antonprima.pro

Blog

  • Чан Кайши: історія китайського Бонапарта

    Чан Кайши: історія китайського Бонапарта

    У новітній історії генералісимуса Чан Кайши, лідера Китаю 1927-1949 рр. називають «китайським Бонапартом». Ця характеристика більше відноситься до його честолюбних устремлінь. Геніальним полководцем Чан Кайши ніколи не був, але і обвинуватити його в повній відсутності військового таланту також не можна. У зеніті кар’єри в Китаї його називали великою людиною, героєм із плеяди тих, які народжуються один раз на п’ятсот років. Його зіставляли із Конфуцієм, нагороджували лаврами вождя китайського народу, який, зрештою, переміг у багаторічній Війні Опору японської агресії (1931-1945 роки). Часто Чан Кайши згадується як лідер, який протистояв комуністам на чолі з Мао Цзе Дуном більше 20 років.

    #img_left#Чан Кайши народився 31 жовтня 1887 року в китайській глибинці, розташованій неподалеку від портового міста Нінбо. Відповідно до записів у книзі сімейного літопису він належав до роду, що бере свій початок від нащадків Чжоу Гуна — відомого в історії Китаю правителя, яким (за переказами) захоплювався сам Конфуцій. Родина Чан Кайши жила в будинку із магазином: його батько був хазяїном соляної крамниці. Дружина була гарною матір’ю рідних та прийомних дітей. Відрізняючись глибокою релігійністю, вона була послідовницею буддизму з неабиякою добавкою конфуціанства і прищепила синові повагу до традиційних китайських цінностей.

    Слід пояснити, що справжні ім’я та прізвище генералісимуса — Цзян Чжунчжен (офіційне, урочисте ім’я; він волів, щоб його називали саме так) або Цзян Цзеши (повсякденне). Звичне для європейців Чан Кайши – це перекручена транскрипція його справжніх ім’я і прізвища.

    У віці 6 років хлопчика віддали до приватної школи. Йому не було ще й десяти років, коли він втратив діда і батька. Починаючи з цього часу родина жила у скрутному матеріальному становищі. Але завдяки зусиллям матері хлопчик продовжував навчтися — спочатку в сільській школі, а потім – у повітовій, де окрім базових дисциплін вивчав класичні стародавні книги, що оповідають про традиційний китайський світогляд. Коли Чану здійснилося всього 14 років, він одружився – беззаперечно, на вибір матері. У 1909 році у подружжя народився син Цзян Цзинго. В 19 років Чан Кайши вирішив стати військовим і присвятити своє життя боротьбі за інтереси китайської нації. Кращу із доступних військову освіту для незаможніх китайців на той час могла дати Японія. Туди в 1905 році і вирішив відправитися Чан Кайши. Перед поїздкою він розстався із косою, яку китайські чоловіки носили на знак лояльності до правлячої маньчжурської династії (це могло розглядатися як акт непокори). Виявилося, що у військову академію можна було вступити тільки за рекомендацією китайського уряду, якої у Чана не було. Проте юнак вирішив залишитися на якийсь час у Японії для вивчення мови. Він швидко перейнявся ідеями кодексу Бусідо, захоплювався самурайською доблестю та самопожертвою. Тут він зустрівся із Чень Цзиеєм – одним із політичних «тузів» і королів підпільного світу. Це в значній мірі визначило подальшу долю юнака.

    #img_left#Повернувшись у Китай, Чан Кайши поступив на короткочасні військові курси в Баотянську військову академію, пройшовши великий конкурс у тисячу чоловік на місце. У 1907 році за гарні показники в навчанні його направили для продовження освіти в Японію, а через три роки відрядили на північ Японії для проходження служби в японській армії. Будучи курсантом японського офіцерського піхотного училища, Чан Кайши в 1908 році вступив у революційну організацію, створену Сунь Ятсеном. У рік Сіньхай (1911) в Китаї спалахнула революція, маньчжурська династія була скинута. Чан Кайши повернувся з Японії на батьківщину, де приймав активну участь у революційних подіях. Очолюючи революційний загін у Шанхаї, він проявив себе вмілим командиром. Втім, воювати довелося недовго: Сунь Ятсен знайшов спільну мову з імператорським головнокомандуючим Юань Шикаєм, який і скинув останнього імператора – малолітнього Пу І. Китай став республікою, Сунь Ятсен – самим впливовим політиком країни, Юань Шикай – її президентом, а Чан Кайши – полковником, який керує постачанням усіх військ, розташованих у Шанхаї. Тоді ж він вступив у партію Гоміньдан.

    Гоміньдан була створена Сунь Ятсеном в 1894 році, більш ніж за чверть століття до створення комуністичної партії Китаю. Кредо партії виражалося в її назві: Го — держава і країна, Мінь — нація і народ, Дан — партія. Це була перша і єдина на ті часи політична партія, що наміряється скинути маньчжурську монархію в Китаї шляхом революції. Іноземці не приймали участі у її створенні. Проте, Японія надала її лідерам можливість готувати революцію з японської території. Заможні китайці допомагали Сунь Ятсену та його партії. Однак основний її кістяк до революції становили китайські патріоти-республіканці.

    У 1913 році Юань Шикай взяв за кордоном кредит в 125 млн. доларів на економічні реформи, розтративши ці гроші на своїх генералів. Сунь Ятсен у відповідь підняв другу революцію, але програв. І тоді невдачі революції змусили Сунь Ятсена і багатьох його прихильників (у тому числі і Чан Кайши), бігти в Японію. Там у 1914 році він уперше поговорив із Сунь Ятсеном і в подальшому став з успіхом виконувати його доручення, намагаючись підняти збройні повстання в декількох районах країни. Він став лідером шанхайської групи революціонерів-республіканців.

    У 1921 році Сунь Ятсен був обраний президентом Китайської Республіки. У наступному році Чан Кайши допоміг Сунь Ятсену придушити військовий заколот, після чого президент почав вбачати в ньому спадкоємця, називаючи своїм молодшим братом. В 1923 році Сунь Ятсен дійшов висновку про необхідність створення своїх збройних сил і відправив Чан Кайши до Москви з метою налагодити відносини, у тому числі – в питаннях військового співробітництва із Росією. Перебуваючи в Москві, він дійшов висновку, що молода радянська республіка дійсно не поступається іншим ані в розробці новітніх видів озброєння, ані у військовій справі. Але це ніяк не означало погодження Чан Кайши з політичними поглядами людей у Москві. Він одразу і назавжди став антикомуністом, тому що швидко помітив вроджену манію компартії – непримиренність до інакомислячих, спрагу до розколу народу за класовим принципом, курс на гегемонію. Повернувшись у Китай, він доповів Сунь Ятсену про те, що, на його думку, комунізм радянської Росії неодмінно буде завдавати шкоди людству, і що «сьогоднішній друг», тобто радянська Росія, і є «наш майбутній найбільший ворог». Однак Сунь Ятсен, хоча і прийняв думку Чан Кайши до відома, але вважав, що в його мові занадто багато сумнівних висловлень. На думку Сунь Ятсена було необхідно (у всякому разі, на тім етапі історичного розвитку) підтримувати союзні відносини і з СРСР, і з китайськими комуністами. У 1924 році Сунь Ятсен вирішив створити школу для підготовки армійських кадрів біля Гуанчжоу. При цьому, оцінюючи Чан Кайши як військового фахівця, знайомого з арміями Японії та Росії, він призначив його начальником військової школи Вампу і одночасно начальником генерального штабу. В цій школі Чан Кайши працював у тісній взаємодії із радянськими військовими та політичними радниками, у числі яких був майбутній маршал Радянського Союзу Блюхер. Захоплюючись Блюхером, як військовим, Чан Кайши не вірив у бескорисність Радянського Союзу і як і раніше дотримувався своєї, багато в чому справедливої, думки з приводу політики СРСР по відношенню до Китаю: «Те, що вони (росіяни) називають «інтернаціоналізмом» і «світовою революцією», – не що інше, як самий справжній кайзерівський імперіалізм… Вони хочуть зробити Маньчжурію, Монголію, мусульманські провінції і Тибет своїми радянськими республіками, і навіть на сам Китай вони хочуть накласти руку».

    Після смерті Сунь Ятсена (1925 рік) Чан Кайши незабаром увійшов до складу ЦВК Гоміньдану і до складу уряду, а потім отримав призначення на пост головнокомандуючого. Першою справою, яку новий голова уряду Гоміньдану вирішив реалізувати, став давно задуманий план Північного походу – військової кампанії проти мілітаристів-опозиціонерів, що перебували на Півночі. Чан Кайши вирішив об’єднати весь Китай під владою Гоміньдану. Під час Північного походу КПК була союзником Гоміньдану, що приєдналася до Чан Кайши під тиском Комінтерну. Допомагали гоміньданівцям і радянські фахівці. 100-тисячній армії Чан Кайши протистояло до 800 тисяч, щоправда, розрізнених сил мілітаристів. Проте, успіх був на боці армії Гоміньдану.

