Частина 2: Зародження комунізму в Європі
Зміст:
Передмова
- Маркс сповідував єретичний культ атеїзму
- Історичні передумови виникнення марксизму
- Велика французька революція і комунізм
- Паризька комуна — з неї у нашому світі почався комунізм
- Комунізм поширюється по всьому світу
Посилання
Попередня | Перейти до змісту | Наступна
* * *
Передмова
В ортодоксальних релігіях є пророцтва, багато з яких вже збулося. Такі пророцтва існують не лише в релігіях. Наприклад, француз Нострадамус залишив нам книгу «Центурії». Є також відомі пророцтва з Перу, Кореї та інші. Що стосується Китаю, то в періоди династій Хань, Тан, Сун і Мін було зроблено систематизовані пророцтва, точність яких викликає у людей велике здивування [1].
Це явище свідчить про те, що історія є зовсім не просто якимось природним довільним процесом. Вона розвивається за заздалегідь написаним сценарієм. Напрям її розвитку та усі великі важливі події було заплановано дуже давно. В останній період історії (можливо, цей період також є й початком нового циклу історії) усі світові релігії чекають приходу Спасителя.
Коли пишуть сценарій драми, то намагаються зробити його максимально захопливим. Щоб досягти цієї мети треба ввести в дію безліч персонажів і такі події, які зробили б кульмінацію захопливою. [2] Якщо дивитися з цієї позиції, кульмінацією історії людства є нинішній останній етап боротьби Добра і Зла, перед тим, як Спаситель проявить свої чудотворства. Безліч подій було заплановано саме заради цього. Диявол розробив детальний план зі знищення людства, але всемогутній, милосердний Творець запланував свій шлях порятунку, щоби в самому кінці пробудити людей, що заблукали, й звільнити їх із сітей диявола. Усе це зумовило нинішні складні обставини у світі людей.
Багато світових ортодоксальних релігій передбачили прихід Творця у кінці часів. Релігії також передбачили, що в майбутньому стануться дуже страшні події, світ заполонять демони й доведуть його до хаосу, бо моральність людей стане дуже низькою. Це не що інше, як сучасний світ.
Такий стан занепаду моралі виник не за один день. Однією з головних причин виникнення нинішнього стану суспільства є велике поширення атеїзму, а також неправдивих теорій, які одурманюють людей. Ці теорії з’явилися ще до Маркса. Але Маркс зібрав ці різноманітні теорії та сформував одну «всеосяжну» теорію. Далі Ленін на основі марксизму застосував цю жорстоку теорію на практиці. Сам Маркс зовсім не був атеїстом, він поклонявся диявольському культові. Його концепції — це концепції диявола. Маркс став тим демоном, чия місія полягала в тому, щоби в самому кінці люди не змогли впізнати Творця.
1. Маркс сповідував єретичний культ атеїзму
За своє життя Маркс видав безліч книг. Найбільш відомі з них дві — це виданий в 1848 році «Маніфест Комуністичної партії» і виданий з 1867 по 1894 роки «Капітал». Ці дві книги стали ідеологічною основою комуністичного руху. Проте мало кому відомо, що Маркс був трансформований дияволом і став одним з його представників, як це виявили західні дослідники марксизму.
У юності Маркс був побожним християнином. Але потім сталося щось незвичайне, і з’явився зовсім інший Маркс.
У вірші «Прокляття того, хто втратив надію» (Invocation of One in Despair) Маркс дає нам ключ до розуміння його трансформації:
«Усім моїм заволоділо божество через прокляття і тортури долі.
Усі його світи забуті. У мене не залишилося нічого, крім помсти.
Я зведу свій трон високо над головою. Його вершина буде холодною і жахливою.
Адже його бастіоном буде забобонний страх, а його маршалом — найчорніша агонія». [3]
У листі до свого батька Маркс написав: «Епоха завершується. Моя святая святих розбилася на друзки. Її місце повинно зайняти нове божество», «Мене просто-таки захопила тривога. Я ніяк не можу змусити цю неспокійну примару вгамуватися, поки я і ти — той, хто палко мене любить, — не будемо знову разом».
У вірші «Бліда діва» Маркс сказав: «Таким чином, я вже втратив рай, і я точно знаю це. Моя душа, яка колись вірила в Бога, зараз вже приречена потрапити в пекло».
