Президент України Володимир Зеленський заявив у вівторок ABC News, що готовий поговорити з Росією про її прохання визнати незалежність сепаратистських регіонів Донбасу. Крім того, президент розкритикував НАТО, заявивши, що “альянс” не готовий прийняти у своє лоно Україну, оскільки боїться конфронтації з Москвою.
«Щодо НАТО я заспокоївся давно, після того, як зрозумів, що НАТО не готове прийняти Україну, бо альянс боїться спірних моментів та конфронтації з Росією. І я не хочу, щоб Україна була країною, яка цього вимагає на колінах, я не хочу бути таким президентом», — уточнив Зеленський, цитований Digi 24.
Зеленський також сказав, що готовий обговорити з Москвою її вимоги, додавши, що «президенту Путіну треба почати говорити, розпочати діалог, а не жити в інформаційному міхурі без кисню».
Точніше, український президент згадав про можливий компроміс щодо незалежності сепаратистських Донецької та Луганської областей на сході України, наголосивши, що це питання «складніше, ніж просте визнання».
«Ми говоримо про гарантії безпеки. Деталі окупованих територій та республік, не визнаних ніким, крім Росії, цих псевдореспублік, ми можемо обговорити та знайти компроміс. Мені важливо, як житимуть люди на цих територіях, особливо ті, хто хоче бути частиною України. Так що речі складніші, ніж просто їхнє визнання. Це був ультиматум (вимоги Москви) і ми не хочемо ультиматумів», – сказав Зеленський.
Зеленський також передав, що знову закликав США надати авіаційну підтримку Україні.
Раніше він жорстко розкритикував НАТО за рішення не закривати повітряного простору над Україною.
Зі свого боку, президент Росії Володимир Путін виступив із серйозною загрозою на адресу будь-якої іноземної держави, яка має намір втрутитися, спрямовуючи прямі збройні сили. Путін ясно дав зрозуміти, що безпольотна зона призведе до того, що Москва негайно оголосить війну будь-якій країні, яка втрутилася б таким чином.
Американский президент США, Джо Байден, объявил, что Соединенные Штаты запретили весь импорт нефти и энергоресурсов из России в последней попытке ужесточения санкций в связи с российским вторжением в Украину.
«Российская нефть больше не будет приниматься в американских портах», — заявил Байден, цитируемый USA Today, в заявлениях сделанных во вторник в Белом Доме. «Мы не будем участвовать в субсидировании войны Путина».
Президент заявил, что принял это решение после консультаций с европейскими союзниками, добавив, что они не могут присоединиться к США в вопросе о запрете на импорт русских энергоресурсов. Он отметил, что США тесно сотрудничает с европейскими союзниками в разработке «долгосрочной стратегии» по снижению их зависимости от российской энергии.
США и европейские союзники ранее уже отделяли российскую нефть от масштабных экономических санкций, введенных против Москвы, ссылаясь на влияние такой меры на мировые энергетические рынки. Но ожидается, что этот запрет нанесёт сокрушительный удар по российской экономике, которая зависит от добычи нефти и природного газа и составляет более 40 процентов доходов страны.
Хотя Россия не экспортирует слишком много нефти в США, ожидается, что запрет повысит цены, которые уже выросли на заправке.
«В краткосрочной перспективе вы увидите, что цены, безусловно, вырастут», — сказала эксперт по энергетике, Джанна Берн. «На сколько, ещё предстоит увидеть, где и как будет заполнен пробел».
Американський президент США Джо Байден оголосив, що Сполучені Штати заборонили весь імпорт нафти та енергоресурсів з Росії в останній спробі посилення санкцій у зв’язку з російським вторгненням в Україну.
«Російська нафта більше не прийматиметься в американських портах», — заявив Беі47м6ги найден, цитований USA Today, у заявах зроблених у вівторок у Білому Домі. «Ми не братимемо участь у субсидіювання війни Путіна».
Президент заявив, що ухвалив це рішення після консультацій з європейськими союзниками, додавши, що вони не можуть приєднатися до США щодо заборони імпорту російських енергоресурсів. Він зазначив, що США тісно співпрацює з європейськими союзниками у розробці «довгострокової стратегії» щодо зниження їхньої залежності від російської енергії.
США та європейські союзники раніше вже відокремлювали російську нафту від масштабних економічних санкцій, введених проти Москви, посилаючись на вплив такого заходу на світові енергетичні ринки. Але очікується, що ця заборона завдасть нищівного удару по російській економіці, яка залежить від видобутку нафти та природного газу і становить понад 40 відсотків доходів країни.
Хоча Росія не експортує надто багато нафти до США, очікується, що заборона підвищить ціни, які вже виросли на заправці.
«У короткостроковій перспективі ви побачите, що ціни, безумовно, зростуть», — сказала експерт з енергетики Джанна Берн. «На скільки, ще потрібно побачити, де і як буде заповнено прогалину».
Российский лидер Владимир Путин с вторжением в Украину попал в стратегическую яму. Он настроен продолжать копать эту яму, то есть поддерживать и эскалировать войну.
Это критическая ошибка по двум причинам. Во-первых, по мере продолжения войны его изоляция растет. Во-вторых, у него остается один крупный союзник, Китай, и поэтому его зависимость от Пекина усиливается.
Решение Путина о вторжении в Украину является стратегической ошибкой. С точки зрения Путина, победа в Украине снимет угрозу членства в НАТО, хотя такая возможность останется, если Украина в какой-то форме выживет к западу от Днепра. Победа также приведет к дружественному режиму в Украине, который, наверное, будет таким же близким союзником, как Беларусь под Александром Лукашенко. Путин достигнет своей цели воспроизведения великой России.
Это ощутимые преимущества, невзирая на количество погибших в России и Украине, физический ущерб Украине и экономические санкции для российского руководства и народа. Путин сделал Россию изгоем. В долгосрочной перспективе, если Путин останется в своей должности, эти грехи, скорее всего, будут прощены российским народом, поскольку Украина будет поглощена Россией, а российский народ адаптируется к жизни под санкциями и в государстве-парии.
Но это стратегическое заблуждение, поскольку Путин сейчас зависит от китайского лидера Си Цзиньпина. Истинная цена российско-украинской войны состоит в том, чтобы заложить будущее России китайскому режиму. Си будет требовать большей преданности идеологическому видению Китая будущего, «общей судьбы человечества», ставящей Китай в центр мировой политики, а все остальные, включая Россию, в подчиненное положение.
Китай усилит свой контроль над российской экономикой через импорт и инвестиции, будет использовать китайскую валюту как доминирующую в китайско-российских финансовых операциях, переговорах, торговле и убежище для богатства российских олигархов. Что еще важнее, Си потребует от России усилить дипломатические и военные отношения с Китаем.
Дипломатическая цена, которую нужно заплатить, будет включать давление на Россию, чтобы она снизила или прекратила поддержку Индии, ослабила свое присутствие в Центральной Азии, отказалась от господства над Монголией и Северной Кореей. Самое главное, это будет балансировка против Соединенных Штатов и их союзников в Европе, а также в Тихом океане, включая Японию.
Российская армия будет служить интересам Китая. Китай будет пытаться использовать российских военных в качестве наемников, чтобы привлечь внимание Запада к угрозам в Европе и усложнить принятие западных стратегических решений, создав для западных лидеров главную проблему войны на два фронта.
Эта стратегическая проблема будет включать в себя обычную военную мощь, мир сегодня является свидетелем российского, а также ядерного потенциала. Последнее значительно усложняет планирование ядерной войны США и способность Соединенных Штатов обеспечить надежное расширенное средство сдерживания своих союзников. Этот измененный стратегический ландшафт делает более вероятным, что Япония разовьет свой собственный ядерный потенциал.
Российская власть, подчиняющаяся интересам Пекина, поможет Китаю ослабить США и западный либеральный порядок, но это не в интересах России. Россия является младшим партнером в отношениях альянса, и она не сможет противостоять требованиям Китая, поскольку ее собственные действия — неловкое решение ворваться в Украину — оставили ее изолированной от Запада.
Действия Путина сделали Россию не просто изгоем на Западе, а рабом господствующей силы на Востоке. Это чрезвычайное достижение российского лидера — фактически такого, какого не было в российской истории, поскольку Москва была под властью Золотой Орды.
То, что Путин должен сделать, это изменить курс, прежде чем попасть в ловушку китайского режима. Он должен прекратить войну в Украине путем переговоров о ее завершении, возможно, завладеть территорией, которая спасет лицо, с возможностью предстоящих переговоров по созданию постоянного modus vivendi (временного соглашения) с Киевом. Такое соглашение откроет двери для обмена территорией между двумя государствами в качестве основы для стабильных отношений. Со временем это также даст путь к улучшению отношений с Западом
Если Путин не может достичь этих целей, ему следует отстраниться от власти. Он должен позволить лидеру России, способному наладить отношения с Западом, взять на себя лидерство.
Конечно, в мировой политике внезапное и полное изменение своих убеждений встречаются редко. Так же маловероятно, что Путин передаст бразды правления другому лидеру, как и то, что он сменит курс. Последствия его решений серьезны. Российский и украинский народы понесут потери войны, ее последствий, а для россиян экономических санкций.
Долгосрочные интересы России сохранить свой статус великого государства, независимого от Запада, а также от Китая, утрачены. Россия будет подчиняться Китаю до тех пор, пока у власти находится Коммунистическая партия Китая (КПК). Требования КПК в Россию будут значительными и поставят под угрозу безопасность и суверенитет России.
Путин выбрал и сделал это неудачно. Для смены курса понадобится государственное мастерство Бисмарка, и нет опасности, что Путина примут за него. Путин начал войну за создание великой России. Тем самым он фактически позволил Китаю колонизировать Россию.
Взгляды, высказанные в этой статье являются мнением автора и не обязательно отражают взгляды The Epoch Times.
Російський лідер Володимир Путін з вторгненням в Україну потрапив у стратегічну яму. Він налаштований продовжувати копати цю яму, тобто підтримувати та ескалувати війну
Це критична помилка з двох причин. По-перше, у міру продовження війни його ізоляція зростає. По-друге, у нього залишається лише один великий союзник, Китай, і тому його залежність від Пекіна посилюється.
Рішення Путіна про вторгнення в Україну є стратегічною помилкою. З точки зору Путіна, перемога в Україні зніме загрозу членства в НАТО, хоча така можливість залишиться, якщо Україна в якійсь формі виживе на захід від Дніпра. Перемога також призведе до дружнього режиму в Україні, який напевно буде таким же близьким союзником, як Білорусь під Олександром Лукашенком. Путін досягне своєї мети відтворення великої Росії.
Це відчутні переваги, попри кількість загиблих в Росії та Україні, фізичну шкоду Україні та економічні санкції для російського керівництва та народу. Путін зробив Росію ізгоєм. У довгостроковій перспективі, якщо Путін залишиться на своїй посаді, ці гріхи, швидше за все, будуть прощені російським народом, оскільки Україна буде поглинена Росією, а російський народ адаптується до життя під санкціями та в державі-парії.
Але це стратегічна помилка, оскільки Путін зараз залежить від китайського лідера Сі Цзіньпіна. Справжня ціна російсько-української війни полягає в тому, щоб закласти майбутнє Росії китайському режиму. Сі буде вимагати більшої відданості ідеологічному баченню Китаю майбутнього, «загальної долі людства», яка ставить Китай у центр світової політики, а всі інші, включаючи Росію, у підлегле положення.
Китай посилить свій контроль над російською економікою через імпорт та інвестиції, використовуватиме китайську валюту як домінантну в китайсько-російських фінансових операціях, переговорах, торгівлі та притулку для багатства російських олігархів. Що ще важливіше, Сі вимагатиме від Росії посилити дипломатичні та військові відносини з Китаєм.
Дипломатична ціна, яку потрібно заплатити, включатиме тиск на Росію, щоб вона зменшила або припинила підтримку Індії, послабила свою присутність у Центральній Азії, відмовилася від панування над Монголією та Північною Кореєю. Найголовніше, це буде балансування проти Сполучених Штатів та їх союзників у Європі, а також у Тихому океані, включаючи Японію.
Російська армія служитиме інтересам Китаю. Китай намагатиметься використати російських військових в ролі найманців, щоб привернути увагу Заходу до загроз у Європі та ускладнити прийняття західних стратегічних рішень, створивши для західних лідерів головну проблему війни на два фронти.
Ця стратегічна проблема включатиме звичайну військову міць, світ сьогодні є свідком російської, а також ядерного потенціалу. Останнє значно ускладнює планування ядерної війни США та здатність Сполучених Штатів забезпечити надійний розширений засіб стримування своїх союзників. Цей змінений стратегічний ландшафт робить більш ймовірним, що Японія розвине свій власний ядерний потенціал.
Російська влада, яка підкоряється інтересам Пекіна, допоможе Китаю послабити США і західний ліберальний порядок, але це не в інтересах Росії. Росія є молодшим партнером у відносинах альянсу, і вона не зможе протистояти вимогам Китаю, оскільки її власні дії — невправне рішення вдертися в Україну — залишили її ізольованою від Заходу.
Дії Путіна зробили Росію не просто ізгоєм на Заході, а рабом панівної сили на Сході. Це надзвичайне досягнення російського лідера — фактично, такого, якого не було в російській історії, оскільки Москва була під владою Золотої Орди.
Те, що Путін повинен зробити, — це змінити курс, перш ніж потрапити в пастку китайського режиму. Він повинен припинити війну в Україні шляхом переговорів про її завершення, можливо, заволодіти територією, яка врятує обличчя, з можливістю майбутніх переговорів щодо створення постійного modus vivendi (тимчасової угоди) з Києвом. Така угода відкриє двері для обміну територією між двома державами як основи для стабільних відносин. З часом це також дасть шлях до покращення відносин із Заходом.
Якщо Путін не може досягти цих цілей, то йому слід відсторонитися від влади. Він повинен дозволити лідеру Росії, який здатний налагодити відносини із Заходом, взяти на себе лідерство.
Звичайно, у світовій політиці раптова і повна зміна своїх переконань зустрічаються рідко. Так само малоймовірно, що Путін передасть кермо влади іншому лідеру, як і те, що він змінить курс. Наслідки його рішень серйозні. Російський та український народи понесуть утрати війни, її наслідків, а для росіян — економічних санкцій.
Довгострокові інтереси Росії — зберегти свій статус великої держави, незалежної від Заходу, а також від Китаю — втрачені. Росія буде підпорядковуватися Китаю доти, доки при владі перебуває Комуністична партія Китаю (КПК). Вимоги КПК до Росії будуть значними і поставлять під загрозу безпеку і суверенітет Росії.
Путін вибрав і зробив це невдало. Для зміни курсу знадобиться державницька майстерність Бісмарка, і немає небезпеки, що Путіна приймуть за нього. Путін почав війну за створення великої Росії. Цим він фактично дозволив Китаю колонізувати Росію.
Погляди, висловлені в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відображають погляди The Epoch Times.
По мере усиления войны в Украине растет число человеческих бед и страданий. Мирные жители, спешащие спастись от боевых действий, снова пересекают европейские сухопутные границы, забирая с собой все имущество, которое они могут забрать.
Трагические последствия этого уже ощущаются во многих странах — в том числе и в Австралии, хотя нас отделяют от войны многие тысячи километров.
По оценкам Организации Объединенных Наций, около 700 000 человек вынуждены бежать в соседние страны, и ещё почти миллион человек стали вынужденными переселенцами в самой Украине.
Перемещение населения разрывает семейные и соседские связи. Переселение, вызванное войной, может означать необходимость пустить новые корни, часто в чужих общинах с совершенно другим культурным, языковым и историческим наследием.
По мере того, как меняются границы, меняются и сообщества, живущие в этих границах. Когда война закончится, люди могут неожиданно для себя оказаться гражданами одного государства, но при этом стремиться сохранить чувство другой национальной идентичности.
Ситуации, подобные той, что возникла в результате войны в Украине, когда люди, претендующие на одну национальность, в конечном итоге могут оказаться живущими рядом с теми, кто претендует на другую, порождают особые проблемы для мультикультурализма.
Термин «мультикультурализм» используется в самых разных смыслах и иногда означает не более чем факт культурного и этнического разнообразия населения.
Например, это один из способов, в котором «мультикультурализм» широко используется в Австралии. Напротив, мы можем думать о проблемах, возникающих в результате принудительного переселения населения, как о характерных для «мультикультурализма перемещения».
Конечно, многие люди приезжают в Австралию как беглецы от войны и преследований. Тем не менее, мультикультурализм в Австралии, по сути, описывает ситуацию, когда прибывшие сюда люди могут сохранять чувство другой национальной идентичности, но признавать приоритет своей новой национальной идентичности как австралийцев; и, получив разрешение остаться, также признавать свой недавно присвоенный статус граждан австралийского государства.
Этот австралийский опыт мультикультурализма, при котором мигранты различного происхождения вносят свой вклад в австралийское общество, сильно отличается от проблем, с которыми сталкиваются люди, живущие с опытом мультикультурализма перемещения.
Например, одно из положений Трианонского договора 1920 года, который официально завершил войну союзных держав с Венгрией, изменило границы этой страны, передав регион Трансильвания в состав Румынии.
Для венгров, которые продолжают жить в Трансильвании столетие спустя, чувство венгерской национальности гораздо более значимо для их идентичности, чем их юридический статус граждан Румынии.
Культурная напряженность сохраняется в связи с использованием венгерского языка, преподаванием венгерской истории в школах и даже сосуществованием различных форм католического христианства.
Пока мир наблюдает за разворачивающимися ужасами в Украине, далеко не ясно, чем закончится вторжение России в эту независимую суверенную страну. Некоторые беженцы, спасаясь от войны, могут вернуться в то место, что осталось от их прежнего дома; другие переедут на постоянное место жительства в новые страны, включая, возможно, Австралию, чтобы строить жизнь в незнакомом обществе.
Их опыт мультикультурализма в процессе восстановления своей жизни будет во многом зависеть от того, где и в каких общинах они поселятся.
Но как бы ни перекраивались границы после прекращения боевых действий, немыслимо, чтобы украинцы или русские, живущие в том или ином регионе, когда-либо утратили свое сильное чувство национальной идентичности.
Действительно, сохранение сильного чувства национального и культурного наследия является важным компонентом успешной жизни в условиях мультикультурализма перемещения.
Это наследие часто передается через очень локализованные институты семьи, школы и общественные ассоциации, таких как церковная община. Но оно также зависит от способности членов перемещенного сообщества успешно жить в условиях высокой степени неопределенности.
Жизнь с неопределенностью в контексте перемещения означает, в свою очередь, приобретение гражданских навыков для принятия правовых и социальных ограничений — таких, как свобода вероисповедания или свобода использования языка — которые могут быть связаны с проживанием в качестве граждан другого государства. Но также необходимо понимать, что одно из последствий этого — научиться жить с нерешенными культурными, социальными и политическими различиями.
В ситуациях перемещения, когда национальная идентичность и идентичность как гражданина не всегда совпадают, ощущение неопределенности временами будет острым, а необходимость приобретения необходимых навыков, чтобы жить с этим, будет еще более актуальной.
Травмы войны только усугубят бремя, которое придется нести беженцам, покидающим Украину.
У міру посилення війни в Україні, зростає кількість людських бід та страждань. Мирні жителі, які поспішають врятуватися від бойових дій, знову перетинають європейські сухопутні кордони, забираючи з собою все майно, яке вони можуть взяти з собою.
Трагічні наслідки цього вже відчуваються у багатьох країнах — у тому числі і в Австралії, хоча нас відокремлюють від війни багато тисяч кілометрів.
За оцінками Організації Об’єднаних Націй, близько 700 000 людей змушені втекти до сусідніх країн, і ще майже мільйон людей стали вимушеними переселенцями у самій Україні.
Переміщення населення розриває сімейні та сусідські зв’язки. Переселення, викликане війною, може означати необхідність пустити нове коріння, часто в чужих громадах із зовсім іншою культурною, мовною та історичною спадщиною.
У міру того, як змінюються кордони, змінюються і спільноти, які живуть у цих межах. Коли конфлікт закінчується, люди можуть несподівано для себе виявитися громадянами однієї держави, але прагнути зберегти почуття іншої національної ідентичності.
Ситуації, подібні до тієї, що виникла внаслідок війни в Україні, коли люди, які претендують на одну національність, в кінцевому підсумку можуть виявитися поряд з тими, хто претендує на іншу, породжують особливі проблеми для мультикультуралізму.
Термін «мультикультуралізм» використовується в різних сенсах і іноді означає не більше ніж факт культурного і етнічного розмаїття населення.
