#img_right#
У Тайвані 1 серпня відбувся перший тур другого «Всесвітнього конкурсу бойових мистецтв», організованого телеканалом NTD. Інші тури, включаючи і фінал, пройдуть 3-4 жовтня в Нью-Йорку. Голова журі конкурсу Лі Юфу в ексклюзивному інтерв’ю The Epoch Times розповів про мету конкурсу, а також про традиційний моральний аспект ушу, навівши кілька прикладів зі своєї практики, а також кілька історій, розказаних його вчителем.
Нижче наводиться розповідь Лі Юфу нашому кореспондентові Ліню Фенміну:
Справжня традиційна китайська культура бере свій початок з дуже далеких часів. До неї також входить і ушу. Але це не той ерзац різних видів бойових мистецтв, який широко поширюється зараз у суспільстві. Сучасне ушу вже втратило свій початковий зміст. Чисельні показні циркові рухи не мають відношення до справжнього ушу. Багато молодих людей не знають справжнього змісту ушу і в його традиційному вигляді. Проводячи подібні конкурси, ми хочемо виправити це положення і повернути бойовим мистецтвам їх початковий зміст і призначення.
Перш за все, ушу призначене припиняти зло і насильство, а не для бійок, побиття і вбивств. Щоб уміти припинити зло, майстерність і техніка повинні бути на дуже високому рівні.
«У шу» («військове мистецтво» – прим. пер.) Обов’язково має містити в собі «у де» (дослівний переклад: «військова моральність» – прим. пер.).
Розкажу одну історію, яку мені розповів мій учитель, відомий майстер ушу Чень Цзішен.
Багато років тому майстер Чень був одним з найвідоміших майстрів у провінції Шаньдун. Учень іншого майстра дізнався про це і попросив свого вчителя написати Ченю листа з проханням прийняти його в учні. Коли він прийшов з листом до Ченя, то попросив майстра показати свою майстерність у двобої з ним. Чень погодився.
Вони знайшли тихе безлюдне місце на галявині, Чень сказав: «Можеш мене атакувати». Учень зробив спроби вдарити його. Спочатку руками, потім ногами. Незабаром він втомився і весь мокрий від поту попросив перепочинок. Жоден його удар так і не досяг мети. Чень запитав його: «Будемо продовжувати далі?» Учень відповів: «Більше не будемо. Незважаючи на те, що я ні разу не вдарив тебе, жоден твій удар також не досяг мене». Тоді Чень попросив його зняти кімоно і подивитися. Коли він зняв своє біле кімоно і розгорнув його, він побачив на ньому два перехрещені відбитка стопи у вигляді хреста. Побачивши це, учень вклонився йому і став у нього вчитися.
У мого вчителя була відмінна техніка і відчуття контакту. Насправді він легко міг би покалічити ту людини, але наносив удари з такою швидкістю, точністю і на такій відстані, що той чоловік не тільки не помічав їх, але й не відчував. Чень таким чином продемонстрував не тільки високу майстерність, але й «у де». Він не хотів завдавати шкоди учню.
На жаль, в даний час дуже багато майстрів жорстоко б’ють своїх учнів. Вони вважають, що така демонстрація сили і вищості змусить учнів слухатися майстра і поважати його.
Кожен майстер, який навчає людей бойовим мистецтвам, повинен мати в першу чергу високий «у де» і передавати його учням разом з бойовими техніками.
Деякі майстри вважають, що «якщо я не б’ю учня, то він не буде мене поважати і не буде знати, який я сильний». А учні в свою чергу вважають, що якщо їх учитель може вправно бити людей, то він хороший учитель. Це абсолютно хибні уявлення. Ушу служить для припинення насильства, а не для вчинення насильства.
«У де» означає, що я не дозволю тобі завдати шкоди мені, проте, й сам не завдам шкоди тобі. Тобто бойова техніка не повинна бути відірвана від норм моралі.
Якщо хочеш вчитися ушу, то повинен вміти терпіти страждання і мати здатність урозуміння
Деякі вчителі по кілька років навчають учнів одному або двом прийомам. У декого це викликає здивування і навіть невдоволення. Чому, мовляв, їх не навчають різноманітним прийомам і технікам, і заняття такі монотонні та одноманітні? А в дійсності ж, майстер таким чином випробовує тебе, наприклад, вчить позі «стовпа». Тренуючись у цій позі, треба довго стояти на напівзігнутих ногах, тримаючи руки в певному положенні. Насправді це дуже нелегко. Ось майстер і випробовує твою волю, наполегливість і здатність терпіти.
Справжні майстри дуже часто набирають більше десяти учнів, але навчають їх по-різному, в залежності від наявності у них вищезгаданих якостей. Однак найчастіше майстри не розкривають суті своїх методів навчання, учень повинен зрозуміти їх самостійно, спираючись на свою здатність урозуміння.
Коли я сам тільки починав навчатися ушу, мій наставник кілька років навчав мене тільки кільком рухам. Я тоді теж очікував, коли ж мені покажуть щось новеньке, щодня думав: «Ось сьогодні вчитель обов’язково навчить мене чомусь новому». Але цього не відбувалося. Кілька років я відточував одні й ті ж рухи, при цьому майстер постійно поправляв мої найдрібніші помилки.
