Blog

  • Сильні повені в Африці викликали масові захворювання

    Сильні повені в Африці викликали масові захворювання

    #img_left_nostream#Небувалі зливові дощі, що тривають в Ефіопії, Кенії і Сомалі з жовтня місяця, викликали масштабні повені та загрозу виникнення інфекційних захворювань для 1.5 млн. місцевих жителів, повідомляє Всесвітня Організація Охорони здоров’я (ВОЗ).

    У всіх країнах, що постраждали від повені, ситуація досить важка. В Ефіопії зареєстровано 40 тис. випадків захворювання гострою водянистою діареєю, 403 з яких закінчилися смертю. У Сомалі спалахи захворювань фіксуються, в основному, серед дітей до 5 років. Через ситуацію, що погіршується там, люди масово переміщаються до Кенії, де були організовані тимчасові табори для потерпілих. На думку фахівців ВОЗ, таке велике скупчення людей, в цих місцях є потенційною небезпекою для їх здоров’я.

    "Очікується, що повені триватимуть, щонайменше, до кінця грудня, а, можливо, навіть до початку нового року. Ми вже опинилися у важкій ситуації, коли люди вмирають від хвороб, викликаних відсутністю чистої води і засобів санітарії. У найближчі тижні дуже серйозною проблемою стане малярія", – заявив представник ВОЗ в Кенії, д-р Девід Окелло.

    У найбільш постраждалих районах кількість захворювань з початку повені зросла в 2-3 рази. Найпоширенішими хворобами в зоні лиха стали діарея, малярія і гострі інфекційні захворювання дихальних шляхів. Також зареєстровані спалахи холери, є випадки із смертельним результатом. На думку фахівців ВОЗ, їх кількість зростатиме.

    "Багато доріг затоплені, тоді як деякі люди дісталися до тимчасових таборів, інші – вимушені залишатися в своїх будинках без достатніх запасів їжі та медичної допомоги", – заявила д-р Мішель Гейєр, експерт ВОЗ з інфекційних хвороб.

    У зв’язку із затопленням доріг, порушена нормальна робота медичних центрів – медики не можуть дістатися до роботи, а пацієнти – в лікарні. Через це з’явилися труднощі в наданні допомоги дітям, вагітним жінкам, літнім і хронічно хворим людям.

    Пріоритетами ВОЗ в зоні лиха, як повідомив д-р Девід Окелло, є відновлення систем водопостачання, контроль над спалахами захворювань і забезпечення людей харчовими продуктами.

     

     

  • Сильні повені в Африці викликали масові захворювання

    Сильні повені в Африці викликали масові захворювання

    #img_left_nostream#Небувалі зливові дощі, що тривають в Ефіопії, Кенії і Сомалі з жовтня місяця, викликали масштабні повені та загрозу виникнення інфекційних захворювань для 1.5 млн. місцевих жителів, повідомляє Всесвітня Організація Охорони здоров’я (ВОЗ).

    У всіх країнах, що постраждали від повені, ситуація досить важка. В Ефіопії зареєстровано 40 тис. випадків захворювання гострою водянистою діареєю, 403 з яких закінчилися смертю. У Сомалі спалахи захворювань фіксуються, в основному, серед дітей до 5 років. Через ситуацію, що погіршується там, люди масово переміщаються до Кенії, де були організовані тимчасові табори для потерпілих. На думку фахівців ВОЗ, таке велике скупчення людей, в цих місцях є потенційною небезпекою для їх здоров’я.

    "Очікується, що повені триватимуть, щонайменше, до кінця грудня, а, можливо, навіть до початку нового року. Ми вже опинилися у важкій ситуації, коли люди вмирають від хвороб, викликаних відсутністю чистої води і засобів санітарії. У найближчі тижні дуже серйозною проблемою стане малярія", – заявив представник ВОЗ в Кенії, д-р Девід Окелло.

    У найбільш постраждалих районах кількість захворювань з початку повені зросла в 2-3 рази. Найпоширенішими хворобами в зоні лиха стали діарея, малярія і гострі інфекційні захворювання дихальних шляхів. Також зареєстровані спалахи холери, є випадки із смертельним результатом. На думку фахівців ВОЗ, їх кількість зростатиме.

    "Багато доріг затоплені, тоді як деякі люди дісталися до тимчасових таборів, інші – вимушені залишатися в своїх будинках без достатніх запасів їжі та медичної допомоги", – заявила д-р Мішель Гейєр, експерт ВОЗ з інфекційних хвороб.

