За гіперпосиланням читайте:
першу частину історії про Міларепу – великого тибетського йога.
другу частину історії про Міларепу – великого тибетського йога.
У цій статті The Epoch Times Україна завершує публікацію історії про визначного тибетського йога Міларепу.
#img_left#Я не забився від стрибка, але був так пригнічений і ображений, що вирішив накласти на себе руки. Наступного ранку лама викликав мене до себе. Я йшов до нього з надією, що він виконає моє найзаповітніше бажання. Та коли я постав перед ним, лама запитав мене, чи не похитнула мою віру в нього його нещодавня відмова посвятити мене і чи не викликала ця відмова неприязнь до нього. Я відповів:
– Це не похитнуло моєї віри в тебе, тому що я усвідомлюю, що мої злочини не дають мені можливості прийняти участь у церемонії, та я каюся.
І тут я заплакав. Тоді він велів мені піти і сказав услід:
– На якій підставі ти хочеш звинуватити мене своїми слізьми?
Коли я йшов від нього, моє серце розривалося на частини. Здавалося, що якийсь смерч підриває його корені. Я подумав про золото, яким володів, коли вирушав творити зло, і тепер оплакував долю за те, що вона позбавила цього саме зараз, коли я хотів присвятити себе релігії. «О, якби я мав зараз хоч половину того золота! – Думав я. – Тоді я зміг би заплатити за посвячення і навчання. Я знаю, що безкоштовно лама нічого мені не дасть. У будь-якому разі мені потрібно мати щось для пожертвування, навіть якщо я знайду іншого вчителя. Іншого виходу немає. Через те, що в мене немає ніякого майна, мені доведеться померти, не досягнувши Визволення. Краще було б для мене покінчити з життям відразу, ніж продовжувати так жити. Що ж мені робити? О, що ж мені робити? Піти найнятися слугою до якого-небудь багатія, збирати зі свого заробітку та придбати достатньо золота, щоб його вистачило на плату за посвячення і моє утримання в період каяття і медитації? Чи вирушити додому і побачитися з матір’ю? Можливо, там я як-небудь зможу дістати гроші. Але ж я влаштував справжнє побоїще у себе на батьківщині і безжально згубив стількох людей за допомогою чаклунства. Одне з двох, проте, потрібно зробити зараз. Я мушу вирушити на пошуки золота або навчання. Але вирушити повинен».
Взявши з собою тільки книги і залишивши мішок з борошном, щоб не накликати невдоволення лами, я пішов, навіть не повідомивши Поважній Матері про свій намір. Коли я пройшов 4-5 миль, мене охопило велике бажання побачити її ще раз, і мучила совість при думці про мою невдячність: адже я покинув добру жінку, не сказавши їй ані слова.
Був час сніданку, і я, просячи милостиню, назбирав трохи ячмінного борошна, дістав паливо і, позичивши посуд, приготував їжу. Я зміг попоїсти тільки після полудня. Тоді я подумав, що моє утримання у лами становило принаймні половину плати за роботу, яку я виконував для нього, і тепер, коли мені коштувало таких зусиль приготувати один сніданок, я згадав про достаток, до якого звик у будинку лами, – смачні гарячі страви, завжди вчасно приготовлені його дружиною, – і відчув себе невдячним за те, що пішов, не попрощавшись із нею. Я почав думати про повернення назад, проте не міг вирішити остаточно.
Коли я пішов повертати посуд, який взяв у користування, один старий зупинив мене і сказав:
– Шановний, адже ти молодий і можеш працювати. Чому ти просиш? Чому ти не заробляєш собі на прожиток читанням релігійних книг, якщо ти вмієш читати? Або, якщо ти не вмієш читати, чому ти не працюєш? Ти б заробив собі на їжу і навіть трохи більше того. Ти вмієш читати?
Я відповідав, що я не жебрак і вмію читати. Старий сказав:
– Тоді підемо до мене додому, і ти почитаєш мені сутри, я ж тобі добре заплачу.
