Blog

Поки китайський лідер Комуністичної партії Китаю Ху Цзінтао готувався до чотириденного державного візиту до Індії, деякі аналітики висловили сумнів, що ця поїздка приведе до поліпшення відносин між двома найбільш густонаселеними країнами світу.

#img_right#20 листопада Ху відвідав Нью-Делі, Агру, і Мумбай, відзначаючи закінчення 2006 року, оголошеного Роком дружби Індії та Китаю. У програму візиту Ху були включені переговори з прем’єр-міністром Манмоханом Сінгом і банкет, організований президентом Індії.

Під час візиту очікувалося підписання 12 торгових угод між двома країнами. Але деякі аналітики скептично ставляться до перспектив ширшого поліпшення відносин.

"Зростання економічних і торгових відносин не є справжнім індикатором розвитку індійсько-китайських відносин, – написав доктор Сабхаш Капіла, консультант південноазіатської аналітичної групи, в недавній статті. – На сьогодні немає ніякої істотної домовленості щодо стратегічних інтересів на глобальному рівні. В Індії існує серйозна розбіжність щодо регіональної політики Китаю в Південній Азії".

Основним джерелом цієї розбіжності є китайська військова співпраця і тісні економічні зв’язки з Пакистаном, який Ху відвідає відразу після Індії.

"Відвідини [Ху] Пакистану й заява про ядерну й оборонну співпрацю додадуть ще більше побоювань Індії щодо намірів Китаю в Південній Азії", – написав Капіла.

Китай доставляв Пакистану устаткування для ядерних розробок і для ракет, починаючи з 1970-х років, а також підтримував Пакистан у двох війнах проти Індії в 1965 і 1971 роках. Найостанніший епізод у цих відносинах – операція, яка дасть змогу Пакистану придбати шість ядерних реакторів по 300 мегават кожен, – викликає занепокоєння в індійських керівників.

Інше джерело напруженості між Китаєм та Індією – це прикордонна суперечка, що почалася ще в 1950-х роках. Не зважаючи на угоду про співіснування 1954 року, прикордонна область Аксай Чин постраждала під час китайсько-індійської війни 1962 року, коли китайські війська перенесли гімалайський кордон на індійську територію.

Історики кажуть, що Джавахарлал Неру, колишній прем’єр-міністр Індії, повністю довіряв Китаю і не чекав, що Індія буде атакована такою ж країною, що розвивається. Неру був глибоко засмучений вторгненням і необхідністю перекидати ресурси для боротьби з бідністю на створення збройних сил.

Згідно з деякими аналітиками, реальною причиною китайського вторгнення було надання Індією політичного притулку чотирнадцятому Далай-ламі, який утік із Тибету після захоплення китайцями цієї території.

Питання про права Тибету було знов підняте напередодні відвідин Ху. Згідно з організацією «Друзі Тибету», індійський уряд заборонив авторові Тензіну Тсунду покидати Дхармашала в період візиту, щоб його не вислали назад у Тибет.

"Це, безумовно, зроблено під тиском китайського уряду, – сказав у прес-релізі Тсунду, який є також генеральним секретарем «Друзів Тибету». – Я народився в Індії, і я добровільно займаюся правами людини й свободою мого народу". Китайська охорона стріляла й убивала тибетців, що тікали з окупації через Непал до Індії минулого місяця. Проте останніми роками спостерігався прогрес у питаннях врегулювання прикордонних переходів. Так у липні вперше за 44 роки, відбулося повторне відкриття історичного проходу Нату Ла для торгівлі.

Проте, після більш ніж 12 раундів переговорів, інші аспекти залишилися невирішеними.

Однією з причин цієї безвиході є те, що багато індійців не вірять доброзичливості китайського керівництва. "Що стосується Китаю, йому не можна вірити. Китайська комуністична партія намагається управляти індійським урядом через Комуністичну партію марксистів Індії, – каже Арвінд Камар, індійський аналітик. – Я не думаю, що відносини між Індією та Китаєм перебувають на підйомі".

Поки китайський лідер Комуністичної партії Китаю Ху Цзінтао готувався до чотириденного державного візиту до Індії, деякі аналітики висловили сумнів, що ця поїздка приведе до поліпшення відносин між двома найбільш густонаселеними країнами світу.

