Blog

#img_left_nostream#500 років Свято-Троїцькому монастирю Олександра Свірського.

Так і хочеться повторити: ”Там, у глухому лісовому краю… ”. У лісовому, це правда, але не в глухому, тепер так не скажеш. Асфальтова дорога приводить прямо до перехрестя у формі трилисника: один пелюсток – поля квітучих трав, два інших – це дві частини одного монастиря, які триуають в теплих долонях величезне лісове озеро.

Ці береги наприкінці XV століття дали притулок молодому валаамському ченцеві, вепсу за походженням, із цих живописних місць Присвір’я. Багатоводна й швидка річка Свір, що несе чистісінькі води Онеги до Ладоги, протікає за 20 кілометрів на південь від монастиря. Трудами великими, безперервним духовним подвигом досяг цей чернець-відлюдник чистоти та прозріння і ще за життя був людям помічником і цілителем. Це святий Преподобний Олександр Свірський.

Обидві частини монастиря, як живі істоти, мають свої голови – це бані церков. У головній частині – Преображенська церква, де знов, з 1997 року, покояться в спеціальній заскленій раці нетлінні мощі святого Олександра Свірського. В іншій частині – Троїцький собор монастиря, куди щорічно на Трійцю з урочистими співами переносяться мощі Преподобного, щоб освятити його присутністю святковий молебень, а прихожани і паломники могли прикластися до труни, що зберігає останки, які зцілюють. Диво.

Чи  не диво інше, що в XXI столітті все менше стає людей,  яких треба переконувати, що чудеса існують, що вони трапляються і сьогодні. А може не чудеса це зовсім, а… що? Хтось скаже: божественна допомога страждущим, істинно віруючим. Хтось скаже: особливе, невиміряне ще приладами дія духовної енергії. Треті – по-іншому. Значно важливіше, щоб люди твердо усвідомили, що допомога ця – тільки знак на шляху духовного очищення та прояснення і доступна тому, хто приймає її як запоруку, що йтиме шляхом вдосконалення, повертаючись до законів моральності.

А монастир, що охопив двома пелюстками Рощинське озеро, ось вже півтисячі років дає притулок тим, хто вдосконалюється, і охочим у самоті та спокої переосмислити життя, знайти його справжній сенс.

Раніше говорили, що час бере своє, що не вічні в нашому кліматі і споруди, і фарби, і позолота. Уточнимо: це людина зі злою волею, а не час, намагалася зруйнувати, розорити, знищити святиню. Але відбулося друге чудесне віднайдення нетлінних мощів, ”загублених” за радянської влади, і ожив монастир, струсивши пил і запустіння десятиліття безбожжя.

Як, якщо не дивом, назвати апсиди Преображенського собору фрески XVII століття, що збереглися на зовнішній частині. Що, як не диво – яскраві самі собою фарби фресок початку XVIII століття, що покривають внутрішні стіни Троїцької церкви? Це диво відродження.

Так іде взаємний процес оживлення:  святість  монастиря і присутність мощів привертають паломників і туристів, а їхнє поклоніння і світле здивування живлять оживаючу ауру місця.

Відбудовуються і підновляються стіни, житла і храми. Радують душу й око безперервні реставраційні роботи. Останніми роками почали нарядно виглядати, у минулому похмурі, чисто білі стіни. У 2005 році дзвіницю увінчав хрест, а в нинішньому, ювілейному році, виблискуюче величезне панікадило знов прикрашає Троїцький собор. Скромні численні добровольці, які приїжджають із різних місць Росії, щоб потрудитися на благо монастиря, не кричать про себе і меценати Москви і Пітера, що виділяють чималі кошти на реставрацію.

А що означає друге віднайдення мощів, дізнаєтеся самі, коли зважитеся особисто ознайомитися з ще однією святинею російсько-карельської Півночі. Може і вас приведе сюди ця невелика замітка, яка попадеться вам ”випадково”, як, наприклад, своя ”випадковість” привела сюди більше 200 москвичів, яких застала в Свірі негода, і їхній корабель не міг іти маршрутом, та зате ”випадково” звільнився час зробити вражаюче відкриття своєї власної історії. Мудреці кажуть, що випадковості не буває.

#img_left_nostream#10 жовтня китайський посол в ООН Ван Гуангі повідомив, що Північна Корея може опинитися перед лицем ”відповідних” штрафних санкцій за  проведення ядерних випробувань. Це вперше коли Китай приєднався до міжнародного співтовариства, що засудило дії уряду Північної Кореї.

