Blog

Частина 4: Експорт революції

Зміст:

1. Експорт революції до Азії

а) Корейська війна

б) В’єтнамська війна

в) Червоні кхмери

г) Інші країни Азії

2. Експорт революції до Африки та Латинської Америки

а) Експорт революції до Латинської Америки

б) Експорт революції до Африки

3. Експорт революції до Східної Європи

а) Албанія

б) Придушення Радянським Союзом революцій у Східній Європі

4. Кінець «Холодної війни»

а) Червона площа досі червона

б) Червоне лихо і далі розливається всюди

Посилання

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

* * *

Поширення комуністичної секти у всьому світі базується на насильстві та обмані. Для експорту комунізму із сильної країни до слабшої найшвидшим і найефективнішим є насильство. Нездатність вільного світу розпізнати ознаки лихої секти комунізму призводить до того, що він легко приймає комуністичну ідеологію, включно з «Програмою зовнішньої пропаганди», «Інститутами Конфуція» тощо.

У цій частині книги основну увагу буде зосереджено на впливі та проникненні комуністичної ідеології до країн Азії, Африки, Південної Америки та Східної Європи. Методи проникнення комуністичної ідеології до країн Західної Європи і Північної Америки ще складніші. Цьому буде присвячено окремий розділ.

1. Експорт революції до Азії

Справжньою причиною того, що компартія Китаю змогла узурпувати владу, був експорт революції Радянським Союзом. 1919 року СРСР створив Третій комуністичний Інтернаціонал, який прагнув експортувати революцію на весь світ, щоб уся міжнародна спільнота стала «червоною». У квітні 1920 року Григорій Войтинський, представник Третього комуністичного Інтернаціоналу, вирушив до Китаю. У травні в Шанхаї було організовано відділ підготовки до створення комуністичної партії Китаю (КПК).

Упродовж подальших більш ніж 30 років аж до початку правління в Китаї КПК була всього-на-всього частиною ВКП(Б). Мао Цзедун щомісяця отримував від СРСР заробітну платню в розмірі від 160 до 170 юанів [1]. Для порівняння, на той час зарплата робітника в Шанхаї становила приблизно 20 юанів на місяць.

Захоплення компартією влади в Китаї частково пов’язане і з проникненням комунізму до США. Це і було однією з причин того, чому президент Трумен перестав підтримувати Чан Кайши, тоді як СРСР і далі підтримував КПК. Трумен також вирішив покинути Азію після Другої світової війни. 1948 року армія США вийшла з Південної Кореї, а 5 січня 1950 року Трумен оголосив, що Сполучені Штати більше не втручатимуться в політику азійських країн. Це включало і припинення надання військової допомоги Тайваню, яким правив Чан Кайши, у тому числі в разі війни між КНР і Китайською Республікою.

За тиждень державний секретар Дін Ачесон підтвердив політику Трумена і заявив, що якщо на Корейському півострові почнеться війна, США також не втручатимуться [2]. Попри те, що, коли Північна Корея вторглася до Південної Кореї, ООН відправив туди війська, а американці змінили свою політику щодо Азії, політика азійського невтручання США все ж дала можливість комуністам розширити свій вплив у регіоні.

КПК щосили намагалася експортувати революцію. Окрім підготовки партизанських загонів у різних країнах, надання зброї та спорядження військ для боротьби із законними урядами, КПК також надавала значну фінансову допомогу для влаштування повстань у цих країнах. У розпал «Великої культурної революції» 1973 року витрати КПК на «зовнішню допомогу» сягнули свого піку і становили 7% усіх державних витрат із бюджету.

У розсекречених архівах Міністерства закордонних справ КНР мовиться: «1960 року 10 тисяч тонн рису було відправлено до Гвінеї і 15 тисяч тонн пшениці було відправлено до Албанії. З 1950 року по кінець 1964 року загальний обсяг витрат на зовнішню допомогу становив 10,8 млрд юанів. Найбільша кількість цих витрат припала на період з 1960 по 1964 роки, коли в Китаї був великий голодомор» [3].

У період з 1958 по 1962 роки десятки мільйонів людей у Китаї померли від голоду. Проте витрати Пекіна на зовнішню допомогу в той період становили 2,36 млрд юанів [6]. Якби ці гроші було використано для купівлі продовольства китайцям, це врятувало б від голодної смерті 30 мільйонів людей. Загиблі від голоду люди стали не лише ціною, яку китайський народ заплатив за політичний рух «Великий стрибок». Вони також стали жертвами експорту революції компартією.

а) Корейська війна

Злий дух комунізму прагне підкорити світ, щоб знищити людство. Він використовує жагу людей до слави й багатства, щоб ввести їх в оману і в такий спосіб змусити поширювати свою лиху ідеологію. Саме так злий дух використав Сталіна, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена і Хо Ши Міна.

Коли 1949 року Мао зустрівся зі Сталіним, він пообіцяв відправити понад мільйон солдатів і понад 10 мільйонів робітників, щоб допомогти Сталіну встановити своє панування у Європі в обмін на те, що Сталін підтримає Мао і дозволить йому контролювати Північну Корею [5]. 25 червня 1950 року Північна Корея здійснила свій давній задум і вторглася до Південної Кореї. За три дні було взято столицю Сеул. За півтора місяця КНДР окупувала практично весь Корейський півострів.

До початку війни, у березні 1950 року Мао зконцентрував поблизу корейського кордону велику кількість військ, які були готові будь-якої миті вторгнутися до Кореї і взяти участь у війні. Ми не розповідатимемо про деталі самої війни, що затягнулася через політику заспокоєння, яку провадив Трумен. КПК відправила на півострів «Добровільчу армію» для участі у війні. У такий спосіб вона також хотіла позбутися більш ніж мільйона солдатів Гоміндану, які здалися під час Китайської громадянської війни [6]. Утрати китайської сторони в Корейській війні становили якраз понад мільйон людей.

Наслідком Корейської війни стало розділення півострова на південну і північну частину. Оскільки КПК і ВКП(Б) боролися за контроль над Північною Кореєю, КНДР отримувала допомогу від обох сторін. Так, 1966 року, коли Кім Ір Сен відвідав Китай, він дізнався, що в Пекіні будується метро. Він зажадав, щоб такий самий метрополітен було побудовано у Пхеньяні, причому безкоштовно.

Мао відразу вирішив зупинити будівництво метро в Пекіні й відправив до Пхеньяна устаткування і персонал, включаючи два підрозділи Залізничного корпусу НВАК (Народно-визвольна армія Китаю, назва збройних сил КНР — прим. пер.) і численних інженерів, загалом кілька десятків тисяч людей. КНДР не витратила на цей проєкт ані копійки й не залучала своїх людей. Водночас вона зажадала, щоб КПК гарантувала безпеку метро під час війни. Зрештою цей метрополітен Пхеньяна став одним з найглибших у світі, із середньою глибиною 90 і максимальною — 150 метрів.

Після завершення будівництва Кім Ір Сен оголосив, що метрополітен було спроєктовано і збудовано корейцями. Ба більше, Кім часто, в обхід КПК, безпосередньо звертався до СРСР за грошима та іншою допомогою. Після Корейської війни КПК умисне залишила своїх людей у Північній Кореї з метою наблизити КНДР до Пекіна і віддалити від Москви. Проте зрештою Кім їх стратив чи кинув за ґрати. КПК програла на всіх фронтах [7].

Після того, як КПСС перестала існувати, КПК скоротила свою допомогу Північній Кореї. Починаючи з 1990-х років мільйони жителів КНДР померли від голоду. 2007 року «Асоціація північнокорейських перебіжчиків» повідомила, що за 60 років правління Кімів щонайменше 3,5 млн людей померли в КНДР від голоду і пов’язаних з ним захворювань [8]. Це ще один кривавий борг комуністичного експорту революції.

б) В’єтнамська війна

До В’єтнамської війни КПК підтримувала компартію В’єтнаму (КПВ), щоб повалити французьку колоніальну адміністрацію (1954 рік). Наслідком цього стала Женевська конференція 1954 року і конфронтація між Північним і Південним В’єтнамом. Пізніше Франція покинула В’єтнам. Вторгнення Північного В’єтнаму на Південь і втручання США зробили війну у В’єтнамі найбільшою локальною війною після Другої світової війни. Збройні сили США брали участь у В’єтнамській війні з 1964 по 1973 роки.

Ще 1952 року Мао Цзедун відправив консультативні групи для допомоги компартії В’єтнаму. Керівником військової консультативної групи був генерал Вей Гоцін. Відправлена КПК консультативна група із земельної реформи хапала і страчувала десятки тисяч землевласників і багатих селян у В’єтнамі, чим викликала голод і селянські заколоти на півночі. КПК і КПВ разом придушили ці заколоти і почали «перепідготовку кадрів» і «реорганізацію армії» подібно до «Руху за впорядкування стилю в Яньані», який провадила КПК з 1942 по 1944 роки.

Щоб стати лідером комунізму в Азії, Мао Цзедун надав В’єтнаму значну підтримку, попри те, що десятки мільйонів китайців помирали від голоду [9]. 1962 року Лю Шаоці (заступник голови КПК — прим. пер.) на «З’їзді 7 тисяч делегатів» оголосив про закінчення божевільної політики Мао, готуючись до відновлення економіки і відходу Мао. Але Мао відмовився поступитися владою і нахабно взяв участь у війні у В’єтнамі. Лю, який не мав контролю над армією, нічого не залишалося, як відмовитися від своїх планів щодо відновлення економіки.

1963 року Мао відправив до В’єтнаму Ло Жуйціна і Лінь Бяо. Лю Шаоці обіцяв Хо Ші Міну, що КПК візьме на себе всі фінансові витрати на війну у В’єтнамі. Він сказав: «Якщо почнеться війна, ви можете вважати Китай своїм тилом» [10].

У липні 1964 року підбурювана і підтримувана КПК компартія В’єтнаму атакувала торпедами військовий корабель США в Тонкінській затоці, що ввійшло до історії як «Тонкінський інцидент» і призвело до участі Сполучених Штатів у війні. Згодом, щоб конкурувати із КПСС за вплив у В’єтнамі, КПК надавала допомогу КПВ грошима, зброєю і живою силою [11].

Історик Чень Сяньхуей написав у своїй книзі «Правда про революцію — хроніки Китаю ХХ століття»: «Підтримка Мао у В’єтнамі спричинила катастрофу. Загинуло п’ять мільйонів мирних жителів, усюди були руїни і мінні поля, економіку було зруйновано… Підтримка, яку надавала КПК, включала зброю, боєприпаси та інше військове приладдя, достатні для оснащення більш ніж двох мільйонів солдатів армії, флоту і військово-повітряних сил; включала понад 100 виробничих підприємств і ремонтних заводів; понад 300 мільйонів метрів тканини; понад 30 тисяч автомобілів; сотні кілометрів залізниць; понад 5 мільйонів тонн продовольства; понад 2 мільйони тонн бензину; понад 3 тисячі кілометрів нафтопроводу; сотні мільйонів доларів США. Окрім цих товарів і коштів, КПК також таємно відправила понад 300 тисяч військовослужбовців НВАК, які, переодягнувшись у військову форму армії Північного В’єтнаму, взяли участь у війні проти південнов’єтнамських військових та армії США. Щоб зберегти в таємниці кількість загиблих у В’єтнамі китайських солдатів, багатьох з них було поховано у В’єтнамі.

1978 року загальна сума допомоги КПК В’єтнаму сягнула 20 млрд доларів США [12]. Водночас ВВП Китаю 1965 року становив лише 70,4 млрд юанів (близько 28,6 млрд. доларів США згідно з офіційним на той час курсом обміну валют) [13].

1973 року США поступилися антивоєнному рухові, який насправді розкачали американські комуністи, і вивели свої війська з В’єтнаму. 30 квітня 1975 року Північний В’єтнам окупував Сайгон і захопив Південний В’єтнам. Під керівництвом КПК КПВ почала політичний рух, подібний до придушення контрреволюціонерів, яку провадила свого часу КПК у Китаї. Понад 2 мільйони людей у Південному В’єтнамі, ризикуючи життям, утекли з країни [14]. Це стало найбільшою хвилею біженців в Азії в період «Холодної війни». 1976 року весь В’єтнам потрапив до лап комуністичного диявола.