#img_right#20 листопада Ху відвідав Нью-Делі, Агру, і Мумбай, відзначаючи закінчення 2006 року, оголошеного Роком дружби Індії та Китаю. У програму візиту Ху були включені переговори з прем’єр-міністром Манмоханом Сінгом і банкет, організований президентом Індії.

Під час візиту очікувалося підписання 12 торгових угод між двома країнами. Але деякі аналітики скептично ставляться до перспектив ширшого поліпшення відносин.

"Зростання економічних і торгових відносин не є справжнім індикатором розвитку індійсько-китайських відносин, – написав доктор Сабхаш Капіла, консультант південноазіатської аналітичної групи, в недавній статті. – На сьогодні немає ніякої істотної домовленості щодо стратегічних інтересів на глобальному рівні. В Індії існує серйозна розбіжність щодо регіональної політики Китаю в Південній Азії".

Основним джерелом цієї розбіжності є китайська військова співпраця і тісні економічні зв’язки з Пакистаном, який Ху відвідає відразу після Індії.

"Відвідини [Ху] Пакистану й заява про ядерну й оборонну співпрацю додадуть ще більше побоювань Індії щодо намірів Китаю в Південній Азії", – написав Капіла.

Китай доставляв Пакистану устаткування для ядерних розробок і для ракет, починаючи з 1970-х років, а також підтримував Пакистан у двох війнах проти Індії в 1965 і 1971 роках. Найостанніший епізод у цих відносинах – операція, яка дасть змогу Пакистану придбати шість ядерних реакторів по 300 мегават кожен, – викликає занепокоєння в індійських керівників.

Інше джерело напруженості між Китаєм та Індією – це прикордонна суперечка, що почалася ще в 1950-х роках. Не зважаючи на угоду про співіснування 1954 року, прикордонна область Аксай Чин постраждала під час китайсько-індійської війни 1962 року, коли китайські війська перенесли гімалайський кордон на індійську територію.

Історики кажуть, що Джавахарлал Неру, колишній прем’єр-міністр Індії, повністю довіряв Китаю і не чекав, що Індія буде атакована такою ж країною, що розвивається. Неру був глибоко засмучений вторгненням і необхідністю перекидати ресурси для боротьби з бідністю на створення збройних сил.

Згідно з деякими аналітиками, реальною причиною китайського вторгнення було надання Індією політичного притулку чотирнадцятому Далай-ламі, який утік із Тибету після захоплення китайцями цієї території.

Питання про права Тибету було знов підняте напередодні відвідин Ху. Згідно з організацією «Друзі Тибету», індійський уряд заборонив авторові Тензіну Тсунду покидати Дхармашала в період візиту, щоб його не вислали назад у Тибет.

"Це, безумовно, зроблено під тиском китайського уряду, – сказав у прес-релізі Тсунду, який є також генеральним секретарем «Друзів Тибету». – Я народився в Індії, і я добровільно займаюся правами людини й свободою мого народу". Китайська охорона стріляла й убивала тибетців, що тікали з окупації через Непал до Індії минулого місяця. Проте останніми роками спостерігався прогрес у питаннях врегулювання прикордонних переходів. Так у липні вперше за 44 роки, відбулося повторне відкриття історичного проходу Нату Ла для торгівлі.

Проте, після більш ніж 12 раундів переговорів, інші аспекти залишилися невирішеними.

Однією з причин цієї безвиході є те, що багато індійців не вірять доброзичливості китайського керівництва. "Що стосується Китаю, йому не можна вірити. Китайська комуністична партія намагається управляти індійським урядом через Комуністичну партію марксистів Індії, – каже Арвінд Камар, індійський аналітик. – Я не думаю, що відносини між Індією та Китаєм перебувають на підйомі".

По телебаченню у випусках новин нам незмінно повідомляють погоду і прогнозують її на тиждень уперед. Майбутня погода залежить від стану повітряних мас і хмарності в районах, віддалених від місця прогнозу на тисячі кілометрів. На широтах Монреаля й Новоросійська повітряні потоки огинають із заходу на схід усю земну кулю всього за 30 днів. Тобто для місячного прогнозу погоди для цих міст уже треба знати все про погоду в Північній півкулі (ПП).

Чому ж не дають прогноз погоди на 30 днів, а тільки на один тиждень? Річ у тому, що при обертанні Сонця навколо своєї осі за 27 днів Земля послідовно потрапляє під дію чотирьох секторів сонячної плазми різної полярності. Кожний із секторів впливає на атмосферу протягом 6-8 днів, створюючи природні погодні (синоптичні) періоди, усередині яких можливий гарний прогноз. У перехідні періоди різко змінюється динаміка атмосфери та якість прогнозів погіршується.

