Blog

#img_right#Тод Лоєр (Tod Lauer) з американської національної оптичної обсерваторії (National Optical Astronomy Observatory) і його колеги-астрономи, котрі проводили спостереження за допомогою орбітального телескопа Hubble, виявили в центрі галактики Андромеди структуру, походження якої пояснити не можуть.

Як раніше передбачалося, в центрі галактики-сусідки ховається надмасивна чорна дірка. Але тепер там же астрономи виявили концентрований диск з приблизно 400 дуже молодих блакитних зірок, що має діаметр всього лише 1 світловий рік. Ці зірки обертаються навколо чорної дірки на зразок планетарної системи.

Відкриті гарячі зірки – і є джерело яскравого блакитного сяйва, поміченого в самому центрі Андромеди раніше. Цим зіркам всього 200 мільйонів років, тоді як вік самої галактики оцінюється в 12 мільярдів років.

Їх походження – справжня загадка, оскільки гравітація чорної дірки повинна була давним-давно очистити прилеглий простір від пилу і газу, здатних сформувати зірку. Задовго до народження цього блакитного кільця.

Ще дивовижніше те, що назовні кільця молодих зірок лежить ще один диск діаметром вже в 5 світлових років. Він заповнений безліччю старих червоних зірок. Його походження – така ж таємниця. Червоний диск лежить в тій же площині, що і блакитний, і, ймовірно, якось пов’язаний з останнім.

Тод Лоєр відзначає, що подібні структури можуть виявитися правилом для галактик. Є непрямі дані про існування дуже молодих зірок, що живуть впритул до ядра – в нашій власній галактиці – Чумацькому шляху.

Ще одне відкриття в рамках даного дослідження – остаточне підтвердження існування великої чорної дірки в серці Андромеди. Завдяки аналізу руху блакитних зірок астрономи розрахували її масу – 140 мільйонів мас Сонця, в три рази більше, ніж давали колишні оцінки.

Стаття підготовлена за матеріалами: NOAO, NASA, ESA, Мембрана, Hubble

#img_center_nostream#

Китайська версія статті
The Epoch Times 

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_left_nostream#У 1850-1860-х роках Київ нерідко величали “третьою столицею Росії”. Тоді це сучасне європейське місто могло собі дозволити мати цілком фешенебельний і навіть розкішний торговий центр. В людей, які мали змогу побачити Хрещатик через інтервал у 5-10 років, складалося враження, що кияни раптом розбагатіли й тепер спроможні витрачати великі гроші на такі речі, про які в інших містах і мріяти не наважуються.

Хрещатик дивував киян блиском респектабельного життя. Тут було все, чого могла забажати освічена й заможна людина, яка почувалася європейцем. “Великий клас мешканців, – писав 1850 року поет Афанасьєв-Чужбинський, – у зв’язку із наявними тут (у Києві) різноманітними управліннями, порівняно з іншими містами численніший, а тому й предметів споживання, предметів розкоші розкуповується тут більше, ніж в інших містах. Найкращі магазини містяться на Хрещатику: Фінке, “Німецький”, “Санкт-петербурзький”, Барського. У цих магазинах можна знайти все, що потрібно для щоденного життя, для задоволення розкоші й мод”.¹

Кращою прикрасою вулиці вважалися кондитерські, які були місцем вишуканого відпочинку для пристойної публіки. Альфред фон-Юнк так описує кондитерську “Ясси” початку 1860-х років. Вона “…влаштована цілком аристократично, і ми без перебільшення можемо сказати, що й у столиці такий заклад вважався би за перший. Не кажучи про торти, цукерки, різні печива, виготовлені в цій кондитерській, її обладнання розкішне, меблі м’які, на пружинах, дамська вітальня наповнена тропічними рослинами. З нижнього поверху спіральні сходи йдуть на другий поверх, де влаштована чудова більярдна й спеціальний буфет. Тут у будь-який час можна зустріти безліч відвідувачів, що грають у більярд, шахи чи доміно”.²

Майже вся головна вулиця міста зайнята магазинами, нові з’являються весь час, незважаючи на неймовірні ціни за оренду. Не даремно уся торгівля з Подолу й Печерська переселяється на Хрещатик, кияни сходяться сюди двічі на день помилуватися розкошами вітрин, подивитись на гарно вбрану публіку, завітати до численних магазинів…

Газетяр фон-Юнк писав про хрещатицькі гуляння так: “А які тут вбрання!… Які кашкети! Тут вам трапляються малинові з чорним пір’ям, білі з чорними околишами. Іноді на кашкеті можна бачити чорний креповий бант, на іншому – чорну смужку. На жодному маскараді під час масниці не трапляється так багато строїв польських, краківських і малоросійських, як на Хрещатику… Дами прагнуть перевершити одна одну”.³ У Києві люблять вдягатися по-своєму, вигадливіше, яскравіше, пишніше, ніж у Москві чи Петербурзі.

