Blog

З кожним роком Земля стає все більше схожою на глобальне село. Відстань – більше не становить проблем. Телефон, Інтернет, факс знищують перешкоди для спілкування між людьми та компаніями. Все ж, іноді потрібне саме особисте спілкування, віч на  віч, так би мовити. В цьому випадку у нагоді стане літак, який швидко, як ніколи, домчить вас до місця призначення.

#img_left#«Потрібно презентувати новий проект у Празі. Ні через Інтернет, ні по телефону – лише особисто», – почувся у телефонній трубці голос партнера по роботі. Робота у глобальному селі не терпить зволікань: вже за кілька годин мій літак приземлився у столиці Чехії – Празі. В цей же день закипіла робота: презентації, зустрічі, навіть трохи навчання. Так пролетів тиждень. Останній вільний вечір, час трохи поспати і збиратися додому.  Все б нічого, якби не маленьке  «але»:   коли тиждень працював у одній з найгарніших столиць Європи, завтра відлітати додому, а сам не бачив навіть центральної площі міста – спати неможливо.

Якщо заснути не вдається –  час вирушати на прогулянку нічною Прагою. Це шанс поглянути на, так би мовити, вільне місто. У тому значенні, що вам не доведеться протискатися між туристичними групами, щоб подивитися на той чи інший пам’ятник. Не буде спокуси затриматися на півгодини у кожному наступному магазині сувенірів, куди вдень вас обов’язково кликатимуть, часто навіть російською.  Найголовніше – ви зможете сповна відчути атмосферу таємничості пустих празьких вулиць, яку підсилює світло нічних ліхтарів. Варто також зважити і на мінуси від такої прогулянки проти ночі.

Перше. Мапа дуже доречна, коли на вулицю виходите без супроводу місцевого жителя: і визначні місця всі видно де знаходяться, і свій готель потім легше відшукати.  Друге. Корисно буде дізнатися нічний розлад руху транспорту. Він висить на кожній зупинці.  Особисто я надовго запам’ятала: трамваї ходять щопівгодини, автобуси – щодвацять хвилин, метро після 24-ої не працює. Третє. У зв’язку  з тим, що туристів, як і місцевих жителів, на вулицях опівночі швидко меншає, то на випадок, якщо ви забудете всі знайомі слова чеською, в нагоді стане чесько-український розмовник. І останнє, але найголовніше: документи і фотокамера – зовсім не зайві речі.

#img_right#Вирушаймо. На трамвайній зупинці Стадіонній (не важко здогадатися від чого походить назва) цікавлюся у місцевого жителя, що він порадить відвідати в першу чергу. „Собор Святого Віти. Місцеві жителі здавна його любили, вони приходили туди попросити сил для хорошої роботи і мужності для збереження власної свободи", – відповів Петер. А хіба українські жителі міст колись прагнули чогось іншого?  Працювати і мати свободу, прагнення людей у всьому світі подібні.

Хвилина в хвилину, як зазначено у розкладі, під’їхав трамвай. Згідно з картою, поруч із собором св. Віти знаходиться „найбільший у світі комплекс з фортець – Празький Град"  – так написано у Книзі Рекордів Гінеса.  Це символ Чеської Республіки. Він складається з групи палаців і соборів, виконаних у найрізноманітніших архітектурних стилях. Раніше там жив король, а сьогодні працює президент. Незмінною залишилася одна традиція – зберігати коронаційні прикраси в стінах цієї фортеці. Тут також можна знайти цінні документи монархії, мистецькі скарби і Християнські реліквії. Як свідчить легенда про заснування Праги, у 7-му столітті цими землями правила мудра принцеса Лібусе. Якось у неї було видіння. „Я бачу місто, яке сягне зірок!" Сказавши це,  вона вказала на місце, де чоловік мастив поріг будинку. Невдовзі саме там за наказом принцеси спорудили фортецю, яку назвали Праха (від слова поріг, який чеською práh). Так розпочалася історія Празького Граду.

По дорозі до Карлового моста, який з’єднує два береги річки Влатва, як слайди в голові, змінюються стереотипні картинки Праги: Празька весна і вторгнення радянської армії, центр Оксамитової революції (падіння комуністичного режиму), анти-глобалізаційні протести у Празі, … богемне скло, традиції пивоваріння, Празькі пряники.