    Відповідно до офіційної історії КНР, Чан Кайши зрадив народний революційний рух, змушуючи КПК підняти збройне повстання. У дійсності, КПК співробітничала з Гоміньданом для розширення свого впливу, використовуючи у своїх інтересах національну революцію. Потрібно відзначити, що в 20-х і навіть ще в 30-х роках будь-яка людина могла бути одночасно і членом Гоміньдану, і комуністом – подвійне членство, двупартійність допускалися по всьому Китаю. КПК використовувала це у своїх інтересах, щоб підривати Гоміньдан із середини. За підтримки Радянського Союзу КПК захопила політичну владу всередині Гоміньдану під час союзу із ним. Так, наприклад, Мао Цзе Дун прийняв посаду діючого міністра пропаганди Міністерства пропаганди Гоміньдану. Багато хто з інших комуністів також зайняли важливі державні посади. З жовтня 1926 по березень 1927 років КПК провела три збройні повстання в Шанхаї. Пізніше, вона напала на штаб збройних сил «Північної експедиції», але зазнала поразки. На період загальних страйків у провінції Гуандун, робітники, проводячи пікети щодня, сильно конфліктовали із поліцією Гоміньдану. Ці повстання змусили Гоміньдан провести чистку КПК 12 квітня 1927року. 12 квітня 1927 року Гоміньдан на чолі з Чан Кайши почав воєнні дії проти КПК у Шанхаї і декількох інших містах. Більш ніж 5000-6000 членів КПК були захоплені, і багато хто з них були вбиті у Шанхаї наприкінці 1927 року. Водночас, у цьому ж році, були розірвані дипломатичні відносини із СРСР.

    У серпні 1927 року члени КПК у революційній армії Гоміньдану почали «Повстання Наньчан», що було швидко придушене. У вересні КПК розпочала повстання “Період осіннього врожаю”, щоб напасти на Чанша, але напад був також придушений. Після поразки КПК відступила в район Цзинганьшань, установлюючи свої порядки в деяких селах. До кінця 1928 року Чан Кайши довів чисельність своєї армії до 2 млн. чоловік і зробив її найбільшою у світі. Тепер лідера Гоміньдану стали йменувати генералісимусом. Його похід на Пекін завершився захопленням міста. Формально весь Китай знаходився під владою Гоміньдану (але деякі райони як і раніше контролювали комуністи і мілітаристи). Нарешті, прийшов час відносного спокою, під час якого Чан Кайши провів кілька реформ. Рішення аграрного питання уряд почав зі скасування зайвих податків. До 1936 року уряд скасував понад 6000 різноманітних податків по всій країні, що, безумовно, йшло на користь господарюючим суб’єктам. Якщо раніше сума орендної плати для селян могла сягати 70% від урожаю, то уряд Чан Кайши обмежив плату до 37,5%. Заохочувалося освоєння цілинних земель, був створений Селянський банк, що забезпечував дешевий кредит, заохочувалася також і кооперація. Після багатьох років розрухи уряд, нарешті, звернув увагу на іригаційну систему і упорядкував канали та греблі, що серйозно знизило втрати від повеней. На селі створювалися дослідницькі станції, де вчені займалися селекцією, виведенням нових сортів сільгоспкультур та порід тварин. Був виведений сорт бавовни, врожайність якого була на 35% вище, за традиційно вирощуваний сорт. Оскільки в країні припинився хаос, то почався зріст легкої промисловості. Ожила текстильна промисловість, стало зростати виробництво сірників, паперу, цементу, цукру і масла тваринного походження. Уряд розпочав субсидування машинобудівництва, хімічної промисловості, виробництва сталі та електроенергії.

    На відносно спокійний розвиток Китаю було відпущено усього десять років. Окрім внутрішньої напруженості, породженої складними відносинами з комуністами, які розмістилися в ряді районів, рік у рік наростала загроза з боку Японії. Вранці 19 вересня 1931року японці розпочали воєнні дії в районі Мукдена. Отоді і виявилася згубна доля Чан Кайши – битися водночас на три фронти: з японцями, з генералами-феодалами-сепаратистами та з військами компартії. До лютого 1932 року японці з боями захопили всю Маньчжурію, вибивши звідти китайські війська. Водночас тривала війна з комуністами, які використовували війну з японцями, щоб розширити сферу свого впливу в Північно-східному Китаї, фактично борючись пліч-о-пліч з інтервентами проти Гоміньдану. Радянський дипломат Ледовський свідчив: «Війська центрального (гоміньданівського) уряду рухалися на Північний Китай з метою роззброїти японців… Війська комуністів, прагнучи затримати просування гоміньданівських військ, руйнували рейкові шляхи, підривали мости, лінії телефонного зв’язку,… знищувалися життєво важливі об’єкти – виводилися з ладу електростанції, затоплювалися вугільні шахти, пускали під укіс залізничні поїзди. Переривалося постачання міст паливом, електроенергією, водою, продовольством. Зупинялися фабрики і заводи… Величезна маса людей загинула від голоду і хвороб. Все це і багато чого іншого приносилося в жертву боротьбі за владу».

    Із жовтня 1933 року по січень 1934 року комуністична партія понесла повну поразку. У п’ятій операції Гоміньдану, що прагнув оточити і знищити КПК, КПК втратила свої сільські цитаделі одна за одною.26 січня 1932 року морська піхота (70 000 чоловік) японського адмірала Содзана висаджується в Шанхаї. Китайська 19-та похідна армія майже місяць опирається інтервентам. Але погано озброєна китайська армія була не в змозі зрівнятися із досконалою військовою машиною Японії, якій згодом виявилося по плечу наносити поразки прекрасно озброєним американським військам. Зрештою, китайська влада змушена була піти на поступки з японської сторони – проголошувалася незалежність Маньчжурії під протекторатом Японії. Після хиткого перемир’я з Японією Чан Кайши знову відновив боротьбу із КПК. У грудні 1936 року Чжан Сюелян і Ян Хучен – два генерали Гоміньдану – викрали Чан Кайши в Сіані. Ще до інциденту в Сіані навколо Ян Хучена і Чжан Сюеляна було багато шпигунів КПК, які настроювали їх проти генералісимуса. Фактично, метою лідерів КПК було вбивство Чан Кайши, однак Сталін написав у Центральний комітет КПК лист із проханням не вбивати його. Сталін відмінно розумів, що єдина людина в Китаї, які може хоч якось протистояти японцям (і в такий спосіб убезпечити Радянський Союз від японської загрози) був Чан Кайши. Мао Цзе Дун був у нестямі від люті, що йому не дали поквитатися із заклятим ворогом, але змушений був підкоритися. Чан Кайши був звільнений і повернувся до столиці країни Нанкін, після чого погодився створити разом із КПК єдиний фронт боротьби проти японських загарбників. З Радянським Союзом був підписаний договір про ненапад, після чого СРСР почав надавати фінансову і військову допомогу Китайській республіці. Визнаючи на словах верховенство Гоміньдану в політичному житті Китаю, Радянський Союз як і раніше підтримував КПК. Навіть у документах Політбюро не соромилися використовувати відносно китайців улюблені епітети: «червоні» і «білі».

    У липні 1937 року Японія почала Другу світову війну в Азії, розгорнувши наступ в Північно-східному Китаї. У серпні японці висадили десант під Шанхаєм, але через сильний опір військ Гоміньдану змогли взяти місто за допомогою флоту тільки через два місяці. У грудні 1937 року японці, що наступали із Шанхаю, захопили гоміньданівську столицю Нанкін. У запеклих боях за неї китайська армія втратила майже всі свої танки і літаки, більшу частину артилерії військово-морського флоту. Чан Кайши переніс столицю на захід, у місто Ханьчжоу. До середини 1939 року йому вдалося відновити свої військові сили, довівши армію до 3 мільйонів чоловік. У бої при Таейрчжуані китайці понесли поразку. Після захоплення японцями міста Ханьчжоу, генералісимус Чан Кайши ще раз переніс столицю на захід у місто Чунцін. Друга світова війна, що охопила і Тихоокеанський регіон, помітно знизила розжарення бойових дій у Китаї. У травні-серпні 1945 року гоміньданівське командування провело успішний контрнаступ і відрізало 100-тисячне угруповання японців в районі Кантона (сучасний Гуанчжоу). Після закінчення Другої світової війни Китай був визнаний великою державою і став постійним членом Ради Безпеки ООН.

    Відповідно до офіційної історії КНР вирішальну роль в антияпонській війні зіграла КПК, а не Гоміньдан. У дійсності, за винятком декількох боїв, включаючи битву в Пінсін Гуань, війська КПК не зробили великого внеску у війні проти Японії. На той час армія Гоминьдану була в основному однією на лінії фронту, втративши у війні понад 200 генералів (загальні втрати Китаю у Другійсвітовій становили близько 20 мільйонів). Показово, що японські генерали, які воювали в Китаї, у мемуарах в якості свого одного супротивника називають армію Чан Кайши. Але після остаточного розгрому Квантунської армії радянськими військами, радянське командування передало всю трофейну зброю військам КПК. По суті, СРСР зрадив свого союзника по Другій світовій війні, спровокувавши нову громадянську війну. У Північно-східному Китаї почалися важкі бої між військами комуністів і Гоміньдану, які йшли зі змінним успіхом. До листопада 1948 року КПК взяла під свій контроль Маньчжурію. Війська КПК почали широкі наступні операції, які виснажена армія Чан Кайши вже не в змозі була стримати. У грудні того ж року гоміньданівський режим зазнав катастрофи. Однією з причин стало те, що КПК мала надійний тил – СРСР. З іншого боку, США не стали таким же тилом для Чан Кайши. Вони зволіли прямо не вплутуватися у війну в Китаї. 7 грудня вірні Чан Кайши війська без перешкод евакуювалися на острів Тайвань і на прилеглі прибережні острови Цюемоу, Дачень і Мацу. Вашингтон офіційно оголосив, що у випадку комуністичного вторгнення на Тайвань, його 7-й флот захистить цей острів та його мешканців.