Я із радістю прийняв цю пропозицію і прочитав йому скорочений варіант «Праджня-параміти» з восьми тисячі віршів. Під час читання я дійшов до життєпису одного архата на ім’я Тактунгу (Завжди Плаче), де розповідалося, як цей архат, що не мав грошей, продав заради вчення своє власне тіло. Ніщо не може бути дорожчим людині, ніж його серце, але навіть своє серце він вирішив продати. Хоча негайним наслідком була б смерть, він не відступив від своєї мети. Коли я порівнював мої випробування з випробуваннями цього архата, мої здалися мені не настільки вже й важкими. Тоді у мене з’явилася надія, що, зрештою, настане час, коли лама передасть мені знання, яке я прагну отримати. «Але якщо він цього не зробить, – вирішив я, – Поважна Мати хіба не обіцяла допомогти мені знайти іншого гуру?» І я повернув назад.
А тепер я розповім про те, що сталося після мого відходу. Коли дружина лами виявила, що я дійсно пішов, вона пішла до нього і сказала:
– Нарешті, Поважний Батьку, твій непримиренний ворог залишив тебе. Тепер ти задоволений?
– Про кого ти говориш? – Запитав він.
– Про бідного Великого Мага, з яким ти поводився, як зі смертельним ворогом.
Лама насупився, але не міг стримати сліз.
– О гуру богів Каг’ю-па і боги-захисники, – молився він, – поверніть мені мого гідного учня! – Сказавши так, він накрив голову мантією і довго перебував у мовчанні.
Коли я з’явився і висловив повагу дружині лами, вона дуже зраділа:
– Ти правильно зробив, що повернувся. Думаю, що лама повідомить тобі якусь частину вчення, тому що, коли я сказала йому, що ти пішов, він плакав і вигукував: «Нехай мій гідний і обдарований учень повернеться!» І я думаю, що ти повернувся з ласки лами.
Та я подумав, що вона говорить так лише для того, щоб заспокоїти мене, бо не було відповідності між бажанням повернення «його гідного учня», як він мене назвав, і його відмовою передати мені хоча б крихти вчення. Якщо він дійсно називав мене осяяним, цьому можна було радіти, але його відмову передати мені Знання, і те, що він не дозволив мені піти до іншого вчителя, щоб отримати його, вселяли мені серйозні побоювання, що мої страждання не скінчилися.
Дружина лами повідомила йому про мій прихід:
– Поважний Батьку, Великий Маг не залишив нас. Він повернувся. Можна йому увійти, щоб висловити тобі повагу?
– О, він повернувся не через любов до нас, а заради себе, – сказав лама, – але ти можеш дозволити йому увійти, щоб висловити повагу.
Коли я увійшов, він сказав мені:
– Великий Маг, не вагайся щодо своїх цілей. Якщо ти дійсно хочеш набути знання, ти маєш бути готовим пожертвувати життям заради цього. А тепер іди і в першу чергу закінчи три поверхи, що залишилися, і тоді твої бажання будуть виконані. Але якщо ти міркуєш по-іншому, я тільки марно витрачаю на тебе кошти, і ти можеш йти, куди хочеш.
Я вийшов від лами, не наважившись нічого йому сказати, але його дружині я сказав наступне:
– Поважна Мати, я дуже хочу побачитися зі своєю матір’ю, і, крім того, я точно знаю, що лама не передасть мені вчення. Якби я був певен, що отримаю його, коли закінчу будинок, я б охоче продовжував працювати і закінчив би його. Але я бачу, що лама лише виставляє одну причину за іншою у виправдання свого небажання посвятити мене. Я знаю, що не отримаю посвяти, навіть закінчивши роботу. Тому дозволь мені повернутися додому. Вам обом я бажаю здоров’я і довгого життя.
– Ти правий. Я обіцяла тобі знайти гуру. У лами є учень на ім’я Нгогдун-Чудор, який володіє тими ж настановами і знаннями, що і лама. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб ти отримав від нього те знання, яке бажаєш отримати. Поки побудь кілька днів і роби вигляд, що працюєш.
Окрилений надією, я старанно працював кілька днів.
Здається, великий Пандіта Наропа мав звичай святкувати десятий день кожного місяця, і Марпа також дотримувався цього. До цього свята жінка лами і приурочила здійснення задуманого нею плану. Вона приготувала чанг у трьох великих посудинах, у кожному з яких містилося по двадцять мір, і розділила приготований чанг на фракції. Першу фракцію вона зібрала в одній посудині і давала цей чанг Марпі через помічників (серед яких був і я), і ми не забували вчасно наповнювати його кухоль, і він незабаром заснув міцним сном.
