antonprima.pro

Blog

  • Авокадо: що це за диво і з чим його їдять?

    Авокадо: що це за диво і з чим його їдять?

    За родом своєї діяльності мені часто доводиться ходити містом. Чого тільки не наслухаєшся і не надивишся за весь день! У великому магазині, куди я зайшла купити банани – багато людей. Біля прилавка з екзотичними фруктами стоїть немолода жінка і розгублено озирається на всі боки.

    #img_left#- Даруйте – звертається вона до мене, вказуючи на плід, схожий на велику зелену картоплину, – Ви мені не підкажете, що це за диво і з чим його їдять?

    – Це авокадо – посміхаюся я, пригадавши монолог Клари Новікової.- Його можна в салат додавати або використовувати на гарнір до м’яса.

    До нас поспішає миловидна дівчина з бейджиком на фірмовому халаті. Йдучи, я чую, як вона радить жінці:

    – Перш ніж його використовувати в їжу, авокадо добре б день-два потримати в холодильнику поряд із стиглими фруктами, він тоді м’якшим стає.

    Останнім часом багато незвичних для наших жителів продуктів з’явилися на прилавках міста. А чи багато ми знаємо, наприклад, про екзотичні фрукти?

    Для допитливих і охочих зробити сюрприз своїм рідним декілька рецептів:

    Авокадо з м’ясом і крабами.

    2 великих плоди авокадо, 1 баночка консервованого м’яса крабів (або м’яса кроля), 1 лимон, 3 корінці селери, 4 оливки, 3 ст. ложки оцту, 6 ст. ложок рослинної олії, 3 ч ложки гірчиці, дрібка червоного меленого перцю, дрібка чорного меленого перцю, дрібка солі.

    Лимон, авокадо і корінці селери ретельно вимити. Лимон розрізати навпіл і вижати з цих половинок сік. Плоди авокадо також розрізати вздовж на половинки, видалити кісточку і обережно зрізати шкірку так, щоб не пошкодити м’якоть. Очищену м’якоть авокадо окропити вичавленим лимонним соком і злегка посолити. М’ясо крабів дрібно нарізати, посипати червоним меленим перцем і наповнити цією сумішшю очищені половинки авокадо. Поставити начинені половинки в холодильник.

    На 4 десертних тарілки покласти по вимитому листу зеленого салату і на кожному листі гіркою викласти дрібно нарізану селеру. Дістати з холодильника начинені охолоджені половинки авокадо і помістити кожну половинку на лист салату поруч із селерою. Приготувати соус для заправки:

    З’єднати оцет, гірчицю, сіль і мелений чорний та червоний перець, ретельно все перемішати і потім, при безперервному помішуванні, поступово влити рослинну олію.

    Прикрасити кожну начинену половинку авокадо оливкою, зверху полити приготованим соусом і відразу ж подати на стіл.

    Ківі-салат з куркою і грейпфрутами.

    3 плоди ківі, 2 грейпфрути, 500 г курячого філе, 8 ст. ложок рослинної олії, 1 яйце, 2 ст. ложки апельсинового соку, 3 ст. ложки йогурту, 1 ст. ложка дрібно нарізаної зеленої цибулі, сіль, чорний перець.

    Куряче філе посолити, поперчити і обсмажити з усіх боків у 2 ст. ложках гарячої олії до утворення золотисто-коричневої скориночки. Закрити кришкою і тушкувати на невеликому вогні протягом 15 хвилин. Грейпфрути вимити, очистити від шкірки, видалити повністю білу частину цедри, за допомогою гострого ножа відокремити часточки одну від одної, а потім зняти з часточок плівку, що покриває їх. Плоди ківі також вимити, очистити від шкірки, очищену м’якоть розрізати вздовж на половинки, а половинки нарізати тонкими скибочками. Розбити яйце і відокремити жовток від білка. Додати до яєчного жовтка апельсиновий сік, сіль, перець і злегка все це збити. Продовжуючи збивати, поступово ввести 6 ст. ложок олії. В результаті повинна вийти однорідна густа маса. Додати в цю масу йогурт і дрібно нарізану зелену цибулю та добре перемішати густий соус, що вийшов. Тушковане куряче філе розділити на порції і подати на стіл із скибочками плодів ківі та шматочками м’якоті грейпфрутів, заливши все зверху приготованим соусом.