#img_left#Перше, що помітила, а точніше почула біля Карлового мосту – українська мова. „Ось, приїхали на зимові канікули на конференцію. В путівнику прочитала про Карловий міст, і як навмисно, завтра вже повертаємося до Києва,  тому оось тільки, власне, вночі змогла вийти на екскурсію. Зовсім не жалкую, бо міст у світлі ліхтарів виглядає дуже гарно", –  розповіла Ірина, студентка київського міжнародного університету. Ось монумент біля якого потрібно загадати бажання, поки тримаєшся за кам’яну руку скульптури.  Ось  чоловік почав грати на шарманці підспівуючи щось англійською.  Ось остання вежа мосту, яка сповіщає, що ви на території старого міста. Ось одразу і кав’ярня, яка відчинена, незважаючи на пізню годину. Там змерзлим туристам пропонують скуштувати гаряче вино, чеські тістечка і каву „за старовинним рецептом", як нам пояснила офіціантка. Дійсно смачним був напій, такого не знайти ні в Німеччині, ні в Британії, ні в Іспанії, що приємно, лише у Львові доводилося куштувати так приготовлену каву.

Далі я вже йшла, на звук ударів годинника. Річ у тому, що на площі старого міста на вежі є дивовижний годинник, про який складено безліч легенд. Найпопулярніша – про годинникаря, якому якось король замовив зробити „незвичайного годинника". Майстер довгий час працював і нарешті представив роботу. Годинник, під час бою якого встигають пройти 11 фігурок апостолів і сховатися за дверцятами, щоб через годину знову з’явитися. Коли майстер вдруге взявся до роботи король захвилювався. Він боявся, що наступний витвір годинникаря буде ще гарнішим і цього разу роботу отримає хтось інший. Тому вирішили осліпити майстра, але той, дізнавшись про задум, пробрався на вежу і зламав механізм. Багато знадобилося часу, щоб розгадати таємницю годинника і відремонтувати його. Сьогодні, як у ті далекі часи, щогодини сходяться десятки людей, щоб побачити „11 апостолів з годинника".

Пражці вміло поєднують історію і сьогодення. На старій площі багато кав’ярень та наметів, де розливають пиво й Глін-твейн, печуть тістечка та смажать „Празькі сосиски". Гості міста можуть і за ходом історичного годинника поспостерігати і „сучасно" перекусити.

Чекаючи на зупинці нічного трамвая побачила на стовпі оголошення, розібрати з нього вдалося лише одне речення: Прага – золоте місто гостроверхих куполів. Безперечно, правду кажуть, подумала я, і зайшла у нічний трамвай…

На Тижні високої моди у Парижі (Paris Fashion Week) пройшов показ колекції французького модельєра Кристіана Лакруа (Christian Lacroix) "Осінь-зима 2007/2008".

#img_gallery#

#img_left#– Ви згадали про регіонального Омбудсмена. Якою ви бачите структуру  цього підрозділу?

– Найважливішим є питання про особистість регіонального Омбудсмена, він такий же важливий, як і обрання парламентського Омбудсмена. Це повинна бути людина, яка має великий досвід правозахисної діяльності, пов’язаної з регіональними правозахисними організаціями. Якщо в регіоні є такі люди й такі організації, то це гарантія успішної роботи. В цьому випадку було б досить обмежитися штатом із двох чоловік: регіональний Уповноважений і його секретар. А якщо в регіоні немає такої людини і такої організації (це речі взаємозв’язані), то й недоцільно мати в такому регіоні представництво.

– Яким чином Ви бачите механізм діяльності регіональних представництв омбудсмена? Чи не потонуть вони під ворохом звернень, як це раніше сталося з приймальнями президента?

– Є суттєва різниця: вони мають розглядати звернення, що стосуються порушень прав людини. Дуже веклика кількість звернень стосуються інтересів, а не прав. Регіональний Омбудсмен має бути кваліфікованим правозахисником, який вміє відрізняти права від інтересів, і не буде розглядати звернення, які не належать до його парафії. Право на відмову є одним із суттєвих принципів правозахисної активності.

– Чи Ви можете стисло сформулювати, в чому принципова різниця між Вашим баченням інституту Омбудсмена та тим, що його демонструвала пані Карпачова?



