Blog

Білий дім опублікував свою довгоочікувану Індо-Тихоокеанську стратегію 11 лютого, в якій викладено, як він планує боротися зі зростаючим авантюризмом Комуністичної партії Китаю (КПК) і краще захищати та покращувати регіон для міжнародної спільноти.

У відповідній заяві Білий дім зазначив, що інтерес до регіону з боку партнерів та союзників зростає, і що цей регіон відіграватиме найважливішу роль у майбутньому розвитку США як в економічному, так і дипломатичному плані.

«Це зближення зобов’язань перед регіоном, через океани та через лінії політичних партій, відображає незаперечну реальність: Індо-Тихоокеанський регіон — найдинамічніший регіон у світі, і його майбутнє торкається людей усюди».

Стратегія як така фокусується на п’яти ключових концепціях: Індо-Тихоокеанський регіон має залишатися вільним та відкритим, взаємопов’язаним, процвітаючим, безпечним та стійким.

З урахуванням цих концепцій стратегія описує різні масштабні дії, які адміністрація Байдена має намір зробити в регіоні, у тому числі безліч інвестицій у демократичні інститути за кордоном та зусилля щодо забезпечення того, щоб управління такими громадськими ресурсами, як небо та моря, здійснювалося відповідно до міжнародного права.

Стратегія зосереджена на намірах і постійній спроможності Сполучених Штатів використовувати свої відносини з партнерами та союзниками в регіоні для протидії зростанню авантюризму з боку КПК.

«КНР об’єднує свою економічну, дипломатичну, військову та технологічну міць, переслідуючи мету отримати сферу впливу в Індо-Тихоокеанському регіоні та прагнучи стати найвпливовішою державою у світі. Примус і агресія КНР охоплюють всю земну кулю, але найгостріше вони виявляються в Індо-Тихоокеанському регіоні», — йдеться у стратегії з посиланням на офіційну назву країни — Китайська Народна Республіка.

«Наші колективні зусилля протягом наступного десятиліття визначать, чи вдасться КНР змінити правила та норми, які принесли користь Індо-Тихоокеанському регіону та всьому світу».

Заява важлива для чіткого визначення КПК як головного виклику в регіоні та ясної заяви про те, що адміністрація вважає конкуренцію між двома країнами не чим іншим, як битвою між різними поглядами на майбутнє глобального порядку.

Чиновник зазначив, однак, що документ не охоплює всієї стратегії адміністрації щодо Китаю, а представляє її бачення подальшої безпеки регіону.

Важливо відзначити, що стратегія також визначає підхід адміністрації до Тайваню і кризи з КПК, що триває, з приводу збереження фактичної незалежності острова. У цьому питанні Сполучені Штати, схоже, мають намір дотримуватись тієї ж політики стратегічної двозначності, якої вони дотримувалися протягом десятиліть. Відповідно до цієї політики Вашингтон навмисно нечітко визначає, чи стане він на захист острова у разі китайського вторгнення.

«Ми також працюватимемо з партнерами всередині та за межами регіону для підтримки миру та стабільності в Тайванській протоці, у тому числі шляхом підтримки сил самооборони Тайваню, для забезпечення умов, у яких майбутнє Тайваню визначається мирним шляхом відповідно до побажань та найкращих інтересів народу Тайваню», — йдеться у стратегії.

Таким чином, попри те, що адміністрація має намір збільшити інвестиції в Індо-Тихоокеанський регіон у сфері безпеки, дипломатії та економічного розвитку, вона не буде прагнути зміни існуючого стану справ щодо Тайваню.

За матеріалами The Epoch Times USA

Белый дом опубликовал свою долгожданную Индо-Тихоокеанскую стратегию 11 февраля, в которой изложено, как он планирует бороться с растущим авантюризмом Коммунистической партии Китая (КПК) и лучше защищать и улучшать регион для международного сообщества.

