Blog

Немало людей люблять подорожувати і мріють про це. Але щоб кудись поїхати, треба накопичити чималу суму грошей. Так мрія і залишається мрією. Автостопщики знайшли вихід із такої ситуації. Для них подорожі автостопом є розвагою, необтяжливим способом весело і незвично провести час. А заодне і мрію перетворити на реальність.

#img_left#Своїм досвідом і правилами автостопа поділився Журавльов Микола Володимирович, продавцец-консультант в магазині стільникових телефонів. Різносторонньо розвинена молода людина, емоційна і енергійна, якого привертає все нове, креативное і екстремальне.

– Чому вибрали Байкал?

– Чому Байкал? Тому що там красиво! Був на морі, але не той ефект… Байкал зве…щось у ньому… енергетика може якась є… Ти дивишся і розумієш, що тобі не хочеться йти. Спокійне, дуже спокійне озеро. Навколо оманливі гори: ти топаєш, топаєш, топаєш, тобі здається, що залишилося 100 метрів дійти. А реально ще 2 години по цих горах лазиш. Все, бачиш – обрив, Байкал – ось він… і далеко ще. Дивишся направо – гладь води, що переливається на сонці. На горизонті немає ні острівців, нічого, в інший бік – те ж саме. Підіймаєшся на гору метрів 500-600, дивишся зверху і… як у польоті, відчуття, що ти реально летиш. Стрибав з парашутом – схоже відчуття.

– Ви любите гострі відчуття?

– Дуже люблю. Я ними живу. Ми з подругою вибирали дике місце, де абсолютно немає людей. 40 км протупали по горах. Там де люди – відгодовані чайки, багато сміття, туристи. Це не цікаво.

– Розкажіть, як добиралися?

– Сам шлях – досить весело. Поїхали через Перм, Катеринбург, як порадили водії. Поїздка почалася з того, що зібралися поїхати на МКАД. Вийшли з метро, до МКАДу далеко, кілометрів 20. У Москві доїхати безкоштовно нереально. Раптом побачили військовий автобус. Поговорили із старшим, пояснили, що їдемо далеко-далеко, і вмовили довезти хоча б до МКАДу. В результаті ми з ними 50 км проїхали, вони дали монет і попросили кинути їх за них у Байкал, що ми й зробили, передали Байкалу.

– Водії погоджувалися везти безкоштовно?

– Технічні подробиці: залежно від дороги, в середньому, стоїш на магістралі до наступної машини 20-30 хвилин і виїжджаєш. Іноді забирає перша хура, іноді стоїш і по 5 годин. Все може бути.

Вночі важче. Повинні бути обов’язкові атрибути – світловідбиваючі смужки. У нас їх не було, не встигли купити. Тому вийшло шоу! Ніч. Під Казанню. Освітлювальних приладів немає. Білий пакетик (типу пакетика із супермаркету) одягається на себе і лампочка на шию, яка періодично мигає. Напарник узяв пляшку з мінералкою і підсвітив її другою лампочкою знизу. Водій, який нас підібрав, розповів, як це виглядало: недалеко кладовище… білий квадрат, мигає…і поряд світиться пляшка мінералочки! Ми явно викликали інтерес у далекобійників, судячи з того, що вони включали дальнє світло.

Середня швидкість стопщика 600-900 км. в світловий день. З 7 до 11 ранку рух слабкий, і після 24.00 теж треба постаратися, щоб виїхати. Краще виїжджати вдень.

Є своя техніка гальмування. Перше правило: автостопщик повинен відрізнятися від будь-якого попутника і хлопчика з сусіднього села, який зібрався під’їхати до своєї дівчинки, – це рюкзак, спокійне обличчя, руками не махаємо, великий палець вказує на дорогу. Маленька хитрість – треба дивитися водієві в очі. Деякі відвертаються і проїжджають мимо, деякі говорять «ні», такі особливу пошану викликають. До речі, з приводу морального аспекту: добре-погано, «халява». Якщо водій зупинився, значить, він хоче тебе взяти.