в) Червоні кхмери

КПВ попросила КПК надати значну допомогу В’єтнамові під час В’єтнамської війни, але це одна з причин, з якої Китай і В’єтнам стали вороже ставитися один до одного. Щоб експортувати революцію, КПК виділила В’єтнамові великі кошти, стимулюючи його і далі воювати зі США [15]. Проте В’єтнам не хотів, щоб війна затяглася надовго, тому, починаючи з 1969 року, він приєднався до чотирьохсторонніх переговорів, які очолювали США і з яких було виключено Китай.

У 1970-х роках після інциденту з Лінь Бяо Мао Цзедуну треба було терміново зміцнити свій авторитет у Китаї. Крім того, китайсько-радянські відносини погіршилися після прикордонного конфлікту на острові Даманський. Так Мао став співпрацювати зі США проти СРСР і запросив Річарда Ніксона відвідати Китай.

Тим часом, зіткнувшись із протестами всередині країни проти війни у В’єтнамі, США не бажали і далі брати участь у цій війні. В’єтнам і США уклали мир. Так В’єтнам віддалився від впливу КПК і став зближуватися з Радянським Союзом.

Мао був украй незадоволений таким станом речей і вирішив використати Камбоджу як інструмент тиску на В’єтнам [16]. Відносини між В’єтнамом і Камбоджею погіршилися, і, як наслідок, між двома країнами спалахнула війна.

1955 року КПК почала надавати підтримку компартії Камбоджі (червоним кхмерам). Кхмерські лідери проходили підготовку в Китаї. 1965 року Мао Цзедун призначив Пол Пота лідером режиму червоних кхмерів. Мао забезпечував кхмерів грошима і зброєю. Одного лише 1970 року він надав Пол Потові зброю та амуніцію для 30 тисяч солдатів [17].

Після того, як США покинули Індокитай (В’єтнам, Камбоджа і Лаос), місцева влада не мала сил протистояти комуністам, яких підтримувала КПК. Отже, 1975 року влада в Лаосі й Камбоджі потрапила до рук компартії.

Лаос потрапив під контроль червоного В’єтнаму, а Камбоджа виявилася під контролем створених КПК червоних кхмерів. Щоб провчити В’єтнам, КПК підбурювала червоних кхмерів неодноразово вторгатися до південного В’єтнаму, який КПВ 1975 року включила до складу об’єднаного В’єтнаму. Кхмери вбили місцевих жителів на камбоджійсько-в’єтнамському кордоні та спробували зайняти дельту річки Меконг у В’єтнамі. Того часу відносини В’єтнаму були поганими з Китаєм, але добрими з СРСР. За підтримки КПСС у грудні 1978 року в’єтнамська армія почала повномасштабну інтервенцію до Камбоджі.

Після того, як Пол Пот захопив владу, він став правити з надзвичайною жорстокістю. Він оголосив про скасування грошей і наказав усім городянам і жителям сіл приєднатися до загонів примусової праці, а також наказав убити всіх представників інтелігенції. За три з гаком роки було знищено понад чверть населення країни. Проте керівники КПК Чжан Чуньцяо і Ден Їнчао високо звеличували Пол Пота.

Після початку війни між В’єтнамом і Камбоджею народ останньої, який більше не міг терпіти деспотизму свого правителя, почав підтримувати в’єтнамську армію. Лише за один місяць червоних кхмерів було повністю розбито. Утративши столицю Пномпень, вони були змушені тікати в гори і воювати як партизани.

1997 року божевільна поведінка Пол Пота викликала тривогу в його власному таборі. Кхмерський командувач Та Мок його заарештував, і внаслідок відкритого судового процесу його засудили до довічного ув’язнення. 1998 року він помер від серцевого нападу. 2014 року, усупереч неодноразовим спробам КПК створити всілякі перешкоди, Військовий трибунал Камбоджі засудив двох кхмерських лідерів Х’є Самфана і Нуона Чеа до довічного ув’язнення, визнавши їх винними у злочинах проти людяності.

Війна В’єтнаму з Камбоджею розлютила Ден Сяопіна. Із цієї та інших причин 1979 року Ден почав війну з В’єтнамом, назвавши її «контратакою з метою захисту».

г) Інші країни Азії

Експорт революції КПК мав болючі наслідки для китайських діаспор у різних країнах, де спалахнули численні антикитайські інциденти. Щонайменше кілька сотень тисяч китайців, які мешкали за кордоном, було вбито, а їх право вести бізнес та здобувати освіту було обмежено.

Один з типових таких інцидентів стався в Індонезії. Упродовж 1950–1960-х років КПК надавала Індонезії значну фінансову і військову допомогу для підтримки компартії Індонезії (КПІ). Того часу КПІ була найбільшою політичною партією в Індонезії й налічувала у своїх рядах три мільйони членів. Якщо додати її дочірні організації, то загальна кількість її членів становила 22 мільйони людей. Ці люди працювали в усіх міністерствах і відомствах політичної та військової системи Індонезії. В оточенні президента Сукарно також було чимало комуністів [19].

Мао того часу критикував СРСР за підтримку «ревізіонізму» і рішуче закликав КПІ піти шляхом насильницької революції. Лідер КПІ Діпа Нусантара Айдіт був прибічником Мао Цзедуна, тому він став готувати військовий переворот.

30 вересня 1965 року полководець правого крила Сухарто жорстко придушив цю спробу державного перевороту і розірвав дипломатичні зв’язки з Китаєм, а також стратив велику кількість членів КПІ. Причина цього чищення була пов’язана з Чжоу Еньлаєм. Під час однієї з міжнародних зустрічей між комуністичними лідерами Чжоу Еньлай сказав Радянському Союзові і представникам інших комуністичних країн: «У Південно-Східній Азії дуже багато китайських емігрантів. Уряд Китаю має можливість експортувати комунізм через них і зробити так, що Південно-Східна Азія змінить свій колір за одну ніч». Одразу після цього в Індонезії почався масштабний антикитайський рух [20].

За таким самим сценарієм почався й антикитайський рух у Бірмі (нині М’янма). 1967 року, незабаром після початку «Культурної революції», посольство Китаю в Бірмі, а також місцеве відділення державного китайського інформаційного агентства «Сіньхуа» почали активно просувати «Культурну революцію» серед місцевих китайців, заохочуючи студентів носити значки із зображенням Мао, вивчати його цитатник і йти на конфронтацію з урядом Бірми.

Панівна в Бірмі військова хунта на чолі з генералом У Не Віном наказала заборонити носіння значків із зображенням Мао і вивчати його праці, а також закрила місцеві китайські школи.

26 червня 1967 року в столичному місті Янгон стався антикитайський інцидент, унаслідок якого десятки китайців було забито до смерті, сотні дістали поранення. У липні 1967 року офіційні китайські ЗМІ закликали: «Твердо підтримати народ Бірми під керівництвом Комуністичної партії Бірми (КПБ), щоб почати озброєну боротьбу і масштабний заколот проти уряду Не Віна».

Незабаром після цього КПК відправила на допомогу КПБ групу військових радників і понад 200 солдатів. КПК також наказала членам КПБ, які багато років жили в Китаї, повернутися до Бірми і приєднатися до озброєної боротьби. Після цього велика кількість китайських хунвейбінів і сил КПБ напали на Бірму з китайської провінції Юньнань. Вони перемогли бірманські урядові війська та взяли під контроль регіон Коканг. Більш ніж тисяча китайських юнаків, відправлених з Юньнані, загинули на війні в чужій країні [21].

У період «Культурної революції», намагаючись експортувати революцію, КПК спиралася здебільшого на пропаганду насильства, а також військову підготовку і надання зброї та фінансів на військові витрати. Після того, як КПК припинила спроби експорту революції, комуністичні партії тих країн практично повністю розпалися і більше вже не могли відновитися. Типовим прикладом цього була компартія Індонезії.

1961 року Комуністична партія Малайзії (КПМ) вирішила відмовитися від озброєного протистояння, і натомість узяти владу на законних виборах як одна з політичних сил. Ден Сяопін викликав Чін Пена та інших лідерів КПМ до Пекіна і зажадав, щоб вони продовжували озброєну боротьбу. КПК тоді вважала, що «революційна хвиля» Південно-Cхідної Азії, яка була зосереджена навколо поля битви у В’єтнамі, незабаром значно посилиться.

Як наслідок, озброєна боротьба, яку вела КПМ, розтягнулася ще на 20 років [22]. КПК фінансувала КПМ, примушуючи закуповувати зброю на чорному ринку в Таїланді, а в січні 1969 року відкрила в місті Іян провінції Хунань радіостанцію «Голос малайзійської революції», яка вела мовлення на малайзійській, тайській, англійській мові і деяких діалектах [23].

Після «Культурної революції» під час зустрічі прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю і Ден Сяопіна, Лі попросив Дена припинити мовлення радіостанцій КПМ і компартії Індонезії, що базувалися в Китаї. Того часу КПК була оточена ворогами та ізольована, Ден щойно відновив владу і потребував міжнародної підтримки, тому він виконав це прохання. Пізніше він зустрівся з лідером КПМ Чін Пеном і дав йому найкоротший термін зупинити транслювання радіо «Голос малайзійської революції» [24].

Окрім перелічених вище країн, КПК також намагалася експортувати революцію до Філіппін, Непалу, Індії, Шрі-Ланки, Японії та інших країн. В одних випадках вона надавала своїх інструкторів для військового навчання, а в інших допомагала вести пропаганду. Деякі комуністичні організації, які було тоді створено, пізніше міжнародною спільнотою було визнано як терористичні угруповання. Наприклад, японська Червона Армія дістала собі погану славу гаслами «Антимонархічний патріотизм», «Революція — це вбивства і руйнування», а також узяла на себе відповідальність за захоплення літака, масове вбивство мирних жителів в аеропорту та за низку інших терактів.

2. Експорт революції до Африки та Латинської Америки

Під час «Культурної революції» китайські комуністи часто цитували марксистське гасло: «Пролетаріат може звільнити себе, лише звільнивши все людство». У такий спосіб КПК закликала до світової революції. У 1960-ті роки СРСР став слабшати й був змушений зайняти позицію мирного співіснування із західними капіталістичними країнами та зменшення підтримки революційних рухів у країнах третього світу. КПК назвала цю політику «ревізіонізмом».

На початку 1960-х один із засновників і керівників КПК Ван Цзясян виступив із пропозицією провадити в Китаї таку саму політику, проте Мао Цзедун розкритикував його як занадто доброзичливого до імперіалістів, ревізіоністів і реакціонерів і водночас недостатньо доброзичливого до світового революційного руху. Тому, окрім експорту революції в Азії, Мао Цзедун також конкурував з Радянським Союзом в Африці та Латинській Америці.

У серпні 1965 року було опубліковано велику статтю Лінь Бяо «Хай живе перемога народної війни!» У статті Лінь писав, що скоро світ неминуче накриє велика хвиля світової революції. Відповідно до теорії Мао «оточити міста селами» у статті Лінь Бяо Північна Америка та Західна Європа вважалися «містами», а Азія, Африка і Латинська Америка — «селами». Тому експорт революції в Азії, до Африки і Латинської Америки став важливим політичним та ідеологічним завданням для КПК.

а) Експорт революції до Латинської Америки

б) Експорт революції до Африки

Професор Чен Їнхун також описав у статті «Експорт революції на весь світ», як КПК впливає на незалежність африканських країн і на їхній подальший шлях після набуття незалежності:

«За повідомленнями західних ЗМІ, до середини 60-х років деякі африканські революційно налаштовані юнаки з Алжиру, Анголи, Мозамбіку, Гвінеї, Камеруну й Конго пройшли підготовку в Харбіні, Нанкіні та інших містах Китаю. Член Африканського національного союзу Зімбабве описав своє річне стажування в Шанхаї. Окрім військової підготовки, основну частину всього процесу становило політичне навчання і набуття навичок того, як мобілізувати сільських жителів і почати партизанську війну з метою розгорнути масштабну громадянську війну.

