У моїй пам’яті Гренландія закарбувалась як величезна частина суші, покрита льодом, яка розстилається під ілюмінатором трансатлантичного лайнера, що летить на висоті 35000 футів. Спустившись на землю і поглянувши зблизька на найграндіозніше шоу на льоду, відкриваєш для себе обширні простори найбільшого острова у світі, який займає площу більше 800 000 квадратних миль, що дорівнює площі разом узятих територій Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Італії і Австрії!
Велика частина Гренландії знаходиться під крижаним панциром, який покриває 85% її територій і в деяких місцях має товщину в 9 000 футів і вік понад 100 000 років. Ще до недавна Гренландія не користувалася популярністю серед американських туристів. Проте, ця ситуація може змінитися у найближчі роки у зв’язку з розширенням повітряного сполучення та із збільшенням кількості круїзних суден, що вирушають на острів. Відкриття минулого літа перших прямих рейсів із Сполучених Штатів до Гренландії стало ключовою подією в історії гренландського туризму, яка направлена на завоювання ринку США.
Торік з 35 тисяч туристів більшість приїхали з Данії (Гренландія є датським протекторатом), Німеччини й інших європейських країн, американців же було зовсім мало. В кінці травня почалися рейси двічі на тиждень між аеропортом BWI в Балтіморі та міжнародним аеропортом Кангерлуссуак (Kangerlussuaq) в Гренландії. Польоти проходили до кінця серпня. Схожий графік планується і на 2008 рік, хоча точні дати будуть ще уточнені. Політ займає всього 4,5 години. Я був в першій групі американських журналістів, запрошених побачити острів своїми очима.
#img_gallery#
Вівцебики і кити
Незабаром після приземлення нас зустрів гід з Кангерлуссуака і повіз на пів дня на екскурсію, яка почалася із зупинки в довколишньому дослідницькому центрі, що займається вивченням північного сяйва. Оскільки Гренландія має більше 300 безхмарних днів в році, то це одне з кращих місць в світі для спостереження за північним сяянням, різноколірними хвилями, що спалахують в нічному небі. Звідси ми проїхали 25 миль на вантажівці з чотирма ведучими колесами до краю крижаного панцира, де зробили піший похід по ділянці льоду, який розкинувся у всіх напрямках, наскільки можна було бачити неозброєним оком. Потім ми тряслися по більш вибоїстій дорозі, зустрічаючи стада північних оленів та вівцебиків на шляху до льодовика Рассела, величезної стіни з льоду і снігу, в деяких місцях заввишки більше 200 футів.
Політ від Кангерлуссуака до Нуука займає 45 хвилин. Нуук має дві відмінні риси: будучи найбільшим містом Гренландії (населення 15 тис.), є в той же час найменшою столицею в світі. В Гренландії всього 18 міст із загальним населенням в 55 000 чоловік. Більше 25 відсотків з них живуть в Нууці, тоді як решта проживають в 17 інших містах і селах, розташованих, в основному, на західному побережжі; і є лише декілька віддалених сіл, розкиданих по східному побережжю. Оскільки між містами немає доріг, єдиний спосіб пересування між ними – це в повітрі або морем.
З аеропорту нас відвезли в готель «Ганс Егеде», названий на честь місіонера, який заснував Нуук в 1728 році. Зареєструвавшись, ми відправилися в Скай Лайн Бар на верхньому поверсі, звідки відкривається вид на місто. Це обожнюваний місцевим населенням заклад, де зустрічаються і спілкуються туристи та нуукіанці. До бару примикає ресторан вишуканої їжі «Гертруд Хаск», де ми скуштували улюблені блюда гренландської кухні, включаючи копченого лосося, загорнутого в японську локшину, вівцебика з гарніром з картоплі, пиріг із снігового краба, а також маринований ревінь.
В перший день нашого перебування, бажаючи поспостерігати за китами, ми зробили 4-х годинний круїз по одному з фіордів, який є частиною другої за величиною системи фіордів у світі. Всі виглядали китів-горбанів й інші види китів, які водяться в цих водах з травня по вересень. На жаль, видимість була обмежена із-за низьких хмар і туману, і китів ніде не було видно. Проте, ми змогли відвідати руїни поселення, де жив засновник Нуука Ганс Егеде після прибуття в Гренландію.
Другий день був присвячений рибалці на борту теплохода «Сіріус», під командою капітана Бо Лінгса, який знає фіорди як свої п’ять пальців. Він доставив нас в місце, що кишить рибою, де навіть я, некомпетентний рибалка, зумів витягнути дві тріски. Декілька людей з нашої групі витягнули більше п’яти рибин, і як тільки бочка була повна, капітан почистив і приготував рибу для гриля. Незабаром ми бенкетували, ласуючи своїм уловом.
