Британський тижневик «Економіст» (The Economist) 11 серпня повідомив, що в цьому році сталося вже 2 великих інциденти, пов’язаних з нападами на китайців у інших країнах.
У повідомленні йдеться, що в серпні в столиці Алжиру місті Алжир (Аль-Джазаїр) відбувся великий напад на китайських мігрантів, багато хто з яких отримав поранення, також було розгромлено кілька китайських магазинів. При цьому місцеві бізнесмени зажадали, щоб усіх китайців вигнали з країни.
У травні аналогічний інцидент стався в Папуа-Новій Гвінеї. У результаті нападів на китайських бізнесменів постраждали кілька тисяч чоловік, принаймні одна людина загинула, у багатьох великих містах були розгромлені китайські магазини.
У березні 2008 року керуючий китайським гірничорудним підприємством у Замбії був сильно побитий і терміново доставлений до лікарні, після того як не задовольнив вимоги влади поліпшити умови праці робітників на підприємстві.
У 2007 році в королівстві Лесото місцевий магазин, через конкуренцію з китайським магазином, не міг більше продовжувати працювати в столиці. В результаті, на китайський магазин було скоєно напад, і він був розгромлений.
Повідомляється також, що кілька великих інцидентів подібного роду сталися в 2006 році. Один з них спалахнув у столиці Соломонових островів місті Хоніара під час місцевих виборів. Деякі політики були звинувачені в отриманні великих хабарів від китайських бізнесменів. У результаті, численні китайські емігранти були змушені залишити острови. У Тонга також сталися масові напади на китайські магазини. А один з кандидатів у президенти Замбії під час передвиборчої кампанії не раз підкреслював, що китайські бізнесмени представляють серйозну загрозу для економіки країни. Згодом у цій країні не раз спалахували рухи проти китайських емігрантів.
Найбільший рух проти китайських емігрантів відбувся 13 травня 1998 року в Індонезії. Протягом 3-х днів було вбито близько 2-х тисяч індонезійських китайців, а їх майно розграбоване. Тодішній лідер компартії Цзян Цземінь, у якого були особисті гарні зв’язки з лідером Індонезії, заявив, що це насильство – «внутрішня справа Індонезії», і заборонив китайським ЗМІ повідомляти про це. В результаті не було не тільки публічної ноти протесту з боку китайського уряду, але й ЗМІ в Китаї практично нічого не повідомили про це, за винятком кількох коротких нотаток.
Проте протягом останніх кількох років китайська компартія здійснює політику «грошової дипломатії» з Індонезією і нічого не згадує про цей інцидент.
У повідомленні The Economist вказується на те, що китайська компартія ніколи не висловлювала підтримку китайським емігрантам, ігнорувала порушення їх прав і захоплення їх інтересів. Основною причиною цього китайська влада називає те, що в першу чергу вони думають про загальні інтереси держави. Наприклад, у Замбії Китай видобуває руду, а з Соломоновими островами китайська компартія співпрацює у сфері дипломатичної ізоляції Тайваню.
Пригнічуючи національні меншини всередині своєї країни, китайська компартія з великим пафосом пояснює міжнародному співтовариству це так, що така її концепція управління країною. Однак, коли китайські громадяни зазнають нападів і приниження за кордоном, китайська влада ввесь час мовчать з цього приводу, відзначається в повідомленні.