Коли він спав, його дружина винесла з його кімнати кілька речей, у тому числі гірлянди і рубінові чотки Наропи. Потім, діставши листа, заздалегідь написаного від імені мого гуру, і вклавши в нього загорнуті у дорогий шарф гірлянди й чотки, які я повинен був піднести у якості подарунка, нібито переданого ламою, вона запечатала лист печаткою лами і, вручивши його мені, звеліла йти з ним до Нгогдун-Чугору. У листі була вказівка Нгогдуну передати мені вчення. І я вирушив до Центральної провінції Тибету, впевнений у тому, що він зможе навчити мене рятівної істини.
Через два дні після мого відходу лама запитав свою дружину, що я роблю. Вона сказав, що, можливо, я перебуваю у дорозі, але де, точно вона не знає.
– Куди він пішов і коли? – Запитав лама.
Вона відповідала:
– Він сказав, що, хоча він зробив стільки роботи для тебе, ти не хотів передати йому знання, тому він піде шукати собі іншого гуру. Він пішов учора.
Почувши цю новину, лама спохмурнів.
– Коли він пішов? – Знову запитав він.
– Учора.
– Мій учень ще не міг відійти надто далеко.
А я тим часом досяг Ріво-Кьюндінга, де жив Нгогдун.
Коли я увійшов до покоїв Нгогдуна, я впав ниць і потім вручив йому пакет і реліквії, він їх прийняв, і був зворушений до сліз. Знявши капелюха, він поклав реліквії на голову і помолився про дароване йому благословення. Потім він помістив реліквії у святая святих його вівтаря і почав читати лист: «Я збираюся усамітнитися в затворі, і оскільки Великий Маг з нетерпінням жадає отримати знання, я посилаю його до тебе, щоб ти посвятив його. Зроби це для нього і навчи його істині. Я доручаю це тобі. На знак, що я покладаю на тебе це доручення, посилаю тобі гірлянди і рубінові чотки Наропи».
Закінчивши читання листа, Нгогдун сказав, що виконає волю лами і удостоїть мене посвяти. І ще він сказав:
– У мене є учні з Кама, Тагпо, Конгпо і Ярлунг, і їх грабують по дорозі сюди розбійники із Дела і забирають у них те невелике майно, з яким вони йдуть сюди, щоб продовжити свої заняття. Тому прошу тебе покарати цих порушників закону і послати град на їхні поля. Коли ти зробиш це, я удостою тебе посвячення, яке ти хочеш отримати.
Тепер я гірко оплакував долю, що вклала цю прокляту силу в мої руки і зробила мене знаряддям помсти, що несе руйнування і смерть. «Я прийшов сюди у пошуках рятівної істини, а тут мене знову змушують чинити зло. Якщо я відмовлюся, це буде непослух до гуру або, принаймні, того, кого збираюся вважати моїм гуру. Це майже такий же тяжкий гріх, як відмова коритися справжньому гуру, і до того ж шлях до знання буде для мене закритий», – саме так я розмірковував і вирішив, що мушу коритися.
#img_left#Я вирушив у дорогу, взявши з собою необхідні пристосування, і прийшовши туди, де жили йепо, зупинився в будинку якоїсь старої. У той момент, коли повинна була початися гроза з градом і вже блиснула блискавка, загримів грім, і ось-ось повинні були впасти перші градини, стара стала бити себе в груди і ридаючи вигукувати: «Ох! Як я буду жити, якщо мій урожай поб’є град?» Слухати це було для, мене нестерпно, і тому я не міг жорстоко вчинити з цією бідною старою. Я попросив швидко накреслити план її поля, хоча, роблячи так, я ставив під загрозу своє життя. «О, моє поле таке», – вигукнула вона з відчаєм у голосі і тут же намалювала трикутну фігуру з подовженим кінцем. Я відразу ж накрив фігуру залізною сковорідкою, і цього поля не торкнувся град, за винятком кута, який не був покритий сковорідкою. Коли гроза припинилася, я вийшов з будинку і побачив, що схили гір, що оточують долину, були поборознені ярами, поля з рясними сходами тепер зовсім оголилися, крім поля жінки, яке залишалося не зачепленим градом. Проте кінець поля, що відповідав згаданому кутку на його плані, не накритого сковорідкою, був побитий вітром і градом і залитий водою. І відтоді це поле, за винятком його кінця, завжди обходив град, який траплявся у цій місцевості. Кажуть, що ця жінка була звільнена від сплати податку за відведення граду і платила податок тільки за згаданий кінець поля.