Партизан з Оману розповів про процес своєї підготовки в Китаї 1968 року. Спочатку його відправили до Пакистану, а потім він через Шанхай прибув до Пекіна. Після екскурсій зразковими школами і комунами в Китаї його відправили до навчального табору для військової підготовки та ідеологічного виховання… У графіку навчання найважливішим був навчальний план, розроблений Мао Цзедуном. Ті, хто проходив навчання, повинні були завчити на пам’ять багато цитат Мао. Зміст про дисципліну і про те, як взаємодіяти із сільськими масами, був дуже схожим на розроблені Мао для Червоної армії «три основні закони дисципліни та пам’ятку з восьми пунктів». Африканські стажисти також на власні очі побачили Китай часів „Культурної революції“. Наприклад, коли вони відвідували школи, то бачили, що, коли учитель запитував своїх учнів: „Як потрібно вчиняти зі злочинними елементами?“, учні багаторазово хором відповідали: „Убити! Убити! Убити!“… Наприкінці навчання кожний стажист з Оману отримував книгу Мао, перекладену арабською мовою».

Допомога для Танзанії та Замбії була найбільшим проєктом КПК в Африці в 1960-х роках. КПК відправила велику кількість фахівців із Шанхайського бюро текстильної промисловості, щоб допомогти побудувати текстильну фабрику дружби з Танзанією.  Прибулий з Китаю керівник вніс до цих проєктів спільного будівництва інтенсивне ідеологічне забарвлення. Прибувши до Танзанії, він організував групу повстанців, вивісив на будівельному майданчику червоний прапор КНР, установив статую Мао і таблички із цитатами Мао, вмикав музику «Культурної революції» та аудіозаписи із цитатами Мао. Одним словом, він перетворив будівельний майданчик на щось на кшталт «Культурної революції» за кордоном. Він також створив команду пропагандистів ідей Мао Цзедуна і активно поширював серед танзанійських робітників концепцію Мао «заколот — правильна справа».

Спроби КПК експортувати революцію викликали невдоволення Танзанії. Пізніше Мао вирішив побудувати залізницю Танзанія — Замбія, щоб з’єднати Східну Африку із Центральною та Південною Африкою. Ця залізниця проходила горами, долинами, бурхливими річками й густими пралісами. Багато районів уздовж маршруту були безлюдними, там мешкали лише дикі тварини. Деякі ділянки залізниці, мостів і тунелів було побудовано на фундаменті мулу і піску, що значно ускладнило процес будівництва. Було зведено 320 мостів і 22 тунелі. Китай відправив на це будівництво 50 тисяч робітників, із яких 66 померли, і витратив на цей проєкт майже 10 млрд юанів. На всю роботу, яка почалася 1970 року, знадобилося шість років. Проте через неефективне управління і високу корупцію в Танзанії та Замбії, залізниця збанкрутувала. У перерахунку на нинішні ціни така залізниця коштувала б сотні мільярдів юанів (десятки мільярдів доларів США).

3. Експорт революції до Східної Європи

а) Албанія

Крім того, що КПК експортувала революцію до Африки та Латинської Америки, вона також витратила багато зусиль, щоб отримати вплив на Албанію — ще одну комуністичну країну. Уже тоді, коли Хрущов дав свою секретну доповідь «Про культ особи та його наслідки», Албанія ідеологічно підтримувала КПК. Мао був дуже задоволений цим і почав програму з «допомоги» Албанії, не зважаючи на всяку ціну.

Кореспондент агентства новин «Сіньхуа» Ван Хунці так згадував про це: «З 1954 по 1978 роки Китай 75 разів надавав фінансову допомогу Албанській трудовій партії. Сума цієї допомоги сягнула більш ніж 10 млрд юанів».

Населення Албанії на той час становило лише близько 2 млн людей. Тобто це означало, що кожна людина отримала як допомогу 4000 китайських юанів. Водночас середній річний дохід жителя Китаю тоді становив не більше 200 юанів. Упродовж цього періоду Китай також страждав від голоду, який виник унаслідок політичного руху «Великий стрибок», і від економічної кризи, спричиненої «Культурною революцією».

Під час Великого голодомору Китай використав свої вкрай обмежені на той час валютні резерви для імпорту продовольства. 1962 року посол Албанії в Китаї Реїз Маліле зажадав від Пекіна продовольчої допомоги. За наказом Лю Шаоці китайський корабель, що закупив у Канаді пшеницю і прямував до Китаю, узяв курс на Албанію і розвантажив усю пшеницю в албанському порту [28].

Водночас Албанія поставилася до допомоги з боку КПК як до чогось цілком звичайного і просто її змарнувала. Величезну кількість сталі, машинного устаткування і високоточних вимірювальних приладів, надісланих з Китаю, було звалено просто неба, де вони псувалися від вітру і дощу. Албанські посадовці казали: «Нічого страшного. Якщо воно зіпсується чи зникне, то Китай дасть нам ще».

Китай допоміг Албанії побудувати текстильну фабрику, але в Албанії не було бавовни, тому Пекіну нічого не залишалося, як витратити свої валютні резерви, щоб купити для Албанії бавовну. Одного разу віцепрезидент Албанії Аділь Чарчані попросив китайського посла Ген Бяо замінити основне устаткування на заводі з виробництва добрив і зажадав, щоб устаткування було з Італії, а не з Китаю. Китаю нічого не залишалося, як знову використати свої невеликі валютні резерви для закупівлі устаткування з Італії, щоб установити його в Албанії.

Така так звана допомога лише посилює жадібність і лінь у того, кому її надають. У жовтні 1974 року Албанія зажадала від Китаю кредиту в розмірі 5 млрд юанів. Того часу в Китаї був пізній період «Культурної революції», і економіка була на межі краху. Незважаючи на це, Китай усе ж вирішив виділити Албанії гроші, але лише 1 млрд юанів. Албанії це не сподобалося, і вона стала проводити у своїй країні антикитайський рух з такими гаслами, як «Ми ніколи не схилимо голову під економічним тиском з-за кордону!» Країна також відмовилася поставляти до Китаю потрібні йому нафту і гудрон.

б) Придушення Радянським Союзом революцій у Східній Європі

Соціалістичний устрій у Східній Європі був повністю дітищем Радянського Союзу. Після Другої світової війни відповідно до нового світового устрою, установленого на Ялтинській конференції, Східну Європу було віддано СРСР.

1956 року, після доповіді Хрущова «Про культ особи і його наслідки» на ХХ з’їзді КПСС, Польща стала першою країною, у якій спалахнули протести. Після протестів заводських робітників, придушення і вибачень від уряду Польща обрала своїм лідером Владислава Гомулку, який мав жорстку позицію щодо СРСР. Він був готовий протистояти втручанню Хрущова.

У жовтні 1956 року сталася спроба революції в Угорщині. Група студентів зібралася і скинула статую Сталіна. Слідом за цим до протестувальників приєдналася велика група людей. Сталися сутички з поліцією, яка зрештою стала стріляти у протестувальників. Було вбито щонайменше 100 учасників протестів. Радянський Союз уважав, що можна співпрацювати з нещодавно створеною опозиційною партією, і призначив Яноша Кадара першим секретарем ЦК партії, а Імре Надя — головою ради міністрів і прем’єр-міністром. Після того, як Надь обійняв високу посаду, він заявив про вихід з Варшавського договору (очолювана СРСР структура на кшталт НАТО) і став далі просувати «лібералізацію». СРСР не стерпів таких змін, і до Будапешта ввійшли радянські танки. Надя заарештували і стратили.

Слідом за Угорською революцією, 1968 року в Чехословаччині почалася «Празька весна». Після доповіді Хрущова «Про культ особи та його наслідки» контроль з боку компартії в Чехословаччині почав слабшати. Упродовж кількох подальших років у країні сформувалося відносно незалежне громадянське суспільство. Однією зі знакових фігур того часу був Вацлав Гавел, який 1993 року став президентом Чеської Республіки.

На такому соціальному фоні 5 січня 1968 року реформіст Олександр Дубчек обійняв посаду першого секретаря ЦК Комуністичної партії Чехословаччини. Він виступив за посилення реформ і висунув гасло «гуманний соціалізм». Слідом за цим Дубчек реабілітував багатьох людей, яких кинули за ґрати у сталінський період. Він звільнив дисидентів, послабив контроль над ЗМІ, заохочував академічну свободу, громадянам дозволив вільно виїжджати за кордон, знизив контроль над релігіями, реалізував обмежену внутрішньопартійну демократію тощо.

Радянський Союз уважав такі реформи не лише зрадою соціалістичних принципів, а й побоювався, що цей приклад наслідуватимуть й інші країни. Тому з березня по серпень 1968 року лідери СРСР, включно з Брежнєвим, провели з Дубчеком п’ять зустрічей на найвищому рівні, намагаючись здійснити на нього тиск і змусити відмовитися від демократичних перетворень. Дубчек не погодився з ними, і зрештою в серпні 1968 року більш ніж 6300 радянських танків вторглися до Чехословаччини. «Празьку весну», яка тривала вісім місяців, розчавили танками.

Дивлячись на приклади Угорської революції та «Празької весни» ми бачимо, що соціалізм Східній Європі було нав’язано, і його силоміць підтримував там Радянський Союз. Коли СРСР послабив свою хватку, соціалістичний табір у цьому регіоні відразу розпався.

Класичним прикладом є падіння Берлінської стіни. 6 жовтня 1989 року в різних містах Східної Німеччини пройшли масові протести й ходи, що супроводжувалися сутичками з поліцією. Того часу в Берліні з візитом перебував Михайло Горбачов. Він сказав генеральному секретареві Соціалістичної єдиної партії Німеччини Еріху Гонекеру: «Єдиний вихід — це скористатися шансом і провести реформи».

Незабаром після цього Східна Німеччина зняла обмеження на поїздки до Угорщини, Чехословаччини й Польщі. Це дало змогу безлічі людей через Чехословаччину потрапити до Західної Німеччини, а Берлінська стіна більше не могла зупинити хвилю втечі людей. 9 листопада Східна Німеччина була змушена відмовитися від контролю за кордоном. Десятки тисяч жителів Східної Німеччини стали перебиратися до Західного Берліна і зруйнували Берлінську стіну. Так було повалено символ комуністичної «залізної завіси», що стояв десятиліттями [31].

1989 рік, коли впала Берлінська стіна, був дуже неспокійним. Того ж року Польща, Румунія, Болгарія, Чехословаччина і Східна Німеччина позбулися соціалістичного устрою. Це також стало наслідком відмови Радянського Союзу від своєї політики втручання в політику цих країн. 1991 року СРСР розпався, і «Холодна війна» закінчилася.

За минулі кілька десятиліть КПК допомогла 110 країнам. Однією з найбільш важливих причин, з яких компартія надавала цю допомогу, є експорт комуністичної ідеології до інших країн. Втручання СРСР у справи країн Близького Сходу, Південної Азії, Африки та Латинської Америки також не обмежувалося лише кількома описаними вище прикладами. Мета цього розділу — показати наочні приклади того, що експорт насильства є дуже важливим засобом, за допомогою якого лиха примара комунізму розширює свій вплив у міжнародному співтоваристві. Чим більші території й більше населення перебуває під її контролем, тим їй легше знищити людство.

4. Кінець «Холодної війни»

Після завершення «Холодної війни» люди відчули велике полегшення. Вони гадали, що соціалізм, комунізм і подібні до них тиранії, нарешті, остаточно залишилися в минулому. Але це була просто ще одна хитрість злого духу. Протистояння між США та СРСР відвертало увагу людей від КПК і дало їй час для виношування ще більш лихих і підступних планів.

Після кривавої розправи над студентами на площі Тяньаньмень 4 червня 1989 року Цзян Цземінь обійняв найвищу посаду в партійній ієрархії. Спираючись на вже повністю сформовані механізми придушення і пропаганди, Цзян і далі систематично руйнував традиційну культуру, замінюючи її на партійну культуру. Руйнуючи моральність, Цзян вирощував «вовченят» — молодь, яка виступала проти традицій і моральності. У такий спосіб злий дух зробив усі потрібні приготування до масштабного переслідування Фалуньгун і подальшого знищення всього людства.

Попри те, що в країнах колишнього соцтабору режими компартій перестали існувати, суду над злочинами комунізму все-таки не було. Росія також не очистила себе від радянської спадщини й фактично не скасувала орган таємної поліції — КДБ. Колишній співробітник КДБ нині править країною. Комуністична ідеологія і її послідовники не лише досі існують, а й поширюють свій вплив на захід і весь світ.

