Blog

Представляємо Вашій увазі першу частину фотоогляду дитячого одягу зима/осінь 2008 року фірм Miss Blumarine і Pitti Immagine Bimboк, представлену 18-19 січня на Тижні моди у Флоренції (Італія).

#img_gallery#

ВИПАДКОВІСТЬ ТА УСПІХ: Стівен Хопсон став першим глухим пілотом у світі в 2006 р. з кваліфікацією IR. У дитинстві батьки часто говорили Стівену Хопсону: "Ти не можеш стати пілотом через свою глухоту". Це не зупиняло його.

#img_left#У лютому 2006 р. Стівен Хопсон став першим глухим пілотом у світі з кваліфікацією IR (допуск до польотів по приладах). Отримання глухою людиною допуску до польотів у будь-яку погоду стало досягненням, що вважалося практично неможливим, адже Федеральна авіаційна адміністрація США колись заборонила глухим пілотам отримувати кваліфікацію IR. Крім того, він – автор різних статей, що розповідають про подолання перешкод у житті, і лектор по проблемах мотивації. Як він зумів кинути виклик глухоті?

"Поставити цілі, побачити себе таким, що досяг їх і вірити, що все це є цілком здійсненним, – ось основні компоненти у подоланні глухоти та перешкод", – говорить Хопсон.

Хопсон народився у 1961 р. в Скенектаді, Нью-Йорк, але ріс в Летеме, Нью-Йорк. Глухим він став тому, що його мати під час вагітності підхопила краснуху. Проте його глухоту не помічали, поки одного разу, коли йому було три роки, бабуся не покликала його ззаду. Він навчався у державній безкоштовній школі і впродовж усіх шкільних років проходив мовну терапію з використанням слухових апаратів.

Стівен говорить, що коли він навчався у п’ятому класі, його вчитель змінив усе його життя. Вчитель поставив запитання класу, і Стівен раптово вирішив підняти руку для того, щоб відповісти. Він відповів правильно, і вчитель пильно подивився на нього і сказав: "Правильно, Стівен!" Як би не були прості ці слова, вони були підтвердженням, що дало йому упевненість, у якій він зазнавав потреби. З цієї миті він відчув, що може подолати все.

Хопсон вступив до коледжу Маріст у Погкіпсі, Нью-Йорк, й отримав ступінь бакалавра з бизнес-адміністрування й фінансів та другої спеціальності з психології. У цей же час друг навчав його мові жестів. Потім протягом десяти років він працював, як він говорить, "тяжко з 9 до 5", у Нью-йоркському банку. Друг його друга порадив йому звернутися в інвестиційний банк Merrill Lynch у якості біржового маклера. Конкурс був дуже великим, і Стівен вважав, що його глухота може завадити йому отримати роботу. У день інтерв’ю Хопсон застудився, й у нього була невелика лихоманка, проте він добре впорався. На завершальній стадії інтерв’ю, після того, як усі питання були поставлені, людина, яка проводила опитування, деякий час мовчки гралася із паперовим затиском, можливо, думаючи, яке рішення прийняти. Стівен не міг більше стримуватися, він дуже хотів отримати цю роботу. Не роздумуючи, він нахилився уперед і сказав: "Якщо ви не візьмете мене, ви ніколи не дізнаєтеся про те , що я міг би зробити для цієї фірми". Очевидно, це спрацювало.

Тільки після трьох років роботи біржовим маклером, після боротьби за складання списку клієнтів, яку пройшов Стівен Хопсон, він почав заробляти дохід, що виражається шестизначними числами. Він пропрацював там за загальним підрахунком п’ять років. Проте у той час він зрозумів, що хоча він і мав "усе", в духовному плані він був банкротом.