Коли водій говорив, що візьме тільки одного, то ми відповідали: «Ми маленькі, худенькі. Знаєте, як ми ховаємося [від міліціонерів на посту ДАІ]? Та ми так сховаємося, що Ви нас самих потім не знайдете!» Природно водієві весело, бачить, що хлоп’ята балакучі. І перед постом вже ніхто не виходить, тому що йому стає цікаво.

Хороший автостопщик – це той, хто вміє зав’язати з водієм цікаву розмову. Нецікавий: «Ух ти! Яка у Вас машина!» або «Як працює у Вас корбрюратор?». Цікава розмова – про сім’ю, будинок, чому став далекобійником. Можна також розважити його піснями, загалом, будь-якими способами скрасити самоту далекобійника. Часто після спільної поїздки водії стають друзями, залишають свої номери телефонів, пригощають шашликом, пропонують нічліг у них удома.

– А як вирішили питання з нічлігом?

– Спати можна в лікарнях, відділеннях міліції, можна і в готелі, якщо кошти дозволяють.

– Що брати з собою?

– Чим менше, тим краще. Найнеобхідніше: змінний одяг, металевий кухоль, сірники – краще такі, що не промокають, спальний мішок – він займає мало місця в рюкзаку. Компас більше потрібний тим, хто йде в тайгу. Їжу легше купити в дорозі, шкарпетки теж – вони повинні бути «одноразові», відіпрати свій одяг після таких пригод важко і віднімає багато часу та зусиль. Можна взяти засіб від комарів. Хоча чим далі від центру Росії, тим лютіші і безжалісніші комарі, для них ці засоби як приправа.

Для Миколи поїздка на Байкал – не перша і не остання подорож автостопом. До цього він побував у Пітері, а в недалекому майбутньому планує поїхати до Японії, його дуже притягує загадкова культура Сходу.

Нав’язливе прагнення досконалості у тій чи іншій справі нерідко доводить до межі терпіння колег і друзів. Такою є ситуація у Кейт – головного шеф-кухаря висококласного ресторану у Манхеттені – її грає Кетрін Зета-Джонс («Чикаго», «Дванадцять друзів Оушена») у новому фільмі «Смак життя».

#img_left#Як кулінарний майстер найвищого рівня Кейт робить так, що більшість її постійних клієнтів насолоджується спогадами про її страви у перервах між відвідинами ресторану на Блікер, 22. Але, якщо клієнти хоч би трохи намагаються критикувати її страви, вона одразу стає злобливою, не залишаючи господині ресторану Паулі, яку грає Патриція Кларксон («Далеко від раю», «Доброї ночі й успіхів»), ніякого вибору, окрім як відправити її на сеанс психологічної терапії.

Тоді як Кейт намагається змінитися на краще, її сестра гине в автокатастрофі, зробивши Кейт опікуном 9-річної племінниці Зої, яку грає Ебігейл Бреслін («Маленька Міс Щастя», «Знаки»).

Поки Кейт прагне добре зіграти роль матері й одночасно тужить про свою загиблу сестру, її навик і посада зазнають випробування, коли Паула наймає нового кухаря-асистента Ніка, якого грає Аарон Екхарт («Тут палять»), що відповідає за кухню за її відсутності. Нік – нестандартний жвавий кухар, який любить своє життя так само, як і свої спагеті з квасолею. Чи може це суперництво невдовзі призвести до романтичних відносин?

Фільм є частково комедією, частково драмою і частково мелодрамою, режисер Скотт Хікс («Блиск», «Серця в Атлантиді») приготував чудовий американський твіст за німецьким оригіналом («Головним чином, Марта»). Як і гарний сімейний рецепт, «Смак життя» має всі необхідні інгредієнти.

Кетрін Зета-Джонс зворушує своєю роллю Кейт, й Аарон Екхарт так само зникає за своєю стильною білявою зачіскою і майстерними здібностями на кухні. Кулінарія – це щось схоже на хімію, і, звичайно, цього вистачає у відносинах Зети-Джонс та Екхарта.

У сильній другорядній ролі виступає молода кандидатка на отримання премії «Оскар» Ебігейл Бреслін, що відмінно грає на екрані, доповнюючи двох головних героїв, протягом усього фільму даруючи набагато більше, ніж декілька кумедних моментів.