Старше покоління антикомуністів на заході, які глибоко розуміють суть комунізму, через похилий вік поступово іде із цього світу, а представники нового покоління вважають, що комунізм уже залишився в минулому. Вони не мають розуміння про зло, кровожерливість і підступність комунізму. І вони не хочуть давати в цьому собі раду. Отже, це дає можливість комуністам продовжувати свої радикальні або прогресивістські рухи, руйнувати ідеологію та суспільний устрій різних країн і навіть намагатися захопити там владу в насильницький спосіб.

а) Червона площа досі червона

Оскільки інші країни колишнього комуністичного табору одна за одною зажадали незалежності, люди в Радянському Союзі також прагнули змін. У політиці настав безлад, стався економічний обвал, тож ситуація в колишньому СРСР стала хиткою. Президент Росії Єльцин своїм наказом оголосив КПСС незаконною організацією і заборонив її діяльність. Народ вимагав переходу до демократії. 26 грудня 1991 року Верховна Рада СРСР ухвалила декларацію про припинення існування Радянського Союзу. Так держава СРСР, що проіснувала 69 років, офіційно розпалася.

Але наскільки глибоко вкоренилася комуністична ідеологія у свідомості людей? Одразу після того, як утворилася Російська Федерація, Єльцин почав рух декомунізації. Зносили пам’ятники Леніну, спалювали радянські книги, скасовували міністерства та інші центральні органи державного управління СРСР. Проте це не торкнулося злого духу комунізму, який є коренем проблеми.

Після закінчення Другої світової війни було проведено дуже ретельну денацифікацію — починаючи від публічних судових процесів над нацистськими воєнними злочинцями й закінчуючи повним очищенням від нацистської ідеології. Слово «нацист» стало лайливим. Аж і досі триває пошук і притягнення до відповідальності нацистів, яким свого часу вдалося уникнути покарання.

Але, на жаль, у Росії, де комуністичні сили залишалися досі сильними, не було проведено радикальної декомунізації. І це дало їм змогу повернутися. Дуже скоро комуністичні сили організували контратаку. У жовтні 1993 року десятки тисяч жителів Москви вийшли на площі міста, розмахуючи радянськими прапорами й скандуючи імена Леніна і Сталіна. Кількість учасників мітингів ставала дедалі більшою. За два роки після того, як москвичі вийшли на вулиці з вимогою незалежності і демократії, комуністичні сили зажадали відновлення радянського режиму.

Присутність військ і міліції посилила конфронтацію. У критичний момент командування органів держбезпеки та армії підтримало Єльцина, і він відправив танки врегулювати ситуацію. Проте комуністичні сили створили КПРФ. У ті роки вона стала найбільшою політичною партією в Росії і залишалася такою, доки панівною партією не стала «Єдина Росія» Путіна.

Соціологічні дослідження останніх кількох років (наприклад, серія розслідувань, яку у 2015–2016 роках провів московський телеканал РБК) показують, що багато респондентів (близько 60%) уважають, що «СРСР слід відродити». У травні 2017 року дуже багато хто в Росії відзначав 100-річний ювілей захоплення комуністами влади в Росії. У Москві на Червоній площі було проведено зібрання Комсомолу, на якому молодь, вступаючи до організації, промовляла клятву перед трупом Леніна. До того ж лідер КПРФ Геннадій Зюганов на мітингу заявив, що за останній час до КПРФ вступило 60 тисяч нових членів і що компартія далі живе і розвивається.

В одній лише Москві досі стоїть близько 80 пам’ятників Леніну. Труп Леніна на Червоній площі і далі приваблює туристів і «вірян». Червона площа досі червона, злий дух комунізму в Росії і далі існує. КДБ так і не було остаточно викрито і відринуто людьми. Тих, хто сповідує комуністичні ідеї, просто море!

б) Червоне лихо і далі розливається всюди

Нині у світі є чотири країни, де правлять компартії: Китай, В’єтнам, Куба та Лаос. Північна Корея зовні відмовилася від марксистсько-ленінського комунізму, але насправді і далі є комуністичною тоталітарною країною. Згідно зі статистикою, до початку «Холодної війни» у світі налічувалося 27 комуністичних країн. Зараз компартії досі беруть участь у політичному житті 13 країн. Кількість країн, у яких зареєстровано компартії, наразі становить близько 120. За останні десятиліття припинили своє існування комуністичні режими приблизно у 120 країнах світу.

До 80-х років XX століття у країнах Латинської Америки налічувалося понад 50 компартій, а також партій, які заявляють, що сповідують марксизм. Загальна кількість членів партій становила близько 1 млн (із яких половина припадала на компартію Куби). У першій половині 80-х років США та СРСР запекло боролися одне з одним у гарячих точках Азії, Африки й Латинської Америки. Слідом за розпадом соцтабору у Східній Європі та розвалом СРСР комуністичні сили поступово слабшали.

Комуністичних країн, які для забезпечення комуністичного правління застосовували насильство (наприклад, комуністична партія Перу, відома як «Світлий шлях»), ставало дедалі менше і менше. Більшість цих країн стали трансформуватися в різні варіанти соціалізму. Замість комуністичної, політичні партії стали називатися демократичною соціалістичною партією, народно-соціалістичною партією тощо. Близько 10 комуністичних партій у Центральній Америці перестали називатися комуністичними партіями, проте і далі просувають комуністичні й соціалістичні ідеї. Так їхня зовнішня форма стала ще більше вводити людей в оману.

У 33 незалежних країнах Латинської Америки та Карибського басейну (не рахуючи Куби, де компартія перебуває при владі) компартії здебільшого є законними політичними партіями. У Венесуелі, Чилі, Уругваї та інших країнах комуністичні й панівні партії часто формують коаліційні уряди. У більшості інших країн компартії перебувають в опозиції до влади.

У деяких країнах Заходу та інших регіонах світу злий дух комунізму не застосовував насильницьких засобів, таких як масові вбивства на Сході, але він непомітно проникає в суспільство і в такий спосіб досягає своїх цілей руйнування моральності людства і переданої Богом культури, а також упровадження комуністичної й соціалістичної ідеології. Злий дух фактично вже захопив увесь світ. Він перебуває лише за один крок від досягнення своєї кінцевої мети — знищення всього людства.

Посилання:

[1] 张戎、乔‧哈利戴：《毛泽东：鲜为人知的故事》（香港：开放出版社，2006）。

[2] Harry S Truman, “Statement On Formosa,” January 5, 1950,

https://china.usc.edu/harry-s-truman-%E2%80%9Cstatement-formosa%E2%80%9D-january-5-1950; US Enters the Korean Conflict, https://www.archives.gov/education/lessons/korean-conflict.

[3]钱亚平：〈60年来中国的对外援助：最多时占国家财政支出7%〉，《人民日报》网站。

[4] 对外援助支出摘自历年国家决算报告。

[5], [6] 陈宪辉：《革命的真相‧二十世纪中国纪事》，第38章，https://china20.weebly.com/

[7] 陈宪辉：《革命的真相‧二十世纪中国纪事》，第52章。

[8]〈解密时刻：逃离朝鲜 亡命中国〉，美国之音，https://www.voachinese.com/a/hm-escaping-north-korea-20121007/1522169.html

[9] 陈宪辉：《革命的真相‧二十世纪中国纪事》，第49章。

[10], [11] 何立波：〈援越工作中的刘少奇〉，《人民日报》网站党史频道，http://dangshi.people.com.cn/GB/85038/8740381.html

[12]舒云：〈建国初期，我国实施过多少超出国力的对外援助？〉，人民网党史频道， http://dangshi.people.com.cn/GB/85039/9398916.html

[13] http://blog.sina.com.cn/s/blog_622141230102wm6t.html

[14], [15], [16] 陈宪辉：《革命的真相 • 二十世纪中国纪事》，第49章。

[17] 王贤根：《援越抗美实录》（济南：济南出版社）。

[18] 陈宪辉：《革命的真相‧二十世纪中国纪事》，第56章。

[19] 宋征：〈1965印尼‘9.30’政变始末〉，《纵览中国》，http://www.chinainperspective.com/ArtShow.aspx?AID=183410

[20] 宋征：〈1965印尼‘9.30’政变始末〉《纵览中国》，http://www.chinainperspective.com/ArtShow.aspx?AID=183410

[21]〈说古论今：缅甸的中国冲击波〉，美国之音，https://www.voachinese.com/a/article-2012024-burma-china-factors-iv-140343173/812128.html

[22] 程映红：〈向世界输出革命——文革在亚非拉的影响初探〉，《当代中国研究》，2006年第3期，http://www.modernchinastudies.org/cn/issues/past-issues/93-mcs-2006-issue-3/972-2012-01-05-15-35-10.html

[23] 陈益南：〈设在中国的马共电台〉，《炎黄春秋》，2015年第8期。

[24] 程映红：《向世界输出革命——文革在亚非拉的影响初探》。

[25] 寒山：〈今是昨非：熊向晖和中共在拉美输出革命的历史〉，自由亚洲电台，https://www.rfa.org/cantonese/features/history/china_cccp-20051117.html

[26] 陈宪辉：《革命的真相‧二十世纪中国纪事》，第52章。

[27] 程映红：《向世界输出革命——文革在亚非拉的影响初探》。

[28] 王洪起：〈中国对阿尔巴尼亚的援助〉，《炎黄春秋》。

[29] 陈奎德：《近代宪政的演化》，第六十章，（华盛顿特区：观察编辑部，2007）。

[30] 陈奎德：《近代宪政的演化》，第六十七章。

[31] 陈奎德：《近代宪政的演化》，第七十八章。

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

Джерело: EpochTimes

Ёлка с украшениями уже давно считается символом Нового года и Рождества. Однако теперь для её создания вовсе не обязательно использовать настоящее дерево. Смотрите подборку самых причудливых «ёлок», сделанных из необычных материалов.

Во многих странах на главной площади устанавливают традиционную ёлку, а церемония её открытия становится впечатляющим и знаковым событием уходящего года. Иногда же праздничная красавица поражает воображение своим внешним видом или необычным способом исполнения и неожиданно предстаёт в абсолютно новом свете!

Ёлка из магазинных тележек в Эмеривилле, Калифорния

В Калифорнии устанавливают множество необычных новогодних ёлок, однако, пожалуй, самая странная и символичная из всех — инсталляция «Shopping Cart Christmas Tree» в Эмеривилле художника Энтони Шмита. Она символизирует культуру массового потребления, которая особенно проявляется во время праздников.

Эта «ёлка» представляет собой 10-метровую кучу из 84 тележек для покупок, украшенную огнями гирлянд.

Ёлка из бактерий

Эта новогодняя ёлка на чашке Петри сделана из опасных бактерий. Украшенная «шариками» и «звездой», она выглядит довольно празднично, однако лучше к ней не прикасаться!

Вырастил такое праздничное «дерево» в лаборатории на чашке Петри с агаром биохимик Reddit LadyMario. Для этого он использовал сальмонеллу (зелёный цвет), кишечную палочку (фиолетовый) и каталазообразующие бактерии (жёлтый).

Ёлка из медицинских перчаток

А вот в одной из больниц Техаса создали ёлку… из надутых резиновых перчаток!

Рождественская ёлка в аквариуме Эношимо в Японии

Эта рождественская ёлка в аквариуме была бы довольно обычной, если бы не гирлянда, работающая от… энергии рыбы! В 2005 году в аквариуме с электрическим угрём были установлены алюминиевые панели. Их питает энергия, которая генерируется при движении рыбы — от каждого движения по 800 ватт. Накопленное таким необычным способом электричество используется для освещения ёлки, что, несомненно, очень удивляет посетителей.

Ловушки для омаров в Рокленде

В штате Мэн также появилось необычное «дерево»: оно состоит из… ловушек для омаров. Подобные «ёлки» также были установлены на острове Билс в штате Мэн и в Глостере, штат Массачусетс, однако ёлка из Рокленда, пожалуй, самая известная, учитывая то, что этот город называют «столицей мира омаров».

Эта праздничная ёлка представляет собой 9-метровую башню, состоящую из 152 сложенных ловушек для омаров. Возведённая энтузиастами инсталляция украшена гирляндой и буями. В 2010 году дерево из Рокленда было показано Discovery Channel в документальном фильме о необычных новогодних ёлках.