В соответствующем заявлении Белый дом отметил, что интерес к региону со стороны партнеров и союзников растет, и что этот регион будет играть важнейшую роль в будущем развитии США как в экономическом, так и в дипломатическом плане.

«Это сближение обязательств перед регионом, через океаны и через линии политических партий, отражает неоспоримую реальность: Индо-Тихоокеанский регион — самый динамичный регион в мире, и его будущее затрагивает людей повсюду».

Стратегия как таковая фокусируется на пяти ключевых концепциях: Индо-Тихоокеанский регион должен оставаться свободным и открытым, взаимосвязанным, процветающим, безопасным и устойчивым.

С учетом этих концепций стратегия описывает различные масштабные действия, которые администрация Байдена намерена предпринять в регионе, в том числе множество инвестиций в демократические институты за рубежом и усилия по обеспечению того, чтобы управление такими общественными ресурсами, как небо и моря, осуществлялось в соответствии с международным правом.

Стратегия сосредоточена на намерениях и постоянной способности Соединенных Штатов использовать свои отношения с партнерами и союзниками в регионе для противодействия растущему авантюризму со стороны КПК .

«КНР объединяет свою экономическую, дипломатическую, военную и технологическую мощь, преследуя цель получить сферу влияния в Индо-Тихоокеанском регионе и стремясь стать самой влиятельной державой в мире. Принуждение и агрессия КНР охватывают весь земной шар, но наиболее остро они проявляются в Индо-Тихоокеанском регионе», — говорится в стратегии со ссылкой на официальное название страны — Китайская Народная Республика.

«Наши коллективные усилия в течение следующего десятилетия определят, удастся ли КНР изменить правила и нормы, которые принесли пользу Индо-Тихоокеанскому региону и всему миру».

Заявление важно для четкого определения КПК как главного вызова в регионе и ясного заявления о том, что администрация считает конкуренцию между двумя странами не чем иным, как битвой между различными взглядами на будущее глобального порядка.

Чиновник отметил, однако, что документ не охватывает всю стратегию администрации в отношении Китая, а представляет ее видение дальнейшей безопасности региона.

Важно отметить, что стратегия также определяет подход администрации к Тайваню и продолжающемуся кризису с КПК по поводу сохранения фактической независимости острова. В этом вопросе Соединенные Штаты, похоже, намерены придерживаться той же политики стратегической двусмысленности, которой они придерживались на протяжении десятилетий. В соответствии с этой политикой Вашингтон намеренно нечетко определяет, встанет ли он на защиту острова в случае китайского вторжения.

«Мы также будем работать с партнерами внутри и за пределами региона для поддержания мира и стабильности в Тайваньском проливе, в том числе путем поддержки сил самообороны Тайваня, для обеспечения условий, в которых будущее Тайваня определяется мирным путем в соответствии с пожеланиями и наилучшими интересы народа Тайваня», — говорится в стратегии.

Таким образом, несмотря на то, что администрация намерена увеличить инвестиции в Индо-Тихоокеанский регион в сфере безопасности, дипломатии и экономического развития, она не будет стремиться к изменению существующего положения дел в отношении Тайваня.

По материалам The Epoch Times USA

Коммунистическая партия Китая (КПК) недавно объявила, что в течение следующих пяти лет она усилит свое управление в космосе, возможно с помощью России. Две страны недавно подтвердили планы по исследованию Луны.

Для чего, собственно, исследовать большой кусок скалы? И почему США должны быть обеспокоены.

20 июля 1969 года Нил Армстронг сделал «один маленький шаг» для человечества. Пятьдесят лет спустя китайский космический аппарат «Чанъэ-4», названный в честь древнекитайской богини Луны, приземлился на дальней стороне Луны. Это был исторический момент, поскольку ни один человек (или робот) еще не осмеливался побывать в глубинах Луны (Армстронг, важно отметить, ходил по ближней стороне Луны).

