Blog

Найбільшим національним пам’яткам – Софії Київській та Києво-Печерській Лаврі загрожує серйозна небезпека, яка визнана не тільки місцевими захисниками спадщини, але і безпосередньо ЮНЕСКО.

Зараз, схоже, серйозність ситуації почала доходити навіть до офіційних органів української влади. В розпорядження "Української правди. Київ" потрапив лист голови національної комісії у справах ЮНЕСКО Володимира Огризка, який приємно здивував усіх, хто бореться проти свавілля забудовників у столиці.

Це ледь не перший документ українських чиновників, що потрапив у поле зору громадськості, який підтверджує реальність та масштабність проблеми зі збереженням пам’яток національного значення.

У ньому висловлюється занепокоєність з приводу будівництва за адресою Гончара, 17-23, де зараз відбувається протиправне будівництво розкішного житлового комплексу компаніями, близькими до Партії регіонів.

Нехай це окремий епізод, але його можна легко екстраполювати на десятки інших "точок", що аналогічним чином знаходяться в буферних зонах навколо Софії та Лаври, і де подібним чином ділки намагаються заробити прибуток, руйнуючи історичний спадок.

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

У зв’язку з появою цього листа, необхідно зробити декілька важливих ремарок.

По-перше, конфлікт навколо будівництва за вулицею Гончара, 17-23 – майданчика, що знаходиться майже впритул до стіни Софії, продовжується у своїй гарячій, вуличній фазі з 2008 року. З минулої осені громадські об’єднання киян намагалися перешкодити незаконним будівельним роботам, але їхні зусилля зустріли шалений спротив.

На захисників та місцевих жителів було заведено численні кримінальні справи, подано позови, було найнято великі сили для фізичної охорони будівництва, і в результаті виявилось, що майже за усіма параметрами забудовник виграє.

Рішення судів та приписи прокуратури про призупинення будівельних робіт ігнорувалися, охорона здійснювала жорсткий фізичний тиск на протестуючих. Органи влади зайняли бездіяльну позицію, чим дозволили забудовнику – ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" – робити свою справу зі знищення міста.

Національна комісія у справах ЮНЕСКО відреагувала пізно – але тут той випадок, коли це краще, ніж ніколи.

По-друге, дається взнаки надмірна – мабуть, найкраще сказати "обережність" чиновників. Листа надіслано чиновнику – голові райадміністрації Пилипишину. Зрозуміло, що це занадто низький рівень для того, щоб вирішувати таке важливе питання, як збереження всесвітньої спадщини.

Пан Огризко, як екс-міністр закордонних справ та нинішній перший заступник секретаря Ради нацбезпеки та оборони, має всі можливості повідомити аналогічну інформацію президенту Ющенку, в рамках роботи того ж РНБО. Чи Софія і Лавра – це не питання національної ваги?

Чи захист цих святинь в усіх сенсах – релігійному, духовному, історичному, державоутворюючому – не є обов’язком найвищих та наймогутніших інститутів влади?

Чи не має президент видати відповідний указ про захист цих пам’яток, РНБО – відповідне розпорядження або Кабмін – постанову, якщо над Печерським монастирем та Софійським храмом нависла загроза, про яку говорять вже в ЮНЕСКО?

І насамкінець, ще один важливий момент. З листа випливає, що представники нацкомісії у справах ЮНЕСКО не хочуть або не можуть повною мірою застосовувати українське законодавство та ту його частину, яка випливає з міжнародних зобов’язань держави.

Як цілком правильно вказано у листі, "у випадку будівництва по вул. Гончара, 17-23 не було дотримано вимог ЮНЕСКО – "Україна офіційно не інформувала ЮНЕСКО про наміри здійснити на цій території будівельні роботи".

Це правильно, але існує більш потужна норма, яка вказана у пункті 107 порядку застосування Конвенції з охорони світової спадщини, до якої приєдналася Україна. Вона звучить так: "Будь-які модифікації буферної зони після внесення об’єкту до списку всесвітньої спадщини мають бути схвалені Комітетом всесвітньої спадщини".

Комітет всесвітньої спадщини, на щастя, не є черговою кишеньковою структурою чиновників, яка брутально видає дозволи на руйнування історичних пам’яток. Комітет знаходиться в Європі, і до нього злочинним будівельникам важко дотягнутися. Можливо, тому той факт, що будівництво у буферних зонах має бути ним санкціоноване, приховується від української громадськості.

Але справа певним чином зрушила з мертвої точки. Тепер черга президента, прем’єра, київської влади реагувати на проблему порятунку Софії та Лаври – проблему, яку щойно офіційно визнав профільний орган.

P.S. Дивно, що зараз, у передвиборчій кампанії, де занадто багато гасел, що крутяться навколо "низьких", матеріальних проблем, немає місця більш масштабним, духовним мотиваціям.

Далеко не всі і не завжди думають про хліб насущний – багато кого цікавить і речі, що сягають за межі інтересів, що вагоміші за розмір пенсії чи Євро-2012 – це збереження та захист одних із найвизначніших християнських символів.

Невже кандидати настільки опустилися в цинізм та марноту нинішнього моменту, що не розуміють, що захистивши оплоти православ’я, вони здобудуть голоси чи принаймні повагу серед українців?

Китай. Після арешту двох жінок-послідовниць духовної практики Фалуньгун поліція міста Цюнлай провінції Сичуань не змогла ясно пояснити їх родичам, який закон порушили жінки. Після тривалих розумових зусиль вони сформулювали «головний закон Китаю»: «Комуністична партія є законом».