Родичі Маркса дуже чітко відчували, що він перетворюється на диявола. 2 березня 1837 року батько Маркса в листі сказав йому: «Раніше я сподівався, що одного разу ти станеш відомим і доб’єшся великого успіху. Але зараз я можу точно сказати тобі, що ці речі не доставлять мені радості. Я буду щасливий, тільки якщо ти не дозволиш дияволові змінити своє серце».
Син Маркса Едгар у своєму листі батькові від 21 березня 1854 року на початку так прямо і написав: «Мій дорогий дияволе».
Дочка Маркса написала книгу, в якій згадала, що коли була маленькою, батько розповідав їй і її сестрам безліч історій. Найбільше їй подобалися історії про деякого Ганса Рекле. Маркс розповідав ці історії кілька місяців, і вони не закінчувалися. Ганс Рекле — це чарівник, у нього був ляльковий магазин і величезні борги. Попри те, що він був чарівником, у нього часто не було грошей. Таким чином, усупереч своїй волі він був змушений продавати чортові своїх красивих ляльок одну за одною.
Проте сам Маркс продав чортові не ляльку, а власну душу в обмін на успіх, до якого прагнув. У вірші «Скрипаль» є такі одкровення Маркса:
«Як же так?! Я встромлю, без промаху встромлю
У твою душу заплямований чорною кров’ю меч.
Цієї майстерності Бог не хоче і не відає,
Вона застрибує в мозок з чорної пітьми Пекла.
Поки серце зачароване, поки почуття крутяться:
Я угоду з Сатаною уклав». [4]
Роберт Пейн у своїй книзі «Маркс» написав: «Ми можемо здогадатися, що ті нескінченні історії [про Ганса Рекле] були автобіографією самого Маркса. Він дивився на світ диявольським поглядом, йому також були властиві характерні риси диявола. Іноді він майже усвідомлював, що виконує роль диявола». [5]
Душа Маркса спрямувалася до зла й атеїзму. Одночасно з цим він також став послідовником єретичного культу, повністю протилежного ортодоксальним релігіям.
Ерік Вогелін із цього приводу написав: «Маркс вважав, що він є божеством, яке створило світ. Він не хотів визнавати себе чиїмось творінням. Він не хотів дивитися на цей світ з позиції того, хто був кимось створений… Він хотів дивитися на цей світ з протилежного боку, з позиції Бога». [6]
У вірші «Людська гордість» (Human Pride) Маркс висловив свій намір позбутися впливу Бога й бути з Ним нарівні:
«З презирством я кину світові виклик,
у його нічим не захищене обличчя
метну свою панцирну рукавичку,
цей схожий на карлика гігант впаде, хлипне й помре,
і це викличе в мене невгамовну радість.
Тоді я, немов рівний Богові, перейшовши царство,
що перетворилося на руїни, повернуся з тріумфом.
Кожне моє слово — це вогонь і дія,
і я відчуваю себе рівним з Творцем».
Проявляючи свій бунтівний дух, Маркс, будучи послідовником єретичного культу, написав: «Я весь час хочу помститися Творцеві», «Ідея Бога — це лейтмотив збоченої цивілізації, яку треба знищити».
Незабаром після смерті Маркса його служниця Олена Демут сказала: «Він [Маркс] відчував благоговійний трепет перед Богом. Коли його хвороба загострювалася, він усамітнювався в кімнаті, надівав на голову пов’язку й молився перед запаленою свічкою». Проте дослідники вказують, що форма, в якій Маркс здійснював молитви, не є іудаїстською чи християнською. Справжній Маркс не був атеїстом.
В історії людства були великі особистості, які, наставляючи людей на істинний шлях, заклали основи для кількох великих цивілізацій. Наприклад, Ісус заклав основи християнської цивілізації. Лао-цзи передав даосизм як одну з основ китайської цивілізації; Шак’ямуні створив буддизм. Люди намагаються зрозуміти, звідки походили думки цих великих осіб. Адже Ісус практично не вчився в школі. А Шак’ямуні й Лао-цзи, хоч навіть і прочитали безліч книг, але їхня мудрість виходила зовсім не з людських знань, а з їхнього просвітленого стану, якого вони досягли завдяки самовдосконаленню.
