Примітка редактора: Нижче наведено розповідь від першої особи Джорджа Чжена, колишнього китайського студента-медика. Інтерв’ю взято репортером Epoch Times Йі Лін у Торонто. З метою безпеки Чжена в цій статті не вказані конкретні дати і час, а також деякі уточнюючі деталі.
Секретне військове завдання
Події, які я збираюся описати, відбулися в 1990-х роках. На той час я був студентом та закінчував військово-медичну школу в Китаї. Я проходив стажування в урологічному відділенні військового госпіталю в Шеньяні на півночі Китаю. Одного разу до госпіталю зателефонували з військового округу Шеньян. Після цього медичному персоналу було наказано негайно виїхати для виконання військового завдання.
До складу групи із шести обраних осіб входили дві медсестри, три військових лікаря і я, стажист. Начальник відділу віддав наказ: від цього моменту ми повинні припинити всі контакти із зовнішнім світом, включаючи родичів і друзів.
Не зволікаючи ми сіли у фургон, обшитий зсередини світло-блакитною смугастою тканиною. З лікарні також було відправлено військову машину. Поки її двері були відчинені, я помітив всередині солдата з пістолетом.
Військова машина їхала попереду. Виїхавши на швидкісну автомагістраль, вона увімкнула сирену, і всі автомобілі поступалися нам дорогою. Ми мчали на дуже великій швидкості.
Прибувши до пункту призначення та вийшовши з фургона ми опинилися в оточенні гір. Солдати стояли на варті біля якоїсь будівлі. До нас підійшов венний офіцер і сказав, що це військова в’язниця неподалік від міста Далянь на північному сході Китаю.
Жах розпочинається
Тієї ночі нас помістили в кімнату, біля дверей якої стояли солдати на варті. Вранці медсестра і два солдати пішли до в’язниці, щоб зібрати кров певної групи. Коли вони повернулися із кров’ю, ми всі сіли у фургон і поїхали кудись.
Після того, як ми зупинилися, я подивився крізь щілину в дверях і побачив солдатів, які оточили фургон з автоматами в руках. Усі вони стояли спиною до нас.
Ми чекали у фургоні, рухатися було заборонено. Раптово у двері фургона постукали. Я відчинив і побачив чотирьох солдатів, які тримали чоловіка з мотузкою на ногах і шиї, його руки були зв’язані за спиною.
Чоловіка занесли у фургон і поклали на чорний пластиковий пакет, який було раніше покладено на підлогу. Пакет повністю покривав підлогу, і я одразу зрозумів, що так було зроблено спеціально.
Мотузка, якою було зв’язано чоловіка, була дуже тонкою і вдавлювалася у шкіру при найменшому натягуванні. Його зв’язали таким чином, що, якщо наступити на мотузку, яка йшла від шиї до зап’ясть ззаду, він не міг рухатися або боротися. Якби б він спробував це зробити, мотузка затяглася б і задушила його.
Один із лікарів сказав мені, щоб я наступив на мотузку, а також тримав чоловіка так, щоб він не міг рухатися. Коли я тримав його за ногу, я відчував, що температура його тіла була високою. Я також побачив, що його горло заповнене кров’ю. Незрозуміло, де він був поранений, але, найімовірніше, рана була.
Жах посилюється
У цей час весь медичний персонал швидко надів хірургічні халати, шапки і рукавиці. Старша медсестра ножицями розрізала одяг чоловіка, а потім тричі протерла його тіло від живота до грудей дезинфікуючим засобом.
Потім один з лікарів взяв скальпель і зробив довгий розріз з-під грудини до самого пупка. Ноги чоловіка почали смикатися. Потім лікар відкрив усю черевну порожнину. Одразу потекла кров і вивалився кишечник. Лікар відштовхнув кишки і швидко видалив нирку, а лікар напроти видалив іншу нирку. Вони були дуже досвідченими і діяли швидко.
Лікар наказав мені перерізати вени і артерії. Щойно я зробив це, одразу усюди з рук і тіла чоловіка почала фонтанувати кров. Це означало, що цей чоловік, без сумніву, був ще живим!
На той час обидві вийняті нирки було поміщено в контейнер для перевезення органів, який тримала медсестра.
Звіряче видалення очних яблук
Потім лікар попросив мене видалити очні яблука чоловіка. Я сів і нахилився ближче. У цей момент його повіки відкрилися, і він подивився на мене. У його очах був явний жах — жах, який неможливо описати словами.