После приземления китайский космический корабль быстро спустил ровер “Юйту-2» на экзотическую местность. Оснащенный инструментами, «Юйту-2» приступил к исследованию лунной поверхности. Спустя более

1 000 дней после посадки «Юту-2» все еще находился там — осматривал, исследовал и изучал поверхность.

Не ограничиваясь отправкой на Луну объектов, созданных человеком, КПК намерена к концу десятилетия запустить миссию по высадке на Луну людей. По словам космического журналиста Эндрю Джонса, КПК также намерена доставить «архитектуру на лунную поверхность для долгосрочного пребывания».

Аналогичные планы есть и у США. Эти планы требуют больших затрат. Согласно последнему аудиту NASA, проведенному Управлением генерального инспектора (Office of the Inspector General), расходы на программу «Артемида» — проект, призванный вернуть людей на Луну до 2030 года, — составят не менее $93 миллиардов.

Действительно ли стоит увеличивать долг страны на десятки миллиардов долларов только для того, чтобы отправить несколько человек на Луну? В марте 2021 года государственный долг США достиг рекордно высокого уровня в $28 триллионов. К тому времени, когда NASA запустит свой следующий пилотируемый полет, национальный долг, как ожидается, составит $89 триллионов.

Является ли эта космическая гонка не более чем разминкой для мышц? Как отметила Марина Корен, для «космических держав впечатляющие подвиги, будь то высадка на Марс или на дальнюю сторону Луны, всегда будут рассматриваться через призму той страны, которая сумела это сделать».

Дин Ченг из фонда «Наследие», аналитик, специализирующийся на космической политике, поддерживает мнение Корен.

«Когда вы становитесь первой страной, высадившей зонд на дальней стороне Луны, это говорит о развитости вашей науки, технологий и промышленности», — сказал Ченг.

Но космическая гонка между США и Китаем идет глубже, в буквальном смысле слова. «Игра мышцами» — это только одна часть уравнения. Вторая часть — добыча полезных ископаемых.

Добыча полезных ископаемых на Луне

Для неподготовленного глаза Луна — это не более чем безвоздушное, бездушное и пустынное место. Но она также является ценным источником строительных материалов, включая воду, топливо и кислород.

В ноябре 2021 года британская фирма выиграла контракт Европейского космического агентства на разработку довольно интригующей технологии. Как сообщил в то время научный журналист Ян Сэмпл, эта технология может быть использована для «преобразования лунной пыли и камней в кислород, оставляя после себя порошки алюминия, железа и других металлов для лунных строителей».

«Если технология окажется успешной, то можно ожидать, что на Луне будут построены добывающие предприятия. Когда кислород и ценные материалы будут на поверхности, людям больше не придется доставлять их в космос с огромными затратам», — сказал Сэмпл.

Другими словами, технологический прогресс, похоже, приведет к созданию прибыльной лунной экономики. Мы являемся свидетелями новой эры лунаполитики, где политические интересы пересекаются с экономическими и эксплуатационными.

Ян Кроуфорд, профессор планетарной науки и астробиологии из Биркбека (Лондонский университет), считает, что Луна обладает огромным количеством сырья. В связи с этим правительства имеют корыстный экономический интерес в добыче полезных ископаемых на Луне.

Возьмем, к примеру, гелий-3. Потенциально, в недалеком будущем, этот газ можно будет использовать в качестве топлива для электростанций ядерного синтеза. Хотя здесь, на Земле, гелий-3 доступен в ограниченном количестве, на Луне его в избытке. Фактически, по мнению ученых из Китая, запасы гелия-3 на Луне могут обеспечить достаточное количество чистой энергии для питания нашей планеты в течение следующих 10 000 лет. Ценность этого газа невозможно переоценить.

Как отмечают аналитики компании Zephyr Solutions, ведущего поставщика сжатых газов, одна тонна гелия-3 «по энергии эквивалентна 50 миллионам баррелей нефти», а ее стоимость составляет около $3 миллиардов. По их словам, сейчас на Луне может находиться «более 1,2 миллиона тонн гелия-3».