На початку цивілізації, коли закладалися її основи, своєчасно з’являлися великі люди — Просвітлені. А коли цивілізація входить в період останньої битви Добра і Зла, неодмінно повинні з’явитися агенти диявола. Хоч навіть знання Маркса якоюсь мірою й були запозичені з теорій його попередників, але наприкінці їхнім джерелом був безпосередньо злий дух. У вірші «Про Гегеля» він написав божевільну фразу: «Оскільки, розмірковуючи, я виявив найвищу з істин — що я брутальний, як Бог, і, як Він, укритий мороком».
Маркс прийшов у світ людей за велінням диявола і створив злісний комуністичний культ. Цей культ став найкоротшим шляхом до знищення моральності людей, щоб у самому кінці відвести їх від Бога та в результаті піддати вічним мукам пекла.
2. Історичні передумови виникнення марксизму
Щоби поширити марксизм, злий дух впровадив у світі різні теорії, а також створив соціальні умови, відповідні для поширення злого культу комунізму. Коротко розглянемо ці два аспекти.
Багато вчених вважає, що на теорію Маркса значно вплинув Людвіг Фейєрбах (німецький філософ-матеріаліст, атеїст, прим. пер.). Фейєрбах відкидав існування Бога і вважав, що релігія — це не більше ніж розуміння «нескінченності сприйняття». [7] Тобто, що люди винайшли Бога, перебільшивши свої здатності уяви.
Теорія Фейєрбаха дає нам змогу по-новому зрозуміти появу й значне поширення комунізму. Ця теорія стверджує, що створюючи нову техніку, розвиваючи науку, матеріальний добробут, медичний прогрес і все те, що дає людям матеріальні блага й розваги, люди можуть досягти щастя. Якщо ж людина, як і раніше, незадоволена, то залишається ще одна перешкода — це обмеження будови суспільства.Отже, розвиваючи науку й техніку, а також реформуючи суспільство, люди можуть побудувати «рай» на Землі, і їм більше не потрібен ніякий Бог. Це також є одним з важливих способів злого культу комунізму, за допомогою якого він веде людей до загибелі або примушує їх вірити у свою єретичну теорію.
Проте Фейєрбах був далеко не першим, хто став заперечувати християнство. Наприклад, німецький філософ Фрідріх Штраус у своїй книзі «Життя Ісуса» (1835 рік) виразив сумнів у правдивості Біблії та божественному походженні Ісуса. Ми можемо простежити такі ідеї й дійти до епохи Просвітництва XVII-XVIII століть і навіть до часів Давньої Греції. Але мета написання цієї книги інша.
Попри те що «Маніфест Комуністичної партії» Маркса було видано на 11 років раніше ніж книгу Дарвіна «Походження видів», абсурдна теорія еволюції Дарвіна все ж дала марксизму нібито наукове обґрунтування. Якщо всі біологічні види походять природним чином у результаті «природного добору», а люди є всього лише вищою формою життя, то в такій моделі немає місця Богові. У теорії еволюції є безліч аргументів, що суперечать один одному, і безліч прогалин, на яких ми тут детально не зупинятимемося.
У грудні 1860 року Маркс у своєму листі Енгельсу написав: «Хоч навіть книга «Походження видів» англійською мовою написана досить грубо, але вона надала основу для наших поглядів» [8], цю книгу «можна використати як наукове обґрунтування класової боротьби в історії». [9]
Теорія еволюції ввійшла до галузі природничих наук, а матеріалізм — до галузі філософії, і надала марксизму два потужні інструменти, щоби вводити людей в оману.
Окрім теоретичної підготовки, саме суспільство часів Маркса також зазнало глибокої трансформації. Маркс народився в період першої промислової революції. У 1769 році Джеймс Ватт удосконалив парову машину, і Європа перейшла з ремісничого виробництва до механізованої промисловості. Внаслідок розвитку сільськогосподарської техніки з’явилася велика кількість незайнятої робочої сили, яка могла бути задіяна на промислових підприємствах. В процесі розвитку вільної торгівлі значно розширилися ринки збуту товарів. Фінансова революція дозволила влити велику кількість капіталів у промислову революцію. Внаслідок усього цього в суспільстві сталися глибокі зміни. Індустріалізація дала великий імпульс для розвитку міст і появи нових спеціальностей, інформацій та ідей. У містах люди не так пов’язані одне з одним, як у сільських місцевостях. У місті навіть ізгой може влаштуватися й писати наукові праці. Так сталося з Марксом. Після вигнання його з Німеччини він перебирався до Франції, Бельгію, а потім до Англії, де оселився в діккенсівському середовищі лондонських нетрищ.
