Blog

  • В Україні судитимуть комунізм (фото)

    В Україні судитимуть комунізм (фото)

    #img_right#Комуністичну ідеологію необхідно засудити назавжди. У цьому переконані організатори міжнародної конференції «Від комунізму до демократії – через Міжнародний суд. Правові механізми запобігання системним злочинам проти людства», що днями пройшла в Києві. Представники більше ніж 20 організацій з України, Канади, Росії, Литви та Німеччини зібрались для того, щоб викрити злочини комунізму як минулого, так і сьогодення, а також розробити механізми проведення міжнародного суду над злочинами комунізму проти людства.

    Захід розпочався вшануванням хвилиною мовчання жертв Голодомору і всіх жертв комуністичних злочинів та показом документального фільму «Незнаний голод» про трагічні події  1932-33 років. Фільм з Канади привіз сам режисер – Тарас Гуцало.  Фільм базований на інтерв’ю з живими свідками та дослідниками Голодомору, зокрема, з відомим вченим Гарвардського університету Джеймсом Мейсом. Ця мало відома на той час документальна стрічка була першим фільмом про Голодомор в Україні, випереджуючи навіть тепер добре відомі «Жнива розпачу», що так само створені в Канаді.

    Ігор Лісодід як голова оргкомітету переконаний, що суд громадськості над злочинами комунізму зробити легко і суспільство вже давно готове до цього. А ось щоб зробити суд на державному чи міждержавному рівні – необхідно, щоб уряди країн були готові розробити нову законодавчу базу і вже на основі цього провести трибунал, або використати існуючу законодавчу базу відомих трибуналів. «Потрібно не допустити повернення комуністів, адже ця загроза не зникає. І комуністи в своїх програмах відверто пишуть, що вони підуть ленінським шляхом. А цей шлях пролягає по трупам мільйонів людей», – додав він.   

     Володимир Сергійчук, професор, доктор історичних наук України, наголосив, що «комуністична ідеологія себе вичерпала, вона виявилася недієздатною». «Зараз комунізм не користується популярністю серед людей. За цієї ідеології як людина, так і народ не можуть вільно розвиватися», – вважає він.

    Рональдас Расінскас, виконавчий директор «Міжнародної комісії з оцінки злочинів радянського  та нацистського окупаційних режимів», запропонував визнати радянську ідеологію злочинною: «Історія    завжди була, є і буде сферою маніпуляцій суб’єктивних оцінок та інтерпретацій». Він порівняв два тоталітарні режими – комуністичний та фашистський – та ставлення до них литовців та євреїв. Пан Расінскас запропонував розширити концепцію геноциду і прийняти юридичні рамки, де злочини комуністичного режиму визначатимуться як злочини міжнародного масштабу проти людства і людяності, котрі не мають строку давності, а також ухвалити жорсткі закони та кримінальну відповідальність за заперечення злочинів комуністичних режимів. Він наголосив: «Треба пам`ятати, що непокараний злочин повторюється. Кримінальне судове покарання стало б даниною пам`яті загиблих, запорукою миру та стабільності в Україні, Європі та світі».

    Дослідник комуністичної ідеології, голова секретаріату ОУН Роман Матузко в своїй доповіді викрив ідеологію, політику й основи економічного будівництва комуністичної теорії: «Якщо ми не будемо бачити практику теорії, ми ніколи не переможемо цю злочинну ідеологію».

    Проводячи паралелі з сьогоднішньою ситуацією в Україні, він заявив: «Про яку судочинну систему можемо говорити, коли на сьогоднішній день система «власті совєтов» в Україні не ліквідована? Коли «вєрховний совєт» (не плутати з Верховною Радою) на сьогоднішній день в своїй більшості проімперського та прокомуністичного спрямування?» Він додав: «Я прагну, щоб ви усвідомили, з якою небезпечною ідеологією та тонкою системою впливу на людську підсвідомість ми зіштовхнулися».

    Спеціальним гостем конференції був екс-держсекретар Канади з Азіатсько-Тихоокеанського регіону Девід Кілгур. На конференції він презентував незалежний звіт щодо сьогоднішніх злочинів комуністичної партії в Китаї. Разом із співавтором, Девідом Мейтасом, вони дійшли висновку, що тоталітарний режим КНР санкціонує вилучення органів у живих людей, послідовників Фалуньгун, після чого їхні тіла піддаються кремації для знищення доказів. Зараз духовна практика Фалуньгун переслідується в Китаї, а тисячі її послідовників піддаються тортурам в таборах, використовуються в якості рабської трудової сили, а також гинуть через вилучення життєво важливих органів. Пан Кілгур зазначив: «Історія Комуністичної партії – це історія страхітливих масових злочинів стосовно власного народу. Комуністичний режим [Китаю] знищив більше безневинних людей, ніж нацистська Німеччина і сталінський режим разом узяті. Спостерігається масове вбивство або відмова дівчаток від новонароджених. Широко застосовуються тортури. Здійснюється масове і довільне виголошення смертних вироків. Китай здійснює більшу кількість страт, ніж решта всіх країн разом узятих. Релігійні переконання пригнічуються…»
     
