Blog

#img_left_nostream#

 

На жаль, до наших днів збереглося не так вже і багато достовірних історичних джерел (окрім поодиноких згадок у польсько-литовських літописах), які більш-менш розлого розповідають про князів Вишневецьких. Серед них – "Епіцедіон" (Epicedion) – літературний твір, який Олександр Вишневецький замовив на честь діянь померлого у 1584 р. батька князя Михайла Олександровича Вишневецького. Звідти, зокрема, й відомо, що землі, які фактично безроздільно належали польській короні (після Люблінської унії, 1569 р.) батько Олександра князь Михайло Вишневецький, який володів ораторськими й дипломатичними здібностями, отримав так би мовити в оренду від тодішнього польського короля Стефана Баторія. Так, завдяки непересічним здібностям батька, князь Олександр Вишневецький отримав у спадок приблизно 1/6 сучасної території України – частини Полтавської і Черкаської областей, а також частину сучасної Тернопільщини із родовим маєтком у містечку Вишневець.



Князь Михайло Вишневецький

 

Батько Олександра, князь Михайло Вишневецький, був великим воїном. Не раз ходив на турків, татар та московитів і без перемоги повертався рідко. До речі, він приходився двоюріднім братом знаменитому Дмитру (Байді) Вишневецькому, який у 1578 році став першим гетьманом новоствореного війська Запорізького. Завдяки такому родству і підтримці військових кампаній козаків Михайло Вишневецький користувався на Січі неабияким авторитетом. Саме тому тодішній король Речі Посполитої Зігмунт Август неодноразово звертався до князя Михайла з проханнями бути посередником між козаками та Короною, тобто покладав на Михайла Вишневецького по суті дипломатичну місію. До речі, дуже скоро Михайло Олександрович до титулу князя додав посаду Канiвського та Черкаського старости, і також звання головного Гетьмана війська козацького, а у 1581 р. став каштеляном київським, тобто мером Києва! Але прославився він скоріше тим, що не раз звільняв українців з ясиру, тобто татарської неволі, причому навіть на землях самого Кримського Ханату.

 

Окремої уваги гідна участь Михайла Вишневецького у вже згадуваному Люблінському сеймі (1569 р.) – поворотній точці в історії України в цілому, – де мова йшла про включення земель руських до складу Речі Посполитої. Спочатку Михайло Вишневецький був проти переходу українських земель до Корони і навіть вимагав їхньої автономії. Однак пізніше під тиском вимушений був піти на угоду із самим собою і присягнув на вірність королю.

 

Такий крок мав і позитивні наслідки. Зокрема, було модернізовано системy оборони східних рубежів Русі, адже підписання Люблінської унії висунуло на перший план концепцію польської експансії. Активно колонізуючи родючі східні території сучасної України, шляхта в такий спосіб майже унеможливлювала ворожі набіги на ці землі. Однак князь Михайло розумів, що польські поміщики зацікавлені кожний лише у власному ласому шматку, і тому продовжував активно опікуватися спустошеними ще під час татаро-монгольської навали територіями. До речі, саме Михайло посприяв відновленню й закладенню багатьох великих і в майбутньому визначних українських міст, зокрема, Корсуня – в майбутньому однієї з наймогутніших козацьких фортець.

Примітно, що згодом до численних титулів князь Михайло Вишневецький заслужено отримав від Корони статус захисника кордонів Русі. Однак, заради правди треба сказати, що активно займаючись воєнною і дипломатичною справами, князь майже не мав часу на господарську діяльність. І саме його старший син Олександр Вишневецький і зайнявся цим.