Повертаючись до мого нового гуру, я зустрів старого пастуха з дитиною, які втратили під час повені всі свої стада. Через нього я передав жителям цієї місцевості попередження, що якщо вони не припинять грабувати учнів та віруючих-мирян лами Нгогпа (Той, що живе у Нгозі), їхні посіви завжди будуть знищуватися градом. Дізнавшись про таку могутність лами Нгогпа, жителі цих двох районів були так приголомшені, що стали його відданими послідовниками і вірно йому служили.
Слідуючи далі, я підібрав кілька мертвих птахів, яких побачив під кущем ожини, і ще багато інших птахів і кілька щурів, що лежали на дорозі, наповнивши ними шапку і подоли мого одягу.
Я склав їх на купу перед ламою Нгогпа і звернувся до нього з такими словами:
– О поважний учителю! Я прийшов сюди в надії отримати святе вчення, але мене змусили накопичити багато поганої карми. Зглянься над цим жахливим грішником! – І я залився гіркими сльозами.
На це лама відповів:
– Не впадай у відчай. Тобі немає чого боятися. Ми, послідовники Наропи, який є Майтрея, володіємо тими істинами, які можуть вмить врятувати найбільшого із грішників, як один камінь, кинутий з пращі, може сполохати одночасно сотню птахів. Всі істоти: і ці птахи, і тварини, вбиті зараз цим градом, – народяться знову, щоб стати твоїми найближчими учнями, коли ти досягнеш стану Будди. А поки цей час не настав, я зроблю все можливе, щоб захистити тебе від падіння у Пекло або переродження в інших низьких світах. Тому не горюй. Але якщо ти сумніваєшся, дозволь мені довести справедливість моїх слів.
Кілька хвилин він сидів мовчки з закритими очима, а потім клацнув пальцями. Моментально всі мертві птахи і щури, яких я приніс, ожили і вирушили у свої гнізда і нори. Тоді я зрозумів, що сам лама був Буддою. Як чудово! Як милостиво! Нехай і багатьом іншим істотам випаде можливість померти такою смертю.
#img_right#Після цього я був посвячений у Хе-Ваджру. Мій гуру пояснив мені методи медитації, і я ревно їх застосовував. Однак, незважаючи на старання гуру і старанність з мого боку, я не мав ніякого прогресу у практиці, тому що не отримав на те благословіння Марпи.
Одного разу мій гуру прийшов і запитав мене, чи відчував я в медитації те-то і те-то. Я відповів, що не відчував нічого (подібного цьому). «Як так? – запитав він. – На цьому шляху розвитку психічних сил не повинно бути і ніколи не було такого випадку, щоб не сталося зрушення за дуже короткий період, за умови, що немає перешкоди на шляху. Що ж тобі заважає? Не може бути, щоб наш головний гуру не дав згоди на твоє посвячення, тому що в противному випадку він би не надіслав дари і лист. Продовжуй медитувати!» Я був дещо стривожений цим відвідуванням і навіть на мить подумав зізнатися в обмані, але мені бракувало сміливості це зробити. Тепер більш, ніж будь-коли, я усвідомлював, що повинен підкоритися моєму головному гуру ламі Марпі. Але в той же час я не припиняв старанно медитувати.
Тим часом лама закінчив будівництво будинку для свого сина і написав ламі Нгогпа надіслати йому для прикраси будинку гілки. У листі говорилося, що Нгогпа повинен прибути сам, щоб взяти участь у церемонії освячення будинку та святкування повноліття Додай-Бума, сина Марпи. Далі Марпа писав, що знає, де я перебуваю, причому я був названий «поганою людиною», і він просив ламу Нгогпа привести мене з собою.
