Спайдервік: хроніки: Не читайте цю книгу (рецензія)

Режисер: Марк Уотерс
Автори сценарію: Девід Бернбаум, Холлі Блек, Кері Кіркпатрік
Оператор: Калеб Дешанель
Композитор: Джеймс Хорнер
Продюсери: Стів Барнетт, Холлі Блек, Кері Кіркпатрік, Френк Маршалл В ролях: Фреді Хаймор, Сара Болджер, Нік Нолте, Мері-Луїза Паркер, Джоан Плоурайт, Сет Роген, Девід Стретерн та інші.

Ось що таке пафос? Так відразу і не придумаєш. Щось глобальне і широке, те, що погано узгоджується з поняттям «міри» і «смаку», те, що явно занадто і явно надмірно. Не дуже зрозуміло. Тому скористаємося простішим визначенням: пафос – це те, що абсолютно відсутнє в казковій картині Марка Уотерса «Спайдервік: хроніки». Але, на жаль, це головна, і чи не єдина гідність фільму.

В цілому, те, що Голлівуд останнім часом захопився адаптаціями літературних творів, це скажімо, непогано. Це навіть відмінно, тому що те, що роблять штатні сценаристи Голлівуду, давно вже не лізе ні в які кіноекрани. Єдиний осад, що залишився у глядачів після їхнього вдалого страйку, це жаль «а треба було просто звільнити».

Тому, ще одна екранізації книги, а точніше напівкниги-напівкоміксу, написаного американським ілюстратором Тоні Дітерліцци на пару з письменницею Холлі Блек в 2003 році, це навіть добре. Тим більше, дитячого кіно ніколи багато не буває, вже краще казка, ніж чергова кров і бруд дорослого світу. Але в екранізації від Марка Уотерса є одна очевидна вада — «ще одна». Змахує на стрічку конвеєра.

Отже, сімейство Грейс, у складі матері, яка пережила розлучення, досить дорослої дочки, яка захоплюється фехтуванням, і пари близнят середнього шкільного віку, у зв’язку з цим самим розлученням переїздять в будинок своєї тітоньки/двоюрідної бабусі, яка внаслідок душевного розладу  переселилася в заклад відповідного медичного профілю. Будинок і на перший погляд здається їм старим і малопривабливим. А вже під час знайомства з ним і зовсім стає ніяково: скрізь павутина, хаотично нагромаджені старі речі і дуже багато солі. Ще й речі почали пропадати. До чого б це? Та вже ні до чого хорошого, це точно.

І вірно, варто  було одному з близнят забратися на горище, як він виявив там скриню, а в скрині — ні, не яйце із смертю Кощія, але річ теж, безумовно, загадкова — «Путівник по магічних світах». Та ще написаний їхнім прадідусем майже 80 років тому. Причому до книги прикладена записка «У жодному випадку цю книгу не читати». Є ще якийсь спосіб змусити читати 13-річного хлопчиська? Навряд чи.

#img_right#Події, які послідували услід за цим, очікувані: виявляється, в будинку присутній справжнісінький домовик, який охороняє все житло, і що найбільш важливо — чарівну книгу, а в лісі навколо будинку живе безліч дивних істот, дружніх і не дуже. А оскільки знання – це сила, частина з цих істот, а саме компанія дурнуватих, але злобних гоблінів на чолі з могутнім огром мріє оволодіти чарівною книгою. А для цього їм треба знищити будинок і його мешканців. Ось і виходить — війна. Хай і чарівна і часто водевільна, але смертельно небезпечна.