Князь Олександр Вишневецький

Князь Олександр Вишневецький визначний перш за все тим, що всі кошти й сили вкладав у єдину справу, яку сміливо можна назвати справою     його життя, – це розширення й відновлення українських земель , дуже зруйнованих після численних татарських навал, та подальший захист оновлених кордонів. Вишневецьких, і князя Олександра, зокрема, прийнято вважати швидше польсько-литовськими, ніж українсько-руськими діячами. Однак він, як багато Вишневецьких, сповідував православ’я і вів свій рід від войовничого й впливового Новгород-Сіверського князя Дмитра-Корибута Ольгердовича, один із синів якого, Зигмунт Корибутович, навіть брав участь зі своєю власною хоругвою у битві під Грюнвальдом 1410 р. Він свого часу розглядався як можливий спадкоємець польського короля Владислава Ягайла та був навіть проголошений королем Чехії. На цьому оповідь можна було б скінчити, якби не низка значущих фактів, які можуть пролити світло на те, чому ж настільки важливим для нашої історії є якнайшвидше відновлення майже забутої постаті князя Вишневецького.

Зі смертю батька у віці 55-ти років (1584 р.) Олександр Михайлович продовжив батькову справу, але проявив себе вже не тільки як воїн, але й як енергійний і дуже ефективний господарник. Перше, що він зробив, – це викупив землі, якими батько лише користувався зі згоди Корони. Причому викупив їх за той кошт, який вони приносили протягом року, помножений на 10, тобто за 5 тисяч литовських грошей –  за досить високу ціну. Але за незначний термін повернув усю суму, яку одразу ж далі, говорячи сучасною мовою, інвестував у подальший розвиток вже власних родинних земель. До речі, завдяки цьому їхня вартість одразу ж значно зросла.

Правду кажучи, саме через це грошей Олександру Вишневецькому завжди не вистачало. Тільки-но вони з’являлися, як підприємливий князь їх у щось вкладав – чи-то у господарство, чи-то у розвиток культури. Однак головним його пріоритетом було примноження, тобто розширення земель Вишневеччини. Тому левову частку коштів Олександр інвестував саме у відбудову міст.

Маючи на руках вже відновлені батьком Черкащину й Тернопільщину, князь Олександр взявся за практично неосвоєне Задніпров’я. Ще татаро-монголи завдали значної шкоди цьому регіону, залишивши по собі самі згарища й пустки, і потрібно було відновити розграбовані й винищені землі, де люди у мізерній кількості мешкали фактично у землянках, причому їм заважалa постійна татарська загроза. І тут князь вкотре підключив козаків. Ще за життя батька Олександр  за його сприяння отримав титул Черкаського і Канівського старости, а тому мав у підпорядкуванні своїх запорожців. Ще частину князь зацікавив матеріально, тобто найняв для охорони Задніпровських рубежів за певний кошт, отриманий за рахунок талановитої господарської діяльності.

Треба сказати, що розширення земель не було частиною амбіційного плану на користь якихось власних меркантильних інтересів. Князь Олександр, і про це свідчили його сучасники, був винятково чесною людиною з сильним лицарським почуттям обов’язку. Тобто власної вигоди він навряд чи шукав, і наглядним свідоцтвом таких рис його характеру є перш за все його вчинки.

Наприклад, за його ініціативи нарешті було закладено місто Корсунь. Хоча формальну згоду короля Речі Посполитої на вибір місця та введення магдебурзького права отримав ще його батько, першим старостою Корсунським став саме Олександр Вишневецький, який і розпочав інтенсивне будування міста.

У 1591 р. відбулася подія, що залишила помітний відбиток на долі роду Вишневецьких. Саме тоді князь Олександр заснував місто Олександрів на Лубенському урочищі. Майже одразу там було введене магдебурзьке право, а згодом місто перейменували на всім добре відомі Лубни. Саме Лубни й стають головним містом, а згодом і фортецею Вишневеччини. Дуже скоро князь зводить там славнозвісний та найміцніший замок Лівобережної України. За свідченнями очевидців, ті, хто чули про нього, не вірили власним вухам, а ті, хто його бачили, не могли відвести очей. Це була величезна фортифікація, від якої на ту сторону багнистої річки Сули вів довжелезний міст. На жаль, від цієї Лубенської фортеці сьогодні не лишилося й сліду. Точніше, сліду не лишилося ще 1648 р., коли підпорядковані Хмельницькому козаки зруйнували замок дощенту, розграбували все, спалили і заразом винищили 15 тисяч мирного – і, до речі, також православного – люду. Так, від колись могутньої фортеці сьогодні на згадку лишився лише пагорб, на якому вона стояла.

