Святковий обід у Піднебесній включає як мінімум три види китайського супу, наприклад, суп з плавників акули, суп з ластівкового гнізда і між стравами — суп з гірчичною зеленню. На вишуканих обідах подають суп і під час великої перерви між стравами для нейтралізації смаку попередньої серії страв і «очищення піднебіння», що дозволяє повною мірою насолодитися новими стравами.
Але яким би не був китайський суп, вишуканим банкетним або простим повсякденним, його основу завжди повинен становити добрий бульйон. Такий бульйон повинен під час довгого помірного варіння витягти весь природний букет і солодкість із кісток і м’яса. Крім того, він повинен бути нейтральним — щоб приправи і спеції, які будуть введені потім, могли безперешкодно розкрити свій аромат. Зважаючи на це, кухарі в Китаї для варіння бульйону використовують тільки курятину або свинину, але ніколи — яловичину, оскільки їй характерний більш виражений смак.
Китайський суп буває легким (або швидким) і щільним (або «цілющим»).
У багатьох супах тривалого варіння використовуються сушені продукти. Це одна з особливостей китайської кухні. Століття тому китайці опанували науку збереження харчових продуктів за допомогою заквашування та висушування під вітром і на сонці. Такі продукти, як корінь лотоса, китайський мангольд, ріпа, гриби, гірка диня, морські водорості і т.п., висушуються, навіть якщо вони вживаються в їжу і свіжими. Висушені морепродукти, такі як плавники акули, каракатиці, кальмари, устриці та гребінці, використовувати в китайському супі краще, оскільки сушені продукти змінюють смакові якості супу, роблячи його більш насиченим. Тривале варіння на повільному вогні надає китайському супу особливий смак.
У звичайний день вдома подають якийсь один вид супу. Зазвичай достатньо густий, з шматочками курки, м’яса, сушених грибів, кореня лотоса і з різними іншими овочами, щоб китайський суп вийшов ситний. Кожному гостю надається право налити собі стільки супу, скільки він забажає, тому супи зазвичай подають у великій супниці. Їдять супи з піал, використовуючи невелику фарфорову або металеву ложку-черпачок діаметром близько 15 см. Як правило, суп є останньою стравою обіду.
Готуємо китайський суп вдома
Рецепт № 1. Китайський суп
Варена куряча грудка — 200 г
Соєвий соус — 2 ст.ложки
Рисове вино або сухий херес — 4 ст.ложки
Мелений білий перець
Часник — 10 зубчиків
Шпинат — 100 г
Лимонний сік — 4 ст.ложки
Бульйон курячий — 1,5 л
Рисова локшина — 60 г
Порізана кінза — 1 ст.ложка
Щоб приготувати китайський суп, спершу наріжте м’ясо вузькими смужками. Херес з’єднайте з соєвим соусом, посипте перцем і вилийте на м’ясо.
Доведіть бульйон до кипіння, почистіть часник і опустіть в бульйон. Зменшіть вогонь. Нехай часник вариться близько 10 хвилин, потім вийміть його.
Переберіть шпинат, помийте і наріжте. Введіть його в бульйон і варіть близько 3 хвилин. Вичавіть в суп лимонного соку, куряче м’ясо з маринадом, локшину і варіть протягом хвилини.
Китайський суп готовий. Подаючи до столу, для краси посипте його нарізаною кінзою.
Рецепт № 2. Китайський суп
вода — 2 л
куряча грудка — 2 шт
морква — 1 шт
консервовані паростки бамбука — 150–200 г
сушені гриби шиітаке — 80 г
цукор — 1 ст. ложка
світлий соєвий соус — 4–5 ст. ложок
чорний перець горошком, свіжий перець чилі, соус, зелень кінзи — за смаком
Курячі грудки помийте, залийте водою і поставте на середній вогонь. Додайте цілу очищену моркву, трохи горошин чорного перцю і солі за смаком. Варіть близько години.
Тим часом замочіть сушені гриби в теплій воді протягом 40 хвилин, потім вийміть їх і наріжте скибочками.
Моркву і курячі грудки вийміть з бульйону, наріжте маленькими шматочками і складіть в миску. Додайте консервовані паростки бамбука і скибочки грибів. Влийте соєвий соус, введіть цукор і сіль. Все перемішайте і залиште на годину для маринування.
Далі викладіть маринад у каструлю з киплячим бульйоном, нагрійте до кипіння і варіть близько 5 хвилин. Готовий китайський суп розлийте по тарілках. За бажанням прикрасьте зеленню кінзи і дрібно нарізаним перчиком чилі.
Рецепт № 3. Китайський кисло-гострий суп з локшиною
Бульйон — 3 л
Гриби шиітаке — 10 шт
Перець чилі — 1 шт
Корінь імбиру — 50 г
Лимон — 1 шт
Локшина рисова — 50 г
Рисове борошно або картопляний крохмаль — 4 ст.ложки
Яйця — 2 шт
Тофу (соєвий сир) — 100 г
Помідори — 2 шт
Соєвий соус — за смаком
Спосіб приготування:
Гриби замочіть у воді десь на годину для збільшення в об’ємі.
Потім обсушіть гриби і наріжте смужками.
Подрібніть корінь імбиру і разом із перцем чилі і грибами опустіть в каструлю з бульйоном. Поставте каструлю на вогонь і варіть протягом півгодини. Після цього влийте сік лимона і вийміть з супу перець. Опустіть в суп локшину.
Потім влийте в борошно трохи води, перемішайте до консистенції сметани і вилийте в каструлю.
Збийте яйця міксером і тонкою цівкою введіть в суп. Проваріть близько 5 хвилин.
Наріжте тим часом помідори, тофу і додайте в суп. Готуйте ще 2–3 хвилини. Після виключення вогню бажано дати китайському супу настоятися.
Поріжте грудки, посоліть і поперчіть. У моркві зробіть виїмки і поріжте на кружечки, щоб зробити «квіточки». Цибулю наріжте соломкою. В олії стушкуйте моркву, цибулю та подрібнений часник протягом двох хвилин. Потім покладіть капусту і курку, налийте необхідну вам кількість бульйону (в залежності від бажаної густоти китайського супу) і тушкуйте ще протягом 15 хвилин.
Замочіть гриби і спагеті приблизно на 20 хвилин, а потім варіть в супі 5 хвилин. В кінці приготування за смаком додайте солі і трохи цукру.
У Манхеттені — більше 25 000 ресторанів, які пропонують широкий вибір страв для жителів та гостей Нью-Йорка: на будь-який смак і за різними цінами. Ресторани суші — популярний вибір серед приїжджих із країн Східної Європи. На їхній превеликий подив, перше, що кидається в очі, коли вони відкривають меню, — це перелік різних захворювань, пов’язаних із вживанням у їжу сирої риби, м’яса та яєць.
Із 2016 року влада Нью-Йорка зобов’язала ресторани, які подають сирі м’ясо або рибу, попереджати відвідувачів, до того ж у письмовій формі, про ризики для здоров’я. Недотримання цієї вимоги може обернутися штрафом у розмірі до 2000 доларів за кожне порушення. Список захворювань настільки детальний, що у декого після прочитання відпадає бажання замовляти суші або сашимі. Можливо, це одна із причин такої широкої популярності страви, яка називається «суші по-каліфорнійськи». Замість сирої риби і сирих морепродуктів у ній використовують або приготоване м’ясо крабів, або замінник, відомий у нас як крабові палички. Виходить дуже смачна, ситна й легка страва, якою особливо приємно ласувати в літню пору.
Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі покроковий рецепт суші по-каліфорнійськи. Приготувати їх нескладно, до того ж зроблені своїми руками суші коштують дешевше, ніж куплені у супермаркеті або ресторані. А ще ви зможете бути впевнені, що у цих свіжоприготованих суші немає небажаних і шкідливих інгредієнтів.
Вам знадобиться:
2 стакани короткозерного рису (часто продається під назвою «японський рис»);
2 стакани фільтрованої води;
1 лист комбу (водорость, продається в більшості супермаркетів у сушеному вигляді), розміром приблизно 5×8 см;
2 ст. л. оцту (краще за все рисового);
1 ч. л. цукру;
½ ч. л. солі;
1 огірок;
1 авокадо;
6 крабових паличок;
3 листа норі (водорость, продається в більшості супермаркетів у сушеному вигляді);
6 ч. л. смаженого насіння кунжуту.
Приготування:
1. Спочатку приготуємо рис для суші. Промийте рис як мінімум 10 разів під холодною водою — доки вода не стане прозорою. Це потрібно для видалення крохмалю з поверхні рису, щоб рис не був надмірно липким. Потім у невелику каструлю висипаємо промитий рис і додаємо 2 стакани фільтрованої води.
Додаємо в каструлю з рисом лист комбу, попередньо акуратно протерши його вологим кухонним рушником. Варимо рис до готовності.
2. Поки рис готується, очищаємо огірок від шкірки. Потім вимірюємо довжину листа водоростей норі та відрізаємо кінчики огірка, що не поміщаються. Розрізаємо його вздовж на 6 частин, видаляємо насіння.
Тепер розрізаємо авокадо навпіл. Виймаємо кісточку і розрізаємо кожну частину ще раз навпіл. Знімаємо шкірку. Нарізаємо кожну частину на дольки, приблизно 8 мм шириною. Вичавлюємо на них лимонний сік, щоб запобігти потемнінню.
Розрізаємо крабові палички уздовж навпіл.
Розрізаємо (ножицями) 3 листа норі уздовж навпіл.
3. Тепер готуємо оцтовий соус для рису. У маленькій каструлі змішуємо 2 ст. л. рисового оцту з 1 ч. л. цукру і ½ ч. л. солі. Варимо до повного розчинення цукру та солі, але не доводимо до кипіння. Ви також можете просто нагріти всі ці інгредієнти в мікрохвильовій печі (30 секунд).
