Blog

#img_left_nostream#Недавно пекінський санітарний науково-дослідний інститут опублікував дослідницький і аналітичний звіт на тему «самогубства серед учнів середньої школи», який показує, що серед школярів 1 з 5 думали про самогубство, що становить 20,4%, а планували самогубство 6,5% учнів.

За повідомленням газети «Пекінська молодь» минулого року 20,4% школярів, які були опитані, думали про самогубство (17,0% хлопчиків, 23,7% дівчаток); 6.5% школярів планували самогубство ( 5,7% хлопчиків, 7,4% дівчаток). Це опитування почалося в 2004 році, було опитано близько 15000 школярів з 13 провінцій в Китаї, середній вік опитуваних склав 16 років.

Доктор наук пекінського санітарного науково-дослідного інституту Сін І говорить, що звіт, який стосується поведінки школярів міста Пекіна показує: 22,9% дівчаток восьмого і дев’ятого класів думали про самогубство. Цей показник набагато вищий, ніж в інших класах. Майбутні державні іспити, високі сподівання батьків, сильна конкуренція і суперництво серед учнів, всі ці речі підсилюють психологічний тиск. З дівчатками ситуація ще серйозніша, тому що  характер у дівчаток більш закритий, ніж у хлопчиків.

Проблема раннього кохання є ще однією причиною, через яку у дітей виникають думки про самогубство. Завідувач центром психічної консультації молоді Юй Хуа сказав, що у багатьох з молодих людей, які прийшли за консультацією, спостерігаються психічні проблеми через появу раннього кохання.

Чинники, які спонукають школярів до думок про самогубство:

1. Проблеми в сім’ї.

2. Ізольованість від товаришів по навчанню.

3. Сварки з товаришами по навчанню.

4. Сильне навантаження від навчання.

5. Відчуття, що товариші по навчанню не звертають уваги.

6. Батьки чинять сильний тиск, примушують вчитися.

Версія китайською: secretchina.com

Версія російською

#img_right#Китайська офіційна доповідь дослідження вказує на те, що в Китаї в кількох головних економічних сферах близько 90% ключових постів обіймають діти і родичі членів вищого керівного складу Китаю, серед них більш ніж 2900 чоловік мають рухоме й нерухоме майно на загальну суму 2.000.000.000.000 юанів.

За повідомленням інформаційного китайського сайту «Спостереження», головний офіс якого розмішений у США, у звіті дослідження, проведеного відділом дослідження Державної Ради КНР і відділом дослідження Центральної партійної школи і Громадською академією наук Китаю, повідомляється, що в п’яти великих галузях, таких як кредитно-фінансова галузь, зовнішня торгівля, розробка земель, капітальне будівництво, обіг цінних паперів і т. ін. 85-90% основних посад обіймають діти й родичі членів вищого керівного складу Китаю.

Цей звіт указує на те, що в Китаї 3220 чоловік має особистий капітал розміром більше одного мільярда китайських юанів, серед них 2932 людини є дітьми й родичами високих чиновників, причому всі вони розподілені, в основному, у восьми найбільших містах, таких як Пекін, Шанхай, Гуандун та ін.

У США один китайський коментатор із питань фінансів і економіки Китаю Цао Анцюши висловив думку, що цей звіт хоч навіть і оголив реальну ситуацію в Китаї, але не розкрив усе до кінця… Коментатор вважає, що кількість таких багатіїв у Пекіні дуже занижена, можливо не всіх дітей чиновників ще перевірили. Аналізуючи, він також відзначив, що вони в основному концентруються в місцях обігу великих коштів.

Зі статистики відомо, що в 90-х роках у Китаї найбільший дохід був у працівників галузі фінансів і кредитів, а після 90-х років найбільші зарплати стали спостерігатися у тих, хто працює з нерухомістю. В офіційних повідомленнях у Китаї вказується, що саме в цих галузях і сконцентровані діти й родичі вищих чиновників.