    Девід Мейтас – міжнародний адвокат з прав людини, біженців та мігрантів вважає, що комуністична ідеологія призводить до однакової системи порушення прав людини в будь-якій країні, де вона панує. У своїй доповіді про корені комуністичної ідеології Девід Мейтас зазначив: «Переслідування проти Фалуньгун, яке ми бачимо в Китаї, не є суто китайською проблемою, це – комунізм. Так само, як і спровокований голод, який відбувався в Україні, був не лише українською проблемою. І як мовчали про голодомор в Україні або ж про нацистські табори смерті, так само блокується інформація про жорстоке переслідування послідовників Фалуньгун у Китаї. І ми бачимо схожі системи порушення прав людини, де б не панувала ця тоталітарна ідеологія».

    Ян Якілек, представник міжнародної правозахисної організації International Society for Human Rights з Польщі, розповів про падіння комунізму в своїй країні: «Ідеологія комунізму в основному гарантує, що все буде приведено до найменшого спільного знаменника – найгірші люди прийдуть до влади й пануватимуть країною. Це урок, якого ми навчились в Польщі. Звичайно, в нашій країні комунізму ніхто не хотів, він був нав’язаний Радянським Союзом, Сталіним. Падіння комунізму в 1989 році було результатом того, що робочі та інтелектуали об’єднались і просто заявили: «Це має припинитися зараз!» І зараз комуністична партія в Польщі заборонена. Це прописано в конституції. Я сподіваюсь, що в Україні люди зможуть розпізнати справжню сутність цієї ідеології і підуть таким самим шляхом, що й ми».

    Сергій Неділько – юрист, голова громадського об`єднання «Самостійна Україна», звернув увагу на те, що в міжнародній судовій практиці «злочини проти людства і проти людяності не мають терміну давності». Щодо механізму реалізації  Міжнародного суду над злочинами комунізму він також запропонував «звернутись до Президента, щоб утворити робочу групу для підготовки нормативних актів, які стосуються засудження тоталітарного режиму. Також  звернутись до відповідних державних органів України з вимогою почати процес примусового розпуску (ліквідації компартії) на тій підставі, що вона проголосила право наступництва злочинної КПРС». Таким чином, на його думку, від національного засудження комунізму можна перейти до міждержавного, а потім до міжнародного: «Якщо на національному рівні ми зможемо вирішити питання про визначення факту і засудження ми можемо створити міждержавну комісію або міждержавний суд разом з тими країнами Європи, які вже провели люстрацію, які так чи інакше засудили комуністичний режим».
     
    Також з доповідями виступили Ванда Брідене – член правління Міжнародної асоціації колишніх політв‘язнів та жертв комунізму (Inter-Asso) (Німеччина), Євген Пронюк – голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих (Україна), Степан Кириленко – заступник голови Київської організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса (Україна), Андрій Мохник  – голова Київської міської організації ВО «Свобода» (Україна), Іван Крулько – голова Молодого Народного Руху, член політради НРУ (Україна), Вікторія Сюмар – виконавчий директор Інституту масової інформації (Україна),  Максим Гафіяк – голова Київського регіонального відділення Міжнародної Правозахисної Асамблеї, член Українського Комітету «Гельсінкі-90» (Україна).
    Учасники конференції ухвалили резолюцію щодо подальшої розробки правових механізмів, які дозволять провести Міжнародний суд над злочинами комунізму проти людства, заборонити комуністичну ідеологію як людиноненависницьку та унеможливити повторення злочинів комунізму у майбутньому. Окремо була винесена резолюція щодо становища в Китаї, де в живих послідовників Фалуньгун вилучаються для продажу органи, як акту нового, небувалого до цього в історії людства, яскравого прикладу нового виду геноциду.

    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
           

  • В Україні щонайменше 4 людини вірять у Майдан

    В Україні щонайменше 4 людини вірять у Майдан

    #img_left_nostream#Тарас Стецьків, Микола Томенко, Юрій Луценко та Володимир Філенко, польові командири, привселюдно заявили сьогодні, що щиро вірять у перемогу Майдану у 2004 році.
     
    Але вони переконалися, що людям треба не тільки обрати владу, але потім її ще й контролювати.
     
    Атмосферу тогочасного Майдану відтворювали хронікальні кадри, що транслювалися на моніторі. Помітивши зацікавлених журналістів, голови яких у якусь мить були повернуті до відеоматеріалу, Юрій Луценко пошуткував, що «на такі кадри дивитися на багато цікавіше ніж на їхні обличчя».  
     
    Згадуючи події 2004 року, Луценко підкреслив, що ключовими поняттями, які об’єднали людей, були віра, свобода та гідність. За словами пана Юрія, тогочасна влада намагалася лишити людей саме гідності, адже «без гідності народ перетворюється в мовчазне бидло».
     
    Під час промови четвертого польового командиру, пана Стецьківа, Луценко багатозначно посміхався з Володимиром Філенко, вказуючи на монітор, де пані Юлія з Ющенком в унісон з натовпом вигукували гасла Майдану. Такий радісний настрій залишився без коментарів.
     