Вихідна точка повинна бути доброю
У молодих людей зазвичай сильно виражене бажання до першості, вони хочуть вчитися ушу, щоб брати участь у змаганнях і перемагати. Однак, на певній стадії тренування це бажання та вихідна точка є неправильними.
Мій наставник раніше був одним з керівників Асоціації ушу і часто їздив на різні великі заходи, пов’язані з бойовими мистецтвами. На цих заходах суперники найчастіше під час двобоїв намагалися вдарити один одного так, щоб завдати поранення і щоб у такий спосіб виділитися і показати себе. Мій наставник, однак, завжди припиняв такі дії, і сам не наносив ударів. Тобто він показував свою високу майстерність і перевагу над суперником, ефективно відбиваючи його атаку, припиняючи його напад, але не завдаючи йому травми.
Згадую себе в молодості, зараз мені соромно про це згадувати. Найчастіше, коли ми тренувалися в парі, коли один б’є, а другий відбиває удар і проводить прийом, часто хотілося завдати потужного удару і так, щоб він досяг мети, а коли я сам пропускав такі удари, то з’являлася злоба, і хотілося помститися партнеру, відповівши ударом на його удар. Але я добре засвоював етичний аспект ушу, тому міг стримувати свій гнів. І тому майстер і передав мені дуже багато чого.
Розкажу випадок з моєї власної практики. Я тоді вже сам навчав учнів ушу. Одного разу прийшов молодий чоловік і сказав, що хоче зі мною помірятися силами, сказавши, що раніше він один переміг вісьмох супротивників. Я погодився. Він почав атакувати спочатку руками, потім ногами, а потім і руками і ногами разом. Його удари не досягали мети і я бачив, що він починає від цього нервувати і злиться, адже все це відбувалося на очах у всіх учнів. Тоді я рукою зробив маніпуляцію на певну точку його голови, і він завмер на місці, і він більше не атакував. Після цього він висловив мені свою повагу і захоплення. У родині він ріс у важких умовах і відчув багато горя. Його часто били і кривдили. Сам він людина непогана, тому я прийняв його в учні.
Висока стриманість і моральність традиційного ушу
Як я вже казав, бойові мистецтва покликані припиняти зло. Справжнім майстрам для цього найчастіше не потрібно вдаватися до прийомів і бійки – свою перевагу вони можуть показати іншими способами.
Розкажу одну історію. У місті Тяньцзині є один завідувач секцією китайського боксу на ім’я Сюе Дянь. Майстерність його в бойових мистецтвах дуже висока. Він часто змагався в майстерності з моїм наставником. Одного разу Сюе і мій учитель пили чай. Раптом в кімнату вбіг його учень і повідомив, що якийсь чоловік прийшов до них в тренувальний зал і почав там все громити, що він дуже сильний і швидкий, руками та ногами розбиває цеглини і двері. Почувши це, Сюе поспішив у свій зал.
Коли він прийшов, він все ще був там. Не сказавши ні слова, Сюе жестом запросив його увійти в кімнату для чаювання. Учні принесли їм дві чашки та налили чай. Той чоловік мовчки увійшов, а потім раптом сильно грюкнув рукою по столу. Чашки перекинулися, і чай розлився по паркету. Сюе не сказав ні слова, повільно підняв руку і поклав на чашку. Після цього він злегка підняв вгору кінчики пальців, одночасно з цим розлитий на підлозі чай також піднявся в повітря. А коли майстер прибрав долоню з чашки, весь чай повернувся назад до неї. Той чоловік не сказав ні слова. Він встав і пішов. Таким чином, ситуація була вирішена не тільки без застосування сили, але й навіть без єдиного слова.
Є майстри, які можуть проникати в інші простори, пробивати предмети, які знаходяться на великій відстані і т.д. Все це відноситься до надзвичайних здібностей, які не залежать від яскравості рухів тіла і фізичної сили. Однак такі здібності можуть бути тільки у майстрів з високим «у де», в іншому разі їх ніхто цим здібностям не навчить. А якщо і навчить, то вони не зможуть їх зберегти.
Я знав одного хлопця, він був дуже майстерним в бойових мистецтвах. Він почав тренуватися з дуже маленького віку і в 20 з гаком років вже досяг високої майстерності. Рукою він вільно розбивав кам’яний стовп. Однак згодом, під впливом суспільства, його моральний рівень став падати, він часто дозволяв собі злитися і довільно застосовував свою майстерність, поранивши багатьох людей. В результаті він сильно захворів і помер у ранньому віці. Володіючи високою майстерністю, ні в якому разі не можна застосовувати її для скоєння зла.
У кожному традиційному виді бойових мистецтв, крім зовнішнього гартування, обов’язково містяться принципи внутрішнього вдосконалювання – «сіньфа» (Закон серця). Наприклад, засновник Тайцзи Чжан Саньфен передавав своїм учням «сіньфа», але після його смерті фундаментальна частина техніки – принципи внутрішнього вдосконалення – поступово втратилась, і в даний час залишилося тільки те, що відноситься до фізичних вправ, спрямованих на загартовування тіла. Саме тому на цей раз Тайцзи-цюань не був включений у «Всесвітній конкурс бойових мистецтв».