Лама підійшов до отвору моєї келії і, прочитавши мені листа, висловив своє припущення: «З того, що лама пише про тебе, можна зробити висновок, що він не давав тобі дозволу прийняти від мене посвячення». Я відповідав: «Сам лама мені своєї згоди не давав, але його дружина дала мені цей лист і реліквії, і з ними я був відправлений сюди». «Ось воно що, – сказав він. – Ми займалися марною справою. Ти ж повинен знати, що не можна розраховувати на успіх без згоди і благословіння гуру. Не дивно, що в тобі не проявився ні одна з ознак духовного зростання. Однак він наказує тобі повернутися. Ти хочеш піти?» Я попросив взяти мене у якості супроводжуючого. Він відповів, що гілки послані з носіями, і, поки носильники не повернуться і не буде відома точна дата свята, я повинен залишатися у своєму затворі.
Незабаром прийшов лама Нгогпа і сказав: «Хоробрий Великий Маг, готуйся в дорогу». І я відразу почав збиратися.
Настав день, коли всі жителі Лхобрака зібралися на святкування повноліття сина Марпи Дарма-Додая, до якого було приурочене освячення збудованого для нього будинку.
Після деякого часу Марпа влаштував частування для учнів з віддалених районів і для своєї сім’ї і, сидячи з приставленій біля нього палицею, кидав сердиті погляди на ламу Нгогпа, який був також серед запрошених. Потім, вказуючи на нього пальцем, він сказав:
– Нгогдун-Чудор, яке пояснення ти даси щодо передачі тобою посвячення цьому поганому чоловікові Тхепаге? – І кажучи це, він поглядав на свою палицю. Лама Нгогпа був приголомшений.
– Найдорожчий Гуру, – відповів він, запинаючись, – твоя єгомість велів мені це зробити у листі, в якому були твій підпис і печать. Разом з листом твоя превелебність передав мені гірлянди і рубінові чотки Наропи як свідчення того, що лист написаний тобою, і я виконав твій наказ. Я не зробив нічого, в чому я міг би собі дорікнути. І тому прошу не гніватись на мене. – Кажучи це, він розгублено озирався.
Марпа тоді звернув свій гнівний погляд на мене.
– Звідки ти взяв ці речі? – Запитав він.
У той момент моє серце готове було вискочити з грудей, і я був охоплений таким жахом, що ледь володів мовою. Весь тремтячи і затинаючись, я сказав, що Поважна Мати дала їх мені.
Почувши мою відповідь, він схопився з місця і кинувся з палицею на свою дружину, мабуть, збираючись побити її. Але вона, передбачаючи такий поворот подій, заздалегідь встала і відійшла від нього і завдяки цьому встигла забігти в кімнату для практики і закрити за собою двері. Після невдалих спроб відкрити двері лама повернувся, сів на своє місце і прокричав:
– Ти, Нгогдун-Чудор, що робиш те, що тебе не просять, зараз же йди і негайно принеси мені гірлянди і чотки Наропи.
І він тут же завернувся з головою в мантію і продовжував так сидіти. Лама Нгогпа вклонився і негайно вийшов. Коли він виходив, я побачив його із-за рогу, де я сидів і плакав, після того, як утік з кімнати одночасно з дружиною Марпи. Звернувшись до лами Нгогпа, я благав взяти мене з собою. Але він відповів:
– Якщо я візьму тебе знову, не отримавши на це згоди гуру, результатом буде повторення сьогоднішньої сцени, і тоді нам обом дістанеться. Поки залишайся тут. Якщо наш гуру не змінить гнів на милість до тебе, я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти тобі.
Тоді я сказав:
– Так як я зробив багато зла, страждаю не тільки я, але ти і Поважна Мати теж страждаєте через мене. Я втратив всяку надію долучитися до навчання в цьому житті. Я тільки накопичую гріхи. Краще мені покінчити з собою. Я тільки прошу тебе допомогти мені своїми молитвами народитися знову в таких умовах, щоб я зміг тоді знайти Істину.
#img_left#Я відійшов від нього, збираючись тут же накласти на себе руки, але лама Нгогпа утримав мене і зі сльозами на очах умовляв: «Хоробрий Великий Маг, не роби цього! Наше містичне Вчення, яке є квінтесенцією і вершиною заповідей Благословенного Переможця, визнає божественними всі наші тілесні принципи і здібності. Якщо ми припиняємо їх розвиток, перш ніж настане їх природнє розділення, ми вбиваємо божественне начало в собі і повинні понести відповідне покарання. Самогубство – найбільший гріх. Усвідом це і залиш усяку думку про самогубство. Зрештою, може бути, наш гуру погодиться передати тобі Істини. Та навіть якщо він цього не зробить, можна буде знайти кого-небудь іншого, хто їх тобі передасть».