    Опинившись на острові, Чан Кайши не тільки не втратив своєї влади, але, навпроти, сильно зміцнив її. Насамперед, Чан Кайши установив режим особистої влади, запровадивши воєнний стан і заборонивши будь-яку опозиційну діяльність. В економічній сфері Чан знову почав з аграрної реформи. Спочатку орендна плата, як колись у материковому Китаї, була знижена до 37% від вартості продукції. У поміщиків земля була викуплена і передана селянам, причому компенсацію за втрачені землі поміщики отримували акціями державних підприємств. Так аграрна реформа була сполучена із приватизацією. Завдяки цьому селяни на Тайвані отримали у власність земельні наділи. Це був, по суті справи, перший виклик генералісимуса, звернений на адресу Мао Цзе Дуна, що підняв народ проти Чан Кайши під гаслом «Землю селянам!», але так і не стримав жодної зі своїх обіцянок. Сільське господарство стало давати непоганий пибуток уже до 1953 року, і отримані кошти уряд направив на розвиток промисловості. Результат знову був гарний: ріст ВВП склав 7,5%, а між 1960-м і 1970-м роками він становив вже 9,7%. Разом із приватизацією держава засновувала казенні підприємства з виробництва електрики, сталі, цукру, засновувала банки, будувала залізниці і автотраси. За роки свого правління на Тайвані Чан Кайши зміг домогтися того, що, як він затверджував, хотів зробити для всього Китаю. Змінилася і ідеологія Гоміньдану. Якщо в 1943 році з-під пера генералісимуса вийшла книга "Долі Китаю", де затверджувалося, що "кожен парубок у Китаї повинен стати або солдатом, або льотчиком", то тепер упор робився на конфуціанські норми людяності та чиношанування.

    Що ж стосується кола інтересів Чан Кайши в його особистому житті, то це були поезія, музика. А ще він був гарним каліграфом. У його кабінеті висіли два сувої, на одному із яких Чан Кайши написав виречення древнього мислителя Мен-Цзи: «Жити, відчуваючи себе людиною Піднебесної у всій її широті; займати в Піднебесній положення того, хто відомий своєю справедливістю; іти по тому великому шляху, що передбачає Піднебесна; свої удачі ділити з людьми, а свої невдачі переживати самостійно». Інший напис був зроблений Сунь Ятсеном: «Моєму молодшому братові Цзеши (тобто Чан Кайши) Піднебесна – це наше загальне надбання. Сунь Вень (тобто Сунь Ятсен). Протягом багатьох десятиліть генералісимус щодня вів щоденник, а коло його читання визначалося зацікавленістю до етики Китаю, його політичної філософії, національної та всесвітньої історії.

    Говорять, що він був людиною марновірною. Незважаючи на те, що, одружившись із Сун Мейлін, хрестився і став християнином, він не забував про китайських божеств і завжди підносив молитви Будді у храмі. Генералісимус не пив і не курив, спиртне не вживав навіть під час застіль із керівництвом партії. Чан Кайши звичайно носив або військову форму, або китайський одяг традиційного покрою і намагався гранично зберігати класичний образ китайця свого часу: не був європеїзований ні ззовні, ні у звичках. Правда, він далеко не завжди був зразком конфуціанської стриманості. Так, одного разу під час банкету за участю радянських представників, генералісимус почав розмову про китайських комуністів і буквально втратив контроль над собою. Свою розмову, пересипану лайками, Чан Кайши закінчив досить дипломатичним тостом: "Геть комуністичну партію!" Китайським дипломатам довго довелося пояснювати, що він мав на увазі.

    Його дружина і син зайняли особливе місце в історії Китаю. Чан Кайши і Сун Мейлін обвінчалися в грудні 1927 року в християнському храмі Шанхаю (до цього часу Чан Кайши встиг вже тричі побувати в шлюбі і розвестися). Сестра Сун Мейлін вийшла заміж за Сунь Ятсена. Її батько був заможною людиною і товаришем Сунь Ятсеня, якому він допомагав, фінансуючи його революційну діяльність. Сун Мейлін здобула освіту в США і вільно володіла англійською мовою. Під час Другої світової війни вона з великим успіхом зробила поїздку до США, призиваючи американців надавати допомогу Китаю. Взимку 1943 року Сун Мейлін супроводжувала чоловіка в поїздці до Каїру, де відбулася його зустріч із Рузвельтом та Черчіллем. Там вона була перекладачем і приклала чимало зусиль для налагодження контактів між главами трьох країн. Згодом Черчілль говорив Рузвельтові: «Сильна жінка ця китаянка!» Сун Мейлін була помічником Чан Кайши і з питань зовнішньої політики, і в справах всередині країни. В родині вони прожили разом майже п’ятдесят років (з 1927 по 1975 рік) аж до смерті Цзян Чжунжена. Після цього Сун Мейлін жила в США, де і померла на початку 21 століття у віці 106 років.

    Син від першого шлюбу Цзян Цзинго у віці 15 років був відправлений на навчання до Москви, де жив під ім’ям Миколи Єлізарова. Коли у 1927 році Чан Кайши почав боротьбу із комуністами, Цзян Цзинго був змушений засудити батька привселюдно за «зрадництво» революції і відректися від нього. Цзян Цзинго залишився в СРСР, по суті, як заручник. Йому дозволили повернутися на батьківщину лише у 1937 році. У Китай Цзян Цзинго приїхав із дружиною – Фаїною Вахрьовою, з якої він разом працював на заводі. У рідному селі дружини зіграли весілля за китайськими звичаями, і Фаїна отримала китайське ім’я Цзян Фанлян. В 1972 році Цзян Цзинго став головою уряду на Тайвані. Це означало обрання його спадкоємцем батька, який, у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, відійшов від справ. Після смерті Чан Кайши Цзян Цзинго скасував воєнний стан, введений його батьком, і продовжив економічні реформи. В 1974 році на острові Тайвань середній річний дохід на душу населення сягнув 700 доларів: за цим показником Тайвань уступав тоді в Азії тільки Японії, Сянгану і Сінгапуру. В 1988 році Цзян Цзинго помер. А Фаїна померла у грудні 2004 року в Тайбеї. Насьогодні Тайвань – багата високорозвинена демократична держава, що сполучила у собі повагу до древньої національної культури і досягнення західної цивілізації. Багато в чому – це заслуга Чан Кайши та його сина.

    Сам Чан Кайши пішов із життя 5 квітня 1975 року через серцеву недостатність. У своєму політичному заповіті Цзян Чжунчжен призивав своїх співвітчизників продовжувати здійснювати три народних принципи Сунь Ятсена: домагатися оздоровлення і повернення до життя континентальної частини Китаю, відроджувати національну культуру і рішуче захищати демократію. Перед своєю кончиною він просив, щоб його останки були перевезені на материк у Нанкін для постійного поховання на горі Цзицзиньшань, де спочиває труна із тілом Сунь Ятсена.

    Вікторія Кулікова

    Джерела:

    1. «100 знаменитых полководцев» И.Я. Вагман, В.А. Мац, А.В. Зиолковская,

    2. «100 великих военачальников», А. Шишов,

    3. «9 комментариев о компартии» EpochTimes,

    4. «Чан Кайши: изгнанник и триумфатор», http://vokrugsveta.ru/publishing/vs/archives/?item_id=682,

    5. «Его звали Цзян-гун», http://www.a-z.ru/rock-cabaret/essay/1/chan.htm.

  • Марсохід передав панорамний знімок з гірської вершини

    Марсохід передав панорамний знімок з гірської вершини

    Продовжуються дослідження поверхні Марса. Посадка робота на Марс відбулася в районі, де, на думку вчених, колись знаходилося озеро. Після дослідження району посадки марсохід було спрямовано в місцевість, яку називають гірським масивом Колумбія. Масив одержав свою назву на згадку про сім астронавтів, які загинули в результаті катастрофи однойменного космічного шатла в 2003 році.

    #img_left#Американський робот-марсохід "Спірит" вже передав на Землю частину панорамного знімка, зробленого з пагорба Хазбенда в кратері Гусєва. "Спірит" зайнятий вивченням марсіанського кратера Гусєва з січня 2004 року, а до кінця серпня він дістався до вершини пагорба Хазбенда, котрий є одним з найвищих в масиві. Це узвишшя назване на честь командира корабля "Колумбія" – Ріка Хазбенда. Сходження на нього зайняло у робота 14 місяців, причому марсохід рухався як звичайним ходом, так і заднім, щоб зменшити псування коліс. Методика досліджень "Спірита" не відрізняється від роботи геологів: "Спірит" робить те, що звичайно роблять геологи під час експедиції – вони підіймаються на найближчу вершину, оглядають околицю, щоб з’ясувати, куди рухатися далі", – сказав професор Скуайрс журналістам у Вашингтоні.

    Представники Національного агентства по аеронавтиці і вивченню космічного простору почали прес-конференцію, коли "Спірит" все ще передавав дані, результатом обробки яких стала панорамна фотографія поверхні планети.