З приблизно такими ж періодами на Землю впливають сонячно-місячні приливні сили, які кожні сім днів то прискорюють, то уповільнюють швидкість її обертання, впливаючи на циркуляцію атмосфери, океанів і підземних в’язко-рідких шарів. Ці природні цикли обмежують прогноз погоди 5-7 днями.

Середньорічні температури ПП є глобальними показниками. Їхня велика мінливість із року в рік уже не характеризує погодні, але ще не відображає багаторічні стабільні кліматичні коливання, які формуються при обертаннях і гравітаційних взаємодіях небесних тіл Сонячної системи. Багаторічні кліматичні та інші сонячно-земні коливальні процеси з періодами до 2 млн. років виникають усередині цієї системи.

Одна річ погода, а інша – клімат

Випадкові варіації погоди та стабільні багаторічні коливання клімату викликаються процесами різного масштабу часу і простору, тобто мають різне фізичне походження й закономірності. Тому не можна створити єдину теорію для погодних і кліматичних процесів.

Використовуючи аналогії, можна сказати, що погода, як легковажна жінка, живе сьогоднішнім днем, і не знає, що з нею може трапиться завтра або через тиждень. Клімат поводиться солідно, як рада директорів світового банку, аналізує минуле і розраховує майбутнє банку на багато років уперед. Як не усереднюй думки й почуття безлічі людей, що не думають про майбутнє, ми не зможемо отримати рішення та мотиви-спонукачі ради директорів. Так само з фізичних моделей погоди, заснованих на взаємодії суші, моря й атмосфери, неможливо отримати кліматичні моделі, над чим із наполегливістю, гідною розумнішого застосування, працюють Кіотські кліматологи протягом останніх десятків років.

Усім набридлі брехні про індустріальне потепління

Останнім часом у зв’язку з агресивною рекламою Кіотського протоколу щодня можна почути або прочитати, що надзвичайна спека, холод, повінь, засуха та інші небезпечні погодні явища спричиняє глобальне потепління, яке виникло через виділення парникових газів від спалювання, наприклад, вугілля або нафти.

Окремі небезпечні погодні явища різко обмежені в часі й просторі. Вони виникають при локальних змінах погоди і не пов’язані з глобальним потепленням або похолоданням клімату. Просто некоректно заявляти, що цей «небувалий» ураган або сніжний обвал пов’язаний із глобальним потепленням.

Інша справа – значне збільшення частоти виникнення небезпечних погодних явищ. Тенденції до потеплення або похолодання клімату міняються приблизно через 2-12 років. Зміни тенденцій на графіках температур ПП співпадають із мінімумами й максимумами (перегинами) температурної кривої (рис). При зміні тенденцій відбувається перебудова атмосферних циркуляцій, яка, як і всі перебудови, призводить до підвищення частоти виникнення небезпечних подій. Тому збільшення кількості небезпечних погодних явищ пов’язане з перегинами модельної кривої температур ПП і може бути передбачене.

Використання модельних кривих дало змогу 20 років тому передбачати підвищений фон погодних і тектонічних небезпечних подій у 2005-2006 роках. Катастрофи, які ми спостерігали в ці два останні роки, ніяк не пов’язані з природним потепленням, що існує з 1920 р. Вони викликані черговою зміною тенденцій від потепління до похолодання.

Теплий рік не є доказом глобального потепління, як і незвично холодні рік або два не свідчать про глобальне похолодання. Говорити про реальні тенденції до похолодання або потеплення можна тільки за наявності хоч би десятирічного ряду спостережень. Для кліматичних прогнозів треба знати температури ПП за найбільш можливий тривалий термін. Чим довший ряд температур, тим точніша буде кліматична модель, представлена у вигляді суми основних коливань ряду з періодами від десятків до сотень років (рис.).

Періодичність і активність сонячних і земних процесів залежить від фізичних, динамічних і геометричних характеристик небесних тіл Сонячної системи. Земні процеси залежать також від змін сонячної активності, сонячно-місячних приливних сил, рухів усіх оболонок Землі від ядра до атмосфери та їх взаємодій. Характеристики сонячно-земних коливань залишаються теоретично непередбачуваними й повинні розраховуватися з тимчасових рядів інструментальних спостережень і відновлених даних.