 

Іншим важливим осередком сил Вишневецьких стало засноване неподалік місто, яке князь Олександр назвав на честь свого славетного батька – Михайлів. Місто було закладене на безлюдному урочищі Пирятин. Через якісь 10 років всі саме так це місто вже і називали, мабуть, за старою пам’яттю. Дуже скоро Олександр Вишневецький виклопотав магдебурзьке право для Пирятина, а також і для Мошнів (Черкащина), які викупив у князів Довмонтів. У 1589 р. князь Олександр почав будувати замок на Замковій горі та заклав славнозвісне місто Чигирин, що стало столицею нового староства, а з часом і славетною козацькою столицею.

 

#img_left_nostream#"Місто Чигирин. Зображення круглої вежі (оригінал зберігається у Краківському музеї народному, Польща).

Біля Замкової гори довго залишалися рештки фортифікаційних укріплень XVI-XVII ст. Проте в ХІХ-ХХ ст. історичний центр міста був майже повністю зруйнований через непродуману перебудову. На його руйнацію вплинуло також існування кам`яного кар`єру на Замковій горі".

#img_right#

"Акварель Т.Г. Шевченка

Коли М.Хмельницький, батько майбутнього гетьмана Б.Хмельницького, на початку XVII ст. спробував побудувати оборонні споруди на Замковій горі, вони були пошкоджені під час бурі, коли удар блискавки зруйнував щойно побудовану вежу. З цим випадком були пов`язані деякі містичні оповіді у XVII ст., а місцеві мешканці обходили Замкову гору через дивні видіння. Проте гора приваблювала до себе митців. Вона неодноразово була об`єктом живопису та літературної творчості Т.Г.Шевченка".

Розповідати про всі відбудовані й зведені міста і фортеці можна ще багато. Але досить, мабуть, буде сказати, що за життя князів Михайла Вишневецького та його сина Олександра було зведено і відбудовано, за різними джерелами, близько 30 населених пунктів. Число за сьогоднішніми мірками не таке й велике, але для тогочасної Русі це стало проривом після 200 років суцільного занепаду і зіграло вирішальну роль у формуванні козацької України.

До того ж князь Олександр ще приблизно на третину розширив володіння Вишневецьких і тепер вони складали приблизно четверту частину сучасних українських територій. Треба зазначити, що хоча ці землі формально ще належали Польській Короні, але ними фактично безроздільно володів вже потужний і впливовий рід князів Вишневецьких. У майбутньому реальна могутність і потенційна можливість виходу Вишневеччини з Речі Посполитої зіграє свою фатальну роль у стосунках між Короною та Вишневецькими. Король, відверто кажучи, просто злякається могутності князів і зробить все, аби хоч якось урізати їхню владу. І це попри те, що Вишневецькі ніколи не мали амбіцій щодо відокремлення, принаймні, ніколи їх не декларували.

Окрім значних територій князь Олександр, старший з  трьох його синiв, успадкував ще й численні батькові таланти. Цікаво себе проявив князь Олександр під час повстання Криштофа Косинського (1591-92 р.). Тоді підбурені Косинським низові козаки – а це безземельна й бідна частина козацтва – здійснили низку майже некерованих набігів на землі Волині, захопили і розграбували місто Біла Церква і навіть намагалися підступитися до Києва. Олександр Вишневецький, напевно, завдяки успадкованому від батька дипломатичному хисту увійшов до складу королівської комісії з урегулювання цього повстання мирним шляхом і деякий час вів із повстанцями перемовини. Дуже скоро Олександр з’ясував, що Косинський вже присягнув на вірність Москві та збирається напасти на Річ Посполиту. До речі, московський цар тоді ж звелів себе титулувати, окрім іншого, "царем Запорозьким, Черкаським і Низовським”. Однак він явно поспішив. Олександр Вишневецький розкрив ворожі плани та двічі дав відсіч військам Косинського і завдяки своїй проникливості та непересічному розуму вберіг Черкащину, Волинь, Полтавщину від війни, а отже, від грабунків і спустошення.