Проводячи відпустку на пляжі Флоріди, Хопсон раптово відчув натхнення і вирішив стати мотиваційним лектором. До загальної тривоги, особливо своєї сім’ї, він кинув свою престижну роботу біржового маклера. Наступні декілька років, економлячи гроші, Стівен жив практично на одних бутербродах з арахісовим маслом, макаронах та вівсянці. Він пройшов курси писання і прочитав безліч книг з духовної проблематики, на зразок книг Ніла Дональда Уолша та Брайена Л. Вейса, докторів медицини. Потім він побудував свою власну філософію подолання важких ситуацій та досягнення цілей. Те, що він викладає, є універсальним: адже ніхто не захищений від нещасть у житті. Тепер Хопсон зробив кар’єру національного лектора, звертаючись головним чином до слухаючої аудиторії. Що стосується отримання пілотської ліцензії, Хопсон говорить, що йому пощастило знайти "правильного" інструктора, що навчив його літати до 9/11; інакше це було б вельми важко через його глухоту.

Було необхідна певна наполегливість для того, щоб знайти інструктора, який був би був достатньо терплячим для спілкування з ним і міг дати йому інструкції, які, врешті-решт, дозволили б йому отримати ліцензію IR. Різниця між звичайним пілотом і пілотом, що має допуск до польотів по приладах, в тому, що останній має дозвіл літати в негоду, по приладах. Стівен говорить, що навіть у цьому випадку він вважає за краще дізнаватися погоду перед польотом. Що стосується необхідності використовувати радіо, Стівен згадав той маловідомий факт, що з 12 000 аеропортів США тільки 700 мають контрольно-диспетчерські пункти. Отже, він може літати у ті аеропорти, які не мають диспетчерської служби, оскільки радіозв’язок з ними не є необхідним.

"Глухі пілоти використовують для навігації авіаційну карту (так звану аеронавігаційну діаграму) у поєднанні з візуальним відстежуванням контрольних крапок на землі і, якщо він у пілота є, то і GPS", – пояснює Хопсон. Крім того, глухі пілоти багато літали починаючи з 1948 р., оскільки в аеропортах без управління повітряним рухом радіопереговори не потрібні.

Плани Стівена на майбутнє включають публікацію його першої книги, виступ за кордоном, польоти на маленькому реактивному літаку (це велика мрія) і створення аудіовізуальної продукції для продажу клієнтам. Хопсон створив свій власний бізнес, Ілюзії перешкод, на сайті sjhopson.com. В даний час Стівен Хопсон живе в Акроне, штат Огайо.

Ніведіта Ваг. Велика Епоха

Представляємо Вашій увазі колекції одягу сезону зима/осень-2008, представлені 16 січня на показі мод в м. Сан-Паула (Бразилія).

#img_gallery#

#img_left_nostream#20 листопада 1998 року у власному місті, власному під’їзді була вбита на замовлення дочка, мати, вчений, державний діяч – Галина Василівна Старовойтова. Вона залишила яскравий слід в історії Росії завдяки чесності, щирості, благородству й безстрашній боротьбі за права людини.

 

Ця трагедія вже стала давньою історією, та й часи в нас неспокійні, список жертв росте. Всіх вже не пам’ятаємо? Пам’ятаємо. Соціологи встановили, що тільки для 4,4 % мешканців Санкт-Петербургу ім’я Г. Старовойтової невідоме.

Значить, залишила ця постать пам’ять про себе своїми працями, справами чималими, піклуванням про людей. Ця пам’ять, як жива сутність, продовжує направляти людей: в середині листопада 2007 року у Санкт-Петербурзі були проведені Дні толерантності „Ми різні, але ми разом”.

Скориставшись книгою „Галина Старовойтова – продовження життя”, нагадаємо про її життєвий шлях.

Ленінградська дівчина (народилася у Челябінську 17 травня 1946 р.), студентка (Військмех, потім факультет психології ЛГУ), етносоціолог (дослідження етнічних груп Ленінграду, татарської громади, народів Кавказу), депутат 1-го з’їзду народних депутатів СРСР (1989 р. – від Вірменії), політик (1991-92 рр. – радник Б. Єльцина з питань міжнаціональних відносин), депутат Держдуми 1995 р., вчений (в США написана книга „Національне самовизначення”), в 1998 р. – голова партії Демократична Росія, правозахисник.

Д. С. Ліхачьов так сказав про свою однодумницю: „У Галини Василівни був особливий, променистий образ…, потреба робити добро та стояти за правду”.