Неудивительно, что Китай (с помощью России) и США участвуют в бешеной космической гонке. Поэт Карл Сэндбург однажды назвал Луну «другом для одиноких, с которым можно поговорить». Для Китая и США Луна — это не столько друг, сколько стратегический товар. Это не то, с чем можно «поговорить», а то, что можно эксплуатировать.

Автор Джон Мак Глионн (John Mac Ghlionn ) — исследователь и эссеист. Его работы публиковались, в частности, в New York Post, Sydney Morning Herald, Newsweek, National Review и The Spectator US.

Мнения, выраженные в этой статье, являются мнением автора и не обязательно отражают точку зрения The Epoch Times.

По материалам The Epoch Times USA

Новый раунд переговоров по украинскому кризису в так называемом «нормандском формате» в Берлине не дал никаких результатов. Переговоры были «длительными» и «трудными», как потом говорили в Берлине и Париже. Кремль заявил, что в ходе переговоров не было достигнуто «никаких результатов».

На последних кризисных переговорах по украинскому конфликту в Берлине Россия жаловалась, что посредники не оказывают никакого давления на правительство в Киеве. Хотя представители Германии и Франции поддержали мирный план, «к нашему сожалению» они не призвали Украину к выполнению пунктов, заявил в пятницу вечером в Берлине представитель Москвы Дмитрий Козак. Ранее без ощутимого результата закончились почти девятичасовые переговоры в нормандском формате.

Переговоры проходили на уровне внешнеполитических советников вовлеченных стран – России, Украины и Германии и Франции в качестве посредников. Москва настаивала на том, чтобы Киев письменно взял на себя обязательство вести прямые переговоры с пророссийскими ополченцами на востоке Украины, заявили в Елисейском дворце в Париже. Однако это была «единственная красная черта» для украинской стороны.

По информации из Елисейского дворца, на встрече обсуждались юридические документы, по которым украинское правительство должно вести переговоры с сепаратистами на востоке страны. Кроме того, обсуждались гуманитарные меры, в частности, освобождение заключенных.

Различные позиции и различные варианты решений были «четко проработаны», по словам немецко-французских переговорщиков. Однако также стало ясно, что все участники Нормандского формата привержены Минским соглашениям. Работа по реализации этих соглашений «будет продолжаться и дальше».

Москва обвинила Украину в неудачных переговорах. «Мы все были свидетелями того, что вчерашняя встреча политических советников в «нормандском формате» не дала абсолютно никаких результатов», — заявил пресс-секретарь Кремля Дмитрий Песков. Причиной этого является «неспособность» участников правильно прочитать «самый короткий и предельно чёткий текст» Минских соглашений, заявил Песков, имея в виду Киев. К сожалению, Украина делает «всё, чтобы не выполнять свои обязательства» по Минским соглашениям.

Украинская сторона выразила сожаление по поводу того, что «совместного документа» не получилось составить. «Надеюсь, что очень скоро мы снова встретимся и продолжим переговоры. Все настроены на результат», — заявил украинский переговорщик Андрей Ермак.

Участники нормандского раунда переговоров договорились встретиться снова после очередной встречи, так называемой Трехсторонней контактной группы в марте. Трехсторонняя контактная группа включает представителей России, Украины и Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе (ОБСЕ).

Нормандский формат был создан в 2014 году для урегулирования конфликта на востоке Украины. Посредничество Берлина и Парижа между Россией и Украиной привело к Минским соглашениям 2015 года.

По материалам Epoch Times Europe GmbH

Правительство США конфисковало семь миллиардов долларов у центрального банка Афганистана, которые хранятся в Соединенных Штатах. В то время как половина денег пойдет на пользу страдающему афганскому населению, другая половина будет удержана для родственников жертв терактов 11 сентября 2001 года, заявил в пятницу Белый дом. Первоначально деньги будут храниться на счете в Центральном банке Нью-Йорка.