Ёлка Pac Man в Мадриде, Испания

К восторгу публики, и особенно фанатов видеоигр, в 2007 году на Nuevos Ministryios в Мадриде появилась полностью анимированная рождественская ёлка Pac Man.

Праздничная ёлка в Чандлере, штат Аризона

В пустынном городе Чандлер, штат Аризона, придумали экономичный вариант создания новогодней ёлки. Вместо того, чтобы импортировать издалека пихту или ель, находчивые жители Чандлера с 1957 года возводят ёлку Tumbleweed из более чем 1000 растений перекати-поле, которые специально собирают городские рабочие. Растения крепят на 9-метровую основу из проволоки и покрывают белой краской, огнями, огнеупорным средством и большим количеством блёсток.

Простор для творчества

Во время праздников люди со всего мира проявляют своё мастерство, создавая неповторимые подарки и украшения, а также ёлки разных форм и размеров. Например, вот необычная прозрачная ёлочка из смолы и древесины от мастера из Польши:

Вы тоже можете придумать свою необыкновенную ёлку, применив фантазию и немного стараний.

Читайте далее:

Китайский классический танец в исполнении коллектива Shen Yun — отзывы мировых знаменитостей

Чем опасны фейерверки и как они влияют на наше здоровье

9 удивительных деревьев мира — от самого высокого до самого одинокого

Щорічно вживання алкоголю призводить до смерті 2,8 мільйона людей. І все ж дослідження, що стосуються цієї теми, зазвичай говорять одне: у помірних кількостях алкоголь не завдає шкоди. Однак остання масштабна робота вчених наводить на інші висновки.

Нове глобальне дослідження твердить: не існує безпечної для здоров’я кількості вина, пива або лікеру.

У своїй роботі вчені використовували дані 694 досліджень, за якими оцінили загальноприйняті тенденції у вживанні алкоголю. Дані ще 592 досліджень, що охоплюють 28 мільйонів чоловік, використовувалися для вивчення ризиків для здоров’я, пов’язаних з алкоголем. Усі ці дослідження здійснювалися між 1990 і 2016 роками у 195 країнах серед людей у ​​віці від 15 до 95 років. Вчені порівнювали здоров’я людей, які не пили взагалі, і тих, хто випивав один алкогольний напій у день.

Використовуючи ці дані, вчені виявили, що алкоголь щорічно призводить до смерті 2,8 мільйона людей в усьому світі. Згідно із результатами дослідження, опублікованого у журналі The Lancet, саме алкоголь є однією з основних причин розвитку серйозних захворювань і передчасної смерті у чоловіків та жінок у віці від 15 до 49 років. Він має прямий стосунок до кожної десятої смерті на земній кулі.

Ризики переважують переваги

На думку дослідників, в усьому світі кожна третя людина вживає алкоголь. Зазвичай вважається, що жінки можуть безпечно вживати не більше одного алкогольного напою на день, а чоловіки — не більше двох.

Вчені визнають, що попередні дослідження показали позитивний зв’язок між помірним вживанням алкоголю та здоров’ям серця, проте нові дані говорять про те, що ризик розвитку раку та інших захворювань набагато перевищує будь-які переваги.

«Попередні дослідження доводять, що в деяких умовах алкоголь може здійснювати захисний вплив. Але ми виявили, що сукупний ризик для здоров’я, пов’язаний з алкоголем, підвищується за будь-якої кількості його вживання. Поширену думку про користь алкоголю для здоров’я потрібно переглянути. Нові методи й аналізи продовжують проливати світло на те, як алкоголь викликає підвищення смертності та інвалідності», — говорить провідний автор Макс Грісволд з Інституту оцінки стану здоров’я в Університеті Вашингтон.

Багато членів медичної спільноти негайно підтримало висновки про користь відмови від алкоголю:

«Це дослідження є наочним нагадуванням про реальні та потенційно смертельні небезпеки, яким піддає нас вживання алкоголю. Важливим є те, що навіть найменша кількість алкоголю становить ризик для здоров’я», — говорить Хелен Стокс-Лемпард, голова Королівського коледжу лікарів загальної практики у Великій Британії.

Однак принаймні один експерт у цьому питанні пішов у іншому напрямку:

«Наведені твердження не є аргументами на користь утримання від алкоголю. Не існує “безпечного водіння”, але ж уряд не рекомендує людям повністю відмовитися від поїздок на автомобілі», — говорить Девід Шпігельхалтер, професор кафедри Уїнтона із суспільного розуміння ризику в Кембриджському університеті.

Читайте далі:

4 натуральні засоби для ефективної детоксикації організму

Вплив медитації на організм — дослідження

Як куріння зруйнує ваш будинок?

Ежегодно употребление алкоголя приводит к смерти 2,8 миллионов людей. И всё же исследования, касающиеся этой темы, обычно говорят об одном: в умеренных количествах алкоголь не причиняет вреда. Однако последняя масштабная работа учёных приводит к другим выводам.

Новое глобальное исследование утверждает: не существует безопасного для здоровья количества вина, пива или ликёра.

В своей работе учёные использовали данные 694 исследований, по которым оценили общепринятые тенденции в употреблении алкоголя. Данные ещё 592 исследований, охватывающих 28 миллионов человек, использовались для изучения рисков для здоровья, связанных с алкоголем. Все эти исследования проводились между 1990 и 2016 годами в 195 странах среди людей в возрасте от 15 до 95 лет. Учёные сравнивали здоровье людей, которые не пили вообще, и тех, кто выпивал один алкогольный напиток в день.

Используя эти данные, учёные обнаружили, что алкоголь ежегодно приводит к смерти 2,8 миллионов людей во всём мире. Согласно результатам исследования, опубликованного в журнале The Lancet, именно алкоголь является одной из основных причин развития серьёзных заболеваний и преждевременной смерти у мужчин и женщин в возрасте от 15 до 49 лет. Он имеет прямое отношение к каждой десятой смерти на земном шаре.

Риски перевешивают преимущества

По мнению исследователей, во всём мире каждый третий человек употребляет алкоголь. Обычно считается, что женщины могут безопасно употреблять не более одного алкогольного напитка в день, а мужчины — не более двух.

Учёные признают, что предыдущие исследования показали положительную связь между умеренным употреблением алкоголя и здоровьем сердца, однако новые данные говорят о том, что риск развития рака и других заболеваний намного перевешивает любые преимущества.

«Предыдущие исследования доказывают, что в некоторых условиях алкоголь может оказывать защитное воздействие. Но мы обнаружили, что совокупный риск для здоровья, связанный с алкоголем, повышается при любом количестве его употребления. Широко распространённое мнение о пользе алкоголя для здоровья нуждается в пересмотре. Новые методы и анализы продолжают проливать свет на то, как алкоголь вызывает повышение смертности и инвалидности», — говорит ведущий автор Макс Грисволд из Института оценки состояния здоровья в Университете Вашингтон.

Многие члены медицинского сообщества немедленно поддержали выводы о пользе отказа от алкоголя:

«Это исследование является наглядным напоминанием о реальных и потенциально смертельных опасностях, которым подвергает нас употребление алкоголя. Важно то, что даже самые небольшое количество алкоголя представляет риск для здоровья», — говорит Хелен Стокс-Лэмпард, председатель Королевского колледжа врачей общей практики в Великобритании.

Однако по крайней мере один эксперт в этом вопросе пошёл в другом направлении:

«Приведённые утверждения не являются аргументами в пользу воздержания от алкоголя. Не существует „безопасного вождения‟, но ведь правительство не рекомендует людям полностью отказаться от поездок на автомобиле», — говорит Дэвид Шпигельхалтер, профессор кафедры Уинтона по общественному осознанию риска в Кембриджском университете.

Читайте далее:

4 натуральных средства для эффективной детоксикации организма

Влияние медитации на организм — исследования

Как курение разрушит ваш дом?

Частина 3: Масові вбивства на Сході

Зміст:

Вступ

1. Насильницькі основи комуністичного правління

а) Прихід до влади більшовиків

б) Захоплення влади компартією Китаю

2. Потерпілими знову виявилися робітники і селяни

а) Убивства робітників і селян у Радянській Росії

б) КПК копіює радянську модель

3. Абсолютна жорстокість компартії

а) Звірства ВКП(Б)

– Система ГУЛАГ, що надихнула Гітлера на створення концтаборів

– Убивства за допомогою штучно створеного масового голоду

– Убивства членів компартії під час «Великого чищення»

б) Звірства компартії Китаю

– Штучно створений компартією голодомор у Китаї

– Убивства людей і знищення традиційної культури під час «Культурної революції»

– Безпрецедентне зло: переслідування Фалуньгун

4. Червоний комуністичний терор на експорт

Посилання

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

* * *

Вступ

Існування деспотичного комуністичного режиму почалося з тієї миті, як компартія захопила владу в Росії. Відтоді пройшло вже 100 років. За даними Конгресу США, комуністичні режими знищили щонайменше 100 мільйонів людей. [1] У «Чорній книзі комунізму» детально з конкретними фактами описано історію вбивств, які скоїла компартія. [2]

Після розпаду СРСР і падіння комуністичних режимів у Східній Європі було розсекречено багато архівів, а також дані Дослідного кабінету з історії партії при ЦК КПК, і стала відомою інформація про кількість убитих під час різних політичних рухів у Китаї та Північній Кореї. Громадськість отримала наочну картину про схильність комуністичних диктатур до вбивств.

Чимало дослідників порівнювали тоталітаризм комуністичних режимів з тоталітаризмом нацистів. Хоча є багато паралелей, які можна знайти, проте є одна важлива відмінність, яку часто не враховують. Нацисти знищували євреїв лише для того, щоб знищити їх фізично. Але знищення людей компартіями було не самоціллю, а інструментом і є далеким від їхньої кінцевої мети.

Віряни не вважають фізичну смерть своєю справжньою смертю, оскільки душа потрапляє до раю або народжується знову в циклі перевтілень. За допомогою вбивств комуністична партія вселяє в серця людей страх, змушуючи їх прийняти її лиху ідеологію. Псуючи моральність людей, компартія прирікає їхні душі на потрапляння в пекло. Компартія прагне не лише фізично вбити людей, а й знищити їхню душу.

Убивства людей компартією мають ще одну особливість — це посилення жорстокості членів партії й вибір її ватажком найбільш лихого з них. Люди не можуть зрозуміти, чому компартія постійно проводить внутрішні чищення. Багато членів партії просто мали свою думку з якогось окремого питання. Вони залишалися вірними партії і її керівництву, проте їх піддавали нелюдяним чищенням аж до знищення всіх їхніх родичів.

Одна з причин полягає в тому, що компартія вважає Бога і людство своїми ворогами. Проявляючи крайню злість, вона постійно відчуває небезпеку для свого існування. Тому вона має знайти людину, яка не відрізняє правду від брехні, добро від зла, і зробити її своєю головною силою. Ці люди вирізняються і проявляють себе в процесі масових вбивств. Зробивши таку людину лідером, компартія передає йому владу і в такий спосіб забезпечує подальше існування свого тиранічного режиму.

Наприклад, під час кривавої розправи над студентами в 1989 році всіх членів партії, які відмовилися брати в ній участь, було відсіяно. Обрали і висунули на пост генсека КПК найбільш лихого — Цзян Цземіня. Потім, коли Цзян почав переслідування Фалуньгун, він просунув на високі посади у вищому керівництві Ло Ганя і Чжоу Юнкана, які в процесі цих репресій продемонстрували свою здатність скоювати найжорстокіші злочини.

Ще одним мотивом масових убивств є залучення до них усього суспільства, як це було зроблено під час «Культурної революції». Унаслідок скоєння вбивств та іншого жорстокого безумства, люди стали співучасниками злочинів КПК, і найжорстокіші злочинці стали найстійкішими послідовниками партії. Навіть сьогодні багато колишніх хунвейбінів («червоні охоронці» — прим. пер.), які вчиняли погроми та вбивства, голосно заявляють, що не шкодують про те, що коїли в молодості.

Ба більше, у процесі масових розправ лиха секта комуністів знищує ворогів, яких сама ж і створює. Убиваючи своїх жертв відкрито і свідомо, комуністична партія приводить усе населення до страху і слухняності.