У цьому фільмі є відчуття задоволення і втіхи, які давно зникли з сьогоднішніх фільмів. Майже всі продюсери відчувають себе винними, якщо фільми є дуже світлими. У фільмі «Смак життя» Хікс та акторський склад повертають відчуття задоволення і радості в усій їх повноті.

На тижні моди у Римі ліванський дизайнер Елла Залан (Ella Zahlan) представила свою найновішу колекцію одягу сезону осінь-зима 2007/2008.

Ела Залан народилася і частково провела дитинство в Африці, а частково – в Європі і на Близькому Сході. Тому в її довершеній продукції зроблено спробу поєднати культуру одягу Сходу і Заходу.

#img_gallery#

Зниклі робітники та знівечені життя

 

#img_right#Тіна – вродлива індонезійська жінка віком трохи за 30. Зараз вона переживає не кращі часи, оскільки знаходиться вже на 8-му місяці вагітності і незабаром має народити дитину. Але її чоловік та родичі не зможуть бути поряд.

Хуан, чоловік Тіни родом із Мексики, зараз сидить у тюрмі. В якій саме? Вона не знає. Що стосується її родичів, то вони живуть в Південно-Східній Азії. З трьохрічною дочкою на руках, яка в основному зростала без батька, Тіна відчуває глибоку самотність. Їй доводиться самій приймати всі важливі рішення.

Тіна працювала разом з чоловіком в Пенсільванії на фабриці, котра виготовляла пластмасові коробочки для косметики, доки її вагітність не досягла пізньої стадії. Тіна і Хуан були в числі інших іноземних робітників без документів, переважно з Мексики та Індії, які працювали по 12 годин 6-7 днів на тиждень, відсилаючи більшу частину своєї зарплатні родичам на батьківщину.

У Тіни та Хуана невдовзі має народитися дитина. Сподіваються, що це буде хлопчик. Вони познайомилися на роботі шість років тому, покохалися та одружилися. На весіллі були присутні їх друзі – мексиканці-католики та індонезійці-мусульмани. Тіна пишається тим, що вивчила іспанську. Хуан, у свою чергу, навчився трохи розмовляти по-індонезійськи. Це дуже зворушило батьків Тіни, коли вони приїздили в Джакарту на один день.

Декілька тижнів тому співробітники імміграційної служби навідалися до фабрики і заарештували Хуана та його колег. Декотрих із них відправили в імміграційний центр затримання, інших – в сусідні з Пенсільванією міста або ще далі – в Альбукерке, штат Нью-Мексико.

Люб’язно подаючи мені чай в крихітній квартирці, яку Тіна ділить з іншими іммігрантами-робітниками, вона змалювала своє туманне майбутнє, повне сімейних та економічних проблем.

Сподіваючись на возз’єднання з чоловіком, вона не має жодного уявлення, де і за яких обставин це можливо. Будучи депортованими із США, ні в Мексиці, ні в Індонезії вони не зможуть отримувати нормальну зарплату. Розповідаючи про свою проблему з дивовижним спокоєм, вона сказала, що її першим імпульсом було повернутися в Індонезію. Її родичі принаймні нададуть їй та дітям дах над головою та забезпечать їжею. Але вона кохає чоловіка і хоче, щоб у дітей був батько. Однак, вона вважає, що їхати в Мексику не є кращим варіантом. Хуан родом із села в Сонорі – пустельному штаті на півночі країни, Вона повідала про тамтешніх напівголодних дітей, які плентаються вулицями в лахмітті.

Хвилювання Тіни за майбутнє зараз посилюються у зв’язку з невідкладними проблемами: пологами, що мають відбутися, оплатою рахунків та пошуком людини, яка б допомагала доглядати за дітьми. Зникнення Хуана, опори сім’ї, погіршило ситуацію.  