    Микола Томенко своїм виступом акцентував ту роль, яку відіграли прості люди, ризикуючи своїм життям, роботою, здоров’ям, стоячи на Майдані. Томенко зазначив, що основною помилкою влади та ЗМІ була героїзація політиків тоді, коли потрібно було героїзувати тих простих людей. Микола Томенко переконаний, що Майдан відіграв значну роль у формуванні громадянської свідомості українців. До Помаранчевої революції лише 49% українців пишалися, що вони є українцями, а після 2004 року – 67%.
     
    Говорячи про сьогодення, Луценко зазначив, що найкращим подарунком людям на третю річницю Помаранчевої революції буде створення демократичної коаліції.
    Чотири польових командири представляють сьогодні дві політичні сили, але «дружньо, по-братські», Томенко та Філенко представляють партію БЮТ, а пан Луценко зі Стецьківим – "Нашу Україну – Народну самооборону". І для пана Томенка були вкрай образливі рядки з одного видання, де журналіст говорить про існуючі ідеологічні розбіжності між партіями БЮТ та НУНС. Він запевнив усіх у протилежному.
     
    Україна визначила своїх чотирьох польових командирів, своїх чотирьох «елементів». А хто ж той п’ятий «елемент», який спроможний буде врятувати Україну? 
    #img_center_nostream# 
  • Голодомор: 10 млн. жертв, але скільки буде свічок?

    Голодомор: 10 млн. жертв, але скільки буде свічок?

    #img_left_nostream#24 листопада, у День вшанування жертв Голодомору, Президент закликає кожного українця засвітити свічку на згадку про загиблих. У 32-33 роках двадцятого століття в Україні від голодної смерті померло близько 10 млн. людей. Щонайменше 10 млн. свічок вимагає від нас історія та наша пам’ять, але чи набереться така кількість в Україні?

    Можливо не у кожному вікні буде горіти така свічка. Україна розділилася на тих, хто хоче пам’ятати, і на тих, хто пам’ятає, але прагне забути. «Прикро, що світова спільнота не знає цілого масиву з подій 1932-1933 років, але більш прикро, що сама нація не хоче про це знати», – зазначив В. Ющенко, повідомляє прес-служба МЗС України. Президентська політика спрямована на вшанування історичної пам’яті щодо Голодомору, але вона зустрічає чимало перешкод, як з боку власного народу так і з боку інших країн, зокрема Росії, яка займає досить принципову позицію щодо цього питання.

    «Коли я був у Америці, де представляв виставку «Забуттю не підлягає», в тому числі і в штаб-квартирі ООН, російська дипломатія робила дуже серйозні й вагомі кроки для того, щоб Голодомор не був визнаний геноцидом», – згадує Роман Круцик, голова київської міської організації «Меморіал».

    Сьогодні Міністерство закордонних справ Росії звинувачує Україну в спекуляції на темі Голодомору. Як повідомляє «Газета по-українські», у понеділок Департамент інформації й преси МЗС Росії заявив, що «оголошення трагічних подій тих років «актом геноциду» щодо українського народу є однобоким перекручуванням історії…».

    Якщо це було перекручуванням, тоді звідки взялися архівні документи, які так ретельно приховувала влада? На сьогоднішній день СБУ вже розсекретила значну кількість таких  документів, за допомогою істориків було опубліковано більше 100 науково-документальних книг, у яких досліджується природа тоталітаризму, політичних репресій і Голодомору 1932-1933 рр.

    Але, нажаль, цього виявилося замало для світової спільноти, щоб визнати Голодомор геноцидом українського народу. На сьогодні лише близько 10 країн визнали трагедію 32-33 років геноцидом. Серед них Австралія, Еквадор, Іспанія, Перу, Грузія, Канада, Литва та ін. Польща висловила свою солідарність з позицією України щодо визнання Голодомору актом геноциду. Втім Франція не визнає, адже вважає, що голод був і в інших регіонах.

    Хоча до компетенції ЮНЕСКО і не входить визнання Голодомору геноцидом, але й вона не залишилася осторонь. 1 листопада цього року 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про «Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні». У тексті Резолюції Генеральна конференція ЮНЕСКО вшанувала пам’ять загиблих і висловила співчуття жертвам Голодомору 1932-33 років в Україні та жертвам голоду, що також мав місце у Росії, Казахстані та інших частинах колишнього СРСР, повідомляє прес-служба МЗС України.

    Координатор системи ООН в Україні Френсіс М. О’доннелл висловив сподівання, що ООН також розгляне питання щодо визнання Голодомору геноцидом, повідомляє Delfi.

    Перший заступник міністра закордонних справ Володимир Огризко вважає своїм величезним моральним обов’язком, як громадянина, так і дипломата, донести до нашої, а головним чином до світової громадськості, правду про цей страшний злочин проти українського народу. «Скажу відверто, це не проста робота…», – зізнався пан Володимир. Поки що в світі дуже мало знають про цю трагедію. Часто Голодомор в Україні ототожнюють з тим голодом, який мав місце в інших регіонах Радянського Союзу. Пан Огризко переконаний, що саме роз’яснювальна робота щодо Голодомору в Україні є найважливішою на даному етапі.