    У зв’язку із затопленням доріг, порушена нормальна робота медичних центрів – медики не можуть дістатися до роботи, а пацієнти – в лікарні. Через це з’явилися труднощі в наданні допомоги дітям, вагітним жінкам, літнім і хронічно хворим людям.

    Пріоритетами ВОЗ в зоні лиха, як повідомив д-р Девід Окелло, є відновлення систем водопостачання, контроль над спалахами захворювань і забезпечення людей харчовими продуктами.

     

     

  • У пошуках притулку по той бік Гімалаїв

    У пошуках притулку по той бік Гімалаїв

    Була зима 1994 року, коли 17-річний Таші-Гіал і 15 інших біженців із Тибету у пошуках свободи зважилися на ризикований похід через Гімалаї до Індії. Вони пробиралися по глибокому снігу й обходили небезпечні крижані міжгір’я. Гірше за смерть від гірської хвороби для Таші буда небезпека бути спійманим китайськими військовими, які могли зустрітися всюди в Гімалаях.

    #img_right#Зараз, працюючи кухарем у ресторані Milestones у Ванкувері, Таші згадує про репресії, яких він зазнавав у шкільні роки в Тибеті. Там дозволяли вчитися тільки китайській культурі та мові, хоча він мріяв бути викладачем мови Тибету.

    Він каже, що географічна ізоляція Тибету і недостатньо розвинені політико-економічні відносини з іншими країнами дали можливість китайському урядові після вторгнення до Тибету в 1959 році зруйнувати його монастирі і заборонити місцевим жителям дотримуватися своєї віри та культури. Прагнучи покинути країну, просочену атмосферою страху і ворожнечі, Таші розробив план утечі до Індії.

    "Родич показав мені відеофільм про Індію, – розповідає Таші. – Я був здивований, побачивши студентів, які могли вільно вчитися. Вони виступали проти КПК і я вперше побачив прапор Тибету. Доти я навіть не знав про існування прапора Тибету".

    Обдуривши батька, Таші позичив у нього $100 нібито для продовження своєї освіти, хоча насправді він заплатив провідникові. Цей провідник повинен був переправити через Гімалаї його і ще п’ятнадцять чоловік, більшість із яких були також ченцями. У глибокій таємниці, побоюючись китайських шпигунів, група біженців почала перший етап їхньої поїздки – триденний переїзд до столицю Лхаси. Звідти, після дев’ятигодинного шляху, вони прибули в маленьке місто Сагхa, де провели ніч у готелі. Це були останні миті теплоти й комфорту, які їм потім довго не доводилося відчувати.

    Кожен член групи ніс 25 фунтів тсапа (традиційна їжа, що нагадує кашу), що було їхньою єдиною їжею протягом 12-денного переходу через Гімалаї. Хоча ночі були надзвичайно холодними, вони йшли тільки ночами і ховалися вдень; це був якнайкращий спосіб, щоб їх не виявили. Однією з великих перешкод був перехід через річку Ганг, яку вони перетнули в брід. Вода діставала їм майже до горла. Знявши одяг, щоб він залишилася сухим, вони пробиралися через могутню річку, тримаючи речі над головою.

    "Ми повинні були рухатися швидко, інакше могли повгрузати в сипкому піску, – згадує Таші. – І не можна було пересуватися, піднімаючи ноги, тому що якби ми витягнули їх із мула, щоб зробити крок, нас просто знесло б сильним потоком".

    Згодом вони перетнули ще одну річку, цього разу їм довелося нести на руках двох чоловік, які страждали на гірську хворобу. На деяких відрізках шляху висота становила від 5 000 до 7 000 метрів над рівнем моря. До цього часу ноги і ступні Таші розпухнули і він також почав піддаватися гірській хворобі.

    Житель Ванкувера Леслі Томсон, з яким Таші дружив під час волонтерського викладання в Індії, розповів, що кожного місяця близько 200 чоловік утікають із Тибету, здійснюючи небезпечний перехід через Гімалаї. Приблизно 98 відсотків досягають цілі. Тих, кого ловлять, відправляють до Китаю, а не назад у Тибет.

    "Нам пощастило, що китайська поліція нас не спіймала, – каже Таші. – Якби нас схопили, то відправили б до в’язниці в Китаї. Я чув жахливі історії про китайські в’язниці, багато людей гинуть там".

