Чудеса проявлялися в надзвичайно точно поставлених діагнозах і лікуванні хвороб.
Відповідно до книги Історичного Літопису, Цань Гун під час панування Імператора Веня з Династії Хань (202 до н.е. – 220 н.е.) вважався чудотворцем.
Тоді жив чоловік, що страждав від головного болю. Цань Гун, перевіривши його пульс, вирішив, що хвороба дуже серйозна і людина безнадійна.
Він сказав брату пацієнта: "Хвороба вашого брата незабаром досягне кишечнику і шлунка, його тіло розпухне через п’ять днів, він буде рвати гноєм і вмре через вісім днів". Усе точно так і сталося.
Чжан Чжунцзин з Династії Хань теж був блискучим лікарем-чудотворцем. Одного разу він поставив діагноз Уань, якому було тільки сімнадцять років.
Після обстеження він сказав тому: "Ви страждаєте внутрішньою хворобою і повинні вживати п’ятикамінний суп, інакше ваші брови випадуть, коли вам виповниться 30 років".
Уань не повірив йому і не став приймати ліки. І дійсно, його брови випали у віці 30 років.
Лікар-чудотворець Хуа Tуо був ще більш відомий у народі. З ним пов’язано багато історій, ось одна з них:
Один пацієнт страждав на запаморочення і не міг вилікуватися протягом тривалого часу. Хуа Туо попросив його зняти одяг, повісив його догори ногами і, використовуючи вологу тканину, витер усе його тіло.
Його пульс тоді показував п’ять кольорів. Хуа Туо розрізав те місце, де прощупують пульс, ножем і пустив його пятиколірну кров, потім він приклав пластир до порізу. Запаморочення пацієнта зникло відразу. Цей дивний вид лікування був справжнім витвором мистецтва.
У чому ж полягає таємниця лікарів, котрі могли робити такі чудеса? Це, головним чином, залежало від їх витончених медичних навичок, які були результатом тривалої практики.
Ми не можемо виключити факт, що ці лікарі мали якісь особливі таланти, навіть певні надприродні здібності. Наприклад, узяти хоча б "діагноз спостереження" у китайській медицині. Звичайні лікарі використовують цей діагноз тільки для спостереження за зміною кольору шкіри, розмірів зіниці, товщини нальоту на язиці, у той час як для лікарів-чудотворців це було свого роду прихованою формою зв’язку, через яку предмет і об’єкт досягають божественної взаємодії.
Потрібно також відзначити, що Чжан Чжунцзин і Хуа Туо регулярно практикували Цигун, який міг розвинути їхні надприродні здібності.
Вони також відзначалися високою мораллю і надзвичайною майстерністю, і це, разом з їхнім старанним навчанням й оригінальним мисленням, привело до того, що вони, врешті-решт, стали лікарями-чудотворцями свого часу.
За минулі два десятиріччя дослідження в галузі соціології свідчать про те, що соціальна і біологічна поведінка впливає на смертність людини. Також вчені висунули гіпотезу про те, що уявлення людей про добро та зло прямо впливають на тривалість життя.
#img_left#Цей висновок був зроблений на основі дослідженнь, які проводилися в період з 1976 по 1994 роки під керівництвом Л.Ф. Беркмана та С. Леонарда Сіма. Ці дослідження були підтримані Єльською медичною школою, Університетом Гігієни ім. Дж. Хопкінса, Національним інститутом ментального здоров’я та Національним центром досліджень медичних послуг. Дані по населенню, які були використані в дослідженнях, були зібрані в 1965 році Каліфорнійським державним департаментом охорони здоров’я. З 8023 анкетних опитувань було повернуто 6928. Досліджувався вплив на смертність наступних чинників: сімейного стану, відносин з родичами і близькими друзями, релігійних переконань, участь в офіційних і неофіційних асоціаціях. Отримані дані показали, що тривалість життя нетовариських і асоціальних людей з ексцентричною поведінкою менша, ніж у людей з тісними соціальними зв’язками в суспільстві. Релігійність була важливим моментом, але найбільш значними чинниками, які впливають на смертність, опинилися вдалий шлюб і хороші відносини з родичами та друзями.
Скорочена назва цієї дослідницької програми така: «Як соціальні відносини впливають на тривалість життя». Результати досліджень підтвердили, що здорові соціальні відносини дають позитивний ефект на тривалість людського життя. Безумовно, що люди, які допомагають іншим, легко сходяться з іншими і ведуть гармонійне життя – живуть довше, ніж ті, хто відрізняються протилежною поведінкою. Цікавий факт, що у чоловіків, які не мали тісних зв’язків у суспільстві, життя скорочувалося більше, ніж у жінок. Вражає те, що злі, егоїстичні люди, які використовують інших у власних інтересах, вмирали в молодшому віці, ніж особи зі здоровою соціальною поведінкою. Дані також показали, що дохід і фізична активність не робили істотного впливу на тривалість життя.