 

Однак дуже скоро, на початку вересня 1593 р. стан здоров`я князя Олександра різко погіршився і невдовзі у віці 33-х років він пішов з життя. До речі, про прямих нащадків Олександра Михайловича Вишневецького історія мовчить. Можливо, їх і зовсім не було, тому що князь так і не встиг одружитися. Принаймні офіційно. Втім після смерті батька Олександр взяв під опіку рідних братів Михайла та Юрія і сестер Марину й Софію, а також двоюрідного брата Костянтина і його сестру Анну, яким і перейшла у спадок Вишневеччина. Всім братам і сестрам князь Олександр відвів маєтки і дав гідну освіту. Пізніше, вже після смерті Олександра Вишневецького, у його брата Михайла народився син, якого назвали Ієремія. І саме з цього хлопчика згодом виросте, як показав час, сильний воїн і могутній князь, який у майбутньому і визначатиме під стать своїм пращурам хід нашої історії.

Зниклі пам’ятки

Річ у тім, що на сьогодні не лишилося майже жодного з багатьох замків, зведених Вишневецькими. Єдина пам’ятка, котра чудом вистояла до наших днів – це родовий маєток у містечку Вишневець , що на Тернопільщині. Там зараз небайдужими людьми ледь не за власний кошт обладнано музей-меморіал князів Вишневецьких.

 

Більше того, наразі невідомими залишаються місця поховання багатьох з князів, окрім Михайла Олександровича Вишневецького. Його за визначний внесок у відновлення руських земель та охорону їхніх кордонів урочисто поховали в Києві, мером якого він деякий час був, на території Києво-Печерської Лаври, в Успенському Соборі. Але й цю пам’ятку, як знаємо, було зруйновано під час німецької окупації у період Другої Світової війни. Тому, на жаль чи на щастя, єдина пам’ять, окрім мізерної кількості літературних джерел та родинного напівзруйнованого маєтку, – це пам’ять історична, яку ми, як нащадки цього славетного роду, зобов’язані берегти.

 

Спадок князів Вишневецьких

Завдяки господарчому генію князів Вишневецьких, зруйновані до тих пір та покинуті міста й містечка на теренах Центральної та Східної України відродилися. А після згасання роду Вишневецьких не були покинуті й розвивалися далі. Багато з них існують і до тепер, але лише в декількох залишилися культурно-історичні пам’ятки, безцінні для українського народу.

 

 

Місто Корсунь, що лежить на берегах річки Рось, знамените не лише своєю славетною історією, а й палацово-парковим комплексом у неоготичному стилі з елементами візантійської архітектури. Достеменно відомо, що у XVIII ст. Станіслав Понятовський викупив Корсунське староство. На місті нещадно зруйнованого у 1648 році козаками Богдана Хмельницького замку князів Вишневецьких за наказом Понятовського було зведено спочатку дерев’яну споруду (архітектор Мюнц), а через кілька років у 1787 р. – повноцінний кам’яний палац  (архітектор Ліндсей), який і став літньою резиденцією Понятовського. До речі, сам Понятовський для своєї резиденції обрав те саме місце, що й князі для замку, перш за все через його вдале розташування, навіть не зважаючи на те, що замок Вишневецьких був зруйнований, і те місце, за тодішніми забобонами, могло б бути прокляте. Але наперекір "темним силам" і та, й інша споруди збереглися дотепер. От тільки про красу ландшафтного парку, спроектованого Мюнцем, на жаль, можна довідатись лише зі спогадів сучасників. Поміж його скульптурами й бесідками у модному тоді англо-китайському стилі полюбляв прогулюватися Тарас Шевченко, мабуть, у пошуках спокою й натхнення.

 

#img_left_nostream# 

Місто Мошни – ще одна вотчина князів Вишневецьких – після згасання княжого роду та включення українських земель до російської корони перейшло у власність князів Воронцових. У ХІХ ст. М.С. Воронцов розбив тут пишний парк і побудував палац. Проте їх спіткала нещаслива доля. Під час революційних подій 1917 р. парк і палац дуже постраждали, а в часи Другої Світової війни були зруйновані остаточно. До наших часів збереглася Спасо-Преображенська церква, зведена у 1830-40 рр. відомим архітектором Торічеллі. До речі, точну копію цієї церкви можна побачити сьогодні в Алупці біля літнього палацу Воронцова.