    Через шістнадцять днів після того, як вони покинули Лхасу, змучена група Таші досягла кордону Непалу. Хоча небезпека переходу через гори була вже позаду, вони все ще могли бути заарештованими.

    Ночуючи на узбіччі доріг і ховаючись від підозрілих людей протягом дня, Таші та його друг, відокремившись від групи, врешті-решт, успішно прибули в Катманду завдяки допомозі однієї місцевої сім’ї. Після бесіди з представниками ООН у центрі Тибету, Таші дали дозвіл їхати до Індії.

    "Я в житті ніколи не відчував себе щасливішим", – розповідає Таші, дивуючись, як йому вдалося здійснити таку небезпечну подорож.

    Він влаштувався в Дарамсалі й здійснив свою мрію, вивчаючи мову Тибету протягом наступних трьох років, одночасно отримуючи урядову допомогу у вигляді грошей, їжі й одягу. Він також вивчав бізнес, працював кореспондентом у кількох журналах і з часом відкрив свій власний ресторан у Хімачалі.

    Томсон, який виявив, що Таші близький йому по духу, допоміг молодому біженцеві перебратися до Канади. Для цього треба було знайти чотирьох канадських громадян із постійним доходом, які погодилися б бути спонсорами, уклавши угоду за допомогою юриста. Увесь процес забрав чотири роки.

    "Це був мій перший досвід організації групової допомоги біженцеві Тибету, – каже Томсон. – Тепер, коли я вже знаю, як це робити, я сподіваюся, що зможу допомогти ще одному біженцеві".

    Після того як наступного року Таші стане громадянином Канади, він хоче, отримавши паспорт, відвідати свою сім’ю й друзів у Тибеті. Він твердо вірить, що його рідна країна коли-небудь здобуде незалежність. Після поїздки він планує вступити до кулінарної школи і з часом відкрити ресторан у Ванкувері. Член товариства "Студенти за Вільний Тибет", Таші протестував під час візиту китайського лідера Ху Цзінтао до Ванкувера минулого року. Він захоплений, що має тут таку свободу.

    "Життя в Канаді абсолютно відрізняється від мого колишнього життя., я відчуваю себе таким щасливим, – повідав Таші. – Кожен момент мого життя тут є незвичайним, у мене є прекрасна можливість робити все, що я хочу".

    Раман Гіл. Спеціально для Великої Епохи

  • У пошуках притулку по той бік Гімалаїв

    У пошуках притулку по той бік Гімалаїв

    Була зима 1994 року, коли 17-річний Таші-Гіал і 15 інших біженців із Тибету у пошуках свободи зважилися на ризикований похід через Гімалаї до Індії. Вони пробиралися по глибокому снігу й обходили небезпечні крижані міжгір’я. Гірше за смерть від гірської хвороби для Таші буда небезпека бути спійманим китайськими військовими, які могли зустрітися всюди в Гімалаях.

    #img_right#Зараз, працюючи кухарем у ресторані Milestones у Ванкувері, Таші згадує про репресії, яких він зазнавав у шкільні роки в Тибеті. Там дозволяли вчитися тільки китайській культурі та мові, хоча він мріяв бути викладачем мови Тибету.

    Він каже, що географічна ізоляція Тибету і недостатньо розвинені політико-економічні відносини з іншими країнами дали можливість китайському урядові після вторгнення до Тибету в 1959 році зруйнувати його монастирі і заборонити місцевим жителям дотримуватися своєї віри та культури. Прагнучи покинути країну, просочену атмосферою страху і ворожнечі, Таші розробив план утечі до Індії.

    "Родич показав мені відеофільм про Індію, – розповідає Таші. – Я був здивований, побачивши студентів, які могли вільно вчитися. Вони виступали проти КПК і я вперше побачив прапор Тибету. Доти я навіть не знав про існування прапора Тибету".

    Обдуривши батька, Таші позичив у нього $100 нібито для продовження своєї освіти, хоча насправді він заплатив провідникові. Цей провідник повинен був переправити через Гімалаї його і ще п’ятнадцять чоловік, більшість із яких були також ченцями. У глибокій таємниці, побоюючись китайських шпигунів, група біженців почала перший етап їхньої поїздки – триденний переїзд до столицю Лхаси. Звідти, після дев’ятигодинного шляху, вони прибули в маленьке місто Сагхa, де провели ніч у готелі. Це були останні миті теплоти й комфорту, які їм потім довго не доводилося відчувати.