Проколи Кіотського протоколу

Коливання клімату (рис.) були відновлені (Esper та ін., 2002) по щорічному приросту дерев (деревним кільцям). Реконструкція показала, що сучасне природне потепління клімату відрізняється від минулих потеплінь тільки тим, що воно випадково співпало з технічним прогресом. Тому зміни глобальних температур уже майже 100 років часто йдуть приблизно паралельно із зростанням кількості машин, що випускаються, і спалюваного в них палива. Цей збіг став підставою для деяких кліматологів вважати, що люди своєю індустріальною діяльністю катастрофічно утеплюють клімат планети: при спалюванні пального утворюється вуглекислий газ (СО2), який, як скло над теплицею, прикриває атмосферу і підвищує температуру повітря.

Цей неправильний кліматичний сценарій намагаються нав’язати всьому світові. У науковому обґрунтуванні Кіотського протоколу допущено дві фундаментальні помилки:

1. У геологічній історії Землі було багато періодів, коли було тепліше, ніж зараз, і коли СО2 в атмосфері було більше, ніж у наш промисловий час (0,03%). Обґрунтування дії такої малої концентрації СО2 на атмосферу пов’язане з кліматичними реконструкціями, в яких зміни температур повітря й концентрація у ньому СО2 відбувалися майже одночасно. При цьому результат потеплііння (виділення СО2 з води при нагріванні) був переплутаний з його причиною. Зараз установлено, що реальне збільшення концентрацій СО2 відбувалося на сторіччя пізніше, ніж підвищення температур (Petit і ін., 1999). Чим тепліший клімат, тим більша кількість СО2 виділяється з океанів в атмосферу. Не газ створює потеплення, як це вказано в Протоколі, а періодичні потепління сприяють переходу газу з води в атмосферу.

2. Насичення атмосфери вуглекислим газом, не зважаючи на поглинання їм теплового випромінювання, за інших рівних умов завжди приводить до пониження температури планети, оскільки звичайне повітря краще затримує тепло, ніж СО2. Це теж давно відомий факт (Сорохтін, Ушаков, 1996). Теоретичні оцінки говорять, що при заміні існуючої азотної (78%) -кисневої (21%) атмосфери Землі на вуглекислу, середня температура атмосфери знизилася б майже на 2° С.

Тобто припущення про обумовленість потеплення розвитком промисловості просто не відповідає дійсності.

Потепління – окремо, забруднення й мухи – окремо

Гарний збіг модельних температур ПП та їхніх незалежних реконструкцій на відрізку часу від 800 р. до 2000 р. показує, що модель із 14 стабільних кліматичних коливань достовірно описує глобальні температури минулого тисячоліття. Вона використовується для прогнозів і реконструкцій глобальних температур (рис.).

Сучасне потепління (1920-2035 рр.), минулі й майбутні значні похолодання викликані збігом теплих і холодних фаз кліматичних коливань 230, 500 і 1000 років, що формуються Сонячною системою. Тобто потепління ніяк не пов’язане з індустріальними забрудненнями. Усі багаторічні зміни температур ПП мають природне походження і коливальний характер (рис.).

Боротьба із забрудненнями повинна вестися на локальних і регіональних рівнях. Зокрема, забруднення нижніх шарів атмосфери, що формуються в Росії і Канаді, впливають, в основному, на власні райони й провінції. На цих широтах повітря переміщується, переважно, із заходу на схід. А зі сходу ці країни обмежені Атлантичним і Тихим океанами, над якими повітря самоочищається. Джерела забруднень і площі їхнього шкідливого впливу легко визначити, потрібно тільки розробити такі національні й інтернаціональні закони і правила компенсації, які зробили б невигідними брудні виробництва.

Хто винен і що робити?

Дві гори – глобальна політика й кліматологія в результаті активної взаємодії народили вчену мишу, яка думає, що вона обігріває Землю легким газовим покривалом, і може навіть, при бажанні, підсмажити її собі на обід. Небезпека полягає в тому, що миші дуже ненажерливі і швидко розмножуються. Свого часу вони з’їли яйця, що відкладали динозаври. А у наш час усі думають, чому зникли ці гіганти. Нашу цивілізацію може спіткати доля динозаврів, якщо ми не використаємо всю нашу індустріальну й інтелектуальну потужність для збереження на Землі стабільного теплого клімату.