Соответствующий указ подписал в пятницу президент США Джо Байден. Конфискация активов другого государства — весьма необычный шаг.

«Администрация будет стремиться облегчить доступ к 3,5 миллиардам долларов из этих средств для афганского народа и для будущего Афганистана», — заявил Белый дом. Поэтому деньги должны доходить до афганского населения напрямую, а не «попадать в руки талибов».

Деньги афганского центрального банка, хранящиеся в Соединенных Штатах, были первоначально заморожены после прихода к власти талибов. Теперь правительство Байдена предприняло шаги, чтобы можно было использовать миллиарды.

Белый дом заявил, что более 3,5 миллиардов долларов из замороженных средств центрального банка останутся в США и будут зарезервированы для «американских жертв терроризма», которые требуют возмещения ущерба в суде.

По материалам Epoch Times Europe GmbH

Джошуа Хаммер поведал удивительную историю о герое-библиотекаре в книге «Крутые библиотекари Тимбукту и их борьба за спасение самых драгоценных рукописей мира».

Древний город Тимбукту находится в африканском государстве Мали. Здесь ещё в 12 веке возникло постоянное поселение, которое начало постепенно развиваться и в итоге превратилось в процветающий город. Его активное развитие и процветание пришлись на период золотого века раннего исламского интеллектуализма.

В те времена были созданы многие тысячи рукописей, которые сегодня представляют огромную историческую ценность и являются важным наследием древнего города. В целом их количество достигает 700 тысяч.

Но в 2012 году над рукописями нависла угроза уничтожения. В северную часть Мали вторглись войска Аль-Каиды. Члены группировки и раньше уничтожали ценные исторические артефакты, которые по тем или иным причинам противоречили их взглядам. Рукописи Тимбукту вполне могла постигнуть та же участь.

Понимая серьёзность ситуации, библиотекарь Абдель Кадер Хайдара решил спасти древние рукописи. Вместе со своим племянником он начал искать металлические сундуки и скупать их. В них библиотекарь упаковывал ценные книги из библиотеки.

Далее наполненные книгами сундуки передавались другим людям, которые разделяли идеи отважного библиотекаря и хотели помочь ему. Таким образом под защитой металла и молчания оказались сотни тысяч рукописей.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Medieval Art (@_medievalart)

Вскоре Абделю пришлось покинуть Тимбукту, он отправился в город Бамако. Добившись финансирования, он убедил ЮНЕСКО не разглашать проблему рукописей, чтобы не подвергать дальнейшую операцию ещё большей опасности.

Усилиями сообщества из Тимбукту начали вывозить металлические ящики с книгами в багажниках своих автомобилей. Такое спасение ценных артефактов было весьма опасным, ведь в дороге всегда был риск прохождения проверки на одном из блокпостов.

В итоге удалось спасти множество книг, которые представляют огромную историческую ценность. В целом к началу 2013 года из города удалось вывезти около 350 тысяч томов и таким образом предотвратить их уничтожение.

Эту историю описал в книге «The Bad-Ass Librarians of Timbuktu: And Their Race to Save the World’s Most Precious Manuscripts» журналист Джошуа Хаммер (Joshua Hammer).

Читайте далее:

Тёмные истоки коммунизма: сожжение Парижа и заложение основы для всех революций

Загруженные книгами корабли курсируют у островов и фиордов Скандинавии

Джошуа Хаммер розповів дивовижну історію про героя-бібліотекаря у книзі «Круті бібліотекарі Тімбукту та їхня боротьба за порятунок дорогоцінних рукописів світу».

Стародавнє місто Тімбукту знаходиться в африканській державі Малі. Тут іще в 12 столітті виникло постійне поселення, яке почало поступово розвиватися і зрештою перетворилося на квітуче місто. Його активний розвиток і процвітання припали на період золотого віку раннього ісламського інтелектуалізму.