    Кожен член групи ніс 25 фунтів тсапа (традиційна їжа, що нагадує кашу), що було їхньою єдиною їжею протягом 12-денного переходу через Гімалаї. Хоча ночі були надзвичайно холодними, вони йшли тільки ночами і ховалися вдень; це був якнайкращий спосіб, щоб їх не виявили. Однією з великих перешкод був перехід через річку Ганг, яку вони перетнули в брід. Вода діставала їм майже до горла. Знявши одяг, щоб він залишилася сухим, вони пробиралися через могутню річку, тримаючи речі над головою.

    "Ми повинні були рухатися швидко, інакше могли повгрузати в сипкому піску, – згадує Таші. – І не можна було пересуватися, піднімаючи ноги, тому що якби ми витягнули їх із мула, щоб зробити крок, нас просто знесло б сильним потоком".

    Згодом вони перетнули ще одну річку, цього разу їм довелося нести на руках двох чоловік, які страждали на гірську хворобу. На деяких відрізках шляху висота становила від 5 000 до 7 000 метрів над рівнем моря. До цього часу ноги і ступні Таші розпухнули і він також почав піддаватися гірській хворобі.

    Житель Ванкувера Леслі Томсон, з яким Таші дружив під час волонтерського викладання в Індії, розповів, що кожного місяця близько 200 чоловік утікають із Тибету, здійснюючи небезпечний перехід через Гімалаї. Приблизно 98 відсотків досягають цілі. Тих, кого ловлять, відправляють до Китаю, а не назад у Тибет.

    "Нам пощастило, що китайська поліція нас не спіймала, – каже Таші. – Якби нас схопили, то відправили б до в’язниці в Китаї. Я чув жахливі історії про китайські в’язниці, багато людей гинуть там".

    Через шістнадцять днів після того, як вони покинули Лхасу, змучена група Таші досягла кордону Непалу. Хоча небезпека переходу через гори була вже позаду, вони все ще могли бути заарештованими.

    Ночуючи на узбіччі доріг і ховаючись від підозрілих людей протягом дня, Таші та його друг, відокремившись від групи, врешті-решт, успішно прибули в Катманду завдяки допомозі однієї місцевої сім’ї. Після бесіди з представниками ООН у центрі Тибету, Таші дали дозвіл їхати до Індії.

    "Я в житті ніколи не відчував себе щасливішим", – розповідає Таші, дивуючись, як йому вдалося здійснити таку небезпечну подорож.

    Він влаштувався в Дарамсалі й здійснив свою мрію, вивчаючи мову Тибету протягом наступних трьох років, одночасно отримуючи урядову допомогу у вигляді грошей, їжі й одягу. Він також вивчав бізнес, працював кореспондентом у кількох журналах і з часом відкрив свій власний ресторан у Хімачалі.

    Томсон, який виявив, що Таші близький йому по духу, допоміг молодому біженцеві перебратися до Канади. Для цього треба було знайти чотирьох канадських громадян із постійним доходом, які погодилися б бути спонсорами, уклавши угоду за допомогою юриста. Увесь процес забрав чотири роки.

    "Це був мій перший досвід організації групової допомоги біженцеві Тибету, – каже Томсон. – Тепер, коли я вже знаю, як це робити, я сподіваюся, що зможу допомогти ще одному біженцеві".

    Після того як наступного року Таші стане громадянином Канади, він хоче, отримавши паспорт, відвідати свою сім’ю й друзів у Тибеті. Він твердо вірить, що його рідна країна коли-небудь здобуде незалежність. Після поїздки він планує вступити до кулінарної школи і з часом відкрити ресторан у Ванкувері. Член товариства "Студенти за Вільний Тибет", Таші протестував під час візиту китайського лідера Ху Цзінтао до Ванкувера минулого року. Він захоплений, що має тут таку свободу.

    "Життя в Канаді абсолютно відрізняється від мого колишнього життя., я відчуваю себе таким щасливим, – повідав Таші. – Кожен момент мого життя тут є незвичайним, у мене є прекрасна можливість робити все, що я хочу".