Усе це дає нам змогу сформулювати загальний принцип: упродовж усієї історії, незалежно від того, чи відбувалося це під час війни або за часів деспотичного правителя, завжди спочатку виникав ворог, і лише тоді починалися вбивства. Компартія діє в прямо протилежний спосіб, вона сама шукає ворогів, щоб почати вбивства, а якщо не знаходить, то створює їх.

У такій країні, як Китай, з її довгою історією і багатою культурою, комуністична партія не могла б досягти своїх цілей без періодичних і масштабних убивств людей. Традиційно китайський народ вірив і шанував божественне. Інакше, занурений у п’ятитисячолітню культурну спадщину китайський народ не потерпів би існування варварської і блюзнірської компартії. Тому, щоб проникнути в таке суспільство і міцно пустити в ньому коріння, єдиним способом для компартії було вдатися до жорстокості та масових убивств. Проте перед цим компартія провела генеральну репетицію в СРСР.

1. Насильницькі основи комуністичного правління

Для втілення лихої примари відправна точка комунізму не могла бути будь-якою іншою, ніж варварською. Після того, як Маркс проголосив, що «Європою бродить примара, примара комунізму», маргінали й люмпени з дна суспільства заснували Паризьку комуну, зруйнували французьку столицю та її унікальні блискучі витвори мистецтва і культури. У Росії й Китаї Всесоюзна комуністична партія (більшовиків) (ВКП(Б)) і КПК також захопили владу підлими актами змови й кровопролиття.

а) Прихід до влади більшовиків

У лютому 1917 року через нестачу продовольства і погіршення умов праці, робітники в Росії влаштували страйк. Коли заворушення поширилися на всю країну, цар Микола II зрікся престолу, і в країні було створено Тимчасовий уряд. Дізнавшись про ці події, Володимир Ленін негайно повернувся до Росії зі свого заслання у Швейцарії. Тоді в розпалі була Перша світова війна, і Леніну довелося проїзджати через ворожі країни. Наприкінці 2007 року німецький журнал «дер Шпіґель» підтвердив припущення, які було зроблено ще 90 років тому. [3] У ті роки Німеччина на чолі з імператором Вільгельмом II перебувала з Росією у стані війни. Імператор Вільгельм розумів, що Ленін може завдати Росії безліч бід, тому він дозволив Леніну проїхати через Німеччину до Швеції, а потім через Фінляндію до Росії. Окрім цього, німецький імператор надав Леніну значну підтримку у вигляді грошей та зброї. За даними на кінець 1917 року, МЗС Німеччини виділив Леніну 26 мільйонів марок. Черчилль дав таку оцінку вчинкам німців, що повернули Леніна до Росії: «Вони застосували в Росії найстрашнішу зброю. Вони привезли туди Леніна в закритому автомобілі, як бактерію чуми». [4] Своєю чергою, Ленін, скориставшись смутою в Росії, 7 листопада 1917 року (25 жовтня за юліанським календарем) здійснив державний переворот (жовтневий переворот) і повалив Тимчасовий уряд. Так було встановлено перший у світі комуністичний режим.

Проте 5 січня 1918 року, під час перших виборів до Всеросійських установчих зборів, партія соціалістів-революціонерів Росії (есери) з великою перевагою за кількістю голосів перемогла партію влади, тобто очолювану Леніним партію більшовиків. У голосуванні взяли участь більш ніж 44,4 мільйона людей, з яких лише 24% віддали свої голоси за більшовиків, тоді як партія есерів отримала 40% голосів. Більшовики ці вибори програли.

Після такого результату виборів Ленін, усупереч своїм попереднім обіцянкам, заявив, що Установчі збори є «ворогом народу». Підготувавшись заздалегідь, у день початку роботи Установчих зборів більшовицька партія Леніна оголосила в Петрограді воєнний стан, мобілізувала війська і розпустила Установчі збори. Як наслідок, результати виборів 5 січня було визнано недійсними.

Жовтневий переворот у Росії дав початок міжнародному комуністичному рухові у ХХ столітті. Він привів у дію повсюдне поширення насильницького комуністичного руху, що принесло нескінченні біди людям усього світу. З того часу не припиняються масові вбивства.

б) Захоплення влади компартією Китаю (КПК)

Незабаром після утворення Радянської Росії виникли сприятливі умови для експорту революції до Китаю, який був членом Третього інтернаціоналу (Комінтерну).

Більшовики відрядили до Китаю Григорія Войтинського для створення там комуністичного осередку. Потім Михайло Бородін сприяв тому, щоб Гоміньдан прийняв політику Першого об’єднаного фронту (союз між партією Гоміньдан і КПК — прим. пер.). За цією угодою, новоствореній компартії Китаю було надано можливості для швидкого зростання шляхом підривання Гоміньдану.

У той час, коли урядові війська Гоміньдану впродовж восьми років вели важку війну проти японської армії, КПК використала цей конфлікт як прикриття для розширення своїх сил. Під час вторгнення японців до Китаю Червона Армія КПК опинилася на межі поразки, але після перемоги Китаю вона похвалилася тим, що з 30 тисяч бійців Червоної армії КПК збільшила свої сили до 1,32 мільйона солдатів регулярних військ і 2,6 мільйона людей у складі народного ополчення.

Після капітуляції Японії КПК, з одного боку, вела фальшиві мирні переговори з Гоміньданом, а з другого — схиляла США та СРСР відмовитися від їхньої політики підтримки Гоміньдану. 1949 року КПК, остаточно розгромивши урядові сили Гоміньдану, створила найлихіший у світі тоталітарний комуністичний режим.

Тоді комуністичний табір був дуже потужним. До нього входили дві великі країни з найбільшою територією і найчисельнішим населенням — СРСР і Китай. Практично весь азійський континент став «червоним». Цей табір займав одну третину всієї території й населення планети. Багато країн Африки, Південної Америки та Південно-Східної Азії також стали союзниками ВКП(Б) чи КПК.

Мільйони людей віддали свої життя на полях битв у Другій світовій війні, але несподіваним результатом цієї війни стало стрімке розширення впливу тоталітарного комунізму і значне зміцнення його позицій.

2. Потерпілими знову виявилися робітники й селяни

І теорія Маркса, і риторика комуністів рясніє заявами про принцип опори на пролетарів і селян, а також обіцянками представляти їхні інтереси тощо. Але на практиці від політики комуністичної системи найбільше постраждав саме клас робітників і селянство.

а) Убивства робітників і селян у Радянській Росії

1918 року, після того, як Ленін незаконно розпустив Установчі збори, саме робітники стали першими, хто почав протестувати проти комуністичної диктатури. Десятки тисяч робітників з Петрограда й Москви вийшли на демонстрації проти розпуску Установчих зборів. Більшовики жорстоко розправилися з мирними демонстрантами, відкривши по них вогонь. Вулиці Петрограда й Москви було залито кров’ю робітників. Найбільша в той час профспілка країни «Всеросійський виконавчий комітет залізничників» оголосила політичний страйк на знак протесту проти розпуску Установчих зборів. Його підтримало багато інших профспілок. Проте компартія дуже швидко придушила цей страйк за допомогою армії. У результаті цю та інші профспілки, які не були під контролем більшовиків, було заборонено. Відтоді компартія поступово взяла під свій контроль профспілки і зробила їх державними.

Навесні 1919 року страйки робітників спалахнули в багатьох містах Росії. Голодні робітники вимагали таких самих продовольчих пайків, які отримували солдати Червоної армії, а також скасування особливих привілеїв членів компартії, вимагали користування правом на свободу висловлювань і вільні вибори. Як наслідок, усі ці страйки було жорстоко придушено силами ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем, рос. «ЧК»), які заарештовували й розстрілювали страйкарів.

Улітку 1918 року через громадянську війну Росія залишилася без продовольства. Щоб владнати продовольчу проблему, у червні 1918 року Ленін відправив Йосипа Сталіна до міста Царицин (нині Волгоград, раніше Сталінград) у басейні річки Волга, оскільки цей регіон традиційно вважали житницею Росії. Ленін наказав Сталіну провести там масштабні розправи, і Сталін влаштував там масові розстріли селян. У телеграмі Сталін повідомив Леніна: «Не турбуйтеся, наша рука не затремтить». Незабаром після цього велику партію зерна під охороною було відправлено з Царицина до Москви.

Жорстокість комуністичного режиму викликала ще більший опір з боку селян. У серпні 1918 року селяни Пензенської області підняли озброєне повстання, яке швидко поширилося на сусідні регіони. Для придушення повстання компартія застосувала армію. Ленін тоді відправив телеграму пензенським більшовикам, у якій мовилося наступне:

«1. Повісити (обов’язково повісити, щоб народ бачив) не менше 100 явних куркулів, багатіїв, кровожерів.

2. Оприлюднити їхні імена.

3. Відняти в них весь хліб.

4. Призначити заручників відповідно до вчорашньої телеграми.

Зробити так, щоб на сотні верст народ бачив, тремтів, знав, кричав: душать і задушать кровожерів куркулів». [5]

До Жовтневої революції Тамбов був одним з найбагатших регіонів Росії. Щоб захопити там продовольство, уряд Радянської Росії організував і відправив туди безліч загонів, які здійснювали «продрозверстку» (конфіскування зерна). Щоб не допустити насильницького вилучення зерна, понад 50 тисяч тамбовських селян зі зброєю в руках сформували сили самооборони і почали протистояти загонам «продрозверстки», які також були озброєні.

З метою придушення опору в Тамбові радянська влада в червні 1921 року запропонувала Михайлу Тухачевському використати проти «бандитів» отруйний газ. Після того, як Тухачевський застосував хімічну зброю і вчинив масштабні підпали, більшу частину території Тамбовської області було повністю спустошено. Згідно з оцінками, 100 тисяч тамбовських селян і їхніх родичів, які брали участь в опорі, було кинуто за ґрати або відправлено в заслання, близько 15 тисяч людей було вбито.

Масштабні вбивства, скоєні компартією в Росії, стали прикладом для КПК, яка пізніше також почала репресії проти китайських робітників і селян.

б) КПК копіює радянську модель

Китай має фундамент у вигляді глибокої й великої п’ятитисячолітньої культури. Традиції шанування Бога глибоко проникли в саму суть китайців. Для злого духу комунізму, який спирається на обман, мутацію, проникнення в тил ворога та інші методи, було дуже непросто змінити давні традиційні основи китайців. Тому КПК зробила своєю мішенню еліту суспільства, яка була носієм традиційної культури. Також КПК почала знищувати духовну опору і культурні пам’ятники китайської цивілізації, розриваючи зв’язок китайців з Богом. Традиційну спадщину Китаю було замінено на «партійну культуру». Її насаджували людям, що вціліли після масових вбивств. Особливо постраждала молодь. Її перетворили на «вовченят», вони стали для злого духу комунізму пішаками в довгостроковому знищенні людства.

Відразу після захоплення влади КПК почала створювати ворогів, розпочавши з еліти суспільства. У селах почалися масові вбивства поміщиків і сільської аристократії, а в містах — капіталістів. У такий спосіб КПК створила атмосферу терору і привласнила громадські багатства.

Далі, щоб спонукати селян убивати поміщиків і заможних селян, а також підтримати новий комуністичний режим, КПК провела так звану земельну реформу. Проте після закінчення розправ над сільською елітою КПК заявила, що землю можна передавати селянам тільки у формі кооперативів. На практиці це означало, що селяни, як і раніше, залишаться без власної землі.

У березні 1950 року КПК ухвалила «Директиву про суворе придушення контрреволюційних елементів». До історії це увійшло як рух «Придушення контрреволюції». Цей рух був спрямований на знищення заможних жителів села. За даними КПК, на кінець 1952 року було знищено понад 2,5 мільйона «контрреволюціонерів». Насправді ж було вбито понад п’ять мільйонів людей, що тоді становило близько 1% населення Китаю.

Після розправи над сільською елітою КПК почала кампанії «Боротьба проти трьох зол» і «Боротьба проти п’яти зол», у процесі яких було знищено багатих городян. Лише в одному Шанхаї, за неповною статистикою, у період з 25 січня по 1 квітня 1952 року унаслідок цих кампаній 876 людей наклали на себе руки. Багато капіталістів вчиняли самогубства разом з усіма членами своїх сімей.