– В період до 2004 року пані Карпачова займалася „гасінням пожеж". Можливо, в ті часи це була єдина можливість для захисту людей на цій посаді: доводити до кінця конкретні справи. На мою думку, зараз є  можливість для системних змін у правозахисті, які я й бажав би реалізувати. Як саме – я пишу в своїх тезах, вони є на сайті „Майдан": створення мережі регіональних представництв, делегування повноважень на регіональний рівень і спеціалізованим Омбудсменам, значне покращення комунікації та інформування про права людини, організація співпраці мережі недержавних правозахисних організацій з офісом Омбудсмена, фокусування особливої уваги на стратегічні справи, зокрема ті, які мають перспективу в Європейському суді з прав людини, також треба звернути увагу на співпрацю з адвокатами та неурядовими організаціями.

– Чому, на Вашу думку, не розглядається питання щодо прямого порушення закону в ситуації суміщення роботи Уповноваженого з депутатством і як може депутат правлячої партії балотуватися?

– Що стосується суміщенні посади Омбудсмена з депутатською діяльністю – це дійсно порушення – за законом питання несумісності має бути зняте протягом 10 днів. Проте після того, як Карпачова стала депутатом, її не могли змінити, адже не було голови Ради, який мав висунути нових кандидатів на посаду, він обраний був тільки в липні. Коли головою ВРУ став Мороз, всі пішли у відпустку. Тобто порушення тривало, але не з вини Карпачової. Має бути прописано у законі, що Уповноважений виконує обов’язки до обрання нового. Тут прогалини у законі.

Щодо висування від правлячої партії – це є порушення духу закону, позаяк закон забороняє займатися політичною діяльністю. Проте в законі безпосередньо не сказано, що Уповноважений не має права брати участь у виборах. Потрібне тлумачення Конституційного Суду, але йому не давали працювати. Це ж питання стосується і суддів. Але роз’яснення Конституційного Суду теж нема. Це пастка між відсутністю чіткої норми у законі і нерозумінням цього питання людьми, котрі працюють у владі.

У будь-якому випадку треба організувати подання до Конституційного Суду щодо тлумачення, яка діяльність є політичною. Я певен, що участь у виборах – ніщо інше, як політична діяльність. Треба унеможливити такі випадки у майбутньому.

З іншого боку, якщо та політична сила, в списку якої Ніна Іванівна пройшла до парламенту, хоче відчувати себе справжньою політичною партією європейського штибу, то вони мають обрати незалежного кандидата, а не свого. За усіма канонами Омбудсмен має бути неполітичною постаттю, кандидатуру якої узгодили і правляча партія чи коаліція, і опозиція. Між іншим, в західних країнах Омбудсмена обирають кваліфікованою більшістю, а не простою.

– Чи знаєте Ви, які кошти будуть потрібні для виконання програми і звідки Ви збираєтесь їх отримати, оскільки бюджет держави вже затверджено?

– За рахунок недержавних благодійників. Я впевнений, що багаті люди погодяться надати кошти на захист людей, чиї права були порушені державою. Подивіться, вся система юридичних клінік в країні утримується на кошти пана Сороса і пана Пінчука. Я пропоную створити фонд Омбудсмена – захисту жертв порушень прав людини, який акумулював би такі недержавні внески.

Окрім того, наскільки мені відомо, благодійні фонди фінансували діяльність Омбудсмена за часів перебування Ніни Іванівни на посаді, і, наскільки я чув, ці внески були доволі суттєвими. На жаль, точна інформація про використання коштів не була надана.

Мій досвід переконує, що проблема не в грошах, а в людях. Якщо є люди з добрими ідеями, які здатні їх реалізувати, то й кошти знайдуться.

Дякую Вам за розмову. Бажаю Вам успіхів у Вашій нелегкій роботі.

Довідка „Великої Епохи":

Захаров Євген Юхимович – кандидат технічних наук; член Харківського обласного юридичного товариства; член правління Міжнародного фонду "Відродження".