Так він втішав мене. Інші учні теж жаліли мене. Деякі з них бігали вгору і вниз, заглядаючи в кімнату, щоб дізнатися, у якому настрої перебуває Марпа і чи можна до нього звернутися, не ризикуючи викликати його гнів. Інші сідали біля мене і намагалися мене потішити. Та або ж моє серце було створено з заліза, або настав час йому розірватися. Такими нестерпними були мої страждання. «І це тому, – думав я, – що я скоїв тяжкі злочини і за них повинен тепер понести покарання, відчуваючи пекельні, що не піддаються опису муки, якраз тоді, коли я прагнув здобути вчення, яке повинно принести мені Звільнення».
Через деякий час Марпа перестав сердитися і зовсім пом’якшав.
Один з учнів підійшов до лами Нгогпа і сказав йому: «Зараз наш лама вже не сердиться і послав мене за тобою». А я в цю мить журився про моє нещасне становище і заздрив тим щасливцям, до яких Марпа був прихильним. «Який я нещасний! – казав я собі. – Я позбавлений можливості перебувати біля гуру, навіть коли він у доброму настрої, так як одна моя присутність виводить його із себе, і я заробляю його гнів і побої». І я плакав гіркими сльозами.
Лама Нгогпа залишився зі мною і попросив цього учня повідомити гуру про мій стан і спитати його, чи можна мені з’явитися перед ним, і додав: «Якщо я не залишуся тут, він з розпачу може що-небудь зробити з собою».
Учень піднявся наверх і розповів про все ламі Марпі. Марпа відповів: «Раніше він був правий, але сьогодні інша справа. Сьогодні головним гостем буде Великий Маг. Дамема, піди і поклич його». Вона прийшла до мене, сяюча від радості, і оголосила: «Великий Маг, нарешті, твій гуру прихильний до тебе. Він сказав, що ти будеш головним гостем і послав мене за тобою. Я розцінюю це як сприятливу зміну у ставленні до тебе. Він і на мене більше не гнівається. Так що радій, а зараз підемо до нього». Я все ще сумнівався і увійшов з деяким острахом. Коли я сів, Марпа сказав: «Поміркувавши над усім цим, можна вважати, що ніхто не винен. Бажаючи допомогти Великому Магу спокутувати гріхи, я змусив його будувати будинки без сторонньої допомоги. Якби я робив це з егоїстичної метою, мені було б набагато легше досягти її задобрюванням і ласкавим зверненням, а не таким шляхом, і тому на мені немає вини. Що стосується Дамеми, то вона, будучи жінкою, з надлишком наділеною материнським почуттям і жалістю, не могла виносити мого поганого поводження з бідним Великим Магом, який був таким старанним, слухняним і терплячим. І тому, хто може звинувачувати її в тому, що вона дала йому підробленого листа і взяла для нього реліквії, хоча це серйозний проступок? А ти, Нгогдун-Чудор, взагалі не винен, як ти сам сказав. Однак я попрошу тебе негайно принести реліквії, оскільки вони зараз повинні бути тут, але потім ти їх візьмеш собі. А ти, Великий Маг, зробив правильно, коли прагнув отримати релігійні Істини будь-яким можливим шляхом. Через те, що я не знав про відправку підробленого листа Нгогдуну, який, слідуючи вказівкам, що містилися в листі посвятив Великого Мага у Священні Істини, я був позбавлений можливості довести Великого Мага до відчаю, хоча я повинен був це зробити, виконуючи свою місію. Тому я розсердився, і хоча мій гнів відбився на мені, як хвилі на воді, це не був звичайний гнів, а зовсім інший вид гніву. В якій би формі він не виразився, вчитель вдається до нього з єдиною метою – викликати розкаяння і цим прискорити духовний розвиток учня. Якщо серед вас, присутніх, є хто-небудь, хто, не розуміючи мотивів моїх вчинків, внутрішньо протестує проти них, я закликаю його зберегти непохитну віру. Якби я мав можливість довести мого духовного сина до повного відчаю дев’ять разів, він би повністю очистився від усіх гріхів, і йому не треба було б народжуватися знову. Він би повністю зник, його фізичне тіло розчинилося б назавжди, і він перейшов би у Нірвану. Але цього не сталося, і якась частина гріха залишиться на ньому через Дамему з її недоречною жалістю і неправильним розумінням речей. Проте він уже пережив вісім сильних потрясінь, що очистили його від тяжких гріхів, і був підданий великій кількості менших гріхів. А зараз я буду керувати ним і повідомлю йому ті Вчення і удостою його тих посвят, які настільки ж дорогі для мене, як моє серце. Я сам буду забезпечувати його їжею під час медитації і своїми руками закрию його в затворі. Так що відтепер радійте».