    Папайя із шинкою.

    1 плід папайї, 100 г шинки, половина лимона, 50 г твердого сиру (типу «Голландського»), 5-10 очищених ядер волоських горіхів, дрібка свіжомеленого чорного перцю.

    Плід папайї вимити, очистити від шкірки, розрізати навпіл і видалити зерна. Очищену м’якоть нарізати тонкими часточками і, розклавши ці часточки на порційні тарілки, полити їх вичавленим з половини лимона соком і посипати свіжомеленим чорним перцем. Порізати тонкими шматочками шинку. Покласти шматочок шинки зверху на кожну часточку папайї. Подавати на стіл, прикрасивши нарізаним у вигляді стружок сиром і ядрами волоських горіхів.

    Смачного!

    Олена Фокина. Велика Епоха

  • Думки про Поділ

    Думки про Поділ

    Проходячи вулицями сьогоднішнього Подолу, ми бачимо на багатьох старих будинках сірі металічні пластинки з написом: «Пам’ятка архітектури, охороняється законом». Сором’язливо і нерішуче дивляться на нас вони, сподіваючись, що їх захищає закон, що вони не будуть знесені з лиця Землі новими людьми, новим життям. Як старі фотографії в сімейних альбомах, так і ці свідки життя, що минуло, мають право на бережливе ставлення до себе.

    #img_left#Із задоволенням дивимося ми на нещодавно відреставровані старі будинки, наприклад, на вулиці Хоревій, 4, на вулиці Костянтинівській, 15, де мужні атланти підтримують балкони, а вишукані каріатиди – легкі портали. Подібні фігури дуже часто прикрашали будівлі Києва в ХІХ столітті. Університет «Україна» розміщується в будинку, який охороняється законом, – колись там була церковно-парафіяльна школа Притиско-нікопольскої церкви, а в будинку-садибі напроти, як декорацію до п’єси про життя старого Подолу, можна побачити вражаюче сучасне кафе «Трактир у Мясоєдова». З якою гордістю дивляться вікна цих старих-нових домів, виставляючи на показ ґрати художнього лиття на своїх балконах та брамах. Нехай в цих будинках сьогодні розташовуються офіси, банки, авіакаси, магазини сучасної комп’ютерної техніки, бутики з одягом зарубіжних фірм – вони органічно вписуються в обриси старого Подолу. Подолу, в якому день сьогоднішній зустрічається з днем учорашнім.

    На вулиці Сагайдачного всі пожежі пережили лише два будинки: 27а і 27б, будинок купця Балабухи (його сухе київське варення закупала вся Європа). Тепер тут розмістилося кафе «Запоріжжя». На тій же вулиці в будинку №16/5 жив купець Дегтерьов, перший голова міської думи, в будинку №20 – золотих справ майстер Коробка. Тепер його вироби зберігаються в Музеї історії України. В готелі «Національні номери» за адресою Сагайдачного, 4 колись Куприн писав свої розповіді «Київські типи».

    А в першій безплатній школі для невгамовних та малограмотних дорослих, яка була відкрита в ХІХ столітті напроти будинку Петра І, тепер розміщується вечірня школа №2. Старовинна вулиця Андріївський узвіз – складова частина великого історико-архітектурного та археологічного комплексу «Стародавній Київ» – здавна з’єднує Верхнє місто з Подолом. Це вулиця артистів,  митців, народних умільців. Це одна з визначних пам’яток Києва, куди регулярно по неділях та святах приходять тисячі мешканців Києва та гостей міста. Але викликає хвилювання її доля: як би генеральний план реконструкції не зруйнував її історичного обличчя. Не можна допустити, щоб здійснилися плани деяких жвавих прожектерів, які пропонують перенести цей музей під відкритим небом на набережну Дніпра і в Пирогово. Андріївський узвіз ще довго має радувати не тільки нас, але й наших дітей.

