Цей зв’язок легко простежити, він змушує задуматися про про перспективу сьогодення – природа всіма силами намагається відновити гармонію, яку людина безповоротно порушила.
Актуальність проблеми
Останнім часом існує тенденція виникнення нових і посилення уже існуючих захворювань. З одного боку – розвиток науки, прогрес у дослідженнях і нові відкриття, а з іншого – все нові проблеми важковиліковних «сучасних хвороб».
На перший погляд здається, що все повніші і точніші дослідження розкривають об’єктивну картину всього сущого, пояснюють і розв’язують ті питання, перед якими стоїть людство. У пошуках першоджерела хвороб західна медицина дійшла до основи основ – генної природи. Вивчаючи мікросвіт, ми сподіваємося знайти там відповіді на всі питання.
У кожній країні практика медицини формувалася віками, в її основу були покладені традиції, методики і системи оздоровлення, які можуть бути недоступні розумінню інших. У циклі цих статей розглядатимуться питання, що стосуються діагностики, лікування, взаємин між пацієнтом і лікарем у західній та східній медицинах.
Під поняттям «східна медицина» будуть розглядатися три основні напрями цілительської практики: тибетська, китайська та індуська. За своєю суттю ці напрямки є рівноправними і самодостатніми. Схожість основних понять, що стали основою кожної з цих практик, дозволяє називати їх одним терміном – східна медицина. Як у китайській, так і в тибетській та індуській медицині говорять про енергії, що циркулюють у тілі людини, а також про лікувальні прийоми їх балансування.
Китайська традиційна медицина: підхід до питання першоджерела хвороби
Китайська традиційна медицина розглядає людину з позиції її взаємодії з природою, оточенням. Той образ життя, який обрала для себе людина, є визначальним у питанні її здоров’я. Чи це життя буде основане на слабкостях і ліні, чи ж буде сповнене рішучості вдосконалення себе – визначає сама людина.
У пошуках джерел захворювань лікар китайської медицини аналізує харчування, місце проживання, характер роботи, вік і ступінь активності пацієнта, оскільки все це безпосередньо впливає на процеси, що протікають в організмі. Особливо це стосується тривалих хронічних хвороб, які вже вкорінилися у тілі, і вилікувати їх завжди важче. Стародавні лікарі Китаю говорили, що першоджерело хвороби не лежить на поверхні, на противагу цьому сучасна медицина тримується принципу: немає органу – немає проблеми.
У більшості випадків, людина може мати декілька джерел хвороби, тому хвороба може по різному проявлятися. Поверхневе лікування хвороб західної медициною не завжди дає відмінний результат – ніщо не проходить без наслідків. Принцип «однакові симптоми – однакові хвороби» хибний: у різних людей одне і те ж захворювання може протікати по-різному, не кажучи вже про вплив ліків на хворий організм.
Наведемо приклад. Людина страждає від гіпертонії. Лікар західної медицини назначає ліки, спрямовані на зниження підвищеного тиску, на цьому курс лікування закінчено. Далі все залежить від самої людини: чи зрозуміє вона, що справжня причина хвороби прихована у її способі життя, чи стане вона здоровою, змінивши себе, чи й надалі продовжуватиме приймати медикаменти. Лікар китайської медицини після кількох прийомів діагностики (про які ми будемо говорити далі), вкаже пацієнту на його помилки у способі життя і дасть рекомендації щодо режиму харчування, сну та активності.
Слід віддати належне західній науці, яка всіма силами прагне докопатися до суті. Та часто буває так, що віковічні знання сліпо відкидаються людьми, приймаються за забобони, чи ж змінюються власними уявленнями.
#img_left_nostream#Навчання китайській традиційній медицині, передача знань
Можливо, корінь протилежності поглядів у західній та східній, зокрема, китайськії, медицині у передачі знань. Чи кожна людина має здібності лікувати? Для західної медицини все просто: хто хоче вчитися – приходить вчитися, не дивлячись на нахили, зараз усе частіше говорять про престиж тієї чи іншої професії.
Насправді, у кожному великому мистецтві, яким по суті і є лікування, неможливо досягти успіхів без безпосереднього керівництва вчителя. Досвід, переданий таким чином, є справжнім «живим» вченням, яке нічим не можна замінити. Більшість подібних знань у китайській традиційній медицині завжди були «за сімома замками», і довільна їх передача була неприпустима.
Майстерність лікування у китайській медицині передавалася від майстра до учня, але навіть у цьому випадку не кожен був гідний носити ім’я учня. Наставник обирав в учні того, кого вважав більш здатним. При цьому «здатність» не має нічого спільного з винахідливістю, чи простою цікавістю, як розуміють сьогодні. На сході говорять про природну основу людини, пов’язуючи з цим поняттям «Де» – моральність. Учень з гарною природною основою здатний досягти великих успіхів у майстерності, адже справжній лікар східної медицини повинен володіти не тільки знанням прийомів лікування, але й мати особливі здібності «бачити хворобу».
Для сучасної людини може видатися неможливим і навіть містичним: як можна «просвічувати» тіло людини і бачити джерело хвороби? Однак це не псевдонаука. Таким зором-рентгеном володіли всі лікарі Стародавнього Китаю, такі як Хуа Tуо, Бянь Цюе, Лі Шичженем, Цань Гун. Сучасні діагностичні прилади у порівнянні із цими речами здаються надто складними. Тільки людині високої духовності і моралі відкривалися такі здібності, адже у невмілих руках вони могли завдати шкоди.
Повернімося до нашої сучасної медицини. Тут усе простіше, проте простота не завжди знаменує правильність обраного шляху. Можна по своєму випадковому бажанню набути навичок, накопичити певний досвід. Але не маючи певних здібностей, застосовані знання не будуть мати настільки чудодійного ефекту, щоб остаточно позбавити людину від захворювань.