Хуан та інші робітники фабрики без документів не зможуть отримати гроші за відпрацьований тиждень. Але це не вирішить проблеми власників підприємства. Навряд їм за короткий термін вдасться знайти досвідчених фахівців, які б зайняли ці робочі місця за мінімальну плату. Американці не будуть працювати за жебрацьку зарплатню по 12 годин на день без страхування здоров’я. Оскільки законопроект про імміграційну реформу був нещодавно відхилений Сенатом, в програші в результаті опинилися всі.

Тіні не пощастило найбільше: без документів, без грошей, з трьохрічною дитиною, перебуваючи в стані вагітності, вона не знає куди податися; чоловік знаходиться невідомо в якій тюрмі. Пластмасовий завод та американська економіка також постраждали, виробництво похитнулося і, ймовірно, буде перенесено за кордон.

Автор Сем Оглесбі – дипломат у відставці та колишній чиновник ООН, який працював у Індонезії та Мексиці.

Поки консервативні комуністи в Гавані піднімають келихи за здоров’я Фіделя Кастро, на Кубі триває зростання нестабільності та конкурентного індивідуалізму. Світ губиться в здогадках стосовно стану здоров’я політичного довгожителя та лідера Куби. А кубинці, потрапивши у пастку між Заходом та комуністичною диктатурою, відчайдушно прагнуть до особистої свободи та поваги.

#img_left#У той час, коли Куба знаходиться перед обличчям американського ембарго та жорстокої економічної політики ЄС, молодий підприємець з Європи скористався цією безвихідною ситуацією, щоб здобути вигоду для себе та своєї кубинської сім’ї.

«У більшої частини жителів Куби немає вищої освіти. Кому вона потрібна в країні, в якій офіціант заробляє значно більше, ніж лікар?», – сказав цей парубок, побажавши залишитися інкогніто. – «Більшість кубинців ніколи не виїздили за межі країни». Таким чином, багато місцевих мешканців абсолютно нічого не знають про те, як живуть їх сучасники в інших країнах.

«Наприклад, щоб підкупити митницю у моїй батьківщині, потрібно заплатити щонайменше 2000 євро (2755 доларів). Тут же, на Кубі, цілком вистачить 30 песо (32 долари)», – на його думку, якби кубинські митники знали про розміри хабарів за кордоном, вони брали б набагато більше.

Однак, нестача інформації ззовні – це лише одна із численних проблем кубинців. Їх головним чином турбує те, як заробити собі на хліб, і заради цього вони ладні вдаватися до всіляких хитрощів. Одним із найшвидших та найнадійніших способів наживи є виготовлення та збут туристам підроблених сигар.

Проте, торгівля справжніми сигарами приносить набагато більші прибутки. А той, хто може дозволити собі платити робітникам, підкуповувати митників і знає, як продавати справжні сигари, не порушуючи при цьому закони еBay, заробляє ще більше грошей. 

«Сигари – це мій основний бізнес. Один мій приятель, який працює на державній фабриці з виготовлення сигар, платить робітникам невеликі гроші за поставку йому сировини, з якої він потім виробляє сигари, точно такі ж, як виготовляє фабрика», – розповів мені підприємець, коли ми увійшли в будинок на Municipio Playa в Гавані, де його друг готував своє чергове замовлення. «Різниця в тому, що таким чином він може заробляти 60 доларів на одній коробці сигар замість 5 доларів, які він отримує за місяць роботи на фабриці. Потім я збуваю їх. В числі моїх клієнтів деякі найбільші компанії Європи», – додав він.

«Я також продаю сигари через Інтернет. В мене працюють 8 кубинців, серед яких є кухар, водій, гід і повія. Але завдяки мені їхній щоденний заробіток становить більше, ніж зарплата за цілий місяць».

«Мені подобається бачити себе в ролі такого собі Робіна Гуда. Я допомагаю своїй сім’ї та друзям на Кубі і в той же час можу вести комфортний стиль життя», – сказав підприємець, поки ми сиділи у вестибулі 4-зіркового готелю в очікуванні його клієнтів, які прилетіли з Неаполя минулої ночі. Вони хотіли поглянути на повій, які чекали їх зовні у басейна.

Але дівчат потім відправили назад через те, що вони були недостатньо привабливими. Чоловік, котрий привів їх, виявився племінником бізнесмена.