У статті сайту «Спостереження» мовиться, що хоча у світі є дуже велика кількість багатих людей, але ніде не немає такої ситуації, як у Китаї, коли дуже великі кошти зосереджено в руках родичів урядовців. Професор американського інституту управління Це Тянь сказав, що така ситуація викликана існуючим у Китаї ладом… Професор Це також сказав, що якщо в Китаї ця ситуація триватиме і надалі, то це призведе до дестабілізації суспільства, і аж до втрати контролю над ним.

Версія китайською: Велика Епоха (Dajiyuan)

#img_right#У вівторок пекінський відділ із захисту навколишнього середовища повідомив, що в жовтні минулого року питна вода джерела водопостачання № 4 була визначена як не придатна для пиття, воду в деяких озерах навіть не можна застосовувати для зрошування.

У найостаннішому звіті пекінського відділу із захисту навколишнього середовища про якість води мовиться, що вода водосховища не досягла п’ятого показника, тобто нижче за мінімальний критерій питної води, встановлений китайським органом контролю й нагляду.

Усього в Пекіні 21 джерело водопостачання. Одне з них уже визначене як джерело з найнижчою якістю води, а інші чотири водосховища вже виснажені і висохли. Пекінський відділ із захисту навколишнього середовища опублікував доповідь, що стосується озер, в якій, зокрема, мовиться, що в Пекіні є 16 озер, вода в яких серйозно забруднена – вода семи озер не може бути використана навіть для зрошування.

Версія китайською: Велика Епоха (Dajiyuan)

#img_left_nostream#У Китаї для пересадки органів КПК не проводить ретельний відбір і медичне обстеження донорів, зовсім не відомо, на які хвороби вони хворіли раніше і т. ін. Як повідомляє японська газета «ДуМай», у Південній Кореї і в Японії опубліковано не мало статей про те, що після того, як людям зробили операцію пересадки органів у Китаї, вони захворіли на гепатит.

Зараз багато корейців їдуть до Китаю робити операцію пересадки органів. Корейський професор Lee Suk Koo працює в інституті Sungkyunkwan University на кафедрі технології трансплантації (transplant surgery department), він керує дослідницькою групою, яка досліджує певні корейські медичні організації, які лікують тих, кому в Китаї були зроблені операції пересадки.

У звіті їхніх досліджень мовиться, що 6,5 % тих, кому в Китаї була зроблена операція пересадки печінки, були заражені гепатитом групи B або C. За статистикою за 2005 рік до Китаю для пересадки печінки їздило 490 корейців, із них 32 людини були заражені гепатитом групи B або C. Найбільшу стурбованість викликає те, що стан печінки у цих людей може погіршитись й розвинеться цироз або рак печінки.

У березні минулого року японська дослідницька група провела дослідження в провінції the Health, Labor and Welfare Ministry, і з’ясувалося, що 106 японців із цієї провінції зробили пересадку нирки, серед них 14 чоловік зробили операцію пересадки в Китаї.

Ця дослідницька група заявляє, що це далеко не повний список, але вже серед цих людей були виявлені випадки зараження гепатитом серед тих, хто робив операцію в Китаї. Корейський професор Lee Suk Koo каже, що вірус гепатиту вкрай небезпечний, оскільки може легко передаватися людям.

Міжнародний адвокат і правозахисник Девід Мейтас після проведення дослідження заявив, що з 2001 року до минулого року в Китаї було проведено 41500 не офіційних операцій пересадки органів. КПК не надала ні заяви, ні статистики про торгівлю органами, інформація про джерела органів для трансплантації теж не ясна, що є дуже небезпечним для тих, хто їде до Китаю робити пересадку органів. Той, хто був заражений гепатитом, може бути носієм вірусу, більш того, він може поширювати вірус у своїй країні.

Версія китайською: The Epoch Times (Велика Епоха)

#img_left_nostream#Семирічна дівчинка Чжен Лінсянь живе в повіті #img_left_nostream#Юньсі провінції Хубей. З 15-го липня 2006 року до #img_left_nostream#19-го вересня Лінсянь була поміщена на 65 днів у #img_left_nostream#«клас із вивчення законодавства для незаконних апелянтів». За ці дні в класі вона побачила, що означає "відповідно до законів управляти державою", вона бачила, як мати оголосила голодовку, і як її сильно били.

Батька Чжен, на ім’я Чжен Дацзін, часто арештовували, він був під наглядом міліції через те, що часто апелював до уряду. 4-го липня 2006 року пополудні Чжен Дацзін отримав звістку про те, що його збираються схопити й засудити до 4 років в’язниці. Користуючись моментом, коли пішов сильний дощ, йому вдалося сховатися від міліції.

15-го липня його дружину й дочку, які теж були під суворим наглядом міліції вже більше місяця, відправили до «класу з вивчення законодавства для не законних апелянтів». Начальником цього «класу» був заступник секретаря обкому повіту партії Лей Сяньчао.

Чжен Лінсянь каже, що вдень 19-го липня мама оголосила 3-денну голодовку на знак протесту проти їхнього затримання. Охоронці Пен Цзе й Чень Сяофей удвох витягли маму з ліжка, скрутили їй руки і протягнули по підлозі більше 20-ти метрів, від чого у мами на нозі утворилася рана, яка через сильну спеку потім почала гноїтися.

«Через рану мама не могла мити мій посуд і прати мій одяг, я робила все це сама».

Чжен Лінсянь розповіла: « У класі були наручники й кайдани. Якось один охоронець вирішив пограти зі мною. Він запитав, чи знаю я, як грати з наручниками, я відповіла, що не знаю. Тоді він узяв наручники і надів на мої руки. Я запитала, чи правда, що їх можна відкрити тільки за допомогою ключа, він відповів, що так, після чого, граючись, я одягнула наручники на нього, замкнула їх, схопила ключ і втекла. Йому довелося звати на допомогу інших охоронців, щоб відкрили йому наручники. Коли моя тітка прийшла провідати нас і принесла нам виноград, начальники не дозволили їй передати нам виноград і викинули його. Потім я побачила, що самі охоронці їдять фрукти і запитала, чому їм можна їсти, а нам не можна, на що вони відповіли, що той виноград був гнилим. За весь час перебування в цьому «класі» я жодного разу не їла фруктів. Охоронці постійно грали в азартні ігри. Їсти нам приносили дуже небагато, не давали м’яса».

Чжень провадить розповідь далі: «Під час ув’язнення охоронці стали примушувати мою бабусю Ху, яка була поміщена разом із нами, вищипувати траву на вулиці. Бабуся сказала, що на вулиці зараз дуже спекотно, що вона вийде пізніше, коли спека спаде, але охоронці не погодилися й почали силоміць тягнути її на вулицю.

Тато Чжен Лінсянь сказав співробітникові центру з прав людини, що цього разу вся наша сім’я з 4-х чоловік поїхала до Пекіна, щоб звернутися до уряду за допомогою, але нам ніхто не допоміг, і ми вирішили поїхати до вас. Щоб зекономити гроші, ми залишили тринадцятирічного сина в Пекіні, дали йому 13 пачок вермішелі швидкого приготування і 20 юанів.

Версія китайською: The Epoch Times (Велика Епоха)

Елла Кітлінська. Велика Епоха

 

#img_right#Багато хто знає Атену Пашко як гарну поетесу. Скажіть, скільки Ви видали збірок і над чим працюєте зараз?

Відколи себе пам’ятаю, я завжди творила, але я не можу похвалитися великим творчім доробком. Це пов’язано з тим, що я завжди думала: „Це почекає". У мене постійно було дуже багато справ, я всюди їздила разом із В’ячеславом Максимовичем, отже на себе майже не вистачало часу.

За своє життя я видала три збірки: „На перехрестях" у 1989р., „На вістрі свічки" у 1991р. та „Вірую" у 1994р. А в лютому видавництво „Смолоскип" має видати ще одну збірку моєї поезії. Там будуть вірші і про сучасну Україну, і про Майдан. Називатиметься вона „Лезо моєї стежки". Але зараз я вже рідко пишу.