4. Тепер наш рис готовий, виймаємо і видаляємо комбу. Викладаємо рис на велику тарілку, найкраще плоску. Традиційно японці використовують дерев’яну лопатку для змішування, але пластикова теж підійде. “Зрошуємо” рис оцтовим соусом — спочатку на лопатку, потім із лопатки на рис, щоб вийшло рівномірно. Немов “нарізаємо” рис лопаткою і дуже обережно перемішуємо, аби він не перетворився на пюре.
Накрийте рис чистим кухонним рушником і дайте охолонути до кімнатної температури.
5. Найкраще для загортання суші використовувати бамбуковий килимок. Його можна обернути пакетом, щоб рис не прилипав. Покладіть 1 лист норі блискучою стороною вниз на бамбуковий килимок. Трохи змочіть кінчики пальців водою та рівномірно розподіліть близько 1 стакану рису на лист норі. Посипте рис насінням кунжуту. Переверніть лист норі стороною з рисом вниз.
Розміщуємо на аркуші норі авокадо, 2 скибочки крабових паличок і по центру 1 шматочок огірка. Беремо край килимка, найближчий до вас, і звертаємо за його допомогою наш майбутній суші рол у щільний циліндр.
Яблучний крамбл (від англ. crumble, що означає “крихта”, “кришити”) не потрібно випікати — його можна приготувати просто на сковороді. Усі інгредієнти — прості, недорогі, їх можна знайти в будь-якому супермаркеті, і навіть яєць у тісто додавати не потрібно. Пиріг виходить дуже смачний і ви напевне захочете радувати ним ваших домочадців щотижня.
Цей рецепт потрапив мені до рук 15 років тому, ще у студентські роки, проведені в Лондоні, де яблучний крамбл часто подають на вечерю. Фруктовий пиріг-крамбл дістав популярність у Великобританії під час Другої світової війни і став економічною альтернативою класичним пирогам. Загальна нестача продовольства спонукала господинь вносити зміни до звичних рецептів, а у цьому випадку — використовувати для приготування крихти тіста.
Вам знадобиться:
5 яблук;
100 г масла;
½ склянки борошна;
½ склянки вівсяних пластівців;
½–⅔ склянки цукру (за смаком);
близько 2 ст. л. лимонної цедри;
дрібка солі;
2 ст. л. меду (за бажанням);
1 ч. л. кориці (за бажанням);
цукрова пудра для прикраси (за бажанням).
Приготування:
У невеликій мисці змішайте борошно, вівсяні пластівці, лимонну цедру й дрібку солі. Додайте близько 70 г нарізаного кубиками масла та змішайте пальцями до появи великих крихт.
Додайте цукор, знову перемішайте і поставте в морозилку на 20 хв.
Очистіть яблука від серцевини і наріжте скибками (або кубиками).
Поставте сковороду на середній вогонь і покладіть на неї залишки масла. Пересипте у сковороду яблука і готуйте близько 10 хвилин, періодично помішуючи. Накрийте кришкою та готуйте ще 5–8 хвилин (залежно від товщини кубиків/скибок яблука). Додайте мед і корицю, готуйте ще 3–4 хвилини. Коли шматочки яблука почнуть карамелізуватися, зніміть сковороду з плити.
Викладіть готову яблучну начинку в тарілку 5 см завглибшки або у форму для пирога та відставте.
Протріть сковороду чистим кухонним (паперовим) рушником і поставте на середній вогонь.
Викладіть тісто на сковороду й обсмажуйте протягом 5 хвилин. Перемішайте та смажте ще 3–4 хвилини до золотистого кольору.
Додайте крихту поверх яблучної начинки.
Британський яблучний пиріг-крамбл готовий, смачного!
Порада. Якщо ви поставите залишки пирога в холодильник на ніч, він трохи затвердіє. Можна підігріти його в духовці для отримання м’якої текстури або подавати холодним (пиріг-крабмл буде тримати свою форму так само добре, як і пиріг з яблуками, запечений у духовці).
Такий рецепт яблучного пирога-крамбла безумовно порадує ваших рідних та близьких!
Китайська кухня дуже своєрідна й екзотична в порівнянні з європейською. А все тому, що в давні часи до приготування їжі в Китаї ставилися по-філософськи, як до якогось естетичного ритуалу. Проте, традиційна народна китайська їжа дуже проста ― рис, локшина, бобові, овочі і т. ін. М’ясні страви в Китаї не користуються особливою популярністю. Однак, банкетна їжа разюче відрізняється від повсякденної. Качка по-пекінськи чи Бей Джин Хао ― одна з найулюблених китайських святкових страв.
Отже, Бей Джин Хао можна приготувати двома способами: смажити тушку в підвішеному стані над вогнищем або ж у закритій печі.
Так чи інакше, для приготування цієї страви в домашніх умовах нам знадобляться такі інгредієнти:
Тушка качки (2―3 кг);
Херес 1 ст. ложка;
Мед 4 ст. ложки;
Соєвий соус 5 ст. ложок;
Імбирний порошок 1 ст. ложка;
Кунжутне масло 1 ст. ложка;
Перець мелений 1 ст. ложка;
Вода 1 склянка;
Харчовий барвник червоного кольору (за бажанням);
Сіль.
Качку по-пекінськи подають на стіл із мандариновими коржиками, але їх можна замінити млинцями, для приготування яких нам знадобиться:
Пшеничне борошно 500 г;
Окріп 1 склянка;
Яйце 1 шт.;
Молоко 2/3 склянки;
Масло рослинне 2 ст. ложки;
Зелена цибуля.
Качка по-пекінськи готується таким чином: тушку слід промити, видалити з неї волосяний покрив (якщо треба), потім просушити, обрізати кінчики крил. Зрізати з качки зайвий жир, обдати її окропом. Потім натираємо тушку хересом зовні і всередині, залишаємо її за кімнатної температури хвилин на 10. Натираємо качку сіллю і в такому стані кладемо у холодильник на 12 годин. Бажано, щоб качка «стояла» на великій тарелі або в каструлі. Для цього можна скористатися склянкою, яку ми поміщаємо в тушку. Періодично з тарелі потрібно видаляти рідину, що натекла.
Дістаємо качку, рівномірно змащуємо її медом і знову ставимо в холодне місце на такий же час (12 годин). Як мине цей час готуємо піч: заливаємо в деко воду, нагріваємо духовку до 190 ˚С. Качку кладемо грудкою догори на решітку для гриля, під якою ставимо деко з водою. Покриваємо всю цю конструкцію шаром фольги. Запікаємо качку по-пекінськи протягом години. У цей час готуємо соус: змішуємо імбир, кунжутне масло, перець і соєвий соус до стану густої маси. Витягуємо качку і за допомогою пензлика змащуємо її щойно приготованим соусом. Деко з водою ми прибираємо, а качку на решітці знову поміщаємо в піч, встановивши попередньо температуру в ній 260˚С. Стежимо, щоб птах не підгорів. Чекаємо приблизно 25 хвилин.
Третій раз змащуємо качку сумішшю меду і соєвого соусу і знову ставимо в піч, в режимі «гриль» готуємо 5 ― 10 хвилин. За цей час наша качка по-пекінськи підрум’яниться і отримає хрустку скоринку. Дістаємо готову качку, даємо їй трохи охолонути, видаляємо кістки і ріжемо птицю на тонкі шматочки. Важливо, щоб скоринка залишалася на кожному з них.
Сама качка по-пекінськи вже готова, а ми в цей час беремося за приготування доповнення до неї ― млинців. Змішуємо борошно і воду, додаємо збите яйце. Вливаємо молоко, потім масло. Кидаємо туди ж подрібнений зелений лук. І ретельно перемішуємо. Випікаємо тонкі млинці на тефлоновій пательні, не змащуючи її олією!
Качку по-пекінськи подаємо на стіл із млинцями, соєвим соусом, зеленою цибулею та цибулею-пореєм. Незважаючи на те, що для приготування цієї страви доведеться виділити так багато часу, в цілому, рецепт простий. Тому наступного разу здивуєте своїх гостей справжнім делікатесом китайської кухні.
Напередодні нового 2019 року в Україні нарешті розпочата реєстрація кандидатів на президентський пост і передвиборна кампанія. 31.03.2019 громадяни країни будуть в сьомий раз обирати свого президента. Виборцям належить вирішити, хто буде займати найвищу і найвідповідальнішу посаду протягом наступних 5 років. При цьому і кампанія, і самі вибори в цьому році будуть проходити в досить непростих і напружених умовах. П. Порошенко, хоча і скасував оголошений раніше військовий стан, але все ж зазначив, що військова загроза з боку Росії продовжує залишатися дуже серйозною. Більш докладно про особливості майбутніх виборів, кандидатів і їх рейтинги ви зможете прочитати в статті ““.
Кандидати і проведення виборів
Ті, хто виявили бажання зайняти високий державний пост, можуть зареєструвати свої кандидатури до 8 лютого цього року. Кандидат може бути або представником певної політичної сили, або ж висуватися самостійно, не представляючи інтереси партії. Ще перед початком реєстрації, у ЗМІ активно поширювалися чутки і припущення про те, хто ж захоче балотуватися на пост у 2019 році. Очікується, що таких бажаючих буде близько 30, і список цей буде вкрай цікавим і різношерстим. Крім вже відомих в країні досвідчених політиків, у гонку можуть включитися і деякі діячі культури, які раніше не мали серйозного досвіду на політичній ниві.
Нагадаємо, що пост глави держави в Україні може займати людина не молодша 35-ти років від роду, яка є її громадянином і живе в країні протягом останніх 10 років. До нинішнього часу Україна знала п’ятьох президентів. Як припускають експерти, заплановані на березень вибори, найімовірніше, відбудуться у 2 тури, оскільки зараз немає того кандидата, який в першому ж турі зміг би впевнено завоювати голоси більшої половини виборців.