#img_right#«Працюючи в корумпованій системі, доводиться самому ставати корумпованим», – сказав Мігель (псевдонім), колишній робітник фабрики, друг «Робіна Гуда», коли ми йшли за його місячним пайком, який складається з рису, кулінарного жиру та зубної пасти.

«Люди вважають, що Гавана все ще є принадним для туризму місцем, як це було за часів Батисти. Але якщо придивитися уважніше, то можна побачити, що реальність зовсім інша, або принаймні залишилася такою ж як і раніше…» – зазначив він, коли ми увійшли в місцевий м’ясний магазин, всередині якого було нестерпно жарко.

«Ви б годували свою дитину таким м’ясом?» – спитав він мене, вказуючи на шматки гниючого м’яса, на якому сиділа велика кількість мух; воно жахливо смерділо. Зовні магазину вздовж старезних будинків із закритими віконницями вишукувалися старі та вбогі люди, щоб продати свої останні речі з надією купити хоча б шматочок м’яса. 

«Ось чому я займаюсь цим», – сказав Мігель. – «Думаю, це краще, ніж моя мати просила б милостиню в туристів на вулицях Гавани».

Пізніше увечері мати Мігеля пояснила свою позицію. «Оскільки я антисоціалістка, я не можу сказати моїм синам, щоб вони працювали на уряд. Але молоді люди тут гоняться за грошима та кар’єрою, вони навіть раді заради цього взяти шлюб з своїми найзапеклішими ворогами», – розповіла вона. – «Довіряти нікому не можна. Одного дня після того, як поїхали туристи, в наші двері постукала поліція. Так я втратила свого батька».

В інтерв’ю телеканалу Бі-Бі-Сі дочка Кастро Аліна Фернандес Ревуельта, яка втекла з Куби в 1993 році, сказала: «Я думаю, що мій батько глибоко зневажає кубинців, оскільки він нічого для них не зробив, крім того, що зруйнував країну та використав владу в своїх інтересах».

Але можливо Фідель Кастро не єдиний винуватець. За 48 років зміна режиму ніколи не здавалася кубинцям дуже необхідною, а в теперішній час у ймовірного наступника є лише мляві прибічники, які сподіваються здобути вигоду від нового режиму.

«Очевидно, що зміна має йти зсередини, якщо ми хочемо відновити втрачену гідність», – заявив лідер опозиції Освальдо Пайя.

Без сонця не було б життя. Сонячні промені необхідні для нашого здоров’я. Проте слід бути уважним. Зниження захисту, що створюється озоновим шаром, і мода на загар здатні збільшити ризик для здоров’я. У всьому світі відомо, що надмірне знаходження під сонцем шкідливо. Слід дотримуватися золотої середини.

#img_left#Позитивний вплив ультрафіолетових променів на здоров’я

Ультрафіолетові промені сприяють виробленню вітаміну D. Цей вітамін сприяє поглинанню кальцію і фосфору, які укріплюють кістки і м’язову тканину. Літні люди повинні регулярно приймати сонячні ванни. Краще всього здійснювати щоденні півгодинні прогулянки.

Навіть, якщо це утомливо, невеликі прогулянки або просте сидіння на сонці, будуть для них корисні. З віком тіло гірше засвоює вітаміни і кальцій. Активність на свіжому повітрі укріплює організм. Згідно дослідженням літні люди, регулярно здійснюючі прогулянки, рідше хворіють і їх кістки знаходяться в кращому стані.

Ультрафіолетові промені також використовуються при лікуванні багатьох захворювань: рахіт, псоріаз, екзема, жовтяниця. Тут мова йде про штучному опромінюванні під медичним наглядом, яке збільшує переваги і знижує негативні сторони ультрафіолетових променів.