Більшість з нас пам’ятає про неї як про рішучу, розумну, елегантну жінку на екрані телевізору. Якою вона була у житті та у своїх непохитних боріннях? Висловлювання з цитованої книги близьких людей та принципових опонентів:

– Єдина у своєму роді. Яскрава особистість, яку одні палко любили, інші люто не любили. Рідке поєднання політика та правозахисника.

– Яскрава зірка – соратник Сахарова.

– Вона жила й поводила себе нераціонально, керуючись інтуїцією.

– Її приоритетні поняття – „духовна свобода” і „права людини”. Єльцин її різко звільнив. Кремль готувався до Чеченської війни. Взяло гору грубе, радянське ставлення до вирішення питань. Старовойтова з її гуманітарним підходом стала перешкодою.

– Харизматична людина з яскравим характером і темпераментом.

– Правозахисниця за покликанням, захищала знедолених, репресованих.

– Виділялася серед ораторів своєю яскравою емоціональною промовою. Вперше на екранах телевізорів була правда.

– Щирість, благородство, впевненість у собі, безстрашність.

– Перебування в суворих коридорах влади змінило її, але не зіпсувало.

– Особисте спілкування – мила, доброзичлива людина.

– Втілення першої чистоти та наївної фази перебудови.

– Дім відкритий для друзів, в ньому особливе енергетичне поле.

Маленька дівчинка:

– Вона російська декабристка.

#img_left_nostream#Зовсім нещодавно сестра Галини Василівни, Ольга, запросивши журналістів до меморіального кабінету-музею, повідала гірку, незбагненну історію. Незабаром після загибелі її сестри в „Комсомольській правді” з’явилася явно замовлена стаття, яка порочила пам’ять Г. Старовойтової. 20 тисяч сторінок судової справи розкрили брехню, суд затребував заперечення.

Пройшло сім років, рішення суду не виконане. Суд безсилий? „Як бути, як захистити честь померлої людини?” – питає Ольга Василівна. Відповідь існує, вона підготовлена її працями та піклуванням про пам’ять та справи сестри та її рішенням: „Берегти та передавати спадщину Г. Старовойтової, очищати пам’ять про неї від міфів та наклепів”.

 

Створений Фонд імені Г. В. Старовойтової, який проводить конкурси підтримки молодих талановитих учених та студентів з питань етнології. Премія на її честь звучить так – „За внесок у справу захисту прав людини”. Організуються дискусійні клуби, видаються книги. В Єревані, Карабаху, Санкт-Петербурзі школи носять її ім’я.

У Санкт-Петербурзі, за численними проханнями, створений її меморіальний музей-кабінет як депутата Державної Думи, де на робочому столі очікують хазяйку листи та документи. Музей відвідують старі та молоді, пітерці та нетутешні, бувають й іноземці. Якщо люди приходять, значить, їм це потрібно, значить, її думки та ідеї допомагають їм і тепер.

Продовження її справи – це невидима, але явна участь духу та образу Г. В. Старовойтової у щорічних Маршах проти ненависті у Санкт-Петербурзі. Ці марші присвячені не тільки пам’яті померлого соратника та колеги Галини Василівни – Миколи Гиренко, але й всім, хто усвідомлює, поважає та готовий захищати права інших.

Її поради з найгостріших питань нашого життя – „Як нам, різним, жити разом?” – актуальні й зараз. Г. В. Старовойтова: „Не можна на вулицях Москви ловити осіб кавказької національності. Це призведе до відчуження. Росія втратить Кавказ. Країна наповниться біженцями, російськими біженцями”. „Що треба робити з національними меншинами? Їх треба любити”. „…Навчитися розуміти й поважати культуру, традиції, історію, душу інших народів”.

Кому ж така чесна хороша людина стала на заваді?

Відповіді знаючих людей:

– Нещасний герой нещасної країни, палкий і благородний боєць.

– Дуже заважала реакційним силам, тому й усунули.

– Політиків, які говорять правду, знищують фізично.

Підсумки підбиває відгук М. С. Горбачова: „Вона завжди була незручною, тому що була чесною, відкритою, правдивою”.

Кажуть, що зараз Земля набуває нової енергетики, очищується і з часом стане прекрасною. Такого майбутнього нашій планеті зичила Г. В. Старовойтова

Тетяна Серебрякова. Велика Епоха