Blog

За останні кілька днів перші тисячі ліванських біженців почали повертатися додому до Південного Лівану і південних передмість Бейрута. Для багатьох перші моменти були потрясінням, коли вони знаходили свої будинки зруйнованими.

#img_left#У Південному Лівані міста і села, які розташовані неподалік від Сіона і Тиру, лежать у руїнах. У південних районах Бейрута, таких як Харет-Хейк, Дахія і Бір ель-Абед, все, що залишилося, – це зруйновані будинки, руїни й пил.

У останній місяць війни Зайна Алмед з чоловіком і чотирма дітьми знайшли притулок у школі в центрі Бейрута. Вона пішла зі свого будинку в Дахії, Південний Бейрут, повіривши інформації, надрукованій в скинутих з ізраїльських літаків листівках, які попереджали про атаки, що наближалися.

Зайна разом із своєю сім’єю втиснулися в мікроавтобус, щоб повернутися назад до Дахії. Вони хотіли переконатися, що їхній будинок повністю зруйнований. Для Зайни це стало останньою краплею. Вона залилася слізьми, притиснувши до себе свого молодшого чотирирічного сина Йяніса. Зайна призналася, що справдилися її найгірші побоювання.

Вона сказала: “Я молилася, щоб цього не сталося. Це був наш будинок. Те, що ви бачите, цей хаос, – це все, що у нас тепер є. Хочу повернути свій будинок. Не знаю, що ми тепер робитимемо”.

Чоловік Зайни, Абед Амед, безуспішно намагався її заспокоїти. Він зізнався, що вони і так дуже багато витримали. “Ми і ще 20 чоловік спали на підлозі в одній кімнаті. Нам тепер доведеться повернутися назад. У цій війні ми не тільки втратили друзів, але тепер ми втратили свій будинок. Ліван звик до страждань, але це – ні, до такого ми не звикли”.

Він продовжив: “Відчуваю повну безпорадність – мої діти страждають, а я нічого не можу зробити”.

Таке відбувається з тисячами ліванців в усій країні. Їм доведеться повернутися в табір для біженців і, проживаючи там, не тільки почати відновлювати свої будинки, але і своє життя.

Спустошення на півдні

Проте для тих, хто їде до Південного Лівану, перспективи ще гірші. Шлях у цей район надзвичайно важкий через те, що зруйновані головні дороги і мости. Група допомоги тільки вчора й сьогодні змогла дістатися до деяких населених пунктів. До цього умови були дуже небезпечними.

Коли люди, нарешті, дісталися до місця, то виявили, що села, які зазнали ізраїльського бомбардування, тепер лежать у руїнах. Руйнування зазнав увесь регіон, що зробило умови життя непридатними. Додатковий неспокій викликають 400 поки що не локалізованих ракет, що не розірвалися, які можуть ефективно діяти як міни.

52-річний батько-одинак з 3 дітьми, Алмет Йяніс, повернувся сьогодні до свого села, яке розташоване поблизу м. Сідона. Уперше після початку війни він виявив, що будинок його знищений ізраїльським вогнем. Він сказав: “Мене повідомили, що тут справи погані, але такого я не чекав. Ізраїльські війська зруйнували все. Я не “Хізбалла”, але мене все одно покарали”.

“Не знаю, що скажу моїм дітям, вони будуть убиті горем”.

“Ось ви, скажіть мені, будь ласка, що я такого зробив, щоб заслужити це?” – додав він.

Політика надання допомоги

Неурядові організації, розташовані в Бейруті, вважають, що приблизно 100 000 сімей потребують негайної допомоги. Але сьогодні вранці Хасан Насралла, лідер “Хізбалли”, оголосив набагато меншу кількість – 18 000 сімей. Він додав, що “Хізбалла” надасть цим людям допомогу у відновленні будинків, їм будуть видані гроші на оренду житла протягом року.

У “Хізбалла” є всі підстави для надання допомоги. Є три стимули. Допомога, яку вони надають, завойовує довіру й підтримку ліванського народу, особливо в той момент, коли в уряду немає коштів на надання допомоги на тому ж рівні, що у "Хізбалла", яка отримує повну фінансову підтримку від Ірану та Сирії.

Їхня допомога також означає, що перед міжнародним співтовариством розгортається ситуація, яка ретельно спланована. У ній терористична організація, відповідальна за розпалювання війни з Ізраїлем, стає тепер головною, такою, що надає допомогу, і тому до якоїсь міри недоторканною.