    P.S.  Майже в центрі старого Подолу на вул. Хоревій, 11 стоїть скромний будинок, табличка на якому дуже коротко повідомляє: «Тут жив архітектор А. Міленський». Так-так, той самий Міленський, з яким пов’язане нове обличчя Подолу. Виникає питання до Міністерства культури, до Головного управління охорони культурної спадщини та до Союзу архітекторів: чому до цього часу в цьому будинку немає музею Міленського?! Це наш священний обов’язок – увічнити пам’ять про цю людину.     

    Галина Мандрика. Спеціально для Великої Епохи
  • Mercedes-Benz Fashion Week: колекція весна-2008 від DKNY (фотоогляд)

    Mercedes-Benz Fashion Week: колекція весна-2008 від DKNY (фотоогляд)

    На Тижні моди Mercedes-Benz Fashion Week, що проходив у Нью-Йорку, було продемонстровано колекцію одягу сезону весна-2008 торгової марки DKNY дизайнера Донни Керан (Donna Karan).

    #img_gallery#

  • Шоколадний фестиваль в Києві побив всі рекорди (фотоогляд)

    Шоколадний фестиваль в Києві побив всі рекорди (фотоогляд)

    6-7 жовтня в Українському домі у Києві пройшов фестиваль, що зібрав усіх ласунів міста й області. Фестиваль шоколаду не лише потішив відвідувачів різною шоколадною смакотою, а й устиг побити декілька рекордів.
     
    Так, наприклад, на розсуд глядачів було виставлено фонтан, повністю зроблений із шоколаду. На його створення було витрачено понад 2 тони солодкого матеріалу. Цей шедевр вже було занесено до книги рекордів України.

    Як сказав творець шоколадного фонтану, скульптор Володимир Кузнєцов, це вже не перший фестиваль, де він виставляє свої роботи, виконані з нетрадиційного матеріалу. Він брав участь у створенні крижаних скульптур на Михайлівській площі, а також піщаних фігур на Трухановому острові. В останньому конкурсі його робота також була внесена до книги рекордів України.

    Здивувати відвідувачів організатори фестивалю змогли сповна: декорації виставки відносили всіх у казкове місто, де напроти мерії проходили концерти, на шоколадній пошті можна було відправити шоколадний лист, а в шоколадному магазині придбати невелику фігурку. У шоколадній майстерні були виставлені роботи скульптора, що став творцем фонтану-рекордсмена. Була у казковому місті і справжня алея слави, де залишили свої відбитки рук білим шоколадом на чорному багато відомих людей України.

    На другому поверсі виставки кожен відвідувач міг зробити шоколадку своїми руками, додавши інгредієнти на смак, а також створити витвір мистецтва, намалювавши на папері шоколадом якусь картину. Єдиним недоліком фестивалю стало те, що помилуватися на скульптури й купити шоколадні ласощі прийшло так багато людей, що дочекатися своєї черги де-небудь було досить важко. Деякі відвідувачі так і йшли з порожніми руками, «вхопивши шилом патоки».

     
    #img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream# 
  • Невідома недуга забрала життя шістьох дітлахів на Львівшині

    Невідома недуга забрала життя шістьох дітлахів на Львівшині

    #img_left_nostream# У містечку Яворів Львівської області ширяться чутки про невстановлену недугу, через яку помирають маленькі діти. Влада міста вже звернулася до Міністерства охорони здоров’я України, повідомляє т«НТН».

    Місцеві мешканці вимагають негайного розслідування 6 загадкових смертей дітей, що сталися за останній місяць. Тим часом яворівські медики навідріз відмовляються говорити про це захворювання, а санепідеміологи заперечують інформацію про будь-яку епідемію.

    Юрій Телегей поховав однорічного сина 5 днів тому. У дитини тиждень трималася висока температура, а дільничний лікар заспокоював, що то ріжуться зуби. Коли Андрійко помер, медики почали плутатися в діагнозах – від грипу до менінгіту, – розповідає батько. До того ж пропонували йому гроші та вмовили не користуватися послугами криміналістів під час розтину.