Модельні прогнози, засновані на періодичності кліматичних процесів, достовірно свідчать про майбутні глобальні похолодання в різних масштабах часу й температур. Зараз на Землі один із найбільш теплих і сприятливих періодів нашої льодовикової епохи. За останній мільйон років сприятливі для життя інтервали становили не більше 10% часу. Періодів, подібних до сучасного клімату, було не більше 1%. Зараз завершується міжльодовикове потеплення, під час якого виникли стародавні й наша цивілізації. Усього 12 тисяч років назад льодовиками були покриті повністю або частково території Аляски, Канади, країн Європи, Росії, України, Китаю, льодовикові покриви доходили до Києва й штату Вісконсин США, і новий льодовиковий період не за горами. Рівень океанів у льодовикові періоди знижується на 120 м.

Для збереження інфраструктури нашої цивілізації необхідно штучно зменшити кліматичні коливання і стабілізувати глобальні температури. Навчитися зберігати теплий клімат треба за можливістю скоріше. Перше значне похолодання почнеться орієнтовно у 2035 р. Управління кліматом вимагає значних попередніх витрат часу й коштів на проведення наукових і експериментальних робіт з управління природними енергетичними потоками в навколоземному просторі й біля земної поверхні. Мінімальний дослідний цикл становить 22 роки. Роботи вистачить на всіх!

Програми Кіотського протоколу необхідно переглянути як такі, що становлять небезпеку для нашої цивілізації. Вони направляють дослідження, грошові потоки й пропаганду помилковим шляхом напередодні серйозних природних змін клімату. Похолодання із самого початку закриє північні морські шляхи і різко утруднить добування й доставку вуглеводнів та інших корисних копалин. Північні країни за допомогою всієї світової спільноти повинні терміново почати дослідження проблеми, проектування й будівництва технічних систем для боротьби з майбутніми похолоданнями.

Борис Беррі. Велика Епоха

По телебаченню у випусках новин нам незмінно повідомляють погоду і прогнозують її на тиждень уперед. Майбутня погода залежить від стану повітряних мас і хмарності в районах, віддалених від місця прогнозу на тисячі кілометрів. На широтах Монреаля й Новоросійська повітряні потоки огинають із заходу на схід усю земну кулю всього за 30 днів. Тобто для місячного прогнозу погоди для цих міст уже треба знати все про погоду в Північній півкулі (ПП).

Чому ж не дають прогноз погоди на 30 днів, а тільки на один тиждень? Річ у тому, що при обертанні Сонця навколо своєї осі за 27 днів Земля послідовно потрапляє під дію чотирьох секторів сонячної плазми різної полярності. Кожний із секторів впливає на атмосферу протягом 6-8 днів, створюючи природні погодні (синоптичні) періоди, усередині яких можливий гарний прогноз. У перехідні періоди різко змінюється динаміка атмосфери та якість прогнозів погіршується.

З приблизно такими ж періодами на Землю впливають сонячно-місячні приливні сили, які кожні сім днів то прискорюють, то уповільнюють швидкість її обертання, впливаючи на циркуляцію атмосфери, океанів і підземних в’язко-рідких шарів. Ці природні цикли обмежують прогноз погоди 5-7 днями.

Середньорічні температури ПП є глобальними показниками. Їхня велика мінливість із року в рік уже не характеризує погодні, але ще не відображає багаторічні стабільні кліматичні коливання, які формуються при обертаннях і гравітаційних взаємодіях небесних тіл Сонячної системи. Багаторічні кліматичні та інші сонячно-земні коливальні процеси з періодами до 2 млн. років виникають усередині цієї системи.

Одна річ погода, а інша – клімат

Випадкові варіації погоди та стабільні багаторічні коливання клімату викликаються процесами різного масштабу часу і простору, тобто мають різне фізичне походження й закономірності. Тому не можна створити єдину теорію для погодних і кліматичних процесів.

Використовуючи аналогії, можна сказати, що погода, як легковажна жінка, живе сьогоднішнім днем, і не знає, що з нею може трапиться завтра або через тиждень. Клімат поводиться солідно, як рада директорів світового банку, аналізує минуле і розраховує майбутнє банку на багато років уперед. Як не усереднюй думки й почуття безлічі людей, що не думають про майбутнє, ми не зможемо отримати рішення та мотиви-спонукачі ради директорів. Так само з фізичних моделей погоди, заснованих на взаємодії суші, моря й атмосфери, неможливо отримати кліматичні моделі, над чим із наполегливістю, гідною розумнішого застосування, працюють Кіотські кліматологи протягом останніх десятків років.