Я не знав, ява це чи сон. Якщо сон, я б хотів, щоб він продовжувався і щоб я не прокидався – таку сильну радість я відчував. Я плакав від щастя і висловив повагу гуру. Присутні тут з цієї нагоди лама Нгогпа, мати Дамема і інші не знали, якою якістю мого гуру найбільше захоплюватися – його твердістю, непохитністю під час мого випробування, його милосердям і добротою, коли він взявся турбуватися про мене, або його мудрістю і прозорливістю, виявлених ним в усіх його вчинках. Вони бачили у ньому самого Будду і міцно утвердилися у вірі. Вони дивилися на нього з любов’ю і, на знак подяки за його доброту до мене, зі сльозами на очах раз у раз піднімалися і кланялися йому. Всі раділи й сміялися, і в цьому щасливому стані всі скуштували освяченого хліба.
Мене нарекли новим ім’ям Пал-Жадпа-Дордже (Прославлений, Повністю Розкрився, Незмінний). Потім мій гуру дозволив мені познайомитися з тантра мантраяна і докладно прокоментував різні трактати з медитації і йоги, а також дав повне роз’яснення описаних у них методів і систем.
Поклавши руку на мою голову, він сказав: «Мій сину, я з самого початку знав, що ти будеш гідним шішья. Напередодні перед твоїм приходом сюди я отримав у сні пророкування про те, що ти дуже багато зробиш для буддійської віри. Моя Дамема бачила схожий сон, що підтверджує мій. Ми обоє бачили храм, що охороняється жінкою, і це означає, що божеством-захисником вчення буде дакіня. Ти – учень, якого мій гуру і богиня-захисниця дали мені у нагороду. І тому я вийшов зустріти тебе, вигадавши для цього привід. Те, що ти випив весь чанг, який я тобі залишив, і те, що ти зорав усе поле, означало, що ти будеш гідним шішья і вбереш усі Духовні Істини, які я тобі передам. А піднесена тобою мідна посудина з чотирма ручками послужила знаком того, що у мене буде чотири видатних учня. Те, що посудина була абсолютно чистою, означало твоє зречення від світу і досягнення повного контролю над життєвим теплом. Те, що посудина була порожньою, було пророкуванням того, що, коли ти будеш медитувати, ти будеш терпіти нужду. Але для того, щоб у старості ти ні в чому не мав потреби і щоб твої послідовники і учні куштували Еліксир Духовних Істин, я наповнив посудину топленим маслом для вівтарних лампад. Щоб прославити твоє ім’я, я вдарив з усієї сили по ручках посудини і викликав сильний дзвін. А для того, щоб ти викупив свої гріхи, я змусив тебе виконувати цю важку роботу. Чотири будівлі, які ти будував, символізують чотири типи дії – мирну, могутню, чаруючу і шалену відповідно. Я хотів наповнити твоє серце гірким каяттям і сумом, що межують з відчаєм, і тому так принижував тебе. Але ти терпляче й віддано все переносив, ні на секунду не послабивши віри в мене, і в нагороду за це ти будеш мати учнів, сповнених віри, наділених енергією, розумом, співчуттям, з самого початку наділених якостями, які роблять їх гідними шішьями. Вони не будуть шукати насолод, не будуть прагнути до багатства і будуть терплячими, стійкими і ревними під час медитації. Вони досягнуть мудрості і будуть сповнені милосердя та істини. Кожен з них стане довершеним ламою, і слава про ієрархію Каргьютпа буде рости, як прибуває місяць. Тому радій».
Так мій гуру надихав, хвалив і радував мене, і почалися мої щасливі дні.