    Юрій Телегей, батько померлої дитини: «Можна було врятувати, якби одразу взнали, що то за інфекція. А вони пояснювали, що гуляє грип в повітрі. Все що вони пояснювали – це інфекція в повітрі і все».

    Яворівська влада оголосила надзвичайний стан, але дитсадків поки що не закриває. Чиновники збираються провести розслідування, і до чуток у місті скептично не ставляться. Кажуть, аналогічна проблема колись мала місце в сусідній Польщі.

    Михайло Бак, заст. міського голови міста Яворів: «Є такі чутки, що шестеро дітей захворіли. То не підтверджена інформація, що є якась інфекція».

    В лікарні навідріз відмовилися коментувати ситуацію. Загадково себе повели й санітарні лікарі: журналістів попросили залишити приміщення, аби ті нічого не поцупили.

    Заспокоїли лише у Львівській обласній санепідемстанції. Кажуть, ніякої епідемії у Яворові немає.

    Наталія Тімко, завідувач епідемвідділенням Львівської ОСЕ: «До нас щодня надходить інформація з інфекційних лікарень, і жодної інформації не надходили ні по Яворову, ні по Яворівському району».

    Тим часом міський голова Яворова поїхав до столиці, щоб особисто вимагати в Міністерстві охорони здоров’я всебічного розслідування ситуації.

  • Канада: благодійництво як стиль життя

    Канада: благодійництво як стиль життя

     #img_left_nostream# Оля Зубик – молодий співробітник  кафедри „Документознавство та інформаційна діяльність” Національного університету „Острозька академія”. Вона активно займається громадською роботою в неурядовій організації „Інститут політико-інформаційних досліджень”, веде колонку в студентській газеті про програми обміну, конференції та ін. А ще вона – керівник  молодіжної програми обміну„Канада – Світ Молоді”. Не так давно Оля з іншими 8 студентами Острозької академії повернулась із Мус Джо (Moose Jaw)  – маленького канадського містечка, де вони не просто брали участь у волонтерських програмах, але й провели благодійну акцію на тему «Торгівля людьми», на якій зібрали  2500 канадських доларів. Ці гроші будуть витрачені на купівлю дитячого будинку недалеко від Львова. Подробицями цього заходу, а також іншими цікавими програмами Оля залюбки поділилася з «Великою Епохою».

    – Олю, наскільки мені відомо, це не перша твоя поїздка до Канади. Розкажи, будь ласка, чому ти вирішила брати участь у таких волонтерських програмах?

    – Три року тому мої друзі запропонували мені подати документи для участі в цій програмі обміну. Я довго вагалася, адже не була впевнена, що досконало знаю англійську та зможу витримати за кордоном 7 місяців й присвятити себе чомусь абсолютно новому. Але я спробувала. І хочу сказати, що сім місяців мого перебування в такій волонтерській програмі повністю змінили мої погляди на життя.

    – А чому саме волонтерські програми, адже існують програми, які дають змогу заробити гроші чи отримати освіту за кордоном?

     
    – Волонтер – це людина, яка працює безкорисливо на благо інших. На мій погляд, волонтерські програми допомагають зрозуміти суспільне життя в інших країнах. Ми всі дуже різні, але нас об’єднує бажання бути щасливими. А що може ще так надихати на щастя, як вдячність простих людей у будь-якому куточку світу!   

    – Розкажи, будь ласка, а чим ти займалася в Канаді?

     
    – Програма обміну Canada World Youth, в якій я зараз виконую роль керівника – це унікальна можливість для 18 молодих людей (9 з них – представники різних канадських провінцій і 9  – студенти Національного університету „Острозька академія”) проявити свої лідерські та організаторські здібності.

    Усі учасники проживали в сім’ях по двоє (1 українець й 1 канадець) протягом терміну дії програми. Кожного тижня ми організовували навчальні дні на різні теми, де разом усією групою їх досліджували – це була історія, економіка, мистецтво, місцеве управління та ін. Щотижня впродовж 6 місяців ми проводили так званий День допомоги місту, під час якого організовували різні заходи, що приносять користь громаді (саджаємо дерева, прибираємо місто, проводимо лекції на тему „Шкідливість паління та алкоголю” для школярів тощо).
       