Чи будуть перенесені вибори?
Відстрочка виборів може статися лише в тому випадку, якщо чинне керівництво країни знову прийме рішення про введення воєнного стану. Таке може статися, якщо Росія виявить військову агресію проти України. Сподіваємося, що ніякі події не стануть перешкодою вільному волевиявленню громадян та в 2019 році країна знову вибере свого нового керівника.
*Комментарий: редакция не несёт ответственности за содержание и мнения, изложенные в статьях со знаком Ⓟ.
Работа таксиста является далеко не самой простой, ведь она очень ответственна, требует большой дисциплины и порой даже бывает опасной. Однако на фоне высокого уровня безработицы многие водители стремятся устроиться в одну из служб такси, понимая, что этим можно неплохо заработать на жизнь и получить ценный стаж, который наверняка пригодится в будущем. При этом желание быть таксистами изъявляют и мужчины, и женщины.
Но найти работу в службе такси могут не одни лишь водители. Деятельность любой современной службы невозможна без диспетчеров, которые распределяют заказы между водителями и поддерживают с ними постоянную связь. Хороший диспетчер всегда найдёт себе достойное место работы, а только что севший в кресло новичок, занимаясь подобной работой, сможет быстро усовершенствовать свои навыки и в итоге стать ценным кадром для любой службы.
Киевская служба такси “Лайм” для водителей, диспетчеров и пассажиров
В Киеве большой известностью пользуется служба такси “Лайм”, которая является порядочным и ответственным работодателем и для водителей, и для диспетчеров (подробнее о вакансиях можно узнать на странице http://limetaxi.com.ua/vakansii-taksi-v-kieve/). Каждый водитель, который устраивается в “Лайм”, получает свободный график работы и может распределять свои рабочие часы так, как удобно ему. Поэтому работа в этой службе может отлично подойти тем, кто занят какой-нибудь другой деятельностью, но хочет дополнительно подзаработать.
Быть таксистом в “Лайме”(http://limetaxi.com.ua/) всегда выгодно. Водитель будет платить всего лишь 10% комиссии за свои заказы и 13% или 14% за заказы партнёрские. А плата за использование программы и вовсе является символической, составляя всего 20 грн в неделю.
Диспетчером же в службе может работать даже человек без опыта, которому “Лайм” гарантирует стажировку. Это отличная возможность неплохо заработать тем, кто только закончил ВУЗ и по тем или иным причинам не может найти работу по специальности. Оплата в службе вполне достойная, а график работы посменный. Современный комплекс “Такси Навигатор” намного упрощает работу диспетчера и делает её более быстрой и эффективной.
Благодаря стараниям руководства службы такси “Лайм” её клиенты всегда получают отличное обслуживание по вполне приемлемой цене. А если заказывать машину через специальное приложение в режиме онлайн или на сайте, то стоимость поездки уменьшается ещё на 20% − согласитесь, что это неплохой шанс сэкономить, став пассажиром комфортабельного и быстрого такси.
*Комментарий: редакция не несёт ответственности за содержание и мнения, изложенные в статьях со знаком Ⓟ.
Выход OnePlus 5T − событие в мире китайских смартфонов
Выхода флагманского китайского смартфона с нетерпением ждали любители сравнительно недорогих, но мощных гаджетов, способных успешно конкурировать с более дорогостоящей техникой от именитых производителей. OnePlus 5T примечателен прежде всего своим большим экраном, площадь которого превосходит таковую у предшественников флагмана. И хотя разрешение экрана 1080р является не слишком подходящим для передовой модели, однако это отнюдь не делает новый смартфон менее удобным и производительным, а совсем наоборот. Ведь такой экран не будет сильно перегружать процессор, и мощности последнего должно вполне хватать для работы с многими требовательными приложениями.
Новый аппарат получил неплохую батарею на 3300 мАч, которая быстро заряжается благодаря особой технологии Dash Charge. Поэтому гаджет покажется особенно удобным тем, кто много времени проводит в разъездах и не всегда имеет достаточно времени для того, чтобы полностью зарядить свой смартфон.
Сегодня оригинальные OnePlus 5T 6 64gb предлагает своим покупателям компания КТС. Посетив её интернет-магазин, вы сможете приобрести флагманские модели китайских смартфонов по хорошей цене, а также воспользоваться выгодными условиями рассрочки при покупке необходимой техники.
Новый смартфон − новые возможности
Разработчики OnePlus 5T предусмотрели в новом смартфоне несколько полезных функций, которые наверняка понравятся покупателям гаджета. Среди них:
Очень качественная фронтальная камера на 16 МП с новым модулем, которая позволяет делать отличные селфи.
Усовершенствованная функция распознавания лица владельца смартфона, которая благодаря особенностям той же фронтальной камеры будет работать даже при очень тусклом освещении.
Удобный сканер отпечатка пальца, который конструкторы перенесли на заднюю панель устройства как раз в то место, куда вы будете класть указательный палец при удерживании смартфона. Так что разблокировать его вы всегда сможете очень быстро, не делая лишних движений.
Взирая на все вышеперечисленные особенности, новый OnePlus 5T является привлекательным смартфоном и для любителей развлечений, и для тех, кто использует гаджет исключительно для работы. Некоторым недостатком устройства можно считать отсутствие в нём влагозащиты, но при аккуратном использовании смартфона этот минус становится не таким уж и существенным.
*Комментарий: редакция не несёт ответственности за содержание и мнения, изложенные в статьях со знаком Ⓟ
Поширення комуністичної секти у всьому світі базується на насильстві та обмані. Для експорту комунізму із сильної країни до слабшої найшвидшим і найефективнішим є насильство. Нездатність вільного світу розпізнати ознаки лихої секти комунізму призводить до того, що він легко приймає комуністичну ідеологію, включно з «Програмою зовнішньої пропаганди», «Інститутами Конфуція» тощо.
У цій частині книги основну увагу буде зосереджено на впливі та проникненні комуністичної ідеології до країн Азії, Африки, Південної Америки та Східної Європи. Методи проникнення комуністичної ідеології до країн Західної Європи і Північної Америки ще складніші. Цьому буде присвячено окремий розділ.
Справжньою причиною того, що компартія Китаю змогла узурпувати владу, був експорт революції Радянським Союзом. 1919 року СРСР створив Третій комуністичний Інтернаціонал, який прагнув експортувати революцію на весь світ, щоб уся міжнародна спільнота стала «червоною». У квітні 1920 року Григорій Войтинський, представник Третього комуністичного Інтернаціоналу, вирушив до Китаю. У травні в Шанхаї було організовано відділ підготовки до створення комуністичної партії Китаю (КПК).
Упродовж подальших більш ніж 30 років аж до початку правління в Китаї КПК була всього-на-всього частиною ВКП(Б). Мао Цзедун щомісяця отримував від СРСР заробітну платню в розмірі від 160 до 170 юанів [1]. Для порівняння, на той час зарплата робітника в Шанхаї становила приблизно 20 юанів на місяць.
Захоплення компартією влади в Китаї частково пов’язане і з проникненням комунізму до США. Це і було однією з причин того, чому президент Трумен перестав підтримувати Чан Кайши, тоді як СРСР і далі підтримував КПК. Трумен також вирішив покинути Азію після Другої світової війни. 1948 року армія США вийшла з Південної Кореї, а 5 січня 1950 року Трумен оголосив, що Сполучені Штати більше не втручатимуться в політику азійських країн. Це включало і припинення надання військової допомоги Тайваню, яким правив Чан Кайши, у тому числі в разі війни між КНР і Китайською Республікою.
За тиждень державний секретар Дін Ачесон підтвердив політику Трумена і заявив, що якщо на Корейському півострові почнеться війна, США також не втручатимуться [2]. Попри те, що, коли Північна Корея вторглася до Південної Кореї, ООН відправив туди війська, а американці змінили свою політику щодо Азії, політика азійського невтручання США все ж дала можливість комуністам розширити свій вплив у регіоні.
КПК щосили намагалася експортувати революцію. Окрім підготовки партизанських загонів у різних країнах, надання зброї та спорядження військ для боротьби із законними урядами, КПК також надавала значну фінансову допомогу для влаштування повстань у цих країнах. У розпал «Великої культурної революції» 1973 року витрати КПК на «зовнішню допомогу» сягнули свого піку і становили 7% усіх державних витрат із бюджету.
У розсекречених архівах Міністерства закордонних справ КНР мовиться: «1960 року 10 тисяч тонн рису було відправлено до Гвінеї і 15 тисяч тонн пшениці було відправлено до Албанії. З 1950 року по кінець 1964 року загальний обсяг витрат на зовнішню допомогу становив 10,8 млрд юанів. Найбільша кількість цих витрат припала на період з 1960 по 1964 роки, коли в Китаї був великий голодомор» [3].
У період з 1958 по 1962 роки десятки мільйонів людей у Китаї померли від голоду. Проте витрати Пекіна на зовнішню допомогу в той період становили 2,36 млрд юанів [6]. Якби ці гроші було використано для купівлі продовольства китайцям, це врятувало б від голодної смерті 30 мільйонів людей. Загиблі від голоду люди стали не лише ціною, яку китайський народ заплатив за політичний рух «Великий стрибок». Вони також стали жертвами експорту революції компартією.
Злий дух комунізму прагне підкорити світ, щоб знищити людство. Він використовує жагу людей до слави й багатства, щоб ввести їх в оману і в такий спосіб змусити поширювати свою лиху ідеологію. Саме так злий дух використав Сталіна, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена і Хо Ши Міна.