Усім набридлі брехні про індустріальне потепління

Останнім часом у зв’язку з агресивною рекламою Кіотського протоколу щодня можна почути або прочитати, що надзвичайна спека, холод, повінь, засуха та інші небезпечні погодні явища спричиняє глобальне потепління, яке виникло через виділення парникових газів від спалювання, наприклад, вугілля або нафти.

Окремі небезпечні погодні явища різко обмежені в часі й просторі. Вони виникають при локальних змінах погоди і не пов’язані з глобальним потепленням або похолоданням клімату. Просто некоректно заявляти, що цей «небувалий» ураган або сніжний обвал пов’язаний із глобальним потепленням.

Інша справа – значне збільшення частоти виникнення небезпечних погодних явищ. Тенденції до потеплення або похолодання клімату міняються приблизно через 2-12 років. Зміни тенденцій на графіках температур ПП співпадають із мінімумами й максимумами (перегинами) температурної кривої (рис). При зміні тенденцій відбувається перебудова атмосферних циркуляцій, яка, як і всі перебудови, призводить до підвищення частоти виникнення небезпечних подій. Тому збільшення кількості небезпечних погодних явищ пов’язане з перегинами модельної кривої температур ПП і може бути передбачене.

Використання модельних кривих дало змогу 20 років тому передбачати підвищений фон погодних і тектонічних небезпечних подій у 2005-2006 роках. Катастрофи, які ми спостерігали в ці два останні роки, ніяк не пов’язані з природним потепленням, що існує з 1920 р. Вони викликані черговою зміною тенденцій від потепління до похолодання.

Теплий рік не є доказом глобального потепління, як і незвично холодні рік або два не свідчать про глобальне похолодання. Говорити про реальні тенденції до похолодання або потеплення можна тільки за наявності хоч би десятирічного ряду спостережень. Для кліматичних прогнозів треба знати температури ПП за найбільш можливий тривалий термін. Чим довший ряд температур, тим точніша буде кліматична модель, представлена у вигляді суми основних коливань ряду з періодами від десятків до сотень років (рис.).

Періодичність і активність сонячних і земних процесів залежить від фізичних, динамічних і геометричних характеристик небесних тіл Сонячної системи. Земні процеси залежать також від змін сонячної активності, сонячно-місячних приливних сил, рухів усіх оболонок Землі від ядра до атмосфери та їх взаємодій. Характеристики сонячно-земних коливань залишаються теоретично непередбачуваними й повинні розраховуватися з тимчасових рядів інструментальних спостережень і відновлених даних.

Проколи Кіотського протоколу

Коливання клімату (рис.) були відновлені (Esper та ін., 2002) по щорічному приросту дерев (деревним кільцям). Реконструкція показала, що сучасне природне потепління клімату відрізняється від минулих потеплінь тільки тим, що воно випадково співпало з технічним прогресом. Тому зміни глобальних температур уже майже 100 років часто йдуть приблизно паралельно із зростанням кількості машин, що випускаються, і спалюваного в них палива. Цей збіг став підставою для деяких кліматологів вважати, що люди своєю індустріальною діяльністю катастрофічно утеплюють клімат планети: при спалюванні пального утворюється вуглекислий газ (СО2), який, як скло над теплицею, прикриває атмосферу і підвищує температуру повітря.

Цей неправильний кліматичний сценарій намагаються нав’язати всьому світові. У науковому обґрунтуванні Кіотського протоколу допущено дві фундаментальні помилки:

1. У геологічній історії Землі було багато періодів, коли було тепліше, ніж зараз, і коли СО2 в атмосфері було більше, ніж у наш промисловий час (0,03%). Обґрунтування дії такої малої концентрації СО2 на атмосферу пов’язане з кліматичними реконструкціями, в яких зміни температур повітря й концентрація у ньому СО2 відбувалися майже одночасно. При цьому результат потеплііння (виділення СО2 з води при нагріванні) був переплутаний з його причиною. Зараз установлено, що реальне збільшення концентрацій СО2 відбувалося на сторіччя пізніше, ніж підвищення температур (Petit і ін., 1999). Чим тепліший клімат, тим більша кількість СО2 виділяється з океанів в атмосферу. Не газ створює потеплення, як це вказано в Протоколі, а періодичні потепління сприяють переходу газу з води в атмосферу.