У ті часи було створено багато тисяч рукописів, які сьогодні становлять величезну історичну цінність і є важливою спадщиною стародавнього міста. Загалом їхня кількість сягає 700 тисяч.

Але у 2012 році над рукописами нависла загроза знищення. У північну частину Малі вторглися війська Аль-Каїди. Члени угрупування і раніше знищували цінні історичні артефакти, які з тих чи інших причин суперечили їхнім поглядам. Рукописи Тімбукту цілком могла спіткати така ж доля.

Розуміючи серйозність ситуації, бібліотекар Абдель Кадер Хайдар вирішив врятувати стародавні рукописи. Разом зі своїм племінником він почав шукати металеві скрині та скуповувати їх. У них бібліотекар пакував цінні книги з бібліотеки.

Далі наповнені книгами скрині передавалися іншим людям, які поділяли ідеї відважного бібліотекаря та хотіли допомогти йому. Таким чином під захистом металу й мовчання опинилися сотні тисяч рукописів.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Medieval Art (@_medievalart)

Незабаром Абделю довелося залишити Тімбукту, він вирушив до міста Бамако. Отримавши фінансування, він переконав ЮНЕСКО не розголошувати проблему рукописів, аби не наражати подальшу операцію на ще більшу небезпеку.

Зусиллями спільноти із Тімбукту почали вивозити металеві ящики з книгами у багажниках автомобілів. Такий порятунок цінних артефактів був небезпечним, адже в дорозі завжди був ризик проходження перевірки на одному з блокпостів.

Зрештою вдалося врятувати безліч книг, які мають величезну історичну цінність. Загалом на початок 2013 року з міста вдалося вивезти близько 350 тисяч томів і таким чином запобігти їхньому знищенню.

Цю історію описав у книзі «The Bad-Ass Librarians of Timbuktu: And Their Race to Save the World’s Most Precious Manuscripts» журналіст Джошуа Хаммер (Joshua Hammer).

Читайте далі:

Супермодель розповіла про жорстоке переслідування своїх однодумців у Китаї

Завантажені книгами кораблі курсують біля островів і фіордів Скандинавії

Новий раунд переговорів щодо української кризи у так званому «нормандському форматі» у Берліні не дав жодних результатів. Переговори були «тривалими» та «важкими», як потім говорили в Берліні та Парижі. Кремль заявив, що в ході переговорів не було досягнуто жодних результатів.

На останніх кризових переговорах щодо українського конфлікту в Берліні Росія скаржилася, що посередники не чинять жодного тиску на уряд у Києві. Хоча представники Німеччини та Франції підтримали мирний план, «на жаль» вони не закликали Україну до виконання пунктів, заявив у п’ятницю ввечері в Берліні представник Москви Дмитро Козак. Раніше без відчутного результату закінчилися майже дев’ятигодинні переговори у нормандському форматі.

Переговори проходили на рівні зовнішньополітичних радників залучених країн — Росії, України та Німеччини та Франції як посередники. Москва наполягала на тому, щоб Київ письмово взяв на себе зобов’язання проводити прямі переговори з проросійськими ополченцями на сході України, заявили в Єлисейському палаці в Парижі. Однак це була «єдина червона риса» для української сторони.

За інформацією Єлисейського палацу, на зустрічі обговорювалися юридичні документи, за якими український уряд повинен вести переговори із сепаратистами на сході країни. Крім того, обговорювалися гуманітарні заходи, зокрема звільнення ув’язнених.

Різні позиції та різні варіанти рішень були «чітко опрацьовані», за словами німецько-французьких перемовників. Однак також стало ясно, що всі учасники Нормандського формату віддані Мінським угодам. Робота з реалізації цих угод «продовжуватиметься й надалі».