    Раман Гіл. Спеціально для Великої Епохи

  • У розслідуванні вбивства російського шпигуна більше питань, ніж відповідей

    У розслідуванні вбивства російського шпигуна більше питань, ніж відповідей

    #img_left_nostream#Убивство в стилі КДБ колишнього російського шпигуна у Великобританії, отруєного рідкісним радіоактивним елементом, без сумніву, воскрешає в пам’яті період Холодної війни, але слідчим усе ще мало що відомо.

    Тоді як смерть 42-річного Олександра Литвиненка залишається загадкою, розвідувальні служби Англії далі шукають докази. Центр уваги в розслідуванні справи змістився у бік установлення джерела високотоксичного радіоактивного елементу Полонія-210, що став причиною смерті колишнього розвідника.

    За вбивством стоїть Кремль?

    Полоній – надзвичайно рідкісний елемент, який може міститися в чималій кількості тільки в спеціалізованих лабораторіях або в ядерному реакторі. Відомо, що його використовували в радянській зброї й у космічному устаткуванні, але альфа-випромінювання, що випускається ним, утруднює виявлення детекторами, і таким чином його легко перевезти через кордон.

    Такий високий ступінь складності підготовки вбивства Литвиненка дає привід припускати, що ця операція, яку було ретельно сплановано, вимагала значної підтримки на державному рівні.

    "Це не той вид зброї, яка може бути провезена яким-небудь любителем, – повідомляє кореспондентів газети New York Times викладач неорганічної хімії Лондонського Коледжу пані Андреа Села. – Для здійснення такої операції потрібні справжні професіонали".

    Відразу підозри впали безпосередньо на російську службу безпеки (ФСБ) – спадкоємця всім відомого КДБ, а потім, звичайно, надійшли заяви самого Литвиненка, який звинуватив у вбивстві колишнього колегу з КДБ, нині – російського президента.

    "Ви можете примусити замовкнути одну людину, але буря протестів, що прокотилися по всьому світу, відлунюватиметься у ваших вухах, пан Путін, до кінця життя", – сказав він у заяві, записаній його сім’єю за три дні до смерті.

    На перший погляд ключ до розгадки очевидний: Литвиненко був відомий як різкий критик президента Путіна та його уряду. Він був «занозою» російського керівництва впродовж багатьох років, звинувачуючи ФСБ і самого президента в дуже поширеній корупції.

    Він також написав книгу, в якій говорив про серію вибухів житлових будинків у Москві в 1999 р. як про санкціоновані державою, а не чеченськими терористами, як тоді повідомлялося, операції. Ці вибухи допомогли Путіну виправдати другу чеченську війну, яку не підтримував народ, у відірваній від Росії мусульманській республіці в 2000 р.

    Останнім часом Литвиненко звинувачував Путіна в організації вбивства іншого кремлівського критика – журналіста Анну Політковську, і особисто брав участь у розслідуванні цієї справи. Будь-яке свідчення причетності Путіна до такого роду брудних закулісних авантюр стало б нищівним ударом для людини, яка, не зважаючи на службу в КДБ, намагається встановити свою політичну значущість на міжнародній арені.

    Для чого розголос?

    Залишається неясним, чому зброєю був обраний полоній. Якби Литвиненко дійсно виявив що-небудь серйозне, що послужило б підставою для його вбивства, то чому тоді не били використані менш небезпечні способи, як, наприклад, автомобільна аварія або отруєння отруйною речовиною, яку неможливо виявити?

    Ось, що думає британський експерт із питань безпеки Гленмор Трініар-Харві, що кілька разів зустрічався з російським перебіжчиком. "Для Путіна або російських спецслужб, така операція, що отримала широкий розголос, не принесла б ніякої користі", – сказав він в інтерв’ю ВВС.

    Раптова смерть не є основною метою

    Ясно одне, що хто б не замовив це вбивство, раптова смерть Литвиненка не була його метою. Не зважаючи на малий період напіврозпаду, полоній-210 здійснює поступовий вплив, вивільняючи велику дозу радіації у тіло, поволі вражаючи внутрішні органи.

    Було потрібно більше трьох тижнів для того, щоб колишній російський розвідник помер у результаті повної відмови організму. Це давало йому досить часу для розкриття виявленої ним інформації, що стосується уряду Путіна або смерті, що викликала полеміку, Анни Політковської. Але натомість, єдину публічну заяву, в якій звинуватив російського президента в цьому жорстокому вбивстві, він зробив тільки напередодні смерті. Здавалося б, якщо він дійсно хотів дискредитувати колишнього колегу з КДБ, у нього було достатньо часу, щоб обнародувати всі наявні докази.

