Одним з трагічних наслідків війни є примусове вербування дівчат у солдати. У Судані, а також під час багатьох конфліктів по всьому світу, дівчат (іноді у віці 13 років) використовують як примусових бійців або сексуальних партнерів солдатів. Встановлено, що між 1990 і 2003 рр. дівчата брали участь у воєнізованих групах у 55 країнах і військових конфліктах у 38 з цих країн. На сьогодні більше 120 000 дівчат втягнуто у військові конфлікти по всьому світу.
«На війні ці маленькі солдати працюють, вбиваючи, і найголовніше — вмираючи. Вони складають половину жертв недавніх африканських воєн», — говорить Едуардо Галеано, уругвайський політичний письменник, розповідаючи про неповнолітніх солдатів. — «Хоча доля як дівчат, так і хлопчиків – трагічна, дівчата-солдати страждають від додаткових принижень. Це проблема, яку ще треба буде розв’язати».
У Дарфурі піддаються згвалтуванням діти навіть у віці шести років
Жасмін, 16-річна дівчина з чотиримісячною дитиною, розповіла в показаннях Міжнародній Амністії: «Коли маі-маі (воєнізовані групи в Конго) атакували наше село, ми всі втекли. Під час нашої втечі солдати захопили всіх дівчат, навіть зовсім юних. Захопивши, вас змушують «вийти заміж». Незалежно від того, молодий він чи ровесник вашого батька, приємний чи ні, ви повинні погодитися. Якщо ви відмовитеся, вони вас уб’ють. Так сталося з однією із моїх подруг. Для них вбивати людей — це як різати курчат. Вони навіть не ховають убитих — вони можуть їсти поряд із трупами. Я навіть бачила дівчину, яку піддали тортурам за те, що вона відмовилася «вийти заміж».
Хоча в деяких випадках дівчата добровільно стають солдатками, в більшості випадків їх примушують брати участь у військових операціях, примушують до сексуальних стосунків з командирами або солдатами, або змушують виконувати інші обов’язки за лінією фронту — встановлювати міни, працювати шпигункою або переносити важкі вантажі. В результаті зґвалтувань та інших форм сексуального насильства вони часто заражаються хворобами, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, який досить широко поширений серед чоловіків, як в урядових військових силах, так і серед повстанців.
Дослідження, проведене канадською правозахисною організацією «Право на демократію», виявило, що 30% дівчат у трьох вивчених країнах (Мозамбік, Північна Уганда і Сьєрра-Леоне) вагітніють під час перебування у збройних силах. Багато хто з них стає вигнанцями і мають серйозні труднощі, повертаючись у свої громади і виховуючи своїх, часто небажаних, дітей.
Сексуальне насильство викликає серйозні побоювання в Дарфурі, де зґвалтувань з боку солдатів зазнають навіть діти віком шести років. За даними ООН, свідчення говорять про те, що це відбувається також серед командування військовими силами. Крім того, високий рівень зґвалтувань дітей продовжує зберігатися в Бурунді, Центральній Африканській Республіці, Кот-д’Івуарі, Гаїті, Чаді, Дарфурі, Конго, Уганді та інших країнах.
Примусове вербування дітей і сексуальне насильство по відношенню до них не обмежується Африкою. Діти часто переживають подібну долю в ході конфліктів у Непалі, Бірмі, Колумбії, Афганістані, Іраку та інших регіонах. Наприклад, у Шрі-Ланці «Тигри звільнення Таміл-Ілама» (LTTE) за минулі два десятиліття завербували до своїх лав тисячі дівчаток та хлопчиків.
Починаючи з середини першого десятиліття XXI століття, «Тигри звільнення тамільського народу» TMVP (фракція, що відкололася від LTTE) також збільшували вербування дітей за імовірної причетності окремих елементів служби державної безпеки. Незважаючи на те, що LTTE знизила участь дітей у 2008 р., за даними ЮНІСЕФ, під час військових дій в північній Шрі-Ланці в першій половині 2009 р. розкрився факт вербування хлопчиків і дівчаток. Сьогодні верховні чиновники ООН закликають до розслідування злочинів, скоєних під час зіткнень 2009 р. У число цих злочинів має увійти вербування дітей.
У дівчат, як правило, немає можливості вільно залишати групи, з якими вони пов’язані. Тих, хто намагається це зробити, можуть спіймати і покарати. В результаті, вони стоять перед обличчям подвійної загрози: покарання з боку воєнізованої групи або дискримінація і остракізм у громаді, якщо вони спробують повернутися додому. Деяких дівчат, які повертаються додому вагітними або з дитиною, розглядають як «ганьбу сім’ї».
Повернення в суспільство для дівчат може опинитися складнішим, ніж для хлопчиків, оскільки вони несуть на собі тавро пережитого сексуального насильства. Крім того, можуть бути інші наслідки, крім венеричних захворювань, такі як хронічні фізичні або психологічні захворювання, або необхідність доглядати за дітьми, народженими під час примусової служби. Клеймо поширюється не тільки на матерів, але й на їхніх дітей, які часто стикаються з такою ж дискримінацією, як і їхні молоді матері.
Оскільки участь дівчат у конфліктах здебільшого ігнорується, існує всього лише кілька програм, які допомагають їм при демобілізації, реабілітації та інтеграції назад у суспільство. В багатьох випадках, після завершення військових дій, покинуті своїми сім’ями та громадами, вони працюють повіями або виконують чорну роботу.
Деякі дівчата добровільно йдуть у солдати, не дивлячись на небезпеку. Вони можуть робити це через відсутність інших альтернатив для виживання або прагнучи вигод, що надаються у вигляді медичного обслуговування, можливості втекти від насильства в сім’ї або отримання їжі й одягу.
Колишні дівчата-солдатки, яким вдалося втекти або які були звільнені, пояснювали свій вибір відсутністю можливостей у майбутньому — доступу до освіти або до роботи, щоб заробити на життя. Однак вони не мали уявлення про серйозні наслідки, з якими їм доведеться зіткнутися. Інші шукали можливість помститися збройним силам або групам, які атакували їхні родини або громади, або отримати владу. У деяких випадках жінки, які є «вдовами» командирів, відповідають за організацію рейдів у стани ворожих груп або шпигунські місії.
У будь-якому випадку практика використання дівчат як солдат не стає рідшою. Через роль, яка запропонована жінкам у суспільстві, після участі у збройних конфліктах у них набагато менший вибір, ніж у хлопців, як в сфері роботи, так і у вступі в шлюб. Часто колишні солдатки заявляють, що після повернення додому вони хотіли б отримати освіту, щоб стати повноцінними членами суспільства.
Як сказала мені в Нью-Йорку Джулія Фрідсон, директор організації з боротьби з насильством по відношенню до дітей, «при наданні відповідних можливостей багато хто з цих дівчат довів, що вони можуть бути повноцінними та корисними членами, які роблять внесок у відновлення своїх громад після війни».
Необхідно посилити контроль і нагляд за участю дівчат у військових силах, а також інших порушень щодо них. Це потрібно для того, щоб виконавці несли відповідальність і щоб звільнити неповнолітніх від служби у військових силах. Важливі превентивні заходи для зниження насильства по відношенню до них, а також масові кампанії, які б привернули увагу до цього явища і його серйозних наслідків. Також слід збільшити кількість та якість реабілітаційних програм, які б відповідали потребам колишніх дівчат-солдаток. Ці починання є дорогими, але саме так можна дозволити цим дівчатам стати творцями свого власного майбутнього.
Сезар Челала — міжнародний консультант з питань охорони здоров’я, автор «Здоров’я підлітків у Африці».
Версія англійською