    "Ми одержали прекрасний панорамний знімок, який, на моє щире переконання, стане одним з особливих успіхів цієї місії", – сказав професор Стів Скуайрс, керівник наукової групи по управлінню марсоходом. Один з членів групи управління назвав частину місцевості на південь від місцезнаходження "Спірита" "в геологічному сенсі землею обітованою".

    У четвер НАСА показало знімок, який містить розгорнуту в 240 градусів картину з вершини пагорба. Учені збираються використовувати знімок для з’ясування об’єктів місцевості, котрі потрібно дослідити надалі. Особливий інтерес учених викликала місцевість на південь від місцезнаходження "Спірита": на фотографії видно інтригуючу заокруглену фігуру, названу "тарілкою", а також два інших узвишшя в гірському масиві Колумбії – Рамон і Маккул, що теж одержали свої назви на згадку про членів екіпажа "Колумбія" Ілана Рамона і Уїльяма Маккула.

    Тим часом, близнюк "Спірита", марсохід "Оппортьюніті", продовжує досліджувати темно-червоні дюни в місцевості Meridiani Planum, на іншій стороні планети.

    Там виявлені дивні нашарування, дослідженнями яких і займеться ”Оппортьюніті”. "Оппортьюніті" провів декілька марсіанських днів за аналізами так званої "лимонної шкірки" – тонких жовтуватих нашарувань на поверхні скель, які виступають на північному краї кратера Эребуса. На фотографіях, зроблених панорамною камерою, "лимонна шкірка" злегка відрізняється за кольором від навколишніх скель. До того ж вона, схоже, стійкіша до вивітрювання.

    За словами Скуайрса, "Спірит" проведе наступну марсіанську зиму на пагорбі Маккула, якщо, звичайно, він все ще працюватиме на той час.

  • Зоряна карта на Землі (Цикл статей на тему ‘Таємниці старовини’)

    Зоряна карта на Землі (Цикл статей на тему ‘Таємниці старовини’)

    #img_left_nostream#Зі стародавніх часів збереглися залишки цивілізацій, котрі зникли. Археологічні розкопки датують ці пам’ятки тисячами років до нашої ери, не здогадуючись, як же жили люди тієї епохи. Реконструкції носять умовний характер і теорії будуються більше на припущеннях, ніж на остаточно вивірених і достовірних даних, яких завжди не вистачає. Пошук і розгляд нових даних дає можливість досліднику осягнути те, як же все відбувалося насправді в стародавні часи. І коли з’являються нові факти, це може привести або до перегляду теорій, або до того, що нові факти просто не помітять. Подивимося, що нового змогла побачити наука з появою сучасних методів досліджень у дослідженні всім відомих пірамід, і яких висновків дійшла.

    У центрі нашої уваги опинилися піраміди Ґізи (одне з "чудес світу") та храмовий комплекс Ангкор-Ват у Камбоджі. Останні дослідження свідчать про небувалу точність і відповідність їх побудови розташуванню зірок на небі 12500-річної давнини. З’ясувалося, що три піраміди Ґізи відтворюють і відображають небесну картину – розташування і розміри трьох зірок сузір’я Оріона. Вигляд зверху показує, що Велика Піраміда і друга піраміда лежать на діагоналі, спрямованій під кутом у 45˚, тобто на південний захід до південної сторони першої. Третя піраміда дещо зміщена на схід від цієї лінії. Три зірки Поясу Оріона також утворюють неначе "неправильну діагональ"…

    Проте, подивившись на сьогоднішнє небо, ви не виявите точної відповідності між топографією долини Ґіза і сузір’ям Оріона. Для того, щоб дізнатися, яким небо було за часів будівництва пірамід, необхідно зазирнути в минуле. І такі дослідження провів Роберт Б’ювел. Щоб визначити період, коли розташування пірамід повністю відповідало розташуванню зірок Оріона, йому довелося скористатися астрономічною комп’ютерною програмою "Skyglobe 3.5" і врахувати космічне явище, що зваться прецесією. Прецесія – це надзвичайно повільне похитування земної вісі по коловому конусу, цикл якого триває 25920 років. Результатом цього циклу є зсув положення зірок із швидкістю 1˚ за 72 роки (тобто 360˚ за 25920 років). Таким чином, учений зміг виявити у минулому таку епоху, коли картина зоряного неба співпадала з розташуванням пірамід. Учений сказав: "Ця епоха припадає на 10500 р. до н.е., або початок (фактично "Перший Час") нинішнього прецесійного циклу сузір’я Оріона. Саме в цю епоху, і тільки в цю епоху розташування пірамід на землі точно відтворювало положення на небі трьох зірок Поясу Оріона". Можна звернути увагу на те, що Осиріса у древньоєгипетських текстах досить часто називають Богом Першого Часу. Тому, якщо відповідність дати 10500 р. до н.е. початку прецесійного циклу є збігом, то цей збіг просто дивовижний… Поки що науці важко знайти відповіді на подібні загадки.

    А зараз подивимося на інше "диво світу", розташоване в далекій Камбоджі, яке, на думку істориків, ніяк не може бути пов’язано з єгипетськими пірамідами. Другим "дивом" є храмовий комплекс Ангкор-Ват і Ангкор-Тхом, що з’явилися тисячу років після зникнення цивілізації фараонів, а саме між 802 і 1220 рр. н.е. Результати Б’ювела надихнули його колегу Грема Хенкока, і об’єкт для своїх досліджень він обрав невипадково: Ангкор знаходиться на 72˚ на схід від Ґізи. Назва Ангкор на санскриті означає "місто", але водночас древньоєгипетською мовою "Ангкор" має точне значення "Бог гір живе". Серед уцілілих тріумфальних написів Джаявармана VII, кхмерського короля, виявлено загадковий напис на стелі, відкопаній на території королівського палацу: "Країна Камбу (Камбоджа) аналогічна небу". Саме ця підказка надихнула дослідників на пошуки нерозкритих загадок цієї стародавньої споруди.

    У 1996г. помічник Хенкока Д. Грісбі, проводячи кореляцію Ангкора із зоряним небом, виявив, що головні споруди цього храму імітують хвилясту лінію сузір’я Дракона, або Оріона. Ангкор-Ват складається з п’яти розташованих один в одному прямокутників. Їх короткі сторони орієнтовані точно на північ і південь: згідно новітнім топографічним вимірюванням, абсолютно без похибки. Довгі сторони так само точно орієнтовані на схід і захід (похибка 0,75˚). Примітно, що ці храми були споруджені на місцях ще стародавніших споруд, тому звідси витікає ще одне важливе питання: хто і коли почав будівництво цього храму?

    Для цього Хенкок також скористався комп’ютерною програмою "Skyglobe 3,5", за допомогою якої Б’ювел виявив прихований план розміщення пірамід Гізи. Відправною крапкою послужила дата 1150 р. н.е., коли помер Сур’яварман ІІ, при якому і був споруджений Ангкор-Ват. Але ні в цей, ні в будь-який інший історичний період існування Ангкора не було випадку, щоб це сузір’я знаходилося у відповідній позиції. Залишалося тільки одне: перевірити, як виглядало небо над Ангкором у 10500 р. до н.е. І Хенкок мав рацію: у 10500 р. до н.е., в день весняного рівнодення, сузір’я Дракона опинилося на півночі посередині неба, точно проектуючи свої зірки на головні храми Ангкора!

    Виходить, що основні храми Ангкора, як і піраміди Ґізи, фіксують одну і ту ж дату – 10500 р. до н.е. Але ж загальновідомо, що в ту епоху ні в Єгипті, ні, тим більше, на території нинішньої Камбоджі не було навіть зачатків такої високорозвинутої цивілізації, що зуміла не тільки створити такі грандіозні споруди, але з великою точністю відтворити в них видиму картину зоряного неба! І чому в обох випадках монументи прив’язані саме до 10500 р. до н.э.? Чи існує в цьому якийсь прихований зв’язок? Можна, звісно, припустити, що храми були побудовані саме в цей час, а не тоді, коли дотепер вважали історики. Але ще більшою загадкою залишається те, з якою метою вони були побудовані? І як могли люди епохи неоліту володіти такими великими знаннями точних наук, що дозволили їм робити розрахунки з мінімальним ступенем похибки? Наприклад, Велика Піраміда Ґізи майже ідеально зорієнтована по сторонах світу. Середня похибка складає близько двох кутових минут, що відповідає відносній помилці менше 0,015 %. Похибку в два-три градуси – похибка близько одного відсотка – неозброєним оком помітити неможливо, але об’єм підготовчих і будівельних робіт при цьому значенні знижується дуже істотно.

    Далі, якщо ми порівняємо сторони основи піраміди, то побачимо мінімальну різницю в розмірах: 230,3 і 230,1 метра, що складає менше 0,1%. Навіть при будівництві сучасних будівель важко домогтися такого малого відхилення, похибка в наших будівлях складає зазвичай 1-2%, тобто більше, ніж у стародавніх зодчих! Стародавні будівельники так званої піраміди Хеопса досягли майже ідеальних значень її кутів: південно-східного і південно-західного – 89° 56′ 27", північно-східного – 90° 3′ 2", північно-західного 89° 59′ 58" (похибка всього дві секунди). До того ж піраміди складені таким чином, що вершина знаходиться точно над центром основи. Навіть незначна похибка у куті нахилу однієї з бічних граней могла привести до значної розбіжності ребер біля вершини піраміди. Яким чином тоді були подолані труднощі фізичного та організаційного характеру, щоб дотриматися такої виняткової точності – це залишається загадкою. Ще більш незрозумілим є те, як люди тих часів могли мати такі знання у геометрії та математиці, коли нас вчили, що засновник цих наук – Піфагор – жив у 5 ст. до н.е.