Але хоч як кияни не пишалися своїм фешенебельним центром, природа нагадувала їм, що центр міста – дно величезного яру. Під час весняного танення снігів та літніх злив вода з навколишніх пагорбів стікала сюди з інтенсивністю, яка часом досягала маси в 10 мільйонів відер на годину. Затоплювало не лише підвали, а й самі будинки. 26 травня 1839 року під час сильної зливи рівень води на ділянці від міського театру до будинку Головинського досягав позначки в 2,5 метра. Затопило 18 приватних будівель. Були загиблі. Ця подія спонукала міські власті спорудити з цегли Міську трубу завдовжки 900 метрів, завширшки понад 2 метри і висотою близько 3 метрів. Труба починалася від Бессарабської площі.

У 1840-1870-х роках це місце вважалося найстрашнішим у Києві. Боялись не самої труби, а її люка, який відкривали під час сильних злив. Перехожі ховались хто куди, але потік води з піском, камінням і сміттям міг збити з ніг необережного відвідувача місцевих трактирів і затягнути до приймального колодязя. Першою жервою труби у липні 1848 року став міщанин Завадовський.

У червні 1865 р. на місто знову обрушилась страшенна злива. “Київ, – писав кореспондент міської газети, – всупереч географічним відомостям, опинився на двох ріках: на Дніпрі й на Хрещатику. Багато з його мешканців були вкрай здивовані тим, що без будь-яких мандрів раптом потрапили до Венеції”.⁴ Почувши гул небезпечної зливи, мешканці напівпідвальних приміщень кидали склянки чаю і тікали хто куди. За хвилину вода вже була в їх приміщеннях, складах, пивних.

Весняні чи зимові повені на Хрещатику мали безневинний характер. Тоді тут з’являлися своєрідні сухопутні пороми – великі платформи з бильцями, встановлені на спеціальних возах. Вони рухались через багно допомагаючи перехожим долати хрещатицьку повінь, не втративши черевиків й не підхопивши нежиті. Таку розкіш дозволяла собі лише найбагатша вулиця міста. На інших вулицях пристойно вбраних перехожих переносили на своїх спинах місцеві “босяки”, підробляючи на горілку з ковбасою. Деінде клали вузенькі пунктирні кладочки з цегли впоперек бруківки – так звані “кам’яні переходи”.

Взагалі кияни ставились до відлиг весело. Навіть газетярі глузували іноді з цих хрещатицьких “колісних мостів”. “Ріка “Хрещатицька” знов скресла і в своїй швидкій течії несе крізь все місто калоші, яку-небудь корзину або гімназистську сумку, які загинули в її водоверті. Переправа колісним мостом з одного берега Хрещатика на інший встановлена, і на цих місточках часом збираються мальовничі групи туристів: модисточка з трошки піднятим краєчком платтячка виставляє напоказ олексієвське взуття, за нею хлопчик-гімназист з ранцем за плечима, який задивися вниз, а там якийсь воїн в геройській позі, ніби по понтонному мості під час переправи через Дунай”.⁵

Невідомо, як довго головній вулиці “третьої столиці” загрожувала б така водонебезпечна ситуація, якби наприкінці 1880-х років тут не запланували прокласти лінію кінного трамвая. У зв’язку з цим міською думою 1887 року було ухвалено спорудження на всьому протязі Хрещатику великої труби для приймання атмосферних опадів. Але не було виконано необхідних математичних розрахунків, і тому нова труба не витримала випробування зливами 2 серпня 1889 року та 13 червня 1890 року. А під час зливи 7 липня 1903 року вода затопила не лише підвали, а й перші поверхи будинків. Тоді власті обладнали в різних частинах вулиці 4 додаткові приймальні колодязі. З тих пір одну з найкращих вулиць Європи під час злив перестали рівняти з Венеціанською лагуною.