Дослідження продемонстрували, що найбільше впливає на тривалість життя одруження. Університет штату Мічіган проводив дослідження серед 165 людей віком 55 років і старше, які були шпиталізовані для лікування хронічних хвороб. Отримані дані показали, що ті, хто був одружений або жив з членами сім’ї, мали краще здоров’я і потребували менш серйозного лікування, ніж ті, хто жив самотньо.
Мічіганський і Гарвардський Університети також проводили дослідження, пов’язані з тривалістю життя. Учасникам експерименту, який проводився Медичною школою Гарварду, був показаний документальний фільм про західну жінку, яка живе в Калькутті, Індія. Вона займалася добродійністю, піклуючись про бідних і хворих людей Калькутти. Багато хто був глибоко зворушений її милосердям. Після закінчення фільму в учасників дослідження узяли слину для аналізу і порівняли із зразками, узятими до перегляду фільму. Було виявлено, що кількість імуноглобуліну А, що захищає організм від бактерій і вірусів, значно збільшилася після перегляду фільму. Імуноглобулін А, різновид молекули антитіл, запобігає інфекції дихальних шляхів. Таким чином, імунна система може стимулювати позитивний настрій. З вищесказаного можна зробити висновок: співчуття і терпіння по відношенню до інших природним чином подовжують життя.
Дослідження довели, що благородні чесні люди з високими моральними нормами живуть довше. Важливу роль у тривалості життя має психологічний чинник. Коли людина охоче допомагає іншим, натомість вона отримує подяку від людей. Люди будуть дружніми і вдячними їй, і таким чином людина відчуває душевне тепло. Це допомагає розслабитися і зменшити напруження в повсякденному житті, що приносить користь імунній системі.
На противагу, той, хто дає волю поганим сторонам і прагне поживитися за рахунок інших, живе менше. Це було підтверджено в ході багатьох досліджень в галузі імунології. Агресивні, недружні люди часто страждають від кардіологічних хвороб. Схильність втрачати над собою контроль, весь час сердитися і відчувати ворожість по відношенню до інших негативно впливає на артеріальний тиск. На жаль, це може привести до різних захворювань, пов’язаних з підвищеним тиском, які важко лікувати. Люди з такою поведінкою часто страждають від безсоння, напруження і легко збудливі. Подібні психологічні чинники можуть бути результатом «докорів сумління». Не дивно, що всі вони живуть коротшим життям, ніж ті, хто не скоює злочинів і зберігає позитивний настрій.
Лондонський зоопарк, що розташований у парку Регент, підготував тринадцятьом болівійським саймірі різдвяні подарунки – шкарпетки, заповнені фруктами, а також різними цвіркунами та личинками хрущаків. У штучному лісі зоопарку канати прикрасили іграшками, щоб адміністрація і відвідувачі зоопарку відчули дух справжнього Різдва.
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
Після смерті князя Рен’є Грімальді III в квітні цього року на союз однієї з найбільших красунь Америки й монарха, що сподівався на збереження династії, стали дивитися трохи інакше.
#img_right#У 1918 році між Монако та Францією був підписаний договір, відповідно до якого князівство є незалежною державою лише до тих пір, поки у династії Грімальді є спадкоємець, інакше Монако повинне увійти до складу Франції. Після закінчення 6-річного роману з французькою актрисою Жізель Паскаль, яка виявилася безплідною, князь Рен’є знаходився у пошуках дружини, щоб подарувати Монако спадкоємця.
Грейс і Рен’є познайомилися на Каннському кінофестивалі в травні 1955 року. Її друзі вважали, що буде вражаюче, якщо Грейс і князь Рен’є разом сфотографуються для журналу «Paris Match». Незабаром була призначена зустріч в палаці. Цього дня в готелі Грейс відключили електрику. Всі її плаття потрібно було прасувати, окрім одного з тканини, що не мнеться, яке вона ненавиділа. Не маючи вибору, Грейс довелося одягти цю сукню.
Князь через офіційні обов’язки запізнився на 45 хвилин, чим усім приніс незручності. Фотографи запропонували вийти з палацу. Рен’є влаштував Грейс екскурсію по його приватному зоопарку.
Рен’є справив велике враження на Грейс сміливістю й безтурботністю з якою він грав з тиграми. Тварини очевидно любили його, і можливо це був той момент, коли Грейс закохалася в князя.