До цього КПК жодного разу не висловлювала свою чітку позицію стосовно Резолюції ООН із ядерної проблеми Північної Кореї. Пекін тільки стверджував, що ООН слід зробити ”відповідні дії”.

Ця Резолюція була прийнята завдяки зусиллям США та Японії. Вона передбачає жорсткі фінансові санкції і торгові ембарго. Аналітики, проте, висловлюють побоювання, що без підтримки Китаю, ніякі заходи не матимуть значення. Врешті-решт, китайський уряд погодився з відповідними штрафними санкціями Ради безпеки ООН.



Штрафні санкції повинні відповідати порушенням

П’ять постійних членів Ради безпеки ООН і представники Японії провели зустріч для обговорення характеру штрафних санкцій стосовно Північної Кореї.

Бі-Бі-Сі процитувала Ван Гуангі, передавши, що Раді безпеки ООН слід відреагувати ”впевнено, конструктивно і відповідно, але відповідати на ядерну загрозу Північної Кореї потрібно розсудливо”. Він сказав: ”Я вважаю, що повинні бути зроблені деякі штрафні санкції, але ці дії повинні бути відповідними порушенням”.

За цими словами можна припустити, що КПК не прагне бачити Північну Корею вільною від ядерної зброї.

Занепокоєння с приводу  впливу ”китайсько-корейських відносин”

За повідомленням Бі-Бі-Сі, лідер КПК Ху Цзіньтао раніше вже провів телефонні переговори з президентом США Бушем щодо ядерних випробувань Північної Кореї. Ху заявив, що не потрібно впроваджувати негайні та жорсткі санкції, і що Китай виступає за вирішення проблеми через діалог і переговори.

Спікер міністерства закордонних справ Китаю Лю Цзяньчао відзначив, що будь-які санкції ООН можуть ”без сумніву викликати негативні наслідки в китайсько-корейських відносинах”. Коли його запитали про те, що китайський уряд думає про можливість військових дій ООН, спікер відповів,  що це було б ”неймовірно”.

Коментатор ”Великої Епохи” Ван Іфен підкреслив, що КПК завжди таємно підтримувала Північну Корею в розробці ядерної зброї, проте під міжнародним тиском Пекін вимушений був погодитися з Резолюцією ООН. Ця угода також не дозволяє США втрутитися в цю проблему. Звідси видно, що КПК безумовно не хоче бачити крах свого комуністичного союзника, Північної Кореї, оскільки це призвело б до ослаблення позицій Китаю в політичній грі із США.

Китайський посол, Ван Гуангі, 10 жовтня повідомив ООН, що Північна Корея може опинитися перед лицем ”відповідних” штрафних санкцій за  проведення ядерних випробувань. Фото: Mario Tama/Getty Images

КПК далі допомагає Північній Кореї

За повідомленнями деяких ЗМІ, зайнята Китаєм позиція стосовно Північної Кореї, якоюсь мірою укріпила його відносини з Японією і Південною Кореєю.

Проте японські ЗМІ стверджують, що не зважаючи на те, що Пекін посилив свої позиції стосовно Північної Кореї, але він все ще забезпечує її великим об’ємом не переробленої нафти й продовольством для підтримки режиму.

Політичний коментатор Чень Поконг заявив, що більшість північнокорейських ядерних і військових технологій отримано з Китаю. Щорічно КПК надає Північній Кореї величезну економічну допомогу. Наприклад, постачання палива становить 70 % від споживаного, включаючи пальне для запуску ракет.

Ван Іфен висловив надію, що міжнародне співтовариство не може дуже довго залишатися сліпим. Дії китайського уряду наочно показують, чи дійсно Пекін бажає, щоб у Північної Кореї не було ядерної зброї.

Жень Цзихуей. Велика Епоха

Офіційна політика: найняти бандитів і спостерігати з боку

#img_left_nostream#КИТАЙ. Минулого місяця знов розгорівся конфлікт у селі Лянцзяцзе, недалеко від міста Сіань у північно-східному Китаї.

З кінця квітня більшість жителів села відмовляються підписувати брехливі контракти з їхнього переселення і зносу будинків.

У результаті сталося кілька конфліктів, коли місцева влада наймала бандитів для побиття жителів, що призвело до смерті однієї людини, і багато хто був поранений.

З подібними проблемами зіткнулися чотирнадцятеро інших жителів села з цього ж району.

#img_left_nostream#Починаючи з 26 квітня 2006 р. місцева влада використовували будівництво східної кільцевої дороги №3 міста Сіань як привід, щоб примусити селян підписувати нечесні контракти з їхнього переселення і зносу будинків.