І останнє, можливо, найважливіше – “Хізбалла” знає – як тільки повернуться біженці, земля буде захищена. Вони зможуть відновити контроль над цією територією, незалежно від того, що 15-тисячна ліванська армія увійде до цього регіону протягом подальших кількох днів.

Зрозуміло, ліванська армія не є гідним супротивником для “Хізбалли”. Вона у будь-якому випадку не стане намагатися це робити. Вони взаємозв’язані політично. Серед 124 членів ліванського парламенту – 25 прихильників “Хізбалли”, які володіють достатньо сильною владою й впливом при ухваленні важливих державних рішень.

Але незалежно від усього цього, біженці тут потребують допомоги. Найголовніше для людей – отримати їжу, воду й дах.

#img_left_nostream#27 серпня 4 представники “Руху за чистоту влади” оголосили голодовку, яку планують проводити аж до створення державної комісії з розслідування обставин війни в Лівані й помилок під час її дій. Учасники цього руху й жителі Ізраїлю, які підтримують їх, отаборилися в Єрусалимі напроти будівлі Вищого Суду Ізраїлю.

Голодовку почали лідер руху Еліад Шрага, полковник запасу Амнон Нахміас, підполковник запасу Іхіель Гіло і Давид Дараш.

Згідно з повідомленням ізраїльської преси, прем’єр міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт мав намір 28 серпня  оголосити про створення урядової комісії з розслідування обставин війни в Лівані.

Представники опозиції,  багато громадських діячів, члени “Руху за чистоту влади”, а також, багато громадян країни виступають проти створення цієї комісії, оскільки до її складу увійдуть міністри з діючого уряду. На їхню думку, уряд Ольмерта не зацікавлений в  розслідуванні  й об’єктивній оцінці своїх дій під час останньої війни в Лівані.

#img_left_nostream#Ло Яосін – "герой” із боротьби з атиповою пневмонією в провінції Гуандун – ключова фігура в боротьбі з атиповою пневмонією. Він був одним із семи чоловік, які за останні п’ять років у цілому отримали 14,5 млн. юанів (понад 1,8 млн. доларів США) у вигляді хабарів від виробників вакцин, як указує видання ”The New Express” та інші китайські ЗМІ.

За час з 2001 до 2006 рік, Ло, обіймаючи посаду директора Центру епідеміологічного контролю Інституту планування імунізації провінції Гуандун, а також Цай Ханан і ще п’ятеро чоловік 69 разів отримували хабарі з рук різних виробників вакцин. Ло отримав більше 11 млн. юанів,  Цай – 2 млн. Ло отримав так багато грошей, що йому довелося зняти квартиру для їхнього зберігання.

У суді Ло не заперечував того, що він брав хабарі. Він казав, що отримував комісійні за надання  допомоги виробникам вакцин розповсюджувати їхню продукцію. Залучені до цієї справи виробники вакцин заявили, що Ло контролював закупівлю вакцини на всій території провінції.

Їхня продукція не змогла б потрапити на ринок, якби вони не давали хабара Ло. Один із виробників вакцини зізнався, що комісійні з реалізації кожної порції вакцини проти вітряної віспи становили 5 юанів (близько 0,63 долара США), а з кожної вакцини проти грипу – 2 юані.

Ло сказав, що спочатку він зберігав готівку, яку він тримав у сейфі свого будинку, але з часом, коли кількість грошей значно збільшилася, його будинок став замалим для того, щоб зберігати всі ці гроші. Він не ризикнув покласти гроші в банк і тому зняв квартиру для зберігання грошей у районі Саду Сіньхун.

Він не намагався витрачати ці гроші і навіть не знав, скільки їх зберігалося в цій квартирі. Чим більше ставало накопичених грошей, тим більше він нервував. У квітні 2006 року в районній прокуратурі Чжухай він зізнався у своєму злочині.

Ло сказав: "Я не знаю, скільки грошей я отримав". Він також зізнався, що ніколи не обговорював те, як розділити ці гроші з Цай Ханан та іншими. Він сказав, що не цікавився тим, скільки грошей у наявності, оскільки знав, що їх дуже багато.

За повідомленням, співробітники районної прокуратури Чжухай виявили суму грошей готівкою розміром 12,5 мільйона юанів у квартирі, розташованій у Саду Сіньхун.