    Остання розглянута версія причини вбивства припускає, що Литвиненко сам зберігав цю отруйну речовину, поки випадково не вжив її. Це може пояснити, чому сліди полонія були знайдені в трьох місцях, які він відвідав за день до того, як почав відчувати себе погано: будинок, суші-бар, де він зустрічався з італійським експертом для обговорення нових доказів у справі Політковської, і кафе, де він пив чай із двома росіянами – знайомими, також колишніми розвідниками.

    "Не виключається жодна версія, – повідомляє британський слідчий виданню The Times. – Наша поліція добре працює, і ми далі будемо проводити розслідування, куди б воно нас не привело. Але ми не збираємося рухатися тільки в одному напрямку через політичний тиск, який здійснюється".

    У міру того як пресу заповнили різні теорії змови, стає очевидно, що смерть Литвиненка була бажана тому, хто хотів підірвати репутацію Путіна і відвернути увагу громадськості. Але відвернути від чого?

    Версія англійською: The Epoch Times (Велика Епоха)

  • У розслідуванні вбивства російського шпигуна більше питань, ніж відповідей

    У розслідуванні вбивства російського шпигуна більше питань, ніж відповідей

    #img_left_nostream#Убивство в стилі КДБ колишнього російського шпигуна у Великобританії, отруєного рідкісним радіоактивним елементом, без сумніву, воскрешає в пам’яті період Холодної війни, але слідчим усе ще мало що відомо.

    Тоді як смерть 42-річного Олександра Литвиненка залишається загадкою, розвідувальні служби Англії далі шукають докази. Центр уваги в розслідуванні справи змістився у бік установлення джерела високотоксичного радіоактивного елементу Полонія-210, що став причиною смерті колишнього розвідника.

    За вбивством стоїть Кремль?

    Полоній – надзвичайно рідкісний елемент, який може міститися в чималій кількості тільки в спеціалізованих лабораторіях або в ядерному реакторі. Відомо, що його використовували в радянській зброї й у космічному устаткуванні, але альфа-випромінювання, що випускається ним, утруднює виявлення детекторами, і таким чином його легко перевезти через кордон.

    Такий високий ступінь складності підготовки вбивства Литвиненка дає привід припускати, що ця операція, яку було ретельно сплановано, вимагала значної підтримки на державному рівні.

    "Це не той вид зброї, яка може бути провезена яким-небудь любителем, – повідомляє кореспондентів газети New York Times викладач неорганічної хімії Лондонського Коледжу пані Андреа Села. – Для здійснення такої операції потрібні справжні професіонали".

    Відразу підозри впали безпосередньо на російську службу безпеки (ФСБ) – спадкоємця всім відомого КДБ, а потім, звичайно, надійшли заяви самого Литвиненка, який звинуватив у вбивстві колишнього колегу з КДБ, нині – російського президента.

    "Ви можете примусити замовкнути одну людину, але буря протестів, що прокотилися по всьому світу, відлунюватиметься у ваших вухах, пан Путін, до кінця життя", – сказав він у заяві, записаній його сім’єю за три дні до смерті.

    На перший погляд ключ до розгадки очевидний: Литвиненко був відомий як різкий критик президента Путіна та його уряду. Він був «занозою» російського керівництва впродовж багатьох років, звинувачуючи ФСБ і самого президента в дуже поширеній корупції.

    Він також написав книгу, в якій говорив про серію вибухів житлових будинків у Москві в 1999 р. як про санкціоновані державою, а не чеченськими терористами, як тоді повідомлялося, операції. Ці вибухи допомогли Путіну виправдати другу чеченську війну, яку не підтримував народ, у відірваній від Росії мусульманській республіці в 2000 р.

    Останнім часом Литвиненко звинувачував Путіна в організації вбивства іншого кремлівського критика – журналіста Анну Політковську, і особисто брав участь у розслідуванні цієї справи. Будь-яке свідчення причетності Путіна до такого роду брудних закулісних авантюр стало б нищівним ударом для людини, яка, не зважаючи на службу в КДБ, намагається встановити свою політичну значущість на міжнародній арені.

    Для чого розголос?