Коли 1949 року Мао зустрівся зі Сталіним, він пообіцяв відправити понад мільйон солдатів і понад 10 мільйонів робітників, щоб допомогти Сталіну встановити своє панування у Європі в обмін на те, що Сталін підтримає Мао і дозволить йому контролювати Північну Корею [5]. 25 червня 1950 року Північна Корея здійснила свій давній задум і вторглася до Південної Кореї. За три дні було взято столицю Сеул. За півтора місяця КНДР окупувала практично весь Корейський півострів.
До початку війни, у березні 1950 року Мао зконцентрував поблизу корейського кордону велику кількість військ, які були готові будь-якої миті вторгнутися до Кореї і взяти участь у війні. Ми не розповідатимемо про деталі самої війни, що затягнулася через політику заспокоєння, яку провадив Трумен. КПК відправила на півострів «Добровільчу армію» для участі у війні. У такий спосіб вона також хотіла позбутися більш ніж мільйона солдатів Гоміндану, які здалися під час Китайської громадянської війни [6]. Утрати китайської сторони в Корейській війні становили якраз понад мільйон людей.
Наслідком Корейської війни стало розділення півострова на південну і північну частину. Оскільки КПК і ВКП(Б) боролися за контроль над Північною Кореєю, КНДР отримувала допомогу від обох сторін. Так, 1966 року, коли Кім Ір Сен відвідав Китай, він дізнався, що в Пекіні будується метро. Він зажадав, щоб такий самий метрополітен було побудовано у Пхеньяні, причому безкоштовно.
Мао відразу вирішив зупинити будівництво метро в Пекіні й відправив до Пхеньяна устаткування і персонал, включаючи два підрозділи Залізничного корпусу НВАК (Народно-визвольна армія Китаю, назва збройних сил КНР — прим. пер.) і численних інженерів, загалом кілька десятків тисяч людей. КНДР не витратила на цей проєкт ані копійки й не залучала своїх людей. Водночас вона зажадала, щоб КПК гарантувала безпеку метро під час війни. Зрештою цей метрополітен Пхеньяна став одним з найглибших у світі, із середньою глибиною 90 і максимальною — 150 метрів.
Після завершення будівництва Кім Ір Сен оголосив, що метрополітен було спроєктовано і збудовано корейцями. Ба більше, Кім часто, в обхід КПК, безпосередньо звертався до СРСР за грошима та іншою допомогою. Після Корейської війни КПК умисне залишила своїх людей у Північній Кореї з метою наблизити КНДР до Пекіна і віддалити від Москви. Проте зрештою Кім їх стратив чи кинув за ґрати. КПК програла на всіх фронтах [7].
Після того, як КПСС перестала існувати, КПК скоротила свою допомогу Північній Кореї. Починаючи з 1990-х років мільйони жителів КНДР померли від голоду. 2007 року «Асоціація північнокорейських перебіжчиків» повідомила, що за 60 років правління Кімів щонайменше 3,5 млн людей померли в КНДР від голоду і пов’язаних з ним захворювань [8]. Це ще один кривавий борг комуністичного експорту революції.
До В’єтнамської війни КПК підтримувала компартію В’єтнаму (КПВ), щоб повалити французьку колоніальну адміністрацію (1954 рік). Наслідком цього стала Женевська конференція 1954 року і конфронтація між Північним і Південним В’єтнамом. Пізніше Франція покинула В’єтнам. Вторгнення Північного В’єтнаму на Південь і втручання США зробили війну у В’єтнамі найбільшою локальною війною після Другої світової війни. Збройні сили США брали участь у В’єтнамській війні з 1964 по 1973 роки.
Ще 1952 року Мао Цзедун відправив консультативні групи для допомоги компартії В’єтнаму. Керівником військової консультативної групи був генерал Вей Гоцін. Відправлена КПК консультативна група із земельної реформи хапала і страчувала десятки тисяч землевласників і багатих селян у В’єтнамі, чим викликала голод і селянські заколоти на півночі. КПК і КПВ разом придушили ці заколоти і почали «перепідготовку кадрів» і «реорганізацію армії» подібно до «Руху за впорядкування стилю в Яньані», який провадила КПК з 1942 по 1944 роки.
Щоб стати лідером комунізму в Азії, Мао Цзедун надав В’єтнаму значну підтримку, попри те, що десятки мільйонів китайців помирали від голоду [9]. 1962 року Лю Шаоці (заступник голови КПК — прим. пер.) на «З’їзді 7 тисяч делегатів» оголосив про закінчення божевільної політики Мао, готуючись до відновлення економіки і відходу Мао. Але Мао відмовився поступитися владою і нахабно взяв участь у війні у В’єтнамі. Лю, який не мав контролю над армією, нічого не залишалося, як відмовитися від своїх планів щодо відновлення економіки.
1963 року Мао відправив до В’єтнаму Ло Жуйціна і Лінь Бяо. Лю Шаоці обіцяв Хо Ші Міну, що КПК візьме на себе всі фінансові витрати на війну у В’єтнамі. Він сказав: «Якщо почнеться війна, ви можете вважати Китай своїм тилом» [10].
У липні 1964 року підбурювана і підтримувана КПК компартія В’єтнаму атакувала торпедами військовий корабель США в Тонкінській затоці, що ввійшло до історії як «Тонкінський інцидент» і призвело до участі Сполучених Штатів у війні. Згодом, щоб конкурувати із КПСС за вплив у В’єтнамі, КПК надавала допомогу КПВ грошима, зброєю і живою силою [11].
Історик Чень Сяньхуей написав у своїй книзі «Правда про революцію — хроніки Китаю ХХ століття»: «Підтримка Мао у В’єтнамі спричинила катастрофу. Загинуло п’ять мільйонів мирних жителів, усюди були руїни і мінні поля, економіку було зруйновано… Підтримка, яку надавала КПК, включала зброю, боєприпаси та інше військове приладдя, достатні для оснащення більш ніж двох мільйонів солдатів армії, флоту і військово-повітряних сил; включала понад 100 виробничих підприємств і ремонтних заводів; понад 300 мільйонів метрів тканини; понад 30 тисяч автомобілів; сотні кілометрів залізниць; понад 5 мільйонів тонн продовольства; понад 2 мільйони тонн бензину; понад 3 тисячі кілометрів нафтопроводу; сотні мільйонів доларів США. Окрім цих товарів і коштів, КПК також таємно відправила понад 300 тисяч військовослужбовців НВАК, які, переодягнувшись у військову форму армії Північного В’єтнаму, взяли участь у війні проти південнов’єтнамських військових та армії США. Щоб зберегти в таємниці кількість загиблих у В’єтнамі китайських солдатів, багатьох з них було поховано у В’єтнамі.
1978 року загальна сума допомоги КПК В’єтнаму сягнула 20 млрд доларів США [12]. Водночас ВВП Китаю 1965 року становив лише 70,4 млрд юанів (близько 28,6 млрд. доларів США згідно з офіційним на той час курсом обміну валют) [13].
1973 року США поступилися антивоєнному рухові, який насправді розкачали американські комуністи, і вивели свої війська з В’єтнаму. 30 квітня 1975 року Північний В’єтнам окупував Сайгон і захопив Південний В’єтнам. Під керівництвом КПК КПВ почала політичний рух, подібний до придушення контрреволюціонерів, яку провадила свого часу КПК у Китаї. Понад 2 мільйони людей у Південному В’єтнамі, ризикуючи життям, утекли з країни [14]. Це стало найбільшою хвилею біженців в Азії в період «Холодної війни». 1976 року весь В’єтнам потрапив до лап комуністичного диявола.
КПВ попросила КПК надати значну допомогу В’єтнамові під час В’єтнамської війни, але це одна з причин, з якої Китай і В’єтнам стали вороже ставитися один до одного. Щоб експортувати революцію, КПК виділила В’єтнамові великі кошти, стимулюючи його і далі воювати зі США [15]. Проте В’єтнам не хотів, щоб війна затяглася надовго, тому, починаючи з 1969 року, він приєднався до чотирьохсторонніх переговорів, які очолювали США і з яких було виключено Китай.
У 1970-х роках після інциденту з Лінь Бяо Мао Цзедуну треба було терміново зміцнити свій авторитет у Китаї. Крім того, китайсько-радянські відносини погіршилися після прикордонного конфлікту на острові Даманський. Так Мао став співпрацювати зі США проти СРСР і запросив Річарда Ніксона відвідати Китай.
Тим часом, зіткнувшись із протестами всередині країни проти війни у В’єтнамі, США не бажали і далі брати участь у цій війні. В’єтнам і США уклали мир. Так В’єтнам віддалився від впливу КПК і став зближуватися з Радянським Союзом.
Мао був украй незадоволений таким станом речей і вирішив використати Камбоджу як інструмент тиску на В’єтнам [16]. Відносини між В’єтнамом і Камбоджею погіршилися, і, як наслідок, між двома країнами спалахнула війна.
1955 року КПК почала надавати підтримку компартії Камбоджі (червоним кхмерам). Кхмерські лідери проходили підготовку в Китаї. 1965 року Мао Цзедун призначив Пол Пота лідером режиму червоних кхмерів. Мао забезпечував кхмерів грошима і зброєю. Одного лише 1970 року він надав Пол Потові зброю та амуніцію для 30 тисяч солдатів [17].
Після того, як США покинули Індокитай (В’єтнам, Камбоджа і Лаос), місцева влада не мала сил протистояти комуністам, яких підтримувала КПК. Отже, 1975 року влада в Лаосі й Камбоджі потрапила до рук компартії.
