Blog

#img_right#Продовжуємо аналізувати «роз’яснення» китайської влади про трансплантацію органів у Китаї, які вона зробила у відповідь на звинувачення в масовому і примусовому вилученні органів у ув’язнених послідовників духовної практики Фалуньгун.

У цій частині представлено доказ того, чому кількість придатних для трансплантації органів, узятих від ув’язнених засуджених до страти, не може перевищувати 30% від їх загальної кількості.

1. Тканинна сумісність – проблемне місце зі страченим «донорами»

У главі 2 (частина 2) показано, як надзвичайно складно домогтися сумісності HLA-антигенів. Існує сім груп HLA-антигенів, а всього антигенів 148. Можлива кількість перестановок доходить до 2 000 000. За винятком однояйцевих близнят практично неможливо знайти постачальника і реципієнта з ідентичними HLA-антигенами. У результаті після застосування гомопластичної трансплантації завжди настає відторгнення. Для запобігання відторгнення необхідне застосування сильної імуносупресії. Імовірність того, що в нерідних людей є мінімальна відповідність, що необхідна для сумісності HLA-антигенів (щоб імунодепресанти діяли після трансплантації), становить 20-30%. Таким чином, відсоток засуджених на смерть в’язнів, які мають відповідні органи, не може перевищувати 30% для будь-якої значної величини відбору.

2. Період критичного часу

Коли орган залишає людське тіло, тканина руйнується. Коли серце людини перестає битися, його органи можуть бути використані протягом 15 хвилин, їх повинні швидко вийняти і зберігати спеціальним способом при дуже низькій температурі. Навіть за оптимальних умов орган повинен бути пересаджений протягом критичного періоду часу через застосування гіпотермічну ішемії (охолодження органу за допомогою холодного розчину перфузії після операції по вилученню органу). При сучасних технологіях періоди критичного часу для різних органів наступні: 24 години – для нирок, 15 годин – для печінки, і 6 годин – для серця. Тому на додаток до сумісності тканин гіпотермічна ішемія є ще одним критичним стримуючим фактором. Оскільки поки що неможливо зберігати органи для використання в майбутньому.

До того ж, до цих технічних обмежень додаються інші важливі міркування при використанні органів від засуджених на страту ув’язнених – це питання буде обговорюватися нижче.

3. Органи ув’язнених засуджених на смертну кару – одноразовий ресурс

Органи засуджених на смертну кару є одноразовим ресурсом. На відміну від органів, узятих із фонду органів живих людей, органи страчених в’язнів не можуть бути зарезервовані для використання в майбутньому. Звичайно, є повідомлення про те, що деякі суди затримують кару, поки лікарня не знайде відповідного реципієнта. Однак виконання страти засуджених на смерть ув’язнених для комуністичного режиму Китаю в більшості випадків є політичним кроком для зміцнення своєї влади, і тому не кожна страта підлягає затриманню з медичних міркувань. Наприклад, в силу очевидних політичних потреб комуністичний режим виробив звичку влаштовувати страти засуджених на смерть в’язнів у дні національних свят, таких як Новий рік, 1 травня, день утворення КНР, щоб привернути до цієї події найбільшу увагу. Отже, часто визначення часу таких страт означає, що органи не використовуватимуться. Ван Гоці, фахівець з опіків, колишній співробітник Тяньцзінського військового головного шпиталю в місті Тяньцзінь, давав свідчення Підкомітету з міжнародних відносин і прав людини Палати представників США. У його письмовій заяві сказано наступне: «Я знімав шкіру з трупів страчених ув’язнених», і далі він описує, як він приїжджав на місця страти, щоб витягувати органи. Тільки у одного з чотирьох страчених ув’язнених органи виявлялися придатними. Д-ру Вану було дано вказівку забрати труп в санітарну машину протягом 15 секунд після пострілу. Потім він і ще один лікар протягом 13 секунд разом знімали шкіру. [18]

4. Фактори, що обмежують можливість використання органів страчених в’язнів

Страта засуджених відбувається в різних місцях і в різний час. Оскільки в Китаї не існує спеціальної служби забезпечення донорськими органами, такої як Служба забезпечення донорськими органами в США, сумісність тканин страчених ув’язнених можна забезпечити для реципієнтів, що знаходяться на місці страти або поруч з цим місцем. Тому ув’язнені, засуджені до смертної кари, вважаються рідкісним ресурсом. Деякі вчені звертали увагу на те, що місцеві суди часто діяли спільно з місцевими лікарнями, щоб захищати місцеві інтереси. Через це лікарням, які перебувають за межами цього району, було важче отримати доступ до органів. Тільки в серпні 2009 р. Китай оголосив про введення експериментальної системи донорства органів у 10 обраних провінціях і містах.