Випробування на межі можливостей
З Нуука ми попрямували на північ в затоку Діско і довколишнє місто Ілулісат (айсберг по-гренландськи). Ілулісат – третє по величині місто в Гренландії (населення 4 000 чоловік), розташоване 300 миль на північ від полярного кола, де більше їздових собак, ніж людей. Місто має прекрасний вид на море та зубчасті вершини, покриті снігом. Тут знаходиться крижаний фіорд Ілулісата, що входить в світову спадщину ЮНЕСКО, одне з явищ природи, що вселяють благоговіння. Місцевий льодовик Якобсхавн (на датській мові означає Ілулісат), найпродуктивніший льодовик на північній півкулі – від нього в море постійно відділяються айсберги, які нагадують величезні плавучі скульптури, величиною з кафедральний собор. Відірвавшись від льодовика, ці гігантські гори дрейфують вниз до гирла фіорда, де сідають на мілину біля самого берега (деякі учені передбачають, що айсберг, який потопив Титанік, вийшов звідси).
Під час прогулянки на кораблі по затоці Діско між айсбергами (екскурсія, можлива лише тут і в Антарктиді), ми пропливали на відстані витягнутої руки від крижаних глиб, що виблискують різними відтінками білого і блакитного. З Ілулісата можна також зробити пішу прогулянку до доісторичного поселення Сермеміут і покататись на вертольоті над льодовиками і крижаним панциром.
Гренландія особливо приваблює вибрану категорію екотуристів, які шукають тіснішого контакту з природою та обожнюють піший туризм, поїздки по горах на велосипеді, рибалку, катання на човнах і каяках. В тих, хто вважає за краще досліджувати місцевість пішки, великий вибір: від нескладних одноденних походів по берегах кристально-чистих річок і озер, по льодовиках і крижаному панцирі до напруженого 7-14 денного походу по гірській місцевості. Відважні шукачі пригод змагаються в гонках по північному полярному колі завдовжки в 100 миль. Ці найекстремальніші в світі гонки проходять щороку у квітні і є випробуванням завзятості й витривалості на межі сил. Іншим екстремальним випробуванням мужності і життєстійкості є піший перехід в зимову пору від західного до східного побережжя. Тим, хто досить сміливий, щоб зробити цю епохальну подорож, яка займає від 25 до 30 днів і проходить при надзвичайно низьких температурах, слід узяти з собою одяг зі шкури полярного ведмедя.
Гренландські пріоритети
Тоді як уряди деяких країн і туристичні організації почали звертати увагу на проблеми збереження навколишнього середовища, Гренландія одна з перших підтримала і впровадила на практиці принципи екологічно чистого туризму, від збереження екосистем до обмеження масових забудов. Гренландія давно ввела строгий контроль по запобіганню забруднення навколишнього середовища, оскільки будь-які відходи, звалені на землю і скинуті в море, розкладаються довше, ніж в помірному кліматі.
В результаті, Гренландія насолоджується найчистішим повітрям і найчистішою водою на планеті. Декілька офіційних осіб у сфері туризму, з якими я розмовляв під час свого перебування, підкреслили, що Гренландія продовжуватиме обмежувати забудовників, які завдають збитку екосистемам і перетворюють первозданний прибережний пейзаж на непривабливу місцевість. Нині в Гренландії лише 700 готельних номерів, і хоча будуються нові готелі і розширюються вже наявні, однак острів відмовиться від висотних готелів і торгівельних рядів, що розтягнулися. Це – принаймні, на сьогодні – одне з небагатьох місць, де немає Starbucks, McDonald’s, Pizza Hut та інших закладів швидкого харчування.
Гренландія також відіграє ключову роль у вивченні глобального потепління. Розробляється чотирирічний проект, який включає буріння для виймання якнайглибших шарів льоду, щоб заміряти ступінь танення в порівнянні з минулими століттями.
П’ять днів, які я провів в Гренландії минулого літа, надихнули мене на щось більше, ніж лише прогулянки та екскурсії, включаючи ближче знайомство з місцевими ескімосами. Почавши свою важку подорож з Аляски, ескімоси прибули сюди на самому початку 15 століття і вимушені були виживати в суворому кліматі з мінімальним захистом від важких умов навколишнього середовища. Я думаю, мої враження про Гренландію могли б бути збагачені знайомством і спілкуванням з нащадками перших поселенців, щоб більше дізнатися про їх культуру, спадщину, а також про щоденне життя.
Джонатан Сіскін. Велика Епоха