    – Олю, а яким чином ви знайомили канадців з українською культурою?

     
    – За 2 місяці перебування в Канаді наша група організувала День України в місцевій бібліотеці, фундрайзер та ін.

    – Фундрайзер? Вибач, а що це?

     
    – «Фундрайзер» в перекладі з англійської означає збирання коштів. Приміром, на останньому такому аукціоні нам вдалось зібрати 2500 канадських доларів на дитячий будинок недалеко від Львова. Ідея купити такий будинок й облаштувати його виникла в організації „НАШІ”, що знаходиться в Саскатуні (провінція Саскачеван, Канада). Ця неурядова громадська організація вже близько 8 років працює в напрямку допомоги дітям, які позбавлені батьківської опіки в Україні та особам, які постраждали від торгівлі людьми (та секс-індустрії). Засновники організації – представники української діаспори в Канаді, яким далеко не байдужа доля рідного народу.

    До цієї благодійної акції долучилася велика кількість людей. І це не лише ті 80 чоловік, які були на цьому вечорі, а й значна кількість підприємців, що надали товар для продажу на аукціоні. Власне, аукціон і був основним джерелом прибутку на цьому заході.

    – А що саме було представлено на аукціоні?

     
    – Усі речі були з України. Це і сувеніри, і подарунки, і музичні інструменти. Але переважно ми пропонували придбати не речі, а послуги – консультації юристів, спортзали, СПА-комплекси, кафе, фотографування та ін. Особливу популярність мало куштування традиційної української вечері.

    – Схоже, у нас такі заходи відбуваються нечасто. Розкажи, будь ласка, більш детально, як проходив аукціон.

     
    – Аукціон проходив двома шляхами. Перший – це так званий мовчазний аукціон. Протягом усього вечора гості заходу мали можливість ознайомитись із представленими речами та запропонувати за них свою ціну. Родзинкою вечора став живий аукціон, де були представлені найоригінальніші речі.

    Але хочу сказати, що насправді більша частина роботи була виконана до цього вечора. Збір речей для аукціону розпочався ще за місяць до його реального проведення. Всі учасники нашої програми ходили від магазину до магазину, заходили до кожного підприємця в містечку Мус Джо, де проходить програма і розказували про запланований захід, а також про проблему торгівлі людьми. Багато підприємців ставилися до цього із зацікавленістю й розумінням – радо допомагали.

    Відверто кажучи, я особисто була вражена результатом. Аукціон проводив один з учасників пан Майкл М’юліген. Українську різьблену шкатулку він продав за 65 доларів, а послугу приготування української вечері було куплено за 45 доларів. Люблять канадці наш борщ та вареники!

    – До речі, що канадці знали про Україну? Якою вона їм здавалася?

     
    – Тут про Україну існують переважно стереотипні уявлення – посткомуністична країна, де відбулась Чорнобильська катастрофа. Але всім відомо, що український борщ, голубці й вареники дуже смачні!
     
    – А взагалі такі аукціони характерні для Канади?
     
    – Безперечно. Перебуваючи в містечку з населенням 35 тисяч, можу сказати, що аукціони відбуваються раз на тиждень. Інколи – навіть частіше. Їхня тематика досить різноманітна, але завжди гроші йдуть на добру справу переважно в країни з відсталою економікою.

    Тут поширена практика добровільної опіки над дітьми з Африки. Багато канадських сімей висилають одяг, їжу, кошти для дітей, які потребують допомоги.

    У цьому місті діє також організація під назвою (якщо перекласти дослівно) „Армія порятунку”, яка збирає використані речі в населення і продає їх. Так би мовити секонд-хенд, але якісний. За виручені кошти ця організація робить подарунки для бідних сімей на свята.

    – Які плани на майбутнє? Будете проводити такі аукціони ще? На що збиратимете гроші?

     
    – Важко сказати. Це досить серйозна робота, яка вимагає часу та енергії. А головне – волонтерів та спонсорів.

    В Україні, звісно, подібні заходи проводити набагато важче, ніж в Канаді, де благодійність давно стала стилем життя. Але я сподіваюся, що завдяки поширенню цієї інформації знайдуться і люди, і кошти. А на що збирати гроші? В нашій державі, на жаль, людей, які їх потребують, аж занадто багато.
     
    – Хотіла б ти жити в Канаді, якщо так, то чи плануєш переїхати?

     
    – На це питання я б відповіла так – майбутнє покаже.

    Може й нам варто перейняти канадський досвід? Адже кожен із нас має у своїй шафі застарілі речі або ті, з яких виросла дитина, чи ті, що вийшли з моди. А куди їх діти – невідомо. І викинути шкода, і тримати вже ніде. Та охочих на таке добро в нашій державі знайдеться достатньо. Головне – щоб були небайдужі, які б зацікавилися цією проблемою, так би мовити українські волонтери…

  • Польща та Україна узгодять нові правила перетину кордону

    Український уряд просить для жителів 50-кілометрової прикордонної зони ввести пільговий режим поїздок до Польщі, повідомляє "Дело".

    Польща і Україна у зв’язку з цією обставиною мають намір 17 жовтня погодити нові правила перетину кордону, які діятимуть після вступу Польщі до Шенгенської зони. Остання подія повинна відбутися 1 січня 2008 року.

    Напередодні Київ надіслав польським чиновникам свій варіант угоди.

    Це підтвердив також прес-секретар МЗС Польщі Роберт Шанявський.

    Зокрема в цій угоді українська сторона наполягає на тому, щоб Польща надала право на безвізовий проїзд в прикордонній 50-кілометровій смузі тим громадянам, які проживають в районах, прилеглих до Польщі не далі 50 кілометрів від кордону.

    Зазначимо, що аналогічна схема вже узгоджена між Україною і Угорщиною. До речі, Угорщина також приєднується до Шенгенської угоди.

    Тепер угорський уряд видаватиме українцям пластикові картки. Для в’їзду до Польщі мешканцям прилеглих до кордону районів просто ставитимуть штамп в паспорт.

    Громадяни України в рік, в середньому, перетинають українсько-польський кордон 5-6 мільйонів разів.

    Тому дозвіл на безвізові поїздки до Польщі для жителів прикордонних районів вигідний українській стороні.

    Часто жителі прикордонних районів Західної України переправляють через кордон дрібні партії алкоголю або сигарет, цим в принципі і живуть.

    Деякі з українців постійно працюють на довколишніх польських підприємствах. Для них платити 35 євро за польську візу, на думку українських дипломатів, будуть дуже обтяжливими.

    До речі, Польща також не заперечує свою вигоду від ліберального прикордонного руху, тому що не хоче втрачати дешеву робочу силу.

    До того ж, навіть після вступу Польщі до Шенгенської зони польській діаспорі дозволено безперешкодно здійснювати поїздки на історичну батьківщину завдяки так званій "карті поляків".

    Нововведення дозволить мешканцям України і інших країн колишнього СРСР, які вважають себе поляками, отримувати багаторазову візу до Польщі, вчитися, працювати і навіть займатися бізнесом на території Польщі без будь-яких додаткових дозволів.

    Зазначимо, що українець польського походження буде мати змогу отримати бажаний документ для в’їзду до Польщі вже через півроку у випадку, якщо він підпише декларацію про те, що він є поляком за походженням. До того ж йому буде необхідно довести, що один з його батьків, дід або двоє з прадідів були поляками.

    На співбесіді етнічний поляк повинен буде продемонструвати хоч би базове володіння польською мовою, а також знання традицій і культури свого народу. Отримана в консульстві "карта поляка" діятиме 10 років і її можна буде продовжувати.

  • У Києво-Печерській лаврі зруйнували архітектурний пам’ятник. Фото

    У Києво-Печерській лаврі зруйнували архітектурний пам’ятник. Фото

    У Києво-Печерській лаврі зруйновано пам’ятк архітектури – браму та огорожу при в’їзді до Нижньої лаври. Обставини з’ясовуються.   Києво-Печерська лавра входить до переліку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

    #img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream# 

  • Вплив сонця може зменшити ризик розвитку розсіяного склерозу

    Вплив сонця може зменшити ризик розвитку розсіяного склерозу

    Тоді як нас часто застерігають від передбачуваного небезпечного впливу сонячних променів, існують також численні докази про користь сонця для здоров’я. Наприклад, дія сонячного світла допомагає уникнути поганого настрою і депресії, так само як декількох форм раку.

    #img_left#Існують також докази того, що сонячне світло може допомогти запобігти розсіяному склерозу, дегенеративному неврологічному стану, який може привести до ряду симптомів, зокрема надмірної чутливості, проблем із зором і безсилля.

    Дослідження, опубліковане в журналі Невралгія (Neurology) на початку серпня, розглянуло взаємозв’язок між дією сонячного світла в дитинстві і ризиком розсіяного склерозу (РС) у однояйцевих близнята. У кожній парі близнят один із них мав діагноз розсіяного склерозу. Для дослідження були вибрані однояйцеві близнята, оскільки вони генетично ідентичні. Той факт, що у одного близнюка був РС, а у іншого – ні, говорить про те, що це повинно бути через екологічні чинники.

    Було розглянуто 9 різних видів занять фізичної активності під променями сонця під час дослідженні кожної пари близнят. Підвищене перебування на сонці було безпосередньо пов’язане із зменшеним ризиком РС. Ризик РС зменшувався на 43 – 75 відсотків, залежно від активності. Наприклад, як виявилося, у близнюка, який провів більше часу, засмагаючи, ризик РС зменшувався приблизно на 60 відсотків у порівнянні з іншим близнюком.

    Дія сонячного світла на шкіру, як відомо, збільшує вироблення вітаміну D. Цей вітамін, як відомо, впливає на імунну систему, яка тісно пов’язана з РС, оскільки стан фактично викликаний імунною діяльністю нервової системи. Існують також думки, що сонячне світло може впливати безпосередньо на імунну систему, і це також могло б бути чинником.

    Незважаючи на те, що надмірна дія сонячних променів, звичайно ж, може бути згубною, це дослідження додає ваги вже існуючим доказам того, що сонячне світло має видиму користь для здоров’я.

    Посилання:

    Islam T, et al. Childhood sun exposure influences risk of multiple sclerosis in monozygotic twins («Вплив сонця в дитинстві знижує ризик розсіяного склерозу у однояйцевих близнят»). Neurology 2007; 69:381-388.

    Джон Бріффа – лондонський лікар, який пише на теми здоров’я, зокрема, харчування і природної медицини.

    Версія англійською

  • Чи варто їсти Тараса Шевченка?

    Чи варто їсти Тараса Шевченка?

    #img_left_nostream#«Треба приходити раніше, щоб встигнути покуштувати все найсмачніше. Бо там ТАКЕ!…», – попередили мене приятелі, які вже побували на Фестивалі шоколаду. Що ж там ТАКЕ, я вирішила перевірити на власні очі і, звісно, шлунок.
     
    Про одвічну мрію всіх дівчат – схуднути – на один день варто забути, переконую я себе дорогою до Українського дому, де проходить фестиваль. Бачу, що попередження були дуже доречними – вже об 11.00 на смачному святі яблуку, точніше шоколадці, не було де впасти. Цікаво, що саме спричинило такий аншлаг: українці такі ласуни, чи сподівались, що їх задарма нагодують солоденьким? Отже, вирушаю це з`ясовувати.
     
    Шоколадний рекорд  
    Ледь-ледь у лабіринтах черг проглядається шоколадний фонтан, про який, до речі, було зроблено новий запис у Книзі рекордів Гіннеса. Солодкий витвір заввишки приблизно півтора метра і діаметром півметра ввійшов в історію завдяки своїй небаченій вазі – 2 тони 750 кг . Та й охороняється це кулінарне диво відповідно – по обидва боки від фонтана стоять кремезні охоронці. Пробую розговорити одного з них.
     
    – А що робитимете з фонтаном після закінчення фестивалю, з’їсте? – питаю я.
     
    – Не знаю, – вичерпно відповідає страж порядку.
     
    – Смачно виглядає ця споруда. А ніхто не намагався відламати шматок фонтана чи бодай облизати його?
     
    – Намагались. Ось там на вулиці одного з таких до тями приводить швидка.
     
    Що саме мав на увазі охоронець, я так і не зрозуміла, але вирішила розмову завершити. Хто знає, як мене зрозуміє мій новий знайомий!
     
    Протискаюся до алеї зірок. Назва цілком виправдана. Адже білим шоколадом по чорному намальовані портрети Ані Лорак, Руслани Лежичко та Олега Скрипки. Поряд плитки шоколаду, на яких залишили відбитки пальців українські знаменитості: Віктор Павлик, Сніжана Єгорова, Сергій Єрмаков та ін. Особисто в мене зразу пропав апетит їсти те, що хтось уже до мене обмацав, навіть якщо це і зірка. Але справжній сюрреалізм – це шоколадні бюсти Тараса Шевченка та Івана Франка. Цікаво, кому спало на думку вилити українських геніїв із солодкого матеріалу. Явно не націоналістам. Бо врешті-решт роботи мають з’їсти. Хто наважиться поласувати національними героями? …

    Шоколадні майстри

     
    #img_right#А ось і ті, чиїми руками були створені всі шоколадні форми на фестивалі, – київські скульптори Володимир Кузнєцов та Олександр Власенко.
     
    – Мабуть, багато шоколаду з’їли, поки фонтан зліпили? – питаю я.
     
    – Ні, я розглядав шоколад як суто робочий матеріал, – відповідає Володимир. – Це раніше за декілька зерен шоколаду можна було купити худобу або навіть жінку. Для мене ж це суто знаряддя праці.
     
    – А знаєте, що буде після завершення фестивалю з вашими витворами?
    – Сподіваюсь, їх відправлять до музею. Адже шоколадні скульптури не потребують особливих вимог зберігання. Головне, щоб температура не перевищувала тридцяти градусів.
     
    – А як вам працювалося взагалі?
     
    – Ми працювали в основному у своїй майстерні, а останні півмісяця на шоколадній фабриці. Хочу окремо сказати, що ані організатори фестивалю, ані керівництво фабрики нам навіть не висловили подяку за роботу. – «Корона» зробила диво, але ж нашими руками! Можна було б хоча б згадати наші імена.
     
    – А ви про це обов`язково напишіть, – підказує інший скульптор, Олександр. – І розмістіть цю статтю в Інтернеті, щоб усі читали. Так, і зазначте, що ми хочемо познайомитись з київською фабрикою «Рошен», може вони будуть більш вдячними.

    Шоколадні розваги

     
    Обіцяючи виконати їхнє прохання, я прощаюсь з митцями та йду далі по залі. Наближаюся до сцени, на якій періодично виступають клоуни, акробати та просто добрі люди, які безкоштовно розливають гарячий шоколад. Те, що за нього не треба платити, я здогадалась відразу, адже черга простягається аж до дверей. І не шкода людям часу гаяти заради однієї маленької чашечки шоколаду?! А поряд із гарячим напоєм на халяву розмістилася шоколадна пошта. Біля неї черги вже трохи менші. Тут поштарі пропонують написати на плитці шоколаду вітання близьким, після чого солодка листівка запаковується у відповідний конверт. Охочих вистачає.
     
    На другому поверсі ще більш удала розвага. У шість (!) черг вишикувались охочі зробити шоколадку власними руками. Дівчата-кухарі розливають по банках рідкий шоколад, додаючи до нього на бажання замовника горіхи, родзинки та вафлі. А для тих, хто хоче відпочити від шоколадного меню, в центрі зали облаштовано кафе, де продаються кремові тістечка, торти та різні напої. Але відпочинок від «їжі богів» не з дешевих. Маленьке тістечко коштує близько семи гривень, а за тортик треба заплатити більше 100 грн. Але і тут є черга.
     
    Дивлюсь – мені вже час іти. Здається поласувати шоколадом на цьому фестивалі мені так і не вдалося. Але це й на краще, не доведеться активно худнути.