    Дослідник храмового комплексу у Камбоджі Г. Хенкок у своїй відомій книзі "Дзеркало небес, або пошук зниклої цивілізації" спробував відповісти на питання про мету будівництва цих споруд. На його думку, в доісторичну епоху на Землі існувала духовна система, заснована на ідеї відродження і безсмертя. Вона належала досить розвиненій цивілізації, яка незрозуміло яким чином зникла з лиця землі. Дослідники звертаються також до міфів і легенд, в яких йдеться про Золоте століття, про Пралюдину, від якої пішло людство або весь світ, і про Героя, що рятує світ від загибелі, і про циклічний час. Що представляють собою ці знання, приховані за міфами і цими стародавніми спорудами, і де вони знаходяться – невідомо, і буде потрібно, напевно, не один рік ретельних досліджень і пошуків, щоб виявити цю приховану спадщину людства та знайти ключі до таємниць Всесвіту. І якщо людям раптом пощастить, і їм відкриються ці знання, не виключено, що в недалекому майбутньому доведеться знову наново переписувати історію, вписавши цього разу в неї найдавнішу сторінку.

  • Презентація книги «Смерть Землі. Голодомор в Україні 1932-1933 років»

    Презентація книги «Смерть Землі. Голодомор в Україні 1932-1933 років»

    #img_left_nostream# 5 вересня 2005 року в Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії міста Києва відбулась презентація книги «Смерть Землі. Голодомор в Україні 1932-1933 років». Ця книга була видана в Італії за редакцією Габріеле Де Рози та Франчески Ломастро з Інституту суспільних досліджень історії суспільства та релігії м. Віченса, Італія.

    В основу книги покладено репрезентовані матеріали Міжнародної конференції про трагедію Голодомору в Україні, що проходила в Інституті суспільних досліджень історії суспільства та релігії м. Віченса (Італія) 16-18 жовтня 2003 року. В роботі над цією книгою брали участь історики, фахівці з радянської історії, наукові співробітники з Італії, Росії та України.

    Це перша наукова робота про Голодомор 1932-1933 років, що була видана за межами України і яка підтверджує, що ці події не є результатом простого неврожаю, а цілеспрямовані дії комуністичного режиму колишнього СРСР, спрямовані на знищення українського народу. Тобто Голодомор у ці роки, без сумніву, розглядається як геноцид, що тепер вже підтверджено не тільки українськими дослідниками, а й міжнародними фахівцями. За радянських часів обговорювати цю тему було заборонено, більшість людей не знали правди про причини та реальні масштаби цієї трагедії. Якщо хто що-небуть знав, то мусів мовчати, щоб не бути репресованим або навіть знищеним. Комуністична партія більш за все боїться викриття її злодіяннь проти людства.

    Відповідаючи на запитання журналістів, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький зазначив: «Не є парадокс у тому, що про Голодомор в Україні пишуть іноземці. Цей факт говорить про те, що ця історична подія набуває світового резонансу». Продовжуючи цю ідею, один з італійських гостей, пояснюючи інтерес італійців до цієї трагедії зазначив: «Євроінтеграція потребує дослідження історії всієї Європи. Але неможливо вивчати історію Європи не вивчаючи історію всієї Європи й зокрема історію України. Історія України має певні зв’язки з історією Італії й тому, щоб знати історію України потрібно знати історію Італії та навпаки».

    З кожного виступу впродовж презентації було зрозуміло, що головна мета цієї зустрічі – це недопущення подібних трагедій як в Україні, так в усьому світі. Гарантією цього може бути відсутність можливості встановлення тоталітарної влади та наявність розвитку демократичних відносин в усіх країнах світу.

  • Медики Японії перші у світі виділили клітини, що відповідають за регенерацію серцевого м’яза

    Медики Японії перші у світі виділили клітини, що відповідають за регенерацію серцевого м’яза

    #img_left_nostream#Медики Японії перші у світі виділили стовбурні клітини, що відповідають за регенерацію серцевого м’яза, який раніше вважався невідновлюваним.

    Як пише інформаційне агенство РІА "Новини" з посиланням на газету "Йоміурі", відкриття було зроблене групою лікарів-дослідників у Науково-дослідному медичному центрі при Кіотському університеті під керівництвом професора Хіроакі Мацухара і відкриває можливості лікування важких серцевих захворювань, при яких раніше єдиним виходом вважалося пересадження серця.

    Докладно про відкриття буде повідомлено на Конгресі кардіологів, що відкривається в Осаці 19 вересня, повідомляє газета.

  • Альтернатива традиційним джерелам енергії

    Альтернатива традиційним джерелам енергії

    Як відомо, альтернативна сонячна енергія безкоштовна лише на перший погляд. Ті ж сонячні батареї зовсім не покривають свою вартість виробленою за ввесь термін служби електрикою. Але нещодавно з’явилася ідея про те, як, мабуть, сонячну енергетику вдасться зробити рентабельною.

    #img_left#Ця ідея одразу "поспішила" потрапити в ряд видань.

    Як відомо, сонячна енергія перероблюється тепловими машинами і таким чином йде в роботу. У використанні горезвісних сонячних батарей (панелей) енерговитрати достатньо великі, так що одиниця виробленої енергії коштує дуже дорого. Таке отримання теплової енергії – нерентабельне. Крім того, створення сонячних панелей – шкідливе для екології. І, недивлячись на це, воно все ширше й ширше застосовується. Там, де знаходиться багато сонячних панелей на дахах будинків, менше спалюють корисного палива. Що все-таки добре.

    Концентратори світла у вигляді дзеркал використовують як для вироблення електрики за допомогою сонячних батарей, так і в поєднанні з двигунами Стірлінга. У другому випадку спроба альтернативної теплової енергії з нижчою собівартістю також не виправдана.

    У цих теплових машин дуже високий термічний ККД і є ряд недоліків: високі вимоги до конструкції і матеріалів (високий тиск всередині), висока вартість, а ще – невелика потужність одиничного двигуна, що змушує проектувальників таких електростанцій створювати цілі поля Стірлінгів з дзеркалами.

    Ціна кіловат-години, з урахуванням вартості устаткування, виходить така, як і у випадку з сонячними батареями, не дуже низькою.

    Сударшан знайшов більш простий спосіб утилізації світла, для якого необхідні всього лише Сонце, вода, казан і турбіна. Сонце гріє воду, та кипить – крутить турбіну. Казан і турбіну можна зробити дуже великими – цілком промислова електростанція вийде.

    #img_right#Відмітимо, такі установки створювалися в різних країнах ще в середині минулого століття (у СРСР, зокрема). Нічого складного в них немає. Але ККД такого способу перетворення енергії сонячного світла – знову-таки, невеликий. Власне, він сильно залежить від температури пари.

    Вода нагрівається за рахунок Сонця і випаровується, а пара перед подачею в турбіну перегрівається за рахунок палива (наприклад, біогазу з ферм або просто природного газу).

    Підвищивши, таким чином, температуру пари до 400-500 градусів за Цельсієм, можна підняти термічний ККД вище 50%. Істотна перевага такої установки в тому, що вона може працювати і вночі, і в сильну хмарність – тільки за рахунок газового палива. І хоча витрати, начебто, зростають, але вночі, коли багато людей спить і електрики не витрачає, коли простоюють деякі підприємства і зачинені магазини – потреби мережі в енергії менші. Причому працювати, а не простоювати, як у всіх сонячних електростанцій, буде майже все наявне устаткування – казан, турбіна, генератор.

    А це означає, що і вартість цього устаткування розподілятиметься на більшу кількість електроенергії, а, значить, і ціна кіловат-години в цілому за весь термін служби станції буде набагато нижчою. Співвідношення енергії, отриманої від Сонця і від спалюваного газу, складає 60% і 40% відповідно – це в сонячну погоду. Вночі основний нагрів йтиме від палива, звичайно ж. Розділення приймача для сонячної енергії і казана дозволяє найефективніше комбінувати і використовувати необхідні джерела енергії. Вперше це розділення передбачене всередині конструкції, а не зовні, на території.

    Перевага парової турбіни перед стірлінговою системою полягає в тому, що вона на 25 мегават дешевша і простіша, ніж тисяча стірлінгів на 25 кіловат.

    Таким чином, сонячно-паливний гібрид поєднуватиме низькі витрати на паливо (за рахунок Сонця, коли воно є) з низькими витратами на "залізо", віднесеними до сумарної виробленої енергії.

    Тут же вперше Сонце і газове паливо повинні діяти спільно, нагріваючи одне робоче тіло (воду). Реальний ефект покаже практика.

    Стаття підготована за матеріалами membrana.ru

  • Палеонтологи знайшли докази існування найбільшого ящура, що поднімався в повітря

    Палеонтологи знайшли докази існування найбільшого ящура, що поднімався в повітря

    #img_left_nostream#Палеонтологи знайшли докази існування найбільшої істоти, що коли-небудь піднімалась в повітря на Землі.