Лаос потрапив під контроль червоного В’єтнаму, а Камбоджа виявилася під контролем створених КПК червоних кхмерів. Щоб провчити В’єтнам, КПК підбурювала червоних кхмерів неодноразово вторгатися до південного В’єтнаму, який КПВ 1975 року включила до складу об’єднаного В’єтнаму. Кхмери вбили місцевих жителів на камбоджійсько-в’єтнамському кордоні та спробували зайняти дельту річки Меконг у В’єтнамі. Того часу відносини В’єтнаму були поганими з Китаєм, але добрими з СРСР. За підтримки КПСС у грудні 1978 року в’єтнамська армія почала повномасштабну інтервенцію до Камбоджі.
Після того, як Пол Пот захопив владу, він став правити з надзвичайною жорстокістю. Він оголосив про скасування грошей і наказав усім городянам і жителям сіл приєднатися до загонів примусової праці, а також наказав убити всіх представників інтелігенції. За три з гаком роки було знищено понад чверть населення країни. Проте керівники КПК Чжан Чуньцяо і Ден Їнчао високо звеличували Пол Пота.
Після початку війни між В’єтнамом і Камбоджею народ останньої, який більше не міг терпіти деспотизму свого правителя, почав підтримувати в’єтнамську армію. Лише за один місяць червоних кхмерів було повністю розбито. Утративши столицю Пномпень, вони були змушені тікати в гори і воювати як партизани.
1997 року божевільна поведінка Пол Пота викликала тривогу в його власному таборі. Кхмерський командувач Та Мок його заарештував, і внаслідок відкритого судового процесу його засудили до довічного ув’язнення. 1998 року він помер від серцевого нападу. 2014 року, усупереч неодноразовим спробам КПК створити всілякі перешкоди, Військовий трибунал Камбоджі засудив двох кхмерських лідерів Х’є Самфана і Нуона Чеа до довічного ув’язнення, визнавши їх винними у злочинах проти людяності.
Війна В’єтнаму з Камбоджею розлютила Ден Сяопіна. Із цієї та інших причин 1979 року Ден почав війну з В’єтнамом, назвавши її «контратакою з метою захисту».
Експорт революції КПК мав болючі наслідки для китайських діаспор у різних країнах, де спалахнули численні антикитайські інциденти. Щонайменше кілька сотень тисяч китайців, які мешкали за кордоном, було вбито, а їх право вести бізнес та здобувати освіту було обмежено.
Один з типових таких інцидентів стався в Індонезії. Упродовж 1950–1960-х років КПК надавала Індонезії значну фінансову і військову допомогу для підтримки компартії Індонезії (КПІ). Того часу КПІ була найбільшою політичною партією в Індонезії й налічувала у своїх рядах три мільйони членів. Якщо додати її дочірні організації, то загальна кількість її членів становила 22 мільйони людей. Ці люди працювали в усіх міністерствах і відомствах політичної та військової системи Індонезії. В оточенні президента Сукарно також було чимало комуністів [19].
Мао того часу критикував СРСР за підтримку «ревізіонізму» і рішуче закликав КПІ піти шляхом насильницької революції. Лідер КПІ Діпа Нусантара Айдіт був прибічником Мао Цзедуна, тому він став готувати військовий переворот.
30 вересня 1965 року полководець правого крила Сухарто жорстко придушив цю спробу державного перевороту і розірвав дипломатичні зв’язки з Китаєм, а також стратив велику кількість членів КПІ. Причина цього чищення була пов’язана з Чжоу Еньлаєм. Під час однієї з міжнародних зустрічей між комуністичними лідерами Чжоу Еньлай сказав Радянському Союзові і представникам інших комуністичних країн: «У Південно-Східній Азії дуже багато китайських емігрантів. Уряд Китаю має можливість експортувати комунізм через них і зробити так, що Південно-Східна Азія змінить свій колір за одну ніч». Одразу після цього в Індонезії почався масштабний антикитайський рух [20].
За таким самим сценарієм почався й антикитайський рух у Бірмі (нині М’янма). 1967 року, незабаром після початку «Культурної революції», посольство Китаю в Бірмі, а також місцеве відділення державного китайського інформаційного агентства «Сіньхуа» почали активно просувати «Культурну революцію» серед місцевих китайців, заохочуючи студентів носити значки із зображенням Мао, вивчати його цитатник і йти на конфронтацію з урядом Бірми.
Панівна в Бірмі військова хунта на чолі з генералом У Не Віном наказала заборонити носіння значків із зображенням Мао і вивчати його праці, а також закрила місцеві китайські школи.
26 червня 1967 року в столичному місті Янгон стався антикитайський інцидент, унаслідок якого десятки китайців було забито до смерті, сотні дістали поранення. У липні 1967 року офіційні китайські ЗМІ закликали: «Твердо підтримати народ Бірми під керівництвом Комуністичної партії Бірми (КПБ), щоб почати озброєну боротьбу і масштабний заколот проти уряду Не Віна».
Незабаром після цього КПК відправила на допомогу КПБ групу військових радників і понад 200 солдатів. КПК також наказала членам КПБ, які багато років жили в Китаї, повернутися до Бірми і приєднатися до озброєної боротьби. Після цього велика кількість китайських хунвейбінів і сил КПБ напали на Бірму з китайської провінції Юньнань. Вони перемогли бірманські урядові війська та взяли під контроль регіон Коканг. Більш ніж тисяча китайських юнаків, відправлених з Юньнані, загинули на війні в чужій країні [21].
У період «Культурної революції», намагаючись експортувати революцію, КПК спиралася здебільшого на пропаганду насильства, а також військову підготовку і надання зброї та фінансів на військові витрати. Після того, як КПК припинила спроби експорту революції, комуністичні партії тих країн практично повністю розпалися і більше вже не могли відновитися. Типовим прикладом цього була компартія Індонезії.
1961 року Комуністична партія Малайзії (КПМ) вирішила відмовитися від озброєного протистояння, і натомість узяти владу на законних виборах як одна з політичних сил. Ден Сяопін викликав Чін Пена та інших лідерів КПМ до Пекіна і зажадав, щоб вони продовжували озброєну боротьбу. КПК тоді вважала, що «революційна хвиля» Південно-Cхідної Азії, яка була зосереджена навколо поля битви у В’єтнамі, незабаром значно посилиться.
Як наслідок, озброєна боротьба, яку вела КПМ, розтягнулася ще на 20 років [22]. КПК фінансувала КПМ, примушуючи закуповувати зброю на чорному ринку в Таїланді, а в січні 1969 року відкрила в місті Іян провінції Хунань радіостанцію «Голос малайзійської революції», яка вела мовлення на малайзійській, тайській, англійській мові і деяких діалектах [23].
Після «Культурної революції» під час зустрічі прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю і Ден Сяопіна, Лі попросив Дена припинити мовлення радіостанцій КПМ і компартії Індонезії, що базувалися в Китаї. Того часу КПК була оточена ворогами та ізольована, Ден щойно відновив владу і потребував міжнародної підтримки, тому він виконав це прохання. Пізніше він зустрівся з лідером КПМ Чін Пеном і дав йому найкоротший термін зупинити транслювання радіо «Голос малайзійської революції» [24].
Окрім перелічених вище країн, КПК також намагалася експортувати революцію до Філіппін, Непалу, Індії, Шрі-Ланки, Японії та інших країн. В одних випадках вона надавала своїх інструкторів для військового навчання, а в інших допомагала вести пропаганду. Деякі комуністичні організації, які було тоді створено, пізніше міжнародною спільнотою було визнано як терористичні угруповання. Наприклад, японська Червона Армія дістала собі погану славу гаслами «Антимонархічний патріотизм», «Революція — це вбивства і руйнування», а також узяла на себе відповідальність за захоплення літака, масове вбивство мирних жителів в аеропорту та за низку інших терактів.
Під час «Культурної революції» китайські комуністи часто цитували марксистське гасло: «Пролетаріат може звільнити себе, лише звільнивши все людство». У такий спосіб КПК закликала до світової революції. У 1960-ті роки СРСР став слабшати й був змушений зайняти позицію мирного співіснування із західними капіталістичними країнами та зменшення підтримки революційних рухів у країнах третього світу. КПК назвала цю політику «ревізіонізмом».
На початку 1960-х один із засновників і керівників КПК Ван Цзясян виступив із пропозицією провадити в Китаї таку саму політику, проте Мао Цзедун розкритикував його як занадто доброзичливого до імперіалістів, ревізіоністів і реакціонерів і водночас недостатньо доброзичливого до світового революційного руху. Тому, окрім експорту революції в Азії, Мао Цзедун також конкурував з Радянським Союзом в Африці та Латинській Америці.
У серпні 1965 року було опубліковано велику статтю Лінь Бяо «Хай живе перемога народної війни!» У статті Лінь писав, що скоро світ неминуче накриє велика хвиля світової революції. Відповідно до теорії Мао «оточити міста селами» у статті Лінь Бяо Північна Америка та Західна Європа вважалися «містами», а Азія, Африка і Латинська Америка — «селами». Тому експорт революції в Азії, до Африки і Латинської Америки став важливим політичним та ідеологічним завданням для КПК.
Професор Чен Їнхун із Державного університету штату Делавер написав у своїй статті «Експорт революції на весь світ: дослідний аналіз впливу „Культурної революції“ в Азії, Африці та Латинській Америці»:
«У середині 60-х років маоїстські комуністи Латинської Америки створили свої організації у Бразилії, Перу, Болівії, Колумбії, Чилі, Венесуелі та Еквадорі. Основними учасниками цих організацій була молодь і студенти. За підтримки Китаю 1967 року маоїсти в Латинській Америці створили дві партизанські групи. Одна — це Народно-визвольна армія Колумбії, яка включала жіночий загін, схожий на китайський „Червоний жіночий загін“ і називалася „Підрозділом Марії Кано“. Інша — Національна армія звільнення Болівії. Того часу деякі комуністи у Венесуелі також розгорнули озброєну боротьбу. Крім того, у Пекіні наприкінці 1960-х років пройшов підготовку лідер лівого крила компартії Перу Абімаель Гусман. Окрім навчання застосовувати вибухові речовини і вогнепальну зброю, найважливішим було розуміння ним ідей Мао Цзедуна, зокрема ідеї про „трансформацію духу в матерію“, про те, що, коли маєш правильний шлях, то „якщо не маєш людей, вони з’являться, якщо не маєш зброї, можна зробити так, що вона буде“, та інші мантри «Культурної революції».