 

#img_right#А от Лубнам, можна сказати, пощастило найменше, бо в самому місті не збереглося жодної пам’ятки від часів господарювання князів Вишневецьких. Однак в 6-ти кілометрах від Лубнів на річці Сула стоїть окраса східної України – Мгарський монастир, заснований ще в 1619 р. Раїною Могилянкою, княжною Вишневецькою. Фундацію Мгарського монастиря, а також монастирів Густинського й Ладинського (поблизу м. Прилуки) князь Ієремія Михайло Корибут-Вишневецький заклав на честь і в пам’ять про своїх славетних батьків, і видав охоронну грамоту й кошти, необхідні на їхнє зведення й подальше утримання. Тут у різні часи побували видатні діячі своїх часів – І.С.Мазепа, Т.Г.Шевченко, а також О.С.Пушкін та багато інших.

 

На жаль, дива не сталося й у селищі Вишневець, де свого часу знаходилась головна садиба князівського роду. І хоча князівським палацом, зведеним останнім з роду Вишневецьких князем Міхалом Сервацієм у 1720 р. (архітектор Бланже Депрес), ми можемо милуватися й дотепер, буремні події революційних і воєнних років не пощадили колись величного палацового комплексу. Раніше, за часів Міхала Сервація, навколо нього був розбитий італійський сад, а пізніше у 1774 р. палац перейшов у власність до князів Мнішеків, які прикрасили його розкішними меблями, коштовною порцеляною та наповнили картинами величезну галерею, що нараховувала більше 600 портретів видатних діячів, 40 батальних полотен і могла похизуватися творіннями руки Рембрандта, Каналетто, Рубенса та ін. А наприкінці XVIII ст. архітектор Міклер розбив навколо палацу ще й парк в англійському стилі, левадами якого прогулювались Шевченко й Оноре де Бальзак. Останній навідував тут хвору Ганну Мнішек – доньку своєї майбутньої дружини Евеліни Ганської від першого шлюбу. Для Бальзака це, вочевидь, була гарна нагода ще раз навідатися до коханої жінки.

 

Шкода, що від усіх цих пам’ятних подій нам залишилися самі згадки та голі стіни палацового комплексу. Сьогодні активно ведуться роботи з оновлення архітектури та відновлення експозиції музею, розташованого в стінах родинного гнізда князів Вишневецьких. При цьому враховується як досвід вітчизняних науковців, так і розробки польських вчених, небайдужих до своєї історії, хоч би вона й тісно переплелася й частково стала історією іншої держави.                  

 

Тож наше завдання – відновити й зберегти не лише історико-архітектурні пам’ятки, але й саму пам’ять про славетний рід Вишневецьких, який зробив неоціненний внесок у відновлення й повернення до життя центральних та східноукраїнських земель у післямонгольський період. І, заради історичної справедливості, треба, нарешті, визнати, що всіх згаданих вище пам’яток, напевно, не існувало, якби на тих місцях, де тепер стоять великі міста й невеличкі містечка, князі Вишневецькі не забили б першого щогля і не дали поштовх відновленню або зведенню цих міст.

Використана література:

 

1. Бочкарев К. Очерки Лубенского старины. – М., 1900.

2. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква, 2006.

3. Історія міст і сіл України. – К., 1972-1973 (Полтавська та Черкаська обл.)

4. Лазаревский. Лубенщина и князья Вишневецкие. – К., 1889; КС №3, 1896.

5. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. – "Либідь", К., 1992.

6. Удовик С. Мальовнича Україна. – "Ваклер", К., 2008.

7. Чумаченко О. Образи минулого. РВМП. – "Софія", К., 1999.

8. Шевчук В. Козацька держава як ідея у системі суспільно-політичного мислення XVI-XVII ст. Т. 1. – "Грамота", К., 2007.