В останні роки життя Маркса у світі вже почалася друга промислова революція. Одне за одним з’явилися електрика, двигуни внутрішнього згоряння, хімія і таке інше. Потім було винайдено телеграф і телефон, що значно прискорило ведення листувань і передавання інформації.
Кожна соціальна зміна викликає в суспільстві потрясіння, і люди намагаються адаптуватися до нової реальності. Багато хто не міг іти в ногу з прогресом, що призвело до поляризації класу заможних і незаможних, економічної кризи та до інших проблем. Це створило ґрунт для поширення поглядів Маркса на соціальні норми й традиції як на репресивні пережитки, які неодмінно мають бути знищені. Одночасно, у міру того як технології давали змогу масштабно підкорювати природу, зарозумілість людства зростала.
Тут треба ще раз підкреслити, що, називаючи вищеперелічені зміни в суспільстві й появу різних теорій підготовкою для виникнення й поширення марксизму, правильніше було б сказати, що це диявол спеціально заздалегідь створив такі умови для появи та поширення марксизму. Немає потреби вдаватися до подробиць про те, що для досягнення своїх злісних цілей диявол також використав і вже наявні соціальні явища.
3. Велика французька революція і комунізм
У 1789 році вибухнула Велика французька революція. Її вплив виявився масштабним і далекосяжним. Внаслідок цієї революції було не лише повалено традиційну монархію, підірвано традиційний суспільний устрій, але, що ще більше показово, почалися бурхливі веселощі погромників. Саме так і сказав Енгельс: «Революція, поза сумнівами, — наймогутніша річ у світі. Революція — це коли одна частина населення за допомогою рушниць, багнетів і гармат, тобто за допомогою дуже сильного засобу, змушує іншу частину населення погодитися з її волею. Якщо сторона, що перемогла, не бажає втратити плоди своїх зусиль і завойованої перемоги, їй необхідно підтримувати своє правління за допомогою терору, спричинюючи в реакціонерів страх перед її зброєю» [10].
Якобінці, що захопили владу після Великої французької революції, добре розуміли це. Їхній лідер Робесп’єр керував за допомогою терору. Він не лише відправив на ешафот короля Франції Людовика XVI, але й стратив щонайменше 70 тисяч осіб, більшість з яких були абсолютно ні в чому невинними людьми. Нащадки написали на могильній дошці Робесп’єра: «Перехожий, молися. Не засмучуйся, що я мертвий. Адже, якби я був живий, ти був би тут замість мене!»
Усі три аспекти політики терору під час Французької революції — політичного, економічного і релігійного, які проводили якобінці, були прелюдією тиранії комуністичної партії.
Їхні дії під час політичного терору були абсолютно такими ж, як під час боротьби з контрреволюціонерами в епоху Леніна і Сталіна. Революціонери встановили в Парижі і в багатьох інших місцях гільйотини, революційні комітети ухвалювали рішення про винність або невинність підозрюваних, спеціальні представники в усіх місцях і в армії мали всю повноту влади. Санкюлоти (клас незаможних) мали в політичному житті найвищий статус, а всілякі революційні організації посилювали боротьбу проти ворогів тощо.
Характерним для них можна вважати закон від 10 червня (преріаля) 1794 року. Згідно з цим законом ліквідовувалася система попереднього слідства та адвокатури, а покаранням в усіх без винятку випадках встановлювалася страта; якщо на суді бракувало доказів, то можна було робити висновки та ухвалювати вирок «на основі відчуттів» і своїх поглядів. Утілення в життя Преріальского закону призвело до значного зростання терору. За деякими оцінками, за весь період терору під підозру потрапило й було ув’язнено від 300 до 500 тисяч осіб [11].