    А ось пан Литвин не підтримує ідеї надання Голодомору статусу геноциду. За інформацією ІCTV, політик вважає, що потрібно чітко заявити, що це крок для встановлення історичної правди, а не зведення історичних рахунків, а тим більше висунення претензій Росії як правонаступнику Радянського Союзу.

    Нагадаємо, що українські та закордонні історики зібрали незаперечні докази того, що мільйони людей у Радянській Україні померли внаслідок систематичної конфіскації зерна та продуктів харчування.

    Отже, кількість запалених свічок буде свідчити про розуміння громадою важливості шанування своєї історії. Можливо зараз їх буде замало, але крок за кроком ми наблизимося до того моменту, коли будемо спроможні вшановувати не тільки померлих під час Голодомору, але й зможемо співчувати іншим народам.

  • Стелла Захарова вже вдруге проводить зіркові вечори

    Стелла Захарова вже вдруге проводить зіркові вечори

    #img_left_nostream#Вже вдруге радує киян Стелла Захарова, олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики, президент благодійного фонду «Спорт і діти». 22 листопада в приміщенні цирку в Києві відбулось справжнє свято спорту та мистецтва. За словами організаторів, це шоу покликане популяризувати тих людей в Україні, які заслуговують уваги та пошани, які є гордістю нації.

    Навколо арени були побудовані чотири подіуми, де розташовувалися білі столики для гостей-зірок. Приємно здивувало те, що на вечір були запрошені не тільки сучасні поп-зірки та представники шоу-бізнесу, а й люди, які створювали спортивну історію нашої країни, відомі тренери, футболісти, хокеїсти, воротарі ті інші. Серед таких зірок були: футболіст Анатолій Дем’яненко, людина-легенда шведського футболу Вадим Євтушенко, головний тренер по роботі з воротарями Михайло Михайлов, який пропрацював в київському “Динамо” 14 років  та інші.

    Організатори потішили публіку виступами братів наших менших. Разом зі співачкою Тетяною Недєльською на сцену вийшов у супроводі двох своїх хазяїнів величезний слон з пофарбованими нігтями. Про це ще згадає потім Лайма Вайкулє, до речі, вона бодай не єдина, хто співав без фонограми. Схоже візажисти та манікюрниці добряче попрацювали над дуетом Недельська-слон, ось тільки костюмера, мабуть, забули долучити. Тетяна вийшла на сцену в сорочці китайського стилю та .. спортивних штанях. Хоча, хто знає, може така зараз мода.

    Сама ж володарка вечора Стелла відкрила святковий зорепад, виїхавши верхом на коні. Це викликало хвилю щирих овацій. Ведучими свята були вже незмінна Ольга Сумська та Юрій Горбунов. Ольга виглядала справжньою сніговою королевою у ніжно голубому вбранні. Видно акторка вже готується до зими і приміряє до себе нову роль. Підтримати свою діву прийшов і її чоловік Віталій Борисюк. До речі, вони разом вже 17 років. Красуня Власова виділялася серед інших, явно не зимовою засмагою, що ще більше підкреслювало рожеве вбрання співачки.

    Дует «Барселона», що вже став улюбленцем публіки, вже вкотре потішив своїми голосами. Треба зазначити, що найгучніші оплески під час концерту глядачі подарували саме дуету «Барселона». Глядачі, звісно не обділили й зіркову пару Ольгу Сумську та Віталія Борисюка, Лайму Вайкулє і, звичайно ж, Стеллі.

    Незаперечне одне: Стеллі Захаровій вдалося організувати справжній зорепад. Серед інших зірок засвітилися: Ель Кравчук, Міка Ньютон, Асія Ахат, Маша Фокіна, Євгенія Власова, Наталя Могилевська, гурт SMS, Геннадій Вітер та інші.  

    Три години свята, три години вдалого поєднання спорту та мистецтва заради допомоги іншим. Низький уклін організаторам та побажання сили та наснаги у подальшій кропіткій роботі заради дітей, заради майбутнього.

    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream# 
  • Суверенітет Канади над водами Арктики під питанням

    Суверенітет Канади над водами Арктики під питанням

    Більше 300 років Північно-Західний прохід між Азією та Європою залишався «Арктичним Граалем», як називали цей морський шлях у 1980-х роках сучасники.

    #img_right#Навіть з середини ХХ століття лише невелика кількість кораблів здійснювала плавання через крижані течії, але, незважаючи на відвагу, навіть їхні досягнення не перетворили його на торговий шлях.

    За іронією долі, не навігаційні інновації, а сьогоднішнє глобальне потепління може здійснити недосяжну мрію безстрашних відкривачів тих років – перетворити Північно-Західний прохід на величезний морський шлях. І поки що це, можливо, звучить принадно, однак може поставити під питання суверенітет Канади над Арктичним морем.

    Який суверенітет вважати суверенітетом?