    На науковому фестивалі в Дубліні виставлені останки птерозавра, що жив 80 млн років тому.

    Птерозавр, тобто птахоящур, жив у Мексиці і розмах його крил складав 18 метрів.

    Це майже відповідає довжині крил винищувача F-14 Tomcat. Для порівняння, найбільший з нині існуючих птахів, що мандрують, – альбатрос, має розмах крил 3,5 м, повідомляє Reuters.

    При настільки величезних розмірах птерозавр піднімався в повітря без особливих зусиль. Його кістяк був дуже легким, тонкокістним, і самі перетинки на крилах були дуже тонкими.

    #img_right#На відміну від інших рептилій, у птерозавра не було луски, що також заощаджувало ящуру "злітну масу". Та й саме тіло ящура в порівнянні з розміром його крил було зовсім невеликим.

    Зі своїми перетинчастими крилами, що приєднуються до ніг, ці істоти нагадують кажанів, у той час як довгі дзьоби схожі на дзьоби деяких птахів.

    Виявлені окам’янілі яйця з ембріонами птерозавра говорять про те, що вже незабаром після вилупления ці тварини могли літати,

    Вчений Девид Марсіл з Університету міста Портсмут, що був одним з тих, хто зробив знахідки, говорить, що, імовірно, птерозаври були такими великими, оскільки продовжували рости протягом усього життя. "Ми припиняємо рости в молодому віці, але якщо птерозавр продовжував рости, то чим старшим він ставав, тим більшим він був", – говорить він.

    Таким чином, палеонтологи не виключають, що знайдений у Мексиці птерозавр може бути ще не найбільшим екземпляром – адже не відомо, чи помер він природною смертю, чи загинув у результаті нападу хижака.

    Стаття підготовлена
    за матеріалами:
    Новини Світу
    BBC

  • 18-річна дівчина перемогла в конкурсі краси ‘Міс Англія'(фото)

    18-річна дівчина перемогла в конкурсі краси ‘Міс Англія'(фото)

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream# 

  • Міжнародна діяльність міністерства культури і туризму. Нові проекти в сфері розвитку для поширення української культури

    Міжнародна діяльність міністерства культури і туризму. Нові проекти в сфері розвитку для поширення української культури

    #img_left_nostream#8 вересня 2005 року у Міністерстві культури і туризму України пройшла прес – конференція за темою «Міжнародна діяльність Міністерства культури і туризму: нове обличчя – нова стратегія». Заступник Міністра культури і туризму України Костенко Ольга Юріївна проінформувала про створення програми «Мистецтво без кордонів», підкресливши її важливість для популяризації української культури в Україні та за її межами. «…Адже культура – це духовний код кожної нації»,- підкреслила Ольга Юріївна.

    Мета цієї програми – це подолання негативних стереотипів про Україну, ствердження у світі образу українства як достойної культурної нації, яка заслуговує на повагу та довіру, а також зміцнення почуття гордості українців за багату культурну спадщину. За кордоном створюватимуться культурні центри під назвою «Український дім», де будуть представлені найкращі зразки культурної спадщини України, як в стародавньому та і в сучасному аспекті. «Для українських діаспор ці культурні центри потрібні як повітря», – наголосила пані Ольга.

    Про ідею виникнення та концепцію дипломатичних мистецьких раутів детально ознайомив представник Українського державного центру мистецтв Олександр Лялька – керівник проекту за програмою «Мистецтво без кордонів». Були роз’яснені перші два ключових слова щодо раутів «культурна експансія». «Потрібно показати світу обличчя України. Досягти цього можна через високу культуру мистецтва…, – запевнив представник Українського державного центру мистецтв, – …культурною спадщиною ми заповнимо інформаційний та моральний вакуум в нас та в інших країнах».

    Саме завтра(9 вересня) відбудеться перший дипломатичний раут, на якому приймуть участь представники посольств та представництв іноземних держав, міжнародних організацій в Україні, представники української влади, Ради Меценатів та інші. Почесною гостею першого рауту буде дружина Президента України Катерина Ющенко.

    Окрім цього, Костенко Ольга Юріївна анонсувала наступну міжнародну подію – 5-й Міністерський колоквіум за проектом Ради Європи «STAGE», який проходитиме в Києві 15-16 вересня 2005 року. Організатором цього колоквіуму поряд з Радою Європи виступає Міністерство культури і туризму України.

    Наприкінці прес – конференції представник Українського державного центру мистецтв підкреслив, що після кожного рауту буде відзнятий документальний відеофільм , в якому поряд з ансамблями та професійними гуртками буде представлена українська культура з показом сучасних краєвидів України. «…не зйомка 60-тих років, а сучасний краєвид України», – підкреслив Олександр Лялька.

       Кореспондент Великої Епохи

     

  • Щоб зрозуміти економіку Китаю, потрібно зазирнути ‘під її капот’ (Частина 1)

    Щоб зрозуміти економіку Китаю, потрібно зазирнути ‘під її капот’ (Частина 1)

    #img_left_nostream#Думки людей про економічний стан Китаю можуть відрізнятися щодо того, добрий він чи поганий, але я вважаю, що аналіз поточної економічної ситуації, заснований на фактах, буде переконливішим.

    Міжнародні дослідження і думки про економіку Китаю можна розділити на два табори (Табір A і Табір Б). Оскільки основні точки зору значно відрізняються, результати цих досліджень повністю відмінні.

    Деякі дослідники в міжнародному співтоваристві так само, як і в Тайвані (Табір A) вважають, що економічний розвиток Китаю вельми добрий, тому що темпи зростання валового внутрішнього продукту складають 8-9% щорічно. Більшість людей цього табору – ті, хто має ділові зв’язки з Китаєм або інвестує в економіку КНР, або експерти і вчені, котрі отримують користь з просування точки зору Табору A. Статті від 9-го травня в Newsweek "Майбутнє належить Китаю?" і "Зростання Нового Китаю" від 27-го червня в Time дивляться на Китай з погляду Табору A. Читачі можуть задатися питанням, засновані ці повідомлення на спостереженні поверхневих явищ чи глибокого аналізу внутрішніх конфліктів Китаю і його соціальної структури (Табір Б)? Поза сумнівом, два ці підходи можуть привести до різних висновків.

    Табір A вважає, що економічний розвиток Китаю є дуже хорошим, оскільки Китай останніми роками досяг трьох головних економічних досягнень: темп зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) більше 8% протягом 20 років, став всесвітньою фабрикою, а за залученням іноземних інвестицій останніми роками зайняв друге місце після США.

    Проте Табір Б вважає, що вищезгадані три досягнення китайської економіки мають серйозні недоліки, акцентуючи увагу єдино на статистиці ВВП, не беручи до уваги витрат на його досягнення, не говорячи про інші чинники. Табір Б аналізує економічний стан Китаю в повній перспективі, коли можна побачити слабкі сторони економіки [1].

    Хоча економіка Китаю продовжує рости, Табір Б думає, що його економічна модель розвитку і основні принципи фінансової системи поступово виявили внутрішні структурні конфлікти. У цьому контексті, думки прихильників Табору Б відносно економічного майбутнього Китаю оптимізмом не відрізняються. Зокрема, деякі економісти і чиновники в Китаї неодноразово попереджали про наближення фінансової кризи в недалекому майбутньому.

    Для аналізу економічної ситуації до уваги повинні бути взяті наступні критичні показники: статистика ВВП, величезний приплив іноземних капіталів, положення всесвітньої фабрики, боргові зобов’язання, фондова біржа, нерухомість, дефіцит енергії, інфляція і т.д. При такому підході ми будемо в змозі побачити прозору картину економічного стану Китаю.

    I. Поточна економічна ситуація Китаю.

    1. Китай використовує ВВП як єдиний показник оцінки економічної сили.

    Згідно основної думки статті "Майбутнє Належить Китаю?", автор передбачає, що зростання ВВП Китаю сплановано так, щоб за 10-35 років стати однією з наддержав. На третій сторінці статті наведено значення ВВП Китаю в $1,6 трильйонів, яких КНР зможе добитися за наступні 15 років, і за ВВП зможе обігнати Японію і Сполучені Штати до 2015 і 2039 відповідно. Згідно грубій оцінці, заснованій на існуючій статистиці, світовий ВВП може досягти в 2005 році $40 трильйонів, включаючи $1,6 трильйони Китаю, що становлять приблизно 4% світового ВВП. Японія оцінюється в $4,5 трильйонів, що складає приблизно 11%, і Сполучені Штати оцінюються в $11,7 трильйонів (29,4%). Ці числа приблизно показують, що ВВП Японії майже втричі більший, ніж у Китаї, а у Сполучених Штатів в 7,5 разів більше ВВП Китаю.

    Вимірювання потужності країни тільки за ВВП не зовсім розумно. Насправді ВВП може лише частково представити реальний стан економічного розвитку. Це у жодному випадку не може відобразити повну картину. Китайський режим вважає за краще використовувати ВВП як індекс свого економічного розвитку, навіть розцінює його як єдиний індекс.