#img_left#Ця історія почалася 19 червня 2009 р., коли дві жінки Ван Шуйхуа і Ван Чуаньсю були арештовані поліцейськими відділку Яньгань. Одній із жінок більше 60 років. Заарештували їх за те, що вони говорили вголос речі, про які режим забороняє навіть думати: про те, що репресії послідовників Фалуньгун є порушенням конституції Китаю, яка гарантує громадянам права на свободу віри, слова і зборів.

Під час ув’язнення начальник поліцейського відділку Дун Сунь застосовував до Ван Шуйхуа покарання електрошокером. Потім обох жінок звинуватили в «порушенні громадського порядку» і відправили в центр ув’язнення міста Цюнлай.

Син і дочка Ван Чуаньсю багато разів ходили до поліцейського відділку Яньгань і просили звільнити її. У відповідь поліцейські погрожували їм арештом. 22 липня діти Ван Чуаньсю зажадали назвати їм закон, який порушила їх мати: «Який закон Китаю порушила Ван Чуаньсю? В якому законі сказано, що Фалуньгун є злим культом? Будь ласка, покажіть нам».

Поліцейські не могли відповісти. Тоді їх начальник оголосив: «Комуністична партія є законом».

Інформаційний Центр Фалунь Дафа повідомляє, що за всі ці 10 років, протягом яких триває переслідування Фалуньгун, що супроводжується тортурами і вбивствами прихильників цієї практики, не з’явився жоден юридичний документ, жодна законна підстава для цих репресій. Все відбувається за інструкціями, що передаються в силові відомства по партійній лінії.

Китай. Жіноча в’язниця провінції Хунань спеціалізується на «перетворенні» послідовників духовної практики Фалуньгун. Її співробітники формують групи з найбільш жорстоких злочинців і навчають їх різним методам катувань.

#img_left#Як повідомили наші джерела, проводячи постійну пропаганду проти Фалуньгун, тюремна адміністрація викликала ненависть до послідовників цієї практики з боку інших в’язнів. Крім того, жорстоке ставлення до них стимулюється додатковими пільгами, заохоченнями та скороченням термінів ув’язнення.

У в’язниці обладнано сім камер для «промивання мізків» послідовникам Фалуньгун, які відмовилися від «перевиховання»*.

У кожній камері перебувають: одна послідовниця вищезазначеного вчення і три карні злочинниці. Якщо послідовники відмовляються від «перевиховання», то терміни ув’язнення карних злочинниць подовжують. Якщо «перевиховання» буде успішним, незалежно від того, який метод при цьому використовувався, карні злочинці отримують пільги, заохочення, а також скорочення терміну.

В ході «перевиховання» жінок примушують нерухомо стояти тривалий час і б’ють за найменший рух. Їх позбавляють сну і можливості користуватися туалетом. Від цього можливе затьмарення свідомості, з’являються ознаки порушення фізіології. Від довгого стояння ноги розпухають, німіють і, врешті-решт, жінка непритомніє.

Після довгого стояння карні злочинниці змушують свої жертви з розпухлими ногами сидіти навпочіпки, самі ж сильно тиснуть їм на плечі. Такі тортури сильно травмують м’язи, кровоносні судини і коліна. Внаслідок чого часто втрачається працездатність, а в окремих випадках трапляється параліч нижніх кінцівок.

Якщо ж об’єкти «перевиховання» протестують проти такого ставлення, відмовляються виконувати накази тощо, то охоронці надягають їм наручники й приковують до поручнів другого поверху двох’ярусного ліжка. Після чого карні злочинці, заохочені охоронцями, всіляко знущаються над ними.

Жертвою таких тортур стала Інь Хун з міста Ченде провінції Хунань. Коли її прикували до ліжка, сусіди по камері вибили у неї з під ніг табурет, і вона повисла на наручниках, сильно травмувавши зап’ястки. Тюремна адміністрація при цьому не лише відмовилися надати їй лікування, а й змусила її чистити боби в крижаній воді. В результаті на шкірі утворилися фурункули, пальці деформувалися і відпали нігті.

Начальник в’язниці Чжао Лань практично відкрито заохочує карних злочинців знущатися з послідовників Фалуньгун, кажучи, що вони не нестимуть відповідальності, навіть якщо їх жертви помруть.

Наприклад, Гань Лінюань, що відбуває тюремний термін за шахрайство, добре виконуючи волю адміністрації, була призначена старшою камери. В її розпорядженні гроші сусідів по камері, вона має право брати продукти, які вони купують.

Лю Янь, засуджена за крадіжку, застосовуючи тортури до послідовників Фалуньгун, неодноразово казала: «Мені нічого не буде, якщо я уб’ю вас. Я скажу, що ви померли від своєї практики. Мені навіть скоротять термін і раніше звільнять – вони це гарантують».

Карних злочинниць, які відмовилися виконувати ці доручення адміністрації, перевели в інші підрозділи в’язниці, в яких немає прихильників Фалуньгун.

Довідка:

* «Перевиховання» – часто використовуваний в китайських в’язницях метод, яким примушують людину відмовитися від своїх переконань. При цьому змушують написати «гарантійний лист» або ж «лист розкаяння». Після цього людина також повинна на практиці підтвердити те, що написала – наприклад, виступити із зверненням перед ЗМІ або брати участь в кампанії «перетворення» своїх колишніх однодумців. Такі методи часто застосовуються до інакодумців, дисидентів, представників релігійних груп тощо.