9. Яковенко Н. Нарис Історії середньовічної та ранньомодернової України. – "Критика", К., 2006.

10. Шиян Л. Вишневець і князі Корибут-Вишневецькі. – Тернопіль, 2006.

11. Czamanska I. Wisniowieccy. Monografia Rodu. – Poznan, 2007.

12. Krzyzaniakowa J, Ochmanski J. Wladyslaw II Jagiello. – Ossolineum, Wroclaw, Warszawa, Krakow, 2006.

13. Widacki J. Kniaz Jarema. – Slask, Katowice, 1984.

Ірина Кривенко. Великая Эпоха, Украина

#img_right#Зростання економіки Китаю, розхвалене пропагандою Пекіна, не відповідає спостереженням міжнародного фінансового співтовариства, пише Хе Цінлянь, відомий китайський економіст, у своїй колонці китайськомовного видання The Epoch Times.

Пекін танцює перед економічною кризою, заявляючи про власну економічну стійкість. Китайська влада порівнює економіку Китаю з «Ноєвим ковчегом» і стверджує, що «Made in China» («Зроблено в Китаї») врятує світову економіку, а Китай стане двигуном, який витягне її з кризової трясовини.

Міжнародних економістів, з іншого боку, турбує так званий ціновий пузир на ринку нерухомості Китаю, і вони вважають, що показне процвітання, створене китайським режимом за допомогою завищення активів, неминуче викличе справжню депресію.

Оскільки цінова бульбашка в нерухомості багаторазово була об’єктом дискусій різних експертів, я хочу висвітлити тему економіки Китаю в більш широкому світлі.

Після того, як набрала обертів глобальна фінансова криза, викликана великою кількістю безнадійних іпотечних кредитів у США, ряд економістів виділили кілька факторів, які перешкоджають відродженню світової економіки: безнадійні банківські активи, у тому числі безнадійні борги й високоризиковані кредити, недостатній контроль банківської діяльності, масове безробіття, а також дисбаланс у структурі світової економіки.

Поза сумнівами, всі згадані фактори одночасно присутні в сьогоднішньому Китаї. Більше того, економіка Китаю як раз і є причиною, що створює нерівновагу у структурі глобальної економіки.

Фінансовий ризик від завищення активів

Безнадійні банківські активи Китаю були причиною для занепокоєння міжнародного фінансового співтовариства ще з початку кризи. Безнадійні борги на суму $ 900 млрд., що накопичилися в Китаї до 2007 року, були конвертовані в акції державних банків, що привернуло величезну кількість міжнародних банків-гігантів як «стратегічних інвесторів» строком на 3 роки. Після цього ці державні банківські інституції були перетворені у відкриті акціонерні товариства, контрольовані урядом, з акціями, що котируються на фондовій біржі Китаю та Гонконгу. Це підвищило коефіцієнт достатності капіталу (КДК) за цей трирічний період, незважаючи на те, що згодом «стратегічні інвестори» почали залишати гру.

Починаючи з 2008 року Китай почав проводити ліберальну монетарну політику для протистояння економічній кризі. У той же час, криза китайських банків знову стала причиною значного напруження і побоювань з боку іноземних конкурентів. У ЗМІ материкового Китаю часто наводилася інформація наступного змісту:

По-перше, коефіцієнт достатності капіталу, підвищений завдяки абсорбції минулих безнадійних боргів, впав, унаслідок чого погіршилася якість банківських активів. У кінці листопада 2009 року Регуляторна комісія банків Китаю зажадала від основних китайських банків підвищити свій КДК. Відповідно до підрахунків BNP Paribas [одна з найбільших фінансових груп у світі — прим.ред.], одинадцяти найбільшим китайським банкам потрібно було підвищити рівень капіталу до 300 млрд юанів ($ 44 млрд), щоб досягти більш жорстких стандартів.