2 серпня Ло був у народному суді міста Гуанчжоу. Аналітики припускають, що цей судовий процес розкриє серію випадків хабарництва у Центрі епідемічного контролю. Суд незабаром винесе рішення з цієї справи.

Велика Епоха

#img_right#Леонардо да Вінчі — найвидатніший учений та живописець епохи Відродження, скульптор, інженер й архітектор, геній усіх епох. Один із найвидатніших його творів — портрет Джоконди (Мони Лізи).

Леонардо першим винайшов багато досягнень цивілізації, здійснити які вдалося тільки незадовго до наших днів. Йому належать перші креслення повітряно-літального апарату, рухомих механізмів, складна система подання води у каналізації та багато іншого.

Великий учений за життя говорив загадками й осипав сучасників метафоричними пророцтвами, писав лівою рукою справа наліво, перевертаючи букви в дзеркальному відображенні. Леонардо не підписував своїх творів, але залишав на них пізнавальний знак — птаха, що злітає. Деякі його твори несподівано виявляються через століття.

Окрім численних загадок і ребусів, Леонардо створив геніальний і неймовірно загадковий портрет — портрет Джоконди (Мони Лізи). Глядачі, дивлячись на зображення, по-різному сприймають її відчуття, і неможливо однозначно охарактеризувати внутрішній стан цієї жінки. Незбагненним залишається те, що криється за незвичайною технікою, використаною в портреті — адже головна його загадка в непоясненному виразі обличчя, в незрозумілій усмішці, яка ніби вислизає.

Думки дослідників стосовно портрета Джоконди та її загадкової усмішки розбігаються. Одні вважають її піднесеним ідеалом жіночності й чарівності, іншим вона здається неприємною. Біограф Леонардо да Вінчі Джорджіо Вазарі, захоплюючись глибокодумним змістом портрета, пише, що у зображеної Мони Лізи незвичайний й позитивний духовний стан: «Оскільки Мона Ліза була дуже красивою, то під час написання портрета він тримав людей, які грали на лірі або співали, і тут постійно були блазні, що підтримували в ній веселість та усували меланхолію».

У Леонардо ж у цьому творі усмішка подана такою приємною, що здається, нібито споглядаєш скоріше божественну, ніж людську істоту; сам же портрет цінувався як твір надзвичайний, бо й саме життя не могло бути іншим».

А.Л. Волинський — літератор XIX століття й дослідник художньої діяльності Леонардо да Вінчі — характеризує портрет Мони Лізи зовсім інакше. Аналізуючи роботи Леонардо, дослідник схиляється до висновку, що живопис був для цього могутнього генія швидше науковим експериментом, ніж самим мистецтвом із його призначенням. А.Л. Волинський впевнений, що великий художник не прагнув надати своїм персонажам святості і піднесеної духовності і не мав на меті зворушити душу глядача.

Волинський також вважає, що в портреті Джоконди, з усією неперевершеною технікою зображення людини й естетичної гармонії, відсутня душевна теплота, чиста моральність й високі устремління, що є головним у витворах мистецтва. А загадкову усмішку дослідник мистецтв охарактеризував як отруйну посмішку, разом із неприємним та глузливим поглядом вузьких очей. От як він описує своє враження від побаченого портрета й усмішки Джоконди: «Незрозуміла усмішка викликала в мені якісь неприємні відчуття… у душу зовсім не проникало світло художньої краси, а розум не встановлював ніякої певної точки зору на цей портрет».

«Щось хитре, приховано-отруйне вбивало всі мої сприйняття. У Джоконді… відсутній найтиповіший й найлюдяніший елемент — етична сила, яка оживляла стародавнє мистецтво, зливалася там із релігійними устремліннями, і яка тут замінилася етичним безсиллям, прикритим загадковою усмішкою», — додав він.

Сучасні вчені також аналізують таємничий портрет. За допомогою комп’ютера спробували розшифрувати усмішку Джоконди — комп’ютерна програма Urbana-Сhampaign, створена ученими з Нідерландів та США, проаналізувала основні риси обличчя, вигин губ й зморшки навколо очей, а потім оцінила особу відповідно до шести головних груп емоцій. Якщо вірити програмному обчисленню, то можна сказати, що Мона Ліза на картині Леонардо да Вінчі на 83% щаслива, на 9% — переживає почуття огиди, на 6% — сповнена страху і на 2% — зла.

