Blog

Одного разу один з учнів Конфуція, Цзи Лу, вбрався, бажаючи показати себе, і відвідав свого вчителя. Конфуцій запитав його: «Чжун Ю (ласкаве ім’я Цзи Лу), чим Ви так пишаєтеся?»

Далі він продовжив: «Коли річка Янцзи виникає з гір Мін, її міць настільки обмежена, що вона може нести тільки порожні винні ємкості. Але коли вона досягає моря, її потік такий потужний, що вона може легко перевернути судно, що перетинає її. Хіба це не тому, що у ріки більше води у низинах? Тепер Ви, весь вбраний, з гордовитим поглядом, здається, готові командувати людьми навколо і не слухати тих, які сміли б вказати Вам на ваші недоліки?»

Цзи Лу швидко вийшов з кімнати і повернувся, одягнувши щось простіше. Конфуцій сказав: «Чжун Ю, пам’ятайте, що ті, хто говорить занадто багато, – оманні, ті, хто любить хвалитися, – хвальки, і ті, хто не може стримувати свій розум і здібності, – люди без гідності».

«Тому людина з гідністю говорить тільки те, що знає, що є метою розмови. Вона не стане брехати, якщо не здатна на виконання справи, це є керівним принципом. Якщо Ви говорите розумно – це є мудрістю. Якщо у своїх вчинках Ви дотримуєтеся принципів – це гідність. Якщо у Вас є і мудрість, і гідність, що ще потрібно?»

Британська газета The Guardian процитувала слова керівника відділу вивчення економіки сільського господарства Держради КНР Хань Цзуня, який сказав: «Погіршення якості ґрунту в даний час є дуже важливою темою».

Посадовець також повідомив, що в найближчі 30 років кількість городян в структурі населення КНР зросте з 47% до 75% і більшість орних земель буде забудовано дорогами, будинками та іншими спорудами. За його словами, невідомо, яким чином буде вирішуватися продовольча проблема, котра скоро стане проблемою номер один.

У повідомленні також йдеться, що головною причиною погіршення якості ґрунту в Китаї є виробниче забруднення. Приблизно 1 / 10 частина сільгоспземель в країні сильно заражена важкими металами та іншими отруйними викидами. До того ж, технології ведення сільського господарства в Китаї не відповідають вимогам часу. Повсюди використовуються сильні отрутохімікати і хімічні добрива, кількість яких на один га землі перевищує середні світові показники більш ніж удвічі.

На початку лютого офіційні китайські органи повідомили, що забруднення питної води від хімічних добрив вже перевищило забруднення від викидів промислових вод, а також що стосовно цієї проблеми буде розроблена відповідна програма.

Однак Хан Цзунь вважає, що якщо не використовувати хімічні добрива, то буде вкрай складно прогодувати 1,3 млрд. чоловік.

«Можливо, ми зможемо скоротити використання хімічних добрив, але ніяк не зможемо зовсім відмовитися від них», – говорить він.

Директор відділу земельних і водних ресурсів продовольчої і сільськогосподарської організації ООН Парвіз Кухафкан вважає, що великої шкоди ґрунту в Китаї завдається використанням важкої сільгосптехніки.

«Ця велика й важка техніка, котру використовують у Китаї, занадто сильно спресовує землю, скорочуючи тим самим її рихлість, в результаті чого починається її ерозія. До того ж ця техніка оре поля дуже глибоко, закопуючи таким чином верхній родючий шар і замінюючи його нижнім, в якому майже немає органічних речовин. В цілому це значно погіршує родючість ґрунту. І щоб у ньому потім щось виростити, необхідно використовувати більше хімічних добрив», – розповіла Парвіз радіо «Голос Америки».
 
Вона також повідомила, що понад 40% орних земель у Китаї вже зазнали забруднення та ерозії.

Останнім часом, щоб збільшити виробництво сільгосппродукції, китайська влада санкціонувала використання генетично модифікованого сорту рису, а також стимулюють великі землеробські господарства налагоджувати зв’язки з сусідніми країнами, такими як Росія, Казахстан, Киргизстан й іншими, і закуповувати в них зернові або ж орендувати землю та обробляти її. Незважаючи на те, що протягом останніх 6 років у КНР збирають великі врожаї зернових культур, різні харчові олії, як і раніше, доводиться закуповувати за кордоном. Наприклад, минулого року Китай імпортував з США, Бразилії та Аргентини 4,2 млн. тон сої.