Економічний терор якобінців був аналогічний політиці «воєнного комунізму» Леніна. Наприклад, 26 липня 1793 року було ухвалено нормативні акти, що суворо забороняли спекуляцію товарами: «Кожен, хто запасатиме товари або предмети першої потреби, пошкоджуватиме товари та ховатиме їх, відмовляючись продавати, вважатиметься кримінальним злочинцем. Будь-хто, хто порушить цей пункт закону, окрім конфіскації його товарів, буде також засуджений до страти» [12].
Релігійний терор якобінців був характерний викорінюванням католицизму. Спочатку Франція була найбільшим поборником римсько-католицької церкви. Проте Жак Ебер, П’єр Шометт і їхні прибічники створили атеїстичну релігію й назвали її «Культом розуму» (так званого «розуму», що високо піднісся в «епоху Просвітництва»). Її мета полягала в тому, щоб знищити католицизм [13]. 5 жовтня 1793 року Національні збори скасували християнський календар і ввели республіканський. 10 листопада Собор Паризької Богоматері перетворили на «храм розуму», а одна актриса виконувала роль «богині розуму», котрій усі повинні були поклонятися. Новостворений «культ розуму», що ґрунтувався на атеїзмі, дуже швидко поширився в Парижі. За тиждень у місті закрили всі храми, крім трьох. Рух релігійного терору нестримно поширився по всій країні. Заарештували багато священиків, а деяких із них стратили [14].
Велика французька революція не лише подала приклад як вчиняти Паризькій комуні, що виникла пізніше, і Леніну, який встановив радянську владу. В ідеологічному плані вона також утворила внутрішній зв’язок із марксизмом.
Соціаліст-утопіст Франсуа Ноель Бабеф, що особисто пережив Велику французьку революцію, запропонував «ліквідувати систему приватної власності». Маркс хвалив його як першого «дійсно активного засновника комуністичної партії». У XIX столітті Франція підпала під якнайглибший вплив соціалістичних віянь. Під впливом ідей Бабефа в Парижі почало нестримно розвиватися таємне товариство «Спілка знедолених». Німецький кравець Вільгельм Вейтлінг, переїхавши до Парижа, в 1835 році вступив до цієї організації. Під його керівництвом «Спілку знедолених» у 1836 році було перейменовано в «Спілку справедливих». На з’їзді в червні 1847 року «Спілка справедливих» злилася з «Комуністичним кореспондентським комітетом», який за рік до цього заснували Маркс і Енгельс. В результаті було створено «Спілку комуністів», яку очолювали дві людини. У лютому 1848 року Маркс і Енгельс опублікували основний документ міжнародного комуністичного руху — «Маніфест Комуністичної партії».
З початком Великої французької революції Європа занурилася в період великих потрясінь. Хвиля за хвилею всюди спалахували так звані революції — від приходу до влади Наполеона до його скинення. Потім ця хвиля захлеснула Іспанію, Грецію, Португалію, різні міста Італії, Німеччину, Бельгію, Польщу та ін. До 1848 року революції й війни поширилися по всій Європі. Такі потрясіння перетворилися на середовище швидкого поширення комуністичних ідей.
У 1864 році Маркс із соратниками заснував «Міжнародне товариство робітників», яке в історії стало відоме як Перший Інтернаціонал. Маркс став його головою. За допомогою комуністичної теорії Маркс став духовним лідером руху робітників. «Маніфест Комуністичної партії» набув великого поширення.
Маркс був головним лідером Першого Інтернаціоналу. З одного боку, він намагався створити ядро, що складалося із суворо дисциплінованих революціонерів, яке би підбурювало робітників до насильства. З іншого, він також хотів ліквідувати з цієї нової організації незгодних з ним людей. Наприклад, Бакунін був першим росіянином, який зацікавився революцією. Причому він із захопленнням поширював марксизм. Проте через те, що його лідерські здібності притягнули до нього безліч членів Першого Інтернаціоналу, Маркс звинуватив Бакуніна в тому, що він — шпигун царя, і виключив його з Першого Інтернаціоналу [15].
Перший Інтернаціонал керував найбільшим комуністичним рухом. А члени його французького осередку очолили рух 1871 року — «Паризьку комуну».