    Канада – арктична країна, що є для її мешканців джерелом національної гордості. Коли 9 липня Стефан Харпер (прем’єр-міністр Канади ¬– прим. пер.) оголосив, що місто Оттава планує витратити 3,1 мільярда доларів на будівництво 6-8 вартових кораблів класу 5 для охорони Арктичного побережжя і ще більше – на глибоководний порт для їх обслуговування, він насправді висловлював слова багатьох своїх попередників, звернені до світу: «Води Арктики належать Канаді!»

    Але чи зможе Канада відстояти свої права іншим способом, окрім як вдаючись до сентиментальності?

    Сама ідея суверенітету мінлива. Харпер під час повідомлення про ці затрати впевнено заявив: «Коли приходить час захищати наш суверенітет над Арктикою, перед Канадою постає вибір: ми його домагаємося або ми його втрачаємо». Якщо країна не буде захищати свої володіння, вона втратить їх.

    На практиці це означає: країна повинна активно патрулювати на своїй території, бути здатною відбивати агресорів, зберігати мир та безпеку в районі. Її володіння також повинні бути визнані урядами інших країн.

    У газеті «Перспективи Півночі» професор юриспруденції при Університеті Оттави Дональд Мак-Рей говорить про те, що Канада, захищаючи свій суверенітет над Арктикою, повинна буде зустрітися з подвійними стандартами.

    Стосовно прав на земельне володіння, існує геополітичний факт, що в 1880 році Британія поступилася Канаді Арктичним архіпелагом. Однак претензії на суверенітет над ним дуже хиткі.

    Парадоксально то, что в договоре также существует пункт, говорящий, что соглашение не меняет исторической позиции каждого правительства на вопрос о суверенитете.

    Сполучені Штати ніколи не визнавали владу Канади над Північно-Західним водним шляхом, і довгі роки дві сусідні країни грали в «кота-мишки» без явних перемог з чиєїсь сторони. Наприклад, якщо Сполучені Штати без попереднього попередження відправляють судно, Канада негайно виписує дозвіл. За Згодою про арктичне співробітництво 1988 року Сполучені Штати погодились із тим, що американські криголами повинні мати дозвіл від Канади, щоб плавати спірними водними територіями. Канада погодилася завжди виписувати дозвіл.

    Коли справа доходить до питання про фізичну присутність на півночі, у Канади завжди виникають труднощі, оскільки архіпелаг займає 40% її території, там украй суровий клімат, в результаті чого нагляд коштує дуже дорого.

    У документі Державної оборони, датованому 10 липня, значиться, що військово-морський флот Канади нині не має можливості патрулювати Арктичний океан «і має змогу перебувати у північних водних просторах тільки невеликий період часу і лише тоді, коли немає криги». В далеких північних районах відсутня навіть постійна пошукова та рятувальна служба, не кажучи вже про багатофункціональну службу безпеки.

    Загалом, ніщо з того не має великого значення. Однак глобальне потепління змінює арктичні реалії. Глобальне потепління перетворює суверенітет над полярною Північчю на тему для гарячого обговорювання.

    Міжнародні спеціалісти з нагляду за зміною клімату нині передбачають, що у недалекому майбутньому в результаті танення крижаного полярного покрову кораблі, здійснюючи плавання, зможуть перетинати Атлантичний та Тихий океани, пропливаючи шляхом на 7 000 км коротшим порівняно з теперішнім, який проходить через Панамський канал.

    У 2004 році Арктична рада у своєму дослідженні, що має назву «Вплив потепління на Арктику», відзначила, що до кінця поточного сторіччя навігаційний період (коли концентрація криги менше на 50%) на Північному шляху ймовірно збільшиться до 120 днів порівняно з нинішнім періодом 20-30 днів.

    Згідно даних, отриманих з американського підводного човна, об’єм криги в арктичних морях скоротився на 40%. Ці дані були представлені у 2001 році на оперативному симпозіумі військово-морського флоту, який пройшов під обережно вибраною назвою «Операції військово-морського флоту у безльодовій Арктиці».

    Якщо Північно-Західний прохід стане вільним, як це очікується, то Канада зможе зберегти свій суверенітет над Арктикою лише в умовах значного збільшення операцій у Арктиці. Це логічно витікає з Конвенції ООН 1982 р. про морське право, в якій сказано, що кораблі та літаки мають право перетинати будь-які «міжнародні канали». Під «міжнародними каналами» маються на увазі водні шляхи, котрі використовують для міжнародної навігації між двома частинами відкритого моря (або моря поза територіальними водами) або особливих економічних зон.

    На Північному шляху до цього часу не було регулярної навігації, тому він не підпадав під визначення «міжнародного каналу». Але щойно він стане таким, Канада не буде мати права затримувати судна. І, якщо Канада не буде затримувати судна, вона повинна буде здійснювати контроль над усім, що станеться після цього. Але якщо вона не зможе робити це, то вона втратить право на суверенітет.

    Експерт з міжнародного права при Університеті Британської Колумбії Майкл Байєрс повідомляє: «Танення криги збільшує можливість для суден пропливати, не питаючись про дозвіл на це. Якщо Канада не попередить такий неузгоджений транзит, то зникне право Канади на володіння Арктичними водами».