Негативний вплив ультрафіолетових променів на здоров’я

Надлишок сонця приводить до виникнень різних патологій. Найбільш часта з них, це так званий сонячний удар. Почервоніння шкіри насправді є опіком першого ступеня. Сам по собі загар це різновид пошкодження, шкіра товщає, щоб захиститися від променів і швидше старіє. При повторному опромінюванні клітки шкіри стають недовговічними і дегенерируют. У відповідь реакція шкіри – родимки і пігментні плями, загар перестає бути рівномірним. Це важлива ознака, якою не слід нехтувати. Прямим наслідком надлишку сонця є рак шкіри. Існують два його вигляду. Перший, карциома, не є смертельним. Він розвивається на найуразливіших ділянках шкіри, і його лікування є хворобливим. Злоякісна меланома є родимками, в яких відбулися зміни, вона зачіпає лише невелику ділянку шкіри, але більшість летальних випадків від раки шкіри відбуваються саме із-за цієї патології. Світла шкіра найуразливіша, сонячні опіки в дитинстві є чинником ризику. Злоякісна меланома також може утворитися в оці. В цьому випадку єдиний вихід – видалення ока.

Очі страждають від сильного сонця. Сніг, білий пісок, вода відображають світло, збільшуючи освітленість. Це може привести до фотокератиту (запаленню рогівки) і фотоконъюктивиту (запаленню сполучній оболонці ока). Фотокератит, викликаний сонячним віддзеркаленням від снігу, у важких випадках може викликати сліпоту протягом декількох днів, якою передують сльозотеча і хронічне роздратування.

Розвиток катаракти посилюється при повторних опромінюваннях сонячним світлом. Щорічно 16 мільйонів чоловік страждають від сліпоти, викликаної помутнінням кришталика. По оцінках Усесвітньої організації охорони здоров’я причиною в 20% випадків катаракти є надмірне опромінювання ультрафіолетовими променями. Таким чином, їм можна було запобігти.

Ультрафіолетові промені ослабляють нашу імунну систему. Наприклад, у людей з схильністю до герпесу часто, після знаходження під сонцем, з’являються прищі. Згідно дослідженням, у таких людей при хорошому захисті після сонячних ванн герпес більше не з’являється.

Дослідження, проведені останніми роками, все більше свідчать, що дія ультрафіолетових променів приводить до погіршення функцій деяких кліток, що відповідають за приведення в дію імунної системи людини. Цей факт говорить про те, що сонячне опромінювання збільшує ризик інфекції і знижує захист організму до раку шкіри. Таким чином, в країнах, що розвиваються, висока інтенсивність ультрафіолетових променів, ймовірно, знижує ефективність вакцин.



Коли найбільш висока інтенсивність ультрафіолетового випромінювання?

Чим вище сонце, тим сильніше ультрафіолетове випромінювання. Між 10 00 і 14 00 вивільняється 60% ультрафіолетових променів. Легкі хмари не заважають проникненню ультрафіолетових променів, вони затримують не більше 10% випромінювання. Сніг відображає 80% ультрафіолетових променів, пісок – 15%. Це приводить до збільшення їх ефекту. Тінь скорочує опромінювання на 50%, і людина, що працює усередині, отримує від 10 до 20% опромінювання. Озоновий шар ефективно захищає від цих променів, його зменшення збільшує дія ультрафіолетових променів, яка приводить до раку шкіри і катаракти.



Захист

Очевидно, що необхідно захищатися від сонячних променів. Проте ця рекомендація ще далека від того, щоб увійти до звички. Досить уникати сонця між 10-00 і 14-00, ходити з покритою головою, носити сонячні окуляри і футболку. Деякі тканини володіють кращим захистом, вільний одяг і щільні тканини є найбільш відповідними.

Якщо ви збираєтеся засмагати, то вам слід знати про те, що сонцезахисні креми зовсім не захищають від ультрафіолетових променів. Більшість кремів, що продаються в магазинах, виготовлені з різних хімічних продуктів, які у великих кількостях і змішанні можуть викликати алергію, навіть рак. В даний час існують натуральні продукти, які продаються в аптеках. Згідно перевіркам, проведеним асоціаціями споживачів, найбільш якісним виявився сонцезахисний крем, що повністю складається з натуральних компонентів, з едельвейса Weleda.

Дані отримані з сайту Усесвітньої організації охорони здоров’я.

Версія французькою