КПК не зупинилася на знищенні заможних селян і городян. Вона далі грабувала селян, дрібних торгівців і ремісників, привласнюючи їхнє майно. Унаслідок усього цього більшість робітників і селян, як і раніше, залишилися бідними.

3. Абсолютна жорстокість компартії

а) Звірства ВКП(Б)

Система ГУЛАГ, що надихнула Гітлера на створення концтаборів

5 вересня 1918 року Ленін наказав створити на Соловецьких островах перший радянський концтабір з метою арешту, тортур і вбивств політичних в’язнів і дисидентів, які виступали проти жовтневого перевороту і були ворогами радянської влади. Ці концтабори були попередниками сумнозвісного ГУЛАГу сталінської епохи. Під керівництвом Йосипа Сталіна система ГУЛАГу виросла до жахливих масштабів, коли ВКП(Б) активізувала свій політичний терор і проводила дедалі масштабніші чищення. На момент смерті Сталіна в 1953 році було 170 адміністрацій ГУЛАГу, які включали понад 30 тисяч окремих таборів, розкиданих по всьому Радянському Союзу. Вони поширилися всіма регіонами країни, немов безкрайній архіпелаг.

У книзі «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександр Солженіцин перелічив 31 метод допиту під тортурами — від психологічних мук до фізичних принижень, що включали все без будь-яких обмежень. Таємна поліція часто застосовувала багато тортур одночасно, щоб вичерпати фізичні й психічні сили жертви та змусити її зізнатися в будь-якому злочині [6].

Люди, які потрапляли до концтабору, страждали від постійного браку їжі та одягу. Щодня, навіть у лютий мороз, вони по 12–16 годин виконували виснажливу фізичну роботу. Кількість загиблих була величезною. Багатьох людей кинули до таборів разом із сім’ями. У деяких сім’ях чоловік відбував покарання, а дружину відправляли у заслання. Не щадили навіть 80-річних людей похилого віку. Склад засуджених варіювався від високопоставленої партійної еліти, державних керівників і вищого командного складу армії до абсолютно звичайних громадян з усіх верств суспільства, включаючи вірян, інженерів, техніків, лікарів, студентів, викладачів, робітників і селян.

Прийнято вважати, що концентраційні табори були винаходом нацистської Німеччини, але насправді концтабори Радянської Росії були зразком подібних форм репресій у всьому світі, як за комуністичних, так і за некомуністичних режимів. До того, як спалахнула Друга світова війна, Гітлер відправляв офіцерів гестапо в Росію переймати досвід, накопичений комуністами в будівництві ГУЛАГу.

За неповною статистикою, у період з 1930 по 1940 роки в системі ГУЛАГ загинуло понад пів мільйона ув’язнених. 1960 року систему ГУЛАГ скасували. 2013 року російський урядовий сайт повідомив, що у в’язницях і трудових таборах ГУЛАГу було засуджено та ув’язнено понад 15 мільйонів людей, а більш ніж 1,5 мільйона померли до звільнення.

Убивства за допомогою штучно створеного масового голоду

Комуністичні режими використовують для вбивств людей також і голод. У 1932–1933 роках в Україні стався Голодомор. У такий спосіб ВКП(Б) здійснила етнічне чищення і геноцид українців. Підґрунтям цієї події була впроваджувана ВКП(Б) в Україні політика колективізації сільського господарства, яка наразилася на опір з боку місцевих селян. Як наслідок, більшість селян, які були успішними в сільському господарстві, ВКП(Б) затаврувала «куркулями» і цілими сім’ями відправляла в заслання до Сибіру й Центральної Азії. Це призвело до того, що сільськогосподарське виробництво і видобування зерна в Україні в 1932 році різко впали.

Узимку 1932–1933 років радянський уряд припинив продовольче забезпечення України. Республіку за периметром оточили кордоном міліції, унаслідок чого ніхто не міг урятуватися втечею. Спочатку українці тамували голод, користуючись запасами овочів і картоплі. Проте уряд Радянської Росії відправив до України загони «продрозверстки», які віднімали в кожної сім’ї всі запасені овочі й картоплю. Дуже скоро селяни стали одне за одним масово помирати від голоду. Було безліч випадків людоїдства. Були також випадки, коли взимку селяни їли поховані туші котів, собак і худоби. Селянам було заборонено входити в міста з метою пошуку чи купівлі харчових продуктів. Дуже багато хто помер на рейках і на узбіччях залізниць.

Після Голодомору більш ніж мільйон українських підлітків утратили батьків і стали сиротами. Безпритульним дітям не залишалося нічого іншого, як іти в міста просити милостиню. Уряд Сталіна вирішив, що колосальна кількість підлітків-жебраків псує блискучий імідж СРСР, тому Сталін підписав указ про те, що підлітків, старших за 12 років, треба розстрілювати. За різними даними, унаслідок Голодомору загинуло від 2,5 до 4,8 мільйона людей. На вулицях Харкова (тогочасної столиці Радянської України) можна було всюди бачити трупи людей, що померли від голоду.

Убивства членів компартії під час «Великого чищення»

Мета злого духу комунізму — знищити все людство. До цього включно входить і знищення своїх послідовників. Тому компартія ніколи не виявляла вибачливості навіть до своїх соратників. За правління Сталіна терор і вбивства поступово посилювалися. 1938 року Сталін розпочав криваві політичні репресії, які тривали 10 років. Серед них було так зване «Велике чищення» («Великий терор») — рух, у якому Сталін знищив членів верхнього ешелону комуністичного керівництва.

За дослідженням істориків, під час «Великого чищення» з присутніх на XVII з’їзді ВКП(Б) 1966 депутатів 1108 було заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. На XVII з’їзді членами ЦК і кандидатами в його члени було обрано 139 людей.

Із сімох членів Політбюро останнього скликання, обраного за життя Леніна, Сталін умертвив п’ятьох членів: Каменєва, Троцького, Зінов’єва, Рикова і Томського. З обраних у період 1919–1935 років 31 члена Політбюро 20 було вбито. Колись Берія сказав такі слова: «Приведіть до мене людину, і я знайду докази її злочинів».

Це чищення зачепило представників усіх соціальних верств. Репресії в релігійній і науковій, освітній і художній сферах сталися раніше, ніж репресії військового командування і політичної еліти. Проте найбільшу ціну в сталінській політиці терору заплатили прості радянські громадяни.

То скільки ж людей було заарештовано, убито, узято під варту і відправлено до таборів під час сталінського «Великого терору»? Точних записів і відповіді на це запитання досі немає. У червні 1991 року, напередодні розпаду СРСР, голова КДБ СРСР Володимир Крючков оприлюднив такі дані: з 1920 по 1953 роки було репресовано понад 4,2 мільйона людей, з них більш ніж 2 мільйони було репресовано під час «Великого чищення». Олександр Яковлєв, який очолював у радянську і єльцинську епохи роботу з реабілітації, в одному інтерв’ю у 2000 році сказав, що сталінські репресії зачепили щонайменше 20 мільйонів людей [7].

б) Звірства компартії Китаю

У період з 1949 року, коли компартія Китаю (КПК) захопила владу, по 1966 рік унаслідок політичних рухів «Боротьба з контрреволюцією», «Боротьба проти трьох зол», «Боротьба проти п’яти зол», «Боротьба проти правих» і «Великий стрибок», який спричинив Великий китайський голодомор, загинули кілька десятків мільйонів китайців.

Потім виникла кривава внутрішньопартійна боротьба. Нове покоління китайців, вихованих у дусі атеїзму і вирощених у партійній культурі, уже виросли і стали дорослими. Завдяки цьому злий дух комунізму розпочав ще божевільніші вбивства і руйнування, щоб знищити традиційну китайську культуру, яка формувалася впродовж кількох тисяч років.

Штучно створений компартією голодомор у Китаї

У 1959–1962 роках у Китаї стався голодомор, що за масштабами не мав прецеденту у світі. Щоб обдурити світ, КПК стверджує, що він був викликаний природними причинами. Насправді 1958 року КПК активно почала створювати народні комуни і проводила політику «Великого стрибка». Унаслідок цього було вичерпано не лише всі запаси зерна, а й знищено китайське сільськогосподарське виробництво. До того ж посадовців усіх рівнів, від провінційного до сільського, змушували давати неправдиві звіти про врожай зерна і стягувати надвеликі податки відповідно до вигаданих цифр про врожай. Це призвело до того, що, навіть віддавши владі всі свої особисті продовольчі пайки, посівне і фуражне зерно, селяни так і не могли досягти цифр, указаних у неправдивій статистиці.

Органи КПК усіх рівнів відправляли до сіл спеціальні загони, які піддавали тортурам і допитам селян, які вмирали від голоду. Вони примушували їх віддати останні залишки продовольства. Наслідуючи приклад репресій, які проводили радянські комуністи, КПК відрізала селянам шлях до міст та інших регіонів, де можна було б знайти їжу. І це спричинило масову загибель цілих сімей і навіть сіл. Неодноразово виникало людоїдство, на узбіччях доріг усюди лежали трупи людей, які померли від голоду. Це було справді страхітливе видовище. Коли селяни, щоб урятувати своє життя, йшли захоплювати продовольство, їх жорстоко вбивали.

Віддане владі зерно пішло на масову закупівлю зброї в СРСР, а також для експорту за кордон в обмін на золото і погашення боргів. Загибель стількох людей компартію зовсім не хвилювала. Лише за три роки голодомор знищив десятки мільйонів китайців.

Убивства людей і знищення традиційної культури під час «Культурної революції»

16 травня 1966 року було опубліковано «Інформаційне повідомлення ЦК КПК», де йшлося, що КПК починає «Велику культурну революцію». У серпні пекінські хунвейбіни, серед яких було чимало дітей партійної еліти, стали вчиняти в Пекіні масштабні грабежі, побиття і вбивства. До кінця місяця в усіх районах Пекіна було вбито тисячі людей. Ці дії згодом дістали назву «Кривавий серпень».

Наведемо один лише приклад бійні в пекінському повіті Дасін. З 27 серпня по 1 вересня 1966 року в 48 великих виробничих бригадах 13 народних комун (виробнича й адміністративна одиниця КНР — прим. пер.) повіту Дасін у різний час було вбито 325 людей. Серед них найстаршому було 80 років, наймолодшому — лише 38 днів. В одному випадку було вбито 22 людини. Хунвейбіни застосовували такі способи вбивства: побиття палицями, удари різаком для соломи та задушення мотузками. Немовлят убивали, розриваючи навпіл, наступивши на одну ногу і потягнувши за другу.

Злий дух комунізму змушував людей вірити, що скоєння вбивств і побиття необхідні, що треба позбутися властивої їм доброти, до ворогів треба ставитися нещадно і жорстоко. Це було частиною партійної культури, і таких прикладів дуже багато. Кожний злочин КПК робив внесок у створення партійної культури, за допомогою якої знищували традиційну культуру і моральність людей. Під дією отрути партійної культури багато людей перетворилися на солдатів злого духу комунізму і знаряддя вбивств.

Коли люди бачать, якими жорстокими й кровожерними є комуністичні тоталітарні режими, вони не можуть зрозуміти, як можна настільки втратити людське обличчя та опуститися до такого нелюдяного варварства. Причина в тому, що вони були одержимими гнилою нечистю та виродженими духами, якими керувала примара комунізму.

Загиблих неприродною смертю за весь період «Культурної революції» важко підрахувати. За оцінками більшості дослідників, ця цифра становить понад 2 мільйони людей. Авторитетний американський дослідник масових убивств на планеті професор Рудольф Руммель у книзі «Криваве століття Китаю» (China’s Bloody Century: Genocide and Mass Murder Since 1900, Transaction Publishers, 1991) зазначив, що кількість загиблих під час «Культурної революції» становила близько 7,73 мільйона людей.

Доцент Шаньдунського університету Дун Баосюнь і заступник очільника Дослідного бюро історії партії в провінції Шаньдун Дін Лунцзя спільно написали книгу «Реабілітація після несправедливості — перегляд зфальшованих справ і виголошення справедливого вироку». 1997 року її опублікувало видавництво «Женьмінь чубаньше» в китайській провінції Аньхой. У книзі наводиться цитата колишнього віце-голови ЦК КПК Є Цзяньїна з його промови на церемонії закриття робочої конференції ЦК 13 грудня 1978 року: «ЦК за 2 роки 7 місяців провів усебічне дослідження. У „Великій культурній революції“ загинуло 20 млн людей, зазнали політичного переслідування понад 100 млн людей, що становить 1/9 всього населення країни, і було змарновано 800 млрд юанів».