Мій розум став порожнім, і все моє тіло почало тремтіти. Я був шокований. Я був паралізований.
Я сказав доктору, що не можу цього зробити.
Раптово доктор грубо схопив голову чоловіка лівою рукою і, використовуючи два пальця, щоб тримати повіки відкритими, застосувавши гемостатичні щипці, які у нього вже були в правій руці, одним махом вирвав очні яблука з очних ямок.
У той момент мене трясло, я покрився потом з голови до п’ят і відчував, що ось-ось упаду.
Я згадав, що в готелі напередодні ввечері військовий офіцер прийшов поговорити з нашим начальником. Одна річ, яку він сказав, засіла у мене в голові: «У віці до 18 років тіло дуже здорове і енергійне». Він мав на увазі цього чоловіка?
Лікар сказав офіцерові, що сидить на пасажирському сидінні, що ми закінчили. Тут задні двері відчинилися, четверо солдатів увійшли в фургон, завернули чоловіка у великий пластиковий пакет і потягли до військової вантажівки, припаркованої неподалік.
Одразу ж наш фургон рушив з місця і дуже швидко помчав назад в госпіталь із військовою машиною попереду. Усі хірургічні халати, шапки і гумові рукавички, які ми носили, було зібрано і знищено після повернення.
Після прибуття органи чоловіка негайно відправили в операційну, де чекала група хірургів, готових почати пересадку пацієнтові, що вже лежав на операційному столі.
До цього часу я вже не міг нічого робити; усе тіло зовсім ослабло. Начальник помітив мій стан і дозволив мені відпочити поряд. Я ліг, але міг бачити, як вони виконують операцію.
Страшний тягар
Незабаром я залишив свою роботу в госпіталі і повернувся додому. Я все ще був дуже слабким, у мене сильно піднялася температура. Мама запитала, що відбувається, і я відповів розпливчато, адже не смів нікому розповідати.
Цей досвід був надто жахливий, щоб про нього навіть думати, не кажучи вже про те, щоб говорити про це. Я став учасником жорстокого вбивства, і це зробило мене абсолютно нещасним.
Протягом довгого часу моторошна сцена у фургоні знову і знову поставала перед моїми очима — я згадував того чоловіка, у якого вирізали органи, коли він був ще живий, і страшні біль і страх у його очах, коли він подивився на мене. Моє серце не могло цього винести. Я відчував наче божеволію і постійно був на межі зриву.
Відтоді пройшло багато років, але ці жахливі спогади все ще неможливо стерти. Щоразу коли згадую про це, впадаю в глибоку депресію.
Коли ЗМІ почали викривати насильницьке видалення органів у в’язнів совісті в Китаї — послідовників Фалунь Дафа, я одразу зрозумів усе. Усе це правда, і насильницьке вилучення органів вже давно існувало у військовій системі Комуністичної партії Китаю. Однак кампанія переслідування Фалунь Дафа надала набагато більше джерело органів.
***
Епілог: вбивство заради органів в Китаї
Девід Кілгур, незалежний канадський правозахисник і колишній держсекретар Тихоокеанського регіону, і Девід Мейтас, канадський адвокат з прав людини, у доповіді, опублікованій в 2006 році, сповістили світ про насильницьке видаляння органів у Китаї.
У 2016 році разом з американським журналістом-дослідником і автором Етаном Гутманом вони випустили оновлений звіт, який показує, що велику кількість релігійних і політичних ув’язнених, у першу чергу прихильників Фалунь Дафа, затриманих за свої переконання, піддають насильницького вилучення органів при житті.
Іншими словами, їх вбивають заради органів.
За словами дослідників, індустрія пересадки органів у Китаї значно зросла після 1999 року, коли Комуністична партія Китаю розпочала кампанію переслідування послідовників Фалунь Дафа, традиційної духовної практики, також відомої як Фалуньгун.
Дослідники виявили, що, хоча зловживання у сфері трансплантації органів існують у багатьох країнах, різниця полягає в тому, що в Китаї вони санкціоновані державою, і держава отримує від цього прибуток.
«Китай — не єдина країна, де зловживають трансплантацією органів, — говорить Мейтас в інтерв’ю газеті The Globe and Mail. — Але в Китаї це впроваджено і управляється державою та комуністичною партією. Це не просто злочинці у глухих провулках, які намагаються швидко заробити гроші».
Джерело:
