#img_right#Фармакологія XX століття ознаменована відкриттям антибіотиків і пеніциліну, які, як уважається, врятували життя багатьох. Але штучно винайдені ліки – лише аналог природним екстрактам. Людина безперервно взаємодіє зі своїм оточенням, беручи з нього свої сили, і тільки при розумному використанні ресурсів природи воно розкриває свої таємниці. Гомеопатія намагається бути ближче до цієї природи і будується на зовсім інших принципах.
Автором терміну «гомеопатія» (у перекладі з грец. «подібне страждання») є Самуїл Ганеман, німецький лікар, автор видатного «Органону лікарського мистецтва», він же, ґрунтуючись на своїх спостереженнях, сформулював основні принципи гомеопатії (російською мовою «Органон» в останній раз був опублікований понад сто років тому: у 1884 р.)
Медицина часів Гіппократа базувалася на двох головних принципах лікування: «contraria contrariis curantur» – протилежне виліковує протилежне і «similia similibus curantur» – подібне виліковує подібне. Перший підхід – все ще основа сучасної медицини, у той час як другий – один з основних постулатів гомеопатії. Гомеопатія не отримала визнання з боку медицини, що, однак, не завадило їй розвиватися і досягти світового рівня. Так що ж таке гомеопатія і які основні її принципи, що так сліпо відкидаються багатьма?
Перший постулат гомеопатії: Подібне лікується подібним
Згідно Ганеману, хвороби – всього лише сукупність симптомів, усунути які можна тими ліками, дія яких проявляється так само, як і захворювання. Експериментуючи з хінним порошком, Ганеман показав, що з’являються симптоми при прийомі цього порошку схожі з симптомами малярії. Це відкриття стало початком зародження нової галузі фармакології – гомеопатії.
Важливий момент у гомеопатії, так званий, «прувінг» – випробування ліків на здорових людях. Вплив усіх препаратів Ганеман досліджував на собі, вважаючи, що тварини не підходять для подібного роду перевірок: вони не можуть розповісти про свої відчуття.
Ганеман довів, що гомеопатичні препарати можуть не тільки ефективно виліковувати хвороби, а й захищати від зараження. У своїй книзі він наводить приклад зцілення дитини від скарлатини. У якості ліків він вибрав екстракт беладони, через те, що саме беладона здатна викликати вплив, схожий з симптомами скарлатини. Дівчинка, прийнявши 1/43200 грана екстракту, повністю одужала на другий день, а її братів і сестер зовсім вдалося вберегти від зараження: вони прийняли цей засіб, але в набагато меншій кількості.
Ганеман хотів, щоб всі його відкриття, пройшовши перевірки, були суворо досліджені наукою. Але у той час подібного роду новаторські тенденції бездумно відхилялися. Незважаючи на це, на практиці він постійно доводив науковість і, головне, ефективність своїх методів. Так, коли в 1812 р. у Лейпцігу вибухнула епідемія висипного тифу, Ганеман у черговий раз довів, що гомеопатія виліковує не тільки ознаки, але й усуває корінь хвороби. За статистикою від висипного тифу вмирала 1/3 хворих. Ганеман із 183 хворих не зміг вилікувати тільки одного.
Другий постулат гомеопатії: Мінімальні дози
Прийняття гомеопатичних ліків у звичайних дозах спочатку викликає загострення, а потім поліпшення. Щоб зменшити період цього загострення, Ганеман зменшував дози препарату. Зі своїх спостережень він прийшов до парадоксального висновку: при розведенні лікарських розчинів їхня дія не зменшується, а, як було доведено в подальшому, навіть посилюється!
Ще однією особливістю гомеопатії є використання однієї дози препарату і подальше спостереження за зміною стану. У разі припинення поліпшення стану або рецидиву хвороби призначається повторний прийом.
Ганеман описав технології приготування гомеопатичних крапель і гранул. Суть технології полягала в потенціюванні – розведенні основної діючої речовини. Потенція, яка позначається як С («сто») – означає розведення в співвідношенні 1:99. При трьох сотенних потенції 3С діюча речовина – одна мільйонна всього розчину. Таке розведення стає безпечним для пацієнта.
Сучасна фармакологія не може пояснити той факт, чому розчини, що мають більш високу ступінь розведення, більш активні і дієві в порівнянні з їх аналогами концентрованого стану. Адже при значному розведенні існує ймовірність того, що в приготованому розчині зовсім відсутні молекули лікувального препарату.
#img_right#
Секрет – у воді?
Структура води до сьогодні залишається таємницею, незважаючи на те, що її дослідження почалося ще в XIX столітті. Раніше вважалося, що молекули води мають тетраїдальну форму. Досліджуючи структуру води за допомогою рентгенівських променів, д-р Нілсон (Стенфордський університет) спростував цю теорію. Як виявилося, вода по структурі подібна океану з ланцюжків і кілець, в які пов’язані між собою більшість молекул. Також останнім часом проводилися дослідження, які підтвердили: вода здатна вловлювати і зберігати інформацію, змінюючи свою структуру відповідно до прийнятою неї інформації. Який механізм лежить в основі збереження водою інформації основного лікувального препарату, залишається поки загадкою.
Якщо вода – джерело життя на планеті – є такою загадкою для людства, то що тоді говорити про препарати, виготовлені на її основі? Гомеопати вважають, що вода відповідає за передачу біологічної інформації, посилюючи тим самим дію основної речовини.
Сьогодні гомеопатія отримала визнання у всьому світі, але, незважаючи на це, експерти ВОЗ заявляють, що використання гомеопатії не має в основі доказової бази, а в деяких випадках застосування гомеопатичних ліків і зовсім може становити небезпеку для здоров’я і життя пацієнта. Гомеопатія повинна бути вивчена і досліджена як наука, для осягнення якої, можливо, буде необхідно змінити вже існуючі уявлення і погляди про природу і принципи лікування хвороб.
«Правда, істина пробивається крізь самий густий туман забобонів, але дуже тривала боротьба протилежностей виробляє відразливе і невтішне враження…» – ці слова, сказані свого часу Самуїлом Ганеманом, актуальні і в наші дні.