Після цього Міларепа за велінням гуру віддалився для практики медитації на одинадцять місяців.
Через деякий час після повернення Міларепи з тривалої практики Марпа організував ритуальне свято, де кожному з учнів було доручено одне з учень. Міларепі дісталося вчення туммім, чия небезпека настільки ж велика, наскільки велика користь від нього.
Коли Марпа приготувався до подорожі до Індії для зустрічі зі своїм учителем Наропою, Міларепа відчув, що йому необхідно повернутися у рідне село. Цю подорож не можна було назвати приємною. Повернувшись у село, він побачив, що його мати померла у неймовірній бідності, що його сестра Пета позбулася спадщини і була бідною. Його жадібні дядько і тітка намагалися вбити його, жителі села його ненавиділи – і йому довелося пригрозити надприродними силами, хоча він і поклявся більше їх не використовувати. Він надихнув свою сестру слідувати шляху Дхарми, віддав свою скромну спадщину тітці і після цього вирішив виїхати. Приїзд додому показав йому тому, що сансара і всі прихильності повністю ілюзорні. Медитуючи на цьому усвідомленні, він відкрив певні надприродні сили. Після цього він пішов у печеру Тіні Орла для повного усамітнення. Усвідомивши масштаби і межі своїх неоціненних здібностей, Міларепа повернувся до скелі, що знаходиться неподалік від його села, маючи намір вийти у світ з тим, щоб служити живим істотам.
Він залишився неподалік від свого села. Його періодично відвідувала сестра. Вона піклувалася про нього, і, хоча і захоплювалася ним, сильно переживала з приводу своєї долі і мала небагато прихильності щодо Дхарми. Зрештою Міларепа зробив так, що вона віддалилася від світу і від своїх гірких спогадів. Коли помер дядько Міларепи, тітка прийшла до нього і висловила жаль з приводу життя, яким досі жила. Вона випросила прощення у Міларепи. Пізніше він дав настанови у практиці і вона стала йогинею, відомою своїми медитаціями.
Повністю виправивши відносини, які зіпсували його юність, Міларепа пішов у кілька ритритів для медитації. Після цього його надздібності стали настільки значними, що він зібрав безліч учнів і навчав кожного згідно його карми і здібностям. Стверджується, що серед його учнів були не тільки люди, а й мешканці інших вимірів, наприклад, король ельфів. Знаючи з досвіду про те, що взаємодія сил знання і світла з демонічними силами неуцтва і зла безладна, небезпечна й інтенсивна, він фокусував увагу на проведенні кордону між ними. Там, де звичайний розум не розпізнав би нічого, Міларепа розумів, що проміжок між світлом і темрявою має бути видно у відображенні вищої істини.
Вища реальність, коротко випробовувана у процесі перевтілення, присутня скрізь, але її не видно як тільки людина мінімально захоплюється протилежностями.
Після багатьох років навчання багатьох своїх учнів, Міларепа відчув, що його місія закінчена. Один монах відчував гнів по відношенню до Міларепи за одну з його пісень і намірився його вбити. Чернець приготував отруту і попросив одну жінку передати отруєний напій Міларепі. У перший раз Міларепа відмовився пити його. Коли вона прийшла вдруге, він погодився випити, але розповів про те, що знає про отруту. Вона покаялася й попросила теж випити цей отруєний напій, але Міларепа відмовив їй, сказавши, що для нього настав час залишити світ. Він також наказав їй зберегти плату, отриману від монаха і шукати Дхарму.
Прийшовши, злий чернець побачив, що Міларепа і справді Просвітлений, схилився перед ним і розкаявся у скоєному злочині. Міларепа дав йому настанови у Дхармі і послав його відпрацьовувати свою карму.
Коли Міларепа сповістив про свою смерть, він додав: «У моєї хвороби немає реальності, немає її й у моїй смерті» і пояснив, що він просто проявив їх. Він послав своїх енергійних учнів уперед себе в Чувар. Але й ті, хто супроводжував його, і ті, хто йшли попереду, виявили, що він випередив їх, хоча він був з ними весь час. Таким чином, він показав ілюзорність всіх форм. У Чуваре він дав останні настанови своїм учням і, увійшовши в абсолютний стан, пішов у Нірвану у віці вісімдесяти чотирьох років.
#img_center_nostream#