Москва звинуватила Україну у невдалих переговорах. «Ми всі були свідками того, що вчорашня зустріч політичних радників у «нормандському форматі» не дала жодних результатів», — заявив прессекретар Кремля Дмитро Пєсков. Причиною цього є «нездатність» учасників правильно прочитати «найкоротший і найточніший текст» Мінських угод, заявив Пєсков, маючи на увазі Київ. На жаль, Україна робить «все, щоб не виконувати свої зобов’язання» щодо Мінських угод.

Українська сторона висловила жаль з приводу того, що «спільного документа» не вдалося скласти. «Сподіваюся, що дуже скоро ми знову зустрінемося та продовжимо переговори. Усі налаштовані на результат», — заявив український перемовник Андрій Єрмак.

Учасники нормандського раунду переговорів домовилися зустрітися знову після чергової зустрічі так званої Тристоронньої контактної групи у березні. Тристороння контактна група включає представників Росії, України та Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Нормандський формат було створено у 2014 році для врегулювання конфлікту на сході України. Посередництво Берліна та Парижа між Росією та Україною призвело до Мінських угод 2015 року.

За матеріалами Epoch Times Europe GmbH

Уряд США конфіскував сім мільярдів доларів у центрального банку Афганістану, які зберігаються у Сполучених Штатах. У той час як половина грошей піде на користь афганському населенню, яке страждає, інша половина буде утримана для родичів жертв терактів 11 вересня 2001 року, заявив у п’ятницю Білий дім. Спочатку гроші зберігатимуться на рахунку в Центральному банку Нью-Йорка.

Відповідний указ підписав у п’ятницю президент США Джо Байден. Конфіскація активів іншої держави є дуже незвичайним кроком.

“Адміністрація прагнутиме полегшити доступ до 3,5 мільярдів доларів з цих коштів для афганського народу і для майбутнього Афганістану”, — заявив Білий дім. Тому гроші мають доходити до афганського населення безпосередньо, а не «попадати до рук талібів».

Гроші афганського центрального банку, що зберігаються у Сполучених Штатах, були заморожені після приходу до влади талібів. Тепер уряд Байдена зробив кроки, щоб можна було використати мільярди.

Білий дім заявив, що понад 3,5 мільярда доларів із заморожених коштів центрального банку залишаться в США і будуть зарезервовані для «американських жертв тероризму», які вимагають відшкодування збитків у суді.

За матеріалами Epoch Times Europe GmbH

Комуністична партія Китаю (КПК) нещодавно оголосила, що протягом наступних п’яти років вона посилить своє управління у космосі, можливо, за допомогою Росії. Дві країни нещодавно підтвердили плани дослідження Місяця.

Навіщо, власне, досліджувати великий шматок скелі? І чому США мають бути стурбовані.

20 липня 1969 Ніл Армстронг зробив «один маленький крок» для людства. Через п’ятдесят років китайський космічний апарат «Чан’е-4», названий на честь давньокитайської богині Місяця, приземлився на дальній стороні Місяця. Це був історичний момент, оскільки жодна людина (або робот) ще не наважувалась побувати в глибинах Місяця (Армстронг, важливо відзначити, ходив по ближньому боці Місяця).

Після приземлення китайський космічний корабель швидко спустив ровер Юйту-2 на екзотичну місцевість. Оснащений інструментами, «Юйту-2» розпочав дослідження місячної поверхні. Понад 1 000 днів після посадки «Юйту-2» все ще знаходився там — оглядав, досліджував та вивчав поверхню.

Не обмежуючись відправкою на Місяць об’єктів, створених людиною, КПК має намір до кінця десятиліття запустити місію з висадки на Місяць людей. За словами космічного журналіста Ендрю Джонса, КПК також має намір доставити архітектуру на місячну поверхню для довгострокового перебування.

Аналогічні плани має і США. Ці плани вимагають значних витрат. Відповідно до останнього аудиту NASA, проведеного Управлінням генерального інспектора (Office of the Inspector General), витрати на програму Артеміда — проєкт, покликаний повернути людей на Місяць до 2030 року, — становитимуть не менше $93 мільярдів.