Наведена нижче діаграма показує, як можна розділити засуджених на страту ув’язнених на чотири різні групи, ґрунтуючись на їх місцезнаходженні і часу здійснення страти. У принципі, в будь-якому даному місці в будь-який заданий час органи, взяті у страчених в’язнів, можуть підходити тільки людині, що знаходиться тільки в певному місці і в певний час. Тому кількість органів, що пропаде може бути дуже великою.

#img_center_nostream#

На діаграмі вертикальна вісь показує місце розташування, а горизонтальна – зону часу. У секторах кола позначені засуджені на смерть ув’язнені («донори»): верхній лівий сектор – місце розташування В, зона часу А; верхній правий сектор (місце розташування В, зона часу В), об’єднаний з реципієнтами, що знаходяться в місці В у зоні часу В; всередині області, обмеженої переривчастою червоною лінією, показаний відсоток органів, наявний у цих страчених ув’язнених, що підходять цим реципієнтам, 20-30% (до цієї частини діаграми є пояснення: засуджені на страту ув’язнені є одноразовим ресурсом, який не може бути повторно використаний) ; нижній лівий сектор – місце розташування А, зона часу А; нижній правий сектор – місце розташування Б, зона часу Б.

Тому ми побоюємося, що практикуючі Фалуньгун, які знаходяться в ув’язненні стали джерелом для широкомасштабного вилучення належних органів – про це ми будемо говорити пізніше.

5. Вилучення органів у страчених в’язнів відбувається за певним алгоритмом «під управлінням судів»

9 жовтня 1984 Верховний народний суд Китаю, Верховна народна прокуратура, Міністерство держбезпеки, Міністерство юстиції, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство цивільних справ оприлюднили і ввели в дію «Тимчасову постанову щодо використання трупів страчених в’язнів або органів, вилучених із трупів страчених в’язнів», що дало можливість владі використати органи, добуті у страчених ув’язнених.

Незважаючи на те, що суд, прокуратура, центр ув’язнення і лікарня є єдиним цілим у процесі вилучення органів у страчених, головна ланка – це суд, оскільки суд оголошує смертний вирок і здійснює страту. До виконання смертної кари у засудженого необхідно взяти аналізи крові, отримавши на те дозвіл центру ув’язнення. Потім суд здійснює страту під наглядом прокуратури. І суд, і прокуратура обмежують особам доступ до місця страти, включаючи тим хто асистує лікарям, які здійснюють вилучення органів у страчених. Комуністичний уряд Китаю запровадив таку практику, коли тільки починалося формування ринку органів, призначених для трансплантації, а в 1984 р. було введено в дію згадану вище тимчасову постанову, щоб легалізувати цей процес. З того часу уряд Китаю діє відповідно до цієї постанови. У газеті Phoenix Weekly (випуск 21, 2005 р.) цитується джерело: «Без схвалення Міністерства юстиції лікарням було б неможливо займатися вилученням органів у страчених ув’язнених». [19]

Суди відіграють головну роль у забезпеченні органами, що були вилучені у страчених

Керований судом алгоритм використання органів, вилучених у страчених ув’язнених, є певною мірою публічний, запрограмований й іноді навіть бюрократичний процес, в якому кожен з учасників – суд, прокуратура, центр ув’язнення і лікарні – грають свою певну роль, і кожен переслідує свої власні інтереси. Цей процес відомий спостерігачам у галузі прав людини, незважаючи на постійні “спростування” з боку компартійного режиму. Треба пояснити наступне: лікарі не можуть просто піти в центр ув’язнення і звернутися до охоронців, щоб вилучати органи у страчених в’язнів. Отже, чим більше учасників задіяно в процесі вилучення органів, і чим більше етапів має цей процес, тим менша його ефективність.

6. Вимоги законодавства щодо класифікації «незатребуваних тіл»

Тимчасова постанова 1984 р. містила наступні директиви по прийому органів, вилучених від незатребуваних трупів або у страчених ув’язнених. У директивах сказано, що трупи є прийнятними в наступних випадках:

1. Трупи незатребувані або від них відмовилися родичі страченого в’язня.

2. Засуджені на страту добровільно пожертвували свої органи.

3. Родичі страченого дають згоду на використання його органів.