4. Паризька комуна — з неї у нашому світі почався комунізм
Передумовою виникнення Паризької комуни була поразка Франції у франко-пруській війні, і хоча імператор Франції Наполеон III оголосив про капітуляцію, німці все-таки взяли Париж в облогу. Незабаром вони пішли, але через ганьбу поразки та накопичене за довгий час у французьких робітників невдоволення урядом стався соціальний вибух. Тимчасовий голова новоствореної Третьої Республіки Адольф Тьєр втік до Версалю. Внаслідок цього в Парижі виникло безвладдя.
У 1871 році очолювана погромниками й маргіналами з дна суспільства Паризька комуна почала збройний заколот. Членами її керівництва були соціалісти, комуністи, анархісти й екстремісти всіх мастей. Спираючись на теорію марксизму, а також за безпосередньої участі французької філії Першого Інтернаціоналу, вони використали незаможних для здійснення соціальної революції та руйнування традицій людської цивілізації, щоби змінити політичну та економічну систему суспільства. Вони почали великомасштабні руйнування, масові вбивства. Вони зруйнували Париж і велику кількість його культурних пам’ятників, пам’яток і творів мистецтва. Це завдало французькій культурі величезного збитку. Якось один робітник запитав: «Яка мені користь від пам’яток, оперного театру й кавового музичного салону, якщо в мене взагалі немає грошей, щоб купити квиток і піти туди?» [16]
Очевидець тих подій якось сказав: «Паризька комуна була жорстокою і безжальною. Вона була спадщиною кривавої революції 1789 року. Комуною було вчинено більше злочинів, ніж коли-небудь бачив світ. Це була кривава і сповнена насильства революція.
Люди, що брали участь в ній, були закоренілими злочинцями, бандитами, атеїстами та божевільними. Вони були до нестями п’яними від алкоголю й крові» [17].
Коли почалася Велика французька революція, всередині Франції вже виникло протистояння традицій і антитрадицій. Почесний голова Паризької комуни сказав: «Францію розколюють навпіл два принципи: принцип традицій і принцип народного суверенітету. Принцип народного суверенітету об’єднує всіх, хто бореться за майбутнє. Вони вдосталь зазнали лиха експлуатації, тому вимагають повалити рамки, що їх душать» [18].
Їхні переконання частково беруть свій початок з ненависті соціаліста-утопіста Анрі де Сен-Сімона: «Якщо в країні стане менше на одного робітника, то вона стане біднішою; а якщо в країні стане менше на одного неробу, вона стане багатшою; смерть одного багатія — це благо». У ті часи обставини були такі, що «незаможні, як розбійники, готувалися захопити майно».
У брошурі «Громадянська війна у Франції» Маркс зазначив: «Прямою протилежністю імперії є комуна — потрібно заснувати форму, за якої буде замінено не лише монархію, що здійснює класове панування, але й саму республіку. Абсолютно очевидно, що комуна якраз і є такою формою республіки». «Комуна прагне знищити класову форму власності, за якої праця більшості перетворюється на багатства меншості. Якщо це не комунізм, то що ж тоді є „вірогідним“ комунізмом?» [19]
Паризька комуна мала типові риси комунізму. У місті Вандом зруйнували колону, встановлену на згадку про героя Франції Наполеона Бонапарта; члени комуни конфіскували церковне майно і вбили священиків, заборонили в школах викладати предмети з релігійним змістом, а на статуї божеств наділи мирський одяг і вставили в рот курильні люльки (це дуже схоже на реалізоване пізніше в країнах з комуністичною диктатурою насадження державного атеїзму за допомогою збройних сил, що завдало безпрецедентного лиха релігіям і традиційним переконанням); з точки зору діячів правого крила тих часів, комуна була синонімом збирання й подальшого перерозподілу майна багатіїв уже як «спільного майна».
Великого поширення тоді набув і фемінізм. Справа дійшла навіть до того, що жінки підбурювали чоловіків спалювати та розбивати твори мистецтва. Китаєць Чжан Деі так описував ті обставини: «Серед солдатів-бунтівників вчиняли варварство не тільки чоловіки, але й жінки. Куди б вони не приходили, звідти всі відразу ж кидались врізнобіч. Жили вони в багатоповерхових будинках, харчувалися вишуканими стравами й делікатесами. Вони раділи сьогоднішньому дню й не замислювалися про смерть. Коли вони бачили, що ось-ось зазнають поразки, то спалювали палаци дотла, і рідкісні цінності наполовину перетворювалися на попіл. Зараз сотнями заарештовують жінок-бійців, і вони відразу ж у всьому зізнаються. Із тих, хто влаштовував підпали, намагаючись учинити опір під час арешту, багато хто діяв згідно з розробленим планом» [20].