Гусман був лідером Комуністичної партії Перу (також відомої як «Сяйливий шлях»), яку Канада, США, ЄС і влада Перу офіційно назвали терористичною організацією.
1972 року, коли Мексика і КПК встановили дипломатичні відносини, першим послом Китаю в Мексиці став Сюн Сянхуей. Він був агентом розвідки КПК, який під час громадянської війни в Китаї стежив за гоміньданівським полководцем Ху Цзуннанем. Метою його призначення послом був збір розвідданих (включно з розвідданими про США), а також здійснення впливу на уряд Мексики. Не пройшло і тижня з дня роботи Сюна на посаді посла, як влада Мексики повідомила про арешт «групи партизан, які пройшли підготовку в Китаї». Це є черговим свідченням спроб КПК експортувати революцію.
Куба була першою країною в Латинській Америці, яка встановила дипломатичні відносини з КПК. Щоб узяти під контроль Кубу і водночас і далі конкурувати із СРСР за лідерство в міжнародному комуністичному русі, КПК надала Че Геварі «кредит» у розмірі 60 мільйонів доларів. Це було в листопаді 1960 року, коли Че приїхав із візитом до Китаю. Це був час, коли народ Китаю помирав від голоду під час політичного руху «Великий стрибок». Чжоу Эньлай сказав Че Геварі, що, якщо вони домовляться, кредит можна буде не повертати. Коли Фідель Кастро почав схилятися на бік СРСР, після того, як зіпсувалися китайсько-радянські відносини, КПК зі свого посольства в Гавані відправила велику кількість пропагандистських буклетів кубинським чиновникам і цивільним особам, закликаючи їх здійснити переворот і повалити режим Кастро.
Професор Чен Їнхун також описав у статті «Експорт революції на весь світ», як КПК впливає на незалежність африканських країн і на їхній подальший шлях після набуття незалежності:
«За повідомленнями західних ЗМІ, до середини 60-х років деякі африканські революційно налаштовані юнаки з Алжиру, Анголи, Мозамбіку, Гвінеї, Камеруну й Конго пройшли підготовку в Харбіні, Нанкіні та інших містах Китаю. Член Африканського національного союзу Зімбабве описав своє річне стажування в Шанхаї. Окрім військової підготовки, основну частину всього процесу становило політичне навчання і набуття навичок того, як мобілізувати сільських жителів і почати партизанську війну з метою розгорнути масштабну громадянську війну.
Партизан з Оману розповів про процес своєї підготовки в Китаї 1968 року. Спочатку його відправили до Пакистану, а потім він через Шанхай прибув до Пекіна. Після екскурсій зразковими школами і комунами в Китаї його відправили до навчального табору для військової підготовки та ідеологічного виховання… У графіку навчання найважливішим був навчальний план, розроблений Мао Цзедуном. Ті, хто проходив навчання, повинні були завчити на пам’ять багато цитат Мао. Зміст про дисципліну і про те, як взаємодіяти із сільськими масами, був дуже схожим на розроблені Мао для Червоної армії «три основні закони дисципліни та пам’ятку з восьми пунктів». Африканські стажисти також на власні очі побачили Китай часів „Культурної революції“. Наприклад, коли вони відвідували школи, то бачили, що, коли учитель запитував своїх учнів: „Як потрібно вчиняти зі злочинними елементами?“, учні багаторазово хором відповідали: „Убити! Убити! Убити!“… Наприкінці навчання кожний стажист з Оману отримував книгу Мао, перекладену арабською мовою».
Допомога для Танзанії та Замбії була найбільшим проєктом КПК в Африці в 1960-х роках. КПК відправила велику кількість фахівців із Шанхайського бюро текстильної промисловості, щоб допомогти побудувати текстильну фабрику дружби з Танзанією. Прибулий з Китаю керівник вніс до цих проєктів спільного будівництва інтенсивне ідеологічне забарвлення. Прибувши до Танзанії, він організував групу повстанців, вивісив на будівельному майданчику червоний прапор КНР, установив статую Мао і таблички із цитатами Мао, вмикав музику «Культурної революції» та аудіозаписи із цитатами Мао. Одним словом, він перетворив будівельний майданчик на щось на кшталт «Культурної революції» за кордоном. Він також створив команду пропагандистів ідей Мао Цзедуна і активно поширював серед танзанійських робітників концепцію Мао «заколот — правильна справа».
Спроби КПК експортувати революцію викликали невдоволення Танзанії. Пізніше Мао вирішив побудувати залізницю Танзанія — Замбія, щоб з’єднати Східну Африку із Центральною та Південною Африкою. Ця залізниця проходила горами, долинами, бурхливими річками й густими пралісами. Багато районів уздовж маршруту були безлюдними, там мешкали лише дикі тварини. Деякі ділянки залізниці, мостів і тунелів було побудовано на фундаменті мулу і піску, що значно ускладнило процес будівництва. Було зведено 320 мостів і 22 тунелі. Китай відправив на це будівництво 50 тисяч робітників, із яких 66 померли, і витратив на цей проєкт майже 10 млрд юанів. На всю роботу, яка почалася 1970 року, знадобилося шість років. Проте через неефективне управління і високу корупцію в Танзанії та Замбії, залізниця збанкрутувала. У перерахунку на нинішні ціни така залізниця коштувала б сотні мільярдів юанів (десятки мільярдів доларів США).
Крім того, що КПК експортувала революцію до Африки та Латинської Америки, вона також витратила багато зусиль, щоб отримати вплив на Албанію — ще одну комуністичну країну. Уже тоді, коли Хрущов дав свою секретну доповідь «Про культ особи та його наслідки», Албанія ідеологічно підтримувала КПК. Мао був дуже задоволений цим і почав програму з «допомоги» Албанії, не зважаючи на всяку ціну.
Кореспондент агентства новин «Сіньхуа» Ван Хунці так згадував про це: «З 1954 по 1978 роки Китай 75 разів надавав фінансову допомогу Албанській трудовій партії. Сума цієї допомоги сягнула більш ніж 10 млрд юанів».
Населення Албанії на той час становило лише близько 2 млн людей. Тобто це означало, що кожна людина отримала як допомогу 4000 китайських юанів. Водночас середній річний дохід жителя Китаю тоді становив не більше 200 юанів. Упродовж цього періоду Китай також страждав від голоду, який виник унаслідок політичного руху «Великий стрибок», і від економічної кризи, спричиненої «Культурною революцією».
Під час Великого голодомору Китай використав свої вкрай обмежені на той час валютні резерви для імпорту продовольства. 1962 року посол Албанії в Китаї Реїз Маліле зажадав від Пекіна продовольчої допомоги. За наказом Лю Шаоці китайський корабель, що закупив у Канаді пшеницю і прямував до Китаю, узяв курс на Албанію і розвантажив усю пшеницю в албанському порту [28].
Водночас Албанія поставилася до допомоги з боку КПК як до чогось цілком звичайного і просто її змарнувала. Величезну кількість сталі, машинного устаткування і високоточних вимірювальних приладів, надісланих з Китаю, було звалено просто неба, де вони псувалися від вітру і дощу. Албанські посадовці казали: «Нічого страшного. Якщо воно зіпсується чи зникне, то Китай дасть нам ще».
Китай допоміг Албанії побудувати текстильну фабрику, але в Албанії не було бавовни, тому Пекіну нічого не залишалося, як витратити свої валютні резерви, щоб купити для Албанії бавовну. Одного разу віцепрезидент Албанії Аділь Чарчані попросив китайського посла Ген Бяо замінити основне устаткування на заводі з виробництва добрив і зажадав, щоб устаткування було з Італії, а не з Китаю. Китаю нічого не залишалося, як знову використати свої невеликі валютні резерви для закупівлі устаткування з Італії, щоб установити його в Албанії.
Така так звана допомога лише посилює жадібність і лінь у того, кому її надають. У жовтні 1974 року Албанія зажадала від Китаю кредиту в розмірі 5 млрд юанів. Того часу в Китаї був пізній період «Культурної революції», і економіка була на межі краху. Незважаючи на це, Китай усе ж вирішив виділити Албанії гроші, але лише 1 млрд юанів. Албанії це не сподобалося, і вона стала проводити у своїй країні антикитайський рух з такими гаслами, як «Ми ніколи не схилимо голову під економічним тиском з-за кордону!» Країна також відмовилася поставляти до Китаю потрібні йому нафту і гудрон.
Соціалістичний устрій у Східній Європі був повністю дітищем Радянського Союзу. Після Другої світової війни відповідно до нового світового устрою, установленого на Ялтинській конференції, Східну Європу було віддано СРСР.
1956 року, після доповіді Хрущова «Про культ особи і його наслідки» на ХХ з’їзді КПСС, Польща стала першою країною, у якій спалахнули протести. Після протестів заводських робітників, придушення і вибачень від уряду Польща обрала своїм лідером Владислава Гомулку, який мав жорстку позицію щодо СРСР. Він був готовий протистояти втручанню Хрущова.