На жаль, багатообіцяюча зав’язка, і набір досить якісних спецефектів не вилилися в іскрометне видовище. Сюжетові катастрофічно не вистачає подій та інтриг. Творців підвело прагнення слідувати літературному оригіналу, хоча давно вже відомо: книги і фільми — речі дещо різні, те, що в книгах займає значний об’єм, у фільмі часто реалізується одним-двома планами. І навпаки, те, що в книзі виражено однією фразою — «виляючи і ухиляючись від ножів і ополоників, щур кинувся через кухню до виходу» — у фільмі може стати окремою вражаючою сценою. Що ми й бачили в «Рататуї». На жаль, у творців «Спайдервіка» до цього руки не дійшли. У них персонажі просто біжать, просто падають і дуже багато розмовляють. Без особливої дотепності.

Звичайно, ставка творців фільму була рівно на одного живого персонажа, близнят Джареда і Саймона. Так, людини дві, а виконавець і образ, на жаль, один — улюбленцеві публіки «шоколадному» Фреді Хаймору не вдалося втілити в життя відразу двох героїв, що само собою зовсім не тривіальне акторське завдання. Втім, Хаймору взагалі не треба було нічого втілювати, оскільки образ хлопчика, що зіткнувся з чарівним світом, він реалізував недавно у Люка Безсонна в стрічці «Артур і мініпута». Вторинність ролі важко не відмітити, як втім, і загальну блідість всіх живих персонажів фільму. Навіть такий блискучий виконавець, як Нік Нолте, на жаль, не зміг зробити нічого з прописаним для нього персонажем — злобним огром. І, присягаюся магією, не його в тому провина.

Зате комп’ютерні персонажі, на яких і тримається весь, скажімо так, рідкуватий сюжет, вельми симпатичні й про них хочеться сказати особливо. Творіння знаменитого художника по персонажах Дзжімма Хенсона, творця сміховинних ляльок «Маппет-шоу» і моторошнуватої краси персонажів «Лабіринту», теж начисто позбавлені якого-небудь пафосу. Вони не вражають як дивізії лиходіїв з «Володаря кілець», або живописні напівактори, напівмоделі «Беовульфа», але від них явно віє життям і теплом. Вони достатньо яскраві, наділені переконливими характерами і поведінкою, і всі суцільно без винятку кумедні.

Кумедне також те, що творці фільму навмисно вирішили нікого не лякати. Не можна сказати, що казка про путівник Спайдервіка — це різдвяна історія з рюшечками і рожевими бантиками, розповідь про верблюдиків, які ділять яблучко, але проте, режисер свідомо дистанціювався від жанру фентезійного триллера. Прикольно, подекуди навіть смішно, але у жодному випадку не страшно. І це, мабуть, головна знахідка авторів — на цей фільм можна піти з найвразливішими дітьми. Ось тільки фантазії б творцям побільше.

#img_left_nostream#Тому, що в цілому в сюжеті «Спайдервіка» ви не побачите нічого нового. Ніби все вже десь і було: чарівний атрибут, який всім до зарізу потрібний, когось норовлять зарізати, світ фантастичних істот, що знаходиться поряд зі світом реальних людей, чаклунства, польоти на грифонах і обов’язковий в цих випадках головний, найголовніший і більший лиходій. Все вже десь було, і що найнеприємніше, на екранах знайшло втілення зовсім недавно. «Міст в Терабітію», «Хроніки Нарнії», вже згадуваний мною «Артур і мініпута» — все це фільми-близнята. Зовсім як головні герої фільму — один хлопчик у двох персонажах. Варіації на одну й ту ж, нескінченну тему.

Не впевнений, що на фільм чекає скажений успіх, картині явно не вистачає «перчинки», якоїсь яскравої індивідуальної особливості. І якщо вже говорити в термінах гастрономів, то у фіналі явний перебір із солодкими інгредієнтами. Утримуючись весь фільм від патетики і моралей, творці явно переборщили з цією справою під завісу. Звідси мораль: не насилуйте себе обмеженнями, якщо щось хочете, робіть це відразу. Щоб потім знати міру. А екранізація другого роману з серії «Спайдервіка», тим часом, вже анонсована.

Отже, нікуди ми не подінемося, до зустрічі в кіно.

Джерело:
Кінокадр