З 1990 – Заступник голови Харківської міської комісії з поновлення прав репресованих

З 1990 – член Московської Гельсинської ґрупи

1990-94 – депутат Харківської міськради

1992-1997 – член громадської ради Українсько-Американське бюро захисту прав людини

1993-1997 – Головний редактор журналу "Права людини в Україні"

З 1994 – Член робочої колеґії Міжнародного товариства "Меморіал"

З 1997 – співголова та виконавчий директор Харківської правозахисної ґрупи;

З 1999 – Головний редактор, щоквартальника "Свобода висловлювань і приватність"

З 2004 – Голова правління Української Гельсинської спілки з прав людини, голова правління.

Сімейний стан: одружений. Дружина Інна Борисівна – філолог, поет, редактор бюлетеня "Права людини"; син Борис – історик. Дві онучки.

Володіє англ. мовою.

Захоплення: поезія.

У Саппоро (Японія) на лижному чемпіонаті світу чемпіоном за класичною схемою (два стрибки із трампліну та гонка-переслідування на 15 км) утретє поспіль став німець Ронні Аккерманн. Услід за ним до фінішу прийшли американець Біл Демонг і фін Анссі Койвуранта.

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

На Тижні високої моди у Парижі (Paris Fashion Week) пройшов показ колекції ready-to-wear осінь-зима 2007/2008 японського модельєра Цуморі Тісато (Tsumori Chisato).

#img_gallery#

На Тижні високої моди у Парижі (Paris Fashion Week) пройшов показ колекції ready-to-wear осінь-зима 2007/2008 британського модельєра Джона Гальяно (John Galliano).

#img_gallery#

На Тижні високої моди у Парижі пройшов показ колекції ready-to-wear осінь-зима 2007/2008 італійського модельєра Ріккардо Тічи (Riccardo Tisci). У знаменитому будинку моди Givenchy він займає посаду креативного директора.

#img_gallery#

У Лахті (Фінляндія) завершився 7-й етап Кубка світу з біатлону. В неділю пройшли гонки переслідування.

Трійки призерів виявилися такими (цифра в дужках вказує на стартову позицію, отриману учасником за підсумками спринту):

Серед жінок:

1. (1). Мартіна Глагов з Німеччини;

2. (2). Коті Вільгельм з Німеччини;

3. (5). Катрін Хітцер з Німеччини.

Серед чоловіків:

1. (1). Рафаель Пуаре з Франції;

2. (5). Міхаель Грайс з Німеччини;

3. (6). Свен Фішер з Німеччини.

Як повідомило радіо "Свобода", у загальному заліку Кубка світу лідирують Вільгельм і Грайс. До кінця сезону залишається два етапи – в Холменколлені (Норвегія) і Ханти-Мансійську (Росія), так що учасникам належить провести по дві спринтерських гонки, гонки переслідування і гонки із загального старту.

Учора в Бірмінгемі (Великобританія) завершився чемпіонат Європи з легкої атлетики в закритих приміщеннях. У неділю було розіграно 14 комплектів нагород.

Перші найвищі нагороди принесли збірній Росії Оксана Зброжек, яка перемогла в бігу на 800 м і Світлана Феофанова, яка виграла змагання зі стрибків з жердиною.

У решті видів перемоги здобули наступні спортсмени:

штовхання ядра, жінки –  Асунта Ленанте (Італія);

потрійний стрибок, жінки – Карлота Кастряна (Іспанія),

семиборство, чоловіки – Роман Шебрле (Чехія);

800 м, чоловіки – Арно Оккен (Голландія);

стрибки у висоту, чоловіки – Стефан Хольм (Швеція);

3000 м, жінки – Лідія Хоєцька (Польща);

1500 м, чоловіки – Хуан Карлос Ігера (Іспанія);

стрибки в довжину, чоловіки – Ендрю Хоу (Італія);

60 м жінки – Кім Геварт (Бельгія);

60 м чоловіки – Джейсон Гарденер (Великобританія);

естафета 4х400 м жінки – збірна Білорусії;

естафета 4х400 м чоловіка – збірна Великобританії.

Перше місце в медальному заліку зайняла збірна Великобританії – 4 золотих, 3 срібних і 3 бронзових. По три золотих нагороди також виграли команди Італії і Швеції, у італійців крім того 1 срібна і 2 бронзових, у шведів – 1 срібна. Найбільше медалей – 15 – в активі збірної Росії: 2 золотих, 9 срібних і 4 бронзових. А всього на п’єдестал пошани піднімалися представники 20 держав.