У жовтні 1956 року сталася спроба революції в Угорщині. Група студентів зібралася і скинула статую Сталіна. Слідом за цим до протестувальників приєдналася велика група людей. Сталися сутички з поліцією, яка зрештою стала стріляти у протестувальників. Було вбито щонайменше 100 учасників протестів. Радянський Союз уважав, що можна співпрацювати з нещодавно створеною опозиційною партією, і призначив Яноша Кадара першим секретарем ЦК партії, а Імре Надя — головою ради міністрів і прем’єр-міністром. Після того, як Надь обійняв високу посаду, він заявив про вихід з Варшавського договору (очолювана СРСР структура на кшталт НАТО) і став далі просувати «лібералізацію». СРСР не стерпів таких змін, і до Будапешта ввійшли радянські танки. Надя заарештували і стратили.
Слідом за Угорською революцією, 1968 року в Чехословаччині почалася «Празька весна». Після доповіді Хрущова «Про культ особи та його наслідки» контроль з боку компартії в Чехословаччині почав слабшати. Упродовж кількох подальших років у країні сформувалося відносно незалежне громадянське суспільство. Однією зі знакових фігур того часу був Вацлав Гавел, який 1993 року став президентом Чеської Республіки.
На такому соціальному фоні 5 січня 1968 року реформіст Олександр Дубчек обійняв посаду першого секретаря ЦК Комуністичної партії Чехословаччини. Він виступив за посилення реформ і висунув гасло «гуманний соціалізм». Слідом за цим Дубчек реабілітував багатьох людей, яких кинули за ґрати у сталінський період. Він звільнив дисидентів, послабив контроль над ЗМІ, заохочував академічну свободу, громадянам дозволив вільно виїжджати за кордон, знизив контроль над релігіями, реалізував обмежену внутрішньопартійну демократію тощо.
Радянський Союз уважав такі реформи не лише зрадою соціалістичних принципів, а й побоювався, що цей приклад наслідуватимуть й інші країни. Тому з березня по серпень 1968 року лідери СРСР, включно з Брежнєвим, провели з Дубчеком п’ять зустрічей на найвищому рівні, намагаючись здійснити на нього тиск і змусити відмовитися від демократичних перетворень. Дубчек не погодився з ними, і зрештою в серпні 1968 року більш ніж 6300 радянських танків вторглися до Чехословаччини. «Празьку весну», яка тривала вісім місяців, розчавили танками.
Дивлячись на приклади Угорської революції та «Празької весни» ми бачимо, що соціалізм Східній Європі було нав’язано, і його силоміць підтримував там Радянський Союз. Коли СРСР послабив свою хватку, соціалістичний табір у цьому регіоні відразу розпався.
Класичним прикладом є падіння Берлінської стіни. 6 жовтня 1989 року в різних містах Східної Німеччини пройшли масові протести й ходи, що супроводжувалися сутичками з поліцією. Того часу в Берліні з візитом перебував Михайло Горбачов. Він сказав генеральному секретареві Соціалістичної єдиної партії Німеччини Еріху Гонекеру: «Єдиний вихід — це скористатися шансом і провести реформи».
Незабаром після цього Східна Німеччина зняла обмеження на поїздки до Угорщини, Чехословаччини й Польщі. Це дало змогу безлічі людей через Чехословаччину потрапити до Західної Німеччини, а Берлінська стіна більше не могла зупинити хвилю втечі людей. 9 листопада Східна Німеччина була змушена відмовитися від контролю за кордоном. Десятки тисяч жителів Східної Німеччини стали перебиратися до Західного Берліна і зруйнували Берлінську стіну. Так було повалено символ комуністичної «залізної завіси», що стояв десятиліттями [31].
1989 рік, коли впала Берлінська стіна, був дуже неспокійним. Того ж року Польща, Румунія, Болгарія, Чехословаччина і Східна Німеччина позбулися соціалістичного устрою. Це також стало наслідком відмови Радянського Союзу від своєї політики втручання в політику цих країн. 1991 року СРСР розпався, і «Холодна війна» закінчилася.
За минулі кілька десятиліть КПК допомогла 110 країнам. Однією з найбільш важливих причин, з яких компартія надавала цю допомогу, є експорт комуністичної ідеології до інших країн. Втручання СРСР у справи країн Близького Сходу, Південної Азії, Африки та Латинської Америки також не обмежувалося лише кількома описаними вище прикладами. Мета цього розділу — показати наочні приклади того, що експорт насильства є дуже важливим засобом, за допомогою якого лиха примара комунізму розширює свій вплив у міжнародному співтоваристві. Чим більші території й більше населення перебуває під її контролем, тим їй легше знищити людство.
Після завершення «Холодної війни» люди відчули велике полегшення. Вони гадали, що соціалізм, комунізм і подібні до них тиранії, нарешті, остаточно залишилися в минулому. Але це була просто ще одна хитрість злого духу. Протистояння між США та СРСР відвертало увагу людей від КПК і дало їй час для виношування ще більш лихих і підступних планів.
Після кривавої розправи над студентами на площі Тяньаньмень 4 червня 1989 року Цзян Цземінь обійняв найвищу посаду в партійній ієрархії. Спираючись на вже повністю сформовані механізми придушення і пропаганди, Цзян і далі систематично руйнував традиційну культуру, замінюючи її на партійну культуру. Руйнуючи моральність, Цзян вирощував «вовченят» — молодь, яка виступала проти традицій і моральності. У такий спосіб злий дух зробив усі потрібні приготування до масштабного переслідування Фалуньгун і подальшого знищення всього людства.
Попри те, що в країнах колишнього соцтабору режими компартій перестали існувати, суду над злочинами комунізму все-таки не було. Росія також не очистила себе від радянської спадщини й фактично не скасувала орган таємної поліції — КДБ. Колишній співробітник КДБ нині править країною. Комуністична ідеологія і її послідовники не лише досі існують, а й поширюють свій вплив на захід і весь світ.
Старше покоління антикомуністів на заході, які глибоко розуміють суть комунізму, через похилий вік поступово іде із цього світу, а представники нового покоління вважають, що комунізм уже залишився в минулому. Вони не мають розуміння про зло, кровожерливість і підступність комунізму. І вони не хочуть давати в цьому собі раду. Отже, це дає можливість комуністам продовжувати свої радикальні або прогресивістські рухи, руйнувати ідеологію та суспільний устрій різних країн і навіть намагатися захопити там владу в насильницький спосіб.
Оскільки інші країни колишнього комуністичного табору одна за одною зажадали незалежності, люди в Радянському Союзі також прагнули змін. У політиці настав безлад, стався економічний обвал, тож ситуація в колишньому СРСР стала хиткою. Президент Росії Єльцин своїм наказом оголосив КПСС незаконною організацією і заборонив її діяльність. Народ вимагав переходу до демократії. 26 грудня 1991 року Верховна Рада СРСР ухвалила декларацію про припинення існування Радянського Союзу. Так держава СРСР, що проіснувала 69 років, офіційно розпалася.
Але наскільки глибоко вкоренилася комуністична ідеологія у свідомості людей? Одразу після того, як утворилася Російська Федерація, Єльцин почав рух декомунізації. Зносили пам’ятники Леніну, спалювали радянські книги, скасовували міністерства та інші центральні органи державного управління СРСР. Проте це не торкнулося злого духу комунізму, який є коренем проблеми.
Після закінчення Другої світової війни було проведено дуже ретельну денацифікацію — починаючи від публічних судових процесів над нацистськими воєнними злочинцями й закінчуючи повним очищенням від нацистської ідеології. Слово «нацист» стало лайливим. Аж і досі триває пошук і притягнення до відповідальності нацистів, яким свого часу вдалося уникнути покарання.
Але, на жаль, у Росії, де комуністичні сили залишалися досі сильними, не було проведено радикальної декомунізації. І це дало їм змогу повернутися. Дуже скоро комуністичні сили організували контратаку. У жовтні 1993 року десятки тисяч жителів Москви вийшли на площі міста, розмахуючи радянськими прапорами й скандуючи імена Леніна і Сталіна. Кількість учасників мітингів ставала дедалі більшою. За два роки після того, як москвичі вийшли на вулиці з вимогою незалежності і демократії, комуністичні сили зажадали відновлення радянського режиму.
Присутність військ і міліції посилила конфронтацію. У критичний момент командування органів держбезпеки та армії підтримало Єльцина, і він відправив танки врегулювати ситуацію. Проте комуністичні сили створили КПРФ. У ті роки вона стала найбільшою політичною партією в Росії і залишалася такою, доки панівною партією не стала «Єдина Росія» Путіна.
Соціологічні дослідження останніх кількох років (наприклад, серія розслідувань, яку у 2015–2016 роках провів московський телеканал РБК) показують, що багато респондентів (близько 60%) уважають, що «СРСР слід відродити». У травні 2017 року дуже багато хто в Росії відзначав 100-річний ювілей захоплення комуністами влади в Росії. У Москві на Червоній площі було проведено зібрання Комсомолу, на якому молодь, вступаючи до організації, промовляла клятву перед трупом Леніна. До того ж лідер КПРФ Геннадій Зюганов на мітингу заявив, що за останній час до КПРФ вступило 60 тисяч нових членів і що компартія далі живе і розвивається.
В одній лише Москві досі стоїть близько 80 пам’ятників Леніну. Труп Леніна на Червоній площі і далі приваблює туристів і «вірян». Червона площа досі червона, злий дух комунізму в Росії і далі існує. КДБ так і не було остаточно викрито і відринуто людьми. Тих, хто сповідує комуністичні ідеї, просто море!
Нині у світі є чотири країни, де правлять компартії: Китай, В’єтнам, Куба та Лаос. Північна Корея зовні відмовилася від марксистсько-ленінського комунізму, але насправді і далі є комуністичною тоталітарною країною. Згідно зі статистикою, до початку «Холодної війни» у світі налічувалося 27 комуністичних країн. Зараз компартії досі беруть участь у політичному житті 13 країн. Кількість країн, у яких зареєстровано компартії, наразі становить близько 120. За останні десятиліття припинили своє існування комуністичні режими приблизно у 120 країнах світу.
