Ми вже знаємо, як ведуть себе занепалі люди і як контролювати результати такої поведінки. Можливо, буде корисно поділитися деякими думками про економіку і жадібність. Економіка включає в себе спеціальну сталу систему людських відносин у сфері купівлі та продажу, у сфері комерційного обміну. Жадібність — це бажання отримати як можна більше прибутку від угоди без урахування того, як це вплине на інших — втратять вони або придбають. Жадібний не думає про користь чи шкоду для інших.
#img_left#Жадібність властива відносинам у сфері комерційного обміну. Можна сказати, що кожен іноді спокушується можливістю отримання особистих вигод, а багато людей весь час діють виключно заради цього. Це життєвий факт. Жадібність намагаються регулювати за допомогою прийнятих правил: укладання угод, зважування та вимірювання, друкування грошей тощо, але є багато нелегальних способів збільшити свій прибуток за чужий рахунок. Але жадібність легальна, як легальні й ті, хто прагне до збагачення.
Фінансові операції стають дедалі складніші і абстрактніші, вони провокують жадібність. Люди, для яких найголовніше в житті — розбагатіти, йдуть на спеціальні курси, де їх навчають, як стати багатим. Найбільш честолюбні домагаються успіху і потрапляють у фірми, які називають яслами мільйонерів, чия головна мета — робити гроші без огляду на соціальні витрати.
Вони працюють в оточенні, в якому жадібність визнається і заохочується. Якщо вони досягають успіху, на них чекають високі оклади і премії, потім вони можуть стати співвласниками фірм, членами правління або радниками, а також викладачами у бізнес-школах.
Для досягнення успіху своїх фірм вони роблять усе, щоб поширити цю «науку жадібності». Вони зосереджуються не на тому, щоб сприяти розвитку суспільства або виправдати довіру клієнтів, робітників і службовців, а на нестримній гонитві за власною вигодою і прибутком. А люди довіряють їм свої гроші, сподіваючись отримати великий прибуток від своїх вкладень.
«Наука жадібності» формує поняття і догми, які вважаються науковими. Теорії, що заохочують жадібність, пропагуються і вважаються дійсними. Вони поширюються у суспільстві журналістами, канонізуються в економічних навчальних закладах і стають запозиченою мудрістю бюрократів. Можна бачити їх вплив на прийняття суспільством явно божевільних теорій ефективного ринку і переваг приватизації підприємств і служб. Ці теорії вже стали ортодоксальними і дуже допомогли приватним власникам збільшити їхній капітал за громадський рахунок.
Жадібність підірвала довіру, необхідну для нормального функціонування економіки, призвела до глобальної економічної кризи. З’явилося безліч способів уникання платежів. З цим ще можна щось зробити, але шалена гонитва за прибутками не припиняється. Люди більше не довіряють ані ринковій торгівлі, тому що вона в руках шахраїв, ані державній внаслідок її обмежень.
Питання про корпоративні оклади дуже важливе. Оклад — показник цінності працівника, його кваліфікації. Тільки ті, хто повністю погруз у жадібності, вірять, що їхні фірми залучать гарних працівників, якщо пообіцяють зарплату в кілька мільйонів доларів на рік плюс преміальні, і тільки найжадібніші з людей можуть прийняти таке принизливе запрошення.
Таким чином, щоб відродити віру, що перебуває в серці економіки, уряди повинні регулювати оклади, принаймні, в компаніях, які мають надійну суспільну гарантію, тому що вони занадто великі, щоб дозволити їм збанкрутувати. Мета такого регулювання — нагадувати уряду про його обов’язок зробити так, щоб ринок служив суспільству.
Автор Ендрю Гамільтон — редактор-консультант Eureka Street (eurekastreet.com.au).