Практично неминуче те, що деякі люди, рухомі жагою отримати потенційно існуючий величезний прибуток, знайшли лазівки, що є в цих директивах. Наприклад, у деяких випадках родичам не повідомляли про час страти, і, внаслідок цього, тіла залишалися незатребуваними. Тим не менше, ці директиви все ж накладають юридичні обмеження на використання органів ув’язнених, засуджених до смертної кари.

Реакція родичів страчених ув’язнених на розкрадання органів

Починаючи з 2000 р., родичі страчених ув’язнених почали відкрито скаржитися на вилучення органів без їх згоди. Деякі навіть подали позов в суд. Це поставило під ще більший сумнів можливість використання органів ув’язнених, засуджених до смертної кари.

У вересні 2000 р. Юй Юнга із міста Тайюань провінції Шаньсі був засуджений до смертної кари за розбій і вбивство. Мати Юя неодноразово заявляла, що лікарня і суд організували вилучення органів у її сина без її згоди. Щоб надати цій справі розголосу, вона написала листа під назвою «Слізна скарга громадянки», вказуючи пальцем на відповідні урядові постанови.

У травні 2000 р. Фу Сінжун, селянин з провінції Цзянсі, був засуджений до страти за вбивство. Місцевий суд продав його нирки одній з великих лікарень провінції Цзянсі, не одержавши на те згоду родичів. Від горя і обурення батько Фу покінчив життя самогубством. Сестра Фу найняла адвоката і порушила позов проти місцевого суду.

23 вересня 2003 р. в газеті Lanzhou Morning News було опубліковано повідомлення про те, що в центрі ув’язнення провінції Ганьсу були вилучені органи без згоди «донора». Через деякий час місцевий суд виніс рішення про те, щоб родичам виплатили 2 000 юанів як компенсацію. Директор центру ув’язнення зізнався в інтерв’ю, що дарування органів повинно бути підтверджено письмовою згодою засудженого на страту ув’язненого, а в цьому випадку у центру ув’язнення не було жодного документа, підписаного цим в’язнем. [20]

Отже, реакція родичів, така як описана вище, викликає сумнів з приводу отримання органів від страчених в’язнів, принаймні, до певної міри, і на даний момент органи страчених не можуть розглядатися як вільний і легко доступний ресурс.

До того ж, враховуються вік (в ідеалі донору має бути від 20 до 30 років) і стан здоров’я. Численні ув’язнені курять, вживають алкоголь, наркотики, через що вони не можуть бути донорами органи, яких відповідають вимогам.

Все це пояснює порівняно низький відсоток потенційно корисних органів, які можуть бути вилучені у засуджених до смертної кари «донорів». Ми вже обговорювали, яким чином невідповідний вимогам орган безпосередньо впливає на якість операцій з трансплантації. Якби велика кількість пацієнтів вмирала на операційному столі або швидко вмирали б після операції, це безпосередньо впливало б на репутацію хірурга і його кар’єру. Тоді стає ясно, що хірург-трансплантолог вважає за краще не використовувати для операції орган, вибраний з нагоди. Підводячи підсумок, ми вважаємо, що показник кількості, який дорівнює 20-30% від органів, витягнутих у страчених ув’язнених, що відповідають вимогам, є прийнятним, якщо не оптимістичним, і в наших обчисленнях ми розглядали кількість 30% як верхню межу.

Внаслідок цих обмежень щодо використання органів ув’язнених, засуджених на смертну кару, кількість органів, які щорічно можна отримувати від страчених в’язнів, приблизно дорівнює 6 000. Однак у період 2003-2006 рр.. в Китаї спостерігався сильний зріст ринку трансплантатів. Очевидно, що такий стрімко виникший попит не міг бути задоволений за рахунок органів, витягнутих у страчених ув’язнених.

Джерела:

[18] Ван Гоці, «Я знімав шкіру з трупів страчених ув’язнених» – свідчення Ван Гоці, хірурга шпиталю озброєної поліції в Tianjin», взято з публікації в журналі The World Journal; стаття китайською перебуває на: www.chinamonitor.org/news/qiguang/wqgzb.htm

[19] Газета Phoenix Weekly (випуск 21, 2005 р.), стаття «Investigation of Organ Donation from Death Row Inmates» («Розслідування, пов’язане з даруванням органів, витягнутих у страчених в’язнів»); стаття китайською перебуває на: www.ifeng.com/phoenixtv/72951501286277120/20050823/617113.shtml

[20] Deng Fei, стаття «Investigation of Organ Donation from Death Row Inmates» («Розслідування, пов’язане з даруванням органів, витягнутих у страчених в’язнів») в газеті Phoenix Weekly, стаття китайською перебуває на: http://health. sohu.com/20081120/n260760080.shtml