В черговий раз права на свободу думки, совісті і релігії — всі ці основні свободи, викладені у Загальній декларації прав людини 1948 року і ратифіковані Австралією, піддаються нападкам.
На цей раз загроза виходить від нещодавнього рішення уряду Палащук в Квінсленді відмовити релігійним лікарням і установам по догляду за людьми похилого віку в праві відмовлятися від проведення евтаназії у разі її легалізації. (*Анастейша Палащук – Прем’єр штату Квінсленд в Австралії з 14 лютого 2015 року. Джерело – Wikipedia).
Більшість релігійних медичних установ, а також установ по догляду за людьми похилого віку, виступають проти того, щоб лікарі визнали законним умертвіння пацієнтів шляхом введення смертельних ліків – процес, який модно називати “добровільною допомогою при смерті”, або VAD (voluntary assisted dying).
Такі штати, як Вікторія, Тасманія і Західна Австралія, які вже легалізували евтаназію, визнали право окремих лікарів відмовитися від цієї практики з міркувань совісті. Але тільки Південна Австралія розповсюдила це право на відмову з міркувань совісті і на релігійні організації.
Тепер уряд Квінсленду знайшов спосіб обійти цю прикру проблему інституційного релігійного відмови з міркувань совісті за допомогою хитромудрої лазівки.
Відповідно до запропонованого законопроєкту, релігійна установа, в якій знаходиться пацієнт, який вимагає “добровільної допомоги при смерті”, але занадто хворий, щоб його можна було перевезти, буде змушена дозволити лікарю або іншому практикуючому лікарю, який займається евтаназією, прийти в приміщення для введення смертельної дози.
Не звертаючи уваги на тих, хто має глибокі переконання проти практики евтаназії, її прихильники наполягають на її легалізації в ім’я співчуття і полегшення страждань тих, хто говорить, що їхні страждання стали нестерпними.
У Квінсленді це співчуття тепер буде поширюватися на тих, хто знаходиться в релігійному закладі, але визнаний нездатним його покинути. І все це попри енергійні заперечення релігійних лідерів штату, чиї установи забезпечують близько чверті всіх лікарняних ліжок в штаті.
Кожен раз, коли законопроєкт про легалізацію евтаназії представляється на розгляд парламенту штату, його прихильники дають урочисті запевнення в тому, що совість завжди буде поважатися, що протоколи, які регулюють її застосування, будуть суворими, а категорії осіб, які мають право на смерть, не будуть розширюватися.
І в міру того, як кожний наступний штат звертає свою увагу на легалізацію евтаназії, ці запевнення стають все більш “еластичними”.
Квінсленд став останнім штатом, де був прийнятий закон, в той час, як незалежний член парламенту Нового Південного Уельсу вже готує його до обговорення на кінець року, але, станом на цей час, квінслендська версія закону містить найбільш ліберальні положення.
Так, прогноз смерті від “відповідного захворювання” повинен бути не 6, а 12 місяців; так зване “право на смерть” для тих, хто вважається “дуже хворим, щоб його можна було перевезти”, тепер завжди буде превалювати над індивідуальною або інституціональною відмовою з міркувань совісті; лікарі, що займаються питаннями смерті, будуть мати більш-менш безперешкодний доступ до медичних установ; і замість того, щоб вимагати від пацієнта першим підіймати питання про можливість “добровільної допомоги при смерті”, тепер це може зробити лікар.
Легалізація евтаназії стрімко поширюється по всій Австралії, і очікується, що до кінця року в усіх штатах будуть прийняті закони, які роблять цю практику законною в тій чи іншій формі – хоча фактична її реалізація може бути відкладена на багато місяців.
Противники легалізації евтаназії визнають, що культурний “приплив” не на їх користь, і що мало чого можна отримати від їх спроб.
Очевидно, що багато людей в Австралії зараз хочуть мати можливість попросити лікаря закінчити їх життя за них, коли вони вважатимуть, що час настав; і вони спокійно ставляться до ідеї, що медична допомога, що надається лікарями і медсестрами, буде виходити за рамки актів турботи і перетворюватися на акти вбивства.
Однак не менш очевидним є те, що цей сплеск прогресивних “реформ”, які стверджують, що все це робиться заради “співчуття”, “гідності” і уникнення “страждань”, є зневагою до фундаментальних свобод, закріплених у міжнародних документах, таких, як Загальна декларація прав людини.
Так звані “прогресисти” досить легко прислухаються до ліберального ідеалу поваги свободи думки, совісті і релігії.
Але “ентузіазм” Квінсленду щодо легалізації практики евтаназії і нав’язування релігійним установам юридичного зобов’язання брати участь у ній ясно показує, що прихильники евтаназії не допустять, щоб ці фундаментальні свободи завадили їх прагненню до новоявленого “права на смерть”.
Джерело:
