Ми, люди, всі різні. Але є щось, що нас об’єднує. Це школа. Ми всі учні в сьогоденні, у минулому або майбутньому. І всім нам у нашому шкільному житті зустрічаються вчителі, теж різні. І якими б вони не були, не варто забувати, що простішого й доступнішого способу отримання знань, ніж шкільні уроки, у вас немає.
#img_left#Так, буває й у вчителя важка вдача: і дуже вимогливий, і кричить багато, і пояснює не так, як вам хотілося б. Дає навчальний матеріал швидко і все відразу. Та ще і домашніх завдань задає стільки, що здається, ніби окрім її предмета інших уроків у вас і зовсім не існує. Ну і що накажете робити бідним учням?
Можу відзначити, що такий учитель – чимала рідкість і великий успіх. Таку безсторонню характеристику отримують ті, хто за свою справу вболіває, хто працює на результат, тобто на майбутній іспит, неважливо якого рівня. Але якраз ці вчителі і запам’ятовуються на все життя: у кого на уроках ворухнутися боялися. Так! Зазвичай в таких помічають і нерівно накладену помаду, і носову хустку, що висунулася з кишені, і рукав, забруднений крейдою.
Таких розглядають “під мікроскопом”, обговорюють на перервах по кутах! Їхні імена фігурують у шкільних анекдотах, типу:
По радіо в зоопарку лунає голос:
– Лідія Олександрівна входить у клітку з тигром. Рятуйте!
– Ваш тигр, ви і рятуйте.
На їхню голову накликають найстрашнішу кару, а учні, які не вивчили сьогодні урок, стоячи перед кабінетом, як молитву, промовляють: “Хоч би вона захворіла”. Ось вона – шкільна слава.
Уроки у таких учителів зазвичай проходять в авторитарному режимі, причому цей “театр одного актора” вимагає максимальної концентрації уваги, а для цього потрібна тиша. І якщо, розповідаючи про ратні подвиги Дмитра Донського, можна утримати цю тишу за рахунок інтересу до теми, несподіваних деталей, живописних ілюстрацій, то пояснити, що таке інтеграл або закон Бойня – Маріотта художні ілюстрації вже не допоможуть.
Але робоча атмосфера на уроці повинна бути, а максимально комфортними для засвоєння матеріалу якраз і є тиша і повна концентрація уваги на предметі. Щоб про сторонні дурощі навіть думка не пролітала. Але, як говорив Олександр Васильович Суворов, “важко в навчанні – легко в бою”.
І працю шкільних вчителів ми дуже часто можемо гідно оцінити тільки набагато пізніше, в зовсім іншому, дорослому житті, коли знання й навички спливають легко, і все саме собою виходить: і доповідна записка начальству пишеться грамотно, з належними розділовими знаками, і складання її особливого дискомфорту не викликає. Тільки тоді і згадуємо ми нелюбу за вічні причіпки шкільну вчительку, яка навчила з мовою звертатися вільно, використовуючи все її багатство й виразність.
І хочеться сказати: “Спасибі!”. Не всім дано це зробити так, як Михайлу Жванецькому у відомому монолозі, героєм якого став його шкільний учитель Борис Юхимович Бруберг. Хай не так, хай із запізненням на 20 років, коли свої діти вже пішли до школи, але від чистого серця: “Спасибі вам, вчителі!”