2. Насичення атмосфери вуглекислим газом, не зважаючи на поглинання їм теплового випромінювання, за інших рівних умов завжди приводить до пониження температури планети, оскільки звичайне повітря краще затримує тепло, ніж СО2. Це теж давно відомий факт (Сорохтін, Ушаков, 1996). Теоретичні оцінки говорять, що при заміні існуючої азотної (78%) -кисневої (21%) атмосфери Землі на вуглекислу, середня температура атмосфери знизилася б майже на 2° С.

Тобто припущення про обумовленість потеплення розвитком промисловості просто не відповідає дійсності.

Потепління – окремо, забруднення й мухи – окремо

Гарний збіг модельних температур ПП та їхніх незалежних реконструкцій на відрізку часу від 800 р. до 2000 р. показує, що модель із 14 стабільних кліматичних коливань достовірно описує глобальні температури минулого тисячоліття. Вона використовується для прогнозів і реконструкцій глобальних температур (рис.).

Сучасне потепління (1920-2035 рр.), минулі й майбутні значні похолодання викликані збігом теплих і холодних фаз кліматичних коливань 230, 500 і 1000 років, що формуються Сонячною системою. Тобто потепління ніяк не пов’язане з індустріальними забрудненнями. Усі багаторічні зміни температур ПП мають природне походження і коливальний характер (рис.).

Боротьба із забрудненнями повинна вестися на локальних і регіональних рівнях. Зокрема, забруднення нижніх шарів атмосфери, що формуються в Росії і Канаді, впливають, в основному, на власні райони й провінції. На цих широтах повітря переміщується, переважно, із заходу на схід. А зі сходу ці країни обмежені Атлантичним і Тихим океанами, над якими повітря самоочищається. Джерела забруднень і площі їхнього шкідливого впливу легко визначити, потрібно тільки розробити такі національні й інтернаціональні закони і правила компенсації, які зробили б невигідними брудні виробництва.

Хто винен і що робити?

Дві гори – глобальна політика й кліматологія в результаті активної взаємодії народили вчену мишу, яка думає, що вона обігріває Землю легким газовим покривалом, і може навіть, при бажанні, підсмажити її собі на обід. Небезпека полягає в тому, що миші дуже ненажерливі і швидко розмножуються. Свого часу вони з’їли яйця, що відкладали динозаври. А у наш час усі думають, чому зникли ці гіганти. Нашу цивілізацію може спіткати доля динозаврів, якщо ми не використаємо всю нашу індустріальну й інтелектуальну потужність для збереження на Землі стабільного теплого клімату.

Модельні прогнози, засновані на періодичності кліматичних процесів, достовірно свідчать про майбутні глобальні похолодання в різних масштабах часу й температур. Зараз на Землі один із найбільш теплих і сприятливих періодів нашої льодовикової епохи. За останній мільйон років сприятливі для життя інтервали становили не більше 10% часу. Періодів, подібних до сучасного клімату, було не більше 1%. Зараз завершується міжльодовикове потеплення, під час якого виникли стародавні й наша цивілізації. Усього 12 тисяч років назад льодовиками були покриті повністю або частково території Аляски, Канади, країн Європи, Росії, України, Китаю, льодовикові покриви доходили до Києва й штату Вісконсин США, і новий льодовиковий період не за горами. Рівень океанів у льодовикові періоди знижується на 120 м.

Для збереження інфраструктури нашої цивілізації необхідно штучно зменшити кліматичні коливання і стабілізувати глобальні температури. Навчитися зберігати теплий клімат треба за можливістю скоріше. Перше значне похолодання почнеться орієнтовно у 2035 р. Управління кліматом вимагає значних попередніх витрат часу й коштів на проведення наукових і експериментальних робіт з управління природними енергетичними потоками в навколоземному просторі й біля земної поверхні. Мінімальний дослідний цикл становить 22 роки. Роботи вистачить на всіх!

Програми Кіотського протоколу необхідно переглянути як такі, що становлять небезпеку для нашої цивілізації. Вони направляють дослідження, грошові потоки й пропаганду помилковим шляхом напередодні серйозних природних змін клімату. Похолодання із самого початку закриє північні морські шляхи і різко утруднить добування й доставку вуглеводнів та інших корисних копалин. Північні країни за допомогою всієї світової спільноти повинні терміново почати дослідження проблеми, проектування й будівництва технічних систем для боротьби з майбутніми похолоданнями.

Борис Беррі. Велика Епоха