Blog

#img_right#Згасло світло. Усі затамували подих перед відчуттям нового й невідомого світу – світу зірок, космічних образів і світла… Судячи з  розмов у залі, я зрозуміла, що більшість присутніх на світло-виставі знаходяться там вперше, втім, як і я. Ці люди гостро виражали своє нетерпіння, їх просто полонила уява, яка у цьому випадку була паралізована завданням вгадати те, що чекає або що може очікувати її хазяїна. Деякі молоді люди, потішаючи своє самолюбство, безжалісно інтригували своїх супутниць, говорячи: «Ти зараз побачиш таке…ну просто таке… ну, втім, почекай трохи». І от почалася вистава…

Один образ плавно перетворювався на іншій, то морський кашалот раптом розкривав свою пащу й тихо плив нескінченними просторами всесвіту, то раптом, через хвилину, він зникав, і піднімалися над нами могутні гори, які дали початок новому виду небесних квітів. Все це супроводжувалося музикою, що, за словами самого творця СвітлоТеатру, є основою всього живого й неживого, матеріального і духовного, саме з неї почалося воно… життя!

– Музика… У мене сяйнула думка: Все живе народилося зі звуку, і ми – його творіння! Тому вона справляє на нас таке враження», – розповів мені в особистому спілкуванні Данило Фрідман, засновник СвітлоТеатру.

Вистава тривала. Якби не тупий біль в шийних хребцях, які ось вже близько години намагалися зручно розташуватися на кріслі зоряного залу, я, напевно, у всій повноті відчула б стан невагомості. Так, це прекрасно – відчувати повітряну легкість після робочого дня, серед буденних турбот і суєти. Це був стан споглядання й навіть, якщо хочете, медитації.

– Останнім часом я часто замислююся над тим, хто ми є й звідки ми прийшли, – сказав Данило після спектаклю. – Чому мистецтво завжди було так потрібно людині? Тому що через нього вона намагається себе повернути до первісного стану. Ця гравітація, що діє на нас, страшна. Ми прагнемо подолати цю силу гравітації, хочемо відчути себе повітряними, невагомими. Ми хочемо втратити вагу власного тіла, прагнемо до антиматеріальності. Тобто нас наше ж фізичне тіло надзвичайно обтяжує, і ми  мучимося від цього й шукаємо різні способи. Один зі способів – це мистецтво, творчість. Музика, як нам відомо, може довести людину до такого стану, коли вона не відчуває або мінімально відчуває гравітацію. Це наше прагнення щастя.

#img_left_nostream#І отут на нас полився зоряний дощ, нескінченне мерехтіння вогнів. Таке відчуття, начебто ти умився чистою зоряною росою, очистилися думки, і я відчула, що посміхаюся. Так, напевно, неможливо уявити СвітлоТеатр без зоряного купола Планетарію. Цікаво, чому нас причаровує зоряне небо, а падаючий уламок невідомої планети, який спалюється в атмосфері протягом двох секунд, викликає в нас непідробне захоплення? Можливо, ми відчуваємо якийсь глибинний природний зв’язок?

– Мої ранні спектаклі, які проходили в театрі з плоским екраном і сценою, зараз мені нагадують більше атракціон, – говорить Данило. –  Те, чого можна досягти в планетарії під куполом, не може зрівнятися з театральною сценою. Сам по собі купол має цікавий магічний вплив на людей. Можливо, він нагадає багатьом з нас купол церкви, як символ єднання нас із вищими силами.  Як архітектурна споруда, він тисячами років вже на генному якомусь рівні діяв на нас магічним, піднесеним чином. Але примітно те, що ніде, чи то в мечеті, чи синагозі або християнській церкві ви не побачите зображення зоряного неба.

У зв’язку з вищевказаними спостереженнями деякі театральні діячі прогнозують у майбутньому створення таких театральних споруд, які будуть нагадувати за формою яйце. Уявіть собі, що купол у планетарії не накриває вас, як шапка, а знаходиться більше перед очами. Створюється відчуття спокою, як в утробі матері. Космічний початок…Більш того, вже існують подібні зали. У світі є кілька планетаріїв, які хоч і не мають яйцеподібної форми, але виконані за подібною методикою. Я думаю, що дуже давно сцена з рампою вже себе зжила.

Всім відомо, що через картини художника відбувається його безмовний діалог із глядачами. Його роботи – це його думки, його внутрішній світ. У чому ж основна ідея театру Музики й Світла?

– Мені б дуже хотілося звільнити людину від сили тяжіння, ваги в багатьох відносинах, усунути цю її залежність від сірих буднів, щоб ці будні якось легше було пережити, як би це тривіально не звучало. В остаточному підсумку, можна сказати, я хочу подарувати їй щастя. Щастя можна досягти різними способами. Як ми знаємо, це щастя може бути тільки всередині нас, і ми можемо це відчути. З іншого боку, ми повинні для цього щось робити. Кожен сам для себе повинен щось робити. Але є й зовнішні фактори, і ці зовнішні фактори теж повинні допомагати. Я вважаю, що я та людина, яка не має потреби в тому, щоб мені хтось допомагав. Я щаслива людина. Іноді мені буває сумно, іноді навіть погано, але це не означає, що я не щасливий».

Спектакль підійшов до кінця, запалилося світло, і я побачила, що люди застигли у своєму незручному напівлежачому стані. Було видно, що ніхто не хоче йти. Думаю, у той день кожен з них взяв з собою часточку радості, гармонії й відчуття нескінченної всюдисущої всесвітньої доброти, що обов’язково подарує щастя кожному, хто хоч на мить зверне до неї своє серце.