Є у центрі Середньої Азії, між Індією та Пакистаном, плем’я, що мешкає у долині річки Хунза, тому так і назвали цю народність – хунза. Вони харчуються в основному абрикосами. Про будь-якого жителя цього племені жартома говорять: вранці він з’їдає шкірку абрикоса, вдень – середину, а увечері – кісточку. Коли одного разу європейський лікар-місіонер виявив цю нечисленну народність, його вразила красива струнка статура, висока працездатність і оптимізм. Лікар організував там лікарню, але проходили тижні, місяці, а до нього ніхто не звертався. Лікаря збентежило те, що цей народ не потребує лікарської допомоги, оскільки практично не хворіє (травми не рахуються). Навіть зубний біль їх не мучає. Тривалість життя мешканців цієї долини становить 110-120 років. Ці фантастичні дані були підтверджені ЮНЕСКО. Хунзи купаються у крижаній воді навіть при температурі мінус 15 градусів, до ста років грають у рухомі ігри, 40-річні жінки виглядають, як дівчата, а в 60 років – все ще стрункі і вродливі та народжують дітей. Окремі випадки є зовсім унікальні. Цікавий факт – жителі цієї долини дуже схожі на європейців. Історики стверджують, що це військо Олександра Македонського залишило тут частину своїх воїнів і купців, що забезпечували армію.
У жителів щасливої долини є період, коли фрукти ще не достигли – він зветься ”голодна весна” і триває від двох до чотирьох місяців. У ці місяці вони майже нічого не їдять і лише раз на день п’ють напій з сушених абрикос. Абрикоси там – найпочесніший фрукт. У племені є навіть така приказка: ”Твоя дружина не піде за тобою туди, де не плодоносять абрікоси”
Але абрикоси вони їдять не тому, що вся народність – вегетаріанці, а тому, що умови життя складні і живуть хунзи дуже бідно. Місцевість гориста, родючого грунту майже немає. Води не вистачає, її накопичують під час рідкісних дощів. Плем’я розводить кіз, які пасуться на гірських кам’янистих схилах. Зимою хунзи їдять сушені абрикоси та злаки. Влітку – абрикоси та інші фрукти, овочі, злаки, козиний сир, рідкісне м’ясо. Їжа на перший погляд здається неситною, але вона понад усе підходить для організму людини за фізіологічними показниками. Американський дослідник Мак-Карісон вважає, що особливу роль в збереженні міцного здоров’я грає саме низькокалорійна їжа, яку і вживають горці.
І нерви, мов канати, і м’язи, немов сталь
Зацікавившись цією невеликою народністю, учені-дослідники ретельно вивчали їх спосіб життя, харчування та місце існування. І зрозуміли, що людина цього племені має повноцінне здоров’я. Що розуміють під виразом "повноцінне здоров’я"? Його визначають три аспекти:
#img_left_nostream#По-перше, висока працездатність. Вона виявляється під час роботи та під час танців та ігор. Для людини цього племені пройти 100 кілометрів на день не є чимось нездійсненним. Вони легко підіймаються на круті гори, щоб передати звістку, і повертаються додому свіжі і веселі.
По-друге, життєрадісність цього маленького дружнього народу дивує. Вони часто сміються, завжди у доброму гуморі, навіть якщо голодні чи страждають від холоду.
І по-третє, виняткова стійкість. "У хунзів нерви міцні, як канати, і тонкі й ніжні, як струна, – писав військовий лікар-дослідник Мак-Карісон. – Вони ніколи не сердяться і не скаржаться, не нервують і не виявляють нетерпіння, не сваряться між собою і з повним душевним спокоєм переносять фізичний біль, неприємності".
Вчені-медики вважають, що від якості їжі багато в чому залежать розумове здоров’я, душевна рівновага, відсутність неврозів та психічних розладів. Проте ми не перебільшуватимемо роль харчування у формуванні особи людини і народності в цілому. Все-таки існує багато інших чинників, в основному, нематеріальних – клімат, релігія, звичаї… Хунзи знають грамоти, не уміють ні читати, ні писати. У них немає поезії, живопису, скульптури, вони не ознайомлені з ткацьким ремеслом. Рівень соціального і духовного розвитку вкрай невисокий.
Але повернемося до теми нашої статті. Чи дійсно абрикоса така життєдайна та володіє здатністю замінити багато продуктів за вмістом у ній вітамінів, мікроелементів тощо? Так.
#img_left_nostream#Склад
У дозрілих абрикосах переважає сахароза (до 27 % – в свіжих, до 84 – в сушених), багато полісахаридів – пектинових речовин, дуже корисних для травлення. Абрикоси містять органічні кислоти – яблучну, лимонну, саліцилову, янтарну, винну (від 1,5 до 2%); пектини, крохмал, ароматичні та дубильні речовини; вітаміни – С (13 мг%), майже стільки ж каротину (вітаміну А), вітаміни РР, В1, В2, В15. Багатий мінеральний склад плодів. Абрикоси містять магній, калій, залізо, фосфор, кальцій, а також мікроелементи – натрій, мідь, кобальт, йод, кремній, марганець, цинк та більш рідкісні, але й більш необхідні для здоров’я молібден, нікель, срібло і титан. Ядра кісточок абрикос містять незамінні амінокислоти: аргінін, тірозін, метіонін, валін, лейцин, фенілаланін.
Лікувальні властивості
Свіжі та сушені абрикоси, абрикосовий сік з м’якоттю застосовують у дієтичному харчуванні за нестачі вітамінів в організмі. Абрикосовий сік з м’якоттю особливо корисний маленьким дітям, вагітним жінкам і літнім людям, оскільки засвоюється організмом легше, ніж плоди. При анемії регулярне вживання в їжу абрикос, завдяки високому вмісту в них заліза, сприяє нормалізації процесу кровотворення. 100 г плодів так само діють на процес кровотворення, як і 250 г печінки. Абрикоси корисні під час шлункових захворювань і порушення обміну речовин. Вони м’яко, але надовго збуджують залозний апарат шлунку і нормалізують кислотність шлункового соку, що приводить до норми діяльність підшлункової залози, і, як наслідок, поліпшується робота печінки та жовчного міхура. Відвар з абрикос – пом’якшувальний засіб при запаленні слизових оболонок шлунково-кишкового тракту. Абрикосовий сік ефективний під час коліту, особливо якщо хвороба супроводжується метеоризмом і дисбактеріозом. Як сечогінний засіб під час явних і прихованих набряків незамінний абрикосовий сік або настій кураги. Абрикоси застосовують при запаленні нирок, вони виводять з організму різні шлаки. При сухому кашлі та коклюші для розрідження мокроти застосовують плоди абрикоса. Як заспокійливий засіб під час кашлю, бронхіту, трахеїту, ларингіту використовують ядра кісточок. Доведено, що абрикоси захищають організм від раку легенів, шлунку, сечового міхура, стравоходу та горла, завдяки високому вмісту каротину. Під час серцево-судинних захворювань корисне регулярне вживання свіжих абрикос, кураги і соку. Під час гіпертонії рекомендується щорічно протягом сезону дозрівання абрикос їсти якомога більше цих плодів. Абрикоси підвищують розумову працездатність і покращують пам’ять, завдяки високому вмісту фосфору і магнію.
Ібн Сина (Авіцена, 980-1037) – учений, лікар, філософ і поет назвав абрикосу «жіночим плодом», оскільки це ідеальний засіб для схуднення, а також для приготування живильних масок для обличчя та волосся. Авіценна рекомендував вводити абрикоси до складу мазі для лікування висипу та пити відвар з ароматних абрикос для ліквідації поганого запаху поту.