Пані Атено, тривалий час Ви очолювали Союз Українок, розкажіть, будь ласка, яка історія створення цієї жіночої патріотичної організації?

Взагалі-то, Союз Українок діяв в Україні з 1917. Він утворився за рахунок об’єднання двох перших в історії України жіночих організацій – „Клубу русинок", засновницею якого була Герміна Шухевич, а також „Кружка українських дівчат", з Настею Грінченко на чолі. Але в страшні дні 1939 року Союз Українок був ліквідований внаслідок більшовицької окупації. Та коли повіяло в повітрі Відлигою, жінки не могли стояти осторонь і взялися за відновлення жіночого руху. Бо жінці необхідно відчувати, що вона в організації і має силу.

Установчий з’їзд союзу Українок відбувся у Києві 20-22 грудня 1991 року. На ньому було затверджено Статут, обрано Голову та Провід, а також комісію для створення нашої символіки. До речі, символом Союзу Українок є бджолина сота з буквами СУ посередині, увінчана китицею червоної калини.  Все це разом символізує єдність жіночої спільноти, її кропітку працю на користь України. Але для того, щоб це здійснити довелось добряче попрацювати.

А якою була умова вступу до Союзу Українок?

Єдина умова – приналежність до українського народу, любов та відданість Батьківщині, плідна, безкорислива праця заради добробуту України. Таким чином, ми об’єднали 15 тисяч українок для праці на добробут нашої держави.

Розкажіть, якою була мета діяльності Союзу Українок, і в чому вона відрізнялася від інших жіночих організацій?

Уся історія нашої організації – це прагнення до незалежності України. Нашої метою було і залишається пробудження в українського народу почуття господаря на власній землі, а також розуміння політичної ролі і політичної праці жінки.

Тобто ми працювали на те, щоб об’єднати українських жінок для відродження демократичного жіночого руху і спрямували наші творчі сили на утвердження в суспільстві національних ідеалів і духовної культури. Ми прагнули виховати нашу молодь здатною будувати правову демократичну українську державу.

Ми сприяли створенню національної системи освіти та виховання, опікувалися дитячими закладами, заснували благодійні фонди, видавали газети, журнали, організовували різноманітні конференції та ін.

Союз Українок діє лише на території України чи має осередки і в інших країнах світу?

Наша організація є міжнародною. Так Союзи Українок існують у Франції, Канаді, Австралії, Польщі, Вірменії. Ми активно співпрацювали з усіма жіночими організаціями України, всесвітнім жіночим рухом, налагоджували прямі контакти з усіма впливовими організаціями із захисту прав жінок.

Пані Атено, які Ви бачили основні завдання, що стоять сьогодні перед українкою?

Нам, жінкам,  дісталася жахлива спадщина. Тоталітарний режим понівечив українку, і більшовицька сваволя залишила нам руїну. Я завжди казала, що необхідно скинути тавро раба і крок за кроком, день за днем відроджувати окрадену духовність, знівечену мораль, потоптану мову, сплюндровані святині.

У 70-х роках, під час репресій української інтелігенції, так „рівноправно" ставились до жінок, які одночасно з чоловіками могли бути заарештовані, кинуті за ґрати, які могли бути оточені собачим гавкотом, конвоєм і це, безумовно, наклало свій відбиток й на сучасну українку.

І, звісно, не пройшов повз нас і найстрашніший злочин тоталітарної системи – Чорнобиль. Отруєна земля, вода, повітря. Хворіють наші діти. А що ми залишаємо в майбутнє?

А що б Ви хотіли побажати на завершення нашим жінкам?

Я дуже хочу, щоб наші жінки, окрім зневіри, окрім важкого сьогоденного життя, знали, що це тимчасовість, вірили, як вірили завжди, – у краще. Щоб ми зрозуміли, що „у нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая із своїм дитяточком малим". Хай наші жінки будуть щасливі кожен день і ніколи не впадають у розпач.

Дякую Вам за розмову.