#img_left#Не дивлячись на те, що у Грейс було декілька серйозних романів з впливовими людьми Голівуду, як, наприклад, дизайнер Олег Кассині, вона часто говорила друзям, що хоче вийти заміж і мати дітей. Князь Рен’є зробив пропозицію Грейс через свого найближчого і давнього друга батька Такера, який з’їздив до Америки й запитав, чи прийме вона пропозицію князя. Це було не наслідок соромливості Рен’є , а традицією у відповідності до якої князь не повинен особисто сам освідчитися. Незабаром Рен’є з’їздив зустріти Різдво в будинку Грейс у Філадельфії. 5 січня 1956 року офіційно відбулися змовини.
Через 17 років після фатальної для Грейс Келлі автокатастрофи на гірській дорозі в Монако, Рен’є говорив: «Я все ще відчуваю її відсутність. Це був шлюб по любові».
З таблоїдів і чуток, світу було відомо про те, що життя княгині Грейс не було безхмарним. Пожертвувавши заради виконання королівських обов’язків своєю кар’єрою в кіно, Грейс страждала від самоти й туги по її американському способу життя.
Альфред Хічкок запросив її на роль у фільмі «Марні» (1964), Рен’є погодився, але народ Монако не бажав бачити свою княгиню, що грає злодійку та цілує чужого чоловіка – Шона Коннері. Указом Рен’є її фільми були заборонені в Монако.
Не дивлячись на тяготи свого королівського положення, Грейс зробила Монако знаменитим. Не тільки трансляція її весілля студією MGM в обмін на дозвіл покинути діючий контракт в Голівуді, але й зв’язки в Голівуді з такими зірками, як Френк Сінатра та Кері Грант, принесли в князівство зачарування і зробили його центром уваги.
#img_right#Ніщо не характеризує Грейс так красномовно, як випадок в Stork Club в Манхеттені. Джозефін Бейкер* було відмовлено в обслуговуванні, тому що вона була чорношкірою. Грейс вилетіла з клубу, як ураган, присягнувшись ніколи не повертатися. Свою обіцянку вона стримала.
Грейс на все життя стала другом Джозефін Бейкер аж до її смерті в 1975, і підтримувала її притулок для сиріт. Коли Джозефін Бейкер доводилося страждати від образ, Грейс Келлі допомогла їй повернутися на сцену.
Безпосередньо про її роль як княгині говорить благочинна робота. Вона енергійно підтримувала Червоний Хрест, проте більшість зусиль були направлені на турботу про сиріт Монако, для яких вона створила притулок. Щороку княгиня влаштовувала Різдвяне свято без дорослих з подарунками для дітей.
Грейс Келлі залишила світу свою красу, стиль і звичайно ж, неперевершену грацію.
* Джозефін Бейкер (1906-1975) – американська танцівниця і співачка, перша чорношкіра американка, що досягла світової популярності. (прим. пер.)
22 грудня модельєри з Пакистану, Індії, Туреччини, Сирії, Лівану, Єгипту, Йорданії та Бангладешу приймали участь у показі мод „Весільна хвиля 2005” у м. Карачі в Пакистані.
#img_gallery#
Суперечки на цю тему ведуться вже давно. Численні дослідження, субсидійовані з однієї сторони видавцями відеоігор, а з іншої – суспільними і урядовими організаціями, стурбованими зростанням насильства в суспільстві і особливо, – серед молоді, – справно підливають масло у вогонь, не дозволяючи припиненню відповідним дискусіям.
Згідно широко розповсюдженій думці, (частіше вираженої людьми похилого віку, які не розуміють такого проведення часу), ті, хто люблять грати в "страхітливі" відео та комп’ютерні ігри, і в житті стають більш агресивними, та з більшою вірогідністю скоюватимуть тяжкі злочини і разом з тим з меншою вірогідністю допомагатимуть іншим людям. Критики цієї позиції стверджують, що наявність подібних кореляцій (які ніхто вже не заперечує) доводить лише те, що "буйні" індивідууми просто прагнуть до таких самих "буйних" ігор, але при цьому ігри зовсім не змінюють їх звичайну поведінку, а навпаки, в більшості випадків дозволяють "сублімувати" агресію, що накопичилася, і тим самим навіть оберігають суспільство від спалахів насильства. Також деякі психологи радять "розряджатися" зганяючи злість на ляльках і фотографіях начальства.
Тепер психолог Брюс Бартолоу (Bruce Bartholow) (http://www.missouri.edu/~psywww/people/bdb.htm) з університету Міссурі – Колумбії (University of Missouri-Columbia (http://www.missouri.edu)) і його колеги з’ясували що мозок людей, які грають в ігри з елементами насильства, показує зменшення відгуку у відповідь на прояв насильства в реальному житті, на зразок нападів із застосуванням зброї, але не міняють свого відношення до інших емоційно турбуючих картинок на зразок знімків мертвих тварин або хворих дітей. Причому зменшення цього самого відгуку добре корелює з агресивною поведінкою. Робота з’явиться на початку 2006
року в "Журналі експериментальної соціальної психології" (Journal of ExperimentalSocial Psychology).