До 80-х років XX століття у країнах Латинської Америки налічувалося понад 50 компартій, а також партій, які заявляють, що сповідують марксизм. Загальна кількість членів партій становила близько 1 млн (із яких половина припадала на компартію Куби). У першій половині 80-х років США та СРСР запекло боролися одне з одним у гарячих точках Азії, Африки й Латинської Америки. Слідом за розпадом соцтабору у Східній Європі та розвалом СРСР комуністичні сили поступово слабшали.
Комуністичних країн, які для забезпечення комуністичного правління застосовували насильство (наприклад, комуністична партія Перу, відома як «Світлий шлях»), ставало дедалі менше і менше. Більшість цих країн стали трансформуватися в різні варіанти соціалізму. Замість комуністичної, політичні партії стали називатися демократичною соціалістичною партією, народно-соціалістичною партією тощо. Близько 10 комуністичних партій у Центральній Америці перестали називатися комуністичними партіями, проте і далі просувають комуністичні й соціалістичні ідеї. Так їхня зовнішня форма стала ще більше вводити людей в оману.
У 33 незалежних країнах Латинської Америки та Карибського басейну (не рахуючи Куби, де компартія перебуває при владі) компартії здебільшого є законними політичними партіями. У Венесуелі, Чилі, Уругваї та інших країнах комуністичні й панівні партії часто формують коаліційні уряди. У більшості інших країн компартії перебувають в опозиції до влади.
У деяких країнах Заходу та інших регіонах світу злий дух комунізму не застосовував насильницьких засобів, таких як масові вбивства на Сході, але він непомітно проникає в суспільство і в такий спосіб досягає своїх цілей руйнування моральності людства і переданої Богом культури, а також упровадження комуністичної й соціалістичної ідеології. Злий дух фактично вже захопив увесь світ. Він перебуває лише за один крок від досягнення своєї кінцевої мети — знищення всього людства.
[2] Harry S Truman, “Statement On Formosa,” January 5, 1950,
https://china.usc.edu/harry-s-truman-%E2%80%9Cstatement-formosa%E2%80%9D-january-5-1950; US Enters the Korean Conflict, https://www.archives.gov/education/lessons/korean-conflict.
Ялинка із прикрасами вже давно вважається символом Нового року і Різдва. Однак тепер для її створення зовсім не обов’язково використовувати справжнє дерево. Дивіться найхимерніших «ялинок», зроблених із незвичайних матеріалів.
У багатьох країнах на головній площі встановлюють традиційну ялинку, а церемонія її відкриття стає знаковою подією року, що минає. Іноді ж святкова красуня приголомшує своїм зовнішнім виглядом або дивовижним способом виконання і несподівано постає в абсолютно новому світлі!
Ялинка з магазинних візків в Емерівіллі, Каліфорнія
У Каліфорнії встановлюють безліч незвичайних новорічних ялинок, однак, мабуть, найдивніша і найсимволічніша з усіх — інсталяція «Shopping Cart Christmas Tree» в Емерівіллі художника Ентоні Шміта. Вона символізує культуру масового споживання, яка особливо проявляється під час свят.
Ця «ялинка» являє собою 10-метрову купу з 84 візків для покупок, прикрашену вогнями гірлянд.
Ялинка з бактерій
Цю новорічну ялинку на чашці Петрі зроблено з небезпечних бактерій. Вона прикрашена «кульками» та «зіркою» і виглядає досить святково, однак краще її не торкатися!
Виростив таке святкове «дерево» у лабораторії на чашці Петрі з агаром біохімік Reddit LadyMario. Для цього він використав сальмонелу (зелений колір), кишкову паличку (фіолетовий) і бактерії, що утворюють каталазу (жовтий).
Ялинка з медичних рукавичок
А ось в одній з лікарень Техасу створили ялинку… з надутих гумових рукавичок!
Різдвяна ялинка в акваріумі Еношімо в Японії
Ця різдвяна ялинка в акваріумі була б досить звичайною, якби не гірлянда, яка працює від… енергії риби! У 2005 році в акваріумі з електричним вугром було встановлено алюмінієві панелі. Їх живить енергія, яка генерується під час руху риби — від кожного руху по 800 ват. Накопичена таким незвичним способом електрика використовується для освітлення ялинки, що, безумовно, дивує відвідувачів.
Пастки для омарів у Рокленді
У штаті Мен також з’явилося незвичайне «дерево»: воно складається з… пасток для омарів. Подібні «ялинки» також було встановлено на острові Білс у штаті Мен і у Глостері, штат Массачусетс, однак ялинка із Рокленду, мабуть, найвідоміша з огляду на те, що це місто називають «столицею світу омарів».
Ця святкова ялинка являє собою 9-метрову вежу, що складається із 152 складених пасток для омарів. Зведену ентузіастами інсталяцію прикрашено гірляндою та буями. У 2010 році дерево з Рокленду було показано Discovery Channel у документальному фільмі про незвичайні новорічні ялинки.
Ялинка Pac Man у Мадриді, Іспанія
На радість публіці, і особливо фанатів відеоігор, у 2007 році на Nuevos Ministryios у Мадриді з’явилася повністю анімована різдвяна ялинка Pac Man.
Святкова ялинка у Чандлері, штат Арізона
У пустельному місті Чандлер, штат Арізона, придумали економічний варіант створення новорічної ялинки. Замість того, щоб імпортувати здалеку ялицю або ялину, винахідливі мешканці Чандлера з 1957 року зводять ялинку Tumbleweed з більш ніж 1000 рослин перекотиполе, які спеціально збирають міські робочі. Рослини закріплюють на 9-метровій основі з дроту і покривають білою фарбою, вогнями, вогнетривким засобом і великою кількістю блискіток.
Простір для творчості
Під час свят люди з усього світу проявляють свою майстерність, створюючи неповторні подарунки та прикраси, а також ялинки різних форм і розмірів. Наприклад, ось незвичайна прозора ялинка зі смоли та деревини від майстра з Польщі:
Ви теж можете придумати свою дивовижну ялинку, доклавши фантазію і трохи старань.
Ёлка с украшениями уже давно считается символом Нового года и Рождества. Однако теперь для её создания вовсе не обязательно использовать настоящее дерево. Смотрите самых причудливых «ёлок», сделанных из необычных материалов.
Во многих странах на главной площади устанавливают традиционную ёлку, а церемония её открытия становится впечатляющим и знаковым событием уходящего года. Иногда же праздничная красавица поражает воображение своим внешним видом или необычным способом исполнения и неожиданно предстаёт в абсолютно новом свете!
Ёлка из магазинных тележек в Эмеривилле, Калифорния
В Калифорнии устанавливают множество необычных новогодних ёлок, однако, пожалуй, самая странная и символичная из всех — инсталляция «Shopping Cart Christmas Tree» в Эмеривилле художника Энтони Шмита. Она символизирует культуру массового потребления, которая особенно проявляется во время праздников.
Эта «ёлка» представляет собой 10-метровую кучу из 84 тележек для покупок, украшенную огнями гирлянд.
Ёлка из бактерий
Эта новогодняя ёлка на чашке Петри сделана из опасных бактерий. Украшенная «шариками» и «звездой», она выглядит довольно празднично, однако лучше к ней не прикасаться!
Вырастил такое праздничное «дерево» в лаборатории на чашке Петри с агаром биохимик Reddit LadyMario. Для этого он использовал сальмонеллу (зелёный цвет), кишечную палочку (фиолетовый) и каталазообразующие бактерии (жёлтый).
Ёлка из медицинских перчаток
А вот в одной из больниц Техаса создали ёлку… из надутых резиновых перчаток!
Рождественская ёлка в аквариуме Эношимо в Японии
Эта рождественская ёлка в аквариуме была бы довольно обычной, если бы не гирлянда, работающая от… энергии рыбы! В 2005 году в аквариуме с электрическим угрём были установлены алюминиевые панели. Их питает энергия, которая генерируется при движении рыбы — от каждого движения по 800 ватт. Накопленное таким необычным способом электричество используется для освещения ёлки, что, несомненно, очень удивляет посетителей.
Ловушки для омаров в Рокленде
В штате Мэн также появилось необычное «дерево»: оно состоит из… ловушек для омаров. Подобные «ёлки» также были установлены на острове Билс в штате Мэн и в Глостере, штат Массачусетс, однако ёлка из Рокленда, пожалуй, самая известная, учитывая то, что этот город называют «столицей мира омаров».
Эта праздничная ёлка представляет собой 9-метровую башню, состоящую из 152 сложенных ловушек для омаров. Возведённая энтузиастами инсталляция украшена гирляндой и буями. В 2010 году дерево из Рокленда было показано Discovery Channel в документальном фильме о необычных новогодних ёлках.
Ёлка Pac Man в Мадриде, Испания
К восторгу публики, и особенно фанатов видеоигр, в 2007 году на Nuevos Ministryios в Мадриде появилась полностью анимированная рождественская ёлка Pac Man.
Праздничная ёлка в Чандлере, штат Аризона
В пустынном городе Чандлер, штат Аризона, придумали экономичный вариант создания новогодней ёлки. Вместо того, чтобы импортировать издалека пихту или ель, находчивые жители Чандлера с 1957 года возводят ёлку Tumbleweed из более чем 1000 растений перекати-поле, которые специально собирают городские рабочие. Растения крепят на 9-метровую основу из проволоки и покрывают белой краской, огнями, огнеупорным средством и большим количеством блёсток.
Простор для творчества
Во время праздников люди со всего мира проявляют своё мастерство, создавая неповторимые подарки и украшения, а также ёлки разных форм и размеров. Например, вот необычная прозрачная ёлочка из смолы и древесины от мастера из Польши:
Вы тоже можете придумать свою необыкновенную ёлку, применив фантазию и немного стараний.