По-друге, до теперішнього часу Китай інвестував занадто багато коштів у нерухомість. Сфера нерухомості склала 6,6% від загального ВВП Китаю, а також чверть від капіталовкладень в основні фонди. Сума кредитів на придбання нерухомості, випущених китайськими фінансовими інституціями (включаючи кредити девелоперам та іпотечні кредити на купівлю приватного житла) досягла кількох трильйонів. Пузир на ринку нерухомості веде до ризикованих банківських позик.

По-третє, проекти під назвою «пакет заходів зі стимулювання економіки Китаю» на суму 4 млрд юанів, що здійснюються урядом, перетворилися на засоби для подальшого витягування банківських позик, замість того, щоб дійсно стимулювати розвиток економіки Китаю. Приміром, Інспекційна група уряду виявила проблеми в 2151 проекті із загального числа 2472.

У дійсності Регуляторна комісія банків Китаю (РКБК) перебуває під контролем компартії, в той час як Центральний банк Китаю виконує функції урядового гаманця. Очевидно, що система контролю банківської діяльності в Китаї надзвичайно слабка і ненадійна. РКБК не здатна контролювати операції китайського уряду, які проводяться через Центральний банк.

Віктор Ших, есперт з Китаю із Північно-західного університету, в коментарі журналу Форбс до статті «Китайський міхур» ототожнив економіку Китаю з «фінансовою пірамідою, на чолі якої стоїть Центральний банк, що друкує гроші у великих кількостях».

Високе безробіття душить внутрішній попит

Безробіття в Китаї — вкрай серйозна і довгограюча проблема. Перед початком Олімпійських ігор, проведених у Пекіні в 2008 році, Тянь Ченпін, колишній міністр праці і соціального забезпечення, повідомив засобам масової інформації, що число безробітних на той час досягало близько 250 млн, включаючи 200 мільйонів працівників-мігрантів з сільської місцевості і 50 мільйонів осілих жителів.

#img_left_nostream#Ще один чиновник компартії Чжоу Юн, працівник Центральної партійної школи [основний навчальний заклад з підготовки членів Комуністичної партії Китаю — прим.ред.], Підрахував, що кількість безробітних гастарбайтерів на пару з недавніми випускниками вузів налічувала близько 50 млн осіб у 2009 році. 

Таким чином, 300 млн безробітних становлять 30% від працездатного населення Китаю. Це приблизно відповідає моїм раніше опублікованим підрахункам, заснованим на інформації Національного бюро статистики Китаю.

Зростання рівня безробіття призводить до зниження споживчої активності з одночасним неухильним ослабленням внутрішнього попиту на ринку Китаю за останні кілька років, особливо починаючи з 2009 року, коли ціни на нерухомість були значно роздуті Пекіном.

Купівельна спроможність китайців практично повністю сфокусувалася на ринку житлової нерухомості, внаслідок чого індекс споживчої активності на внутрішньому ринку впав до історичного нуля. Так, частка внутрішнього споживання у ВВП за 2008 рік становила 35,5% — це не тільки нижче 70,1% у США за часів Великої депресії, але й нижче відповідного показника в Індії 54,7%. У період з 1978 по 2005 рр. середній показник внутрішнього споживання в Китаї був рівний 58,5% ВВП, тоді як середнє значення даного показника по всьому світу за той же період дорівнювала 76%.

Дисбаланс у структурі економіки Китаю

Високі темпи зростання капіталовкладень і низький показник внутрішнього споживання — це основні причини нерівноваги в структурі економіки Китаю за останні 30 років.

Економіка Китаю — це «колісниця, запряжена трьома кіньми»: першого звуть Інвестиції, другого — Експорт і третього — Споживання. З 1978 по 2005 рр. щорічне зростання міжнародних інвестицій склало 21% по всьому світу і 27,8% в Азії. У Китаї ж цей показник досяг 38,9%, що значно вище, ніж в інших як розвинених країнах, так і тих, що розвиваються. Після вступу Китаю до Світової організації торгівлі дисбаланс економіки Китаю вилився, у свою чергу, в структурний дисбаланс світової економіки.