_______________________________________________________________________

1 Чужбинский. Киев //Киевск. губ. ведом. – 1850. – 25 нояб.

2 Киевский телеграф. – 1861. – 16 апр.

3 Альфред Юнк. Киевская летопись //Киевский телеграф. – 1861. – 16 апр.

4 Киевлянин. – 1865. – 6 июля.

5 Андреевский П. Намеки и наброски // Заря. – 1880. 14 дек.

Елегантні головні прикраси, які повертають до класичного стилю.

#img_gallery#

Захисний шар Землі, що запобігає прониканню ультрафіолетових променів, які шкодять рослинності і небезпечні для шкіри людини, протягом усього двадцятого століття знаходився під пагубним впливом діяльності людини. Особливо сильної шкоди озоновому шару наносять хлор і хлорофторовуглеводи. Зміст цих речовин в атмосфері контролюється Монреальською міжнародною угодою від 16 вересня 1987 року.

Нагадаємо, що виснаження озонового шару викликане не тільки загальним забрудненням навколишнього середовища, але і є наслідком атмосферних умов і залежить від пори року і переважаючої погоди, повідомляє Компьюлента  з посиланням на news.yahoo

#img_left_nostream#

Одночасно з польотом на Місяць готується висадка людини на Марс. Терміни змінилися на 10 років і перемістилися з 2030 на 2020 рік. Помітимо, раніше сама NASA говорила про рік 2030. Як виявилось, подібне стало можливим завдяки розробкам нових методик і технологій.

Йдеться про універсальний "Пілотований дослідницький корабель" (Crew Exploration Vehicle – CEV), який замінить нинішні шаттли в польотах на МКС і використовуватиметься як один з елементів місії на Місяць. Якою CEV буде точно – говорити ще рано. Відразу декілька компаній пропонують свої проекти.

Нова схема польоту людей на Місяць – це переміщення космічного корабля без зупинок безпосередньо до поверхні Місяця і його повернення на Землю. Це прямо протилежно тому багатоступінчатому методу, з розстиковкою і стикуванням двох модулів на навколомісячній орбіті, що застосовувався в місіях Apollo.

Для місії "Місяць-2015" Пол Вустер (Paul Wooster) і його колеги відділу аеронавтики і астронавтики MIT (MIT Department of Aeronautics and Astronautics) запропонували цей новий метод, зробивши аналіз можливостей і технологій. Автор вважає, що для висадки на Марс реальна нова дата – 2020 рік, якщо використовувати в різних комбінаціях ті ж вузли CEV – жилу кабіну, розгінні ступені, маршеві двигуни і так далі.

Результати цієї роботи були представлені на конференції «Space 2005», що пройшла в кінці серпня – початку вересня цього року в Лонг-Біч.

Всього ж дослідники розглянули більше 2 тисяч можливих архітектур для місій на Місяць і Марс і вибрали ті варіанти, що, на їх думку, відповідають вимогам надійності, безпеки і в тож же час – не надмірно дорогі.

"Основний місячний і марсіанський модулі повинні нести чотирьох астронавтів, – говорить Вустер. – Це вдвічі більший екіпаж, ніж був у посадочних модулях, які Apollo доставляв на поверхню Місяця. І нові кораблі повинні бути здатні залишатися на Місяці протягом семи днів".

Оптимальний підхід для місії на Марс, як говорять учені MIT, це відправка CEV на орбіту навколо Марса, де його повинен чекати порожній, менший за розмірами посадочний апарат, що прилетів туди до того.

Після стиковки астронавти переходять у посадочний модуль і спускаються в ньому на Марс.

Назад вони також підіймаються на марсіанську орбіту, стикуються з CEV, переходять в нього і вже на ньому повертаються безпосередньо на Землю.

Ця схема трохи нагадує схему місії Apollo, але тоді весь набір модулів стартував разом. Зате при нинішньому варіанті не потрібно буде знов створювати такі великі носії, яким був Saturn-5.

Скажемо також, що при перельоті на Марс, мабуть, не обійтися без могутніх йонних двигунів, здатних працювати місяцями. Шлях на дуже малій тязі, зате за високої економічності. І такі двигуни вже є у США.

У розробки підключені Росія й інші країни, проте, хто першим зробить вилазку на Марс, покаже час.

Таким чином, між висадкою на Місяць і висадкою на Марс може пройти набагато менше часу, і, фактично, обидві місії розвиватимуться паралельно.