    Є багато недоліків у використанні ВВП як економічного індикатора розвитку. По-перше, ВВП не враховує соціальні витрати. Простіше кажучи, ВВП – це повна ринкова вартість всіх проведених країною товарів і послуг в поточному році. Для країн з надійними ринковими механізмами цей показник може точно відобразити повну ринкову вартість економічної діяльності. Для країни, перехідної від планової економіки до вільного ринку, такої, як Китай, ВВП не в змозі виміряти повну ринкову вартість всієї економічної активності. Наприклад, ВВП Китаю не відображає чинники екологічного забруднення, страхування робітників, дитячої праці, медичного страхування, соціального забезпечення, проблем здоров’я і т.д. З цієї причини деякі придумали термін "Зеленого ВВП".

    Наприклад, для того, щоб одержати зростання ВВП в 10 мільярдів юанів, витрати на захист навколишнього середовища або вартість відновних робіт у відшкодуванні завданих збитків можуть бути оцінені у 3 мільярди юанів. Таким чином, проведений ВВП складає нібито 13 мільярдів юанів (10+3=13); проте ефективний ВВП складає тільки 7 мільярдів юанів (10-3=7). Іншими словами, китайський уряд переслідує номінальне зростання ВВП за рахунок ігнорування захисту навколишнього середовища і здоров’я людей, незважаючи на безпеку робітників і службовців. Результатом є руйнування життєздатності китайського суспільства. [2]

    Другий недолік ВВП – те, що ним не виміряти якість. Якість не береться до уваги, оскільки ВВП складається з ринкової вартості всієї соціальної активності. Багатство суспільства накопичується якістю, а не кількістю. Марно накопичувати велику кількість. Це приводить до проблем на двох рівнях. Одна з них та, що або тільки якість визначатиме соціальне багатство, або знецінення соціального багатства випереджатиме виробництво. Інша та, що тільки продукти хорошої якості мають зовнішню обмінну цінність. Один з найочевидніших прикладів – те, що державні підприємства в Китаї прагнуть одержувати позики від банків для виробництва ідентичних товарів підвищеного попиту. Вони навіть займаються виробництвом підробок. Це швидко приводить до перевиробництва і надлишку (активного сальдо), в результаті ринок рясніє товаром, що має різну якість. Кінець кінцем, їх продукти не можуть бути продані на ринку, і підприємства збанкрутіли один за одним. У процесі виробництва продуктів цінність цього перевиробництва і надлишку (активного сальдо) включена в показник ВВП, але ВВП не бере до уваги, скільки продуктів продано на ринку. Це – явний недолік статистики по ВВП.

    Третій недолік – той, що ВВП не вимірює ефективність розподілу ресурсів. Виходячи з економічної перспективи, самі витрати – не соціальна вартість. Оцінюючи соціальну вартість інвестицій A, ми вважаємо за інвестиції інвестиції B, що стали застарілими. Наприклад, якщо в уряді є військові витрати, то самі ці витрати не є соціальними витратами, оскільки просувають розвиток військової промисловості. Проте якщо інвестиції у військову промисловість викликають брак коштів у бюджеті сфери утворення або відмову задоволення соціальних потреб, тоді це є соціальною вартістю військового розвитку, яку необхідно взяти до уваги.

    Крім того, ВВП не враховує витрат. Немає ніякої відмінності між витратою грошей і побудовою школи в обчисленні валового внутрішнього продукту. Наскільки Китай витрачав кошти марно щороку? З одного боку, величезні інвестиції в побудову найбільших у світі оптико-волоконних телекомунікацій; з іншого боку, накладення обмежень на користування мережею інтернет зі строгим контролем інтернет-кафе і вебсайтів. Такі витрати не відображаються у ВВП.

    П’ятий недолік ВВП – те, що він не вимірює негативних дій. Мета економічного розвитку – користь. Але Пекін довгий час проводить політику "стати лідером". В результаті настирливо просувається багато проектів для збільшення номінального ВВП. Ці проекти, так звані "лідерські", "іміджеві" і т.п., насправді мають негативний економічний ефект. Проект греблі в ущелині Саньмень області Хенань – типовий цьому приклад. Замість того, щоб покращувати охорону природи, він став причиною повеней, являючи величезну загрозу областям, що знаходяться нижче за її рівень. Тому в уряду не було ніякого вибору, окрім її демонтажу. Нарешті, статистика ВВП, що публікується китайським урядом, не надійна. Оскільки китайський уряд використовує ВВП як мірило економічного розвитку, урядовці всіх рівнів старанно роздувають цифру ВВП для того, щоб утриматися в кріслі і одержати підвищення. Темпи зростання ВВП, про які повідомляє провінційна влада – понад 10%, а у деяких і 20%. Проте Пекін оголошує цифру в 8-9 %, отже, ніхто насправді не знає реального показника.

    Оскільки китайський уряд використовує ВВП як єдиний індикатор економічного розвитку, нелогічність цього очевидна. Журнал Newsweek все ж таки використовував концепцію ВВП для порівняння економічної потужності Китаю, Сполучених Штатів і Японії. Очевидно, що прогнози в статті "Майбутнє належать Китаю?" не є значущими. Наприклад, недавно ЄС попросив Міністра торгівлі Китаю Бо Сілая добровільно скоротити об’єм текстильного експорту в країни ЄС, щоб зменшити вплив на ринки ЄС. У відповідь на питання журналіста щодо цього, Бо сказав: "Продаж Китаєм ста мільйонів одиниць текстиля в ЄС можна поміняти всього на один аеробус". Це вказує на те, що економічна політика розвитку Китаю, що продовжується, спрямована на виготовлення низькоякісної продукції з малою додатковою вартістю в обмін на імпорт деяких високотехнологічних продуктів з високою додатковою вартістю. І ця торгова практика не може бути відбита в статистиці ВВП.

    Зараз Китай розраховує на масивні вливання інвестицій, робочої сили та інших ресурсів, щоб збільшити значення свого ВВП. Це примітивний підхід до виробництва, що має низьку ефективність і високі енерговитрати. Хоча щорічний темп зростання ВВП Китаю нібито такий же високий, як 8-9%, чистий прибуток невисокий, і накопичення соціального багатства також. В результаті я маю інші уявлення щодо заяви про те, що ВВП Китаю наздожене Японію за наступні десять років. Візьміть, наприклад, споживання енергії, її ефективність в Китаї вельми низька. Енергія, необхідна для виробництва продукції на $100 мільйонів – вдесятеро вище, ніж у Японії. Оскільки поточний ВВП Японії приблизно в 2,8 разів більше від Китаю, а енергоінфраструктура Китаю не зміниться, а її ефективність не покращиться, то Китаю необхідно буде споживати в три рази більше енергії, щоб перевершити ВВП Японії.

    Наскільки це реально? Фактично питання це лякає, чи не так? Зараз Китай споживає 30% світових енергоресурсів, виробляючи всього 4% глобального ВВП. Згідно прогнозу журналу Newsweek, ВВП Китаю за десять років може потроїтися, а для цього йому потрібно втричі підвищити споживання енергії. Іншими словами, 100% виробленої в світі енергії споживатиметься Китаєм, що є абсолютно неможливим. Таким чином, стає очевидно, що економічна ефективність Китаю дуже низька, і економічний розвиток Китаю більше не повинен покладатися на низькоякісне виробництво. Фактично, зараз Китай повинен розвивати себе у бік "зеленого Китаю" і зберігати свою екологію, на противагу створеному "чорному Китаю" з високим споживанням енергії і низькою ефективністю.

    Побічним ефектом від так званого "Двадцятирічного високого зростання ВВП" є великий збиток, заподіяний розвитку життєздатності китайського суспільства.

    II. Наслідки залучення великих іноземних інвестицій

    1) Потреба в іноземному капіталі – факт того, що державні підприємства прийшли в непридатність, що це привело до погіршення ключових секторів промисловості нації.

    За і проти введення величезного іноземного капіталу поступово стають очевидними. Первинна причина залучення іноземного капіталу полягала в тому, щоб підняти підприємства, що належать державі. Надія була на те, що ін’єкція іноземного капіталу в формі об’єднаних інвестицій врятує великі державні підприємства.

    Оскільки державні підприємства Китаю не можуть конкурувати з багатонаціональними корпораціями в питаннях фінансування, технологій, торгових брендов, менеджменту і маркетингу, то вони виявляються під великим тиском після введення іноземного капіталу в спільні підприємства. Велика кількість державних підприємств збанкрутіла. Особливо драматична ситуація пов’язана із збільшенням інвестицій іноземних корпорацій склалася в технологічно ємких галузях промисловості – важкій промисловості, нафтохімії, машинобудуванні, електроніці, сталеливарній промисловості і т.д. Тотальна звироднілість цивільної авіації – типовий тому приклад. В кінці Великої Культурної Революції Китай зробив два великі літаки "Юн 10" ("Yun 10"), і один дослідний зразок успішно долетів від Шанхаю до плато Тибету. Після реформи і відкриття політики, і початку залучення іноземного капіталу, "Yun 10" повністю знехтували. Китай створив спільне підприємство з U.S. Douglas, і було вирішено, що китайська промисловість цивільної авіації виготовлятиме крила і двері для літаків Boeing (Боїнг). Це привело до великого негативного впливу на технічний рівень китайської авіаційної промисловості. Через декілька років після створення цього спільного підприємства, було оголошено про те, що співпраця між китайською і американською авіаційною промисловістю потерпіла невдачу.