Припускається, що Леонардо використовував у своїй картині властивості людського зору, що створюють дивовижний вираз обличчя Джоконди. Зір у людини буває прямим та периферичним. Прямий — добре сприймає деталі, гірше — тіні. Професор Маргарет Лівінгстон із Гарвардського університету вважає, що усмішку Мони Лізи видно лише, якщо дивитися не на губи, а на інші деталі її обличчя: «Характер усмішки Мони Лізи, який ніби вислизає, можна пояснити тим, що вона майже вся розташована в низькочастотному діапазоні світла і добре сприймається тільки периферичним зором».

Ось вже кілька сотень років дослідники сперечаються про таємничий портрет, секрет створення якого до цього часу залишається нерозгаданим. Наблизився до розгадки техніки живопису самого Леонардо да Вінчі французький дослідник Жан Франк. Досліджуючи протягом кількох років портрет Джоконди, він дізнався і навіть зміг повторити ту техніку, завдяки якій Джоконда здається живою.

«Із погляду техніки виконання, Мона Ліза завжди вважалася чимось непояснимим. Тепер, думаю, я можу відповісти на цю загадку», — говорить Франк. За його словами, Леонардо використовував розроблену ним техніку «сфумато» (італійське «sfumato», буквально — «зниклий, як дим»). Прийом полягає в тому, що предмети на картинах не повинні мати чітких меж, все повинно плавно переходити з одного в інше, контури предметів пом’якшені за допомогою світло-повітряного серпанку, що оточує їх.

Головна складність цієї техніки полягає в найдрібніших мазках (близько чотирьох міліметрів), не доступних для розпізнавання ні під мікроскопом, ні за допомогою рентгена. Таким чином, для написання картини да Вінчі було потрібно кілька сотень сеансів. Зображення Джоконди складається приблизно із 30 шарів рідкої, майже прозорої масляної фарби. Для такої ювелірної роботи художникові, мабуть, доводилося використовувати лупу. Можливо, застосування такої трудомісткої техніки пояснює тривалий час роботи над портретом — майже 4 роки.

На цьому, напевно, дослідження портрета та інших робіт Леонардо да Вінчі не закінчується. Можливо, ми тільки думаємо, що знаходимо відповіді на загадки майстра, а насправді ми ще безкінечно далекі від них.

Вікторія Тюріна. Велика Епоха, Україна

Найбільше австралійське місто Сідней, безперечно, є одним з красивіших міст світу, але навіть така популярність приморського мегаполіса може знизитися у зв’язку з тим, що сьогодні більшість із нас вважають за краще проводити дорогоцінні хвилини відпочинку в тиші, спокої й спогляданні природи.

#img_left#Мандрівники, що їдуть до Австралії, тепер як ніколи часто прямують до Блакитних Гір, розташованих всього за 90 хвилин їзди на автомобілі від штовханини й метушні Сіднея.

Світова спадщина. Пустеля

Більше горбів, ніж гір. Проте Великі Блакитні Гори Австралії в 2000 році були заслужено внесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Оточені вісьмома національними парками площею більше 1 млн. га, велику частину території яких займає піщане плато з густим навісом евкаліптових лісів. Цей прекрасний ландшафт викликає спогади, що виникають задовго до численних зустрічей з ним.

Явно відмічений голубуватим кольором серпанок затримується над пустелею – це відчутний результат, який набув форму, випаровування мільйонів евкаліптових дерев, які квітнуть тут, в перезволоженому повітрі, Блакитні гори – кращі з описаних гір австралійських околиць.

Для того щоб дізнатися більше про унікальну біосферу, я об’єднався з Тімом Трентером, місцевим провідником, який протягом 27 років працював пожежником і тепер управляє туристичною компанією під назвою Tread Lightly. Співробітники компанії спеціалізуються на навчанні туристів поведінці на території Блакитних гір.

“Це найбільша пустинна територія поряд з Сіднеєм”, – сказав Трентер, указуючи на горби, які тягнуться так далеко, як тільки бачить око.

Розробка вугілля проводилася тут наприкінці XIX – початку XX століття.

Зараз головна галузь економіки Блакитних Гір – туризм. Ця галузь постійно розширюється за рахунок усе зростаючої кількості вдячних відвідувачів. Подорожуючи по різних частинах світу, туристи цікавляться обширними площами тропічних лісів, таких як тут. На жаль, у наш час таких площ стає все менше.

