Під час свого візиту до Східного Туркестану (Сіньцзян, Китай) минулого місяця Сі Цзіньпін назвав нинішню ситуацію в регіоні “насилу завойованою стабільністю”. Що ж це за “труднощі”, про які згадав у своїй промові пекінський тиран?
Інструментом вирішення “уйгурського питання” Сі Цзіньпін вибрав концентраційні табори. Китайська влада з гордістю і неодноразово заявляла, що з 2017 року рівень насильства в регіоні знизився до нуля. Якщо це справді так, то “перемога” була досягнута тільки завдяки тому, що три мільйони уйгурів, більшість з яких — чоловіки призовного віку, опинилися у в’язниці. Схоже, що Сі Цзіньпін заздалегідь прорахував економічні, технічні та моральні витрати інтернування трьох мільйонів осіб і визнав їх прийнятними.
Можливо, Сі мав рацію щодо технічних витрат. З огляду на те, що в уйгурському регіоні вже давно сформовані військові та поліційні сили, для 100 тисяч озброєних людей не становитиме труднощів загнати в табори три мільйони неозброєних людей. Досить відкинути закон і совість і ризикнути можливими негативними наслідками. Із заяви Китаю про “нульовий рівень насильства” також випливає, що під час створення та організації таборів уйгури не чинили жорсткого опору.
З огляду на природні ресурси й стратегічне розташування регіону, економічні витрати на створення та експлуатацію таборів також не повинні становити проблеми. Ба більше, цей факт стає ще більш очевидним, якщо врахувати, що майно бізнесменів, які потрапили до числа ув’язнених, було конфісковано.
З якими ж “труднощами” зіткнувся Сі? Я думаю, що Сі Цзіньпін натрапив на величезні труднощі за межами своєї країни, на міжнародній арені, а не всередині Китаю.
За останні п’ять років уряди й парламенти Північної Америки та Європи визначили уйгурську політику Китаю як геноцид і злочин проти людства. Щоб стерти цю пляму, Китай вступив у конфлікт зі США та європейськими країнами за багатьма напрямками. Захід і Китай запровадили санкції один щодо одного.
Щоб уникнути винесення питання про геноцид уйгурів на обговорення ООН, китайці, використовуючи свою економічну і дипломатичну міць, залучили на свій бік країни, що розвиваються. Створивши й мобілізувавши понад дев’ятсот неурядових організацій у всьому світі, здебільшого фальшивих, вони зажадали не публікувати “Сіньцзянську доповідь”, підготовлену ООН минулого року.
Комісар ООН Мішель Бачелет після відвідин Сіньцзяна минулого року заявила: “Я захоплююся ситуацією з правами людини в Китаї”. Але, залишаючи свій пост того ж року, вона все ж опублікувала уйгурську доповідь. Хоча в доповіді не вживається слово “геноцид”, пояснення проблеми в тексті приводить читача до висновку, що геноцид дійсно відбувається.
Спроба Китаю приховати геноцид уйгурів, залучаючи на свій бік мусульманські країни, іноді призводила до несподіваних результатів. Албанський мусульманський дослідник Олсі Язічі, один із тих, кого китайці возили до Сіньцзяна, заявив світові, що король-то голий: “Мої китайські друзі, те, що ви робите, — це не професійне навчання [уйгурів], це тортури”. Своєю критикою він поділився зі світом через YouTube.
Нарешті, пакистанський політик Імран Хан, який є, мабуть, найближчим партнером Китаю в Азії, прочинив завісу китайсько-мусульманського співробітництва, заявивши: “У питаннях уйгурів ми віримо китайській версії, а не Заходу, тому що нам потрібна допомога Китаю”. Ці слова Імрана Хана, який визнає, що Китай економічно шантажує мусульманські держави, щоб змусити їх мовчати про уйгурів, є для КПК ще більш нищівними, ніж американська критика геноциду.
Так, боротися з правдою нелегко. Дуже важко підтримувати “повагу”, зароблену брехнею. Насправді китайські чиновники втомилися вигадувати неправду та змушувати інших вірити в неї, і це більш серйозна проблема, ніж економічні витрати.
Тому справжня інтерпретація його слів про “з таким трудом завойовану стабільність”, мабуть, така: “Ми зберегли цю стабільність шляхом геноциду, заплямувавши нашу славу, заплямувавши наш імідж, а іноді навіть заплямувавши нашу гордість. Ми вже заплатили важку ціну. Шляху назад немає: ми повинні дотримуватися результатів і без вагань продовжувати геноцид”.
За BITTER WINTER
