Твердження про те, що комуністичний режим може мати якісь демократичні процедури, на перший погляд, здається, суперечливим. Але своєрідна форма голосування під час партійного з’їзду сильно відрізняється від того, до чого звикли люди західного світу.
Глава компартії Китаю Ху Цзіньтао виступає на відкритті 18-го з’їзду компартії в Будинку народних зборів у Пекіні. З’їзд проходив з 8 по 14 листопада. По його закінченню оголошені лідери партії на наступні 5—10 років. Фото: Feng Li/GettyImages.
З’їзд включає в себе обов’язкові ідеологічні тренінги, суворий розподіл між виборцями обов’язків голосувати за того чи іншого кандидата, а також пильне спостереження за делегатами партії з різних регіонів Китаю. Результати цих спостережень регулярно доповідаються вищому начальству.
Чен Сяонун добре обізнаний із цим, тому що він особисто відповідав за інспектування делегації з провінції Хубей у 1987 році на 13-му партійному з’їзді. Наразі Чен живе в США і працює економістом. У свій час він був помічником Чжао Цзияна. У 1987 році Ден Сяопін пішов з поста глави Партії (принаймні, на папері) і Чжао був призначений генеральним секретарем компартії.
«Я жив разом із делегацією в готелі. Ми їли разом, і кожен день я був присутній під час їхніх обговорень. Моя робота полягала лише в тому, щоб слухати. Мені не треба було говорити, але потрібно було запам’ятовувати обличчя та підґрунтя кожної людини, — сказав Чен під час недавнього інтерв’ю. — Я повинен був повідомляти наверх, якщо хтось говорив те, що не схвалила б компартія».
Кожен день в 11 годин вечора до готелю під’їжджала машина, щоб забрати письмовий звіт Чена. Далі рапорт відправляли в Будинок народних зборів (де проходить сам з’їзд партії), його обробляли, і на його основі складали протокол. Протоколи друкували о 5 ранку. До 7 години вони вже лежали на столах членів Політбюро — вищої партійної структури, куди входить близько 20 осіб.
«Про це розповіла нам дочка Ден Сяопіна Ден Жун», — сказав він. Чена перевели на цю посаду з відділу економічних розслідувань Всекитайських зборів народних представників, законодавчого органу компартії.
Крім делегації, яку контролював Чен, було ще близько 30 інших — по одній з кожної провінцій Китаю. Наразі на з’їзд партії раз на п’ять років приїжджають вже 40 делегацій. 2268 делегатів представляють різні виборчі округи партії.
Чен говорить, що до кожної делегації був прикріплений такий же, як він, політичний спостерігач. Делегації зупинялися в готелі, ізольованому від зовнішнього світу. «Нікому не дозволялося бачитися ні з рідними, ні з друзями. За ними стежили з ранку до ночі», — говорить Чен.
З’їзд тривав тиждень. Після політичних зустрічей в Будинку народних зборів делегати отримували звіти та документи, які по поверненню в готель потрібно було вивчати. Як і за часів Мао в Китаї, вони проходили через процедуру ідеологічної обробки, вивчаючи сучасні концепції теоретиків комуністичної ідеології. «Вони повинні були прочитати це і висловити підтримку, — говорить Чен. — Класична для комунізму політична обробка».
Поряд з ідеологічною роботою, делегатам розповідали, як треба голосувати, часто з дуже тонкими подробицями. «Людям доручали різні завдання. Ви повинні голосувати за чиновника А, інша група — за чиновника Б. За кого голосувати, кожній делегації давали чіткі вказівки».
#img_right#У кожної делегації був свій партійний лідер, який особисто відповідав за те, наскільки правильно виконувалися завдання голосування. Його чекали б плачевні наслідки, якби його підопічні делегати порушили їх. А у партії безліч способів, як виявити «порушників», говорить Чен.
«З середини 80-х років встановили електронне обладнання для голосування. А машини для голосування також виконували функції спостерігачів, — сказав Чен. — Кожному призначено своє місце, тому комп’ютер, за яким ви голосуєте, також спостерігає за вами, і, тільки спробуйте натиснути неправильну кнопку — у вас будуть великі неприємності».
Відповідно до звіту, підготовленого консалтинговою компанією Practel Inc., з часом почали використовувати досягнення інформаційних технологій. У звіті написано: «У травні 2003 року делегати з’їзду компартії зобов’язані були весь час носити із собою картки з радіочастотними мітками для ідентифікації. Їхнє переміщення постійно відслідковувалося і фіксувалося».
Великій Епосі не вдалося знайти другого такого політичного спостерігача, який виконував або виконує такі ж завдання, як Чен Сяонун, але повідомлення останнього часу показують, що така практика триває, і, можливо, навіть посилилася.
У свіжій статті бувалого політичного спостерігача з Пекіна Віллі Лема є підтвердження того, що говорив Чен: «Делегати були зобов’язані вивчати партійні матеріали і брати участь у нарадах всередині готелю, що суворо охоронявся. Їм не дозволялося зустрічатися з родичами або друзями або навіть розмовляти по телефону впродовж довгого часу, щоб вони не могли розкрити державні секрети. Про це мені розповіли колишні делегати».
Були навіть спостерігачі, які стежили за іншими спостерігачами. «В одній з кімнат готелю жив ще один хлопець з міністерства держбезпеки. Він був таємним агентом. Він повинен був стежити за мною», — уточнив Чен.
«Куди б я не пішов, він завжди слідував за мною по п’ятах. Його завдання полягало в тому, щоб визначити, чи не приховую я щось із того, що повинно бути у звітах», — додав Чен.
«Наприклад, якщо двоє делегатів в туалеті говорили щось погане про партійних лідерів, то, передбачалося, що я повинен бути там і слухати, а потім повернутися в свою кімнату і все записати. Якби я цього не зробив, він настукав би на мене», — розповів колишній політичний спостерігач.
Метью Робертсон, Велика Епоха
(Переклад з англійської)