До того ж, тут виростає більше 100 видів евкаліптів. Блакитні гори – дім для різних представників тваринного світу, включаючи мокасинну змію, описану Трентером, як “одинадцята найотрутніша змія у світі”. Професійний провідник жене від себе всякий страх із приводу того, що його чекає небезпечна засідка в лісі. “Від 2 000 до 3 000 укусів змій реєструється щороку в Австралії, – сказав він. – І більшість укусів трапляються тому, що люди намагаються вбити змій”.

Ми сіли в трамвай-фунікулер, що доставив нас на 1 788 метрів нижче за рівень моря в долину Jamison, де відвідувачів чекає майстерно прокладена 1,5-мильна дерев’яна доріжка. Вона дає змогу нам перейти через місце, яке знаменитий вчений Чарльз Дарвін одного разу описав як “вражаюче, прекрасне й досконале”.

Подорож у минуле

“Це абсолютно дике місце, – сказав Трентер. – І ми спустилися сюди, в місце цілковитої самоти”. Відчуваючи себе більш розслабленим унизу долини, ніж на вершині, де долі збиратися туристи, я почав розуміти, чому Трентер так палко турбується про захист цього величного місця.

“Там відчуваєш себе так, немов повертаєшся в минуле”, – каже він.

Район Блакитних гір, який залишився від іншої епохи процесу еволюції, є одним із не багатьох місць на цьому найбільш посушливому континенті, яке зберігає зв’язок з тим часом, коли вся суша Південної півкулі була єдиною й утворювала стародавній материк Гондвану.

Цей факт підтверджує сосна Воллемі – одне з найрідкісніших дерев світу. Вважалося, що вона давно зникла, але була знов виявлена в 1994 році мандрівником у Блакитних Горах. Вважається, що сосна Воллемі існувала в епоху динозаврів. На цей час вона росте в національному парку Воллемі, що займає частину масиву Великих Блакитних Гір.

Провівши більше двох годин, прогулюючись серед цієї “еколого-біологічної лабораторії”, уникнувши зустрічі із зміями, мені, так само як і гідові, не хочеться повертатися до вагонетки і повертатися назад у “реальний світ”.

Поблизу від найбільшого міста Австралії, Сіднея, район Великих Блакитних Гір, що є світовим надбанням, дає можливість туристам не тільки врятуватися від щоденної одноманітності, але і буквально розчинитися там в іншому часі.

Група українських шукачів пригод в період з 26-го липня до 6 серпня здійснила переможний підйом на засніжену вершину Ельбрус.

До відома:

Ельбрус — найвища вершина Кавказького хребта, розташований в системі Бокового хребта. Являє собою складений в основному андезитами конус згаслого вулкана на високому цоколі з гранітів та кристалічних сланців. Західна вершина Ельбрусу (висота 5642 м) та східна (5621 м) розділені глибокою сідловиною (5 325 м). Ельбрус укритий шапкою фірну та льоду, від якої в сторони спускаються 54 льодовики (найкрупніші — Великий Азау, Ірік, Терскол). Площа зледеніння складає 134,5 км2.

#img_gallery#

Група українських шукачів пригод в період з 26-го липня до 6 серпня здійснила переможний підйом на засніжену вершину Ельбрус.

До відома:

Ельбрус — найвища вершина Кавказького хребта, розташований в системі Бокового хребта. Являє собою складений в основному андезитами конус згаслого вулкана на високому цоколі з гранітів та кристалічних сланців. Західна вершина Ельбрусу (висота 5642 м) та східна (5621 м) розділені глибокою сідловиною (5 325 м). Ельбрус укритий шапкою фірну та льоду, від якої в сторони спускаються 54 льодовики (найкрупніші — Великий Азау, Ірік, Терскол). Площа зледеніння складає 134,5 км2.

#img_gallery#

Група українських шукачів пригод в період з 26-го липня до 6 серпня здійснила переможний підйом на засніжену вершину Ельбрус.

До відома:

Ельбрус — найвища вершина Кавказького хребта, розташований в системі Бокового хребта. Являє собою складений в основному андезитами конус згаслого вулкана на високому цоколі з гранітів та кристалічних сланців. Західна вершина Ельбрусу (висота 5642 м) та східна (5621 м) розділені глибокою сідловиною (5 325 м). Ельбрус укритий шапкою фірну та льоду, від якої в сторони спускаються 54 льодовики (найкрупніші — Великий Азау, Ірік, Терскол). Площа зледеніння складає 134,5 км2.

#img_gallery#