    А ось інший приклад. Давайте розглянемо історію Аеробуса (Airbus) в Європі. Аеробус зараз один з найбільших виробників літаків в світі, створений в 1970 спільно Німеччиною і Францією, до яких пізніше приєдналася Великобританія та Іспанія. Після років ретельних досліджень і роботи, Аеробус окріпнув, і кінець кінцем порушив монополію Боїнгу, котрий у світовому масштабі виробляє літаки. Аеробус тепер зайняв половину світового ринку літакобудування. Коли Китай успішно запустив "Yun 10", його технологія відставала від Аеробуса на 10-15 років. Китай мав всі можливості стати одним з всесвітніх лідерів цивільної авіації, але короткозорість і жадібність китайських вищих чиновників Комуністичної партії привели до припинення розвитку вітчизняного літакобудування. Замість цього ока їх були приковані до іноземних капіталів, і зараз авіаційна промисловість Китаю відстає більш ніж на півстолітті.

    Крім того, разом з імпортом іноземних технологій і продуктів, державні підприємства потрапили в пастку експлуатаційних труднощів. Велика кількість робітників стала безробітними, що привело до різкого падіння купівельної спроможності. [3]

    Пробуючи різні способи для реанімації державних підприємств, в 1996 році китайський уряд почав використовувати позитивну фінансову політику, яка включала вказівки банкам забезпечити позиками держпідприємства, одночасно з цим просуваючи Національні Облігації. У держпідприємства були інвестовані великі суми, але це не змогло їх врятувати через низький технологічний рівень, відсутність конкурентоспроможності і виплати банківської позики. В результаті, в уряду в даний час дві великі проблеми: майже 3,5 трильйони юанів (приблизно $432 мільярди) безнадійних боргів банків і 2 трильйони юанів (приблизно $247 мільярди) державних боргів. Введення іноземного капіталу дійсно стимулювало експорт продуктів з низькою додатковою вартістю, але ВТО до 2016 року не визнає Китай країною з ринковою економікою, разом з США, ЄС і Японією. Експорт Китаю обмежений так званими "антидемпінговими" санкціями. Дохід від експорту тому обмежений і недостатній для покриття своїх боргів.

    Через вищезазначені чинники китайський уряд не береже ніяких зусиль у залученні іноземних інвестицій для підтримки економічного зростання. Через зменшення проектів, достатньо привабливих для іноземних інвесторів, все менше людей хоче вкладати в Національні Облігації, і зараз питання про те, як ще привернути іноземні інвестиції, актуальне як ніколи. Багато місцевих органів влади збільшили зусилля по залученню іноземних інвестицій. Вони навіть використовують механізми преміювання компаній і людей, котрі досягли успіху в залученні іноземних інвестицій. Останніми роками внутрішня стабільність Китаю залежала від економічного зростання, але це зростання, в свою чергу, покладається на масивний приплив іноземного капіталу, і в разі зниження потоку іноземних інвестицій, китайську економіку чекають серйозні труднощі.

    Величезні іноземні інвестиції змогли принести короткострокову користь розвитку економіки, але, зрештою, промисловістю, фінансами, бізнесом і експортом продукції управлятимуть іноземні інвестиційні компанії. Очевидно, що для Китаю це не має сенсу. Особливо, коли іноземні інвестиційні компанії втратять інтерес до Китаю і почнеться великомасштабний відтік коштів, це паралізує країну. З Китаю вже пішли нафтові та інші енергокомпанії.

    III. Всесвітня Фабрика

    Офіційний Пекін часто стверджує, що Китай став всесвітньою фабрикою. Таке твердження фактично є перебільшенням. У 2003 році ВВП Китаю склав близько 10 трильйони юанів (приблизно $1,2 трильйони), які склали 3,89% світового ВВП. Таку малу частину світового ВВП важко назвати "всесвітньою фабрикою". Проте, є 200 мільйонів фермерів прибережних районів Китаю, які мають хороший збут на світовому ринку. Така економічна модель дуже обмежила економічний і соціальний розвиток Китаю. Але це не привід для свята, пам’ятаючи про високе споживання енергії, надзвичайну забрудненість, низькі технології, ресурсо- і робочоємких галузей промисловості, переміщених до Китаю зі всіх континентів. Більшість китайських робітників не в змозі поліпшити технічні навички і рівень заробітної платні, і будуть вимушені звільнитися без якого-небудь соціального забезпечення вже в 45 – 50 років.

    200 мільйонів фермерів залишили свої краї і стали дешевими чорноробами. Якщо ці чорнороби втратять свої робочі місця і зарплати, то суспільство Китаю дійде до хаосу. Китай став дешевим світовим виробником за рахунок дешевих чорноробів і руйнування своєї екології.

    Сьогоднішній китайській економіці важко покладатися на експорт. У 2004 році повний експорт й імпорт КНР досягли $1триллиона, що склало 62,5% повного ВВП Китаю. Це надзвичайно багато. Така економічна модель, що покладається на експортну торгівлю і переробку продуктів для інших країн, приводить до порушення екології. Це – небезпечна доріжка розвитку.

    IV. Банківські борги

    Поточні борги китайських банків перевищили всі мислимі межі

    1) Борги центрального уряду

    Поточний державний борг Китаю – приблизно 2 трильйони юанів (приблизно $242 мільярди), які складають приблизно 20% від його 11 трильйонів юанів ($1,36 трильйонів) ВВП на 2004 рік (Ця цифра відрізняється від наведеної в "Майбутнє належить Китаю?" [9]). Проте, Китай також винен 170 мільярдів юанів ($21 мільярд) по іноземних кредитах, які перетворилися в більш ніж 1 трильйон юанів ($123 мільярди). Загальна кількість двох боргів – приблизно 3,4 трильйони юанів ($419 мільярдів).

    Крім того, уряд Китаю має дефіцит приблизно в 300 мільярдів юанів ($37 мільярдів), будівельних документів до сплати на 300 мільярдів юанів ($37 мільярдів) і винен 240 мільярдів юанів ($30 мільярди) по експортних податкових сплатах. Вони і 3,4 трильйони юанів ($419 мільярдів) в боргах додаються до 4,24 трильйонів юанів ($523 мільярди), які складають 38,8% його ВВП (Це обчислення засноване на ВВП в 11 трильйонів юанів).

    Прем’єр-міністр Китаю Вень Цзябао одного разу сказав, що безнадійний борг банків, що належать державі, – приблизно 20%, у розмірі приблизно 3,4 трильйони юанів ($419 мільярдів). Навіть якщо одна третина цих безнадійних боргів зможе повернутися, втрата складає приблизно 2 трильйони юанів ($247 мільярдів). Загальний борг центрального уряду близький до 6 трильйонів юанів ($741 мільярд), складаючи більше 50% його ВВП. Беручи до уваги, що всі ці цифри з офіційних джерел ресурсів (які, напевно, зменшені), передбачуваний фактичний борг може скласти 70% ВВП Китаю, перевершуючи будь-які допустимі межі [9].

    2) Борги місцевих органів влади

    Є інші джерела боргів місцевих органів влади: а) позики усередині країни або інтернаціонально через місцеві банківські системи; б) несплачені зарплати урядовим службовцям і працівникам держпідприємств; в) несплачені соціальні пільги, і г) всі види несплачених будівельних документів. У Китаї більше 70% обласних і більше 90% міських урядів мають великі борги; повний борг на рівні міських і сільських урядів складає більше 600 мільярдів юанів ($74 мільярди).

    600 мільярдів юанів ($74 мільярди) – це лише усереднене значення оцінок їх повного боргу; прискіпливий аналіз дає результат в більш ніж 1 трильйон юанів ($123 мільярди). Це означає, що борг сільських урядів близький до 10% ВВП Китаю, тобто 30% від його повного національного фінансового доходу, який перевищує довгостроковий будівельний державний борг. [10]

    Далі буде

    У Фань, головний редактор China Affairs, Голова правління Союзу Демократичного Китаю.

    Використані джерела (все китайською мовою):

    1. Хе Цинлянь "Правда, що ховається за процвітанням Китаю".// China Affairs.- 23 лютого, 2005.

    2. Анонім "Позаду Швидкого валового внутрішнього продукту Зростання Китаю".// China Affairs.- 21 грудня, 2002.

    3. Юе Цзяньюн і Чень Мань "Чому Китай прагне привернути іноземний капітал?"// Сучасна китайська пастка модернізації Китаю, розділ 5.- Саннівейл, Каліфорнія.- Видавництво Broad Press Inc.- 2003.

    5. Секретний Китай (штат). 2005. "ЗМІ повідомили про відхід половини іноземних компаній з Китаю." //Вебсайт "Секретний Китай" (kanzhongguo.com).- 3 січня, 2005.

    6. Хе Цинлянь "Правда, прихована за процвітанням Китаю.// China Affairs.- 23 лютого, 2005.

    7. Чжан Бансун "Під ім’ям іноземних інвестицій, величезна кількість брудних грошей від корупції повертаються до Китаю".// China Affairs.- 17 червня, 2003.

    8. Чжоу Ян "Страшне прагнення: іноземні інвестори спокійно складають змову контролю товарних цін в Китаї".// China Affairs.- 10 січня 2005.

    9. Хань Шань "Всюди з’являються ознаки боргів місцевих органів влади Китаю".// China Affairs.- 9 липня 2005.

    Англійська версія