У редакцію «Великої Епохи» звернувся із проханням опублікувати відкритий лист Сергій Вікторович Лях – дідусь Вікочки Лях – маленької харків’янки, з якою ось вже майже рік тому сталося нещастя, – у неї виявили пухлину головного мозку. З цим листом він звертається до нашої держави, з цим листом він звертається і до Вас, наших читачів.
#img_left#Проходячи всі лиха, що випали на його долю, він зрозумів, що у нього не одна онучка – всі дітки хворі на рак є його рідними, тими, кому рівною мірою, як і його Вікусі, зараз потрібна підтримка.
Стратити не можна помилувати
"Стратити не можна помилувати" – так підписала один із смертних вироків Катерина ІІ. Вона не поставила кому, вирок читається двояко. Я прошу всіх, від кого залежить життя наших дітей, поставити кому у вироку.
У "діток онкології", час – це один з найважливіших чинників. Іноді їхня доля може вирішитися за одну добу, а іноді – й за місяць. Ті, від кого залежить доля юних пацієнтів, – не втрачайте часу! Не втрачайте діток! Швидше ставте кому…
Буває дуже боляче і образливо, коли з високих трибун говориться про захист дітей, про їхні права, про те, що вони майбутнє нашої Держави.
Є ухвала КМУ від 19 липня 2006 р. під № 983, про затвердження Державної програми "Дитяча онкологія" на 2006-2010 рр. У програмі написано про збільшення кількості "онкохворих дітей"; про 40% успішного лікування наших дітей (світовий показник 65-90%); про ранню діагностику і нові методи лікування; про дефіцит фахівців і їхньої підготовки; про брак мед.обладнання і ліків; про недостатнє бюджетне фінансування; про забезпечення безкоштовним лікуванням хворих дітей; про залучення громадських організацій і ЗМІ до питань "дитячої онкології". Орієнтовний фонд даної програми складає 350 млн.грн. Я не фінансист і не знаю, багато це чи мало, головне, щоб ця ухвала не залишилася тільки на папері.
Обличчям "дитячої онкології", нашої держави, є дитяче відділення Київського інституту онкології. Тут зібрані сильні онкологи України, тут – максимально можливе бюджетне фінансування, наявність нового і необхідного медичного устаткування, що дає можливість проведення високодозних хіміотерапій! А що ж у регіонах?
Онкохворих дітей стає все більше й більше, а площі дитячих відділень залишаються тими самими. Наступна з головних проблем – недостатня кількість медперсоналу внаслідок дуже важкого фізичного і морального навантаження, низької заробітної плати і відсутності житла. У кожного лікаря в середньому по 10 хворих, плюс – складні операції, плюс – паперова рутина. Наші медики роблять все можливе і навіть неможливе в ситуації, що склалася, для порятунку дітей.
А як важко нашим медсестрам – адже одній черговій медсестрі доводиться бігати біля (як мінімум) 30 важкохворих дітей, які лежать під крапельницею.
І обставини, що склалися, перетворюють лікування наших дітей на конвейєр, а самих дітей – у матеріал.
На жаль, у відділенні біля дитини можна знаходитися тільки одному з батьків, зазвичай це мами. На їхні плечі лягає вантаж не тільки по догляду за дітками і їхнім харчуванням, але потрібно ще стежити за черговістю і кількістю препаратів, що вводяться, міняти флакони з препаратами на крапельницях, вести облік про те, коли і які уколи потрібно робити дитині. Немало матусь навчилися бути медсестрами, самі роблять уколи своїм дітям.
Чи можна змінити ситуацію, що склалася? Напевно, ТАК! Якщо власті поставлять проблему "дитячої онкології" вище за свої міжусобиці і поділи. Чому б не створити хоча б два міжрегіональних центри Дитячої Онокології, (тких, як київський), нехай у тому ж Львові і в тому ж Харкові. Забезпечити ці центри необхідним медустаткуванням.
Створивши такі центри, можна розвантажити київський центр дитячої онкології (ну не в змозі Київ обслужити постійно зростаючий потік хворих дітей зі всієї України). І не буде тоді лікування – конвейєром, а діти – матеріалом. Адже умови, в яких знаходяться діти, теж впливають на результати лікування.
Наприклад, у Харкові створено дитяче онкологічне відділення на базі дитячої обласної лікарні. Але це відділення є тільки на папері, оскільки площ для нього – немає. Виділяють онкологічному відділенню палати то в одному відділенні, то в іншому. І кочують наші дітки і медперсонал, зі своїми небагатими пожитками, з поверху на поверх, все нижче й нижче. Обіцяють нам виділити постійні площі, правда, в напівпідвальному приміщенні – це напевно, щоб діти до землі звикали.
Наташа Юр’єва (мама немовляти Ярослава, що помер) подарувала для наших діток мікрохвильову піч, але її навіть поставити ніде (у палаті не можна, а більше ніде, також ніде підігріти й приготувати поїсти діткам). Ігрова… – це тільки мрія! Обласна дитяча лікарня підвідомча обладміністрації, губернаторові області. Губернатор, відвідуючи лікарню, говорив, що вирішить, що допоможе, що зробить…(лікарні, значить, і дитячій онкології). Може, він не встиг щось вирішити? А може, вирішив, а ми не знаємо? В усякому разі, все залишилося як і було. Грошей на все це у батьків просто немає. Київ – дороге місто і вимагає чималих витрат. У період з 6 березня 2006 р. до цього дня, на лікування Вітюшки, на всі обстеження, консультації, діагностику, операцію, поїздки і перебування – на виживання, вже пішло понад 34000 гривень. Я – в безвиході. Попереду – ще довге лікування, можлива операція…Як бути? Що буде завтра … Що робити?
Наші діти і ми дуже вдячні всім медикам, що борються за життя наших дітей, а також всім небайдужим, хто допомагає нашим діткам, всім, хто не зачерствів душею і серцем, і дарує нашим малюкам частинку своєї любові, доброти, щастя.
Величезне спасибі всім Вам за підтримку і допомогу Вашу. Адже це не тільки допомога. Це – віра і надія. Це – сила, що тримає нас у міцному зв’язку з тим життям, життям до хвороби. Це – даровані Вами турбота, тепло, радість, любов, щастя для наших дітей, вони сильніші за будь-які ліки. Низький земний уклін Вам за те, що Ви творите!
А ті дітки, наші ангелятка, що пішли з цього життя, і ті, які можуть піти, всі вони пам’ятають і знають про нашу любов, турботу і старання про них. Наші ангелятка знають всіх, хто творить добро, і по приходу "нашої години" вони зустрінуть нас такою ж любов’ю і турботою.
Панове! Всі ми в цьому житті можемо рятувати наших діток, можемо допомагати їм, а можемо і страчувати (нічого не роблячи). Покарати і помилувати кожного з нас за нашими діяннями може тільки Господь! Він дає нам життя не для того, щоб ми бездумно їх спалювали в мирській суєті, а для служіння добру, служіння Господу нашому!
Детальнішу інформацію про проблему дитячої онкології, а також про маленьких нещасних пацієнтів Ви можете прочитати на сайті .