Мозкова активність, вивченням якої займалися учені, отримала назву P300-реакции (P300 response), P300-реакция є характерним сигналом що відображається на електроенцефалограмі (ЕЕГ), реєструючи коливання біоелектричних потенціалів головного мозку. Наявність P300 служить сигналом того, що людина відчуває певні емоції при оцінці того, що вона перед собою бачить. Сигнал стає більш виразним, коли люди сильно дивуються або стурбовані, дивлячись на ту або іншу нову для себе картинку.
Для проведення своїх досліджень група запросила 39 досвідчених ”геймерів” (з числа студентів-першокурсників чоловічої статі). За допомогою попереднього анкетування з’ясовували, по-перше, наскільки часто і в що саме піддослідні грають (йдеться про п’ять улюблених ігор, але конкретні назви не наводяться), по-друге за стандартною методикою оцінювалися дратівливість учасників експерименту і їх агресивність. Потім цим самим ”геймерам” показували фотографії з реального життя головним чином нейтральні сцени (наприклад, людина, що їде на велосипеді), але з вкрапленням елементів насильства (людина, що приставила зброю до голови іншої людини) або негативних (але ненасильницьких) сцен (наприклад, мертвий собака), і справно реєстрували реакцію студентів за допомогою електроенцефалограм.
В даному випадку у тих суб’єктів, що могли похвалитися великим ігровим досвідом і віддавали перевагу при цьому "буйним" іграм, P300-реакция на зображення з сценами насильства виявлялася з меншою інтенсивністю і з більшою затримкою. "Люди, які багато
грають у відеоігри з елементами насильства, вже не відрізняють ці елементи від нейтральних", – говорить Бартолоу. Вони стають більш товстошкірими. Проте їх відгук все ще нормальний у разі ненасильницьких негативних сцен.
На перший погляд, подібні результати не можуть викликати особливого здивування: адже відеоігри використовуються навіть для того, щоб зменшити у солдатів чутливість по відношенню до подій, які відбуваються на полі бою. Тривогу ж викликає те, що, коли
цим гравцям згодом була надана можливість "покарати" супротивника в іншій грі, вони з великим зниженням P300-реакції відмірювали найважчі покарання.
"Більшості з нас властива сильна огида до виду крові і насильства. Хірурги і солдати, можливо, повинні вчитися долати ці реакції, щоб виконувати свій борг, але навряд чи буде правильним допустити ослаблення реакції на ефекти насильства для більшості людей. Це може зменшити бар’єр, що встає на шляху агресивної поведінки, і збільшити вірогідність спричинення насильства іншим людям", – так вважає Бартолоу.
Втім, і це нове дослідження, автори якого стверджують, що їм вперше вдалося наочно продемонструвати зв’язок ігор з елементами насильства з формуванням агресивної поведінки, не в змозі переконати деяких критиків. "Ми привчаємося до будь-якого виду стимулу, – говорить канадський психолог Джонатан Фрідман (Jonathan Freedman) з Університету Торонто (University of Toronto), що підготував декілька доповідей урядового рівня, що стосуються насильства в іграх і ЗМІ. – Все, що ми насправді отримуємо – це зменшення чутливості до зображень і фотографій. Немає способів показати, що все це стосується агресії в реальному житті".
Він говорить, що перешкоджати людям, що грають у відеоігри з елементами насильства, – це все одно, що забороняти спортивні змагання на зразок футболу або хокею. Інші дослідники виразили велику стурбованість. Так, Крейг Андерсон (Craig Anderson) з Університету штату Айова (Iowa State University), що вивчив цей ефект, вважає, що дослідження мозку підтверджують висновки більшості робіт з вивчення поведінкових і пізнавальних елементів і показують, що подібні відеоігри дійсно приводять до зростання агресії.
Наука наукою, проте навряд чи якісь розумні доводи зупинять залізну ходу індустрії, що робить на комп’ютерних іграх непогані гроші. Також ніякі дослідження та інциденти з фанатами не приведуть до заборони масових спортивних заходів. До того ж "елементи насильства", як відомо, з’явилися зовсім не в комп’ютерну епоху, вони зустрічаються не тільки в кіно або на телебаченні (яке може організувати таку "залученість" в події, що і не снилася ніякій "віртуальній реальності"), відповідні картини зображують нам газети, журнали книги, театральні постанови… подібні сцени присутні навіть в Біблії, а вже її-то в усякому разі ніхто не наважиться заборонити.
Джерела: New Scientist, U of M News Service, Forbes.com, Techtree.com, Грануй.ru