    Залишається неясним, чому зброєю був обраний полоній. Якби Литвиненко дійсно виявив що-небудь серйозне, що послужило б підставою для його вбивства, то чому тоді не били використані менш небезпечні способи, як, наприклад, автомобільна аварія або отруєння отруйною речовиною, яку неможливо виявити?

    Ось, що думає британський експерт із питань безпеки Гленмор Трініар-Харві, що кілька разів зустрічався з російським перебіжчиком. "Для Путіна або російських спецслужб, така операція, що отримала широкий розголос, не принесла б ніякої користі", – сказав він в інтерв’ю ВВС.

    Раптова смерть не є основною метою

    Ясно одне, що хто б не замовив це вбивство, раптова смерть Литвиненка не була його метою. Не зважаючи на малий період напіврозпаду, полоній-210 здійснює поступовий вплив, вивільняючи велику дозу радіації у тіло, поволі вражаючи внутрішні органи.

    Було потрібно більше трьох тижнів для того, щоб колишній російський розвідник помер у результаті повної відмови організму. Це давало йому досить часу для розкриття виявленої ним інформації, що стосується уряду Путіна або смерті, що викликала полеміку, Анни Політковської. Але натомість, єдину публічну заяву, в якій звинуватив російського президента в цьому жорстокому вбивстві, він зробив тільки напередодні смерті. Здавалося б, якщо він дійсно хотів дискредитувати колишнього колегу з КДБ, у нього було достатньо часу, щоб обнародувати всі наявні докази.

    Остання розглянута версія причини вбивства припускає, що Литвиненко сам зберігав цю отруйну речовину, поки випадково не вжив її. Це може пояснити, чому сліди полонія були знайдені в трьох місцях, які він відвідав за день до того, як почав відчувати себе погано: будинок, суші-бар, де він зустрічався з італійським експертом для обговорення нових доказів у справі Політковської, і кафе, де він пив чай із двома росіянами – знайомими, також колишніми розвідниками.

    "Не виключається жодна версія, – повідомляє британський слідчий виданню The Times. – Наша поліція добре працює, і ми далі будемо проводити розслідування, куди б воно нас не привело. Але ми не збираємося рухатися тільки в одному напрямку через політичний тиск, який здійснюється".

    У міру того як пресу заповнили різні теорії змови, стає очевидно, що смерть Литвиненка була бажана тому, хто хотів підірвати репутацію Путіна і відвернути увагу громадськості. Але відвернути від чого?

    Версія англійською: The Epoch Times (Велика Епоха)

  • Фотоогляд: Тиждень Високої Моди в Малайзії

    Фотоогляд: Тиждень Високої Моди в Малайзії

    Малайзія. В Куала-Лумпурі наприкінці листопада відбувся тиждень Високої Моди в Будинку Конференцій. Він проходив паралельно із заходами, присвяченими виставці «A Tribute to Malaysian Craft».

    #img_gallery#

  • Фотоогляд: Тиждень Високої Моди в Малайзії

    Фотоогляд: Тиждень Високої Моди в Малайзії

    Малайзія. В Куала-Лумпурі наприкінці листопада відбувся тиждень Високої Моди в Будинку Конференцій. Він проходив паралельно із заходами, присвяченими виставці «A Tribute to Malaysian Craft».

    #img_gallery#

  • Фотоогляд: Виставка автомобілів у Лос-Анджелесі

    Фотоогляд: Виставка автомобілів у Лос-Анджелесі

    30 листопада. США. В Лос-Анджелесі 1 грудня відкривається 100-а щорічна виставка легкових автомобілів. На попередній перегляд приїхав губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценегер.
    На виставці продемонструють нову модель автомобіля компанії Chrysler із відкидним верхом – Sebring.
    29 листопада керівник компанії General Motors дав прес-конференцію на тему екології та захисту навколишнього середовища.

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

     

  • Фотоогляд: Виставка автомобілів у Лос-Анджелесі

    Фотоогляд: Виставка автомобілів у Лос-Анджелесі

    30 листопада. США. В Лос-Анджелесі 1 грудня відкривається 100-а щорічна виставка легкових автомобілів. На попередній перегляд приїхав губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценегер.
    На виставці продемонструють нову модель автомобіля компанії Chrysler із відкидним верхом – Sebring.
    29 листопада керівник компанії General Motors дав прес-конференцію на тему екології та захисту навколишнього середовища.

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#

     

    #img_center_nostream#