Згідно із записами в «Зібранні обраних творів Ден Сяопіна», з 21 по 23 серпня 1980 року Ден двічі давав інтерв’ю італійській журналістці Оріані Фаллачі в Будинку народних зібрань (будівля китайського парламенту — прим. пер.). Фаллачі запитала Ден Сяопіна: «Скільки ж, зрештою, загинуло людей у «Великій культурній революції»? Ден відповів: «Скільки людей насправді загинуло у „Великій культурній революції“? Це воістину астрономічна цифра, яку ніколи неможливо буде підрахувати».

Ден Сяопін навів типовий приклад засудження невинного: Кан Шен, голова таємної поліції комуністичної партії, звинуватив провінційного секретаря партії Чжао Цзяньміня з провінції Юньнань у державній зраді та в тому, що той був агентом Гоміньдану. Кан Шен наказав міністрові громадської безпеки Сє Фучжи заарештувати Чжао Цзяньміня й ув’язнити його. Судова справа одного лише Чжао Цзяньміня загалом зачепила понад 1,38 мільйона людей, унаслідок чого було забито до смерті понад 17 тисяч людей, а 60 тисяч осіб — покалічено. В одному лише районі міського округу Куньмін було забито до смерті 1493 і покалічено 9661 людину.

Безпрецедентне зло: переслідування Фалуньгун

Кілька десятиліть убивств, насильницького промивання мізків, насадження партійної культури та освіти, які проводила КПК, привели до того, що моральність людей, що не вірять у Бога, опустилася далеко за найнижчу межу, яку встановив людям Бог. Навіть ті люди, які все ще вірять у Бога, уже не знають, що таке справжня віра. Вони потрапили в пастку неправдивих релігійних організацій, створених і контрольованих компартією. Якщо так триватиме і далі, на людство чекатиме велике лихо, що знищить людей, як пророкували у священних текстах різних давніх цивілізацій.

Щоб підвищити рівень моральності суспільства і врятувати людей, навесні 1992 року Вчитель Лі Хунчжи поширив духовну практику Фалуньгун (Фалунь Дафа), яка базується на вірі в принципи «Істина-Доброта-Терпіння».

Усього за кілька років практика Фалуньгун, яка до того ж має великий оздоровчий ефект, широко розповсюдилася в Китаї і в усьому світі. І прихильники цього вчення, і їхні родичі на собі пережили чудеса зцілення і стали більш добрими людьми. Понад 100 мільйонів послідовників Фалуньгун у всьому світі вплинули на моральний рівень суспільства, і воно знову стало знаходити свої моральні орієнтири.

Кінцева мета лихої примари комунізму полягає в тому, щоб через знищення культури та псування моралі перешкодити людям отримати порятунок від Творця. Тому зла примара відразу сприйняла Фалуньгун як свого найголовнішого ворога.

У липні 1999 року тодішній лідер КПК Цзян Цземінь самовільно ухвалив рішення розв’язати масштабні репресії проти Фалуньгун. У процесі цієї жорстокої кампанії, що охопила всі куточки Китаю, КПК застосувала найлихіші методи зі свого арсеналу, якими можна було б виконати директиву Цзяна Цземіня: «Зганьбити їхню [прихильників Фалуньгун] репутацію, розорити їх фінансово і знищити їх фізично».

Масштабна пропаганда компартії, наповнена наклепом і ненавистю до Фалуньгун, змусила китайців схвалити ці репресії та відкинути принципи «Істини-Доброти-Терпіння» (основне кредо вчення Фалуньгун), зробивши вибір на користь брехні, зла і боротьби.

Лиха примара привела суспільство до ще глибшого падіння моральності людей. Вона змусила їх, відкинувши Фалуньгун, зрадити Бога. Дуже багато китайців через тривале перебування в середовищі тиску, брехні й промивання мізків, стали байдужими до терору. Вони вдають, що не помічають жодних репресій, і навіть, усупереч своїй совісті, беруть у них участь, не підозрюючи, що в такий спосіб їх ведуть до загибелі.

Лиха примара комунізму не обмежилася лише Китаєм. За допомогою економічних важелів вона змусила замовкнути країни вільного світу, щоб вони не могли вплинути на репресивну політику КПК щодо Фалуньгун, щоб вони закривали очі на це нелюдяне переслідування, дозволяючи КПК вчиняти ще жорстокіше і свавільніше.

Застосовуючи весь накопичений у Китаї і за кордоном арсенал репресивних засобів, цього разу КПК перевершила жорстокістю всіх своїх попередників. Вона почала силоміць використовувати послідовників Фалуньгун як живих донорів органів, убиваючи їх, коли знадобиться, і продаючи їхні органи за десятки і сотні тисяч доларів.

7 липня 2006 року канадський адвокат-правозахисник Девід Мейтас і колишній член парламенту Канади Девід Кілгур опублікували свій перший звіт під назвою «Криваві жнива: послідовників Фалуньгун убивають для отримання органів». У цьому документі наводяться численні докази, що підтверджують факт того, що вирізання органів у живих послідовників Фалуньгун у Китаї справді існує. Автори звіту назвали це «небаченим досі злом на Землі».

Через 10 років, у червні 2016 року було опубліковано доповнений звіт під назвою «Криваве вирізання органів. Бійня», у якому на 680 сторінках з використанням близько 2400 посилань аналізуються факти того, що злочини КПК з вирізання органів тривають і досі, і те, яких великих масштабів вони досягли.

13 червня 2016 року нижня палата парламенту США одноголосно (шляхом опитування присутніх voice vote) ухвалила Резолюцію №343, у якій висувається вимога до КПК негайно припинити вирізання органів у послідовників Фалуньгун та інших в’язнів сумління.

Величезні прибутки, які приносить ця чорна трансплантологія, не лише допомагають КПК підтримувати репресії. Це також привело до Китаю велику кількість людей з усього світу, яким потрібна операція з пересадки органів. Іноземці за гроші купують органи послідовників Фалуньгун, що робить їх співучасниками злочинів. Вони фактично допомагають компартії вбивати людей. Саме це і треба лихій примарі, щоб ще більше наблизитися до своєї кінцевої мети — знищення людства.

З моменту захоплення влади КПК ніколи не послабляла переслідування вірян. Ми детально розповімо про це в частині 6 цієї книги.

4. Червоний комуністичний терор на експорт

У «Чорній книзі комунізму» в розділі «Злочини, терор, репресії» наводиться приблизна статистика кількості людей, убитих комуністичними режимами в різних країнах:

— СРСР: 20 мільйонів убитих;

— Китай: 65 мільйонів убитих;

— В’єтнам: 1 мільйон убитих;

— Північна Корея: 2 мільйони вбитих;

— Камбоджа: 2 мільйони вбитих;

— Східна Європа: 1 мільйон убитих;

— Латинська Америка: 150 тисяч убитих;

— Африка: 1,7 мільйона вбитих;

— Афганістан: 1,5 мільйона вбитих;

— міжнародний комуністичний рух і партії комуністів, що не перебувають при владі: 10 тисяч убитих. [8]

Загальна кількість убитих, за даними авторів книги, становить 94 мільйони.

За оцінками дослідників, у Камбоджі в період з 1975 по 1979 роки режим червоних кхмерів, який перебував під безпосереднім контролем КПК, знищив від 1,4 до 2,3 мільйона людей. Це при тому, що загальне населення цієї країни на той час становило трохи більше 7 мільйонів людей. Комуністичний режим Камбоджі влаштував найбільш екстремальний терор серед аналогічних режимів, знищивши майже третину населення своєї країни.

У Північній Кореї в період з 1948 по 1987 роки комуністичний режим шляхом примусової праці в таборах і розстрілів знищив понад мільйон жителів країни. У 90-х роках від голоду померли від 240 до 420 тисяч осіб. У період з 1993 по 2008 роки в Північній Кореї неприродною смертю померли від 600 до 850 тисяч людей. Прийшовши до влади, Кім Чен Ин також розпочав своє правління з масштабних убивств, включаючи вбивства високопосадовців і їхніх родичів. До того ж він погрожував світу ядерною війною.

Лише за сто років після створення першого комуністичного уряду в Росії лиха примара комунізму знищила в підконтрольних їй країнах більше людей, ніж загинуло у двох світових війнах. Історія комунізму — це історія вбивств. Кожна сторінка цієї історії просочена кров’ю його жертв.

Посилання:

[1] “Remembering The Victims Of Communism.” https://www.congress.gov/congressional-record/2017/11/13/extensions-of-remarks-section/article/E1557-2

[2] Stéphane Courtois, ed., The Black Book of Communism: Crimes, Terror, Repression，trans. Jonathan Murphy (Cambridge: Harvard University Press, 1999), 4.

[3] “Revolutionaer Seiner Majestät” (德皇陛下的革命), http://www.spiegel.de/spiegel/print/d-54230885.html.

[4] Winston S. Churchill, The World Crisis, Volume 5.

[5] Robert Service, Lenin: A Biography (London: Macmillan, 2000), 365.

[6] Aleksandr Solzhenitsyn, The Gulag Archipelago: 1918-1956.

[7] 中国社科院译《雅科夫列夫访谈录（1992—2005）》。

[8] Stéphane Courtois, ed., The Black Book of Communism: Crimes, Terror, Repression，trans. Jonathan Murphy (Cambridge: Harvard University Press, 1999), 4.

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

Джерело: EpochTimes

Стартап зі США Оri розробив роботизований інтер’єр, який чудово підходить для маленьких квартир. За бажанням спальня перебудовується у вітальню, розширюючи життєвий простір і надаючи користувачам більше місця для життя, роботи і розваг.

Дослідження показали, що в усьому світі люди почали віддавати перевагу невеликим житловим приміщенням. Наприклад, за останні 10 років у США середня площа квартир скоротилася приблизно на 10%. У зв’язку з урбанізацією продовжує зростати потреба в ефективному використанні невеликих площ. Тому і з’являються інновації, які допомагають ефективніше використовувати обмежений життєвий простір.

Розробники з Массачусетського технологічного інституту (MIT) використовують робототехніку, щоб зробити невеликі кімнати зручнішими для життя. Для проекту CityHome компанії Ori вони створили гардероб, що може перебудовуватися. За його допомогою квартира площею 18,6 м² може «розширюватися», збільшуючи корисну площу.

«Ми створили революційно нову концепцію для житлового простору невеликого розміру: роботизовану меблеву систему, яка перетворюється на спальню, офіс/гардеробну або вітальню за допомогою натискання кнопки або голосової команди в додатку. Це дозволить людям використовувати одну кімнату декількома способами, просто переміщуючи меблі», — говорять розробники.

Провідний дослідник CityHome Хасье Ларреа заснував компанію Ori для комерційного просування розробленої ними технології. На даний момент вони представляють три види автоматизованих меблів.

Перша шафа — Ori Pocket Closet — являє собою місце для зберігання одягу, взуття та аксесуарів. У закритому стані шафа також може перетворитися на стіл, мультимедійну консоль або книжкову полицю.

Друга шафа — Ori Studio Suite. За бажанням власника вона перетворює однокімнатну квартиру на спальню, кабінет, повнорозмірну вітальню або гардеробну. Ori Studio Suite вже була встановлена в більш ніж 20 будинках по всій території США.

Третя інновація — Ori Cloud Bed — ліжко, яке опускається та піднімається, перетворюючись на вбудовану підвісну стелю. Коли ліжко вгорі, на його місці можуть знаходитися диван і журнальний столик.

Система перебудови меблів працює за допомогою голосової активації через Google Assistant або Amazon Alexa, а також за допомогою програми Ori або вбудованого елемента управління. У неї також є ручне управління (на випадок відключення електроенергії).

Читайте далі:

Американець оселився в найменшому будинку зі сміттєвого баку

Старі дитячі іграшки перетворюються на нові меблі: ідея бельгійської компанії ecoBirdy

Чи безпечний клімат у будинку? Про це розкажуть сенсори Whare Hauora