Найбільш яскравим проявом цього дисбалансу є економічні відносини між Китаєм і США. З одного боку, внутрішнє споживання Америки найвище в світі і спирається на борги фізичних осіб у США, а також на їхню роль у збереженні економічного розвитку і «підживлення» глобальної економіки. З іншого боку, Пекін закуповує облігації США, щоб підтримати китайський експорт і забезпечити споживання в Америці на належному рівні, що робить США найбільшим торговим партнером Китаю.

Однак відтоді, як почалася фінансова криза, споживання в США скоротилося, і це вплинуло на Німеччину, Китай і Японію, економіки яких сильно залежать від експорту. Теж саме стосується й інших країн. Багато експертів зі світової економіки пропонують нову модель глобального економічного зростання — модель, в якій не буде місця такій високій залежності від боргів фізичних осіб і торгового дефіциту США.

Американці останнім часом почали змінювати свої традиційні звички високого споживання і низьких заощаджень, і це призводить до зменшення суми кредитів США від Китаю. За даними Федеральної резервної системи, на середину грудня 2009 року індекс заощаджень домогосподарств у США продовжував зростати і стабілізувався на позначці 5%. Мешканці США стали основними покупцями державних облігацій, і співвідношення іноземного капіталовкладення в облігаціях Міністерства фінансів США впало з 54% у 2008 році до 27% у третьому кварталі 2009 року.

Відверто кажучи, збільшений індекс заощаджень у США — це не дуже гарна новина для Китаю, оскільки це означає, що частка найбільшого ринку для китайського експорту скорочується.

Відповідно до Національного бюро статистики Китаю, економічне зростання за перші три квартали 2009 року склало близько 7,7%. 4% припало на споживання і 7,3% — на інвестиції. Відповідно показник експорту зробив негативний внесок у зростання економіки Китаю. Таким чином, кінь, якого звуть Експорт, практично зупинив свій хід, а той, що зветься Споживанням, переживає глибокий стрес. За таких обставин Пекін продовжує роздмухувати цінову бульбашку нерухомості, ігноруючи будь-які попередження і ризики, подібно до наркоману, який приймає наркотики для підтримки свого життя.

Пекін весь час цитує «іноземні ЗМІ» (які в дійсності фінансуються режимом Комуністичної партії Китаю), для того щоб показати, що економіка Китаю — це «Ноїв ковчег», який витягне світ з економічної рецесії. Вони також просувають у всьому світі твердження про те, що в наступні десять-п’ятнадцять років Китай займе місце США в якості економічної супердержави. Тим не менш, у даний час «бум» економіки Китаю — фальшиве процвітання, роздуте порожньою бульбашкою на ринку нерухомості. Якщо економіка Китаю не буде підтримана будь-якими ефективними заходами, то з «Ноєвого ковчега» вона перетвориться на «Титанік», щойно бульбашка на ринку нерухомості лопне.

Хе Цінлянь — китайський письменник і економіст, автор багатьох статей і кількох книг про суспільство і економіку Китаю. Найбільш відома її книга «Підводні камені модернізації» була продана тиражем в 100 тисяч копій. Хе Цінлянь знаменита також своїми критичними поглядами на зростання економіки Китаю.

Київ. Студенти провели Всеукраїнську акцію протесту проти введення у вищих навчальних закладах додаткових платних послуг. Головним ініціатором акції виступила молодіжна організація «Фундація регіональних ініціатив».

У Києві 12 вересня, в рамках цього заходу, молодь пройшла ходою вулицею Грушевського, від її початку до будівлі Кабінету Міністрів, а потім направилися до Адміністрації Президента.

 

Під час маршу, біля 250 студентів емоційно вигукували гасла «Свобода, рівність, студентська солідарність!», «Знання не товар – «універ» не базар!». Учасники палили фаєри, використовували звукопідсилювачі та несли транспаранти «Знання не купити» і «Знання не на продаж».

У цей же день, численні студентські хвилювання також пройшли більш ніж у десяти містах. Найбільше число студентів вийшло на протест у Львові, Харкові та Рівному.

Масові протести молоді були викликані постановою Кабінету Міністрів № 796, якою було затверджено перелік платних послуг навчальних закладів державної та комунальної форми власності.