З огляду на це немає нічого дивовижного у божевільних діях Паризької комуни напередодні її загибелі. 23 травня 1871 року, перед тим, як адміністрації комуни завдали поразки на останньому рубежі оборони, вона віддала наказ спалити дотла Люксембурзький палац (де розташовувався сенат Франції), палац Тюїльрі, Лувр, Паризьку Оперу, паризьку ратушу, міністерство внутрішніх справ, міністерство юстиції, Пале-Рояль, а також розкішні готелі й прекрасні багатоквартирні будинки по обидва боки Єлисейських полів. «Краще вже нехай вони загинуть, ніж дістануться ворогові». О 19 годині члени комуни принесли із собою дьоготь, смолу й скипидар і вчинили безліч підпалів. Колись блискучий і прекрасний палац Тюїльрі, що належав французьким королям (резиденція династії Бурбонів й імператриці Другої імперії) перетворився на згарище. Палії також планували спопелити й сусідній Лувр, але, на щастя, війська Адольфа Тьєра вчасно встигли загасити пожежу [21].
Незабаром після Паризької комуни, ґрунтуючись на цій події, Маркс переглянув свою теорію й зробив єдине «виправлення» в «Маніфесті Комуністичної партії», зазначивши, що робочий клас повинен розбити вщент і знищити «готовий державний апарат», а не просто захопити його.
5. Комунізм поширюється по всьому світу
Так комунізм став ще більш руйнівним. Його сфера впливу також збільшилася. У 1889 році минуло шість років після смерті Маркса, 13 років після розпуску Першого Інтернаціоналу й рівно 100 років після Великої французької революції. Цього року відродився «Міжнародний з’їзд трудівників», і марксисти почали знову збиратися на заході з історичною назвою «Другий Інтернаціонал». Під керівництвом комунізму під прапорами «звільнення людства», «скасування класів» і т. ін. наприкінці XIX століття європейський рух робітників, пов’язаний з ім’ям Маркса, став нестримно рости. Ленін прокоментував це так: «Заслугу Маркса й Енгельса перед робочим класом можна в спрощеному виді виразити так: вони навчили робочий клас самопізнанню і самосвідомості, а також тому, що потрібно замінити фантазії наукою».
За допомогою брехні та промивання мізків диявол вводив в людську ідеологію комунізм, і все більше й більше людей погоджувалося з комуністичними ідеями. До 1914 року у світі вже налічувалося близько 30 соціалістичних партій, і в кожній країні було засновано безліч профспілкових і кооперативних організацій. Напередодні Першої світової війни членів профспілок налічувалося понад 10 млн, а членів кооперативів — більш ніж 7 млн. «У цих європейських країнах майже всі громадські ідеї, незалежно від того, були вони політично пов’язані з рухом соціалістів чи робітників, явно зазнали впливу Маркса» [22].
Тим часом комунізм почав поширюватися через Європу в Росію і на Схід. У 1886-1890 роках Ленін почав вивчати працю Карла Маркса «Капітал», а потім перекладати «Маніфест Комуністичної партії» російською мовою. Пройшовши в’язницю і заслання, Ленін оселився в Західній Європі. Саме в цей час почалася Перша світова війна.
Війна світових масштабів стала зручним інструментом впровадження комунізму. Коли царя Миколу II врешті-решт повалили під час Лютневої революції 1917 року, Ленін був замкнений у Швейцарії. Через пів року він завдяки Жовтневому перевороту захопив владу.
Перша світова війна створила у світі опорний пункт для комунізму. Росія, ця найбільша за площею країна світу, що розтягнулася вздовж усього материка Євразія, мала давні традиції, а також велику кількість населення й силу-силенну ресурсів, перетворилася на комуністичну країну.