Не зважаючи на відмову жителів села, місцева влада найняла сільських робітників з інших районів і розпочала примусовий знос.

Вони зруйнували одну стіну будинку селянина Цзінь Чанніаня без його згоди, а коли його сім’я намагалася зупинити робітників, близько 50 бандитів почали бити селян палицями з цвяхами.

#img_left_nostream#Під час конфлікту Цзінь Чжунхуа забили до смерті, а 5 інших жителів села отримали важкі поранення.

Жителі села розповідають, що після смерті Цзіня місцева влада примусила його родичів підписати фальшиве свідоцтво про смерть в обмін на отримання компенсації 160 000 юанів   (приблизно $20 240).

Пізніше місцева газета помістила повідомлення про те, що під час конфлікту Цзінь несподівано знепритомнів, що і стало причиною його смерті.

#img_left_nostream#Селяни сказали, що через смерть Цзіня і сильної опозиції місцевих жителів місцева влада припинила примусовий знос будинків, але з 12 вересня вони відновили цю акцію у великих масштабах.

За п’ять днів було знесено 39 будинків, причому 29 сімей, що заселяли їх, не підписували контрактів на знос.

15 вересня кілька сотень жителів звернулися з  проханням до урядових установ провінції Шаньсі, але місцева влада Байцяо до цього часу далі примусово зносить будинки. Через три дні селяни знов прийшли на прийом до провінційної влади, а керівник району (представник влади низького рівня) викликав бандитів, щоб ті побили селян прямо за воротами офісу провінційного управління.

Колишній журналіст телестанції провінції Шаньсі  Ма Сяомін  так прокоментував цей інцидент: "Неподалік було припарковано багато поліцейських машин, але поліція спокійно стояла і спостерігала за тим, що відбувається. Може це, насправді, офіційна політика?"

За словами одного жителя села, близько 400 селян було побито, а восьмеро чоловік отримали сильні поранення. В однієї літньої жінки в результаті [конфлікту] виникли проблеми з хребтом, але вона не може звернутися по медичну допомогу через брак грошей.

Коли з газети ”Велика Епоха” зателефонували в апеляційний офіс провінції Шаньсі, один чиновник відповів: "Я нічого не знаю; вам треба звернутися у відділ пропаганди, а ми на це питання можемо дати тільки стандартну відповідь". Чиновник із місцевого управління сказав таке: " Оскільки ви журналіст, вам треба самому приїхати сюди і зайнятися розслідуванням. Хто ж дасть вам інформацію?"

Один житель, що побажав залишитися невідомим, сказав: "Оскільки компенсація дуже маленька, всього 300 юанів (приблизно $38) за квадратний метр, всі ми відмовилися підписувати контракт, тому [партійні] кадри залучили в цю справу бандитів, щоб залякати нас: "Не підписуєте [контракти], тоді вас битимемо!" Багато селян злякалися і підписали папери, хоча знали, що вони нечесні. Влада порушила закон, а вони, злякавшись, підписали папери". 

Велика Епоха 

Уряд Пекіна офіційно заарештовує Гао Чжишена,  лукаво звинувачуючи в ”підбурюванні до підриву державної влади”

#img_left_nostream#За словами адвоката, який захищає Гао Чжишена, 12 жовтня пекінська влада офіційно звинуватила адвоката Гао в ”підбурюванні до підривної діяльності”.

Мо Шаопін, який представляє інтереси Гао, у четвер дізнався від пекінської прокуратури, що формально Гао був арештований 21 вересня. Протягом більше 20 днів  Мо неодноразово контактував із пекінськими правоохоронними органами, але не отримував ніякої відповіді аж до 12 жовтня. Сім’я Гао також не отримувала ніякого офіційного повідомлення щодо цього.

З моменту арешту Гао 15 серпня пекінська міліція кожного разу відхиляла заяви Мо про зустріч із своїм клієнтом, посилаючись на різні причини, включаючи ”наявність державних секретів”. 9 жовтня Мо послав письмове звернення в міліцію, вимагаючи назвати ”конкретні звинувачення, через які Гао заарештували”, а також оповістити про ”юридичну стадію, на якій перебуває справа на цей час”.

Ху Цзя, правозахисник і друг Гао, сказав, що за законом комуністичного режиму в усіх випадках така важлива інформація, яку зажадав Мо, повинна бути повідомлена  адвокатові підслідного. Проте не було отримано жодної письмової відповіді, отже, пекінська міліція порушила цей закон.

Мо також додав, що звинувачення у ”підбурюванні до підриву державної влади” не може бути пов’язане з ”державними секретами”. Мо подав іншу заяву, вимагаючи  зустрічі з Гао.