    Хвиля активності не обмежиться лише торговим флотом. Тиск зросте, коли нафта та газ у відкритому морі стануть більш доступними, коли відкриється новий рибний промисел тріски та скумбрії, і виникнуть нові можливості для відкриття туристичних ліній.

    І що найважливіше: Канада повинна буде довести свою здатність до запобігання тероризму, щоб закрити терористам легкий шлях для транспортування бомб у Північну Америку. Професор Байєрс вважає, що цей момент міг би стати найбільшою перевагою у задумах Оттави. Він гадає, що після подій 11 вересня «найважливішою річчю для канадського уряду є можливість переконати американський уряд у тому, що контроль над Північно-Західним шляхом принесе користь також і США»,

    Можливо, це гарна ідея, але чи підуть Сполучені Штати на це? Чи вирішать проблему декілька мільярдів доларів та жменька криголамів?»

    Якщо Оттава не готова до підвищення ставок, то у своїх претензіях на суверенітет над Арктикою Канада ходить по тонкій кризі.

    Сінді Друкьєр. Велика Епоха

  • У Києві вшанували пам‘ять невинних жертв Голодомору (фотоогляд)

    У Києві вшанували пам‘ять невинних жертв Голодомору (фотоогляд)

    На знак вшанування пам‘яті невинних жертв Голодомору 1932-1933 рр. у суботу 24 листопада у Києві відбулася акція «Засвіти свічку».
     
    Президент України Віктор Ющенко у своїй промові на Михайлівській площі сказав: «Проти нас ішло зло. Його ймення – геноцид. Свідома, спланована і втілена спроба упокорення нації. Його організатор і виконавець – тоталітарний комуністичний режим. Це – головний убивця».
     
    На пам‘ять жертв Голодомору на Михайлівській  площі засвітили 33 тис. свічок.
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream# 
     
     
     
  • Розквіт Фалуньгун у Китаї до початку репресій (фотоогляд)

    Розквіт Фалуньгун у Китаї до початку репресій (фотоогляд)

    Історичні фото, на яких зображено період бурхливого розквіту практики Фалуньгун у Китаї.

    За даними Інформаційного центру Фалуньгун, починаючи з 1992 р., коли ця практика почала поширюватися в Китаї, і до 1999 р. – моменту її заборони китайською компартією, її послідовниками вже стало близько сотні мільйонів чоловік.

    #img_gallery#

  • Епічна картина «В ім’я короля: історія облоги підземелля» – віднесе у світ магії та пригод

    Епічна картина «В ім’я короля: історія облоги підземелля» – віднесе у світ магії та пригод

    З давніх-давен, в епоху магії, як оповідає легенда, зло обрушилося на королівство. Зловісна армія тьми знищує все на своєму шляху. Простий фермер відправляється вдорогу, щоб помститися за смерть сина, убитого зверовоїнами і відшукати викрадену дружину.

    Епічна картина з розгалуженою сюжетною лінією, безперервною дією і яскравими, героїчними персонажами з першої ж хвилини захоплює глядача в світ, повний стародавньої магії і небезпечних пригод.

    #img_gallery#

  • 33 тисячі свічок засвітилися на згадку про жертв Голодомору

    33 тисячі свічок засвітилися на згадку про жертв Голодомору

    #img_left_nostream#«В 1933 році вмерла моя сестричка…, їй було тільки 3 роки. Вона не кричала, не вередувала, а просто тихо просила поїсти…» – згадує людина, яка пережила трагедію 1932-33 років, що забрала життя мільйонів українців. У той час за колосок пшениці, зірваний у полі, людину позбавляли життя.
     
    24 листопада виповнилася 75-а річниця Голодомору в Україні, штучно створеного радянським комуністичним режимом. У цей день тисячі людей зібралися на Михайлівській площі в Києві, щоб ушанувати пам’ять загиблих від голоду, згадати їхні імена й поставити на їхню честь свічки.
     
    За словами істориків, штучний голод в Україні тривав 500 днів, але скільки ж мільйонів безневинних душ померло мученицькою смертю й скільки дітей не було народжено – точно не знає ніхто.
     
    У церемонії вшанування пам’яті безневинних жертв Голодомору взяли участь Президент України Віктор Ющенко з родиною, мер Києва, Леонід Черновецький, Юлія Тимошенко, представники Кабінету Міністрів, громадські  й молодіжні організації, а також представники всіх областей України, і Автономної Республіки Крим.
     
    «Проти нас ішло зло. Ім’я йому – геноцид. Свідома, спланована й реалізована спроба втихомирення нації. Його організатор і виконавець – тоталітарний комуністичний режим. Це – головний убивця», –  заявив Президент.
     
    Президент Ющенко закликав світ визнати Голодомор 1932-33 років актом геноциду проти українського народу. Наступний рік проголошено Роком пам’яті жертв Голодомору. Віктор Ющенко заявив про необхідність очистити територію України від символів тоталітарного режиму.
     