Тоді тривало поширення комунізму по всьому світу. СРСР був сусідом Східної Азії. Комуністична ідеологія завдяки географічним перевагам проникла до Східної Азії, і в континентальному Китаї виникла компартія.
Перша світова війна полегшила компартії захоплення влади в Росії, а Друга світова зробила комунізм таким могутнім, як стихійне лихо, що поглинуло Євразію.
КПРС, керуючи ситуацією у світі, за допомогою військових дій і дипломатичних засобів почала експансію комунізму по всьому світу. Сталін тоді сказав: «Ця війна не така, як попередня. Хто звільнить територію, той і встановить свій суспільний устрій там, куди прийшло його військо» [23].
«Щойно союзні республіки здобудуть перемогу над землями, осяяними світлом, як тих уже накриває тінь. Ніхто не знає, що в найближчому майбутньому планує робити Радянська Росія і її комуністичні міжнародні організації. Так само як і те, де буде межа їхньої експансії і місіонерських напрямів» [24].
У період «холодної війни» комуністичні режими встановилися в країнах в усіх куточках світу. Вільний світ і комуністичний табір перебували в запеклій конфронтації один з одним. А зараз весь світ, так само як інь і ян, наполовину складається з холодного комунізму, а наполовину — з гарячого. Країни вільного світу формально не є комуністичними, але на практиці демонструють комунізм або соціалізм — початковий ступінь комунізму.
Попередня | Перейти до змісту | Наступна
Посилання:
[1] 《伟大的时代──预言中的今天》，正见网: https://www.zhengjian.org/node/14087
[2] Robert McKee, Story: Style, Structure, Substance, and the Principles of Screenwriting (New York: Harper-Collins Publishers, 1997).
[3] Richard Wurmbrand, Marx & Satan (Westchester, Illinois: Crossway Books,1986).
[4] Karl Marx, Book of Verse Scenes from Oulanem, Early Works of Karl Marx. (Marxists Internet Archive).
[5] Robert Payne, Marx. (New York: Simon and Schuster, 1968).
[6] Eric Voegelin, The Collected Works of Eric Voegelin, Volume 26, History of Political Ideas, Volume VIII, Crisis and the Apocalypse of Man (Baton Rouge: Louisiana State University Press, 1989), 326-327.
[7] 费尔巴哈著，荣震华译：《基督教的本质》（北京：商务印书馆，1984）
[8] 《马克思恩格斯文集》，第9卷（北京：人民出版社，2009）
[9] 《马克思恩格斯文集》，第10卷（北京：人民出版社，2009）
[10] 〈论权威〉，《马克思恩格斯全集》第18卷。中文马克思主义文库
[11] The New Cambridge Modern History, Vol.IX (Cambridge: Cambridge University Press,1965), 280-281.
[12] Miguel A. Faria, Jr.,The Economic Terror of the French Revolution, Hacienda Publishing, http://www.haciendapub.com/articles/economic-terror-french-revolution.
[13] Gregory Fremont-Barnes, Encyclopedia of the Age of Political Revolutions and New Ideologies, 1760-1815 (Greenwood, 2007).
[14] William Henley Jervis, The Gallican Church and the Revolution, 239–241.
[15] W. Cleon Skousen, The Naked Communist (Salt Lake City: Izzard Ink Publishing, 1958, 2014).
[16] John M. Merriman, Massacre: The Life and Death of the Paris Commune (New York: Basic Books, 2014).
[17] John M. Merriman, Massacre: The Life and Death of the Paris Commune (New York: Basic Books, 2014).
[18] [法] 奥古斯特‧布朗基：《布朗基文选》（北京：商务印书馆，1979）
[19] Karl Marx, The Civil War in France (Marxists Internet Archive).
[20] 张德彝：《三述奇》 （上海：上海古籍出版社， 1995）
[21] John M. Merriman, Massacre: The Life and Death of the Paris Commune Massacre (New York: Basic Books, 2014).
[22] Eric Hobsbawm, How to Change the World: Reflections on Marx and Marxism (New Haven & London: Yale University Press, 2011).
[23] [南斯拉夫]米‧杰拉斯：《同斯大林的谈话》（吉林：吉林人民出版社，1983）
[24] Winston Churchill, Sinews of Peace (Speech at Westminster College, Fulton, MO March 5, 1946).
Джерело: EpochTimes