Згідно з Ху, Гао може бути звинувачений як ”головний лідер і екстреміст” із можливим терміном позбавлення волі до 15 років. Ху сказав, що випадок із Гао був прикладом того, як ”державна влада вдається до мафіозних методів, щоб створити ”гармонійне суспільство” перед Олімпійськими іграми 2008 року”.

Випадок з Гао є лише одиничним випадком у зусиллях комуністичного режиму примусити замовкнути голос демократичного руху. Окрім Гао, багато китайських адвокатів-правозахисників, такі як сліпий активіст з прав людини Чень Гуанчен і адвокат-правозахисник родом із провінції Гуандун Гуо Фейсюн, були або позбавлені волі, або арештовані.

Велика Епоха

У кожного з нас є надія на те, що наша країна може стати великою й могутньою. Країною, в якій народ може жити вільно й безпечно. Але якщо це буде країна без чесних і сміливих людей, то надія залишиться лише надією.

#img_left#7 жовтня в Москві було вбито всесвітньо відому журналістку Анну Політковську. Після її загибелі на одну чесну і сміливу людину стало менше.

Починаючи з 1999 року, вона регулярно їздила до Чечні та сусідніх регіонів, звідки повідомляла інформацію про бомбардування, тортури, табори, викрадання і корупцію в ході другої чеченської війни. Оскільки решта російської преси строго дотримувалася офіційної лінії, а західних журналістів практично не пускали в зону бойових дій, іноді здавалося, що вся об’єктивна інформація про Чечню виходить із репортажів однієї Політковської. Цінність і відмінність публікацій Політковської від інших критиків режиму Кремля полягали в тому, що в їхній основі була закладена професійно зроблена репортерська робота.

Мало хто знає, в якій важкій життєвій ситуації опинилася Анна напередодні своєї загибелі. За тиждень до трагедії у її матері виявили дуже низький рівень гемоглобіну. У лікарні їй поставили діагноз ”рак на останній стадії” і почали терміново готувати до операції. Батько їхав відвідати дружину, вийшов із метро, запитав, як пройти до лікарні, і – помер. Інфаркт.

Ці події відбувалися протягом одного тижня. Після цього у мами теж стався інфаркт. Вона не змогла витримати одержаних вістей про чоловіка. Приїхала сестра Політковської з-за кордону, і вони вдвох чергували в лікарні у мами. Зовсім недавно був напад на її доньку Віру.

Сама журналістка втратила лік неодноразовим погрозам фізичної розправи на свою адресу. Були випадки її отруєння, зокрема при спробі Анни відвідати Беслан у вересні 2004 року. І в таких нестерпних умовах для нормальної роботи, журналістка не зупинилася, а пішла до кінця.

Ще в квітні цього року один з депутатів Держдуми обнародував в Інтернеті список так званих "100 ворогів народу". Анна Політковська фігурувала в нім як агент західних спецслужб і була між двома журналістами Валерієм Панюшкіним і Володимиром Познєром.

І після смерті Політковської президент РФ також визнав, що Анна була гострим критиком діючої влади в Росії. У тому, що трапилося, доводиться визнати винним уряд, тому що ті, хто стоїть при владі, наділені всіма повноваженнями, і саме ті, хто має владу, несуть відповідальність за те, щоб подібне не повторювалося.

Разом з тим не можна не визнати, що після того, що сталося, у громадян Росії все ще є надія на те, що уряд може й захищатиме таких чесних і сміливих людей, тим самим відкриваючи шлях країни до вільного майбутнього. Надія ще жива. Хочеться вірити, що загибель Політковської буде останньою.

За даними Міжнародного комітету захисту журналістів, Росія займає ”почесне” третє місце з кількості вбивств журналістів. Ми поступаємося цією першістю тільки Іраку й Алжиру. 261 журналіст, убитий за професійну діяльність за останні 15 років, – це дані Спілки журналістів Росії. Давайте пригадаємо поіменно і вшануємо світлу пам’ять хоч би деяких з кращих людей Росії, що зробили так багато для становлення дійсної свободи слова і демократії у своїй країні, які загинули за свої переконання:

Олександр Мень, Дмитро Холодов, Галина Старовойтова, Юрій Щекочихін, Сергій Юшенков, Ігор Домніков, Лариса Юдіна, Микола Гіренко, Владислав Лістьев, Дмитро Завадський, Анна Політковська. Якщо вважати, що ”надія вмирає останньою”, то ці люди вже загинули перед нашою надією.