Наприклад, це один із способів, у якому «мультикультуралізм» широко використовується в Австралії. Навпаки, ми можемо думати про проблеми, що виникають у результаті примусового переселення населення, як характерні для «мультикультуралізму переміщення».
Звичайно, багато людей приїжджають до Австралії як втікачі від війни та переслідувань. Тим не менш, мультикультуралізм в Австралії, по суті, описує ситуацію, коли люди які прибули сюди, можуть зберігати почуття іншої національної ідентичності, але визнавати пріоритет своєї нової національної ідентичності як австралійців; і, отримавши дозвіл залишитись, також визнавати свій нещодавно наданий статус громадян австралійської держави.
Цей австралійський досвід мультикультуралізму, при якому мігранти різного походження роблять свій внесок в австралійське суспільство, дуже відрізняється від проблем, з якими стикаються люди, які живуть із досвідом мультикультуралізму переміщення.
Наприклад, одне із положень Тріанонського договору 1920 року, який офіційно завершив війну союзних держав з Угорщиною, змінило межі цієї країни, передавши регіон Трансільванія до складу Румунії.
Для угорців, які продовжують жити в Трансільванії через століття, почуття угорської національності набагато більш значуще для їх ідентичності, ніж їхній юридичний статус громадян Румунії.
Культурна напруженість зберігається у зв’язку з використанням угорської мови, викладанням угорської історії у школах і навіть співіснуванням різних форм католицького християнства.
Поки світ спостерігає за жахами, що розгортаються в Україні, далеко не ясно, чим закінчиться вторгнення Росії в цю незалежну суверенну країну. Деякі біженці, рятуючись від війни, можуть повернутись у те місце, що залишилося від їхнього колишнього будинку; інші переїдуть на постійне місце проживання до нових країн, включаючи можливо, Австралію, щоб будувати життя у незнайомому суспільстві.
Їхній досвід мультикультуралізму в процесі відновлення свого життя багато в чому залежатиме від того, де і в яких громадах вони оселяться.
Але як би не перекроювалися кордони після припинення бойових дій, немислимо, щоб українці чи росіяни, які живуть у тому чи іншому регіоні, будь-коли втратили своє сильне почуття національної ідентичності.
Справді, збереження сильного почуття національної та культурної спадщини є важливим компонентом успішного життя за умов мультикультуралізму переміщення.
Ця спадщина часто передається через дуже локалізовані інститути сім’ї, школи та громадські асоціації, таких як церковна громада. Але воно також залежить від здатності членів переміщеної спільноти успішно жити в умовах високого ступеня невизначеності.
Життя з невизначеністю в контексті переміщення означає, у свою чергу, набуття громадянських навичок для прийняття правових та соціальних обмежень — таких, як свобода віросповідання чи свобода використання мови — які можуть бути пов’язані з проживанням як громадяни іншої держави. Але також необхідно розуміти, що одним із наслідків цього є навчитися жити з невирішеними культурними, соціальними та політичними відмінностями.
У ситуаціях переміщення, коли національна ідентичність і ідентичність як громадянина не завжди збігаються, відчуття невизначеності часом буде гострим, а необхідність набуття необхідних навичок, щоб жити з цим, буде ще більш актуальною.
Травми війни лише погіршать тягар, який доведеться нести біженцям, які залишають Україну.
Організація Human Rights Watch (HRW) зі США заявила, що російські сили «порушили свої зобов’язання з міжнародного гуманітарного права не чинити недискримінаційні чи невідповідні напади на мирних жителів».
Коментарі пролунали після того, як у вихідні було вбито вісім цивільних осіб, які рятувалися від атак російської армії.
«Протягом кількох годин, 6 березня 2022 року, російські війська обстрілювали перехрестя дороги, якою сотні мирних жителів тікали від наступу російської армії на північ України у бік Києва.
Близько десятка співробітників українських сил безпеки і щонайменше два військові автомобілі перебували на перехресті під час нападу, але їхню кількість значно перевершувала велика кількість цивільних осіб, які тікали», — йдеться у заяві HRW у вівторок, яку цитує CNN.com.
HRW додала, що на нещодавніх переговорах між Росією та Україною “їм не вдалося” встановити безпечні маршрути евакуації, і закликала всі залучені сторони “вжити всіх можливих заходів для евакуації цивільних осіб з безпосередньої близькості від бойових або військових об’єктів”.
Нагадаємо, що кілька спроб евакуації мирних жителів під час тимчасового припинення вогню зазнали невдачі, а західні лідери звинуватили російські сили у тому, що вони продовжують атакувати раніше затверджені маршрути. Варто відзначити, що майже всі запропоновані Росією шляхи евакуації мирних жителів з України ведуть до Росії або її близького союзника Білорусі, що українська влада назвала неприйнятною.
У понеділок посол України в ООН звинуватив Росію в блокуванні спроб евакуації мирних жителів, додавши, що «жахливо» те, що російські війська відкривають вогонь по евакуйованому населенню, після того, як обидві країни виділили певні дороги для використання як коридори евакуації.
Организация Human Rights Watch (HRW) из США заявила, что российские силы «нарушили свои обязательства по международному гуманитарному праву не совершать недискриминационные или несоразмерные нападения на мирных жителей».
Комментарии прозвучали после того, как в выходные были убиты восемь гражданских лиц, спасавшихся от атак российской армии.
«В течение нескольких часов 6 марта 2022 года российские войска обстреливали перекресток дороги, по которой сотни мирных жителей бежали от наступления российской армии на север Украины в сторону Киева.
Около десятка сотрудников украинских сил безопасности и по меньшей мере два военных автомобиля находились на перекрестке во время нападения, но их значительно превосходило большое количество бегущих гражданских лиц», — говорится в заявлении HRW во вторник, которое цитирует CNN.com.
HRW добавила, что на недавних переговорах между Россией и Украиной «им не удалось» установить безопасные маршруты эвакуации, и призвала все вовлеченные стороны «принять все возможные меры для эвакуации гражданских лиц из непосредственной близости от боевых или военных объектов».
Напомним, что несколько попыток эвакуации мирных жителей во время временного прекращения огня потерпели неудачу, а западные лидеры обвинили российские силы в том, что они продолжают атаковать ранее утвержденные маршруты. Стоит отметить, что почти все предложенные Россией пути эвакуации мирных жителей из Украины ведут в Россию или её близкого союзника Беларусь, что украинские власти назвали неприемлемым.
В понедельник посол Украины в ООН обвинил Россию в блокировании попыток эвакуации мирных жителей, добавив, что ужасно то, что российские войска открывают огонь по эвакуированному населению, после того, как обе страны выделили определенные дороги для использования в качестве коридоров эвакуации.
Президент України Володимир Зеленський передав українцям у новому відеозверненні у вівторок вранці, що не покине Київ, попри бойові дії, що продовжуються, тоді як росіяни оголосили, що у вівторок припинять обстріли в Києві, Сумах, Харкові, Чернігові та Маріуполі для евакуації мирних жителів.
Нагадуємо, вівторок – тринадцятий день війни в Україні.
«У Києві вечір. Наш офіс — вечір, понеділок. Ви знаєте, ми казали, що понеділок – важкий день. Війна по всій країні, тому щодня понеділок. Сьогодні 12 день. 12-й день, 12-а ніч битви.
Все на своїх місцях: я у Києві, моя команда зі мною. Територіальна оборона на землі, чергові на позиціях, наші герої лікарі, рятувальники, транспортники, дипломати, журналісти, ми всі на війні.
Ми всі робимо свій внесок у нашу перемогу, яка обов’язково відбудеться. Силою нашої зброї та нашої армії, силою нашого слова та нашої дипломатії, силою духу.
Погляньте на нашу країну сьогодні: кожна людина захищає себе, навіть якщо вона не має зброї, але це наш народ, у нього є мужність і гідність, і сила вийти на вулицю, щоб сказати: я тут, це моя земля, і я не відмовлюся від них, мого міста, моєї громади, моєї України.
Кожен українець, який протестує проти окупантів учора, сьогодні й протестуватиме завтра — герой.
Тепер я маю намір сказати вам одну річ: я залишаюся тут. Я живу у Києві, на вулиці Банковій. Я не ховаюся і нікого не боюся, і хоч би скільки нам це коштувало, ми переможемо у цій своїй вітчизняній війні», — заявив президент України у відеозверненні.