Слідом за збільшенням різниці прибутку селян і городян великий потік людей з сільських місцевостей переїжджає до міста. При цьому правляча в країні компартія не хоче приймати закордонну форму організації ведення сільського господарства і не хоче створювати для 850 млн. селян великі ферми з більш високою продуктивністю. Економіка дрібних розрізнених господарств набагато вигідніша для стабільності влади партії.

Сталася трагедія – втрата близької людини, яка так несправедливо вирвана з оточення люблячих його людей. Можна, звичайно, вдатися до банального, на кшталт «треба жити далі», але тільки як?

Батько сімейства намагається тримати себе в руках, але зовсім не може спати. Мати всіма силами продовжує чіплятися за кожну дрібницю, що пов’язує її з покійним сином. Молодший брат, який захоплюється наркотиками, почуває себе ще більш втраченим. Холодильник порожній, у будинку не прибрано.

І в цей момент на порозі їх будинку з’являється Роуз, у якої психічно хвора мати та немає грошей на виховання майбутньої дитини, загалом, їй більше нікуди йти. І сім’я загиблого Бенета приймає її у себе. Але «не можна дарувати цуценя тому, в кого тільки що померла собака».

Чи зможуть вони всі разом пройти цей важкий етап життя, якщо ніхто навіть не хоче говорити про Бенета, щоб не розворушити ще свіжі рани. Проте Роуз так мало про нього знає… Але їм доведеться говорити з нею і розповідати про Бенета, доведеться відчути, що так потрібні одне одному, тому, що вони одна сім’я.

Цей психологічно складний момент у житті людей без будь-якої пихатості та зайвого драматизму нам підносить автор сценарію і режисер Шана Фест. Я здивувалася, дізнавшись, що режисер – жінка, в її задуми ніяк не входить розжалобити глядача надмірною емоційністю, і може бути, саме тому фільм зворушує до сліз.

Режисер і виконавці головних ролей не бояться показати, що справжнє горе потворно і викривлене, в ньому немає нічого піднесеного та поетичного. Тут кожен створює свій світ страждань, в якому немає місця іншим. І тільки тоді, коли вони здатні дати волю своєму горю, то в змозі відчути, що поруч близькі люди.

Один з найбільш емоційних сильних моментів у картині: погляд матері Бенета вранці, коли вона тільки прокинулася, і жорстока реальність ще не встигла просочитися в свідомість крізь рятівну пелену сну. Але це лише мить, і знову тіло здригається в риданнях.

Усі виконавці в картині діють справді як одна сім’я. Сюзен Сарандон одна з класично великих актрис Голлівуду, глядачі вже звикли, що її створені образи завжди вражають. Мене просто захоплює Пірс Броснан, в яких тільки жанрах він не знімався, – це і бойовики, мелодрами, та трилери, а в мюзиклі "Мама Міа» він співав. Навіть роль агента 007 не змогла затиснути його в рамки жанру.

Приємно радують і молоді актори – Кері Малліган, тільки що отримала приз «Золота маска» Британської кіноакадемії, як «краща актриса у головній ролі», і в цьому фільмі довела, що нагорода присуджена їй не випадковість. Її героїня Роуз така мила, ніжна і зворушлива, з таким живим, замисленим поглядом. У момент, коли вона вперше приходить у будинок до батьків свого загиблого коханого, ми дійсно відчуваємо, що вирішується доля її та її дитини.

Емоційно непроста роль дісталася і Джонні Сіммонс, як молодшому братові Райену, але він з нею чудово впорався. Режисерові вдалося показати, як щось, що спочатку мало цілісність, розлітається на дрібні шматочки, які склеїти, здається, просто неможливо. Але за допомогою сплесків емоцій і важких роздумів, переживань та обурення на долю, і неодмінно тримаючись один за одного, сім’я знову стає сім’єю.

Звичайно, «не можна дарувати цуценя тому, в кого тільки що померла собака», але якщо так все ж таки відбулося, то може це й на краще? І чудовий тонкий штрих доданий у закінченні картини – гідне завершення гідного фільму.