цьому, величезні кількості космічної енергії потрібні для створення «мислителя», а також для підтримки його ілюзії про те, що він є стабільною істотою.

На думку Бома, «свідомість, що функціонує як думка (на відміну від прозріння), не здатна проникнути у суть і безпосередньо осягнути істину та милосердя, і в цьому криється причина неможливості втілення вищезазначених енергій у повсякденному житті людини».

«Той, хто прагне проникнути у суть, повинен знищити у собі «мислителя», – стверджує доктор Бом, – «енергія, що вивільнюється у результаті цього процесу, за своєю суттю не є нейтральною, ця енергія характеризується цілісністю, n-мірністю та силою милосердя». 

Міркування доктора Тіллера є дуже схожими. Він наполягає на тому, що існує природна здатність кожного організму, залози або клітини резонувати із частотами любові, котра автоматично спрацює у системі, що не має опору. Така пустота приводить до зникнення думок і перетворює нас на інструмент, «здатний функціонувати, мабуть, подібно до електричного трансформатора, здатного до перетворення високочастотної космічної енергії такими способами, які дозволяють нам сфокусувати її на тому рівні, де протікає наше життя». [16]

 

Професор філософії Рене Вебер далі продовжує: «Рідкісний індивідуум, який здатний функціонувати як такий перетворювач, здається людям, що спілкуються із ним, тим, що належить до нового типу людини. Така людина випромінює ясність, розум, духовність і любов однією своєю присутністю. Здається, що він здатний перетворити наш хаотичний міжособистісний світ на етичне царство однією своєю присутністю, тією атмосферою, яка, поза сумнівом, «заряджена» енергіями, для яких у нас немає ні назв, ні концепцій». [16]

За словами доктора Бома, саме через індивідуума повинна прокинутися масова свідомість: «Це подібно до процесу розщеплення атома. Спочатку було всього декілька атомів, це можна було б назвати перетворенням у зародку … , яке потім розповсюдилося, подібно до полум’я, і перетворилося … на могутню ланцюгову реакцію.

Індивідуум, який «бачить» принципи, подібний до винахідника розщеплення атома. В принципі, він вже перетворив людство, проте це поки що майже ніким не усвідомлено…».  [15]

Давид Бом далі відзначає, що «необхідні величезні витрати енергії, щоб вплинути на свідомість усього людства». [15]

Роздумуючи про можливе джерело такої енергії, професор Бом стверджує: «… зараз стало можливим для певної кількості індивідуумів, яких об’єднують загальні цілі і які можуть довіряти один одному, утворити єдину свідомість, яка б діяла як одне. І якби десять або сто чоловік могли дійсно стати єдиним цілим, то сила їх дії була б безмірно вище, ніж однієї людини, … таким чином почнеться пробудження загальної свідомості усього людства …  І це неодмінно повинно здійснитися». [15] 

БІБЛІОГРАФІЯ

1. A. Einstein, Letter to а child who asked if scientists pray, January 24, 1936; Einstein Archive 42-601.

2. N. Rescher,"G. W. Leibniz’s Monadology", University of Pittsburgh Press, 1991.

3. M. Ferguson, "Karl Pribram’s changing reality" in "The Holographic Paradigm", New Science Library, Shambala/ Boston & London/1985.

4. D. Bohm, "The Special Theory of Relativity", Routledge Publishers, 1996.

5. M. Talbot, "The Holographic Universe", HarperCollins Library, 1991.

6. G. F. Chew, M. Gell-Mann and A. H. Rosenfeld, ‘Strongly Interacting Particles", Scientific American, vol.210 (February 1964), p.93.

7. F. Capra, "The Tao of Physics", Shambala, Boston, 2000.

8. H. Spencer, "The Principles of Sociology", Greenwood Publishing Group, 1985.

9. T. E. Phipps, Jr., "Axis Calibration: The Thing Einstein Forgot", Infinite Energy, issue 38, 2001.

10. Pais, A. "Subtle is the Lord: The Science and Life of Albert Einstein", Oxford Univ. Press, 1982.

11. W. A. Tiller, Science and Human Transformation: Subtle Energies, Intentionality and Consciousness, Pavior Publishing, 1997.

12. R. Weber, "The enfolding – unfolding universe: а conversation with David Bohm" in "The Holographic Paradigm", New Science Library, 1985.

13. Quantum questions: Mystical Writings of the World’s Great Physicists, edited by Ken Wilber, 2001.

14. T. Folger, "Quantum Shmantum", Discover, September 2001.

15. R. Weber, "The Physicist and the mystic – is the dialogue between them possible? A conversation with David Bohm", New Science Library, 1985.

16. R. Weber, "Field Consciousness and Field Ethics" in "The Holographic Paradigm", New Science Library, 1985.

17. Уїльям Блейк в перекладах С.Маршака, Москва, Олма – Прес, 2000.

Наталія Теплицька. Велика Епоха