Близько тисячі років тому монахи-відлюдники ховалися від світу, пересуваючись по тонкому скелястому схилу гори Монте Бальдо, що знаходиться на півночі Верони, на території сучасної Італії. Скит, який був увінчаний стрімкими скелями з півночі, заходу і півдня та прилегла долина зі сходу, надавали їм духовний притулок для спокійних роздумів.
Сьогодні на місці скита, немов зависнувши між небом і землею, стоїть величний готичний фасад і вежа невеликої базиліки, що, здається, кидає виклик самим законам гравітації. Притулившись на вузькому узвишші, Санктуарій Мадонни делла Корона постає наполовину витесаним з живої скелі.
Багато чого змінилося в цьому святому місці в горах за останні кілька століть. Колись небезпечні й круті сходи на скелю були модернізовані як для туристів, так і для релігійних паломників. Було облаштовано новий маршрут з вершини гори Бальдо, а також круті сходи з більшого міста Спіацці, звідки відвідувачів тепер перевозять шатли, що курсують туди й назад. Само святилище зазнало значної перебудови та розширення у 1970-х роках.
І все ж дещо залишилося незмінним там, де зараз стоїть Санктуарій Мадонни делла Корона. Хоча тут раді бачити туристів, воно залишається місцем для урочистого осмислення, де проводяться богослужіння і дотримуються пошани, смирення і скромності. Паломники продовжують перебувати тут, щоб взяти участь у ритуалах і віддати шану своєму Господу і Спасителю, Ісусу Христу, який помер на хресті за їхні гріхи.
Святилище з видом на річку Адідже з величної висоти 775 метрів — це місце піднесеної краси, яке приваблювало мандрівників до каплиці ще в 13 столітті, адже в ній вшановували Мадонну з Монте Бальдо. Перша церква на скелі була заснована в 1480 році, а її будівництво було завершено в 1522 році — коли, за переказами, сталося диво.
Легенда свідчить, що ангельське втручання врятувало статую П’єта, яка зображає Марію, що тримає на руках бездиханне тіло Ісуса, з Родосу, нещодавно захопленого османами. Вона була дивом перенесена на гору Бальдо. За іншою, менш дивовижною версією, статуя була просто подарована Людовіко, місцевим лордом. Відвідувачі можуть насолоджуватися цим історичним витвором мистецтва і сьогодні. Стежка, що веде до скелі, сьогодні менш небезпечна для підйому, але її страхітливі 2400 метрів від містечка Брентіно-Беллуно викликають побоювання навіть у найзавзятіших мандрівників. Можна лише уявити, який шлях колись долали паломники. На шляху є 14 молитовних станцій, де побожні люди читають молитви. Вважається, що довга дорога подібна до дороги Христа, коли він ніс хрест на Голгофу.
Відлуння церковних дзвонів, яке лунає в чистому гірському повітрі, говорить про те, що це особливе місце. Наближаючись до святилища, башта та прямовисні скелі, здається, підносяться до небес. Такий вигляд воно має завдяки численним перебудовам, що відбувалися протягом століть. Після відкриття у 1530 році, у 1625 році церква зазнала масштабної перебудови, в результаті якої її перейменували на Санта-Марія-Бальдо.
Але його нинішній вражаючий вигляд був облаштований у 1970-х роках. Потріскана, але ціла, споруда отримала амбітний косметичний ремонт та була розширена майже втричі — до 600 квадратних метрів. Частина церкви була знесена, а стіна скелі розкопана так, що внутрішня північна сторона і вся західна стінка були повністю витесані з живої скелі.
У цей час також додали готичний фасад і вежу, а назву змінили на Санктуарій Мадонни делла Корона — слово «корона», що з латинської означає «вінець», натякає на гірський хребет, схожий на корону навколо. Сама церква ніби зачарована цим чудовим краєвидом.
Серед вірян і туристів, в освітленому свічками інтер’єрі, зали святилища наповнені символами відданості. Проте одна з них, можливо, більше, ніж інші, найкраще представляє подорож сюди: Свята сцена (Scala Sancta). Ці 28 мармурових сходинок нагадують ті, по яких Ісус піднімався на суд після того, як його били батогом. Сьогодні віруючі долають їх навколішки, читаючи молитви та роздумуючи над страстями Господніми.
