Коли президент Туркменістану Сапармурат Ніязов помер від серцевої хвороби, на Заході на це звернули мало уваги. Але для ізольованої 5-мільйонної країни це стало кінцем одного з найдивніших культів особи в світі. Це також зробило країну центром великої гри великих держав у боротьбі за додаткові джерела енергії.
Країна Турменбаші
#img_left#Під час свого правління Ніязов або Тукменбаші («батько туркмен») створив хитромудрий культ особи. Оголошений довічним президентом в 1999 році, він проголосив монополію на мудрість і спробував створити туркменську модель самосвідомості, в центрі якої знаходилася його власна особа. Це часто включало спроби регулювати найдрібніші деталі в житті туркменів. Наприклад, в 1999 році Ніязов наказав виготовити наручний годинник із своїм портретом для кожного солдата і студента в країні.
Ключовим моментом в культі особи стало використання імені Турменбаші, яке стало повсюдним в туркменському суспільстві. Так, в країні було місто Тукменбаші, розташоване недалеко від Каспійського моря в затоці Турменбаші поряд з нафтоочисним заводом Тукменбаші. Заводи, радгоспи і навіть місцеві продукти носили назву Тукменбаші.
По всій країні з’явилося безліч статуй Ніязова, найзнаменитіша з яких – є частиною Монумента Незалежності в Ашгабаді, столиці Туркменістану. Вона включає 75-метрову позолочену постать Ніязова, яка обертається так, щоб статуя завжди була повернута до сонця.
Культ особи Ніязова іноді містив в себі й зовсім дивні, якщо не сказати, ексцентричні, нововведення. Наприклад, він змінив назви місяців і днів тижня: січень носив його ім’я, а березень – ім’я його матері. Вересень був перейменований за назвою книги його духовних роздумів – «Рухнама», яка була перекладена на безліч мов, у тому числі й на такі екзотичні, як, наприклад, зулуська.
Зусилля Ніязова у «тукменізації» країни також включали в себе спроби ізолювати Туркменістан від решти всього світу. Він заборонив оперу, концертні зали, цирк і закрив Академію наук.
Проте спроби Ніязова утримати владу не обмежувалися лише химерним культом особи. Ніязов також ввів ряд законів, згідно з якими єдиною вживаною в країні мовою стала туркменська, а в 2002 році заборонив ввезення будь-яких російських видань. Рік потому викладачі, що отримали дипломи в іноземних інститутах після 1993 року були звільнені й були видані укази, які жорстко обмежують можливість на навчання за кордоном для громадян Туркменістану.
Як президент, він не допускав анінайменшої опозиції і часто використовував насильство для її викорінювання. Зокрема, після спроби замаху в 2002 році він створив в пустелі Каракуми ряд таборів, щоб «очистити суспільство».
Згідно з рейтингом організації «Журналісти без кордонів» за рівнем свободи преси Туркменістан знаходився на 167-му місці (із 168 країн), випередивши лише Північну Корею. Після оголошення про смерть Ніязова організація закликала звільнити 4000 журналістів і політичних увязнених, які все ще знаходяться в туркменських в’язницях у важких умовах.
Хоча смерть Ніязова могла привести до лібералізації, перші ознаки вказують на те, що його деспотичне правління продовжиться під керівництвом його наступника. Після його смерті 21 грудня згідно з конституцією його наступником повинен був стати спікер парламенту – Оверзгелди Атаєв, але він був швидко арештований, а тимчасовим керівником став заступник прем’єр-міністра Гурбангули Бердимухаммедов. Наступний крок – вибори 11 лютого, які Бердимухаммедов очевидно виграє, будучи 26 грудня «по-совєтському» висунутий законодавчим органом в кандидати.
Знову стає учасником великої енергетичної гри
Майбутнє Туркменістану невизначене не тільки у внутрішній політиці. Країна знаходиться на 5-му місці в світі за запасами природного газу і володіє приблизно 1-4 мільярдами барелів нафти. Проте при Ніязові багато іноземних компаній боялися інвестувати кошти через дивну поведінку президента і побоюючись можливості націоналізації. З його смертю ці проблеми зникли, Туркменістан стає учасником змагання за енергетичні ресурси.
У міжнародних відносинах Ніязов вів політику, яку він охарактеризував як «позитивний нейтралітет», не маючи міжнародних ускладнень і уникаючи багатосторонніх угод. По суті, Ніязов обмежився продажем природного газу майже виключно російському «Газпрому», який приніс на ринок величезні внески. Отже, Москва прагнутиме, щоб при владі в Ашгабаді стояв проросійський режим. Вплив «Газпрому» на російську політику величезний. Газовий гігант контролює 98% російського газу, платить близько 25% всіх федеральних податків і забезпечує близько 8% всього ВВП країни.
У Москви є можливість вплинути на майбутнє Туркменістану через багато опозиційних лідерів, які бігли до Росії після репресій, що послідували за замахом на Ніязова в 2002 році. Тепер вони готові повернутися до Туркменістану.
Окрім Росії, інші великі держави, такі як США, Китай, Іран, Туреччина і ЄС, також будують свої плани щодо багатих природних ресурсів Туркменістану. США протягом довгого часу сподівалися на отримання альтернативних джерел енергії, і Буш вже закликав до ближчих відносин з Туркменістаном.
Китай, який постійно шукає джерела енергії, щоб поповнити зростаючий попит, також недавно зробив спроби підсилити свій вплив в Середній Азії. Іран зі свого боку обслуговує трубопровід до Туркменістану і за останні роки розвинув тісні зв’язки з країною, оскільки Ніязов шукав альтернативу російському ринку.
Деколи складні відносини між Росією і ЄС у зв’язку з енергетикою є предметом досліджень ЄС, і середньоазіатські країни є частиною цього процесу. З 1 січня ЄС очолює Німеччина, яка вже підкреслила величезне значення Середньої Азії в майбутніх енергетичних планах Європи. Нарешті, турки, етнічно пов’язані з туркменами, вже вели дискусії про можливість будівництва трубопроводу через Туреччину.
Фраза Редьярда Кіплінга про «велику гру» стосувалася геополітичної конкуренції між Британською імперією і царською Росією в 19-му столітті в боротьбі за вплив в Середній Азії. Після розпаду СРСР багато аналітиків, говорячи про сутичку за багаті середньоазіатські енергоресурси, пригадали цей вислів знову. Зараз США, Туреччина, ЄС, Росія і Китай готуються вступити в нову «велику гру» за постніязовський Туркменістан.
1918-1921
Туркмени б’ються проти більшовиків під час громадянської війни. Червона армія окуповує Ашгабад в 1919 році.Туркмени б’ються проти більшовиків під час громадянської війни. Червона армія окуповує Ашгабад в 1919 році.
Територія Туркменістану офіційно перейменована в Туркменську РСР, яка стає однією з шести тодішніх радянських республік.
1991-1992
Після розпаду Радянського Союзу Туркменістан – одна з останніх республік, яка проголошує свою незалежність. Ніязов міняє свою посаду на президента республіки і переобирається шляхом загального голосування, в якому він не зустрів конкурентів.Після розпаду Радянського Союзу Туркменістан – одна з останніх республік, яка проголошує свою незалежність. Ніязов міняє свою посаду на президента республіки і переобирається шляхом загального голосування, в якому він не зустрів конкурентів.
2000-2006
Ніязов видає ряд незвичайних указів, в їх числі перейменування місяців, указ про будівництво крижаного палацу в пустелі і закриття всіх лікарень, за винятком столичних.
2006
Ніязов помирає через проблеми із серцем 21 грудня. Прем’єр-міністр Гурбангули Бердимухаммедов стає тимчасовим лідером.
Метью Велерт. Спеціально для Великої Епохи