    «Всім нинішнім апологетам сталінізму я говорю прямо й твердо – ваші спроби приречені, виправдання немає й не буде, покайтеся у своїх гріхах. Це ваша моральна відповідальність перед країною й нацією», – призвав Президент України.
     
    У той вечір на Михайлівській площі запалили 33 тисячі свічок з надією на те, що історія не повториться знову і не буде забута.
    #img_center_nostream# 
  • Грудне вигодовування

    Грудне вигодовування

    Замітки годуючої мами Чим же все-таки такий важливий процес грудного вигодовування малюка, крім простого насичення їжею?

    #img_left#Педіатрична наука впровадила вже в нашу свідомість дуже багато принципів і понять, які насправді дуже далекі від природного процесу народження і вигодовування дитини. На щастя, останнім часом вже почали писати і говорити про те, що непогано було б бути трохи ближче до природи і природного життєвого процесу в цьому питанні.

    Годування грудьми це невід’ємна ланка в процесі появи на світ і розвитку людського дитяти. Випадання цієї ланки призводить до багатьох незворотних наслідків, які ми потім пожинаємо протягом всього життя.

    Зведення потреб малюка виключно до фізіологічних призводить до погляду на грудне вигодовування, як на процес задоволення харчових потреб, необхідних для росту і розвитку дитини.

    Тому науковий педіатричний підхід направлений на з’ясування питань: які потреби дитини в тих чи інших речовинах, чи достатньо цих речовин міститься в материнському молоці, скільки і коли потрібно молока дитині, який повинен бути режим і гігієна годування. Педіатри пропонують мамам практичні розроблені схеми, неухильні для виконання.

    Тварини не мають розвиненого інтелекту, проте годують своїх малюків грудьми дуже успішно. І лише людський інтелект, який уявив себе вінцем творіння, міг звести цей процес до наукоподібних схем.

    Чим же все-таки такий важливий процес грудного вигодовування малюка, крім простого насичення їжею?

    Молоко кожної матері абсолютне індивідуально. Воно призначене конкретно для її дитини. На першому році життя мати і дитя є практично єдиною системою, вони ніби нерозривно зв’язані і підігнані один для одного. Будь-яке донорське молоко, звичайно, краще, ніж штучне вигодовування, але це молоко – вироблене природою для іншої дитини з іншими фізіологічними особливостями. Склад материнського молока постійно міняється у зв’язку із зростанням і змінними потребами малюка. З молоком матері дитина отримує різні антитіла, що оберігають її від дії інфекцій.

    Як правило, діти на грудному вигодовуванні менше хворіють і швидше видужують. Механізм смоктання влаштований так, що не просто дозволяє малюкові висмоктувати молоко з грудей матері, а стимулює у неї найважливіші для розвитку тонкі нервові та ендокринні процеси. Цей процес включений в механізм, що забезпечує нормальний і здоровий розвиток дитини. Є думка, що діти, які не задовольнили повністю в дитинстві цей рефлекс, схильні потім протягом життя до більшого ризику захворювання багатьма нервовими розладами. Механізм смоктання соски дещо інший. Як правило, те, що малюк смокче соску, говорить про якісь стресові ситуації в процесі його розвитку, що найчастіше сьогодні просто не розглядається, у зв’язку з повним незнанням або ігноруванням цих фізіологічних особливостей.

    Склад і властивості материнського молока залежать не тільки від того – що їсть мама, але і від її емоційного стану. Її стан «закодований» в молоці. Якщо мати чимось стурбована або засмучена, то цей стан з молоком передається малюкові. Іноді молоко матері стає просто практично неїстівним, і дитина відмовляється брати груди. Випадок з мого власного життя: одного разу, коли я годувала старшу дочку грудьми, я сильно хвилювалася і плакала, у результаті дочка відмовилася брати груди. Ми, будучи тоді дуже молодими і абсолютно неосвіченими в цих питаннях батьками, розгубилися і вирішили самі спробувати молоко. Це неймовірно, але факт – воно було гірким.

    Хоча до цього завжди мало приємний солодкуватий смак. Далеко не завжди в таких випадках молоко міняється аж до своїх смакових якостей, але воно все одно міняється і несе в собі весь спектр материнських переживань дитині. У поганому емоційному стані мами полягає часта причина нервових і, зокрема, травних розладів малюків в перші місяці життя. Сьогодні, на щастя, вже з’явилася література, де автори рекомендують жінкам під час годування думати про найпіднесеніше і найпрекрасніше. В процесі годування грудьми малюк засвоює від мами зразки емоційних реакцій, відношення до навколишнього світу, спрямованість мислення і духовних переживань.

    Саме тому вираз «ввібрати з молоком матері» насправді носить зовсім не образний, а абсолютно конкретний фізіологічний характер. Так само важливо пам’ятати і про режим годування. Але він повинен бути індивідуальним для кожного конкретного малюка. Тому що будь-яка маленька людина – абсолютно неповторювана. Один малюк може на перших порах практично весь час «висіти на циці», другий, -швидко їсть і відвалюється. Третій – їсть часто, але мало. Все це абсолютно нормально.

