Багато що вже написано про Китай як про державу, що швидко розвивається і коли-небудь складе конкуренцію Сполученим Штатам. Проте всі ці твердження засновані на уявленні про те, що для перетворення в супердержаву достатньо однієї економічної активності. При цьому абсолютно не враховуються інші чинники, які загрожують підйому Китаю.
#img_left#Китай активно займається виготовленням товарів, що спроектовані і сконструйовані за кордоном, а також виробництвом продукції повсякденного попиту, остаточне доопрацювання якої на сучасному рівні здійснюється в інших країнах. Проте високі технології Китаю не належать. Він є субпідрядником – саме така роль відводиться країнам, що вступили на шлях економічної модернізації.
У промисловому виробництві, як і в інших сферах, кількість не переходить автоматично в якість, і Китай в цілому залишається бідною і відсталою країною, залежною від імпортних технологій.
Демографічні тенденції, внутрішня міграція і неконтрольоване зростання міст плюс проекти інфраструктури, що відрізняються манією величі і катастрофічні для навколишнього середовища, серйозно загрожують надійному розвитку країни.
Сценарій, приготований для Китаю як для майбутньої наддержави, також передбачає збереження політичної стабільності, що викликає сумніви на тлі народних хвилювань і суперництва всередині ідеологічно мертвої і морально покаліченої комуністичної партії, чий жорстокий партаппарат керує країною.
Збільшення кількості насильницьких протестів проти соціальної несправедливості викликає величезну тривогу в керівництві. Є повідомлення про те, що міністр суспільної безпеки Китаю Чжоу Юнкан нещодавно заявив, виступаючи на закритій нараді керівників країни, що кількість ‘масових інцидентів’ за минулий рік значно зросла, і в них брало участь декілька мільйонів чоловік.
Проте ці події носять, мабуть, навіть менш загрозливий характер, чим широко існуюче уявлення про те, що комуністична держава більше не володіє політичною легітимністю правителя Китаю або моральною легітимністю, яку випромінює еліта країни, твердо упевнена в своїх цінностях. Ця держава вичерпала себе в інтелектуальному плані.
Захід звичайно вважає, що виклик китайському керівництву може кинути демократія. Але, на думку правителів цієї країни, більше приводів для тривоги дає моральний виклик їх легітимності.
Є ще одна проблема морального плану, котра важливіша в контексті китайської цивілізації. Це прагнення до культурного коріння. Новий пошук традиційних цінностей із зверненням до минулого Китаю всіляко пропагує рух «Фалуньгун», що на Заході звичайно вважається пов’язаним з досить таємничими традиційними звичаями, що включають фізичні вправи як джерело благополуччя.
Китайський уряд останніми роками приділяв руху «Фалуньгун» більше уваги, ніж будь-якій іншій формі організованого протесту своїй владі, проводячи жорстокі репресії проти його послідовників, які, проте, десятками тисяч виходять на мовчазні демонстрації проти держави.
Хоча цей рух не селянський, і свої вимоги він оформлює інтелектуальною термінологією, «Фалуньгун» нагадує ті народні рухи, які виникали в останні десятиліття заходу Манчжурськой імперії.
У середині 19-го століття утопічний рух селянського протесту тайпінів, на який зробили свій вплив християнські місіонери, мобілізувало мільйони людей на повстання, що тривало з 1850 по 1864 рік і що привело до скинення імперського уряду. Боксерський рух у кінці століття також мав на меті вигнати продажних іноземців і відновити в Китаї справжні цінності. Боксери зайняли Пекін, і в результаті перемогу над ними змогли взяти лише війська з європейських колоніальних держав, Америки і Японії.
Рух «Фалуньгун» дорікає комуністичній партії в тому, що вона піддала нападкам п’ятдесятивікову традиційну культуру Китаю, спробувавши знищити три стародавні релігійні традиції: конфуціанство, буддизм і даосизм. Він звинувачує комуністів у тому, що комуністичний режим виявився єдиним в історії Китаю режимом, що спробував викорінити всі три системи моралі та моральності, які у минулому вважалися джерелом легітимності китайської держави, даючи йому ‘мандат небес’.
Це могутній і руйнівний рух для комуністичної партії, котра узяла на себе роль двигуна прогресу в сучасному Китаї: спочатку на революційному етапі, коли вона знищила аморальне минуле в ім’я утопічного бачення спонтанної народної демократії, що закінчилася катастрофою; і тепер, коли вона виступає як спонсор глобалізації економіки за західним зразком в ім’я збагачення кожного.
Оскільки всім збагатитися не вдається, а мета і проголошене гасло виявилися нерезультативними і безликими, наступ «Фалуньгун» несе в собі велику потенційну небезпеку, оскільки він добирається до етичного коріння режиму. Як і його попередники з 19-го століття, «Фалуньгун» вимагає повернутися до витоків тисячолітньої величі китайської цивілізації, секрет якої не можуть розкрити комуністи, охочі закреслювати минуле.
Автор Уїльям Пфафф (William Pfaff), inosmi.ru