Чи варто збільшувати борг країни на десятки мільярдів доларів лише для того, щоб відправити кілька людей на Місяць? У березні 2021 року державний борг США досяг рекордно високого рівня $28 трильйонів. На той час, коли NASA запустить свій наступний пілотований політ, національний борг, як очікується, становитиме $89 трильйонів.

Чи є ці космічні перегони не більше ніж розминкою для м’язів? Як зазначила Марина Корен, для «космічних держав вражаючі подвиги, чи то висадка на Марс, чи на далеку сторону Місяця, завжди розглядатимуться через призму тієї країни, яка зуміла це зробити».

Дін Ченг із фонду «Спадщина», аналітик, який спеціалізується на космічній політиці, підтримує думку Корен.

«Коли ви стаєте першою країною, яка висадила зонд на дальній стороні Місяця, це говорить про розвиненість вашої науки, технологій і промисловості», — сказав Ченг.

Але космічна гонка між США та Китаєм йде глибше, у буквальному значенні слова. «Гра м’язами» — це тільки одна частина рівняння. Друга частина — видобуток корисних копалин.

Видобуток корисних копалин на Місяці

Для непідготовленого ока Місяць — це не більше ніж безповітряне, бездушне та безлюдне місце. Але він також є цінним джерелом будівельних матеріалів, включаючи воду, паливо та кисень.

У листопаді 2021 року британська фірма виграла контракт Європейського космічного агентства на розробку досить інтригуючої технології. Як повідомив у той час науковий журналіст Ян Семпл, ця технологія може бути використана для «перетворення місячного пилу та каміння на кисень, залишаючи після себе порошки алюмінію, заліза та інших металів для місячних будівельників».

«Якщо технологія виявиться успішною, то можна очікувати, що на Місяці будуть збудовані видобувні підприємства. Коли кисень та цінні матеріали будуть на поверхні, людям більше не доведеться доставляти їх у космос із величезними витратами», — сказав Семпл.

Інакше кажучи, технологічний прогрес, схоже, призведе до створення прибуткової місячної економіки. Ми є свідками нової ери, де політичні інтереси перетинаються з економічними та експлуатаційними.

Ян Кроуфорд, професор планетарної науки та астробіології з Біркбеку (Лондонський університет), вважає, що Місяць має величезну кількість сировини. У зв’язку з цим уряди мають корисливий економічний інтерес у видобутку корисних копалин на Місяці.

Візьмемо, наприклад, гелій-3. Потенційно, у недалекому майбутньому, цей газ можна використовувати як паливо для електростанцій ядерного синтезу. Хоча тут, на Землі, гелій-3 доступний в обмеженій кількості, на Місяці його надміру. Фактично, на думку вчених із Китаю, запаси гелію-3 на Місяці можуть забезпечити достатню кількість чистої енергії для живлення нашої планети протягом наступних 10 000 років. Цінність цього газу неможливо переоцінити.

Як відзначають аналітики компанії Zephyr Solutions, провідного постачальника стислих газів, одна тонна гелію-3 «за енергією еквівалентна 50 мільйонам барелів нафти», а її вартість становить близько $3 мільярдів. За їхніми словами, зараз на Місяці може бути «понад 1,2 мільйона тонн гелію-3».

Не дивно, що Китай (за допомогою Росії) та США беруть участь у шалених космічних перегонах. Поет Карл Сендбург одного разу назвав Місяць «другом для одиноких, з яким можна поговорити». Для Китаю та США Місяць — це не так друг, як стратегічний товар. Це не те, з чим можна поговорити, а те, що можна експлуатувати.

Автор Джон Мак Гліонн (John Mac Ghlionn) — дослідник та есеїст. Його роботи публікувалися, зокрема, у New York Post, Sydney Morning Herald, Newsweek, National Review та The Spectator US.

Думки, висловлені в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відображають думку The Epoch Times.

За матеріалами The Epoch Times USA