    Поступово інтервал між годуваннями збільшується. І ви повинні просто відчути свого малюка і налаштуватися під його потреби і режим. Тому що Ваш малюк сам знає краще за всіх, коли і скільки спати, їсти і гратися. І робить саме те, що для нього зараз необхідне, він сам собі встановлює оптимальний для нього режим. Перший рік життя режим цей мінятиметься постійно, тому що Ваш малюк росте, дуже бурхливо розвивається, і його потреби постійно міняються.

    Якщо Ви знаходитеся не вдома, а Ваш малюк хоче їсти тут і зараз, то годуй те його тут і зараз. Зрозумійте, в перший рік життя це не примха, а життєво необхідна потреба. Цілком можливо, що Ваш малюк і не зголоднів навіть, а просто з якихось причин нервує і стурбований, а мамині груди – це те, що може повернути йому в цей час спокій і впевненість. Якщо, звичайно, сама мама спокійна і впевнена в собі.

    Отже не комплексуйте, якщо склалася така ситуація. Що може бути прекрасніше за матір, яка годує немовля! Пригадайте, скільки таких чудових образів відобразили художники.І взагалі, не бійтеся розбалувати свого малюка. Чим більше Ви йому дарували любові, уваги і турботи, тим більше упевненим в собі, спокійним і успішним він потім буде в житті. Він сам потім в надлишку даруватиме любов і турботу всім людям, які оточують його, тільки тому, що не вміє по-іншому. Так його виростили і виховали. З’явилися цікаві дослідження учених про те, що діти, яких довше годували в дитинстві грудьми, в дорослому віці бувають найбільш успішними і роблять успішніші кар’єри, ніж ті, яких годували мало, або ті – які знаходилися на штучному вигодовуванні.

    У педіатрії прийнято вважати, що відлучення від грудей, навіть за наявності достатньої кількості молока у мами, повинно бути у віці близько року. Годування після року вважається недоцільним у зв’язку з тим, що в цьому віці малюк вже не отримує багатьох необхідних для розвитку організму речовин. Але дуже багато мам, які самі проходили таке відлучення, повинні пам’ятати, яким хворобливим був цей процес.

    Причому не тільки для дитини, але й для мами. Так, грубим втручанням в природний природний процес, залишається нереалізованою найважливіша біологічна програма. Це схоже на міну сповільненої дії. Потім, коли виникає взаємонепорозуміння у матері з дитиною в пізнішому віці, навряд чи хтось пригадає про всі ті неабиякі стреси, які ми створювали своєму малюкові, дотримуючись педіатричного підходу в питаннях вигодовування і виховання дитини.

    Процес же відлучення від грудей слід було б правильніше називати -завершенням грудного вигодовування. Як правило, це теж абсолютно індивідуальний процес. І, як пишуть багато прогресивних авторів сучасності, він може проходити у віці від півтора до трьох років і більше. Комусь може здатися абсолютно неможливим такий термін. Але ж так було раніше завжди, і лише педіатричний науковий підхід змінив свідомість людей і зробив таке незвичним і неможливим. Припинення грудного вигодовування повинно відбутися так само природно, як і почалося. Відмова від грудей відбуватися без жодного насильства тоді, коли у Вашого малюка відпаде в цьому потреба (і фізіологічна, і психологічна), виходячи з його індивідуальних особливостей. Тоді природним чином пропаде молоко і у мами.

    Все мною написане є результатом прочитання чималої кількості сучасної літератури на цю тему, а також підтверджене на особистому життєвому досвіді. У мене дві дочки з дуже великою різницею у віці. Першу я вигодовувала і виховувала повністю відповідно до того, що нам наказувала педіатрична наука у той час. А другу – виходячи з вищевикладених поглядів і принципів.

    Перша у мене плакала весь перший час життя. Плакала постійно, і я ніколи до ладу не могла зрозуміти чому. А причин тому, як я розумію зараз, було багато. Вічно голодна і засмикана дитина, якій ні їсти, ні спати не давали тоді, коли вона хоче, а все тільки за суворим режимом, рекомендованим педіатром в поліклініці.

    Навіть на руки прагнули брати дозовано, щоб не розпестити, як тоді було прийнято. У рік відірвали від грудей і відразу здали в ясла. Бідна моя дівчинка, ти вже пробач свою молоду тоді і зовсім дурну маму за це! Друга ж дочка у мене ще зовсім маленька, але свій перший рік життя вона провела зовсім по-іншому, ніж її старша сестричка.

    Вона у нас говорунка-реготунка, енергійна і життєрадісна, упевнена в собі і спокійна, дуже лагідна і добра. І я практично завжди знаю що їй треба, і чому вона може плакати. Тому що ми з нею поки не зруйнували божественний зв’язок єднання матері з дитиною.

    Хочу виразити безмірну подяку всім тим авторам, які, незважаючи на суворі педіатричні окрики, пишуть на цю тему, і освічують наші «занаучені голови», а точніше сказати, очищають нашу свідомість і допомагають повернутися до природи і божественної задумки Творця.

    Тамара Богданова. Велика Епоха